ТОРБИНКА  ЗИМОВИХ ВІРШИКІВ  ВІД

Тані  Тарасюк,  учениці  6-го  класу

 

Звідки  приходить  до  нас  зима

З Північної  землі

Несуть вітри  її  крилаті

Через широкий  океан,

Через шумливе  море,   Через  високі  гори В  мій  рідний  край.

 

Снігова  королева

Запитала в  Осені  Весна:

― Хто  це  Королева  Снігова?

Осінь тихо  їй  відповіла:

― Королева?  Наша  Зимонька-зима!

Засипає снігом  все  навкруг, Він  красивий,  наче  білий  пух. Ріки  скуті  кригою товстою, Все  дріма  в  холодному  спокої.

 

*  *  *

Землю нашу  рідну,  славну Сніг  замів  по  самий  край.

Пісню щиру  дзвінко  й  вправно

Не співає  водограй… Замело  поля  веселі Й  луки  лагідні  мої. Біля  нашої оселі

Більш немає  солов’їв.

Замело ліси  й  галяви.

Ріки сині ― наче  в  снах. Сплять  берези  кучеряві, Мов  зажура  у  піснях. 

 

Життя  прекрасне

Посміхнись ―

Усмішка твоя  чарівна!

Не лінуйся ―

В житті  ця  «річ»  не  потрібна.

Відпочинь ― Без  спочинку  тяжко… Помрій ―

І уяви ― ти  пташка!

 СТОРІНОЧКА ДЛЯ  МАЛЕЧІ

 

                                        Сніжище

          Дівчинка Марічка  дуже  дивувалася.  Як  же  це  так?  За  вікном  грудень.  Здавалося б,  має  лютувати  зима,  а  надворі ― сонячна  весна  усміхається.

 Марічка  дуже  любила  зиму.  Адже  взимку  можна покататися  на  санчатах,  пограти  в  сніжки,  зліпити  сніговика  до  Нового року.  Дівчинка  сумно  поглядала  на  годинника  та  голосно  зітхала.  Через п’ять  хвилин  Новий  рік  наступить,  а  за  вікном ― жодної  сніжинки! «Невже  ми  не  зустрінемо  Новий  рік  зі  снігом, ― думала  Марічка, поглядаючи  у  темне  вікно, ― ялинка  блимає  яскравими  вогниками,  і  так смачно  пахнуть  мандаринки,  а  радості  ніякої…»

 Годинник  вибив  перший  «бам».  Аж  раптом  сніг… Ні,  то  не  сніг!  Дівчинка  вибігла  надвір,  а  там…  сніжище!  Лапаті білі  клаптики  холодного  пуху  все  падали  й  падали  з  новорічного  неба. Ото  було  радості,  ото  було  свята.  Цей  Новий  рік  Марічка  запам’ятає надовго.

   Плескун  Христина учениця  6-го  класу

Акровіршики-п'ятикласники

 

*  *  *

Сірі ноги  він  має,

Ледве їх  переставляє.

Ох і  величезний  же  на  зріст!

Ніс у  нього  більший,  аніж  хвіст.

 Фатич Юра учень  5-го  класу

*  *  *

Рано-вранці на  світанку Одсуваємо  фіранку:

Сонце світить  на  травичку,

А на  ній ― лише  водичка

Хільчук Оксана учениця  5-го  класу

Йшов  сніжок  до  нас  у  гості

Йшов сніжок  до нас  у гості,             У  корзині  сплять  сніжинки ― Довго-довго  чепурився.                      Нанизалися  в  намисто.

Навіть білці  рудохвості                      Запишалися  стежинки:

На ялинці  він  приснився.                  Всюди  біло  й  чисто-чисто.

 

Надія  Тарасюк

Цикл «Різдвяник»

 

Святвечір

У кутку  позіхає  дідух,

Повечеряв смачною  кутею…

Попід стелею  кублиться  дух, Надріздвяний,  

Димком над  свічею.  

Перша дзвінка  збира  в  коляду  Всі  мелодії  слічної  ночі. До  ікони  я  очі зведу ― Там  зорять  Богоматері  очі.

І всміхається  Боже  Дитя

У святім  пуп’янку-сповиточку…

Проростає

Зернятко-життя

Малюнок Тетяни  Тарасюк учениці 6-го  класу

«А  не  дасте  пирога…»

Сіє, віє  завірюха  По  селі.

Вгомонися, завірюхо, При  зорі!

Щедрий вечір,  святий  вечір ― Коляда.

Зрання сонечко  яріє- Вигляда.

Дзвінко падає  зернинка

За поріг,

До торбинки  приглядається 

Пиріг…

Сієм, сієм,  посіваємо

Добром,

Слеться стежечка,  посипана Зерном. 

З Новим  роком  завітали, З  Василем.

Сівачами день  віншує Під  брилем.

 

Одохрищі 

Три  свічки.  

Краплини   водиці

Стікають по  сріблі  хреста… Святиться  вода.  

Гомониться ―

Втікають на  санках  свята. А  я  ще  мала, ―  Та  в  кожусі!

Зав’язана в  хустку,  як  в  сні… Святиться  вода.  

В  Божім  дусі

Краплинки-сніжинки рясні.

 

Надія  Тарасюк

 

 

 

                                                                                                                                        

 

МАЙСТЕР-КЛАС

 

Богдан  Ігор  Антонич                               ^{Довідка}

Видатний український  поет-філософ, який  жив  і 

     (1909―1937)                творив на  початку  ХХ  ст.  у  Львові.  Народився  на 

     Лскермикпіцвщі, иснті в во р юровадтини і   мсвуязищечнні и ктав. оЛрию, б изв ах огпралтюива  внсяа   

Зима                             живописом. За життя  вийшло  три  його  книги.    

