ГОДИНА ПАМ”ЯТІ « ЧАС І ДОСІ НЕ ЗАГОЇВ РАНУ…- ЦЕЙ ОДВІЧНИЙ БІЛЬ АФГАНІСТАНУ»

 

 

   

Мета: розширити знання учнів про історичні події афганської війни;

виховувати повагу і шану до воїнів-інтернаціоналістів, до трагічної сторінки нашої історії; розповісти про односельчан, що служили в Афганістані, віддати данину пам’яті полеглим воїнам-афганцям.

                                                          Хід уроку:

1-й  ведучий:              Ось він схилився над  багаттям

                            Один із тисячі солдат…

                            Про що він думає завмерши?

                            Про рідний дім? Про біль утрат?

                     Про нашу неньку – Україну,-

                     Про найдорожчу Батьківщину,

                     Яку він має берегти,

                     Любов пронести крізь віки!

                            Нехай ім’я нам невідоме,

                            Але душа його жива:

                            В жаринці теплій і в багатті

                            Продовжує життя вона.

2 – й ведучий:              Ти – вічний біль Афганістан,

                              Ти – наш неспокій.

                              І не злічить глибоких ран

                              В борні жорстокій

                              І не злічити сліз матерів, дружин, дітей,

                              Не всі вернулися сини із тих ночей.

Вчитель: Доброго дня та доброго здоров’я всім присутнім.

     15 лютого відзначають скорботний  День пам’яті воїнів –                    

  афганців. Сьогодні ми з вами дізнаємося про героїв цієї страшної    

  війни.  Мені дуже хочеться, щоб поезії, пісні, розповіді

  вистраждані в Афганістані і про Афганістан, пройшли крізь ваші          

   серця, і ви зрозуміли, що найстрашніше і найбезглуздіше у світі –

   це війна. Ми повинні пам’ятати тих, хто її пережив, хто недожив,      

   недоспівав, недокохав…

 

1-й  ведучий:  Афганська війна… брудна, неоголошена… Та хіба війни       

   бувають чистими? Будь- яка несе смерть, каліцтво, вдягає в

   жалобу тисячі сердець, материнських сердець… У війни 

   холодні очі, у війни свій рахунок, своя безжальна арифметика.

 

2 – й ведучий: А чи треба взагалі згадувати про війну? Деякі кажуть що не

            треба. А ми думаємо, що треба. Треба до тих пір, поки людство             

             неспроможне буде сказати : « Ми не тільки не хочемо війни, ми 

  зробимо усе, щоб її не було, і її не буде!»

 

1-й  ведучий:  Що ми знаємо про Афганську війну? Можна розказати про

    ту страшну неоголошену війну, що розтяглася на довгих 9 років,

    мовою цифр. Будь- яка війна в  цифрах – це моторошно і страшно.

    Ми повинні розуміти трагізм участі в афганській війні тоді ще

    радянських людей, бо через Афганістан пройшло їх з України

    більше 160 – ти тисяч. У цій війні загинуло понад 15 тисяч наших

     солдат, 35 тисяч було поранено, тисячі потрапили в полон.

 

2 – й ведучий: Серед цих тисяч воїнів були наші земляки

Кузьмішин Григорій Петрович

Олійник Ігор Миколайович

Островський Анатолій Йосипович

Яценко Олександр Васильович

Кириченко Геннадій Григорович

 1-й  ведучий: Ця війна стала усвідомлення того, що гинуло покоління,    

           народжене в 60 -х. Що ж то за країна, що завдала нам  стільки болю, горя,   

           смутку?

Учень: ( розповідає біля карти)

                Афганістан – це держава, що знаходиться в Південно – Східній Азії, де проживає близько 17 млн. чоловік, з них 8 млн. – афганці, а решта –таджики, туркмени, узбеки, хазарійці. До середини 70- х років це була одна з найвідсталіших країн світу.

