Глибина почуттів ліричного героя у поезії Павла Тичини «О панно Інно…» та художні засоби вираження

Ратушна Наталія Миколаївна -вчитель української мови та літератури Лукашівського навчально-виховного комплексу «Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітня школа І - ІІІ ступенів» Чорнобаївської селищної ради Черкаської областіАвтор ресурсу

Четверте травня. Дистанційне навчання

Почуття кохання - всесильне. Воно оновлює людину, робить її життя захоплюючим, піднесеним, світлим. Саме любов творить поезію.

Кохана! Ти прийшла, забрала мій сум і порозси- пала його вздовж доріг, пороздавала вітрам і водам, а ті – розвіяли по полях і роз- несли по берегах. Та й стало мені сонячно, легко, і я прагну тебе утримати, зберегти. Ти – притулок моєї душі, і я люблю тебе за це. А через те, що я люблю тебе, я люблю увесь світ, бо ти живеш у ньому і до нього торкаєшся…

Які щирі й зворушливі слова, звернені до дорогої серцю людини! Оспівав це почуття Павло Григорович Тичина у своїй інтимній ліриці. До неї належать такі вірші: «Коли в твої очі дивлюся», «Я сказав тобі лиш слово», «О панно Інно…»…

Глибина почуттів ліричного героя у поезії «О панно Інно…» та художні засоби вираження. Тема уроку

… Любов найвища в світі,Що по духу нас єднає. В неї є лише початок,А кінця вона не має! Л. Забашта

Метод «Прес»Що таке інтимна лірика?Інтимна лірика – це вірші, в яких зображено думки, почуття, переживання людини, викликані тими чи іншими обставинами життя. Хто такий ліричний герой? Головний герой інтимної лірики – образ поета (його ліричне «я»), думки та почуття відображено в ліричному творі. Це його внутрішній світ, душевний стан.

Таємниці серця П. Тичини

Особисте життя Павла Тичини було доволі барвистим та незвичним. Він прожив із дружиною 44 роки, але до цього у його житті було і нещасливе кохання. То ж хто його кохані?

Символы праздника Ляля Оксана Коцюбинська Поліна. КоновалІнна. Коновал. Рита. Нещадименко. Наталя. Коновал. Ліда. Папарук. Оксана. Петрусенко. Олена Журлива

Ляля Про першу любов автора «Сонячних кларнетів» відомо небагато.

Є тільки коротка згадка про те, що під час навчання Павла у Чернігові у нього була якась Ляля. На її честь він прибрав собі псевдонім Лялич і так назвав автора великого музичного твору, що виконувався в одному із соборів Чернігова у 1912 чи 1913 році. Ніхто із слухачів й не здогадувався, що композитор Лялич – це сам Тичина.(Тут і далі - фрагменти фільму «Гра долі») 02.41

Оксана Коцюбинська Згодом Павло почав залицятись до Оксани Коцюбинської, з якою познайомився на творчих зустрічах у її батька - Михайла Коцюбинського. Дівчина не відповіла взаємністю та вийшла заміж за Віталія Примакова.

Але першим справжнім коханням Павла Тичини стала Поліна Коновал. Віктор Коновал познайомив молодого юнака зі своїми сестрами – Інною та Поліною. Кохана поета мала неймовірний голос, що викликав надзвичайні емоції в серці поета. На жаль, дівчина не тільки не відповідала йому взаємністю, а ще й прилюдно кепкувала з Тичини. Поліна. Коновал

Дочка репресованого українського письменника Івана Вороньківського надихала поета на геніальну лірику. Саме їй присвячені вірші 1913-1915 р.р. Тичина мріяв бачити кохану щирою українкою. Але Поля зрадила і батькові, й Павлові ідеали. Вона вийшла заміж за людину, ворожу українській культурі, і сама не раз відзивалася про Україну з позиції яничарки. Але кохання до Полі в Тичини було таким потужним, що болючу згадку про нього не міг убити й час. Поліна Коновал

Натомість у 22-річного парубка була закохана Інна Коновал, яку він ніжно називав Нюся. Коли померла молода дівчина, померла і любов Павла Тичини до Полі. «Померла Нюся. Оттепер уже для мене Поля зовсім не існує. В Нюсі я довго ще любив Полю». Інна. Коновал00.40

Ганну ( Нюсю ) - за тодішньою модою вже в дорослому віці неофіційно перейменували в Інну. Ця Нюся – Інна палко й жертовно любила Тичину, навіть освідчилася йому в коханні, але ж не могла замінити собою сестру. Ганна Коновал ( Нюся, Інна)

Пізніше Поля зрозуміла свою помилку і почала шукати привід зустрітися з вже дорослим чоловіком. Вони жили на сусідніх вулицях столиці, жінка відправляла листи з проханнями допомогти звільнити свого брата з в’язниці, з проханнями прийти до неї. І Павло, ще офіційно не одружившись з Лідією, приходив, але колишньої пристрасті поет не відчував. Дружина Павла Тичини згадувала, що інколи Поля приходила до чоловіка. Проте, дізнавшись про смерть Коновал, український державний діяч запевнив, що не може прийти на похорон через хворобу. Та кохання до цієї жінки переслідувало його все життя. Пишучи поему-симфонію «Сковорода», він використав образ Поліни, щоб зобразити зрадницю, що вийшла за російського генерала.

