З Н А Й О М Т Е С Я !   

Любов  Малецька

Довідка: народилася  у  с. Загір’я  на  Зборівщині.  Закінчила  філологічний факультет  

ТНПУ ім. В. Гнатюка (2008).  Працює  бібліоте- карем Тернопільської міської дитячої  бібліотеки.  

Учасниця Всеукраїнської  наради  молодих  літераторів  в  м. Ірпінь (2009).  Лауреат премії  ім. Степана  Будного (2010). 

Збірки поезій: «Останній  міф» (2003),  «Вузлики  нерозгаданого» (2006),  «Розсипаний обрій» (2009),  «Подих…» (2011).

ІЛЮСТРАЦІЇ ДО  ПОВІСТІ  ВІКТОРА  БЛИЗНЕЦЯ  «ЗВУК  ПАВУТИНКИ»

Собака  Рекс

Малювала Настя  Поліщук,  учениця  6-го  класу

 У  НАС  В  ГОСТЯХ   

Учні  Котюжинської  ЗОШ  І-ІІ ступенів

Казка про  гори  Альпи

                                 Жили-були  Гори Альпи.  Вони  були  найвищою  гірською  системою 

Західної  Європи  і простягалися  приблизно  на  1200  км  у  довжину  та  260  км  у  ширину.  А от  серед  інших  Гір  світу  Альпи  були  середніми  за  зростом.  Жили  вони на  території  аж  семи  держав:  Швеції,  Австрії,  Ліхтенштейну,  Франції, Італії,  ФРН  і  Югославії,  займаючи  площу  в  200  тис.  км².  

   У  Альп  було  дві  доньки ― Монблан  і  Монте-Роза.  Монблан  була  високою  горою (ріст ― 4807  м), вищою  за  свою  сестру  Монте-Розу (ріст ― 4634  м).  Пізніше   у  Альп народилася  ще  одна  донька.  Назвали  її  Берліною.  Ростом  вона  була нижчою  за  сестер  (лише  4047  м). 

                     Дружили  Гори  Альпи  із Річками  Рейн  і  Шплюген  та  з  Озером  Комо.  

 Йшли  роки,  виростали  діти. Монблан,  Монте-Роза  і  Берліна  стали  живописними  красунями,  а  Альпи ― найважливішим  у  Європі  вододілом.  Вони  з  радістю  допомагали  Рейну, Рону,  По  і  Дунаю  справлятися  з  їхньою  водою,  утворюючи  своїми  уламками дельти  для  Річок.  А  ті,  у  свою  чергу,  співпрацювали  з  Північним, Середземним  і  Чорним  Морями.

 Гори  Альпи  були  надзвичайно гостинними  горами.  У  них  постійно  гостювали  туристи,  котрі  приїжджали туди  для  того,  щоб  розважитися  і  зовсім  не  боялися великанів-господарів.

 Живучи  в  одному  і  тому  ж місці,  Альпи  частенько  сумували,  бо  не  знали,  що  там  далі.  Хоча  й були  високими  і  далеко  бачили  навкруги,  та  всього  ж   не  побачиш. Тож  одного  разу  вирішили  вони  помандрувати  країнами.  Так  і  зробили. Завітали  Альпи  до  близьких  родичів ― Гір  Гімалаїв,  Карпат,  Тянь-Шаню. Відпочили  Гори,  побачили  багато  чого  цікавого  та  зрозуміли,  що  де  б вони  не  були,  а  все-таки  найкраще  місце  на  Землі ― це  їхній  рідний дім,  де  б  він  не  був.  Повернулися  Альпи  додому  та  взялися  за  свою звичну  роботу,  очікуючи  нових  гостей ― туристів.

