Готовність та адаптація першокласників до навчання в школі

Відділ освіти Жашківської міської ради Черкської області

Скибинський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів

Жашківської міської ради Черкаської області

 

 

 

 

Василюк Лариса Петрівна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2019

Розділ виставки:

Психологічний супровід  регіональної системи освіти у контесті

викликів сьогодення

 

Прізвище, ім’я по батькові:Василюк Лариса Петрівна

Фах:практичний психологу закладах освіти

Посада:практичний психолог

Категорія:«спеціаліст першої категорії»

Тема:Готовність та адаптація першокласників до навчання у школі.

 

Матеріал схвалено педагогічною радою Скибинського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Жашківської міської ради

(протокол № 3 від  02. 01.2019р.)

 

Анотація:

Василюк Л.П.:

Готовність та адаптація першокласників до навчання у школі

 Адаптація першокласників до навчання в шкільних умовах є одним із пріоритетних напрямків роботи практичного психолога у школі. Навчання у школі –один із найбільш складних і відповідальних моментів у житті дитини.

 У досвіді роботи висвітлюєтьсяпроблема адаптації  першокласників до навчання в школі.   Використано анкети, методики,  корекційні вправи та ігри. Також розкриваються причини дезадаптації, наведені рекомендації вчителям та батькам щодо профілактики дезадаптації учнів.

 Допомога дітям-першокласникам у вирішенні проблем, пов’язаних з інтелектуальною, соціально – психологічною готовністю до шкільного навчання.

 Робота рекомендована  практичним психологам у загальних закладах освіти, студентам-практикантам, вчителям та батькам.

Зміст

1.Вступ …………………………………………………………………………4

2.Особливості адаптаційного періоду першокласників ………………….…... 6

3.Причини дезадаптації …………………………………………………....…...8

4.Психологічна готовність до навчання ……………………………. .…….…12

5.Процедура діагностики і способи обробки даних …………….……………17

6.Проективний тест особистих відношень, соціальних емоцій

і ціннісних орієнтацій «Будиночки» ……………………………………..…...19

7.Методика «Школа звірів» …………………………………………….……23

8.Робота з батьками ……………………………………………………….… 28

9.Робота з учителями …………………………………………………….….. 42

10.Рекомендації вчителям і батькам …………………………………….……59

11.Заняття із профілактики дезадаптації «Я першокласник» …………….…..65

13.Бібліографічні джерела ……………………………………………………76

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Більшість випускників дошкільних закладів бажають вчитися в школі і мають намір робити це добре. Вони з нетерпінням чекають першого вересня і з радістю йдуть до школи. Згодом їхнє життя наповнюється багатьма вимогами, обов'язками та обмеженнями. Виникає емоційно-стресова ситуація: змінюється звичний стереотип, збільшується психоемоційне навантаження. Від того, як пройде процес адаптації до навчання, здебільшого залежить працездатність і успішність дитини у школі.

Проблема оцінки рівня адаптації дитини до школи, попередження можливого неблагополуччя в психічному і особистісному розвитку першокласників неминуче ставить перед шкільним психологом завдання виборувідповідних діагностичних засобів.

Вивчаючи  проблеми адаптації, я проводжу  різні  методики, які дозволяють здійснити глибокий аналіз варіантів і причин дезадаптації, побудувати відповідні стратегії корекційної і розвиваючої роботи . Проте, як правило, всіці підходи поєднує одне: мова йде про поглибленеіндивідуальне обстеження.

Виникає питання: яким чином і за якими критеріямивиявляти категорію дітей, які потребують допомоги психолога? Як показує досвід, крім першокласників, які дійсно мають труднощі в адаптації, доцієї групи нерідко включаю  іінших дітей. З іншого боку - до  цієї  категорії не потрапляють ті першокласники, зовнішній малюнок поведінки яких не демонструє дезадаптації, але вони відчувають великі труднощі як в засвоєннінавчальної програми, так і в емоційній сфері (тойваріант, коли адаптація до школи проходить за рахунок розвитку особистості і здоров'я дитини).

Не секрет, що нерідко дитину приводятьдо психолога тоді, коли ризик дезадаптаціїзавдяки неадекватному педагогічному впливу з боку батьків, а іноді, на жаль, івчителя, став реальністю.

Все це, а часто також бажання адміністрації школи отримати інформацію про рівень адаптації учнів перших класів, ставить перед практичним психологом завдання проведення масового дослідження процесу адаптації першокласників до школи до кінця першої чверті.

В розділі "Особливості адаптаційного періоду першокласників" розкриті теоретичні засади, на яких ґрунтується вибір діагностичних засобів: поняття "адаптація", психологічна характеристика дитини 6-7 років, причини шкільної дезадаптації, етапи адаптації та умовні групи дітей, які виділяються за рівнем адаптованості.

В частині "Організація процесу адаптації першокласників" наведені етапи адаптаційного процесу в навчальному закладі.

Третій розділ "Програма діагностики адаптації"" містить: критерії вибору діагностичних засобів, програму вивчення рівня адаптації, алгоритм їївтілення з описом кожної методики.

В додатках поданий психодіагностичний інструментарій, а також карта адаптації першокласника та схема аналітичної довідки, яка складається зарезультатами діагностики.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Особливості  адаптаційного періоду першокласників

Початок шкільного навчання — це час великих надій і великих розчарувань, перших життєвих пе­ремог і перших життєвих поразок. Саме у першому класі і діти, і батьки складають свій перший іспит, який може визначити всю подальшу долю дитини — адже поганий шкільний старт часто стає першопричиною всіх майбутніх невдач. Позаяк дитина, потроху звикаючи до поразок, формує в собі невдаху, який не здатний ак­тивно протистояти життєвим труд­нощам.

Прискорення темпу життя, на­уково-технічний прогрес, со­ціальні зміни збільшують тягар ви­мог до маленької людини, що тільки починає свій життєвий шлях. І далеко не кожен малюк виявляється здатним цей тягар підняти. Проблема шкільної го­товності стає однією з найсклад­ніших у роботі вчителів початко­вої школи.

Що ж це таке — шкільна го­товність, точніше — шкільна зрілість.Традиційно виділяються три ас­пекти шкільної зрілості: інтелектуальний, емоційний і со­ціальний.

Емоційна зрілість в основному розуміється як зменшення імпуль­сивних реакцій і можливість дов­гий час виконувати не надто при­вабливі завдання.

Соціальна зрілість — це потре­ба дитини у спілкуванні з однолітка­ми і вміння підпорядковувати свою поведінку законам дитячих груп, а також виконувати роль учня в си­туації шкільного навчання.

Інтелектуальна зрілість –це здатність до мислительної діяльності та пізнання.

Отже, шкільна готовність не є чимось надзвичайно складним, урешті-решт, це лише сума певних умінь і навичок, які розвиваються за допомогою спеціальних трену­вань.

У більшості випадків (звичай­но, коли йдеться про здорових, а не розумово відсталих чи хворих дітей) досягнення шкільної го­товності майже цілком залежить від дошкільної підготовки. Зреш­тою, недостатня шкільна го­товність не є чимось фатальним, вона може бути достатньо ефек­тивно скоригованою за перші місяці навчання. Але для цього педагоги повинні точно знати, у чому суть утруднень дитини і яким чином їй можна допомогти. На жаль, саме цих знань учителям часто і бракує. Усі свої зусилля вони спрямовують на засвоєння суми певних знань, а не на тре­нування вмінь, що відповідають за ефективність цього засвоєння. Оскільки лікується не хвороба, а її зовнішні вияви, то вся ця робо­та часто-густо проходить марно. Хоча певний результат вона дає. Адже опосередковано під час за­своєння знань формуються і певні інтелектуальні вміння. Але скільки зайвих зусиль на це витрачається!

Звичайно, і школи, і дошкільні установи, і батьки не сидять, склав­ши руки — вони намагаються за­побігти шкільному неуспіху. А для цього їм потрібно точно знати, чи готова дитина до шкільного на­вчання, а якщо ні, то яка саме до­помога їй потрібна.

Точно визначити рівень розвит­ку дитини допоможуть запропоно­вані мною тести шкільної готов­ності.

Деяка дитина зазнає труднощі, перш за все, в налагодження взаємин  із вчителем і однокласниками, що нерідко супроводжується низьким  рівнем опанування шкільної  програми. У виразі їхніх обличь можна побачити емоційний дискомфорт: печаль, тривога, напруженість типові для них.

