ФОРМУВАННЯ В УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ ОРФОГРАФІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У СИСТЕМІ МОВНО-ЛІТЕРАТУРНОЇ ОСВІТИ

УДК 378. 147

DOI 10.5281

 

 

ФОРМУВАННЯ В УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ ОРФОГРАФІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У СИСТЕМІ МОВНО-ЛІТЕРАТУРНОЇ ОСВІТИ

 

                                              

Сіненко Тетяна Станіславівна

учитель

Градизька ЗОШ І-ІІ ступенів №2

e-mail: tsinenko5@gmail.com

ORCID ID: 0000-0002-7342-132X

 

Анотація. У статті розглянуто основні підходи до вивчення орфографії. Враховано вимоги нового Державного стандарту початкової загальної освіти галузі «Мови і літератури», навчальної програми з української мови щодо формування культури писемного мовлення. Аналізуються принципи орфографії, вказується специфіка вивчення окремих правописних норм. Автором розкривається методика проведення окремих вправ, серед них списування, навчальні диктанти. Оволодіння орфографією – важливий  елемент загальноосвітньої підготовки учнів. Підвищення рівня їх­нього мовленнєвого розвитку (на що звертається особлива увага в сучасній школі) повинно супроводжуватися удосконаленням орфогра­фічної грамотності, оскільки сформованість в учнів орфографічних  навичок справляє  позитивний вплив на їхній загальний мовленнє­вий розвиток. Стаття  присвячена особливостям формування в здобувачів початкової освіти орфографічної компетентності на уроках української мови та читання. А також створення різних підходів до класифікацій орфографічних вправ, необхідність застосування яких, виникає у формуванні орфографічної компетентності. Навчання української мови в початковій школі набуває нового змісту. Державний стандарт початкової загальної освіти, нові навчальні програми з української мови та читання спрямовані на формування орфографічної компетентності. У цьому процесі важливе значення набуває розвиток у молодших школярів усного і писемного мовлення. Писемне мовлення передбачає засвоєння учнями орфографічних равил, граматичних та пунктуаційних норм. 

Annоtation.  The article discusses the main approaches to the study of spelling. The requirements of the new state standard of Primary general education in the field of "language and literature", the curriculum in the Ukrainian language for the formation of a culture of written speech are taken into account. The principles of spelling are analyzed, and the specifics of studying individual spelling norms are indicated. The author reveals the method of conducting individual exercises, including cheating, training dictation. Mastering spelling is an important element of general education training of students. Improving the level of their speech development (which is given special attention in modern schools) should be accompanied by improving spelling literacy, since the formation of students ' spelling skills has a positive impact on their overall speech development. The article is devoted to the peculiarities of the formation of spelling competence in primary education applicants in Ukrainian language and reading lessons. As well as the creation of various approaches to the classification of spelling exercises, the need for which arises in the formation of spelling competence. Teaching the Ukrainian language in primary schools takes on a new meaning. The state standard of Primary general education, new curricula in the Ukrainian language and Reading are aimed at developing spelling competence. In this process, the development of oral and written speech in younger schoolchildren becomes important. Written speech involves students learning spelling rules, grammatical and punctuation norms.

Постановка проблеми у загальному вигляді. Навчання української мови в початковій школі набуває нового змісту. Державний стандарт початкової загальної освіти, нові навчальні програми з української мови спрямовані на формування комунікативної компетентності. У цьому процесі важливе значення набуває розвиток у молодших школярів культури усного і писемного мовлення. Писемне мовлення передбачає засвоєння учнями орфографічних правил, граматичних та пунктуаційних норм. У новій навчальній програмі з української мови визначено зміст вивчення орфографічного матеріалу, перелік слів, правопис яких треба пам’ятати. Актуальність дослідження зумовлене важливістю означеної проблеми у практиці роботи початкової школи.

Ключові слова: орфографія; уміння; вправи; списування; диктанти.

