Година спілкування "Візьми промінчик світла"

 

Візьми промінчик світла

і направ його туди, де панує темрява.

Візьми усмішку

і подаруй тому, хто її потребує.

Візьми сльозу та поклади на щоку того,

для кого не відомі сльози співчуття.

Візьми доброту і яви її тому, хто не навчився бути добрим.

Візьми віру

і поділись з кожним, у кого її нема.

Візьми надію і підтримай нею кожного, хто почав її втрачати.

Візьми любов

і неси її всьому світу.

Ведучий 1.Читаємо пресу, дивимося телепередачі, випуски новин, користуємося Інтернетом – і скрізь бачимо жорстокість, насильство, несправедливість, зло. Стає страшно: куди ми йдемо, як жити далі, де шукати допомоги?                                                                                                                              Сьогодні ми поговоримо про любов, тому що Біблія пропонує суспільству лише одну протиотруту від ненависті й зла – любов! Ісус Христос говорить: «Нову заповідь Я вам даю: любіть один одного!» (Ів.13:34)

Що сказати про любов…

Ну, що сказати про любов?

Про неї сказано багато.

Але ось та, котра, розп′ята,

Зійшла з хреста – і з нами знов.

В ній – таїна і відкриття,

Вона уся – мов зірка рання.

У ній нема розчарування,

Прийми її  на все життя.   (С. Рачинець)

Ведучий 2. Любов оживляє й надихає,  зміцнює й очищує нашу людську силу любові. Вона піднімає її до надприродної досконалості Божої любові.    Плодами любові є радість, мир і милосердя.

Ведучий 1. Найкраще про неї у своєму «гімні любові» сказав апостол Павло: «Любов –довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. Любов ніколи не минає».

Ведучі по черзі . Без любові все ніщо…

Обов’язок без любові робить людину безцеремонною.

Правда без любові робить людину критиком.

Розум без любові робить людину хиткою.

Привітність без любові робить людину лицемірною.

Компетентність без любові робить людину непоступливою.

Влада без любові робить людину насильником.

Честь без любові робить людину зверхньою.

Багатство без любові робить людину жадібною.

Віра без любові робить людину фанатиком.

Є ТІЛЬКИ ОДНА, ВЕЛИКА СИЛА, ЩО ЗМІНЮЄ  ЛЮДИНУ - ЦЕ ЛЮБОВ

Чим зміряти свою любов до тебе?

Чи верховіттям зоряного неба?

Чи глибиною моря-океану?

Чи шириною сонячного лану?

Нема на світі ще такої міри,

Щоб зміряти могла криницю віри,

І вірності - джерельної святині,

І горя у малесенькій сльозині…

Я стверджую – собою і тобою:

Любов лиш можна зміряти любов′ю.   О.Богачук

Пісня «Свічечку любові не згаси»

Ведучий 1.Любов — це  найвище  людське  почуття,  найкраще  з  почуттів,  народжених  людиною.  Любов  панує  над  світом.  Вона  поза  віком  і  часом.  Любов.  Кохання...  Ніхто  не  зможе  пояснити,  що  це  таке.  Велика  загадка  життя.  Кожне  нове покоління  намагається  розкрити  вічну  таїну  кохання...

Ведучий 2.  На жаль, зараз нам так бракує романтичності, чистоти, щирості,  ніжності, справжності у почуттях, а іноді й у мистецтві. Забагато реалізму й натуралізму. А так хочеться чогось світлого, чарівного, витонченого, особливо, коли йдеться про кохання. Звернемося  до перлин української інтимної лірики, до визнаних митців слова.

Люблю! Як в перший раз люблю,

Хоч це любов моя остання…

Але вона — як день в маю,

Як пташки перше щебетання.

Люблю!

Люблю для сліз, для мук, для жалю…

Але коли б, коли б ти знала,

Як квітне серце, як люблю,

Ти б на устах моїх сказала:

Люблю!                                    Олександр Олесь

Ведучий 1.Ближчими  й  “ріднішими”  стають  митці,  коли  дізнаємося,  як  по-родинному  тепло,  а  інколи  по-дитячому  зворушливо  й  беззахисно  зверталися  вони  в  листах  один  до  одного.  В  українському  письменницькому  епістолярії  віршовані  послання  зустрічаються  досить  часто.  Ось,  наприклад,  такі  рядки  написав  М.  Коцюбинський  до  своєї  дружини:

..................................................................

