Глухівщина в роки Другої світової війни

Наш край в роки Другої світової війни. Довгі 23 місяці в пекельному вогні

23 місяці окупаціїТериторія Глухівського району була окупована ворогом у період з 7 вересня по 2 жовтня 1941 року. Визволена радянськими військами з 29 серпня по 1 вересня 1943 року. У повній окупації район перебував майже 23 місяці.

Адміністративно – територіальний поділ Територія району знаходилася у воєнній зоні, де діяло військове окупаційне управління. Окупанти створили на території Глухівщини Глухівський повіт, включивши до нього Глухівську, Есманську, та Шалигинську волості. Повіт входив у зону дії 194-ї польової комендатури.

Каральні органи. В Глухові була створена гарнізонна комендатура; в Глухові, Есмані та Шалигині – місцеві комендатури. Комендатури у своєму підпорядкуванні мали поліцію, жандармерію та військові підрозділи.

Новий порядок. Управління здійснювалося через накази: Обов’язки (залучення населення до безоплатної праці на окупантів, сплати численних податків та інше)Обмеження (змінювати місце проживання без дозволу, приймати у себе осіб, що не належали до даного населеного пункту)За невиконання населення притягувалося до жорстоких покарань.

Окупаційний режим. Другою гілкою влади було Глухівське відділення гестапо. Завдання гестапо: викорінення непокори серед цивільного населення і масові вбивства людей.

Органи місцевого самоврядування. Окупанти створили органи так званого місцевого самоврядування: Глухівську повітову, Есманську і Шалигинську волосні, а також общинні та сільські управи. Задача управ була забезпечувати “спокій і безпеку” на своїй території. Всі управи створили загони поліції.

Репресії окупантів. Репресії окупантів проти цивільного населення почалися відразу ж після їх приходу і продовжувалися протягом усього періоду окупації. Це були розстріли, повішення, ув’язнення, жорстокі катування та ін.

Масові страти. На території Глухівщини були місця масових страт: урочище Борок біля Глухова, Берізки біля Шалигина, Яруга поблизу Есмані. Місцем масових страт військовополонених і мирних жителів був також табір військовополонених у Глухові.

Урочище Берізки поблизу Шалигина, де проводилися розстріли.

Урочище Борок, поблизу м. Глухів,  у якому лише протягом декількох ночей в листопаді 1942  року нацисти  розстріляли 820  схоплених людей похилого віку, жінок і дітей. .

Залякування населення. Для залякування населення фашисти спорудили в центрі Глухова шибеницю, на якій вішали патріотів.

Розстріли населення. Уже у вересні 1941 року як активісти розстріляні жителі Глухова Котов Л. Ф., Максютенко М. К., Максютенко М. К. В подальшому страти набували все більшого розмаху. До кінця року розстріляні активісти Козоріз П.Є. із Глухова, Артюхова О. Д. із села Первомайське, Полякова Н. М. із села Жалківщина, Смичок П. М. – голова колгоспу із села Дунаєць та багато інших. Повішані підпільник Гончаров І. М. із села Первомайське, за зв’язок з партизанами – Разін С. С. із смт Шалигине та інші.

Знищення євреївЄвреї знищувались цілими сім’ями. У жовтні в урочищі Борок розстріляні родини Гуревича (6 чол.), Заславських (4чол.), Каплунових (4), та інші.5 грудня в урочищі Борок після катувань розстріляно 105 євреїв.

Страти мирних жителів. Ще більшого поширення набули страти мирних жителів окупантами в 1942 – 1943 рр.

Розстріл підпільної групи6 травня 1943 року фашисти після тривалих тортур розстріляли членів підпільної групи М. Глухів, до складу якої входили працівники місцевого театру, медпрацівники та вчителі.

Розстріли в урочищі Борок. У листопаді 1942 року в урочищі Борок проведений масовий розстріл жителів міста та району. За кілька ночей там було розстріляно до 700 чоловік, серед яких багато стариків, жінок, дітей.

Доля хутора Барський. Не знала меж жорстокість окупантів до населення сіл, в зоні яких діяли партизани. Ці населені пункти вони спалювали разом з жителями. Уже в листопаді 1941р. каральний загін спалив хутір Барський Чорторизької (тепер Шевченківської) сільради, розташований серед лісу, в якому діяли партизани. Карателі облили хати бензином, загнали жителів до клуні й запалили. 10-літній Дещенко Іван спробував утекти, але був застрелений і кинутий в палаючу хату. У вогні загинули 33 жителі хутора.

Пам’яті жертв нацизму хутора Барський присвятив свого вірша “Чорний хрест” наш місцевий поет Микола Єроха. Чорний хрест. Над полум’ям червоним чорний хрестІ посивілий осокір над Барським. Тут християнський пам’ятник воскрес. На трагедійних долях хуторянських. Мовчать на обеліску імена. Нечаїв, Буциків і Табали Тараса…Понад піввіку, як пройшла війна, А пам’ять серця у людей не згасла. Тут слоутського лісу деревця. Шепочуть нам про партизанську битву. А полум’я – немов горять серця,А чорний хрест – то наших душ молитва. Байдуже стежкою пройти ти не спіши, Не треба і влаштованих парадів,Хай ляжуть квіти пам’яті й душіНа чорне двадцять п’яте листопада. Навкруг шумить життя лісного вир. Тут серце то горить, а то холоне. Над Барським посивілий осокір І чорний хрест, і полум’я червоне… Микола Єроха

Розправа в хуторі Гута. Жахливу розправу вчинили фашисти над жителями хутора Гута Землянківської сільради. 8 березня 1942р. каральний загін оточив хутір, підпалив усі хати і господарські будівлі, а жителів, які рятувались від вогню, розстрілював. Цього дня на хуторі загинуло 273 чоловіка.

