ТОРБИНКА ВІРШИКІВ  ВІД Мар'яни  Радняної   учениці 7-го класу

Пролісок 

Я ― пролісок  блакитний, Я  перший  навесні.

Сказати  вам  я  радий:

«Кінець,  кінець  Зимі!»

З-під  снігу  свій  листочок

До  сонця  простягну, І  ніжний  мій  дзвіночок Вітатиме  весну.

 

Дівчина-калина

Дівчина-калина ― Краля  у  віночку!

Вийшла  із  хатини, Стала  на  горбочку

Та  як  заспівала

Пісню-солов'їнку ―

В  лісі  розстелився Килим  із  барвінку.

 

Сніжиночка 

Сніжиночка  спускалася

Із  неба  до  землі,

Та  дівчинці  попалася Присіла  в  рукаві. А  я  її легесенько   На  пальчик  узяла. Вона  мене  злякалася ―  Сльозинкою  втекла.

 

Оля  Поліщук учениця  7-го класу

*  *  *

Річка  дрімає  прозора,

Сон  заходить  у  гори,

Мама  дитя   колише ― Нічка  їй вірші  пише.

Лише  струмочок  хлюпоче,

Вечір  співає  охоче, І пташечки  гуляють,

В  жмурки  зі  мною  грають.

Писанка 

Буду  малювати   Писанку  сьогодні.

Ось  яйце  кругленьке  

В  мене  на  долоні,

Як  Земля  маленька  

У  промінні  сонця…

Усміхнулась  ненька, Сіла  край  віконця. Розпишу  я цвітом

З  краю  і  до  краю… Великодня  радість На  землі буяє.

 

З  листівки

 СТОРІНОЧКА ДЛЯ  МАЛЕЧІ

 

Примовки-скоромовки Хтось  когось   гукав  чогось.   Чудний  чоловічок об’ївся  порічок.   В  небо  далеке   лине  лелека.   Чорні  Мурки   грають  в  жмурки.   Криклива  здорова

Надія Тарасюк    Солодко-солодко Солодко-солодко спати  вночі! Мишка тихенько  гризе  калачі, Півник  дрімає,  не  спить  в  курнику, Клич вартовий  він  дає:  «Кукуріку!». Може годинник  збитися  з  путі, Півнику  не  їсти  доброї  куті!.. Солодко-солодко ніч  позіхне,      Сон  позбирає  і  в  грядку  пірне.

Напали  на Ромка             голодні  бомки.

Малюнок  Люди  Костюк учениці 9-го  класу

крокує  корова.

 

У  сірого  кота   сніданок ― смакота.

 

Швидко  комашка   шукає  ромашку.

 

Божі  корівки ―  подружки  у  бджілки.

 

Гордий  гриб   захворів  на  грип.

 

Загубив  заєць   з  маслом  окраєць.

 

Зранку  Романко   розлив  сметанку.

Часничок

Серед  чорних  грядочок Розцвітає  часничок.

Жовтий,  білий…  Дивина!

Де  ж  зубці  його?  Нема.

Схожа  бруньочка  на  спис.

Часничок  наш – це  нарцис.

 

 У  НАС  В  ГОСТЯХ   Ганна Назарків

 

Довідка:  Народилася  і  проживає  в  с. Вікторівці  Козівського  р-ну.  Працює  медсестрою  Козівської  районної лікарні.  Автор  збірок «Кольорові  сни»,  «На  вершині  літа».  

Вербна  неділя,  або  Чому  плакали  котики?

 

Бувальщина

                 1

 У  неділю  дівчинка  прокинулася  разом  зі  сонцем. Сьогодні  вони  з  бабусею  підуть  до  церкви  святити  вербу.  Було  радісно і  хвилююче.

 Мати  вплела  донечці  в  коси  нові  рожеві  бантики. Витягнула  з  шафи  плащик.  З  осені  короткуватий  став.  Виросла. Першокласниця  вже…

 Поспішають  на  автобусну  зупинку.  Їх  наздоганяє  Михайликова бабуся,  котра також  прямує  до  церкви.  Сліпуче  сонце,  здавалося, забавляється  тим,  що  усі  мружаться  від  нього.  У  дівчинки  в  руках пучок  вербових  гілочок.  До  неї  зично  посміхаються  маленькі  сріблясті  котики.

               2

                 В понеділок   учителька   поставила

дівчинку  в  куток.  За  те,  що  в  церкві  вер- бу святила.  Михайлик  розповів  на  початку   уроків. 

 Дівчатко  вперше  у  куточку.  Слізки по   личку  розтирає. «Післявчора   Іванко тут  стояв,  бо  вірша   не   вивчив, ― згадує дівчинка. ―  Василька   покарали   за   те,   що   Марійці  носа   розбив.  А   я   ж відмін- ниця! ― Тихо  схлипує. ― І  не  б’юся…»  Після  уроків  учителі  зайшли на  їхнє   подвір’я  та  довго  про  щось  сперечалися  з   бабусею.  Онучка причаїлася  за  рогом  бу- динку   і   прислухалася   до   розмови.   «До церкви  більше  не  піду!» ― твердо  виріши- ла  вона  з  усією  своєю маленькою  волею.   Вербові   котики    дивилися   на   неї   з-за   шибки заплаканими  очима.