Ти  моє  сонце,  південне  проміннячко,

Місяць  сріблястий,  зірка  тихесенька,

Ти — моя  радість  і  горе-боліннячко,

Ранок  мій  ясний  і  нічка  темнесенька!                                                                                                                                        

 

Ведучий 2. Так багато сказано про кохання, і водночас не сказано нічого, бо, коли людина закохується, їй не вистачає не тільки вже сказаних слів, але й взагалі слів у мові, щоб висловити це незбагненне для розуму, глибоке і чарівне почуття, яке рано чи пізно приходить у життя людини, сповнюючи її душу світлом і змінюючи життя назавжди.

  

Як холодно! Акація цвіте.

Стоїть, як люстра, над сирим асфальтом.

Сумної зірки око золоте,

і  електричка скрикнула контральто.

 

Я тихо йду. Так ходять скрипалі,

не сколихнувши музику словами.

Єдина мить – під небом на землі

отак побути наодинці з Вами!

 

Ви теж, мабуть, десь тихо ідете.

Страждання наше чисте і терпляче.

Як холодно! Акація цвіте.

Як холодно! Душа за Вами плаче.                      

Ведучий 1.Любов буває різною - взаємною і нерозділеною, спокійною і пристрасною, буденною і романтичною. Коли в життя приходить Любов, воно починає мінитися новими  яскравими барвами.

Я знов тебе люблю. До гіркоти.

До хрускоту у пальцях побілілих…

До божевілля. Боже, як мілію

Без того всього, що зоветься «Ти!»

І світ тісний. І хата, мов чужа.

І як без тебе в цьому світі бути?

Лягла заклято межи нас межа,

Не обійти її, не обігнути.

Пережурюсь. Перегорю сама.

І, може, врешті, серце обігрію…

Чи вернеться іще мені весна,

Посіявши, як зернятко, надію?                             Г.Костів-Гуска

Ведучий 2. Кажуть,  що  кохання  приходить  не  до  всіх,  тому  що  кохати —  не  тільки  насолоджуватися,  упиватися  своїм  щастям;  кохати — це  віддавати  тепло,  ласку,  доброту  найдорожчій  людині. Справжня любов окрилює, підносить до сонця, а не робить рабом, не змушує забути про своє «Я».

Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!
Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
і не приспи, для чого я живу.
Даруй мені над шляхом тополиним
важкого сонця древню булаву.
Не дай мені заплутатись в дрібницях,
не розміняй на спотички доріг,
бо кості перевернуться в гробницях
гірких і гордих прадідів моїх.
І в них було кохання, як у мене,
і від любові тьмарився їм світ.
І їх жінки хапали за стремена,
та що поробиш, – тільки до воріт.
А там, а там... Жорстокий клекіт бою
і дзвін мечів до третьої весни...
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
 

Ведучий 1.  Вечорами, коли плачуть небеса і зорі падають на похилені трави, далекими стежками, серед незвіданих всесвітів блукає кохання.  І як його знайти, як його покликати серед цих невідомих шляхів? Бо так і полине від тебе, не торкнеться  твого серця,  не залишить тобі навіть споминів.

Читець. (на фоні «Місячної сонати» Бетховена)

Спини мене. Отямся і отям.
Така любов буває раз в ніколи.
Вона ж промчить над зламаним життям,
За нею ж будуть бігти видноколи,
Вона ж порве нам спокій до струни,
Вона ж слова поспалює вустами.
Спини мене, спини і схамени,
Ще поки можу думати востаннє.
Ще поки можу… але вже не можу:
Настала черга й на мою зорю - 
Чи біля тебе душу відморожу,
Чи біля тебе полум’ям згорю…

Ведучий 2. Змінюються часи і влада, змінюються життя і людський світогляд. Але незмінними залишаються найвищі істини, незмінною лишається людська потреба любити.

***
Не вимовлю ні слова. Помовчу.
А дощ іде. А вітер хилить клени.
На серці так бентежно — до плачу.
Присядь, кохана, ближче біля мене.

Отак. Спасибі. Чуєш, як шумить,
Як шелестить, кипить травнева злива?
Увесь наш вік — одна жагуча мить,
Я б так хотів, щоб ти була щаслива!

Нехай не ятрять прикрощі душі,
Нехай квітує щирість поміж нами…
Присядь. Послухай. Шелестять дощі
Про те, чого не вимовиш словами.

(Микола Луків)

Ведучий 1. Кохання – одне з найкращих і найглибших людських почуттів, невичерпне та вічне, як саме життя. Його сила облагороджує, робить людину добрішою і кращою, спрямовує на величні діла і героїчні вчинки, а іноді змушує тяжко страждати.