Дезадаптованість у певної частини школярів пов'язана з поведінковими проблемами - низьке засвоєння шкільних норм поведінки. На уроках ці діти неуважні, часто не слухають пояснення вчителя, відволікаються на сторонні заняття і розмови. Якщо ж вони зосереджуються на завданні, то виконують його правильно. На перерві відбувається розрядка напруги: вони бігають, кричать, заважають іншим дітям.

Причини дезадаптації

За дослідженням Г.М. Чуткиної виокремлені такі несприятливі чинники дезадаптації дитини :

-   "неправильні" методи  виховання в сім'ї;

-   функціональна неготовність до навчання в школі;

-   проблеми у спілкуванні з дорослими;

-   неадекватне усвідомлення свого статусу в групі однолітків;

-   низький освітній рівень матері;

-   конфліктна ситуація в сім'ї через алкоголізм;

-  негативний  статус  дитини  в  колективі  однолітків  в дошкільному закладі;

-   низький освітній рівень батька;

-   конфліктна ситуація в сім'ї;

-   негативне ставлення до дітей вчителя;

-   неповна сім'я тощо.

Дослідники виділяють дві групи причин дезадаптації - біологічні та соціально-психологічні .

Біологічні причини шкільної дезадаптації:

•   соматична ослабленність дитини;
•   нейродинамічні розлади, пов'язані з психомоторною загальмованістю, з емоційною нестійкістю (гіпердинамічний синдром, рухова розгальмованість);
•   функціональні дефекти периферійних органів мовлення (дислексія,дисграфія);
•   легкі когнітивні розлади (мінімальні мозкові дисфункції, астенічний синдром та ін.).

Соціально-психологічні причини:

•   негативний виховний вплив сім'ї, що спричиняє недоліки підготовки до школи;
•   особливості стосунків з однолітками;
•                 неадекватність самооцінки;
•                 мотиваційна незрілість;
•                 особистісні якості (агресивність, тривожність);
•                 невірний педагогічний підхід вчителя.

Етапи адаптації

Згідно з дослідженням М.М. Безруких , процес адаптації дитини дошколи можна розділити на декілька етапів, кожен з яких має свої особливості і характеризується різною мірою напруженості функціональних систем організму.             

Перший етап - орієнтувальний, коли у відповідь на весь комплекс нових дій, пов'язаних з початком систематичного спілкування, відповідають бурхливою реакцією і значною напругою практично всі системи організму. Ця "фізіологічна буря" триває достатньо довго (2-3 тижні).

Другий етап - нестійке пристосування, коли організм шукає і знаходить якісь оптимальні (або близькі до оптимальних) варіанти реакцій на ці дії. На першому етапі ні про яку економію ресурсів організму говорити не доводиться: організм витрачає все, що є, а інколи і "в борг бере". На другому етапі ця ціна знижується, буря починає затихати.

Третій етап - період відносно стійкого пристосування, коли організм знаходить найбільш відповідні варіанти реагування на навантаження, що вимагають меншої напруги всіх систем. Яку б роботу не виконував школяр, будь то розумова робота щодо засвоєння нових знань, статичне навантаження, яке випробовує організм при вимушеній "сидячій" позі, або психологічне навантаження спілкуванні у великому і різнорідному колективі, організм, вірніше, кожна з його систем, мають відреагувати своєю напругою, своєю роботою. Тому чим більше напруги видаватиме кожна система, тим більше ресурсів витратить організм. А ми знаємо, що можливості дитячого організму далеко не безмежні, а тривала напруга та пов'язане з ним стомлення і перевтома можуть коштувати організму дитини здоров'я.

Тривалість всіх трьох фаз адаптації - приблизно 5-6 тижнів, а найбільш важким є перший місяць.

Рівні адаптації

За рівнем адаптованості дітей можна умовно поділити на три групи.

Перша група дітей (високий рівень) адаптується до школи протягом перших двох місяців навчання. Ці діти відносно швидко входять в колектив, освоюються в школі, знаходять нових друзів в класі, у них майже завжди гарний настрій, вони доброзичливі, сумлінно і без видимої напруги виконують всі вимоги вчителя.Іноді в них відмічаються складності або в контактах з дітьми, або у стосунках з учителем, оскільки їм ще важко виконувати всівимоги правил поведінки. Але до кінця жовтня відбувається засвоєння і нового статусу, і нових вимог, і нового режиму. Ці якості дозволяють їм з перших днів відчути свої успіхи, що ще більше підвищуєнавчальну мотивацію. Це легка форма адаптації.

Друга група дітей (середній рівень) має тривалий період адаптації,
період невідповідності їхньої поведінки вимогам школи затягується: діти не можуть прийняти ситуацію навчання, спілкування з учителем, дітьми. Як правило, ці діти зазнають труднощі в засвоєнні навчальної програми. Завдяки доброзичливому і тактовному відношенню вчителя до кінця першого півріччя реакції цих дітей стають адекватними шкільним вимогам. Це форма середнього рівня адаптації.

Третя група ("група ризику") - діти, в яких соціально-психологічна адаптація пов'язана із значними труднощами. Вони не засвоюють навчальну програму, у них проявляються негативні форми поведінки, різкий прояв негативних емоцій. Саме на таких дітей найчастіше скаржаться вчителі, батьки. Постійні неуспіхи в навчанні, відсутність контакту з вчителем створюють відчуження і негативне відношення однолітків.Серед цих дітей можуть бути ті, хто потребує лікування — учні з порушеннями психоневрологічної сфери, проте можуть бути і учні, не готові до навчання в школі. Це "група ризику".

Рівні розвитку психологічних якостей, що є найбільш важливими передумовами  для нормального включення в шкільне життя і для розвитку навичок навчальної діяльності на етапі шкільного дитинства . Ці психологічні якості згруповані в основні компоненти психологічної готовності до школи, а саме такі:

•                 психологічна готовність до навчання;
•                 інтелектуальна готовність  до  навчання;
•                 мотиваційна  готовнісь до навчання;
•                 емоційно –вольова готовність;
•                 соціальна готовність дитини до навчання в   школі. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Психологічна готовність до навчання

Передбачає готовність розумову, мотиваційну, емоційно-вольову й со­ціальну. Проаналізуємо складові компоненти психологічної готовності, оскільки рівень їх розвитку обумовлює успішність адаптації дитини до школи, її навчальні успіхи.

 

Інтелектуальна готовність до навчання— це достатній рівень розвитку деяких пізнавальних процесів. Є.І.Рогов вва­жає, що для всебічної оцінки інтелектуальної готовності до навчання необхідно оцінити:

- ступінь диференційованості сприйняття;

-аналітичне мислення (здатність встановлювати зв'язки між основними ознаками і явищами, здатність відтворити зв'язок);

- наявність раціонального підходу до дійсності;

- логічну пам'ять (довільну);

- розвиток дрібних рухів руки і зорово-рухових коорди­націй;

- оволодіння на слух умінням розмовляти і здатність до розуміння і застосування символів;

- інтерес до знань, процесу їх отримання за рахунок до­даткових зусиль.

Можна сказати, що інтелектуальна зрілість відображає функціональне дозрівання структур головного мозку. Але розумова готовність дітей до школине зводиться тільки до   оволодіння певною сумою знань про навколишнє середови­ще, включає мислительні дії та операції. Тому вонавизначається як умінням дошкільнят розв'язувати прості за­дачі, робити звуковий аналіз слова або зв'язно розповідати про зображення на картинці, так і тим, якою мірою їм доступні операції аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення дії, класифікації, групування тощо. Важливим є не стільки об­сяг знань дитини, скільки їх якість, ступінь усвідомленості, чіткість уявлень.

Діагностика інтелектуального розвитку повинна здійсню­ватися в дошкільному або молодшому шкільному віці, оскіль­ки небажані особливості психічного розвитку можуть про­являтися вже дуже рано.

Мотиваційна готовність до навчання — характеризуєть­ся наявністю в дитини бажання навчатися, прагнення до діяльності, що має суспільне значення для нової соціальної позиції (Л.І.Божович, Я.Л.Коломинський, Є.А.Панько, Є.В.Проскура та інші). Величезну роль тут відіграють адек­ватні уявлення дитини про навчальну діяльність та шкільне життя.

