Година спілкування Доброта і милосердя

Тема.  Доброта  і  милосердя

Мета. Продовжувати знайомити учнів із людськими чес­нотами; довести до свідомості дітей, що добро й милосердя чиняться безкорисливо; викликати у дітей бажання творити добро, бути милосерд­ними й уникати злих вчинків.

Обладнання:  фломастери, чисті аркуші паперу.

Хід заняття

Слово вчителя.

Благодійність і милосердя завжди були притаманні нашому народові. Цілком природним і закономірним вва­жалося допомогти знедоленому, нещасному, поділитися шматком хліба з голодним, дати притулок бездомному, за­хистити старого і немічного, порятувати хворого чи каліку, захистити скривдженого.

Творче завдання «Серце доброти».

Учитель просить учнів сказати, що вони відчувають, коли стикаються з проявами доброти, і назвати добрі вчин­ки, які вони можуть здійснити одне для одного, щоб усім жилося краще і цікавіше. Потім учитель малює на дошці «Серце доброти» і записує на ньому відповіді учнів.

Творче завдання «Добрий вчинок».

Учитель поділяє учнів на групи і записує на дошці низ­ку ситуацій:

людина постійно запізнюється; людина часто хворіє; людина не вміє готувати; людина не хоче вчитися; людина обманює близьких; людина не може знайти роботу;  людина мріє мати домашню тварину.

Кожна група обирає ситуацію і пропонує два способи до­помоги людині: перший — справжня допомога, що є дійс­но добрим вчинком, другий — удавана допомога, що може спричинити людині шкоду.

Бесіда

Що сталося б зі світом, якби в ньому раптом не стало доброти?

Чи траплялися у вашому житті випадки, коли вас не­справедливо кривдили, хоча ви ставилися до оточуючих по-доброму й усім допомагали?

Розкажіть про випадки, коли чиясь допомога заподіяла вам шкоду.

Як ви гадаєте, чи важко бути добрим?

Як ви гадаєте, чи може доброта зцілити людину? На­ведіть приклади.

Слово вчителя.

Не говори про доброту,

          Коли ти нею сам не сяєш,

          Коли у радощах витаєш,

          Забувши про чужу біду.

          Бо доброта — не тільки те,

         Що обіймає тепле слово.

         В цім почутті така основа,

Коли її не маєш ти,

Яка з глибин душі росте,

То раниш людяне в людині.

Немає вищої святині,

Ніж чисте сяйво доброти

.

 Милосердя  й  доброта – як  два  крила,  на  яких  тримається  людство.  Чи  втратило  сьогодні  свою  цінність  милосердя?  Чи  не  звівся  його  широкий  зміст  до  поняття  „дрібна  милостиня ”?  Чи  є  поряд  із  нами  люди,  які  потребують  допомоги?

На Україні мешкає близько двох мільйонів самотніх лю­дей. Майже двісті тисяч із них не здатні подбати про себе. П'ятнадцять тисяч самотніх живуть у будинках-інтернатах. Усіх цих людей поєднує одне — немічність.

Понад мільйон наших земляків живуть нині у злиднях. Близько тридцяти тисяч із них не мають гідного житла. Сімдесят тисяч громадян нашої держави змушені існувати на мізерну пенсію. Ці сумні цифри лякають. Проте вони — правда життя, яку ми маємо знати і намагатися змінити на краще.

Мабуть, важко уявити, що люди можуть страждати не лише від хвороб або бідності. Душевний біль може спричи­нити і холодна байдужість оточуючих, непривітність. І як образливе слово може поранити душу, так привітне слово може зцілити її.

Кажімо більше ніжних слів

Знайомим, друзям і коханим.

Нехай комусь тепліше стане

Від зливи наших почуттів.

Нехай тих слів солодкий мед

Чиюсь загоїть рану,

Чи перший біль, чи то останній,

Коли б то знати наперед!

Кажімо більше ніжних слів.

Комусь всміхаймось ненароком.

То не життя людське коротке,

Короткі в нас слова черстві!

Кажімо більше ніжних слів!

Лікування добротою потребують не тільки фізично не­мічні або самотні, але й здорові люди, в яких душа черства й глуха до чужого горя. Лікування милосердям потрібне і тим, хто залишається байдужим до несправедливості та чужого горя.

Не нарікай на глухість душ людських

І не гостри в злобі на них зубів...

А ти що людям доброго зробив,

Що вимагаєш доброти від них?

Чого мовчиш, подумай і збагни,

Але уже з низької висоти.

І зваж і переваж, а хто є ти?

І зваживши, нікого не вини.

А сам в своє більмо душі заглянь,

Чи там хоч раз добром світила рать

І променем світилося святим?

І ти збагнеш, що до своїх страждань

Не відгукнеться власна глухомань.

А ти шукаєш в людях доброти!

У старовину церковні дзвони використовували не лише для сповіщання прихожан про початок чи закінчення бо­гослужінь. Дзвони збирали громаду. У них били на спо­лох під час пожежі або ворожого нашестя, збирали місце­ву громаду для надання спільної допомоги родині вдовиці або сиріт.

Сьогодні церковні дзвони також б'ють на сполох, закли­каючи нас до Милосердя і Доброти. Бо тільки ці вічні цін­ності роблять нас справжніми людьми. Будьмо милосердні. Озернімось навколо. Поряд із нами мешкають люди, які потребують допомоги. Тож не відкладаймо доброчинність па потім. Нині, сьогодні, саме зараз! Бо завтра, можливо, буде пізно!

Творче завдання «Допоможи Каєві».

Учитель пропонує учням пригадати казку Г. X. Андерсена «Снігова королева». Потім клас поділяється на групи.  Кожна  група  має  записати  добрі  слова,  які  розтопили  крижинку,  що  потрапила  в  око  Каєві. Після того як представ­ники від кожної групи прочитають добрі слова, учні класу разом із вчителем складають із цими словами «Лист доброти» до Кая і Герди.

Заключне слово вчителя.

Навчаймося добра, як вдаться мови діти,

Щоб потім все життя його творить святе.

Плекаймо крізь роки троянди ніжні й жито,

Тримаймо у серцях, як сонце золоте.

Даруймо для людей погожі дні весняні,

Щоб щедрим садом вік святився небокрай,

Щоби беріз пісні лунали до нестями

І повнився добром наш дім і рідний край.

Лікуймо наші зболені серця,

Лікуймо наші душі зачерствілі,

Несімо правди непогасний стяг —

І кривда в нашу долю не поцілить.

Є ще спасіння від недуг людських,

Джерела віднайдімо лиш цілющі...

Мов подорожником торкнімося до них?

Й добром розквітнуть, просвітліють душі.

Скропімо серце щире, нечерстве

Людського милосердя еліксиром,

Воно, хоч кволе, знову оживе,

У справедливість й людяність повірить.