Географічні складники політичної географії

Тема. Географічні складники політичної географії: географічний простір, території, географічні місця. Політичні складники: політичні інституції, політичні відносини, «сила». Територіально-політичні системи національного і наддержавного рівнів. Геополітика, її складові.  Зовнішня та внутрішня геополітика. Геополітика «сили».  Різновиди «сили». Взаємозв’язок між національними та геополітичними інтересами держави

Мета уроку: закріпити знання учнів основних складників політичнї географії, пояснити особливості внутрішньої та зовнішньої геополітики, проходження Євразійських геополітичних осей; сформувати уявлення про взаємозв’язок між національними та геополітичними інтересами; розвивати вміння користуватися джерелами географічної інформації.

Обладнання: підручник, атласи, довідники, політична карта Європи (світу)

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Хід уроку

1. ОРГАНІЗАЦІЯ КЛАСУ.
2. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ ТА ВМІНЬ

Інтерактивна бесіда

IIІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ТА ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Чайний кліпер "Катті Сарк"— найшвидкісніший вітрильник в історії людства. Він виконував цілком мирну роботу — возив чай і Китаю в Європу, переконливо демонструючи, що в політичній географії комунікації та співпраця важать більше, ніж межі і чвари.

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Політична географія: поняття, предмет, базові категорії

Політична географія як самостійна наука започаткована німецьким географом Фрідріхом Ратцелем, який опублікував перші праці з цієї проблематики в 1885 р. і першу монографію під назвою «Політична географія» у 1897 р. Тоді ж зародилися ідеї геополітики як науки.

Політична географія – це географічна наука про просторову організацію держав і міждержавних об’єднань, розміщення і взаємовідношення політичних сил, територіальні форми політичних процесів і явищ.

Політична географія - суміжна наукова дисципліна політології і складова частина географічних наук, яка вивчає просторову організацію політичного життя, вплив географічного фактора на політику.

Як і кожній науці, політичній географії притаманні власні об’єкт та предмет досліджень.

Об'єкт політичної географії – територіально-політичні системи (ТПС) у їх взаємодії між собою та з географічним простором.

ТПС – об'єктивно взаємозалежні сполучення елементів політичної сфери (політичних і адміністративних кордонів, центрів управління, органів влади, партій, суспільних рухів і т.д.), що функціонують на певній території.

Предметом політичної географії можна визначити геопросторову (територіальну) організацію політичної сфери суспільства.

Територія — частина поверхні суходолу на Землі з природ­ними і створеними людською діяльністю ресурсами, що має певні просторові межі та географічне положення. Відповідно, коли мова йде про морські простори, вживають термін акваторія. Акваторії Світового океану дедалі активніше долучаються до політичного життя планети, оскільки мова може йти про свободу судноплавства, використання ресурсів виключ­них економічних зон, екологічну безпеку та ін.

Країна — територія з визначеними кордонами і населенням, що в політико-географічному відношенні може мати держав­ний суверенітет (незалежність) або бути залежною.

Держава — суверенне політичне утворення, країна з пев­ною територією, господарством і політичною владою. Дер­жава є основним носієм прав і обов'язків у міжнародних відносинах.

2. Геополітика, її складові.  Зовнішня та внутрішня геополітика

 Вперше термін "геополітика" був введений Рудольфом Челленом у 1899 році. За визначенням Челлена, геополітика – це вчення про державу, як географічний організм, або явище в просторі, тобто вчення про державу, як країну, територію або область.

Геополітика (від грец. Geo – Земля, politike – мистецтво управління державою) – наука про географічну зумовленість різних політичних процесів. Само об’єднання слів "гео" і "політика" вказує на істотний зв'язок між географічним простором і політикою держави.

В ХІХ – на початку ХХ століття при досліджені головних складових держави "територія – населення – влада" більшість вчених віддавали пріоритет території.

На початку ХХ століття сила і вплив держави значною мірою залежали від географічного положення країни, чисельності населення та її природних багатств. В цей період геополітика розглядала земний простір, як найбільш важливий ресурс. На думку Р. Челлена, геополітика повинна розглядати державу, як географічний організм і, разом з тим, як політичний простір. Отже, держава – це земля, територія, природне середовище, населення.

Пізніше геополітика набула більш широкого кола значень, вона трактується і як ідеологія, і як політичний напрям держави.

Геополітику визначають як науку, яка вивчає закономірності організації і функціонування геополітичного простору і політосфери в територіальному вимірі, відносини між просторово-географічними одиницями (країнами, регіонами, континентами), глобальні географічні, політичні, економічні та інші процеси в контексті формування і використання стратегічного потенціалу держави, а також управління геополітичними факторами і процесами .

Глобальна геополітика займається вивченням проблем міжнародних відносин, розробкою основних категорій, понять, закономірностей і основних тенденції міжнародного життя. Вона покликана досліджувати процеси і принципи розвитку держав, регіонів і світу в цілому, вивчати, як і з допомогою яких механізмів і на основі яких принципів вони живуть і функціонують.

