Презентація на тему "ДУШУ – БОГУ! ЖИТТЯ – УКРАЇНІ! ЧЕСТЬ – ДЛЯ СЕБЕ!"

ДУШУ – БОГУ!ЖИТТЯ – УКРАЇНІ!ЧЕСТЬ – ДЛЯ СЕБЕ!1 ЖОВТНЯ – ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА.

Унікальність нашої історії і нашого народу полягає в тому, що в козацтві виявився творчий і волелюбний дух наших предків. Багато хто з нас сьогодні має козацькі прізвища. Через козацтво створювалася наша історія, і кожен з нас не тільки причетний, а й відповідальний за неї.

Що означає слово "козак"Турецькою мовою слово “козак” означає бурлака,забіяка. У мовах тюркських народів це слово означає вільну озброєну людину, що несе прикордонну вартову службу. Польський автор: Від слова “коза”;козаки були жвавими і витривалими, як кози.“козак”-людина, яка живе за військового промисла, вільна людина

Причини виникнення українського козацтва. Грабіжницькі походи кримських орд та султанських військ і нездатність влади організуватинадійний захист. Посилення соціального і національно- релігійного гноблення. Поширення панщини та запровадження кріпацтва спонукали українських селян до масових утеч.

Перша згадка про козаків у писемних джерелах датована 1489 роком.1489р.-козаки супроводжували поляків в поході проти татар1492р.-татарський хан скаржився литовському князю, що українські козаки напали на турецький корабель. Ухідники: міщани, селяни, бояри. Козаками могли стати вихідці з різних верств населення Хоча в ряди козаків вливалися і поляки, білоруси, росіяни, молдавани, навіть татари. Проте більшість складали українці. Джерела козацтва

На півдні України у 16-17ст. існувало так зване Дике Поле – територія, не заселена людьми. Це був великий масив вільних земель, що фактично не належав жодній державі. Природні умови Дикого Поля були дуже сприятливими для життя і ведення господарства - там водилося багато диких звірів (дикі кабани, дикі коні, зубри, дикі кози, птиця), у річках водилося багато риби. З часом у Дике Поле почали вирушати ватаги уходників (міщани, селяни, бояри) для того, щоб займатися степовими промислами (мисливством, рибальством, бджільництвом). У Дике Поле тікало багато селян, які потерпали від нещадної експлуатації панів.

Освоєння Дикого поля викликало протистояння з боку татар, які мали свої кочові стійбища на півдні Дикого поля. Між уходниками і татарами часто виникало збройне протистояння. Згодом татари почали здійснювати набіги на південь Київського і Брацлавського воєводств. Оскільки держава не могла у повній мірі захистити місцеве населення від набігів, тому люди вимушені були самостійно чинити опір татарам. Із часом уходників, які вирушали до Дикого Поля, здійснювали походи проти татар або захищали від них власні оселі, почали називати козаками. З кінця 15ст. набіги татар на українські землі стали регулярними. Щоб утриматися в Дикому Полі козаки почали будувати дерев’яні поселення – «городки», «остроги», «стани», а з кінця 16ст. поселення почали обносити дерев'яними укріпленнями (частоколом) – «засіками». Поступово за ними закріпилася назва «Січ».

Першу Січ-фортецю заснував на о. Мала Хортиця Дмитро (Байда) Вишневецький

За описом сучасників, козаки були більшою частиною росту середнього, плечисті, ставні, міцні, сильні, на вид повнолиці, округлі і від літньої і степової спеки смугляві. З довгими вусами на верхній губі, з розкішним оселедцем, або чуприною, на тімені, у смушковій гострій шапці на голові, вічно з люлькою в зубах, справжній запорожець завжди дивився якось похмуро, униз ,спідлоба, сторонніх зустрічав спершу непривітно, відповідав на питання дуже неохоче, але потім помалу зм’ якшувався, обличчя його поступово приймало веселий вид, живі проникливі очі загорялися блиском вогню, і вся його фігура дихала мужністю, молодецтвом, заразливою веселістю і незрівняним гумором. “Запорожець”не знав ні “цоб” ні “цабе”, відтого був здоровий, вільний від хвороб, помирав більше на війні, ніж вдома. Д.І. Яворницький “ Історія Запорізьких козаків”

Перша розташовувалася на острові Мала Хортиця (нині на території міста Запоріжжя). Вона була зведена 1556 р. українським православним князем Дмитром Вишневецьким і слугувала військовою базою козацтва на пониззі Дніпра. Звідси протягом 1556 р. було організовано численні походи запорожців у володіння кримського хана й на турецькі фортеці. Одначе восени 1557 р. запорозьку фортецю зруйнували кримські татари. Від 60-х рр. XVI ст. по 1593 р. Запорозька Січ розташовувалася на острові Томаківка, 1593-1638 рр. - на острові Базавлук, 1638-1652 рр. - на Микитиному Розі, 1652-1709 рр. - на річці Чортомлик, 1709-1711 і 1730-1734 рр. - на річці Кам'янка, 1711-1728 рр. - в Олешках, 1734-1775 рр. - на річці Підпільна (Нова Січ).

