З Н А Й О М Т Е С Я !   

 

*  *  *                                    У чистім  полі  барвисті  трави, барвисті   трави  із  м’яти-рути.  Зустріти легко.  Згадати  просто,   Та  як  забути?                 Клечальні  титри  над білим  світом.   Над  білим  світом  зацвів хрещатик.  Таїти злобу  роками  можна,   Та  як  прощати?             Тумани  сині  сукно розвісять.         Сукно розвісять  на  стигле  жито.  Коли  вмирає  остання  пісня,   Чи  варто  жити?                                                  *  *  *                                    А  пам’ятаєш  яблуньку-дичку,         Те деревце  на  старім  обійсті?    Тин  із лози  переплетений гнучко,    Лагідно  хмурились  брови   густі.                      Лагідно  дибали  ноги  старечі,             Руки  шершаві  садили  город,              А  на  стовпці  те  гніздечко  лелече ―  Клечання, клечання,  відгомін  нот.               Клечання.  Клечання,  старість  з               кавулькою.   У  ластовинні  химери  долин.          Що залишилося?         Спогад  кривулькою.             Тільки  димар.  Лиш  димар  і  полин.                      Зі  збірки  «Розсипаний  обрій»

*  *  * Я  прошу,  провесінь, Залиш  мені автограф. Цупкими  пальцями   Познач  свої  ходи. Старий,  як  світ, Як  світ,  старий фотограф, Не  треба  слів, Лиш  мить  мені  злови.   Лише  спіймай   Епоху  у  долоні. І  зливу зафіксуй У  безмірі  доби. Фотографе,  не  плач, Що  посріблились скроні. Не  треба  жодних  слів. Лити  тільки  мить   злови. Юнка   Крашені  губи, Взуття  на  шпильках. Буває  грубою, Та  тільки  хвильку. Буває  ніжною, Недоторканною. Буває  різною, Дівчам  і  панною. Часом  грайливою, Часом  комічною, На  диво  дивною, Майже  космічною. Напрочуд  гарною, Пальці  з  каблучками, В  душі  з  трояндами Або  з колючками. Зі  збірки  «Подих…»

Любов  Малецька

 

Довідка: народилася  у  с. Загір’я  на  Зборівщині.  Закінчила  філологічний факультет  

ТНПУ ім. В. Гнатюка (2008).  Працює  бібліоте- карем Тернопільської міської дитячої  бібліотеки.  

Учасниця Всеукраїнської  наради  молодих  літераторів  в  м. Ірпінь (2009).  Лауреат премії  ім. Степана  Будного (2010). 

Збірки поезій: «Останній  міф» (2003),  «Вузлики  нерозгаданого» (2006),  «Розсипаний обрій» (2009),  «Подих…» (2011).

 

ІЛЮСТРАЦІЇ ДО  ПОВІСТІ  ВІКТОРА  БЛИЗНЕЦЯ  «ЗВУК  ПАВУТИНКИ»

 

 

Собака  Рекс

Малювала Настя  Поліщук,  учениця  6-го  класу

 У  НАС  В  ГОСТЯХ   

Учні  Котюжинської  ЗОШ  І-ІІ ступенів

Казка про  гори  Альпи

                                 Жили-були  Гори Альпи.  Вони  були  найвищою  гірською  системою 

Західної  Європи  і простягалися  приблизно  на  1200  км  у  довжину  та  260  км  у  ширину.  А от  серед  інших  Гір  світу  Альпи  були  середніми  за  зростом.  Жили  вони на  території  аж  семи  держав:  Швеції,  Австрії,  Ліхтенштейну,  Франції, Італії,  ФРН  і  Югославії,  займаючи  площу  в  200  тис.  км².  

   У  Альп  було  дві  доньки ― Монблан  і  Монте-Роза.  Монблан  була  високою  горою (ріст ― 4807  м), вищою  за  свою  сестру  Монте-Розу (ріст ― 4634  м).  Пізніше   у  Альп народилася  ще  одна  донька.  Назвали  її  Берліною.  Ростом  вона  була нижчою  за  сестер  (лише  4047  м). 

                     Дружили  Гори  Альпи  із Річками  Рейн  і  Шплюген  та  з  Озером  Комо.  

 Йшли  роки,  виростали  діти. Монблан,  Монте-Роза  і  Берліна  стали  живописними  красунями,  а  Альпи ― найважливішим  у  Європі  вододілом.  Вони  з  радістю  допомагали  Рейну, Рону,  По  і  Дунаю  справлятися  з  їхньою  водою,  утворюючи  своїми  уламками дельти  для  Річок.  А  ті,  у  свою  чергу,  співпрацювали  з  Північним, Середземним  і  Чорним  Морями.

 Гори  Альпи  були  надзвичайно гостинними  горами.  У  них  постійно  гостювали  туристи,  котрі  приїжджали туди  для  того,  щоб  розважитися  і  зовсім  не  боялися великанів-господарів.

