Гендерне виховання (Матеріал для методичних зборів)

Формування гендерної компетентності у виховному процесі

Гендерна рівність є фундаментальним правом та необхідною умовою досягнення цілей зростання, соціальної єдності та демократії. Тим не менше, певна нерівність продовжує існувати і може поглиблюватися, якщо освіта, навчання та культура продовжуватимуть поширювати гендерні стереотипи.

Так само, як театр починається з вішалки, гендерна проблема школи починається з педколективу. І не лише в тому справа, що вчителі – незалежно від віку – є носіями певних, зазвичай, консервативних цінностей на кшталт «дівчатка мають мати гарний почерк» або «хлопці такі бешкетники». Найперша проблема в тому, що сам педколектив, як і раніше, дуже далекий від гендерного балансу. Дітей вчать, переважно, жінки. З рідкісними вкрапленнями вчителів праці чи фізкультури. Дивно було би думати, що діти цього не помічають. Помічають, звісно. І роблять висновки про «жіночу» працю та її відмінність від «чоловічої».

Для того, щоб учні успішно навчалися, стали впевненими у собі особистостями, відповідальними та активними громадянами, необхідно приділяти увагу забезпеченню гендерної рівності, рівному позитивному ставленню до дівчат та хлопців, а також навчанню з гендерних питань. Гендерно чутлива освіта допомагає визначити, які погляди у сфері гендеру є справжніми, а які – лише стереотипними узагальненнями.

У ранньому віці діти обох статей однаково охоче грають з вантажівками, кубиками, кухонним начинням чи ляльками. Але батьки по-різному реагують на ці ігри, явно схвалюючи (причому не обов’язково словесно) заняття з іграшкою, що вважається більш «підходящою» для статі їхньої дитини. Так

формується проста, але надважлива ідея культури: майбутня діяльність чоловіків і жінок має суттєво відрізнятися. І ось результат: вже у віці 1,5-2 років діти віддають перевагу тим іграшкам, які традиційно належать до «хлопчачих» / «дівчачих»6.

А вони, виявляється, є дуже різними (і, до речі, у крамницях розміщуються у різних відділах й маркуються традиційною кольоровою гамою) залежно від того, дитині якої статі призначені.

А зараз прошу вас подумати та написати, до чого привчають дівчачі іграшки і на що спрямовані хлопчачі.

Так, іграшки для дівчаток привчають їх до:

 •більш статичного життя (активне переміщення у фізичному просторі при використанні «дівчачих» іграшок є обмеженим або взагалі непотрібним), неризикованого, розміреного освоєння навколишнього світу;

•акцентуванні на стосунках з родиною та подругами;

•штучно зменшеного простору соціальної активності (дім,  магазин, школа, кафе, салон краси, відпочинок);

 •культу зовнішності.

Хлопчиків значно частіше, аніж дівчаток, заохочують

до різноманітної активності (фізичної, пізнавальної, дослідницької).

Іграшки для хлопчиків спрямовані, у першу чергу, на:

•динамічні прояви поведінки, схильність до ризикованого  освоєння світу, пригод, прояву сміливості;

•формування необмеженого кола спілкування з іншими людьми;

 •найширший простір соціальної активності (окрім, до речі,  побуту); •розвиток винахідливості, логіки, фантазії.

Це цілком відображає реальну звуженість соціальних ролей жінок порівняно з традиційними чоловічими та наче привчає до природності такого обмеження.

Настінний простір  школи багатий  на гендеровані матеріали. Пропоную Вам ознайомитися. Та розповісти як на Ваш погляд ці плакати суперечать гендерній рівності (додаток 1). Ледь не на кожному з них як злісні хулігани зображені лише хлопці: це вони лазять по деревах, бавляться вогнем, вибігають на проїжджу частину, палять, проникають до трансформаторних мереж… Найцікавішим є те, що саме вони і «рятують становище»: якраз хлопці (або дорослі чоловіки) найчастіше виступають тут героями, які витягають людей з лиха, надають першу допомогу, керують штабом з ліквідації наслідків стихій.

Дівчата, як правило, зображуються слухняними конформістками, які завжди діють за встановленими правилами (тими ж педантичними «чистюлями» виступають знову-такилише вони), повчають порушників, допомагають старшим.