Афганістан – це 70 % гірської місцевості з бідною рослинністю. 86 тисяч населення проживає в аулах у злиднях. 3 мільйони чоловік ведуть кочовий спосіб життя. Страшенна бідність, відсутність елементарної медичної допомоги, масова неписьменність серед населення, особливо серед жінок та дітей, висока смертність.

У квітні 1978 року афганський народ піднявся на боротьбу за краще життя, скинув монарха, проголосив Афганістан республікою. Було видано указ про наділення селян землею. Запровадили початкову освіту, надали право жінкам зняти паранджу.

   У мусульманських країнах такі закони були приречені на провал, бо суперечили нормам ісламу. Новий режим почав репресії проти духовенства, закривалися і руйнувалися мечеті племінні та етнічні вожді не визнавали нового уряду. Почали формуватися загони «маджахетів»(«борців за віру»).

        

 

     У   країні спалахнула громадянська війна.

      У грудні 1978 року між СРСР і Афганістаном був підписаний договір, за яким Радянський Союз зобов’язувався переозброїти афганську армію.

  27 грудня 1979 року були введені десантні частини в Баграм, Кабул та інші великі міста, а згодом вони втяглися у бойові дії по всій території. Присутність  чужоземних військ викликала стихійний опір народу.

           (Відео «Афганістан»)

Учень: Вся вулиця на службу проводжала

 Улюбленого свого – Василя,

А парубчак потрапив до Афгану,

А там уже не служба. Там – війна!

 А там стріляють, звісно ж із-за рогу.

А там, а ні фронтів, а ні тилів.

А там уже покладено , їй- богу,

 Багато наших Василів!

 В країні досить виплавлено цинку -

Всім Василям убитим по труні.

Хто зможе дати правильну оцінку

Оцій такій неправильній війні?

Чи той, хто із найближчої трибуни,

Одягнутий в кольчугу орденів

Послав на смерть довірливих і юних

В патріотизмі зрощених синів?

Нам не прикрити рани орденами

 І квітами – жахливої труни,

Гріхом найтяжчим нависа над нами

 Свинцева тайна «хитрої» війни.

 

  1-й  ведучий: Нове керівництво на чолі з Михайлом Горбачовим Визнало помилковим рішення попередників, і з кінця 1986 року пішло на поетапне виведення військ з Афганістану. Однак воєнні дії не припинялися.

2 – й ведучий: Восени 1988 року за наказом з Москви розпочалася операція «Тайфун». Радянська авіація завдала нищівного бомбоштурмового удару по кишлаках уздовж траси Кабул – Саланг, якою мали виводити війська.

15 лютого 1989 року останній радянський солдат залишив афганську землю.

Учень: Хто ж відповість?

Як захлинався бій останній

І ущухав вогонь атак,

Упав юнак в Афганістані

Двадцятирічний мій земляк.

Упав, з очей спадали зорі,

Темніла неба пилина…

О, Боже мій, що тільки творить

Людьми придумана війна!

Війна в наш проникла тихо,

Згасивши тисячі життів,

І залишила біль і лихо –

Печалі вдів і матерів.

Хто ж відповість за юні долі,

В крові викупаний стяг?

Коли і як приспати болі

В людських знівечених серцях…

А може, скажуть кладовища

Устами жалібних троянд.

Чом дев’ять літ  там юність нищив

Для нас чужий Афганістан?

 1-й  ведучий:  26 років тому, 15 лютого 1989 року, для тисяч наших юнаків   

           закінчилась нарешті війна. Розгорнута бездумною легковажністю     

          тодішнього керівництва СРСР, котре не хотіло розуміти характеру подій,

           що розгорнулися на землі його південного сусіда.

 2- й ведучий: Сьогодення ліквідувало «білі плями» нашого недалекого

        минулого, поіменно названо тих, на чиїй совісті марно пролита кров тисяч і

        тисяч людей. Але тінь їхньої провини не повинна падати на колишніх

        радянських солдат, офіцерів і прапорщиків, котрі волею долі опинилися на

        афганській землі. Вони виконували наказ. То був їхній обов’язок.

