Година пам'яті "Волі народної дзвін"

ВОЛІ НАРОДНОЇ ДЗВІН

(присвячується героям  Крут)

 

 Слайд 1

          Минає рвучко рік за роком,

   Неустанно дні пливуть,

   У вік віків залізним кроком

   Герої Крут

   Ідуть

 

          І креслять їх осяйні тіні

   В безсмертя славну путь –

В віках віків бійці нетлінні

Герої Круг

Не вмруть.

 

Слайд 2    Пісня « Балада про Крути»

 

    Після подій в Росії 1917 року почалося пробудження народу України, який брався до боротьби за владу, за свою вільну незалежну державу.

Революційна стихія огортала в першу чергу військо, в якому одна третина армії російської були українці. Вояки підніма­ють синьо-жовті прапори, маніфестують. На фронтах три мільйони українських вояків чекало розпорядження з Києва. Ні, не чекало, а просило, нетерпляче домагалося. А Київ мов­чав. Уряд закликав: “Ми України на багнетах не будемо бу­дувати”.

 

Вояки розходилися по своїх домівках. І коли на Київ сунуло військо Муравйова, запізно пролунав ІV Універсал Централь­ної Ради, бо багатомільйонної української збройної сили уже не існувало.

 

 В такий час організовується курінь студентів і учнів. Не було часу на вишкіл. Без вишколу рушили в похід. Рушили не для того, щоб зупинити ворога, оборонити Київ, бо для того пот­рібно було вдесятеро більше сили. Вирушили, щоб не віддати без бою столицю, щоб змити кров’ю ганьбу, щоб своєю жертвою струснути совість України.

 

Вірш Миколи Луківа “Крути”:

 

Ще юнаки, ще майже діти

А навкруги і смерть і кров

На порох стерти, перебити! –

Іде на Київ Муравйов.

Полків його не зупинити,

Та рано тішитесь кати:

Коли стають до зброї діти,

Народ цей – не перемогти.

 

  Пісня: “Послухай кохана дівчино”.

     Хлопцям не було ще й шістнадцяти років.

 

 Захочеш і будеш! В людині затям,

   Лежить невідгадана сила –

   Зрослась небезпека з відважним життям,

   Як з тілом смертельника крила.

          (О. Ольжич)

 

      Невеличка дерев’яна табличка, прибита до станційного будин­ку, сповіщала, що потяг доїхав до Крутів. Це були ті самі Крути, які стали зорею нової героїчної доби Української держави

 

Вірш Миколи Матіїва: “Крути”

    Там юнії студенти,

    Там юнії рекрути

    Не побоялись смерті,

    Щоб волю роздобути.

 

На них пішла навала

Московська на покоси –

І  тридцять тисяч стало,

Мов ті шершені, оси.

    А їх було лиш триста

    Всі в бій пішли червоний.

    Ой, поможи, Пречиста,

    Бо сонце в крові тоне!

 

Ой, поможи їм, Христе,

За землю рідну стати

І кров буйну, перлисту

За рідний край пролляти.

 

За Київ златоверхий

У бій ішли одвертий,

За рідну Україну –

До смерті, до загину.

 

    Ой, Крути! Славні Крути...

    Сніг червоніє в крові –

    Лягли за край рекрути.

    Чудові, чорноброві.

 

Розвідка виявила, що на станціях Бахмач і Пліски до 3000 москалів, з яких 1500

матросів, два доброї конструкції панцирники. Військом керує Муравйов.

 

Слайд 3

          Почали підраховувати свої сили: частина юнацької школи (250душ), студентський курінь до 300 юнаків

                        Надходив день 29 січня – день слави. Мороз доходив до 15°, Студентський курінь займав позицію з обидвох боків високого насипу колії. Біля 10 години ранку розпочався бій. Москалі широкою лавою пішли на курінь. Свистіли кулі, рвалися гра­нати і шрапнелі, тріщали кулемети. В рядах ворога рідшали чорні постаті, але на їх місце ста­вали другі. Падали другі, ставали треті.

 

Слайд 4

Вірш: “Бій під Кругами”.

                                    Нема любові понад ту,

Що окропила кров’ю Крути.

І ту гарячу кров святу

Землі вкраїнській – не забути!

Слайд 5

Не встигла молитва долинуть до Бога

Гармати по юних вже б’ють без кінця…

І падають діти… І раптом: “Підмога!” –

Це радісний крик січового стрільця.

 

До насипу в Крутах з-під білої пари

3’явився паротяг, на якому овва,

Два грізних “максими” й гармата до пари:

А хто там сказав, що нас Бог забува?

 

Та мало набоїв, замовкли "максими",

Отаман упав на скривавлену твердь,

А губи шепочуть: Я вбитий не в спину,

Віч-на-віч орлята, зустрінемо смерть .