               3

 … Літа ― як  вода. Знову  Вербна  неді- ля.  Жінка   з посрібленими  скронями  пере-

в’язує  стрічкою  пучок   вербових   гілочок.   Художник  Н. Коробова Знову посміхаються  маленькі  вербові  коти-

ки.  Лише   дівчинка   з   великими   рожевими бантиками  поглядає  з  портрета  якось  насторожено…

                    Люди поспішають  до  церкви. Галасливі  школярики  несуть  святити  вербу.

*  *  * Коли  я  робила Перші  кроки, Мене тримали Руки  матері. Озираюсь ― іду сама, А  мати  далеко. Злякалась  і  впала. Подряпала  руку. Минув  час ― Не  зосталось  і  сліду. Коли  я  вчилася Їздити на  велосипеді, Мене  тримали   Руки  батька. Озираюсь ― їду сама, А  батько  далеко. Злякалась  і  впала. Розбила  коліно. Минув  час ― Зостався  лише  рубець. В  доросле  життя Я  попливла  за  течією, Озираюсь ― пливу Не  в  тому  човні, А  повертатися  назад Уже  пізно… Пече  розбите  серце… Минає  час… Кажуть,  що  він Лікує  рани…

Вони   щасливі  і   схвильовані.   «Завтра    їх    за    це    не поставлять   у   куток…» ― думає  жінка,  і   по   щоці   у   неї  скочується гірка  сльозина. 

                 А  вербові котики  більше  не  будуть  плакати.

 

*  *  *

Заховала  всі  барви  душі  в  потаємний  куточок

Й  ненароком  в  снігах  загубила  від  нього  ключі…

Несподівано  так  народився  у  мене  рядочок,

Та  якийсь  він  сумний  і  безбарвний,  мов  квітка  вночі.

 

Не  писатиму  віршів  безбарвних,  а  ще  зачекаю, Як терпляче  природа  чекає  своєї  пори.

Скоро  зійдуть  сніги.  А  тоді  вже  ключі  відшукаю І  до  віршів нових  знов  яскраві  знайду  кольори.  *  *  *

Маленька  людина  

      загубилась             у  великому  світі,               тому що                     маленькій  людині заступають  сонце                              великі  хмари.

 

Маленьку  людину        не  помічають            великі люди,  

            хоча  

                     в  маленької людини                             б’ється  в грудях                                  велике  серце.

 

Маленьку  людину
б’ють  і  штовхають               у  великому  натовпі,                     і  через  те                               в  маленької людини                                     котяться  з очей                                           великі  сльози.	Маленька  людина        живе               серед великих  людей,                  і  тому маленька  людина  самотня                                            у  великому  світі.

        * *  *                                          Весняні  мотиви

        Шматочок  забороненого плоду                    1

        Я  відкусила.  І здалось  на  мить,                 Весна  настала.  Сніг  поволі  тане.

        Що  неземну  відчую насолоду…                  З’явились  перші  проліски  на  світ…

        Тепер  він  полином мені  гірчить.                Якби  могло  ще  сонечко  весняне  

                                                                               У наших  душах  розтопити  лід…

 

2

Радіє  кожна  брунька  і  травинка ―

Нарешті  пробудилися  зі  сну…

 Лежить  на  смітнику бліда  ялинка ―  Вона  вже  не  стрічатиме  весну…

 

                                                                                                                       *  *  *      

                                                                                                                       Літній  ранок   переходить  в  день,

 

На  траві  роса  рясна  іскриться.

 

По  дорозі,  мов  лебідка,  йде

 

                                                                                                                        У  бузковій  сукні  випускниця          .

  

                                                                                                                       Йде  з  дитинства  у  дорослий  світ…  

                                                                                                                        Ох,  роки,  летять  вони  невпинно    ―

За  плечима  вже  сімнадцять  літ…     Хай  тобі  щастить  в  житті,                                                               дитино!..      

         

 

 

 Малюнок  Люди  Костюк учениці  9-го  класу

 

 

Дорогі  наші  випускники !

Ми щиро  вітаємо  вас  із  закінченням  навчання  в  школі.  Нехай  прощальний дзвоник  дзеленчить  вам  легко  та  дзвінко,  весело  й  захоплююче,  та, все  ж  таки,  з  нотками  смутку…  за 

найдорожчими,  найкращими  хвилинами,  годинами,  роками. І 

нехай такими  ж  будуть  ваші  життєві  стежини.  Ви  були  нашою 

родиною, друзями  і  старшими  товаришами.  Ми  вдячні  вам  за  це.  Зичимо  вам сонця  ясного,  неба  чистого,  квітів  у  полі  та  щасної  долі!

Літгуртківці «Вишиванки»

Вітаємо  нашу  дорогу випускницю,  активного  й  талановитого  члена  літературного  гуртка  та його  старосту Євгенію  Берекету!