Якщо в дитини сформовано бажання навчатися в школі, що ґрунтується на адекватних уявленнях про неї, про її вимоги, то це сприятливий фактор, який забезпечує нормальний перехід до навчальної діяльності. Прагнення до школи заради зовнішніх атрибутів свідчить-про недостатню мотиваційну готовність дитини до школи. У такому випадку дитина виявляється не готовою до труднощів учіння, швид­ко розчаровується в шкільних справах. А це негативно по­значається на процесі адаптації до школи, на навчальних до­сягненнях учнів.

     Відсутність належної спрямованості на учіння спричиняє неспроможність дитини взяти на себе обов'язки школяра, піклуватися про свої навчальні успіхи, переживати невдачі. Проявом цього є інфантилізм деяких першокласників: їх більше цікавить гра, ніж навчання; вони не розлучаються з улюбленими іграшками навіть у класі; найприємнішим часом для них є перерва; про домашні завдання дбають батьки.

     Прагнення йти до школи живиться передусім пізнаваль­ною спрямованістю дошкільника, яка розвивається на основі притаманної дітям допитливості і наприкінці дошкільного дитинства набирає форм пізнавальної активності, перших пізнавальних інтересів.

 

 

Основними показниками емоційно-вольової готов­ності є:

- певна міра сформованості довільності психічних про­цесів — сприйняття, пам'яті, уваги тощо;

- уміння долати помірні труднощі;

- навички самостійності;

- достатньо швидкий темп роботи;

-володіння основними правилами поведінки;

-уміння дитини правильно оцінити свою роботу.

Д.Б.Ельконін вважав, що довільна поведінка народжуєть­ся в рольовій грі в колективі дітей, яка дає можливість ди­тині піднятися на вищий рівень розвитку. Адже, без сумнівів, процес навчання в школі із перших кроків спирається на певний рівень розвитку довільної поведінки.

Зміна соціаль­ного статусу й нормальна адаптація в нових умовах багато в чому визначаються рівнем вольового розвитку. У різних дітей цей рівень різний, але для успішного навчання необхід­но, щоб учень зміг прийняти нові вимоги, зрозуміти і при­йняти специфіку навчальної ситуації, вимоги вчителя. Саме рівнем вольового розвитку маленького школяра обумов­люється його здатність зосереджуватися на виконанні шкільних завдань, скеровувати увагу на уроці, довільно за­пам'ятовувати й відтворювати матеріал тощо.

Аналізуючи передумови, необхідні для успішного оволо­діння навчальною діяльністю, Д.Б.Ельконін виділив такі па­раметри:

- уміння дитини свідомо підкорити свої дії правилу, що визначає спосіб дії;

- уміння орієнтуватися на задану систему вимог;

- уміння уважно слухати людину, що говорить, і точно виконувати завдання, які пропонуються в усній формі;

- уміння самостійно виконати завдання за зразком, що сприймається зорово.

Фактично, ці параметри і є тим нижнім рівнем актуаль­ного розвитку довільності, на який спирається навчання в першому класі, але справа в тому, що цей рівень довільної поведінки проявляється тільки в певних умовах, а саме за відповідної мотивації — ігрової або навчальної.

У вивченні мотиваційної сфери першокласників слід ви­явити домінування ігрового або пізнавального мотивів, оскільки навчання учнів без опори на адекватну віку моти­вацію не сприяє гармонійному розвитку особистості дити­ни і довільної поведінки. Крім того, зазначимо, що дуже важ­ливо визначити сформованість «внутрішньої позиції школя­ра». Адже вона являє собою потребу в пізнанні й потребу у спілкуванні з дорослими на новому рівні.

Соціальна готовність дитини до навчання в школі — уміння будувати взаємовідносини із дорослими і ровесника­ми. Цей компонент готовності включає в себе формування у дітей якостей, завдяки яким вони мали б можливість спілку­ватися з іншими дітьми, вчителем.

Дитина приходить до школи, класу, де учні зайняті спільною справою, і їй необхідно володіти достатньо гнуч­кими способами встановлення взаємовідносин з іншими дітьми, необхідні уміння увійти в дитяче суспільство, діяти спільно з іншими, уміння поступатися і захищатися. Дитина повинна бути готовою зрозуміти і прийняти умовність спілкування, правила й норми поведінки. Малюку необхід­но буде включитися у нові відносини з ровесниками, навчи­тися працювати колективно і в певному темпі. Колективна діяльність у класі передбачає інтенсивне спілкування і спільну роботу як з іншими учнями, так і з учителем.Для оцінки рівня адаптації першокласників  я  проводжу таку  роботу:

•                 збираю   та  проаналізовую   дані   про   захворюваність першокласників за минулий період;
•                 проводжу  анкетування батьків на батьківських зборах з питаньадаптації першокласників;
•                 здійснюю   спостереження   разом   з   вчителем   за   допомогою"Опитувальника   для   визначення   рівня   адаптації   дитини   дошколи" (Л.М. Ковальова, Н.Н. Тарасенко);
•                 продіагностовую     першокласників    за   допомогою    методикиособистісних відносин, соціальних емоцій і ціннісних орієнтацій"Будиночки" (О.А. Орєхова);
•                 проводжу  проективну методику "Школа звірів" (автори ВьюноваН.І., Гайдар К.М.), яка дає можливість вивчити мотиваційнусферу,  відношення дитини до вчителя,  до однокласників, донавчання в школі, а також шкільну тривожність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Процедура діагностики і способи обробки даних

1. Опитування батьків

Оскільки час і терміни опитування залежать не від психолога,  опитування  проводжу  на батьківських  зборах  або заочно - шляхом роздачі тексту опитувальника батькам.

Оскільки ми використовуємо опитувальник з метою виявлення ознак дитячої нервовості, його текст містить питання про можливі симптоми

психосоматичних явищ, порушення сну, апетиту, захворювання дитини в адаптаційний період.

 З метою дотримання етичних норм поведінки, бажано на етапі групового  не вживаю медичні терміни (дитяча нервовість та ін.), а просто перерахую симптоми.      Обробка даних, отриманих за допомогою опитувальника, не представляє труднощів. Використовую  наступні варіанти:

  -психосоматичних симптомів, захворювань немає;

  -зрідка мають місце функціональні порушення;

  -мали   місце   захворювання, спостерігається   психосоматична     симптоматика .

2. Аналіз даних медичної статистики.

Мене  цікавить наступна інформація:

Хвороби першокласників в адаптаційний період, в тому числі випадки, коли батьки самі лікують дитину і відсутність дитини не зафіксована як захворювання;

звернення за медичною допомогою з приводу можливої психосоматичної симптоматики і травм (буває, що батьки, особливо якщо першокласник відвідує групу продовженого дня, про це просто не знають);

відмова батьків від планових щеплень, мотивовані поганим самопочуттям дитини.

 

3. Опитування вчителя.

Багато цінної інформації про учнів отримую  від вчителя. Саме вчитель має можливість постійно спостерігати за дитиною в різних моментах її діяльності.

Для цього використовую анкетування вчителя, консультації з учителем, бесіди.

Для вивченя адаптації  дитини використовую малюнкові  тести «Моя сім’я»,  «Я і школа»,  проективний тест «Будиночки». Спостерігаю за дітьми на уроці, перерві, на вулиці, в групі продовженого дня. Використовую різні методики, щоб дослідити стан дитини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Проективний тест особистих відношень,

соціальних емоцій і ціннісних орієнтацій "Будиночки"

Методичною основою тесту є кольорово-асоціатівний експеримент, відомий за тестом відношень А.Еткінда. Тест розроблений О.А.Ореховою і дозволяє провести діагностику емоційної сфери дитини, а саме вищі емоції соціального генезу, особистісні переваги і дяльнісні орієнтації, що робить його особливо цінним з точки зору емоційного ставлення дитини до школи.

Для проведення методики необхідні наступні матеріали:

-   аркуш відповідей ;

-   вісім кольорових олівців: синій, червоний, жовтий, зелений, фіолетовий, сірий, коричневий, чорний.

 Олівці мають бути однаковими, забарвлені в кольори, відповідні грифелю.

Дослідження краще проводити з групою першокласників - 10-15 осіб, дітей бажано розсадити поодинці. Якщо є можливість, можна залучити для допомоги старшокласників, заздалегідь їх проінструктувати. Допомога вчителя та його присутність виключається, оскільки йдеться про відношення дітей до шкільного життя, у тому числі і до вчителя.

Процедура дослідження складається з трьох завдань, які передбачають розфарбовування, і триває близько 20 хвилин.

