ТОРБИНКА  ВІРШИКІВ  ДО  ДНЯ ЗАКОХАНИХ  

 

*  *  *

Ще  буде  мороз  не  один,

Ще буде  зима  лютувати, А  з  неба  Святий  Валентин Усім  шле  закоханим  свято.

Добродій  Святий  Валентин

Закоханим   віддано  годить, І той,  хто  сумує  один

Свою  половинку  знаходить.

 

*  *  *

На  фоні  розбитого  серця У вазі  зів’ялий  букет.

Хтось,  може,  звичайно,  

сміється,

Коли я  виводжу  сонет?.. У  кожному  слові  тривога, У  літері  кожній  журба. До щастя  терниста  дорога, Та  воля  моя  не  слабка.

Все  ж  крила  мені  не зламати,

В  мовчанку  не  грати  химерну ―

Я  буду  до  неба  злітати, І щастя  до  мене  заверне!

 

 

Де  щастя?

У кого  тепер  запитати,  Де  щастя  мені  віднайти? Як  знову  навчитись прощати, Як  знову  над  морем  пройти?

Як  важко  збагнути,  що  втрачу.

Спитаю себе:  «Як  же  так?...» Та  зараз  уже  не  заплачу ― Можливо,  це  все-таки знак. Як  складно  тебе  зрозуміти, Кричати… Та  лиш  в  німоту. Когось, мабуть,  треба  простити За  відповідь  щиру  оту.

 

Малювала  і писала  Таня  Тарасюк Учениця  6-го  класу

 СТОРІНОЧКА ДЛЯ  МАЛЕЧІ

Зима

Вже  прийшла  до  нас  зима ― Білосніжна,  осяйна.

Морозець  щипає  щічки.

Одягаєм  рукавички.

 

Дітвора біжить  у  двір Всім  батькам  наперекір. Санки,  лижі,  ковзани Вже  несуть в  руках  вони.

 

Біло-біло,  сніг  звика ― Ліпимо  сніговика.

Замітає  заметіль,

Снігом  сипле  звідусіль.

 

Але  це  не  перепона:

            Лютий місяць ― річ  вагома!                               Малюнок  Люди  Костюк

            Він останній  у  зимі                                             учениці 9-го  класу

Та  закінчує  її.

Марія Руда

учениця 10-го  класу    

                                                  Загадки                       Зима

T Довший  день,  та  не  тепліший,         Дорога  біла стелиться  

і  краю  їй  нема. лиш  мороз, і  вітер  зліший

Сніг  падає,  хурделиться, по  землі  сніжок  здуває. сніжиночки  кружля.

Коли  це  буває?

Соломійка Рядняна

 

T Срібний місяць  той  цікавий,   учениця  5-го  класу

 

                д уже він  таки  лукавий:

     не  всміхається  нам  з  неба,      лиш вдягатись  тепло  треба.    

           

T Сонце  світить,  вітер свище,       сніг кружляє,  мороз  блище*      та  за  носа  всіх  щипає          і  «Хто  взутий?» ― запитає.  

 

 

* виблискує

 

Надія  Тарасюк

 

 

Малюнок Світланки  Куц

М учениці  1-го  класу  У НАС  В  ГОСТЯХ   

Учні Котюжинської  ЗОШ  І-ІІ  ступенів

 

Ангел Про  себе

Темна  ніч.  Все  стихло.   Новий  знов день,                                     Спить. нові  пригоди.

Аж  в  одну  чудесну  мить Чекаю дива   Прилетіла  птиця  біла, від  природи.

Подивилась  і  злетіла, До  школи  

Освітила все  навкруг ― з  радістю  іду, І  з’явився світлий  дух. Нові  знання   На землі  добро  творив у  ній  знайду.

І  дітей   він  тому  вчив. Там друзів  щирих   Був  це  ангел  добрий,   цілий  клас

        гожий,                                                      Та  вчителі,  

А  за  ним  зростали  рожі, що  вірять  в  нас…

Сни  рум’янились за  ним, Так  дев’ять  років  

Тим   промінчиком  ясним.   вмить  пройшло, ―

 Моє  життя    лиш  розцвіло.

  

Малювала Люда  Костюк          Лариса  Сеник учениця  9-го  класу учениця  9-го  класу Великовікнинської  школи           

 

Чому ведмідь  взимку  спить?

