Франческо Петрарка. Біографія

Франческо Петраркабіографія

Франческо Петрарка - Це був перший видатний гуманіст, поет, котрому вдалось побачити цілісність течії думок, що передували Відродженню, і об'єднати їх у поетичному синтезі, котрий став програмою наступних європейських поколінь. Петрарка — засновник нової сучасної поезії, людина, яка наважилася в мороці середньовіччя запалити полум'я не так божественного, як земного, людського почуття.

Народився Франческо Петрарка у 1304році в місті Ареццо в родині нотаріуса( який у 1302 році був разом з Данте вигнаний із Флоренції за приналежність до партії білих гвельфів). У 1312 році родина переїхала до міста Авіньон на півдні Франції, де в той час знаходилася резиденція папи. З п'яти-шести років Петрарка уже займався граматикою, риторикою та логікою. За вимогою батька, Франческо вивчає право спершу в Монпельє, потім у Болоньї, але відчуває до цього нехіть, віддаючи перевагу юридичним наукам, заняттям зі стародавньої літератури, серйозно захоплюється поетами-класиками. Батько не схвалював захоплення сина й якось навіть кинув у вогонь твори Цицерона, Вергілія та інших класичних авторів.

У 1318 році помирає мати Франческо. У 1320 році батько відсилає Петрарку до Болоньї, відомого центру вивчення римського права. Юнакові сподобались життєрадісність і пишнота Болоньї. Численні знайомі вже читали вірші поета, але батько не вбачав у цьому майбутньої слави сина. А Франческо продовжував таємно писати, оскільки відчував відразу до юриспруденції. У юнацькі роки відбувається становлення особистості Петрарки: любов до волі, до природи, спокою, потяг до знань, активна життєва позиція. Він усією душею ненавидить феодальні міжусобиці, братовбивчі війни, тиранію правителів. У цей же час у юнака виник потяг до моральної філософії. Смерть батька (1326) відразу все змінила. Петрарка кидає навчання і повертається у Авіно.

У 1326 Франческо приймає духовне звання (стає священником) і отримує доступ до двору Папи Римського. Подібний крок був продиктований обмеженим фінансовим становищем юнака, який у спадок від батька отримав лише рукопис творів Вергілія. Перебуваючи при дворі, він захопився блиском і красою місцевого життя.

6 квітня 1327 року, у Страстну п’ятницю біля церкви святої Клари  він зустрів молоду, красиву жінку Лауру. Її поет оспівував протягом усього життя. Тому найвідоміший твір Петрарки «Сонети» і збірник «Книга пісень» були присвячені Лаурі, тій, яка підкорила його серце. Але їм не судилося бути разом, адже вона була щаслива в шлюбі з чоловіком і 11 дітьми, тому коханкою стати відмовилася. Він прагнув бути якомога ближче до своєї коханої, проте духовний сан не давав йому можливості бути з нею.

Вагому роль у долі Петрарки мало знайомство з родиною Колонна. Після смерті батька він залишився без грошей. Рішення прийняти духовний сан зробило Петрарку капеланом домашньої церкви авіньйонського кардинала Джованні Колонна. У Петрарки з'явилась можливість зайнятися творчістю. "Авіньонський період" (1327-1337) був плідним для поета. Саме в цей час він починає посилено вивчати античних класиків; готує наукове видання відомих "Декад" Тіта Лівія, а в Льєжі у монастирській бібліотеці він знаходить дві промови Цицерона "На захист поета Архія". А в кінці 1336 року за запрошенням родини Колонна він уперше опинився у Римі, який покохав усім серцем. Петрарка з радістю прийняв у 1341 році почесне звання римського громадянина, але вважав своєю Батьківщиною всю Італію.

