«Голодомор у чорноземнім раї» Сценарій виховної години

Требуховецький навчальний заклад  І-ІІІ ступенів

«Голодомор

 у чорноземнім раї»

Тема: «Голодомор у чорноземнім раї»

Мета: Розкрити суть трагедії голодомору 1932-1933 рр. та його вплив на долю українського народу, на історичну пам'ять сучасників; викрити людиноненависницьку політику сталінського режиму; виховувати в учнів особистісні риси громадянина України.

Звучить мелодія «Ой, роде наш красний»

Учениця. На скибку хліба я дивлюся,

Рум'яну, білу, запашку.

На скибку хліба я молюся.

До неї руку протягну

Молюсь за тих, хто скибки тої

Не дочекавсь, заснув навік

І Зими холодної, лихої

В той чорний, 33 рік.

Ведучий: «Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього»? Адже наше минуле, історія нашого народу — це невичерпна криниця духу, мудрості, перемог і страждань.. Однак ніколи, ні в які часи не перевелись українці, які, припавши вустами до своєї історії, не відчували б її могутньої цілющої живильності.. Але з нашої історичної криниці належить вичерпати багато солоної води від горя і сліз.

Ведуча:Скликали живих, небезпам’ятних до тих сіл і хуторів, до тих криниць та спільних ям, куди скидали десятками і сотнями виснажені тіла батьків, і матерів; братів і сестер;наших з вами дідусів і бабусь. І наскладали їх понад 7 мільйонів — єгипетські піраміди горя та мук на родючих чорноземах України.

Дзвони

Ведучий:За народним звичаєм, коли когось із батьків виносили з оселі, син чи донька небіжчика промовляли:

Учень:— Люди добрі, може, перед кимось мій батько завинив то просить він прощення раз, другий раз і третій раз.

А над тими жертвами безневинними кволі живі не могли вимовити й слова.

Учень:-Тим-то ми, спадкоємці тієї наруги, маємо просити прощення, ми зобов'язані сказати гірку правду перед могилами, насипами і символами — хрестами. Щоб знали діти, через які страждання пройшов наш добрий і щирий народ.

(Учні запалюють свічки.)

Учень: Відкрийтесь, небеса! Зійдіть на землю,

Всі українські села, прикілки та хутори.

Повстаньте всі, кому сказали: вмри!

Учень: Засяйте над планетою, невинні душі!

Зійдіть на води й суші.

Збудуйте пам'яті невигасний собор!

Учень: Це 22-й рік,

Це 32-й рік,

Це 33-й рік,

Це 46-й рік.

Голодомор. Голодомор. Голодомор.

Музика-реквієм

Ведучий: Прошли роки. Навіть зараз жахливо ступати болючими стежками страшної трагедії, яка розігралася на благословенній землі квітучого українського краю. Досі не віриться, що тут раптово зник хліб, люди залишилися без зернини. І це в урожайний рік. Пухли старі й малі, вимирали родинами й селами. Смерть никала на шляхах, на городах, у хатах.

Учень: Тридцять третій. Поле. Стигле жито.

Тридцять третій... В розпалі жнива…

З ким у цій німоті говорити?

Чи душа народу ще жива?..

Хто збагне мої пекучі муки

За народ, ошуканий до сліз?..

Темрява. Безодня. І - ні звуку...

І таке на всій Вкраїні, скрізь...

Ведуча:  Україну називали житницею, але, грабуючи її по-хижацькому, не давали їй жити. Через те й була наша Україна вбогою та знедоленою, як Шевченкова наймичка. Хоча й сильна духом. У 1932 році погодні умови і склалися сприятливі, і хліб, слава : Богу, вродив. І як завжди, йото не і полінувалися зібрати. Українці— люди працьовиті.

Ведучий: Навесні 1933 року 25 тис. осіб помирало щодня, 1000 осіб - щогодини, 17 - щохвилини. Всього жертвами голодомору стало близько 7 млн. осіб, половина з них – діти.