 

Казка

 У  сосновому  і  ялиновому  лісі  жили-були  різні звірі:  вовки,  лисиці,  зайці,  ведмеді,  білки  і  їжачки.  Вони  усі дружили  один  з  одним.  Якось  до  лісу  прийшла  дівчинка  Оленка.  Вона подружилася  зі  звірятами  і  кожного  дня  приходила  до  них  у  гості. Оленка  навчала  їх  співати,  танцювати,  писати,  читати  і  рахувати. Звірі  любили  дівчинку  і  збирали  для  неї  суниці,  малину  та  різні лісові  ласощі.

 Аж  ось  одного  дня  почав  падати  з  неба білий  пухнастий  сніг.  Усі  звірі  заметушилися,  бо  ніхто  з  них  такого ще  не  бачив.  Почув  цей  гамір  Лісовий  Цар  і  давай  скликати  лісові збори.  

 ― Царю,  наш  царю! ― вигукнув  зайчик. ― Допоможи нам,  бо  дуже  холодно!

                 Цар задумався,  а  потім  промовив:

 ― Чим  зможу,  тим  і  допоможу.  Тобі,  зайчику, я  подарую  біленьку  теплу  шубку.  Тобі,  лисичко,  пухнастого  комірця, щоб  ти  завжди  була  дуже  красивою.  Вовчикові ― теплу-теплу  шапку,  щоб не  мерзли  вушка,  а  білочці ― рукавички,  щоб  не  мерзли  лапки,  коли  вона буде  скакати  по  снігу  та  по  деревах.  Їжачку

― валяночки,  щоб  він  міг  виходити  на прогулянку  зі  своїми  малятами…  А  далі  задумався  Лісовий  Цар. Подивився  на  ведмедя  і  тільки  зітхнув.  Нічого  не  міг  йому подарувати,  бо  все  вже  пороздавав.

 В лісі  стояла  тиша.  Ведмідь  зрозумів,  що  для нього  нічого  нема  і  вже  було  хотів  іти  світ  за  очі.  Та  раптом Лісовий  Цар  посміхнувся  і  зупинив  ведмедя.

                 ― Я  подарую  тобі  найкраще  і  наймиліше,  що  є  на  світі ― сон.  

                 Ведмідь зрадів  сказаному,  а  потім  похнюпився:

 ― Я  ж  ніколи  не  побачу  більше  снігу.  Мої друзі  будуть  гратися,  танцювати  і  співати,  а  я?..

  ― Не  сумуй,  ведмедику, ― каже  цар, ― ви  усі зможете  зустрітися  на  один  день.  А  для  того,  щоб  ти  не  змерз  і  не захворів,  більшу  частину  холодів  ти  будеш  спати,  і  тобі  будуть снитися  хороші  сни.  А  як  настане  тепло,  ти  зможеш  про  все  розповісти своїм  друзям.  

 Так  і  сталося.  На  Новий  рік  усі  звірі зустрічалися,  танцювали,  співали,  водили  хороводи  та  отримували подарунки.  З  ними  була  і  їх  подруга  Оленка,  яка  про  все  це розповіла  мені,  а  я  вам.  Та  ще  ледь  не  забув. Їжачок  також  ліг спати  взимку,  адже  був  вірним  другом  ведмедикові  і  не  хотів,  щоб той  сумував.

Володя  Хом’як  учень  2-го  класу

 

 

 

Художник ―  В. Зарубін (з  листівки)

МАЙСТЕР-КЛАС

 

               Володимир                                     Довідка

Поет,  літературознавець,  публіцист,  редактор,  член  НСПУ Кравчук (від  1999) та  НСЖУ (від  1998). Народився  в  с.  Добромірка.  Проживає  в  місті Збаражі. 

                         (1960)               Працював редактором  районної  газети  «Народне  слово»

                                                             (2007―2009).  Нині ― керівник районної літературно-

мистецької  студії «Рушник».  Автор шести  поетичних  книг, 

                                   кількох  збірок  для  дітей  та літературознавчих  розвідок.

За  моїм дитинством гойдалка  сумує,   в бабиному  літі,   сива  і  хитка.

*  *  *                                   *  *  * Дощ  виправ  ніч,                        З р у б а т и вишню немов  сорочку;                           попросили…

Гойдалка 

світанок  аж  помолодів.             Не  зміг я       

Там  ще  й  досі  в  парі  

Бруньки, день  почати  

сміх  і  плач  ночують,   до вчора  непорочні,                   з  пня.

сторожко  тепліє  

в  чеканні                                      В моїй  уяві  

батькова  рука. первістків-листків.                      голосило

Відгойдались  весни,  

А  над  віконцем                          осиротіле

а  з  літами ― діти,   так доречно,                                вишненя.