Наступний період у житті Петрарки дослідники називають "Першою зупинкою у Воклюзі" (1337-1341). Петрарка надміру знеохотився до життя в Авіньоні й тому опинився у Воклюзі. Тут він пише багато сонетів, успішно просувається поема "Африка" латинською мовою, яка розповідає про героїчне минуле Італії та про відому постать Сципіона. Тут він береться За трактат "Про видатних чоловіків": до 1343 році було написано 23 біографії античних діячів. У Воклюзі у Петрарки народився нешлюбний син Джованні, який помер ще замолоду. Згодом народилася дочка Франческа, завдяки якій збереглось багато чернеток та особистих речей поета. Результатом усіх творчих зусиль було коронування Петрарки на Капітолії 8 квітня 1341 року. Це був особистий тріумф поета та спроба поставити поезію на той рівень, який вона займала у стародавньому Римі. Йому був вручений диплом, він отримав звання магістра, професора поетичних мистецтв та історії.

Грудень 1343-початок 1345 років — "Зупинка у Пармі". Перші дев'ять місяців були періодом творчої активності: він продовжував працювати над поемою "Африка", над сонетами, закінчив одну з книг трактату "Про пам'ятні справи". Але коли місто оточили війська маркіза Феррарі, Петрарка змушений був тікати з Парми й повернутись до Воклюза.

Починається "Друга зупинка у Воклюзі", у ці роки Петрарка пише трактат "Про усамітнене життя" (1346), "Буколічну пісню" (1346-1348), "Про монашеське дозвілля" (1347). Коли в 1350 році Петрарка приїжджає до Рима, Боккаччо пропонує йому посаду професора поезії та історії у Флорентійському університеті, але гуманіст відмовився, мабуть, щоб не марнувати часу, бо попереду були нові творчі задуми.

Літо 1351 — травень 1353 років — "Третя зупинка у Воклюзі", де Петрарка закінчує свої твори. Пише 12 нових біографій античних чоловіків, працює над "Тріумфами", де поетичним словом виклав свої міркування про славу, час, кохання та смерть. У 1353 році Франческо Петрарка повертається до Італії та залишається там до скону. Починається "Міланський період" (1353— 1361). Поет узяв на себе відповідальний обов'язок переговорів з імператором. У нього вже визріло усвідомлення необхідності об'єднання усієї Італії.

Десь у травні 1354 року була розпочата праця над трактатом "Про засоби проти усякої долі", у якому викладено незалежні ідейні позиції гуманіста. Сюди було включено кілька діалогів проти тиранії, в яких міланські правителі мали змогу впізнати засоби свого правління. Найцікавіша частина цих творів — захист поезії, мистецтва, античності від нападів схоластів. У 1361 році Петрарка їде з Мілана через епідемію чуми та опиняється у Венеції. Весь "венеціанський період" (до 1368 року) поет працює над збіркою "Старечих листів". Тамтешні філософи визнавали лише Аристотеля і поширювали плітки про неосвіченість Петрарки, на що поет гідно відповів у своєму трактаті "Про власну і багатьох інших неосвіченість" (1367), де гаряче полемізує з місцевими філософами.

Упродовж останніх років (1369-1374) Петрарка перебував у Аркві, куди його вмовив переїхати правитель міста Франческо Каррара, особисто навідавши поета, якому допікали недуги. У "Падуанський період" Петрарка поспішає закінчити свої твори: трактат "Про відомих чоловіків", "Тріумфи", "Старечі листи" та відому "Книгу пісень" чи "Канцоньєре". "Канцоньєре" поділені на дві частини: "При житті мадонни Лаури" та "Після смерті мадонни Лаури". Окрім 317 сонетів та 29 канцон, у ній містяться зразки інших ліричних жанрів. Але справжньої слави Петрарка зазнав, як автор ліричних віршів, присвячених золотоволосій Лаурі, Про цю збірку сам автор писав, як про поетичні "дрібниці", немов вибачався, що написана вона не класичною латинською, а повсякденною італійською мовою. Проте насправді Петрарка неабияк дорожив цим натхненним витвором, зберігав і ретельно обробляв його. ТАК виникла « книга пісень»