Актуальність. Актуальність дослідження зумовлене важливістю означеної проблеми у практиці роботи початкової школи та визначається, по-перше, потребою підвищення рівня грамотності учнів, по-друге, недостатнім опрацюванням досліджуваної проблеми з позиції новітніх вимог у контексті початкової школи. Набуття здобувачами початкової освіти орфографічної компетентності, зокрема орфографічної пильності, безумовно, є однією з головних. Від того, наскільки будуть стійкими навички правопису в молодших школярів, залежить подальше їхнє навчання та комфортне освітнє середовище, здатність до комунікації. 

Мета статті – розкрити сучасні підходи до формування орфографічних умінь у молодших школярів на уроках української мови в початковій школі.

Виклад основного матеріалу. Дослідженням проблеми формування орфографічних умінь в учнів початкової школи проводилося за різними напрямами: методика навчання основ орфографії (С. Дорошенко, М. Вашуленко, І. Хом’як, Н. Шкуратяна); система роботи над орфографічними помилками (О. Біляєв); взаємозв’язок між орфоепією і орфографією (Л. Симоненкова); формування у молодших школярів орфографічних умінь і навичок (Н. Грона).

Навчання орфографії завжди було в центрі уваги вчених як ми­нулого століття, так і сучасності. В їхніх працях простежуються два напрями: граматичний (Ф.І.Буслаєв, К.Д.Ушинський, Д.М.Богоявленський, О.М.Гвоздєв, Г.Н.Приступа, М.М.Разумовська та ін.) і антиграматичний (П.О.Афанасьєв, В.А.Флеров, В.П.Шереметєвський та ін.), - представники яких по-різному розглядають механізми формування орфографічної грамотності. Перші вважають, що становлення грамотно­го письма відбувається завдяки мисленню, отже, методика повинна будуватися на вивченні й усвідомленні граматичних правил і спосо­бів виконання дій з ними. На думку других, психологічними механіз­мами грамотності є різні аналізатори, робота яких забезпечує за­пис і збереження в пам’яті орфографічно правильного образу слова. Значить, природа даної навички не залежить від знання правил і, таким чином, від мислення.

Ученими, методистами розглядаються питання навчання правопису на фонетикоорфоепічному рівні та у зв’язку з вивченням граматичного матеріалу. Серед орфографічних вправ акцентується увага на методику проведення таких: списування, навчальні диктанти, орфографічний розбір (С. Дорошенко, М. Вашуленко); комплексні, конструктивні, мовленнєві, комунікативні (Н. Грона). Таким чином, це питання в методичній літературі розкривається на належному рівні, проте слід урахувати сучасні вимоги до уроку української мови. Орфографічна грамотність як частина загальної мовної культури складається внаслідок вивчення теорії, свідомого засвоєння правописних правил і проведення системи тренувальних вправ, що забезпечують вироблення необхідних умінь і навичок. Орфографічні уміння формуються у процесі одержання знань, а механізм формування орфографічної навички є утворенням у свідомості учня ланцюжка тимчасових зв’язків (асоціацій). Критерії систематизації орфографічних вправ розкриті у посібнику Г. Коваль, Н. Деркач, М. Наумчук [5, с.127].

Серед них такі: вивчення правила відповідно до характеру виучуваного матеріалу – від простого до складного; поступовість засвоєння; систематичність. Спостереження за роботою у початковій школі засвідчує, що вчителі дотримуються означених критеріїв, проте їх увага зосереджується в основному на дидактиці уроку і недостатньо враховується лінгвістична природа написань. Відтак, тема «Апостроф» у початкових класах вивчається на кількох рівнях: ознайомлення з апострофом (1 клас); правопис слів з апострофом у розділі «Звуки і букви» і, нарешті, у темі «Будова слова». У перших двох випадках маємо на письмі фонетико-графічне написання, яке безпосередньо визначається вимовою. Головним у методиці навчання теми «Апостроф» на цьому етапі є розвиток слухо-вимовних умінь. Лінгводидактична основа вивчення правила – слухо-вимовна з послідовним застосуванням звуко-графічного зіставлення.