Інструкція: сьогодні ми займатимемося розфарбовуванням. Знайдіть в своєму листочку завдання № 1. Це доріжка з восьми прямокутників. Виберіть той олівець, який вам приємний більш всього і розфарбуйте перший прямокутник. Відкладіть цей олівець убік. Поглянете на олівці, що залишилися. Який з них вам більше подобається? Розфарбуйте ним другий прямокутник. Відкладіть олівець убік. І так далі.

Знайдіть завдання №2. Перед вами будиночки, їх ціла вулиця. В них живуть наші відчуття. Я називатиму відчуття, а ви підберіть до них відповідний колір і розфарбуйте. Олівці відкладати не треба. Можна розфарбовувати тим кольором, який по-вашому підходить. Будиночківбагато, їх господарі можуть відрізнятися і можуть бути схожими, а значить, і колір може бути схожим.

Список слів: щастя, горе, справедливість, образа, дружба, сварка, доброта, злість, нудьга, захоплення.

Якщо дітям незрозуміло, що означає слово, потрібно його пояснити, використовуючи дієслівні предикати і прислівники.

Знайдіть завдання №3. У цих будиночках ми робимо щось особливе, і мешканці в них - незвичайні. У першому будиночку живе твоя душа. Який колір їй личить? Розфарбуйте.

Позначення будиночків:

№2 - твій настрій, коли ти йдеш до школи;

№3 - твій настрій на уроці читання;

№4 - твій настрій на уроці письми;

№5 - твій настрій на уроці математики;

№6 - твій настрій, коли ти розмовляєш з вчителем;

№7 - твій настрій, коли ти спілкуєшся зі своїми однокласниками;

№8 - твій настрій, коли ти знаходишся вдома;

№9 - твій настрій, коли ти робиш урснси;

№10 - придумайте самі, хто живе і що робить в цьому будиночку. Коли ви закінчите його розфарбовувати, тихенько на вушко скажіть мені, хто там живе і що він робить (на аркуші відповідей робиться відповідна позначка).

Методика дає психотерапевтичний ефект, який досягається самим використанням кольору, можливістю відреагування негативних і позитивних емоцій, крім того емоційний ряд закінчується в мажорному тоні (захоплення, власний вибір).

Процедура обробки починається із завдання №1. Обчислюється вегетативний коефіцієнт за формулою.

ВК= (18 - місце червоного кольору - місце синього кольору) / (18 -місце синього кольору - місце зеленого кольору).

Вегетативний коефіцієнт характеризує енергетичний баланс організму: його здібність до енерговитрат або тенденцію до енергозбереження. Енергетичний показник інтерпретується таким чином:

• 0 - 0,5 - хронічна перевтома, виснаження, низька працездатність. Навантаження непосильні для дитини.

• 0,51 - 0,91 - стан втоми, що компенсується. Самовідновлення оптимальної працездатності відбувається за рахунок періодичного зниження активності. Необхідна оптимізація робочого ритму, режиму праці і відпочинку.

• 0,92 - 1,9 - оптимальна працездатність. Дитина відрізняється бадьорістю, здоровою активністю, готовністю до енерговитрат. Навантаження відповідають можливостям. Спосіб життя дозволяє дитині відновлювати витрачену енергію.

• Понад 2,0 - перезбудження. Частіше є результатом роботи дитини на межі своїх можливостей, що приводить до швидкого виснаження. Потрібна нормалізація темпу діяльності, режиму праці і відпочинку, а інколи і зниження навантаження.

Завдання № 2 і № 3 по суті розшифровують емоційну сферу першокласника і орієнтують дослідника у вірогідних проблемах адаптації.

Завдання № 2 характеризує сферу соціальних емоцій. Тут треба оцінити рівень диференціації емоцій - в нормі позитивні почуття дитина розфарбовує основними кольорами, негативні - коричневим і чорним. Слабка чи недостатня дифференціація вказує на деформацію в тих чи інших блоках особистісних відношень:

Щастя-горе - блок базового комфорту,

Справедливість - образа - блок особистісного росту,

Дружба - сварка - блок міжособистісної взаємодії,

Доброта - злість - блок потенційної агресії,

Нудьга - захоплення - блок пізнання.

За наявності інверсії колірного градусника (основні кольори займають останні місця) у дітей часто спостерігається недостатня диференціація соціальних емоцій - наприклад, і щастя і сварка можуть бути позначені одним і тим же червоним кольором. В цьому випадку треба звернути увагу, як розфарбовує дитина парні категорії і наскільки далеко стоять пари в колірному виборі.

Актуальність переживання дитиною того або іншого відчуття вказує на його місце в колірному градуснику (завдання №1).

У завданні № 3 відображено емоційне відношення дитини до себе, шкільної діяльності, вчителя і однокласників. Зрозуміло, що за наявності проблем в якійсь сфері, першокласник розфарбовує саме ці будиночки коричневим або чорним кольором. Доцільно виділити ряди об'єктів, які дитина позначила однаковим кольором. Наприклад, школа-щастя-захоплення або домашні завдання-горе-нудьга.

Ланцюжки асоціацій досить прозорі для розуміння емоційного відношення дитини до школи. Діти із слабкою диференціацією емоцій швидше  за все будуть амбівалентни і в емоційній оцінці видів діяльності. За результатами завдання №3 можна виділити три групи дітей

-   з позитивним відношенням до школи;

-   з амбівалентним відношенням;

-   з негативним відношенням.

Слід зазначити, що при занадто низьких або занадто високих
показниках ВК, сумнівах в чистоті дослідження дана методика може бутипродубльована за тією ж схемою, але індивідуально, із стандартними
картками з тесту Люшера. 

 

 

 

 

 

 

 

Методика "Школа звірів"

Для багатьох дітей процес адаптації до школи є складним випробуванням.Дитина стикається з рядом проблем, які не в силах вирішити сама. В результаті в неї можуть виникнути шкільні неврози.

Рання діагностика, корекція і профілактика шкільних неврозів залишаються актуальною і надзвичайно важливою проблемою. Проте ця методика може застосовуватися не лише на етапі адаптації до школи, але і в більш старшому віці — при діагностиці причин труднощів учнів на різних уроках, у навчальній діяльності і в спілкуванні з однокласниками, вчителям.

Діагностика може проводитися як в груповій, так і в індивідуальній формі

Обладнання:

Аркуш, кольорові олівці.

Попередня підготовка

Психолог:

Заразми з вами зробимо дивну подорож в чарівний ліс.Сядьтезручно, розслабтеся, закрийте очі. Уявіть, що ми опинилися на сонячній лісовій галявині. Послухайте, як шумитьлистя над головою, м'яка трава торкається ваших ніг. На галявині ви бачите«Школу звірів». Погляньте довкола. Які звіри вчаться в цій школі? А який звір вчитель?  Чим займаються учні? А якою твариною є ви? Що ви при цьому відчуваєте? Проживіть цівідчуття в собі. Ви можете знаходитися ще деякий час в цій «Школі звірів», поки я рахуватиму до 10, а потім розплющте очі.

Інструкція.

Психолог: Ви побували в «Школі звірів». А тепер візьміть олівці і папір і спробуйте намалювати те, що бачили.

Діти виконують завдання.

Поглянете уважно на свій малюнок і знайдіть ту тварину, якою могли б бути               ви. Поряд з ним поставте «х» або букву «я».

Інтерпретація

1. Розміщення малюнка на аркуші.

Розміщення малюнка ближче до верхнього краю аркуша трактується яквисока                 самооцінка,   як   незадоволеність   своїм   статусом   в   колективі,недостатність               визнання з боку оточуючих.

Положення малюнка в нижній частині — невпевненість в собі, низька  самооцінка.

2. Контури фігур.

Контури фігур аналізуються за наявністю або відсутністю виступів (наприклад               щитів, панцирів, голок), чіткістю промальовуваних та затемнених ліній, що               означає захист від оточуючих.Агресивна — якщо виконана в гострих кутах; із               страхом або тривогою — якщо має місце затемнення контурної лінії; з               побоюванням, підозрілістю — якщо поставлені щити, заслони.

3. Натиск.

При оцінці ліній необхідно звернути увагу на натиск. Стабільність натиску               говорить про стійкість, слабкий натиск — про прояв тривожності, дуже сильний               - про напруженість. Про тривожність може свідчити розірваність ліній, наявність               обводів, сліди стирання.