1-й  ведучий:  Закінчилася десятилітня ніким і нікому не оголошена трагічна

        війна. Але в людській пам’яті вона буде жити довго, тому що її історія

        написана кров’ю солдат і сльозами жінок та матерів, обелісками з

        жерстяними зірочками та піснями, які увірвалися в наше життя фронтовим  

        вітром.

(пісня « Летим в Афган»)

      Навічно залишиться ця війна в душах покоління, яке вийшло із неї обпалене

      вогнем і пекучим афганським сонцем.

2- й ведучий: Ми маємо знати про страшні події безглуздої афганської війни і

        пам’ятати, що серед нас живуть люди, які в 20-30 років стали свідками і

       учасниками воєнних подій. І ми маємо пишатися їхньою мужністю,

      героїзмом, подвигом.

1-й  ведучий:  Посивілі завчасно хлопці – афганці ще й донині йдуть у тривожних  

    снах у бій, затуляють від куль одне одного. Їм досі важко повернутися до цих

    чорних сторінок у їхньому житті, та ще важче вирвати їх, знищити й забути.

 

Учень:Ту дорогу, з якої вертають не всі,

Подолав я, дістався додому,

Та проте, чого смуток обсів,

Не розкажу пробачте, нікому.

Обмину у розмові гарячу добу,

Загалом розповім, як ішов я.

Так, між іншим, згадаю про місто Кабул

(Кожна згадка – окроплена кров’ю).

Прокидаюся з чорного сну,

Що ніяк не тікає з хати.

Видно дорогу ту крізь війну

Вже довіку я буду долати.

 

1-й  ведучий:  Афганістан ще довго буде щеміти в грудях багатьох. Закінчилась 

      війна…Багато молодих воїнів-інтернаціоналістів були нагороджені орденами

       і медалями, але найвищою нагородою для тих, хто уцілів – є життя, а для

       загиблих – пам’ять.

  (Фільм про Афганістан)

2- й ведучий: Летять, відлітають у вічність роки. Роки, скільки б їх не минуло, не

     зітруть у народній пам’яті імена воїнів – афганців.

Знову цвітуть білим цвітом

Пишно - зелені сади.

Жаль, що краси неземної

Вже не побачать вони.

Смерть їх безжально   забрала,

В землі сховала сирій.

Голови низько схиляєм

Пам’яті їхній святій.

 

 1-й  ведучий:  Афганістан був і залишається незаживаючою раною. В тих

     афганських горах знайшли свою передчасну смерть і наші земляки. Не

    дочекались їх рідні. Вони просто виконували свою військову повинність, свій

    обов’язок. Але чесно і героїчно. До останнього подиху.

 

2- й ведучий: Ці імена навічно вписані в  літопис нашої пам’яті.

Ніхто не забутий,

На попіл ніхто не згорів..

Солдатські портрети

На вишитих крилах пливуть.

І доки є пам’ять людей

І живуть матері,

Доти й сини, що спіткнулись об кулі

Живуть.

 

Вчитель: Сьогодні, ми схиляємо голови перед пам’яттю загиблого земляка, воїна – інтернаціоналіста Юрченка Анатолія Адамовича.

Народився Анатолій Адамович 2 січня 1957 року в селі Бондарівка. Згодом разом з батьками переїхав до міста Загорськ Московської області, де і провів свої юні роки. В 1974 році вступив до Ленінградського вищого командно-інженерного училища. Після закінчення училища служив у військовій частині. Виконував інтернаціональний обов’язок в Афганістані. Брав участь у бойових операціях, за що нагороджений орденом Червоної  Зірки. При виконанні чергового завдання 24 травня 1985 року загинув в районі Кундуз- Хайратон. Похований в Бондарівці.

 

2- й ведучий: Хвилина мовчання…

Пекуча й терпка,як сльоза.