У третьому випадку маємо фонетико-морфологічне написання. Аналіз орфограми за характером свідчить, що під час засвоєння її написання важливі вміння розрізняти голосні та приголосні звуки, зіставляти звуковий та буквений склади слова, визначати його будову.

Таким чином, принцип диференціації у процесі вивчення цих правил є важливим.

Вивчення орфографічного матеріалу, добірка орфографічних вправ передбачає врахування сутності правописного правила, принципів орфографії.

Існує чотири принципи орфографії: фонетичний, морфологічний, історикотрадиційний та ідеографічний, що лежать в основі методики пояснення орфографічного написання слова.

Фонетичний принцип. Суть його полягає в тому, що слова пишуть так, як вимовляють. За цим принципом в українській мові пишуться префікси з- і с- (зробити, здерти, зняти, але спитати, стихати, схопити), а також слова гарячий (пор. горіти), чорний (йор. черниця), чеський (пор. чех), серце (пор. сердечний), тижневий (пор. тиждень) та ін.. Алгоритм орфографічної дії у процесі засвоєння учнями цих орфограм такий: вимова слова – артикуляційне сприймання – запис слова.

Морфологічний принцип. Для нього характерне однакове написання однієї й тієї самої морфеми незалежно від її вимови в тій чи іншій позиції. За морфологічним принципом пишуться слова боротьба, сміється, братський, пісня, агентство, де однакове написання морфем зберігається, незважаючи на вимову [бород'ба], [с'м'ійец':а], [брац'кий], [п'іс'н'а], [агенство]. Алгоритм дії роботи над правилом: з’ясування специфіки вимови – визначення місця орфограми – формулювання правила – запис слова.

Історико-традиційний принцип. Він полягає в тому, що зберігаються такі написання, які на сучасному етапі втратили свою мотивованість, тобто слова пишуться так, як вони писалися колись, хоч таке написання не відповідає ні звучанню слова, ні його морфемній структурі. До традиційних написань в українській мові належать написання я, ю, є, ї, щ на позначення двох звуків, збереження подвоєння приголосних в іншомовних власних назвах і написання без подвоєння іншомовних загальних назв (каса, клас, колектив), а також написання е та и в ненаголошених позиціях таких слів, як левада, леміш, лиман, кишеня тощо. Алгоритм дії для запам­ятовування правопису слів: графічне зображення слова (за допомогою орфографічного словника) – визначення орфограми – запам’ятовування у процесі тренувальних вправ.

 Ідеографічний або символічний принцип опирається на смислові відмінності подібних написань. Так, наприклад, в українській мові є слова компанія і кампанія. Слово компанія вживається тоді, коли потрібно виразити значення «товариство», а кампанія, коли слово має значення «сукупність заходів для здійснення в певний період якогось важливого громадсько-політичного або господарського завдання». За ідеографічним принципом пишуться різні закінчення для різних значень у деяких словах. Наприклад: звука (в музиці, в лінгвістиці) і звуку (в інших значеннях), блока (механізм) і блоку (об’єднання). Алгоритм дії: з’ясування значення слова у контексті – визначення орфограми у слові – формулювання правила.

У практиці роботи початкової школи вивчається написання слів за всіма принципами орфографії, проте більш детальне вивчення має в основній школі. Державний стандарт початкової освіти галузі «Мови і літератури» передбачає вивчення основ орфографії протягом усього періоду навчання. Окремі із правил орфографії та пунктуації такі. Правопис. Найуживаніші орфографічні правила: а) уживання великої літери на початку речення, у власних назвах (прості випадки); б) уживання апострофа; в)написання ненаголошених голосних [е-и], [и-е], що перевіряються і не перевіряються наголосом (із орфографічного мінімуму); г) написання приголосних у коренях слів, що перевіряються і не перевіряються правилами (з орфографічного мінімуму); д) позначення подовжених м’яких приголосних на письмі; е) правопис слів з префіксами; є) роздільне написання окремих прийменників з іменниками; частини мови, написання частки не з дієсловами; вживання розділових знаків у кінці речення; коми при однорідних членах без сполучників та із сполучниками а, але.