4. Наявність деталей, що відповідають органам чуттів, — очі, вуха, рот.

Відсутність очей свідчить про неприйняття інформації, зображення вух (тим більше великих і детально промальованих) говорить про зацікавленість в інформації, особливо тієї, яка стосуються думки оточуючих про себе. Відкритий, заштрихований рот — про легкість виникнення страхів. Зуби — ознака вербальної агресії.

5. Аналіз   якості   і   взаємодії   персонажів   показує   особливості

комунікативних  стосунків.

Велика кількість вступаючих у різні стосунки один з одним (грають, зображені в навчальній діяльності та ін.) і відсутність розділяючих ліній між ними говорить про сприятливі взаємини з однокласниками. В іншому випадку можна говорити про труднощі в побудові контактів з іншими учнями

6. Характер    стосунків    між    твариною-вчителем

і    твариною, щозображує дитину.

Необхідно    прослідити,   чи   немає   протиставлення   між   ними?

  Якрозташовані фігури вчителя і учня стосовно один до одного?

7. Зображення навчальної діяльності.

У разі відсутності зображення навчальної діяльності можна припустити, що школа приваблює дитинупозанавчальною стороною. Якщо ж немає учнів, вчителя, навчальної або ігрової діяльності, малюнок не зображує школу тварин або людей, то можна зробити припущення, що у дитини не сформувалася позиція учня, він не усвідомлює своєї позиції як школяра.

8. Колірна гамма.

Яскраві, життєрадісні тони говорять про благополучний емоційний стан дитини в школі. Похмурі тони можуть свідчити про неблагополуччя і пригнічений стан.

Методики "Будиночки" і "Школа звірів" є проективними і їх результати інтерпретується тільки разом з результатами інших методик. Якщо результати методик протиречать один однбму або характеристики відношень не є ярко вираженими, варто повторити процедуру діагностики індивідуально.

Для систематизації інформації про учнів класу заповнюється узагальнений протокол . Інформація про готовність дітей до навчання у школі (перший стовпчик) надається дошкільним закладом. Рівні готовності: низький (Н), середній (С), високий (В). Психосоматичні симптоми в період адаптації, інформація про які зібрана в результаті опитування батьків і медичної статистики, позначаються як наявні (+) чи відсутні (-). ВК, вегетативний коефіцієнт, визначається за методикою «Будиночки». К - коефіцієнт дезадаптації визначається опитуванням вчителя і має ранги: нормальний показник (Норма), середній (С), високий (В), група ризику (Р). Цією ж методикою визначаються фактори дезадаптації, які мають умовні позначення:

БС — батьківське ставлення;

НГШ — неготовність до школи;

Л — ліворукість; ^

НС — невротичні симптоми;

І — інфантилізм;

ГС — гіперкінетичний синдром, надмірна розторможеність;

ІНС — інертність нервової системи;

НП — недостатня довільність психічних функцій;

НМ — низька мотивація навчальної діяльності;

АС — астенічний синдром;

ПІД — порушення інтелектуальної діяльності.

До картки учня окрім кількісних показників, вносяться якісні, зокрема соціальні дані; дані про те, які компоненти готовності дошколи в дитини не сформовані; емпіричні характеристики емоційного стану учня за результатами проведених спостережень і проективних методик.

Також фіксується план подальшої роботи з дітьми, рівень адаптації яких виявився низьким.По закінченню адаптаційного періоду за його результатами оформлюється аналітична довідка .

  Висновки 

Дана діагностична програма допомагає виявити труднощі, що виникли у дітей на ранньому етапі навчання, і вчасно усунути їх. Переваги програми:

•   мобільність, можливість фронтального використання;

•   можливість надання допомоги класному керівникові, вчителеві-предметнику, побудови навчально-виховної роботи в системі, з врахуванням психологічних і вікових особливостей учнів;

•   можливості подальшої корекції виявлених психологічних проблем.

Проте, для того, щоб допомогти дитині відчути себе в школі комфортно, звільнити ії інтелектуальні, особистісні, фізичні ресурси для успішного навчання і повноцінного розвитку необхідно, крім виявлення особливостей психолого-педагогічного статусу кажного школяра, створення системи психолого-педагогічної підтримки всіх першокласників у період їхньої адаптації іздійснення розвивальної, корекційної роботиз дітьми, які мають різні психолого-педагогічні труднощі.

Отже, для повного методичного забезпечення роботи психолога в напрямку успішної адаптації учнів необхідна подальша розробка:

- розвиваючої програми роботи психолога для першокласників; методики   проведення   підсумкового   психолого-педагогічного консиліуму;

-  корекційних методик,  направлених на корекцію  виявлених у процесі діагностики проблем.

-зібрати      та      проаналізувати      дані      про      захворюваність першокласників за минулий період;

•                   провести анкетування батьків на батьківських зборах з питаньадаптації першокласників;
•                   Здійснити   спостереження   разом   з   вчителем   за   допомогою"Опитувальника   для   визначення   рівня   адаптації   дитини   дошколи"
•                   (Л.М. Ковальова, Н.Н. Тарасенко);

 Продіагностувати першокласників за допомогою методики особистісних відносин, соціальних емоцій і ціннісних орієнтацій "Будиночки" (О.А. Орєхова);

Провести проективну методику "Школа звірів" (автори Вьюнова Н.І., Гайдар К.М.), яка дає можливість вивчити мотиваційну сферу, відношення дитини до вчителя, до однокласників, до навчання в школі, а також шкільну тривожність.

 

 

 

 

 

 

Робота    з батьками

 Для батьків проводила опитування , анкетування. Надавала рекомендації батькам  майбутніх  першокласників , ознайомлювала із заповідями гуманістичного підходу   виховання дітей, рекомендації щодо неадаптованості  та причини дезадаптації дитини. Проводила батьківські збори, бесіди, лекції та консультації для батьків. На цьому етапі дуже важлива роль батьків. Треба, щоб вони акцентували свою увагу саме на способах досягнення високої оцінки роботи учнів. Батькам варто заохочувати дітей прагнути до успіху, непомітно й ненав'язливо допомагаючи.

У міру свого розвитку та зрілості діти привчаються логічно мислити, звикають глибоко розуміти тему, знаходити її роз'яснення, привчаються критично осмислювати прочитане чи побачене.Протягом цього періоду добре було б, якби батьки утримувалися від авторитарного ставлення до дитини, а їхні стосунки будувалися на діалогах — як рівний з рівним

Короткі поради :

— ніколи не займайтесь виховною роботою з дитиною в поганому настрої;

— оцінюйте вчинок, а не саму дитину. Сутність людини і її окремі вчинки не одне і те саме;

— надайте дитині самостійність, а не контролюйте кожен її крок;

— не пропустіть моменту, коли досягнуто перших успіхів;

— не підказуйте дитині готового рішення, а показуйте можливі шляхи.

Початок навчання дитини в першому класі — складний і відповідальний етап у її житті, адже відбувається дуже багато змін. Для неї це не тільки нові умови життя та діяльності, а й нові контакти, нові стосунки, нові обов'язкиНовий одяг, портфель, підручники, олівці, фломастери. Ця втіха у розвитку особистості дуже важлива, адже коли в дитини є зацікавленість, то буде результат.Змінюється й соціальна позиція дитини: дошкільника на школяра.

Пріоритетною діяльністю стане — навчальна, ігрова діяльність залишиться, але буде поки що відігравати роль адаптаційного компоненту як в житті, так в навчанні дитини. Зі вступом до першого класу змінюється життя першокласника, все підпорядковується навчанню, школі, шкільним справам.

Основним завданням дорослих, що оточують дитину на цьому етапі, є намагання створити сприятливу атмосферу для того, щоб першокласник відчув себе прийнятим в шкільну сім'ю, реалізував свої бажання, бути почутим і зрозумілим. В перші дні й місяці навчального року батьки намагаються часто бувати в школі, вдома щодня переглядають зошити, намагаються більше дізнатись від дитини про шкільні справи.

Проте мине час, і вже на кінець року становище першокласника перестане бути незвичним і для учнів, і для батьків. Звичайно деякі невдачі завдадуть прикрощів батькам, вчителям та і самим дітям. Як пережити період нових змін? Як до них ставитись?