Цьому моменту в житті Тичини художник Михайло Жук присвятив своє загадкове панно «Біле і чорне»

Художник був вчителем Тичини під час його навчання в Чернігівській духовній семінарії і знав історію нещасливої любові підопічного. На передньому плані — дві постаті: темноволосий юнак в античному одязі і русява дівчина із схрещеними на грудях руками. Хлопець насолоджується чарівними звуками сопілки. Задума і стриманість на ніжному личкові юнки. Його півпостать охоплюють широкі чорні крила, а її — білі. Створюється таке враження, що вони повільно рухаються до нас.

Навколо юнака і дівчини буяють квіти. Ближче до нього — соняшники, чорнобривці, жовті гвоздики (спектр теплих кольорів), а біля неї — віоли, синьоха лазорева, татарська гвоздика (холодні тони).

Любовний трикутник - Інна закохана у Тичину, Тичина закоханий у Поліну, а Поліна не відповідає йому взаємністю. Михайло Жук, пишучи цю роботу, обрав Поліну і Павла прототипами героїв. Фактично це їхні портрети. Вони зображують чорного і білого янголів, а квіти довкола - це посилання до саду Михайла Коцюбинського, в якому збирався весь цвіт чернігівського літературного життя. Саме у цьому саду зустрічалися і Жук, і Тичина, і сестри Коновал. Інна Павло Тичина Поліна

Ще одним юнацьким коханням Тичини була двоюрідна сестра Коновалів – Наталя. Вони зустрілись у Чернігівський області, куди дівчина прибула через хворобу. У П. Загребельного ця жінка фігурує у книзі «Кларнети ніжності». А у своїй творчості Тичина тільки один раз привідкриває завісу над цією загадковою постаттю. Наталя. Коновал

Проте, у цих поезіях ставлення до коханої делікатне, нема жодного необачного слова, осуду чи натяку, що принижує милу. Закоханим не судилося бути разом; дівчина померла від сухот. Дівчині поет присвятив поезії «Зоставайся, ніч настала…» і «Спать мене поклала Тала на дівочій на руці». 03.23

Цікавою сторінкою у житті Тичини можна вважати стосунки з Ритою Нещадименко. Спочатку це була дружба, яка несподівано розгорілася великим полум’ям кохання. Але між Ритою і Павлом наче точилася якась боротьба: коли вона в’янула за ним, Тичина був майже байдужий, коли ж він рвався до неї, Рита віддавала перевагу Лесеві Курбасу. Рита. Нещадименко

Серед коханих Тичини й співачка Оксана Петрусенко - українська оперна співачка (лірико-драматичне сопрано). Одна з кращих виконавиць українських народних пісень і романсів. Коли вона померла, він безутішно плакав. Оксана. Петрусенко

Непересічною особистістю виявилася й одна з сестер Котових, яка ввійшла в літературу під псевдонімом Олена Журлива, поетеса й актриса. Вона народилася 24 червня 1898 року в м. Сміла на Черкащині в багатодітній сім'ї сільського вчителя. Олена Журлива

Олена вирізнялася не лише особливою красою і талантом поетеси та актриси, а й особливо трагічною долею і надзвичайною силою волі. У 30-х роках її безпідставно репресували і привезли із заслання аж через 20 років помирати на рідній землі. Прикутій до ліжка жінці Тичина регулярно присилав гроші, щоб могла купити ліки й такі-сякі харчі. Вона ж з вдячності за турботу й у пам’ять про взаємне кохання написала спогади про свої стосунки з Тичиною, але дружина поета Лідія Папарук спалила цей рукопис.

На наступний рік після смерті коханої, Павло почав винаймати квартиру на вулиці Кузнечній у Києві. Господаркою була Катерина Папарук і її 16-річна дочка Ліда. Спершу мати вагалась чи заселяти неодруженого юнака у квартиру, де проживає молода дівчина. Але необхідність в грошах змусила пані дозволити 25-річному Павлу Тичині жити з ними. Після тривалого життя разом Ліда почала проявляти увагу до поета. Вона стала незамінною для нього: бігала в бібліотеку, стала першим слухачем, давала поради… Вони все ще звертались на «Ви», коли в щоденнику поет написав «моя» перед її ім’ям.01.45

Улітку 1920 року Тичина шукає самотності в Межигір’ї. Звідти в щоденнику є записи про Лялю, про яку ніхто нічого не знає. «Я цілував Лялю всю, всю!» Через переслідування Павло мусив переїхати до Харкова. Він обіцяв писати листи до Ліди. У новій столиці Тичина зрозумів, що кохає Ліду, поки дівчина в Києві міркувала про те саме. Поет написав 200 сентиментальних листів до своєї Десюки, що так називали його милу вдома.