Так виникла "Книга пісень", що складається з 317 сонетів, 29 канцон, а також секстин, балад і мадригалів. Ця книга також є сповіддю Петрарки, тільки цього разу — сповіддю ліричною. У ній відбилася любов поета до вродливої заміжньої жінки, яка походила зі знатної авіньйонської родини. Вона народилася близько 1307 року, у 1325 році вийшла заміж і померла страшного 1348 року, коли в багатьох країнах Європи лютувала чума. Зустріч з Лаурою сповнила душу Петрарки великим почуттям, що заторкнуло найніжніші, наймелодійніші струни його душі. Коли Петрарка довідався про передчасну кончину своєї коханої, він записав в екземплярі Вергілія: "Лаура, знана своїми чеснотами і довгий час прославлена в моїх віршах, уперше постала перед моїми очима у літа моєї ранньої юності, у 1327 році, вранці 6 квітня, у церкві св. Клари в Авіньйоні; і в тому ж місті, того ж місяця й у той же день і годину 1348 року цей світоч згас, коли я був у Вероні, не відаючи своєї долі".

Помер великий італійський поет 19 липня 1374 року, не доживши одного дня до свого 70-річчя.

Цікаві факти про Петрарку1. Петрарку заслужено називають «батьком філософії гуманізму», яка запалила епоху Ренесансу в Європі, а також завдяки його працям з'явилась визначна течія італійської поезії — петраркізм.2. Характерним для петраркізму є ідеалізація коханої жінки, драма і трагізм. Специфічні риси петраркізму можна зустріти в поезії таких українських письменників як Василь Симоненко та Володимир Сосюра.3. Малок кому відомо, чому Петрарку часто зображують у лавровому вінці. Річ у тому, що 1341 року в Римі він був «коронований» лавровим вінцем за популярність і вплив його творчості на тогочасне суспільство. Таким чином відзначали заслуги поеті та з часів античного Риму Петрарка став першим хто був удостоєний такої честі.

Цікаві факти про Петрарку4. Вірші Франческо Петрарки відіграли визначну роль в формуванні сучасної італійської мови.5. Про кохану Петрарки Лауру нам відомо дуже мало. Поет розповів, що вони вперше зустрілись в церкві Санта-К'яра і що вже через 21 рік вона померла. Поет оспівував та ідеалізував Лауру ще десять років і присвятив їй відомі у всьому світі збірки сонетів і канцон.6. Петрарка також писав латиною, зокрема дві автобіографії, релігійні та політичні трактати, а також інші різноманітні твори.7. В честь Петрарки на планеті Меркурії названо кратер, а також астероїд головного поясу — 12722 Петрарка (12722 Petrarca).8. Свій астероїд має і кохана Петрарки Лаура, на її честь було названо невеликий астероїд 467 Лаура (467 Laura).

Цікаві факти про Петрарку9. Винахід друкарського верстата Гутенберга в 1450 році відіграв революційну роль в поширенні ідей епохи Відродження. Оскільки друковані видання значно швидше поширювались це дозволило об'єднати однодумців по всій Європі.10. Батьком Відродження вважається італійський вчений і поет Франческо Петрарка. Саме гуманістична філософія Петрарки привела до інтелектуального розквіту Ренесансу.11. Хоч в період епохи Відродження відбувся розвиток в багатьох областях культури та мистецтва, цей період найбільш відомий своїми художніми досягненнями. Першим з численних великих художників, які внесли свій вклад в епоху Відродження вважається художник і архітектор з Флоренції Джотто ді Бондоне.12. Характерним для петраркізму є ідеалізація коханої жінки, драма і трагізм. Специфічні риси петраркізму можна зустріти в поезії таких українських письменників як Василь Симоненко та Володимир Сосюра.13. Історики свідчать, що Франческо Петрарка був також колекціонером і зібрав, крім чудової бібліотеки рукописів, велику колекцію античних монет. Зрештою, портрет Петрарки також потрапив на пам'ятну монету.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!