  Перш за все — це період адаптації. Він має особливості свого перебігу і заслуговує окремої уваги всіх учасників навчально-виховного процесу. Адаптаційний період, тривалість якого від 1 до 3 місяців залежить від таких факторів: вік дитини, стан здоров'я, її індивідуальні особливості (тип нервової системи, характеру), рівень натренованості адаптаційних механізмів (перебування в дитсадку, зміна середовища, в якому проживала дитина), досвід спілкування з дорослими та ровесниками. Він включає в себе наступні завдання: познайомити дітей один з одним, створити спільну атмосферу в класі, дати можливість дітям відчути себе членом нового колективу. Всі ці завдання стануть актуальними як для вчителя, так і для батьків першокласника.

Перебування в шкільному колективі

Перебуваючи в шкільному колективі, учні отримують перший досвід учбової співпраці з окремими ровесниками в колективі, в групах ровесників. Дитячий колектив в даному випадку працюватиме, перш за все як механізм підтримки дитини в новій ситуації.

 Велику увагу на даному етапі вчитель та сім'я приділятимуть режиму дня молодшого школяра. Для кращої обізнаності вчителя в дотриманні учнями домашнього режиму дня школяра та вироблення у них вміння правильно розприділити час для навчання, харчування та відпочинку.

 В повсякденному житті проводяться різні тренінгові вправи. Діти згадують, що вони роблять вранці, готуючись до школи, і увечері, прийшовши зі школи.Режим дня в кожному класі обговорюється по-своєму. В одному класі першокласники показують пантоміму, в іншому — малюють, а в третьому — підбирають картинки, які ілюструють необхідні дії. Кожна група обговорює також свій план шкільного дня і обґрунтовує його. Потім першокласники обговорюють, що ж, на їх погляд, найважливіше для справжнього школяра і що відрізняє школяра від дошкільника.

 В результаті роботи на цьому етапі діти осмислюють досвід учбової співпраці, тобто розбираються, що їм заважає, а що — допомагає стати справжніми школярам.

Поради батькам першокласника

Школа, Свято першого дзвоника, перша вчителька, які емоції зараз у вас дорослих викликають ці слова? Адже відтоді, коли ви вперше перетнули поріг школи, минуло стільки часу.

Протягом багатьох років ви не згадували про школу або ж лише іноді згадували її — коли зустрічались з колишніми шкільними друзями, святкуючи річниці закінчення школи, або, спілкуючись з друзями, діти яких уже ходять до школи. Школа вам видавалась далекою аж досьогодні, коли настав час вашій дитині йти до першого класу. Чи то час так стрімко спливає, чи діти занадто швидко виростають?

  Ваша дитина незабаром йтиме до школи, а вам здається, що нещодавно ви возили її у візочку, вчили ходити та їздити на триколісному велосипеді, раділи її першим словам, добирали всілякі відповіді на численні запитання. А чи готова дитина йти до школи?               Віддавати її в школу в 6 років, або, може, варто почекати ще рік? Як допомогти дитині пристосуватись до нових для неї умов шкільного навчання? Ці питання не можуть не хвилювати батьків дошкільнят. Але дати правильну відповідь навіть досвідченим батькам не завжди легко.

Запам'ятайте, ваша дитина готова йти до школи, якщо:

•                   правильно вимовляє всі звуки;
•                   замість молочних зубів виросли (або ростуть) постійні;
•                   має добрий зір та слух;

— має гарний апетит та міцний сон;

— уміє користуватись ножицями;

— правильно зауважує, що відбувається довкола;

— полюбляє слухати оповідання, що ви їй читаєте, вміє їх переказати;

— уміє малювати;

— уважно переглядає дитячі фільми і вистави, вміє розповісти, що їй сподобалось;

— уміє відгадувати прості загадки;

— охоче грається з дітьми;

— прибирає за собою іграшки;

— уміє складати пазли і конструктори;

— не плаче і не сердиться, коли програє у настільних іграх;

— не соромиться в присутності інших людей.

Ваша дитина йде до першого класу, ви відчуваєте хвилювання, радість, ви переживаєте, бажаєте того, щоб дитина знайшла спільну мову з новим оточенням, полюбила школу та вчительку, опанувала найкращі навички у роботі, а також здобула якомога більше знань, познайомилася з новими друзями, стала відповідальною, була хорошим учнем... Чи все це їй удасться? Адже занадто вимогливе ставлення батьків до дітей породжує страх, опір, схильність добрехні.

А батьки, які дозволяють своїй дитині все, ризикують, що дитина виросте розбещеною, свавільною, пасивною, матиме завищену самооцінку.

 В обох випадках дитині буде складно увійти до шкільного середовища і колективу однокласників. Саме такі діти можуть забути виконати домашнє завдання, покласти книжку або зошит до портфеля та залишити їх у школі, вони почуваються невпевнено і

бояться нового оточення. Існує один принцип, на якому мусить ґрунтуватися батьківське ставлення до дитини це — батьківська любов, увага, розуміння, послідовність, терпіння, віра, підтримка і заохочення. Дитина, яка отримує це від батьків, йде до школи підготовленою і їй там легше освоїтися.Щоб дитина була готовою до свого першого шкільного року, забезпечте їй:

— здорову сімейну атмосферу;

— багато любові;

— вашу активну участь у процесі розвитку;

— достатню кількість ігор.

     Дитина, яка незабаром піде до школи, має опанувати багато речей, які допоможуть їй легше й швидше навчитись читати, писати, лічити, засвоїти інші знання у першому класі, бути готовою сприймати розставання з батьками, стати самостійною і впевненою, виробити позитивну самооцінку, освоїтись серед однокласників.

Допоможіть дитині навчитися:

— користуватись органами чуття — спостерігати за оточуючими, слухати звуки, розрізняти запахи;

— зосереджувати увагу на об'єктах і словах;

— помічати відмінності у формі, розмірі і кольорі;

— орієнтуватись у часі і просторі;

— набути певних гігієнічних, робочих і культурних навичок;

— добре розвинути мовлення й успішно спілкуватись з оточуючими;

— тренувати пам'ять і мислення;

— розвинути цікавість і уяву.

Дитина, яка впевнена в собі, має сформовану позитивну самооцінку, може успішно розвивати свій потенціал і переборювати труднощі, краще встановлює взаємини з іншими дітьми, розуміє їх, її краще сприймають у товаристві. Усе це допоможе дитині добре почуватись у школі, сприятиме навчанню.Коли дитина йде до школи, вона бере на себе значно більше відповідальності, має стати самостійнішою, ніж дотепер.

 Щоб дитина мала правильне уявлення про школу, з нею необхідно багато розмовляти. Дитина має знати, що, коли почнеться навчальний рік, вона ходитиме до школи щодня, окрім вихідних. Важливо, щоб дитина від вас почула, що в школі не завжди буде легко, будуть і труднощі, що справжній успіх — це подолати найскладніше. Розповідь про школу повинна охопити хороші та не дуже ситуації.

 Не слід обіцяти, що першокласника чекає суцільний успіх, важливіше допомогти налаштуватись на щоденну працю, але робити це необхідно дуже коректно. Зовсім неприпустимі вислови типу: «Що ти така неохайна дівчинка в школі робити будеш?», «Ось там тебе привчать до порядку!». Також не сподівайтесь, що якщо ви весь цей час не привчали дитину до дисципліни, що школа нарешті зробить це за вас.

     Щоб допомогти дитині налаштуватись на новий ритм життя, краще говорити:

— у тебе все вийде, якщо ти трохи постараєшся;

— в школі можна багато чого навчитись і дізнатись, варто лише захотіти;

— у класі можна знайти нових друзів, хоча цілком ймовірно не всі однокласники тобі одразу сподобаються.

 Доречно буде розповісти про свої шкільні враження, своїх шкільних друзів. Поясніть, що спочатку буде сумно за дитячим садком, за батьками, все шкільне може здаватись чужим, але поступово ці відчуття швидко зникають і дитина пристосовується до нового оточення. Пригадайте про власні почуття та хвилювання в першому класі, розкажіть, як ви чекали 1 вересня.

       Але важливо, щоб ваші шкільні спогади не стали додатковим джерелом хвилювання для вашого першокласника. Налаштуйте дитину, що тепер у неї будуть нові обов'язки, підкресліть, що тепер вона підросла, стала дорослішою.

Це означає, що їй тепер не лише більше довірятимуть, але і більше від неї очікуватимуть, але знову ж таки робіть це обережно, без зайвого тиску.