спогади  вмостились,  хоч  і змаліле  

жовті,  як  листки. від зими,                               *  *  *  М

У  саду  пустує   чекає ластівку                       Зачерпни  мені  світла,

безборонно  вітер, гніздечко,                               Намалюй  мені  подих

боязко  під  ноги   торік                                       Того саду,  що  в  квітні

дріботять  грушки… залишене крильми.              Пелюстками  зародить.

розтривожить  душу
і  питально  гляне   витертим  сучком. Я  сюди  на сповідь   повертатись  мушу   стежкою,  де  квіти   поміж  полином.   *  *  * Сонце,  простуджене  вітром, Зблиски,  мов  кашель  прокволий. Клопоти в  сутінках  витре   Свіжий  рушник  матіоли. І  посвітлію  душею, Тишу  до  себе  пригорну. … Ангел  добра  над  землею Білим вибілюює  чорне.	Батожений дощем Змалілий сніг,   батожений  дощем, знайшов  у  лісі   прихисток  останній, плекаючи не  скапану  іще   надію   на  холодне  передрання.   Та  біль  тепла,   що визріє  ось-ось,   віщує  кущ   сварливої  тернини.   І  раптом безневинному  здалось:   дерева  топчуть  груди   без упину.

Дотиком  скрипучим  

ВІТАЮ

Людмила  Костюк,  учениця  9-го  класу

Зимові канікули,  або  Чому  я  люблю  Різдво

(Закінчення.  Початок  у  № 1,  2012)

*  *  *

 Я  люблю  Різдво  тому,  що  тоді  діти  і  дорослі ходять  в  гості,  а  деякі  сім'ї  їздять  у  відпустки.  А  ще  напередодні Різдва,  увечері,  в  кожній  хаті  сідають  за  стіл.  На  столі  повинно стояти  дванадцять  страв ― це  кутя,  пампушки,  горох,  капуста  та  інше…

Іванка  Шимко * *  *

 До  нас  на  Одохрищі  «приносять  вечерю»,  тобто  родичі приходять  у  гості.  У  передвечір  того  великого,  святого  свята,  коли під  вікнами  когутають,  я  допомагаю  мамі  накривати  на  стіл,  а  тато із  моїми  сестрою  і  братиком  готують  головну  страву ― кутю,  яку  ми їмо  лише  три  рази  на  рік.  А  перед  тим,  як  почнемо  їсти  кутю, кажемо:  «Господи,  благослови!».

Ірина  Дідик * *  *

 Я  люблю  Різдво  тому,  що  тоді  випадає  багато  снігу.  Всі  діти радісно  катаються  на  санчатах  і  лижах…  Також  на  різдвяні  свята приїжджають  гості,  які  привозять  різні  подарунки.  Усі  гості,  мої рідні  радіють  разом  зі  мною  приходу  Різдва  і  Нового  року.  Також Різдво ― це  веселі  колядки  й  щедрівки…  Колядники  отримують  від  людей гроші,  солодощі.  Хлопці  ходять  на  старий  Новий  рік  засівати  людям, щоб  їм  родило  «жито,  пшениця  і  всяка  пашниця»… Зима ― найвеселіша  і найкраща  пора  року!

Андрій  Гой * *  *

 …Я  люблю  зиму.  Коли  ходжу  по  снігу,  він  так скрипить,  ніби  хоче  щось  сказати.  Сніг  білий  і  холодний,  а  коли світить  сонечко,  то  він  виблискує,  як  діаманти.  Але  зима  не  вічна. Вона  тане  і  тече  струмочками,  а  на  другий  рік   знову  приходить  та веселить  дітлахів…

Тимофій  Вознюк *  *  *

 Я  люблю  зиму  тому,  що  взимку  весело.  Усі катаються  на  санках  та  весело  проводять  час.  А  ще  прикрашають ялинку…  Перший  сніг ― це  дуже  велика  радість  для  дітей.  Вони  гуртами ходять  колядувати,  щедрувати,  сіяти.  Люблять  грати  в  сніжки.  Я  люблю зиму.

 Петро  Бондарчук учні  6-го  класу

Редактор – Надія  Тарасюк

Видавець – Великовікнинська  ЗОШ  І-ІІІ ст.

Газета виходить з вересня 2011 року один раз в місяць. Тираж 50. Висловлені  авторами думки можуть не збігатися з позицією редакції. Редакція залишає за  собою право редагувати та скорочувати тексти. Передрук матеріалів дозволяється з посиланням на газету.

Наша  адреса: 47320,  с. Великі  Вікнини,  р-н  Збаразький,  обл. Тернопільська,        т.  33-3-14  (0989709014)