У Навчальній програмі з української мови [4] подано перелік слів, правопис яких учні повинні запам’ятати. Засвоєнню правописних норм сприяють орфографічні вправи, особливо списування, зорові та інші види диктантів, орфографічний розбір слів, коментування. Сьогодні відомі нестандартні вправи для розвитку зв’язного мовлення та формування орфографічних умінь (О. Плис). Серед них такі: «Листівки», «Входження в картину», «Фотограф» та інші. До прикладу, за допомогою методу «Листівки» О. Плис добирає блок слів, що відповідали б окремим правилам [6, с.3]. В. Барна, О. Волощенко, О. Козак акцентують увагу на перевірці знань орфографічних умінь учнів. Ними подається тестування як метод справедливого вимірювання навчальних досягнень учнів. Серед завдань такі: відкриті тести із словами, в яких пропущені букви, завдання з короткою відповіддю, з відповіддюмікротвором [1, с. 15].

Серед критеріїв відбору орфографічних вправ слід виокремити соціокультурний. Учитель повинен підібрати такі вправи, які знайомили б учнів з історією нашої держави, її символами, рідним краєм. Ураховуючи технологію текстоцентризму, закладену в нових підручниках з української мови, слід дібрати тексти соціокультурного змісту як дидактичний матеріал для орфографічного розбору. Найбільшої самостійності вимагають творчі вправи орфографічного спрямування. Виконання таких вправ вимагає значних розумових зусиль і вмінь застосувати правило у процесі письма. Учень пише вже не для того, щоб дотримуватися правила, а щоб передати свою думку.

 Творчими вправами не можна розпочинати систему орфографічних вправ на закріплення. Їх можна проводити, коли сформовані до деякої міри орфографічні уміння, які формуються на основі знань з граматики, орфографії, фонетики, словотвору. Найважливішим в орфографічних уміннях є момент усвідомленості, що забезпечує можливість самоперевірки. Учні повинні чітко виконувати орфографічну дію. Орфографічна дія має єдину структуру: аналіз одиниці мови, визначення способу перевірки орфограми, написання слів.

Наше дослідження за процесом засвоєння основ орфографії показує, що найбільш ефективними правописними вправами є такі: коментоване письмо, навчальні диктанти, проговорювання слів, складання інструктивних карток, алгоритмів.

 Перед учителем постає одне з найскладніших завдань: навчити дітей аналізувати слово, постійно звертатися до його структури, в умінні швидко, вправно членувати слово на його складові частини, співвідносити звуки і графічне зображення слова. Розв’язуючи це завдання, очевидно, треба насамперед спиратися на один з найважливіших прийомів навчання – на прийом зіставлення чи порівняння.

Зіставлення, як відомо, є не тільки загальновизнаним, а й найбільш ефективним шляхом пізнання дійсності: все пізнається і осмислюється тільки в зіставленні, тільки через порівняння. З цією метою доцільно використовувати вправу: «Пиши правильно. Говори правильно». Як у загальнопедагогічному, так і в методичному плані прийоми порівнянь і зіставлень важко переоцінити. Вони, перш за все, сприяють розвитку логічного мислення учнів, виробляючи в них уміння аналізувати і синтезувати; по-друге, дають змогу диференціювати деякі, часом дуже складні абстрактні поняття й висновки і, таким чином, полегшують їх сприймання; по-третє, допомагають виділити головне, найістотніше в написанні слова і, нарешті, відкривають широкі можливості для збагачення та активізації словникового запасу учнів, оскільки весь процес і характер співставлень безпосередньо пов’язується з різними формами словотворення. Стає актуальним використання комп’ютера як засобу навчання, а не лише як предмету вивчення в початковій школі («Сходинки до інформатики»). Звернувшись до початкової ланки освіти, ми можемо знайти чимало можливостей такого використання у різних напрямах вивчення рідної мови, зокрема у правописі. Мультимедійні технології шукали свого втілення в навчанні вже давно, навіть у процесі застосування традиційних методів навчання.