 Оцінки — це важлива складова шкільного життя. Аби зменшити можливі хвилювання дитини з приводу оцінок, спробуйте навчити її самостійно оцінювати те, що вона робить. Коли дитина навчиться сама оцінювати свою діяльність, вона відчуватиме себе набагато впевненіше, тому що матиме власне більш адекватне уявлення про зроблене. Також дуже важливо, щоб ваш першачок розумів, що шкільні оцінки — це оцінка лише зробленого зараз, а не його особи в цілому. Підтримуйте та розвивайте впевненість дитини в собі, у власних силах — це дуже необхідно для комфортного самопочуття дитини в школі. У будь-якому випадку любіть свою дитину такою, як є, навіть якщо вона не буде цілковитим відмінником.

Розмови про школу, звісно, передбачають розповіді про вчителя. Адже перший учитель відіграє надзвичайно важливу роль у житті кожного першокласника. Від стосунків, які встановляться у дитини на початку навчання з учителем, залежить і те, як дитина сприйматиме школу. Допоможіть дитині виробити почуття довіри до майбутнього вчителя. Поясніть, яку роль і які завдання має вчитель — а вони значно більші, ніж просто передати знання. У своїй розповіді про вчителя використовуйте добрі слова, ставтесь з повагою до вчительської роботи.

І нарешті, пам'ятайте, те, як дитина адаптується до школи і яких успіхів досягне, залежить від багатьох чинників. Основними з-поміж них є такі:

— родинна атмосфера — взаємини і спілкування в сім'ї;

— готовність дитини до школи;

— стан здоров'я дитини;

— розумові здібності;

— емоційна стабільність, упевненість, самоконтроль;

— мотивація дитини до роботи;

— умови для праці і навички роботи;

— вимоги і очікування батьків.

Не наполягайте на тому, щоб дитина за будь-яку ціну була найкращим учнем. Допоможіть їй бути просто хорошим учнем і здоровою, хорошою дитиною. І насамкінець, шановні батьки, пам'ятайте влучні та мудрі слова В.О. Сухомлинського: «У сім'ї шліфуються найтонші грані людини-громадянина, людини-трудівника, людини — культурної особистості. Із сім'ї починається суспільне виховання. У сім'ї, образно кажучи, закладається коріння, з якого потім виростають і гілки, і квіти, і плоди. Сім'я — це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави. На моральному здоров'ї сім'ї будується педагогічна мудрість школи».

Поради батькам щодо запобігання шкільної дезадаптації

— формуйте позитивне ставлення до школи;

— виявляйте інтерес до шкільних справ та успіхів дитини;

— не перевантажуйте дитину надмірними заняттями, чергуйте їх з грою;

— навчайте етичних норм спілкування з однокласниками та дорослими;

— привчайте самостійно долати труднощі, які під силу подолати 6-річній дитині;

— частіше хваліть, а не докоряйте;

— пам'ятайте, що кожна людина має право на помилку;

— частіше згадуйте себе у шкільному віці;

— любіть дитину безумовною любов'ю, приймайте її такою, якою вона є.

  Як розпізнати, що ваша дитина страждає від булінгу?

Страждати від булінгу може будь яка дитина, незалежно від статі, кольору шкіри, зовнішності, тощо.

Можливі ознаки того, що ваша дитина страждає від цькування:

 Дитина повертається додому з незрозумілими ґулями, синьцями або порізами

  тощо.

 Дитина проводить багато часу наодинці, як вдома, так і в школі, і має дуже               малодрузів.

   Школа та шкільне життя більше не приносять дитині задоволення, як раніше.

   Дитина шукає та обирає альтернативні маршрути до школи, навіть якщо вони не є зручними.

Дитина часто пропускає школу або просить "залишатися вдома"

   Шкільні оцінки дитини почали знижуватися.

   Дитина завжди виглядає сумною, депресивною або постійно має поганий настрій.

   Дитина все більше страждає від низької самооцінки.

   Ви помічаєте значну зміну апетиту вашої дитини або навпаки бажання їсти               постійно.

   Дитина скаржиться на проблеми зі здоров'ям (головний біль, болі в животі,               нудота тощо).

   У вашої дитини виникли проблеми зі сном, засипанням та/або сняться                             кошмари.

 

Як допомогти дитині, постраждалій від булінгу?

        Усвідомити, що дитину булять - важке випробування для батьків. Ще важче усвідомити, що твоя дитина - кривдник. Дослідження явища булінгу в різних країнах говорять, що більше половини дітей залучено до булінгу - як кривдники, жертви та свідки. Страждають від цькування і хлопці, і дівчата. Кривдниками також можуть бути і хлопці, і дівчата. Отже, шанси, що вам, як батькам доведеться мати справу з цим явищем - великі. Варто пам'ятати, що важливим аспектом для дитини, яка страждає від цькування у школі, є розуміння і підтримка з боку батьків.

   Вислухайте свою дитину, не впадаючі в гнів та розпач. Зберігайте спокій. На цьому етапі саме почуття та емоції дитини мають бути на першому місці.

   Заспокойте свою дитину та запевніть - це не її/його провина. Дитина може думати, що «заслуговує» на таке ставлення з огляду на свій вигляд, свої погляди, свої дії тощо. Нагадайте, що багато людей, в тому числі відомих, в дитинстві страждали від булінгу. Якщо тебе цькують, це не означає, що ти слабкий, а той, хто кривдить - сильний. Порадьте дитині поводитися впевнено, навіть якщо він/вона цього не відчувають.

   Часто кривдники кажуть і роблять погані речі задля того, щоб викликати у жертви відповідну реакцію, наприклад остраху чи засмучення. Якщо реакція дитини не буде відповідати таким очікуванням, кривдник, швидше за все, зупиниться. Пограйте з дитиною в рольову гру «Дія/слова кривдника УЗ реакція/відповідь вашої дитини». Розкажіть, що наші голоси, обличчя та тіло надсилають повідомлення так само, як слова.

   Розкажіть дитині, що ви плануєте робити задля її/його захисту і які заходи будете вживати. Краще якщо дитина саме від вас дізнається, що ви будете зустрічатися з вчителем або керівництвом школи, а не від когось іншого. Головне - не травмувати і не залякати дитину ще більше.

   Одним із ваших важливих кроків має стати контакт зі школою - класним керівником, психологом, соціальним педагогом, завучем або директором.

   Перед тим, як йти до школи, зберіть усі факти: що сталося, хто бувзалучений, коли це сталося, хто був свідком, що спровокувало інцидент, скільки разів це відбувалося тощо.

   Уникайте звинувачень вчителя в тому, що сталося. Пам'ятайте, що вчителі, якправило, не є першими, хто дізнається, що в школі відбувається цькування. Намагайтеся працювати разом із школою та дайте зрозуміти, що ви шукаєте допомогу і підтримку школи у припиненні булінгу і пошуку правильного рішення. Школа і батьки мають бути союзниками у протидії цьому явищу.

Чого слід уникати:

   Не панікуйте, не кажіть дитині відразу, що підете до директора школи та батьків кривдника і покажете їм, «де раки зимують». Це саме те, чого діти, як правило, бояться, і те, що може посилити цькування.

   В жодному випадку не демотивуйте дитину і не ігноруйте те, що відбувається. Не кажіть дітям, щоб розбиралися самі або, що "це все є частиною дорослішання". Таким чином, у дитини буде формуватися толерантність до булінгу та думки про те, що цькування треба терпіти, а не припиняти.  Не кажіть, що треба «дати здачі» або відповідати та діяти таким самим чином, як і кривдники. Це тільки посилить протистояння.

Заповіді гуманістичного підходу до

виховання дітей

1. Ніколи не карайте дітей. Головну увагу приділяйте не так ко­рекції поведінки дитини, як налагодженню довірчих стосунків з нею,

2. Не засуджуйте або схвалюйте вчинки дитини - їх слід аналізува­ти й розуміти.             

3. Ставте перед дитиною конкретні вимоги й чітко пояснюйте їй, чому в тій або іншій ситуації слід діяти не так, а інакше.

4. Не критикуйте дитину за неуспішність, а тим паче не виставляй­
те на посміх, не докоряйте й не принижуйте, її помилки - це, насам­перед, ваші помилки

5. У вихованні не ставайте «над дитиною», а коли й доведеться це зробити, то лише для її захисту.

6. Уважно слухайте дитину, заохочуйте її ділитися своїми турботами. Співчувайте їй під час розмови, ненав'язливе спрямовуйте на прийняття правильного рішення.