Слайд6

І ворог здригнувся: “Пора повернути

В Івангород – поруч в заметах село.

Дались Муравйову трикляті ці Крути,

Крути не крути – нам весь день не везло.

 

Та чорний полковник (каратель за фахом),

Пославши під кулі своїх вояків,

На їхню поразку дивився без жаху,

Бо мав яничарів – також козаків,

 

Червоне козацтво – від крові червоне,

На конях з шаблями летіло туди,

Де діти у шанцях лічили патрони,

Як велети ставши супроти орди.

Мазеп на капусту! Рубай на капусту!

Кубанки у стрічках червоних кричать.

Знать розум під ними вродився не густо

Їм шле Україна прокляття з проклять.

 

Здурілі від ізмів, сп’янілі від крові,

Дітей українських січуть до пахвин.

Страшні яничари, що вбити готові

І батька, і матір – такий у них чин.

Слайд 7

Ніхто не здається, – кричить пелехатий, –

Не людського роду, а Іродів син.

• Я буду їм руки, мазепам рубати...

І мертвих рубає ординець-кретин.

 

Шість тисяч ворожих, що рвались у Крути,

Навпіл поріділи, а серед снігів

Дітей наших мертвих ординськії круки

Збирали й скидали у крутинський рів.

Слайд 8

У звільнений Київ тіла повернулись,

Всього вісімнадцять, отих, що знайшлись,

І плакали люди на кожній із вулиць,

Бо рідні усім їм ті діти були.

 

Пісня: “Повіяв вітер степовий”. Слайди 5-8

Вірш: Ольга Яворська “Крути”.

День помирав, як недобитий лебідь,

Ніч перейняла невимовний біль.

Здригнулись зорі в сполотнілім небі

І тихо падали в криваву заметіль.

 

Стогнали Крути і молився вітер,

Цілуючи скривавлені сліди:

Вас мало, діти, вас так мало, діти,

Супроти п’яної московської орди.

 

В пекучий сніг... Навзнак. Не на коліна.

Заплакав місяць в зоряну блакить.

Всі – як один… Кріпися Україно,

Хоч їхня смерть вовік не відболить.

 

      Лиш частина студентського куреня врятувалася. Одні, що були на крайньому лівому крилі, минули станцію, яку зайняв ворог. А, ті, що були ближче залізничного насипу, не знали про те, що ворог уже на станції. Вони не здавались. Про­бували ще пробитись. Кількох  із них закололи матроси шти­ками. 35 дісталися в полон. Між ними - 7 поранених.

 

                 Усіх полонених привезли на станцію. Почався допит і згущання озвірілих червоногвардійців. З нелюдською люттю били при­кладами, кулаками, нагаями. Здоровенний червоногвардієць із диким завзяттям висмикнув волосся з голови студента, при­говорюючи: “Тепер будеш знати, як руки на пролетарів підні­мати. Далі дикун із страшною лайкою вдарив кулаком по оку­лярах. Розбите скло погрузло в оці. Нещасний просив добити його. “Підожди суду! У нас без суду не можна, –  єхидно посміхався солдат.

 Слайд 9

Пісня: “Прощався стрілець із своєю ріднею”.

        У березні 1918 року після звільнення Києва від більшовиків, було вирішено відшукати тіла полеглих під Крутами і похова­ти в столиці України – Києві. Це було нелегкою справою, бо спільного місця поховання в Крутах не було: більшовики не дозволяли  селянам із найближчого села поховати розстрі­ляних і забитих. Окремих селяни хоронили потайки в різних місцях, але більшість самі москалі засипали в кількох ямах і зрівняли землею.

Слайд 10

       Всіх полеглих було знайдено небагато. 19 березня 1918 року приїхав до Києва сумний потяг з віднайденими тілами полеглих. Родичі, друзі, знайомі прийшли розпізнавати тіла. Та пізнати було тяжко. Всі були по звірячому замордо­вані. Тіла віднайдених крутянських героїв було поховано у спільній могилі на кручі Аскольдового кладовища.

 

Слайд 11                                         О, Боже наш добрий

З високого неба!

Молитви сьогодні

Заносим до тебе.

За тих, що боролись

При станції Крути

За нашу державу

Із ворогом лютим.

 

Крутянці збудували собі вічний пам’ятник в Історії Укра­їнської держави.

Хвилина мовчання

           Вірую во єдиную, святую

   Соборную Україну

   Багатостраждальну,

   Єдинонароджену в муках і славі

   Для дітей своїх.

 

              Будем жити, боронити все,

   Що зветься краєм.

   Як Україні прислужити –

   минуле спитаєм.

   Встанемо з колін, братове,

   З кайданів, з руїни.

   Верне воля, встане Мати –

       слава Україні!

 

Всі: Героям слава!

Пісня(відео)