Тут ―  у  рідній  школі,  серед  нас ―  ти,  Женю,  перегорнула  свою  першу творчу  сторіночку.  Далі  залежить  тільки  від  тебе,  чи   допишеш  ти   цю «книгу»  до  кінця,  а  чи  залишиш  лише  розпочатою.

Знай, що  попереду  будуть  квіти  і  каміння.   Вчися  відділяти  полову  від насіння.  Зумій  не  загубити  себе  на  величезній  планеті  Земля. Пам’ятай,  що  кожен  книголюб  повертається  до  першосторінки.

З роси  й  води  тобі,  Євгеніє  Берекето!

  

Члени  літературного  гуртка

«Вишиванка»  і   Надія  Тарасюк

 

Слова…

Слова…

Будь  обережніший  зі  словом ― Злослів'я  серденьку ― палач! Воно  в душі,  мов  камінь-боров, Що  зродить  лиш  пекучий  плач.

 

Слова…

Будь  обережніший  зі  словом, Адже  це ― лезо  від  ножа.

Тримай  слова  під  пильним  зором, Хай  буде  вправна їм  межа.

 

Слова…

Будь  обережніший  зі  сленгом.

Що  в  люті  сказане  й  дарма… Воно  ударить  бумерангом, Довіра  зжовкне,  як  трава.

 

Слова…

 

                                                                                                      Малюнок Люди  Костюк

                                                                                                     учениці 9-го  класу

*  *  *                                                              

Погоджуюсь:                                                  Раптовий дощ ― 

Минуле  не  забути,                                        І по  щоці  сльоза  скотилась…

Та  у  життя  беру  вже  інший  я  білет.          Дощем заплакані  минувші  всі  маршрути.

В  тугий  клубочок  хочу  біль  згорнути   Тепер  все добре.  Сонечко   наснилось… І  далі  рухатись.  Вперед!         Котись, клубочку,  аби  не  вернути.

 

МАЙСТЕР-КЛАС

^{*  * *}                                  Євген  Плужник  (1898 ― 1936)

А  він  молодий-молодий…

 

Неголений  пух  на  обличчі.

Ще  вчора  до  школи  ходив…

Ще,  мабуть,  кохати  не  вивчив…

 

Так  очі  довкола  лихі… Крізь  зуби  один ― розстріляти!

… А  десь  там  солома  дахів.

… А  десь  там  Шевченко  і  мати…

Довідка

Поет-мрійник, що  не  вірить  у  свою  поезію (за  М. Рильським).  Поезія  Плужника,  яку знову  повернуто  українському  народові,  читачеві,  літературі ― одна  із найбільших  і  найдорожчих  цінностей (за М. Бажаном). Коли  дуже захотіти,  можна  навіть  не   вмерти!

Крізь  пальці  майбутньому  в  вічі…

Хвилина  текла,  не  текла… Наган  дав  осічку  аж  двічі…   А  втретє…  І  сонячний  сміх На драні  упав  черевики… І  правда,  і  радість,  і  гріх, І  біль  не  на віки!   *  *  * Цвітуть думки,  а  на  слова  скупіше… Я  знаю  сам ― росту.  Міняю  лист. … Нехай,  кому  не  ліньки,  пише, Що  от,  мовляв,  запеклий  песиміст…   Я ж  почуваю  так:  скажу ― бо  мушу! ― Хоч  щось  своє,  несказане  ніким: Коли  рядкам  якимсь  звіряти  душу, ― Тільки  таким!   А  там  нехай,  кому  не   ліньки,  пише, В  словах  нудьгу розводячи  густу… Цвітуть  думки,  а  на  слова  скупіше… Росту.

*       *  * Чіткіші  лінії  і  фарби спокійніші, ― Благословляється  на  осінь,  на  дощі… Десь  журавлі  в прохолоділій  тиші: ― Мерщій!  Мерщій!   Спішать до  Індії,  озер  північних  діти, До  кинутих  на  чужині  осад… Але  ж  нудьга  яка ― вперед  летіти, Щоб  повернутися  назад!   *       *  * Критики, навчаючи  поета, Залюбки розводяться  про  те, Як писати  мусить  він,  щоб  Лета Років з  п’ять  проміння  золоте На труні  у  нього  не  змивала;   Та чомусь  історія  не  знала Прикладу,  щоб  критики  колись На  собі  доводити  взялись Силу ту,  що  їх  наука  мала.

Долоню  на  чоло  поклав;                                                                              Є. Плужник

Редактор – Надія  Тарасюк

Видавець – Великовікнинська  ЗОШ  І-ІІІ ст.

Газета виходить з вересня 2011 року один раз в місяць. Тираж 50. Висловлені  авторами думки можуть не збігатися з позицією редакції. Редакція залишає за  собою право редагувати та скорочувати тексти. Передрук матеріалів дозволяється з посиланням на газету.

Наша  адреса: 47320,  с. Великі  Вікнини,  р-н  Збаразький,  обл. Тернопільська,        т.  33-3-14  (0989709014)