Перевага їх застосування сьогодні є очевидною:

1. Бесіда з елементами комп’ютерного ілюстрування стає більш жвавішою, захоплюючою, а отже краще сприймається дітьми.

2. Демонстрація. Цей наочний метод якнайкраще може розкрити переваги комп’ютерного навчання, адже з’являється ціла низка нових прийомів: - одночасне звукове і наочне пояснення (під певним контролем учителя); - нова форма застосування схем, таблиць; - зміна зображень може здійснюватись у потрібному вчителю та учнями темпі; - мультинаочне зображення предметів, явищ тощо. На початковому етапі формування орфографічних умінь перевагу слід надавати списуванню, на другому – навчальним диктантам, орфографічному розбору.

У методиці початкової школи [2, 3, 7] відомі різні види списування. Вони застосовуються не тільки в першому класі, але і в другому – четвертому. Мета їх використання – запам’ятовування правопису слів. За характером розумової діяльності учнів списування – це аналітико-синтетична вправа. Під час списування в більшості випадків записові слів (синтез) передує низка аналітичних дій – зорове сприймання їх, лексико-граматичне осмислення, орфографічний аналіз. Списування найчастіше супроводжується завданнями різного характеру – граматикоорфографічними, логіко-стилістичними, звуко-буквеними. До зорових та зоровомоторних сприймань приєднуються слухові, мовленнєво-рухові відчуття. Розрізняють дослівне, творче, вибіркове списування. Методика їх проведення така: - читання слова, тексту, речення вчителем; - з’ясування лексичного значення незнайомих слів; - завдання для списування; - інструктаж до виконання; - списування; - перевірка написаного.

У методиці навчання рідної мови диктанти поділяються на дві великі групи:

1) диктанти без зміни тексту (попереджувальний, пояснювальний, контрольний);

2) диктанти із зміною тексту (вибірковий, вільний, творчий). Залежно від характеру навчального матеріалу вони можуть бути словниковими і текстуальними.

Крім того, диктанти поділяють на слухові, зорові, зорово-слухові та інші. Методика їх проведення з’ясована у науково-методичній літературі [2, 3].

Подаємо узагальнений алгоритм дії до проведення навчальних диктантів:

- визначення виду диктанту;

- інструктаж до написання;

- з’ясування лексичного значення окремих слів;

- виокремлення слів з орфограмами, у написанні яких учні допускають помилки; - запис слова (речення, тексту);

- перевірка написаного.

Завдання оволодіння учнями орфографічною грамотністю не можуть бути розв’язані без постійної уваги шкільного курсу до орфографічного матеріалу.

Підвищенню ефективності формування  у молодших школярів орфографічних умінь сприяє системний характер тренувальних вправ: аналітичних, конструктивних і творчих.

Тісний  взаємозв’язок запропонованої експериментальної системи з діючими навчальними програмами  з рідної мови, опора на знання учнів підвищує її доступність, усуває протиріччя між новим змістом навчання  мови в початкових класах та традиційним, створює резерви розвитку орфографічних умінь школярів без затрат додаткового навчального часу.

Дотримання всіх умов, що забезпечують успішність формування орфографічних навичок, є важливим фактором попередження помилок. Однак в силу індивідуальних особливостей дітей та ряду інших причин (хвороба, пропуски уроків) помилки все-таки допускаються. їх усуненню сприяє систематична і цілеспрямована індивідуальна робота.

Поточна перевірка зошитів дає можливість виявити рівні становлення орфографічних умінь і навичок, а аналіз помилок - з'ясувати їх причини. Вирішення цих завдань дає змогу здійснити диференційований підхід в роботі над помилками, а визначення типових помилок - організувати цілеспрямоване повторення тих орфограм, які виявились недостатньо засвоєними.