Коли б тобі бажав я сліз, і муки,
І кари найстрашнішої бажав,
Я б не викручував Твої тендітні руки
І в хмурім підземеллі не держав.

Ні, я б не став тебе вогнем палити,
З тобою б розквитався без жалю:
Я б побажав тобі когось отак любити,
Як я тебе люблю!                                     В.Симоненко

Ведучий 2. Кохання приходить раптово і несподівано, коли у шаленому галопі час раптом зупиняється, коли в калюжах повсякденного життя відбиваються промені невловимої, тріпотливої радості, коли душа спалахує іскорками мрій.

В пустелі сизих вечорів,
в полях безмежних проти неба
о, скільки слів
і скільки снів
мені наснилося про тебе!

Не знаю, хто ти,
де живеш,
кого милуєш і голубиш.
А знаю — ти чекаєш теж,
тривожно вгадуєш і любиш.

І я прийду в життя твоє.
Тебе, незнаного, впізнаю,
як син вигнанця впізнає
прикмети батьківського краю.

Я ради цього ладна жить.
Всі інші хай проходять мимо,
аби в повторах не згубить
одне,
своє,
неповториме.

Нехай це — витвір самоти,
нехай це — вигадка й омана!
Моєму серцю снишся ти,
як морю сняться урагани.

Ведучий 1.  Кохання – одна з найважливіших тем світової літератури від самого початку її існування. Кажуть, що про любов сказано все, але не всіма. Кожен  поет  "пише" свою неповторну історію кохання.

Той дощ

Той дощ так таємниче шепотів!

Блищали довго краплі на вікні.

Та вереснева музика без слів

Була призначена лише мені.

 

Твої слова горіли на вустах,

Чи поцілунків спрага їх пекла?

Згасав осінній день у небесах.

Лиш музика невидимо текла.

 

Той дощ у надвечір′я, та печаль…

Ти близько так… чи лиш мені здалося?

І так мені за вечором тим жаль,

Так, ніби дороге щось не збулося…

Ведучий 2. Перше кохання, кажуть, найсильніше… Мабуть, тому, що приходить рожевим серпанком юності, зачіпає серце крилом ліричної пісні, збурює почуття, перетворюючи всі думки в солодкі мрії, що несуть у вир романтики.

Читці.(Під музичний супровід касичної музики читають вірш І. Франка)

Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?

Чого являєшся мені
У сні?
В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні -
Пісні.
В житті мене ти й знать не знаєш,
Ідеш по вулиці – минаєш,
Вклонюся – навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами
І як літа вже за літами
Свій біль, свій жаль, свої пісні
У серці здавлюю на дні.

О, ні!
Являйся, зіронько, мені
Хоч в сні!
В житті мені весь вік тужити -
Не жити.
Так най те серце, що в турботі,
Неначе перла у болоті,
Марніє, в’яне, засиха,-
Хоч в сні на вид твій оживає,
Хоч в жалощах живіше грає.
По-людськи вільно віддиха,
І того дива золотого
Зазнає, щастя молодого,
Бажаного, страшного того
Гріха.

Ведучий 1. Любов… Солодка, мов мед і гірка, мов полин-трава. Серед ураганів життя і штормів долі можуть розійтися стежки, що тільки-но з’єднались, навіки розімкнутись руки, що так і не встигли переплестися.

Не знаю, чи побачу Вас, чи ні.
А може, власне, і не в тому справа.
А головне, що десь вдалечині
Є хтось такий, як невтоленна спрага.
Я не покличу щастя не моє.
Луна луни туди не долітає.
Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є.
Моя душа й від цього вже світає.
Ведучий 2.Сьогодні ми почули прекрасну музику і прекрасні слова про благородство людських почуттів, про ніжність, про печаль прощання. Велика радість любити, і щаслива та людина, яку торкнуло своїм крилом кохання.

Читець.(На фоні класичної  музики «Романтика») .

Вона прийшла непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких несміливих снів.
Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.
І я не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти…
Прийшла любов непрохана й неждана                                                                                                           —Ну як мені за нею не піти?
Ведучий 2. Кохання і любов – категорії вічні. Попри всі біди, злигодні, попри всі катаклізми, у світі владарює чистота, честь, гідність і любов.

Ведучий1. Але, на жаль, сьогодні багато молодих людей змушені залишати своїх коханих, ризикувати життям,  бо відчувають  відповідальність перед своїми нащадками.