Аналітична геополітика вивчає основоположні структури і суб’єкти, глобальні або стратегічні напрямки, найважливіші закономірності і принципи життєдіяльності, функціонування і еволюції сучасного світового співтовариства в тих аспектах, які стосуються розробки, прийняття і реалізації політичної стратегії основними діючими силами, так званими акторами міжнародної системи на глобальному, регіональному і локальному рівнях.

3. Взаємозв’язок між національними та геополітичними інтересами держави

Однією з основних категорій в геополітиці є "інтерес" (зокрема, державний, національний, наднаціональний), оскільки визначає зовнішньополітичний курс і поведінка держави на міжнародній арені. Геополітичні інтереси країни - система пріоритетів у діяльності держави по зміцненню економічного, політичного і військового потенціалу з урахуванням особливостей його геополітичного положення. Збіг геополітичних інтересів держав є каталізатором в утворенні різних міжнародних об'єднань та спілок. У федеративних державах, що володіють великими територіями і різноманітними природно-географічними умовами, слід розрізняти загальнонаціональні геополітичні інтереси і відповідні інтереси регіонів. За своєю суттю геополітичні інтереси є складовою частиною національних інтересів держав.

В основі геополітичних інтересів держав лежать традиційні і нові показники геополітичного становища країни. Це своєрідна матриця, яка є універсальною для оцінки геополітики будь-якої держави. До числа традиційних показників відносяться:

    - Клімат і ландшафт;

    - Розмір території і пов'язана з ним щільність населення;

    - Вихід країни до моря і міжнародним торгових шляхах;

    - Просторові характеристики країни (окремо по наземному, водному, повітряному і космічному простору);

    - Зведена характеристика стратегічно важливих точок і районів;

    - Характеристика кордонів (включаючи ландшафтні характеристики і рівень їх технічного обладнання);

    - Характеристика сусідів (союзники, стратегічні партнери, нейтрали, потенційні супротивники, противники);

    - Зведена характеристика основних корисних копалин, біоресурсів, лісових багатств, ексклюзивних за місцем виробництва товарів.

Зміст і структура нових показників пов'язані з розвитком науково-технічної революції, новими можливостями сучасної техніки і технологій. Саме нові показники визначають сучасну динаміку конкурентної боротьби основних геополітичних гравців і співвідношення сил між ними.

До нових показниками геополітичного становища країни відносяться:

    - Наявність (або відсутність) в країні континентального шельфу, в зоні якого може бути організована видобуток корисних копалин і біоресурсів. Ресурсна база континентального шельфу стала доступною з освоєнням будівництва нафтових і газових платформ, які забезпечують буріння морського дна на шельфі;

    - Забезпечення безпеки країни в умовах можливого застосування ракетно-ядерної зброї. Сучасна зброя, що досягає з високою точністю будь-якої точки на земній кулі, повністю змінило уявлення про військову стратегію. Традиційне поняття "лінія фронту" втрачає практичний сенс, оскільки будь-яка держава може бути піддано атаці через територію інших країн або Північний і Південний полюси;

    - Наявність (або відсутність) в країні трансконтинентальних нафто- і газопроводів. Такі комунікації пов'язані з технологічними можливостями виробництва труб великого діаметру і технологією їх прокладки, що вдалося забезпечити тільки в другій половині XX ст. Сучасні нафто- і газопроводи розширили географію експорту нафти і газу, але одночасно створили нові екологічні проблеми при можливому порушенні їх герметичності;

    - Наявність у країні зон можливого суміщення природних і техногенних катастроф. Такі зони при поєднанні несприятливих факторів можуть створити небезпечний кумулятивний ефект у забрудненні великих ділянок навколишнього середовища. Така небезпека різко зростає при зростанні кількості атомних електростанцій, сучасних хімічних виробництв, місць видобутку нафти на континентальному шельфі. В результаті виникає необхідність глобального моніторингу найбільш проблемних регіонів сучасними технічними засобами.

Свої національні інтереси держави здійснюють, проводячи різну зовнішню політику, роблячи для цього ті чи інші акції - експансію (конфлікт, захоплення), суперництво, співробітництво, партнерство - залежно від характеру інтересів і наявних ресурсів. Експансія може припускати відкриту військову агресію з людськими жертвами і руйнуваннями, як це було в результаті бомбардувань Югославії в 1992 р або в Іраку в 2006 р, а може відбуватися під слушним приводом просування ідеалів і цінностей демократії в перш "невільною зоні світу". Просування "демократії" здійснюється у формі кольорових революцій, результатом яких стає змішання легітимних урядів руками самих "мас", як це відбувалося в Грузії, Україні, Киргизії, Узбекистані.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Завдання

Складіть схему «Складники політичної географії».

V. ПІДСУМОК УРОКУ

Учитель звертає увагу на основні положення розглянутого матеріалу.

VІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацюйте текст параграфа