Зі спогадів очевидця Кобця Т. Н. про каральну акцію фашистських окупантів та їх співучасників 8 березня 1942 року в хуторі Гута… Люди, предвидя свою чудовищную смерть, начали спасаться бегством, кто как мог. Но фашисткие мерзавцы и их прихвостни – полиция начали безжалостно стрелять по бегущим, невзирая на возраст и пол. Сразу же со всех сторон начали гореть наши дома, амбары, сараи, а вместе с ними и люди. Зверье в обличье человека начало загонять людей в помещение и палить живьем. Я наблюдал, как изверги схватили убегающую семью Мацуя Данилы в количестве 2 взрослых и 5 детей и живьем кидали в горящую хату, а также наблюдал, как эти мерзавцы убили Середнего Василия и труп кинули в горящий дом. Также я наблюдал, как они же, мерзавцы, живьем посадили на штык двухлетного ребенка Ядуты Степана, как со звериной яростью, как мячик, кинули в горящий дом.… Я слышал страшные крики и вопли заживо сгорающих людей. Это был сплошной ад смерти, где фашистские людоеды творили свои звериные дела…

Масові вбивства. Масові вбивства під час каральних акцій вчинені в селах Кучерівка, Пустогород, Студенок, Суходіл, Хотминівка. Не відставали від окупантів у знищенні мирних жителів і старости, і поліцаї. Лютували і гестапівці. У січні 1943 року гестапівці й поліцаї убили і спалили живими 65 чоловік.

Жертви нацистів. Крім того, в Глухові окупантами знищено 12015 військовополонених. Всього фашистами та їх місцевими помічниками в районі знищено (убито, повішено, спалено живими, замучено) 2559 чоловік.

Вивоз людей до Німеччини. Великим злочином окупантів було примусове вивезення людей до Німеччини на каторжні роботи. Людей, переважно молодь, викликали на збірні пункти повістками або доставляли під конвоєм поліцаїв, захоплювали під час облав та каральних акцій. З Глухівського району на каторжні роботи вивезено понад 5000 чоловік.

Вірш жительки Сумщини Мороз Галини Омелянівни про життя “остарбайтерів” В плену. Страшно, что в чужом краю далеком, Может быть, придется помирать…Черный плен в Германии жестокой. Молодость заставил увядать. На заводе каторжном немецком. У станка стояла под кнутом, Вспоминая о крае советском,Где остался мой родимый дом. Із спогадів: “Працювали по 12 – 14 годин на добу. Біля кожного верстата – німець з нагайкою: загавишся – то начувайся – оперіщить нагайкою так, що серце зайдеться.”

Винищення населення. Фізичне винищення значної кількості населення району супроводжувалось пограбуванням продовольчих запасів, що разом з відсутністю медичного обслуговування прирікало населення на вимирання від голоду, холоду та хвороб.

Матеріальні збитки. У м. Глухів окупантами повністю знищені приміщення інститутів, технікуму, фельдшерсько – акушерської школи, чотирьох загальноосвітніх шкіл, лікарні, поліклініки, залізничного вокзалу, 113 житлових будинків та об’єктів комунального господарства. В смт Червоне повністю знищені господарства всіх п’яти колгоспів, вивезена худоба, пограбовані МТС, зруйновані електростанція. В смт Шалигине спалені колгоспні будівлі, знщений машинний парк МТС, зруйновані приміщення лікарні, школи, будинку культури, понад 100 житлових будинків. Села Баранівка, Бачівськ, Гута, Суходіл повністю спалені, в с. Сопич – третя частина дворів, с. Уланове – всі подвір’я партизанів.

Рух опору на Глухівщині

Глухівський партизанський загін Петро Леонтійович Кульбака Загін був створений у жовтні 1941 року. . Лісова Мариця стала своєрідною першою партизанською цитаделлю, військовим форпостом народних месників Глухівщини. Другою партизанською базою була потаємна для людського ока гущавина Слоутського лісу.

Червонянський партизанський загін У вересневі дні того пам'ятного року в хащах Крупецького лісу, в урочищі Біленьке, було споруджено партизанську землянку - схованку і штаб майбутнього загону. І коли 2 жовтня 1941 року прийшли німецькі загарбники, патріоти вже були готові до опору. Звідси було покладено початок розвитку партизанської війни в нашому краї. Перший загін партизанів під керівництвом Радинського успішно провів кілька бойових операцій на окупованій території. На жаль, недовгим був бойовий шлях командира. 15 листопада 1941 року Іван Михайлович Радинський загинув у селі Уланове.

Шалигинський партизанський загін В останні дні серпня 1941 року почалося формування другого на Глухівщині партизанського загону - Шалигинського, командиром якого став Опанас Саганюк, комісаром - Федот Матющенко. Загін започаткували Холопківська (Перемозька) і Кочерезька групи, що об'єдналися в Іонівському лісі, а через деякий час перебазувалися до Мариці.

Від Путивля до Карпат Усі партизанські загони з’єдналися з партизанським з’єднанням С. А. Ковпака і вирушили до Карпат.

Підпільники м. Глухова. При глухівському театрі була сформована підпільна група під керівництвом О.І. Мостипана, М. С. Мозія Л. Вестефельта. Під час підготовки до підриву театру разом з німецькими офіцерами, які з’їхалися на зустріч, група була схоплена і розстріляна в урочищі «Борок» у травні 1943 року.