А зараз прошу вас роглянути ситуації, та проаналізувати їх. Кожна группа повинна запропонувати свій варіант відповіді, який буде гендерно нейтральний (додаток 2).

Хто бере участь у ґендерному вихованні?(Питання до вихователів)

1. Сім’я. Дитина копіює своїх рідних, особливо намагаючись в усьому бути схожою на батька своєї статі. Малюк, який живе в благополучній, спокійною сім’ї, непомітно сам навчиться нормально сприймати відносини, тому що батьки подають йому добрий приклад. Хлопчик наслідує мужності батька, дівчинка — жіночності матері. Роблять вони це без будь-яких особливих настанов. Крім того, спостерігаючи в повсякденному житті своїх батьків, діти вчаться, як поводитися з людьми протилежної статі.

2. Педагогічний колектив дитячого садка. Статеве виховання, перш за все, має бути спрямовано на батьків, а вже потім на дітей. Педагог дає знання, відповідає на запитання дітей, що стосуються відносин статей, не соромлячись цієї розмови. Усе, що говорить педагог, має бути правдою, але і це ще не все. Найважливіше, як ми говоримо про це з дітьми і як підтверджуємо відкрито висловлену нами точку зору. Інакше кажучи, статеве виховання — це, перш за все формування правильного ставлення до питання, а не освоєння конкретних знань у цій області. Ґендерний підхід відображений і при вихованні культурно-гігієнічних навичок.

3. Педагогічний колектив школи. Подолання ґендерних стереотипів, що заважають успішному розвитку особистості дитини, хлопчика і дівчинки; розвиток партнерських відносин між статями, виховання їх у дусі толерантності. Створення таких умов для виховання юнаків і дівчат, у яких їхній розвиток і духовно-ціннісна орієнтація сприятимуть позитивному становленню індивідуальних чоловічих (маскулінних), жіночих (фемінінних) і андрогенних рис; відносно безболісному пристосуванню молодого покоління до реалій статево рольових відносин у суспільстві та ефективному статево-рольовому відокремленню в соціумі.

4. Лікар. Лікар повинен допомагати удосконалювати зміст і техніку бесіди з усіма дітьми, що потребують поради. Головне завдання медичних працівників, обізнаних з питаннями психогігієни статі, полягає в консультації вихователів: підготовці батьків, педагогів, інших фахівців і працівників дитячих установ і організацій в області медико-гігієнічних питань статевого виховання.

5. Психолог. Психологічна освіта учнів і педагогів щодо всього спектра ґендерних проблем, діагностування формування ґендерної складової особистісного розвитку учнів; консультування учнів, батьків і педагогів з питань ґендерних відмінностей і ґендерних відносин; корекційно-тренінгова робота з розвитку ґендерної самосвідомості учнів та ґендерної толерантності з набуття досвіду ефективного ґендерної взаємодії та подолання негативних наслідків ґендерних стереотипів.

6. Оточення дитини. Допомагає дитині усвідомити себе відповідно до свого статевою ознакою і діяти відповідно до нього все оточення. Під оточенням розуміють однолітків, дорослих, музикантів, пісні яких дитина слухає, сценаристів фільмів і мультфільмів, художників, письменників і поетів, модельєрів і т. ін.

А тепер давайте поміркуємо, як ми можемо впливати на збереження гендерної рівності у школі.

Вправа «Мікрофон»

Практичні завдання щодо гендерної рівності:

• заохочувати до активного навчання дівчат і хлопців рівною мірою;

• суворо утримуватися від сексистських висловлювань чи коментарів у стилі «це бабська справа» або «справжні хлопці люблять футбол»;

• намагатися включити у зміст своїх уроків не лише «чоловічу», але й «жіночу» історію;

• підбирати такі навчальні матеріали, що позбавлені сексизму;

• плекати й демонструвати власний ентузіазм у своїй навчальній дисципліні;

• постійно збагачувати свій «репертуар» способів і стилів навчання;

• заохочувати дітей до вибору професій і занять, досі нетипових для їхньої статі;

• постійно навчатися самим і навчати колежанок і колег, де може бути прихований сексизм в освіті;

• бути для дітей прикладом для наслідування!