Ірина Мулярчук  учениця  7-го  класу 

 ІЛЮСТРАЦІЇ

ДО ПОЕЗІЙ  

ТАРАСА  ШЕВЧЕНКА  Каті  Чубик учениці  1-го  класу та

Яни Козири учениці  3-го  класу

Акровірш

У мене,  як  у  всіх,  є  мова  найрідніша ― Красива,  мелодійна,  для мене  наймиліша. Родина  вся  і  я  пісні  нею  співаєм… Ах, рідні  ці  слова  ми  завжди  пам'ятаєм.

Її дбайливі  звуки,  мов материнські  руки ― Нас  змалечку  ладкають, любити  їх  привчають. Скажіть  мені  скоріше  за  чим  на  чужині СЬогодні, завтра,  вчора  сумують  день  при  дні? Куди  так  серце  рветься, немов  пташина  

в'ється?...

А  може,  хтось  із  нас забуде  рідну  хату,

Матусю,  бабу  й  діда, сестру  і  брата,  й  тата?

О,  як  же  рідну  мову і  Батьківщину  не  любити!

Вона  така  одна,  без неї  нам  не  жити.

А  мова ― це  життя!

На  світанку

Вранці  на  світанку Снідаю  у  ґанку.

Одягаюсь гарно  й  чисто, Убираюсь   урочисто. Йду  до  школи  

І  співаю,

Гарну  пісеньку   Я  знаю.

Ля-ля-ля,  ля-ля-ля ― Пісенька моя.

А  приходжу ―  Все  спочатку: Вчуся,   Роблю  я зарядку. Фізкультура ―  Просто  клас! Так  проводжу Свій  я  час.

Лариса Сеник учениця  9-го  класу

Осінь

Осінь  чарівна,   осінь   доспіла.  Золоті  слізки   на світ  зронила. Сонце  спадає,   квіточки  в’януть, Золотом  жовтим   листочки стануть.

Осінь  працює.   Осінь  годує. Вміє   навчити, як в  світі  жити!

Берізка

Посадила  я  берізку ― Виросте  швиденько.

А  у неї  листячко, Наче  те  серденько. Чорно-білий  стовбурець Підростає  скоро. Біля  хатоньки  моєї Поміж  осокою.

*  *  *

Сніг підтрухлявів,  наче  губка – Впивалось  сонце  у  зіниці.

Весни топилась  перша  грубка, Як  сон  підмерзлої   синиці

*  *  *

Ти  готуєш  чай  собі  для  мене,

А  весна – довірливо  проста,

Надухмянена,  увібрана  в  зелене, Від  зими дочитує  листа.

Ти  готуєш  чай  собі  для  мене.

Промінь  оригамі  доробля,

За  вікном  сплітає  гобелени Продиміле,  сіре гороб’я.

Ти  готуєш  чай  собі  для  мене…

*  *  *

Полум’яним першим  поцілунком тихо-тихо  засміявся  вечір, сколихнувся  пролісковим трунком, у  хустину  заховавши  плечі. А  в  очах – легесенькі  зорини,

                              мабуть,

Усмішка 

Сьогодні  розквіт  підсніжник,

Розправив  зелені  плечі,

поглянув  спідлоба   ввись…

Задерикувато-малечо скомандував: «Усміхнись!»

Надія  Тарасюк 

*  *  *

             Ви  чуєте,  як  липа 

шелестить

У  місячні  весняні  ночі?

Павло Тичина

Ви  бачили,   Як  сонце  п’є трава?

Дрібненькі  ручки  піднімають стебла,

А  серед  зелені  сумує  тиха  гребля, І  править нитку  

Видавець – Великовікнинська  ЗОШ  І-ІІІ ст.

Газета виходить з вересня 2011 року один раз в місяць. Тираж 50. Висловлені  авторами думки можуть не збігатися з позицією редакції. Редакція залишає за  собою право редагувати та скорочувати тексти. Передрук матеріалів дозволяється з посиланням на газету.

Наша  адреса: 47320,  с. Великі  Вікнини,  р-н  Збаразький,  обл. Тернопільська,        т.  33-3-14  (0989709014)