Пісня «Мамо, мамо»

Ведуча:  Щоб не дивитись на муки своїх дітей, матері прискорювали сумний кінець.

Ведучий:  Так, одне горе не йде, ще й біду за собою веде. Нерідко голодна смерть косила цілі сім'ї.

Учень: Велика родина була у Сіренків:
Матуся і тато, бабуня і дід,
Чотири синочки і доня Оленка —
Охочим до праці й щасливим був рід.
Сміялась матуся, закохана в тата,
Навчала бабуня малих онучат.
Сім'я незаможня, любов'ю багата,
Та хліба до столу завжди вистача.
Учень: Долівка помазана глиною чисто,
А зверху солома на ній для тепла.
У запічку пахне духмяним любистком,
І вечір зимовий іде спроквола.
На комині вузлики гріються з маком,
З насінням петрушки, з чорнушкою теж.
А піч зігріває всіх ніжно і м'яко,
І дідова казка… І пісня — без меж.
Учень: Отак би їм жити в щасливій родині…
Аж тут тридцять третій снігами несе.
Вже тягнуть з-за комина вузлики з маком,
І плаче матуся і бабця стара.
 Учень: Ну як тепер бути? Забрали корову
І все до зернини. А діти, а ми?
Ходімо копати в діброві
Якогось коріння посеред зими.
Учень: Знов оладки з листя
І водиця в кухлі —
Ось і всі наїдки
У моїй руці.
Учень: Пропікають очі
Материну душу.
І сама голодна,
І в очах туман.
Учень: Вже часник на лузі
Вигребли з корінням,
Обірвали липу,
Кропиви нема.
Учень: Не зійшла картопля
Саджена лушпинням…
Люди, мов примари.
Голод. Смерть. Пітьма.
Учень: І молилась мати
Всім богам на світі,
І варила зерна
На одній воді.
Учень: І по три зернятка
Віддавала дітям,
Щоб жували довго
Зубки молоді.
Учень: Стояли хати у морози взуті,
Закутані у латані сніги…
І обнімає мертвих діток мати,
Вона мовчить, бо згасла назавжди…
Учень: На світі зосталась з великого роду
Єдина Оленка… За всіх пожила…
Залишилось з того святого народу
Лиш декілька душ із усього села.

Мати. Спіте діти, спіте міцно,

Янгол Божий на порозі,

Вже не буде їсти хтітись,

І не будуть пухнуть ноги.

Натопила маковинням,

Затулила міцно і комин,

І в тумані темно-синім,

Заспіваю колискову:

Спи, синочку, горе-ласко,

Засинай…навіки, доню.

Ведучий:Тож пом’янімо хоч сьогодні хвилиною мовчання, з непростимим запізненням у кілька довгих десятиліть, великомучеників нашої трудної історії. Пом’янімо і знайдемо в собі сили пройти за ними дорогою їхнього хресного путі. Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали.

Ведуча: Хай ця хвилина для нас стане актом поминальним, актом покаяння і перестороги, увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла.

(Хвилина мовчання)

Учень: Палахкоче свіча Поминальної нині Молитви

Достигали жита. І тремтіли Дитячі коліна —

Косоокої смерті чорнів продірявлений плащ…

Вимирало Село – потопала в сльозах Україна,

І розгублене небо ковтало задушений плач.

Шаленів людомор – лютували нові яничари,

І старенька Бабуся міняла Ікону на Сніп…

Над Полями Святими замучені душі ячали,

І Дніпро захлинувся у розпачі страчених Слів.

Палахкоче свіча Поминальної нині Молитви

І розгнуздана Пам’ять малює Історії слід…

Тільки ті Колоски – Життєдайного Виміру Витвір,

Як і завше, Очима Дитячими міряють Світ.

Пісня  «Голодомор»

Ведучий: Тож запалімо поминальні свічі, поставимо їх у кожному вікні. Хай у кожній оселі, у кожній родині старий і малий схилить голову перед пам'яттю невинно убієнних голодом - геноцидом, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом Божим.