КОЗАЦЬКА СИМВОЛІКА Герб Війська Запорозького - постать козака, озброєного мушкетом і шаблею, - виник у другій половині XVI ст. Законної сили він набрав за короля Стефана Баторія 1578 р. Але й попередні козацькі формування, напевно, мали власну символіку. Щоправда, відомості про неї до нашого часу не дійшли. Згаданий герб уперше зображено на печатці Війська Запорозького 1595 р., за гетьманування Григорія Лободи. Упродовж усього існування козацтва цей головний символ залишався незмінним. Він зображався на головних печатках Війська Запорозького та Гетьманщини, на прапорах, портретах, іконах, у рукописах і друкованих виданнях.

Козацькі клейноди Литаври-мідні або срібні півкулі з нап'ятою на них шкірою, з дерев'яними паличками для ударів по шкірі та одержання звуків. Корогви-різнокольорові прапори із зображенням святих, хрестів, зброїБунчук-мідна або золочена куля на дерев'яному держалні із прикріпленим до нього пучком кінського волосся. Булава-вид зброї, що являє собою металевий стрижень з кулею на кінці. Печатка-її відбитком скріплювали найважливіші документи

Військове мистецтво Запорозьких козаків. Запорозьке Військо славилось своєю високою боєготовністю і військовою майстерністю. Це досягалося в значній мірі завдяки тому, що воно було регулярним і значна його частина перебувала в черговому режимі, тобто жила в куренях на Січі, займаючись повсякденно бойовою підготовкою. Гарнізон Січі був здатний негайно дати відсіч ворогові, а також за короткий час зібрати велике військо. Висока військова майстерність Запорозького Війська досягалась за рахунок добре налагодженого військового навчання. В значній мірі прагнення козаків добре володіти зброєю зумовлювалось постійною небезпекою нападів кочівників. Причому йшлося не про поодинокі вторгнення, а про системну стратегію спрямовану на спустошення якомога більшої території задля розширення зони кочів'їв.

В умовах постійного очікування небезпеки виник новий тип вояка-універсального, витривалого, готового до швидкої зміни обстановки і, що не менш важливо, такого, що сприймали свою військову діяльність крізь призму боротьби Хреста з Півмісяцем. Поступово виробилися як стратегія, так і тактика козацького війська. Запорозьке Військо не мало окремих родів військ, а кожен козак був універсальним воїном. Та неперевершену славу козаки здобули як піхотинці. Ця риса Запорізького Війська складалася історично, так як козацтво внаслідок своєї нечисельності та економічних чинників не мало змоги утримувати потужну кавалерію. Ведення бойових дій у голому степу з ворогом (татарами), чисельність, а також час нападу якого неможливо було передбачити, примушувало запорозьких козаків виробляти власні тактичні прийоми, якими стали використання піхоти під захистом табору з возів, шанців, вогню з мушкетів та артилерії.

Піхота Успіх в бою досягався або за допомогою раптової атаки або щільного рушнично – артилерійського вогню. За такого підходу до перемоги піхота становила ударну силу козацького війська. Джерела, що описують козацьку піхоту під час бою, звертають увагу на її вогневу міць. Вогнепальну зброю потрібно було досить довго заряджати, тому військові розробляли різноманітні прийоми, аби організувати і прискорити цю процедуру. В XVI ст. у Європі стрільці шикувалися в 10 рядів, у XVII ст. стрій зменшився до 6-ти. Загальним було те, що кожна дія рядового регулювалася командою старшого. Це давало можливість вести стрільбу організовано, проте її якість залишалася низькою. До того ж загибель командного складу спричиняла руйнування строю. Козацтво, котре цінувало самостійність, вояка в межах його підрозділу, не потребувало розроблення такої щільної системи команд і чітко визначеного шикування. Внаслідок цього глибина строю залежала від швидкості заряджання кожного окремого вояка. А оскільки кожен козак у справі заряджання і прицілювання мав змогу діяти самостійно і не відволікався на старшину, то і швидкість та якість його стрільби була досить високою.