Типовими для учнів початкових класів є помилки на пропуск, заміну, перестановку букв. Причини їх можуть бути різними: невміння співвідносити звуковий склад слова з буквеним позначенням, відставання в умінні правильно читати і просто неуважність. У кожному випадку вчитель має точно визначити причину, з якої той чи інший учень допускає ці помилки, щоб організувати індивідуальну та фронтальну роботу над їх подоланням, використовуючи для цього відповідні прийоми навчання (звуковий аналіз, списування з проговорюванням, напівголосне читання текстів тощо).

До виправлення помилок в учнівських зошитах і в контрольних роботах слід підходити диференційовано. Так, у зошитах сильних учнів (навчаються переважно на високо кий рівень) проти рядка, в якому допущена помилка, на полі ставиться відповідне позначення. У зошитах середніх учнів слово, в якому допущено помилку, слід підкреслити і також винести на поле відповідне позначення. У зошитах слабких учнів учитель виправляє помилки.

Організовуючи роботу над помилками, учитель пояснює, що означають зроблені позначення, і пропонує виправити помилки самостійно, подумати, на які правила вони допущені, дібрати і записати по кілька (3-4) слів на ці правила. Слабші учні виписують слова, в яких були допущені помилки, і виконують індивідуальні завдання відповідно до вкладених у зошити карток. У такий же спосіб провадиться робота над помилками й під час виконання контрольних диктантів та перевірних робіт.

Така організація роботи над помилками дає можливість виховувати орфографічну зіркість, а здійснення диференційованого підходу підтягує слабших до загального рівня.

Починаючи з 2 класу учителю необхідно вести систематичний облік помилок. Для цього слід завести спеціальний зошит, в якому по вертикалі (зліва) записують прізвища учнів, по горизонталі (зверху) - орфографічні теми. Після перевірки проти прізвища учня, який допустив помилки на ті чи інші правила, проставляється знак ( - або +). Визначивши в результаті цього найбільш типові помилки, учитель повинен організувати роботу над помилками, спрямовану на їх подолання. Ефективність такої роботи залежить від правильного встановлення їх причин, своєрідного "діагнозу". Так, одна й та ж помилка, наприклад позначення ненаголошених е, и, може мати різні причини: один учень не вміє визначати наголос, інший - корінь, ще інший - не вміє добирати перевірне слово. Лише врахування кожного окремого випадку стосовно кожного учня дозволить організувати індивідуальну роботу, оскільки фронтальна у цьому випадку не буде мати потрібного ефекту.

Робота над помилками повинна проводитись протягом 5-6 уроків, оскільки орфографічна навичка за 1-2 уроки не формується, і включати як індивідуальні завдання, так і фронтальні, спрямовані на усвідомлення дій за правилом.

Після цього проводиться перевірна робота, результати якої дають можливість судити про успіхи у формуванні орфографічної навички, а при потребі й продовжити повторення з усіма учнями чи індивідуально.

Успішність у навчанні орфографії залежить також від вимогливості вчителя щодо робочих зошитів. Акуратність записів, дотримання каліграфічних норм і взагалі вимог єдиного мовного режиму - важливий фактор формування правописної грамотності. 

Отже, орфографічна компетентність є необхідною умовою у формуванні всебічно розвиненої компетентної мовної особистості. Для досягнення цієї мети вчителю потрібно звертати увагу на психологічні передумови правописної грамотності учнів, особливості їхніх мовних та мовленнєвих здібностей, а також постійно активізувати навчальний процес, використовуючи новітні методики, що є ефективними у цьому аспекті. Практичне засвоєння будь-якої орфограми повинно відбуватися у діалозі «правило-практика». Усі розглянуті вище види вправ є результативними лише у своїй сукупності, тобто вчитель має урізноманітнювати навчальну діяльність, тим самим підвищуючи інтерес учнів до виконання мовних завдань. Окрім цього, на вчителя покладаються й інші задачі, зокрема вироблення в учнів навичок логічно, послідовно й грамотно висловлювати свої думки усно та письмово, збагачення словникового запасу школярів науковими термінами зі свого фаху, слідкування за власним як усним, так і письмовим мовленням, постійне читання книг, робота зі словниками.