 Живучи  в  одному  і  тому  ж місці,  Альпи  частенько  сумували,  бо  не  знали,  що  там  далі.  Хоча  й були  високими  і  далеко  бачили  навкруги,  та  всього  ж   не  побачиш. Тож  одного  разу  вирішили  вони  помандрувати  країнами.  Так  і  зробили. Завітали  Альпи  до  близьких  родичів ― Гір  Гімалаїв,  Карпат,  Тянь-Шаню. Відпочили  Гори,  побачили  багато  чого  цікавого  та  зрозуміли,  що  де  б вони  не  були,  а  все-таки  найкраще  місце  на  Землі ― це  їхній  рідний дім,  де  б  він  не  був.  Повернулися  Альпи  додому  та  взялися  за  свою звичну  роботу,  очікуючи  нових  гостей ― туристів.

Ірина Мулярчук  учениця  7-го  класу 

 

 

 ІЛЮСТРАЦІЇ

ДО ПОЕЗІЙ  

ТАРАСА  ШЕВЧЕНКА  Каті  Чубик учениці  1-го  класу та

Яни Козири учениці  3-го  класу

  

Акровірш

У мене,  як  у  всіх,  є  мова  найрідніша ― Красива,  мелодійна,  для мене  наймиліша. Родина  вся  і  я  пісні  нею  співаєм… Ах, рідні  ці  слова  ми  завжди  пам'ятаєм.

Її дбайливі  звуки,  мов материнські  руки ― Нас  змалечку  ладкають, любити  їх  привчають. Скажіть  мені  скоріше  за  чим  на  чужині СЬогодні, завтра,  вчора  сумують  день  при  дні? Куди  так  серце  рветься, немов  пташина  

в'ється?...

А  може,  хтось  із  нас забуде  рідну  хату,

 

Матусю,  бабу  й  діда, сестру  і  брата,  й  тата?

О,  як  же  рідну  мову і  Батьківщину  не  любити!

Вона  така  одна,  без неї  нам  не  жити.

А  мова ― це  життя!

На  світанку

Вранці  на  світанку Снідаю  у  ґанку.

 

Одягаюсь гарно  й  чисто, Убираюсь   урочисто. Йду  до  школи  

І  співаю,

Гарну  пісеньку   Я  знаю.

 

Ля-ля-ля,  ля-ля-ля ― Пісенька моя.

 

А  приходжу ―  Все  спочатку: Вчуся,   Роблю  я зарядку. Фізкультура ―  Просто  клас! Так  проводжу Свій  я  час.

Лариса Сеник учениця  9-го  класу

Осінь

Осінь  чарівна,   осінь   доспіла.  Золоті  слізки   на світ  зронила. Сонце  спадає,   квіточки  в’януть, Золотом  жовтим   листочки стануть.

Осінь  працює.   Осінь  годує. Вміє   навчити, як в  світі  жити!

 

Берізка

Посадила  я  берізку ― Виросте  швиденько.

А  у неї  листячко, Наче  те  серденько. Чорно-білий  стовбурець Підростає  скоро. Біля  хатоньки  моєї Поміж  осокою.

*  *  *

Сніг підтрухлявів,  наче  губка – Впивалось  сонце  у  зіниці.

Весни топилась  перша  грубка, Як  сон  підмерзлої   синиці

 

*  *  *

Ти  готуєш  чай  собі  для  мене,

А  весна – довірливо  проста,

Надухмянена,  увібрана  в  зелене, Від  зими дочитує  листа.

 

Ти  готуєш  чай  собі  для  мене.

Промінь  оригамі  доробля,

За  вікном  сплітає  гобелени Продиміле,  сіре гороб’я.

 

Ти  готуєш  чай  собі  для  мене…

 

*  *  *

Полум’яним першим  поцілунком тихо-тихо  засміявся  вечір, сколихнувся  пролісковим трунком, у  хустину  заховавши  плечі. А  в  очах – легесенькі  зорини,

                              мабуть,

Усмішка 

Сьогодні  розквіт  підсніжник,

як  лускає     сну  патик… Оглянувся  на  горішник, весні  показав  язик.

Розправив  зелені  плечі,

поглянув  спідлоба   ввись…

Задерикувато-малечо скомандував: «Усміхнись!»

 

Надія  Тарасюк 

*  *  *

             Ви  чуєте,  як  липа 

шелестить

У  місячні  весняні  ночі?

Павло Тичина

Ви  бачили,   Як  сонце  п’є трава?

Дрібненькі  ручки  піднімають стебла,

А  серед  зелені  сумує  тиха  гребля, І  править нитку  

 

Видавець – Великовікнинська  ЗОШ  І-ІІІ ст.

Газета виходить з вересня 2011 року один раз в місяць. Тираж 50. Висловлені  авторами думки можуть не збігатися з позицією редакції. Редакція залишає за  собою право редагувати та скорочувати тексти. Передрук матеріалів дозволяється з посиланням на газету.

Наша  адреса: 47320,  с. Великі  Вікнини,  р-н  Збаразький,  обл. Тернопільська,        т.  33-3-14  (0989709014)