Кравці лисицям  хутра  шиють, вітри  на  бурю  грізно  трублять. О  Боже,  стережи  в завію і  людські,  і  звірячі  кубла.

 

У сто  млинах  зима  пшеницю на  сніг  сріблясто-синій  меле. Назустріч  бурі ніч  іскриться, привалюючи  небом  села.

 

Мій  цех

В мойому  цеху  теслів  і  митців п’янливі  таємниці,  зваби  і  омани. Перо  і пензель,  тремтячи   в  руці, проколюють  думок  метелики  весняні.

 

Співна  сокира  й гостре  долото формують  глину  слів  і  дерево  музики. Цей  світ ― хмільної пісні  полотно, митцеві  замалий ― для  теслі  завеликий.

 

Літній  вечір

Від спеки  місто  важко  дише, й  чоло  його  шорстке  й  червоне під  віялом нічної  тиші поволі  стигне  і  холоне.

 

Тремке натхнення  віддзвеніло, застигло  в  мудрій  вірша  брилі. Твоє  чи  не  твоє це  діло, ти  сам  збагнути  вже  не  в  силі.

 

Крізь  гамір  дня незмінне  «завжди».

Заснеш, заснеш  без  зір,  поете, життя  на  звуки  розмінявши, мов  золото  в  дрібні монети.

Село

Застрягло сонце  між  два  клени, димить  обвіяна  рілля, і  піль  коловорот  зелений довкола  сонця  закружляв.

 

Ріка мов  пояс,  лісу  смуга; мов  повінь,  трави  піднялись. І  знову  йде молебень  плуга, де  війни  віяли  колись.

 

Весільна

Для Олечки Послухай:  б’є  весільний  бубон і  клени  клоняться, мов  пави. В  твоє  волосся,  моя  люба, заплівся  місяць  кучерявий.

 

Чому пригасла  скрипка  трохи, чому  тремтить  твоя  долоня? Ніч  срібним  сяйвом, наче  мохом, обмотує  підкови  коням.

 

На  шляху

Ріка зміяста  з  дном  співучим, хвилясто  хльостають  вітри, і  день  ховає місяць  в  кручу, мов  у  кишеню  гріш  старий.

 

Клюють ліщини  співом  коси, дзвенить,  мов  мідь,  широкий  шлях. Іде  розсіяний  і босий хлопчина  з  сонцем  на  плечах.

 

 

Ілюстрація  Вікторії  Ковальчук  до вірша  Б.І. Антонича  «На  шляху» з  книжки  «Росте  хлоп’я,  мов  кущ малини»  

Київ  «Веселка»  1990

Зимові  канікули, або  Чому  я  люблю  Різдво *  *  *

 Зима ― така  весела,  сніжна  і барвиста.  Вона  вкриває  пухнастою  ковдрою  всю  землю,  дерева  і  будинки. Особливо  цікаво  ввечері,  коли  сніг  наче  вкривається  синіми  барвами…

Уляна Киричук *  *  *

 Зима.  Всі  дерева  білі,  дороги  і  будинки покрилися  снігом.  Навкруги  тиша.  Аж  раптом  дуже  голосно  лунає  сміх ― це  дітвора  грається  у  сніжки.  Катаються  на  санках  і  лижах.  Усі радіють,  сміються.  А  ось  і  снігова  баба  з  морквяним  носом  та  відром на  голові…

Іван Климчук *  *  *

 …Сніжки,  санки,  лижі  і  сніг ― це  найулюбленіші слова  дітвори.  Іноді  дорослі  згадують,  як  вони  були  малими  і розважалися:  грали  в  сніжки,  їздили  на  санчатах  і  лижах.  Сніг  буває тільки  три  місяці.  І  за  тих  три  місяці  ми  награємося  на  цілий  рік.

Олексій Чужинов *  *  *

 ...Я  дуже  люблю,  коли  встаєш  вранці, дивишся  на  дерева  і  бачиш:  на  гілках  товстий  шар  снігу.  І  дуже люблю  кататися  на  лижах.  Коли  ти  їдеш  з  горбка  на  великій швидкості,  відчуваєш,  що  летиш.  А  якщо  ще  на  трамплін  попадеш ― дуже класно!..

Димитрій Ядвіжук *  *  *

 Чудова  зимова  пора.  Різдво.  Скрізь іскриться  срібно-білий  сніг.  Зима  зі  своїми  трьома  доньками  прикрашає оселі,  луки  і  поля.  Молодша  донька Заметіль  допомагає  зимі  розсипати сніг.  Середульша ― Хурделиця  прикрашає  дерева  та  розвішує  бурульки,  а найстарша ― Метелиця  створює  чудові  сніжинки  і  надає  їм  незвичайної краси…  Я  дуже  люблю  зиму,  тому  що  саме  в  цю  пору  святкують  одне  з найбільших  християнських  свят ― Різдво.  Улюблене  свято  мільйонів  людей, котрі  з  вірою  в  серці  відзначають  Народження  Ісуса  Христа.  Різдво об’єднує  всіх:  і  дорослих,  і  малих,  і  чужих,  і  рідних.

Таня Тарасюк учні  6-го  класу

(Закінчення в  наступному  номері)

Редактор – Надія  Тарасюк

Видавець – Великовікнинська  ЗОШ  І-ІІІ ст.

Газета виходить з вересня 2011 року один раз в місяць. Тираж 50. Висловлені  авторами думки можуть не збігатися з позицією редакції. Редакція залишає за  собою право редагувати та скорочувати тексти. Передрук матеріалів дозволяється з посиланням на газету.

Наша  адреса: 47320,  с. Великі Вікнини,  р-н  Збаразький,  обл. Тернопільська,        т.  33-3-14 (0989709014)