Хвилина мовчання…

Чиєсь материнське страждання.

Хвилина мовчання –

В ній наша любов і гроза.

Як пам’ять полеглих,

Священна хвилина мовчання…

 

Встаньмо, постіймо хвилину, нехай у нас не заболять ноги, а тільки защемлять серця за тих, кого нема серед нас, хто лежить у землі, хто світить нам із небес.

Учень: У рамочці – весняне фото.

Це він її єдиний син…

Вже п’ята осінь біля плоту

Злітає листя з горобин.

 

        Син до неї не вернеться.

        Не відведе з очей туман

       Неначе рана біля серця.

       Той вічний біль – Афганістан.

У рамочці привітне фото

І запізнілі ордени.

Та матері німу скорботу

Вже не розрадять і вони

      Слова утіхи… Де їх взяти,

      Коли печаль не день, не рік…

      Було йому лиш 28

       І так залишиться навік.

Як серце матері зігріти?

Як висушить той крик слізьми?

У неї був на білім світі

Всього один – єдиний син.

        (Фільм  про Афганістан)

 

2- й ведучий: Всі вони любили життя, любили своїх батьків, своє місто. Були вірними друзями, жили щасливо і мріяли про майбутнє. Та не судилося їм повернутися живими до рідних домівок. Не повернувся чийсь батько, не повернувся чийсь син, але рідні продовжують чекати звістки. Особливо чекає мама.

Учень: Посміхнувся поштар винувато.

             Що сказати мені – він не знає.

  Не приніс знов листа від солдата

 Адже знає, що так я чекаю.

        Та пиши мені синку частіше

         Хай дорослий ,- мені ти дитина,

         Повертайся додому Скоріше,

       Дорогенький, хороший мій сину.

Мені часто ти снишся ночами,

 А прокинусь – тебе я не бачу.

Подивлюсь на портрет твій і часто,

Щоб ніхто не помітив я плачу.

 

Знаєш, сину, мені 38.

Я бадьора, зовсім не хворію.

Все гаразд у нас дома, та тільки

Я чомусь, мій хороший, сивію.

         Я думками, синочку,з тобою,

        Ти пиши, щоб душа не боліла,

        Щоб діждатись тебе молодою

        І чорнява була, а не біла.

 

1-й  ведучий: Бої закінчуються, а історія – вічна. Пішла в історію і дев’ятирічна афганська війна. Але ще довго будуть турбувати нас голоси загиблих і живих – війни не закінчуються безслідно. Ті, хто вижив, то живий голос війни. Війна залишила глибокі «рубці» в Їхніх душах, але не зломила морально, адже треба жити далі і сподіватися на краще.

 

 2- й ведучий:У житті ветеранів є чимало днів радісних і скорботних. Щороку у ці дні у скверах і парках біля пам’ятників афганцям збираються бойові побратими, згадують обпалені війною  молоді роки. Тож, пам’ятаймо і ми про наших співвітчизників, на чию долю випало стільки випробувань.

1-й  ведучий: Згадаймо сьогодні наших земляків воїнів – інтернаціоналістів, які були учасниками бойових дій в Югославії та Іраку:

Федоренко Юрій Олександрович

Кучинський Руслан Борисович

Прохоренко Юрій Вікторович

2- й ведучий: Це потрібно для того, щоб нові Афганістани не виникли на нашій землі, щоб вони не повторювались для наших нащадків

Іменем жінки, що овдовіла,

Іменем матері, що з печалі сивіла,

Іменем сина, що батька не знав,

Іменем батька, що в січі смертельній упав

я проклинаю війну жорстоку,-

Вона відібрала у людства спокій.

Іменем тих, хто в колисці сьогодні,

Іменем тих, хто над краєм безодні,

Іменем ще ненароджених,

Сном немовлят не стривожених

Кличу з війною вийти на бій,

 Мир відстояти Землі голубій!

 

 

Заключне слово вчителя.