Використання возів Неперевершено майстерності запорожці досягли у використанні табору з возів, який застосовувався для просування військ, наступу, оборони. Батьківщиною табору з возів є безмежний степ. Народившись, спочатку як спосіб захисту від ворога голому степу, табір поступово перетворився на грізний, неприступний спосіб оборони, а потім і наступу. Згідно з організаційною структурою війська того часу на кожні 5-10 козаків був один віз, на якому перевозилась зброя, боєприпаси, продукти, фураж для коней (взимку), лопати, сокири, пилки та ін. На окремих возах перевозилися гармати. Рухомий табір з возів мав вигляд прямокутника, по великих сторонах якого рухались вози один за одним, в один або декілька рядів. Між рядами возів рухалось спішене військо. В першому або другому зовнішньому ряду були встановлені гармати, а біля возів йшли козаки з вогнепальною ручною зброєю, готовою до бою. Передня і задня сторони прямокутника були не замкнені, їх прикривала кіннота. Для замкнення цих сторін прямокутник мав «крила», тобто один або декілька рядів були довші за інші на величину ширини табору. Якщо табір раптово зупинявся для оборони, «крила» заверталися, замикаючи передню та задню сторони табору возами. Якщо передбачалася довготривала оборона табору, то колеса возів закопувались у землю, її насипали і на вози. Навколо возів із зовнішньої і внутрішньої сторони робилася мережа окопів та брустверів, з'єднані ходами сполучення. Такий табір був базою, з якої розпочинались подальші бойові дії з ворогом.

Кавалерія. Козацька кавалерія за своїм типом належала до легкої з відповідними завданнями – розвідка, переслідування, рейди, Бойовий порядок лава флангові атаки, заманювання до засідок тощо. Визначеного місця в бойових порядках війська кіннота не мала. Її висока рухливість давала змогу маневрувати нею під час бою. Артилерія. Артилерія в Запорозькій Січі належала до військового скарбу. На Січі постійно знаходилось 20-30 гармат, а зайві гармати зберігалися у Військовій Скарбниці в потаємному місці нарівні з коштовностями. В далекі походи козаки вирушали тільки за наявності артилерії. Гармати Запорозького Війська були переважно середнього та малого калібру. Під час стрільби використовувались картеч, кулі, запалювальні снаряди. Це забезпечувало артилерії велику рухливість та маневреність, що відповідало тактиці козацького війська.

Морські походи До морських походів козаки готувалися централізовано, спочатку збирали припаси, зброю, будматеріали. Після обрання на січовій раді старшини козацтво ділилося на екіпажі, кожен з яких будував свій човен. В залежності від мети плавання будувався великий човен на 50-70 вояків і 4-6 малих гармат, або менший на 20-30 осіб. Спорядившись, флот вирушав до гирла Дніпра, яке контролювали турецькі фортеці з потужною артилерією, а на березі кочували татарські орди. Переховуючись за 3-4 милі від гирла в очереті та дочекавшись темної ночі козацький флот виходив в Чорне море. За 36-40 годин козаки досягали берегів Анатолії. Висаджуючись на берег, брали з собою одну рушницю, а в кожному човні для охорони залишали двох козаків і двох джур. На Запорозькій Січі вважалося, що справжній козак-це козак, що побував у морському поході. То ж джура після морського походу ставав козаком. Після проведення бойових операцій на узбережжі козаки поверталися на Січ. При зустрічі з ворогом в плавнях Дніпра козаки нападали зазвичай із засідки, ховаючись в очереті, в морі намагалися наблизитись до ворога непомітно вночі або проти сонця, щоб уникнути артилерійської дуелі та використати елемент раптовості.

Сьогодні козак -  не той, хто одягнений у вишиванку й  шаровари. Козак - це передовсім воїн за духом, і воюватиме він тільки за честь і свободу. ШЛЯХЕТНІСТЬ, МУДРІСТЬ, ВІДВАГА – три основні прикмети козака: шляхетного не підкупиш, мудрого не обдуриш, мужнього не залякаєш!Дякую за увагу.

Доповідь підготував здобувач освіти ДЗП(ПТ)О «ПРИДНІПРОВСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ ЛІЦЕЙ М. ДНІПРО», Таран Микита. Були використані такі матеріали: Документальний фільм «Хортиця». Режисер Євген Козак. Документальний проект “Країна. Історія Українських Земель. Козаки”.