Перед вивченням будь-якої теми з орфографії великого значення надається вступній бесіді, яка мас на меті пов'язати відоме з невідомим, оскільки новий матеріал ґрунтується на засвоєному раніше. Актуалізуючи первинні знання учнів, вступна бесіда розвиває їхню ініціативу, самостійність, полегшує сприймання наступної теми. Також звертаю увагу на те, щоб не відбувся діалог між мною і одним учнем, а навпаки, брав участь весь клас. Запитання для перевірки вивченого ставлю чіткі, конкретні і вони носять проблемний характер.

Висновки. Отже, нами розкрито основні підходи до вивчення правил орфографії, розкривається методика проведення окремих вправ, серед яких списування, навчальні диктанти.

Для удосконалення орфографічних навичок учнів необхідно систематично проводити в школі тижні української мови, проводити мовні свята, виставки кращих учнівських зошитів та творчих робіт школярів, рефератів

Таким чином, можу зробити ряд рекомендацій:

-          формування орфографічних умінь і навичок у молодших школярів на уроках  мови необхідно розглядати як цілісний, безперервний процес, який здійснюється під час опрацювання всіх розділів української мови;

-         процес  розвитку орфографічних умінь у молодших школярів буде ефективним, якщо вивчення орфографічного матеріалу носитиме свідомий характер і спиратиметься на простіші навички і вміння: навички письма, уміння робити фонетичний та звуко - буквений  аналізи слів, встановлювати його морфемний склад, визначати орфограму;

-         підвищенню ефективності формування  у молодших школярів орфографічних умінь сприяє системний характер різноманітних тренувальних вправ: аналітичних, конструктивних і творчих;

-         активізації пізнавальної діяльності учнів під час вивчення  орфографічного матеріалу сприяє використання різноманітних наочних засобів навчання, у тому числі і орієнтовних карток;

-         інтерактивні методи навчання та різноманітні дидактичні ігри також дають можливість підвищити орфографічну грамотність учнів, розвинути їх увагу, пам’ять, мислення, фонематичний слух і мовлення. Інтерактивні методи спрямовані на загальну мовленнєву взаємодію учнів.  Мовленнєві дидактичні ігри  є інтерактивною формою виправлення помилок усного і писемного мовлення;

-         під час роботи над певною орфограмою необхідно пам’ятати про те, що легкість і міцність засвоєння учнями цієї орфограми залежить від ступеня розвитку певних умінь: уміння чути слово,що вимовляється (тобто ступінь розвитку фонематичного слуху), вміння виявляти орфограму ( тобто ступінь розвитку орфографічної зіркості). Тому,  необхідно постійно працювати над розвитком у школярів фонематичного слуху та орфографічної зіркості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Барна В., Волощенко О., Козак О. Тестування як метод справедливого вимірювання навчальних досягнень учнів / В. Барна, О. Волощенко, О. Козак // Учитель початкової школи. – №11. – 2014. – С. 15-20

2. Методика викладання української мови в початкових класах / за ред. С. І. Дорошенка. ­ К.: Вища школа, 2012. ­ 398 с.

3. Методика навчання української мови у початковій школі: навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів / За наук. ред. М. С. Вашуленка. – К.: Літера ЛТД, 2020. – 364 с.

4. Навчальні програми загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням українською мовою 1-4 кл. – К.: Вид. дім «Основа», 2011. – 392 с.

5. Наумчук М. М. Уроки рідної мови в початковій школі / М. М. Наумчук. – Тернопіль: ТДПУ, 2019. – 48 с.

6. Плис О. Формування образного мислення у молодших школярів / О. Плис // Початкове навчання і виховання. – № 31-32, листопад, 2014.– С. 2-8

7. Потапенко О. І. Методика викладання української мови / О. І. Потапенко. – К.: Вища школа, 2020. – 126 с.