Разом закохані прожили 44 роки, а знайомі були півстоліття. Дітей у них не було. Між ними існувала делікатність стосунків, панувала взаємна вірність. Про це розповідає П. Загребельний у книзі «Кларнети ніжності».

А журналіст Станіслав Тельнюк разом із Лідією Петрівною написали книгу «Неодцвітаюча весно моя…». Це щирі одкровення, лірична сповідь, бентежний роздум про долю великого і ніжного таланту в контексті нашої доби. З твору постає колоритний портрет поета та його вірної подруги і помічниці – Лідії Петрівни.

Через п’ять десятків літ Павло Тичина напише їй, колишній гімназистці вірша, який починатиметься такими словами: Дивлюсь на тебе я, не надивлюся – На очі сірі й брови в формі дуг. Для мене ти, як з пісні «біле гуся», Кохана, люба, і дружина, й друг.

Станіслав Тельнюк цікавився, чому – Лідія Петрівна так пізно вийшла заміж за Тичину і чому в них не було дітей. І ось що розповіла ця жінка:- Павло Тичина хотів прожити своє життя, як Сковорода, неодруженим і бездітним. Він вважав, що всі свої сили своєї творчості, своєї душі варто віддати талантові. Сім’я – це зайвий клопіт, це зайві турботи, які відриватимуть митця, філософа від творчості – головної мети життя. Адже талант – це рідкість. Геніальність – це рідкість серед талантів. З-поміж сотень мільйонів – генія!

Павло Тичина помер раніше за свою Ліду, що стала йому не просто дружиною, а менеджером і радником. Жінка називала його «Дівчачуром», та кохала чоловіка більшу частину життя. Після смерті поета, вона зберегла його архів та обстановку квартири, де вони жили.

Інна. Коновал«О, панно Інно...»

03.47 Відгук Станіслава Тельнюка про вірш «О, панно Інно...»«Кожне слово — мов клавіш. Кожне слово — мов інший звук, інший настрій. Все йде на нюансах. Цнотливо. Чисто. Без жодного зайвого слова, яке здатне зіпсувати все враження. Вірш — мов кришталевий палац, де все просвічує навколо і де не треба ні барви, ні звука — все це замінює благородство граней чистого скла... Для таких поезій потрібен колосальний заряд почуттів. Такі поезії не пишуться щодня. Навіть Павлом Тичиною». 

Справді, інтимні вірші П. Тичини «самі просяться в музику». Мелодії до них створили М. Вериківський, М. Скорульський («Ви знаєте, як липа шелестить...»), Г. Майборода («Гаї шумлять»), В. Верховинець («Ми дзвіночки»),  П. Козицький ( «А я у гай ходила»), П. Синиця («Подивилась ясно...») і В. Морозов («О  панно Інно...»).

«О, панно Інно...»Рік створення: 1915. Збірка: «Сонячні кларнети» (у другому виданні). Напрям: модернізм. Течія: симбіоз неоромантизму й експресіонізму. Рід: лірика. Жанр: вірш. Тематичний різновид: інтимна лірика. Тема: роздвоєність у коханні; любовний трикутник; нещасна, але світла любов.Ідея: утвердження думки про непостійність і суперечливість кохання як великого почуття; своєрідна сповідь-звернення ліричного героя перед собою про свої почуття.

«О, панно Інно...»Мотиви: «нещасна любов», «вибір», «туга, самотність», «сутність кохання». Образи: людей: ліричний герой; панна Інна; сестра; хтось; природи: сніги; луги; зимовий вечір; небо; гай; предметів і явищ: любов; цвітіння лугів; усміх; тиша; очі; небо; гай; ридання. Символічні образи: сніги (символ минущості, самотності, душевного холоду); цвітіння лугів (символ насолоди кохання).

«О, панно Інно...»Композиція (зміст): самотній ліричний герой звертається до панни Інни, згадує свою любов до її сестри й водночас згадує ніжний образ Інни як рідної душі («А хтось кричить: ти рідну стрів!»), яку так само покохав. Перед героєм вибір: «Сестра чи Ви? — Любив». Система віршування: силабо-тонічна. Віршовий розмір: нерівностопний ямб. Строфа: нестрофічна будова. Римування: нерегулярне. Художні засоби виразності: алітерація й асонанс (но-ін); епітет, символ, неологізм; риторичне питання, риторичне звертання.