7. Хваліть дитину від душі, вірте в неї й довіряйте їй, а головне -любіть її лише за те, що вона дитина.

8. Пам'ятайте: порівнювати дитину можна тільки з нею самою -сьогоднішню із вчорашньою

 9. Пам'ятайте: повага передбачає відсутність насильства. Нехай дитина росте й розвивається такою, якою її створив Господь. Повага -це здатність усвідомлювати унікальну' індивідуальність дитини.

Лю­бов - акт віддавання: віддати іншому свою радість, свій інтерес, свої розуміння, знання, почуття.

Анкета для батьків першокласників

Просимо Вас відповісти на запропоновані питання. Підкресліть той варіант, який, на Ваш погляд, найбільш підходить до Вашої дитини.

1. Чи з бажанням йде дитина в школу?

-   немає бажання;

-   без особливого бажання;

-   з бажанням, з радістю;

-   важко відповісти.

2. Чи повністю пристосувалася дитина до шкільного режиму?

-   ще ні;

-   не зовсім;

-   в основному так;

-   важко відповісти.

3. Які зміни в самопочутті та поведінці дитини Ви відзначаєте з того часу,

як вона пішла в школу? Якщо ці ознаки спостерігалися до школи, поставте галочку зліва, якщо з'явилися зараз - підкресліть.

засинає через силу;

довго не може заснути, хоча дуже втомилася;

раптово просинається вночі, плаче:

розмовляє уві сні;

довго просинається;

вранці сонна і млява;

нетримання сечі;

поганий апетит;

млява, стомлена, дратівлива, збуджена після школи;

безпричинні болі в животі;

часті головні болі;

хворіла у вересні-жовтні;

стала смоктати пальці, гризти нігті, кусати губи, колупатися в носі,

теребити волосся або багато разів ровторювати які-небудь дії;

спостерігаються швидкі сіпання (тики) лицьових м'язів, плечей, рук

і тому подібне;

веде себе як маленька, невідповідне віку;

інші зміни ___________________________________

4. Чи є в даний час у Вашої дитини хронічні захворювання, проблеми із здоров'ям?

так__

немає_____

5. Опишіть режим дня Вашої дитини:)

встає в ____;

до школи йде самостійно;

до школи дитину відводить  __________;

відвідує групу продовженого дня з_____до________ ',

зі школи повертається самостійно;

зі школи дитину забирає__________в________ ;

відвідує   додаткові   заняття,   гуртки,   секції_______

раз   утиждень;

робить уроки зазвичай у групі подовженого дня з_____до_____;

робить уроки вдома з______до_____________ ;

відпочиває з_____________до________;

дивиться телевізор з_______до_________\

грає з_____________до___________;

лягає спати в ;

Ваша дитина має окрему кімнату_

має своє місце для роботи та ігор в загальній кімнаті

6. Чи часто дитина ділиться з Вами шкільними враженнями?
інколи; 
досить часто;

важко відповісти.

7. Який емоційний характер цих вражень?

в основному негативні враження; позитивних і негативних приблизно порівну;

в основному позитивні враження.

8 . Чи скаржиться дитина на товаришів по класу, ображається на них?

досить часто;

буває, але рідко;

такого практично не буває;  важко відповісти.

9. Чи скаржиться дитина на вчителя, ображається на нього?  досить часто;

буває, але рідко;

такого практично не буває;

важко відповісти.

10. Чи справляється дитина з навчальним навантаженням без напруги?

так;

швидше так, чим ні;

швидше ні, чим так;

ні;

важко відповісти.

11. З якими проблемами, пов'язаними з початком шкільного вчення, Ви  зіткнулися?

12. Чи потрібна Вам наша допомога і в чому саме____________________

Анкета для батьків

          Шановний  (а) _______________________________________________

      Відповідаючи на запитання цієї анкети, Ви допоможете знайти правильнийпідхід  до організації шкільного життя Вашої дитини.

  Відповіді оформлюються двома способами. В одних випадках слід зробити : відповідний запис, в інших - підкреслити необхідне з переліченого або дописати відповідь.

Запитання:

1.Чи відвідувала дитина дитячий садок? Якщо так, то з якого віку?

 Чи визволенням вона туди ходила? _________

2.З ким  із близьких дитина проводить більшу частину часу? ________

 3. Як складаються у дитини стосунки з однолітками: а) має друзів;

 б) контакти з однолітками  непостійні;

в) контакти з однолітками скоріше випадкові.

Якщо б) та в),  то з чим, на Ваш погляд, це пов'язано?

4. Чи може дитина сама себе зайняти, перебуваючи вдома, чи весь час   потребує  до себе уваги, «нудиться»?

5. Чи  має дитина вдома: а) постійні обов'язки; б) тимчасові доручення?

 6. Чи відповідально вона до них ставиться, чи постійно

доводиться нагадувати  про них? ___________________

7. Як  дитина реагує на похвалу та покарання?

8.Які  прийоми покарання та заохочення ви використовуєте?

а) заохочення ______________ б) покарання _______

9. Чим із наведеного переліку дитина любить займатися: рухові ігри, ігри                настільні,  робота з конструктором, музика, малювання, спорт,

інші захоплення

 

Робота з учителями

Саме вчитель відіграє важливу роль в адаптації дитини  до школи. Саме він розвиває особистість учня, добирає навчальний матеріал відповіжно до вікових та індивідуальних особливостей дітей, залучає учнів  до різних видів діяльності й уміло впливає на особистіть кожної дитини, будує правильні взаємини з дітьми, відчуває настрій колективу загалом, розуміє кожного учня.

 Від сформованості професійно важливих якостей особистості педагога залежить і продуктивність навчання.

 Домінантними якостями педагога є:  цілеспрямованість, врівноваженість, бажання працювати із школярем, чесність, справедливість, сучасність, педагогічний гуманізм, толерантність, дисциплінованість, педагогічний оптимізм. Ці складові впливають на розвиток і виховання учня.

 Багато  з діагностичних завдань в цей період вирішується шляхом спостереження учителя за дітьми на уроці та в позаурочний час.

 Цілеспрямованості  спостереженню надає Опитувальник учителя.

 Він, по суті, слугує засобом організації роботи вчителя та орієнтує його стосовно тих властивостей та якостей, що мають виступати об’єктами  діагностичного спостереження.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Опитувальник учителя

Прізвище, ім'я дитини  ________________________________________                             Клас   _____

 

1.Чи володіє дитина елементарними навичками

самообслуговування? Так     Ні

2. Чи активна дитина під час навчальних занять?    Так     Ні                 

3. Чи ставить запитання, що стосуються суті завдань?              Так     Ні

4. Чи активна дитина в іграх?                                         Так     Ні

5. Чи прагне виокремитися чимось на тлі однокласників?          Так     Ні

6. Чи активна дитина у спілкуванні з однокласниками?              Так    Ні

7. Чи складаються у дитини стосунки з однокласниками?         Так    Ні

8. Чи наявні особливості у поясненні власних невдач:

а) зазвичай вважає винною себе;

б) звинувачує інших чи обставини;

в) пояснення адекватні ситуації.

9. Чи мають значення для дитини похвала та осуд учителя? Так     Ні

10. Чи виконує вона вимоги вчителя? Так     Ні

11. Який темп виконання завдань:

а) такий самий, як і в більшості однокласників;

б) значно вищий;

в) нижчий, ніж у більшості однокласників.

12. Чи здатна дитина виконувати роботу, долаючи труднощі? Так     Ні

13. Чи характерні помилки «уважності»? Так     Ні

14. Виконуючи навчальні завдання:

а) діє впевнено;

б) постійно шукає підтримки;

в) прагне скопіювати.

15. Чи є труднощі в засвоєнні:

а) графіки письма;

б)читання;

в) математичних навичок.

16. Чи є труднощі в розумінні завдань, текстів? Так     Ні

17. Чи є труднощі у запам'ятовуванні навчального матеріалу? Так     Ні

18. Чи вміє розповісти проте, що їй добре знайоме? Так     Ні

19. Чи вміє робити висновки? Так     Ні

20. Чи вміє використовувати знання у нестандартних ситуаціяхТакНі

21. Яким завданням надає перевагу:

а) таким, що потребують повторних дій;

б) таким, що потребують копіювання;

в) таким, що потребують міркування.

22. Які інші особливості притаманні дитині

 

Опитувальник для визначення рівня адаптації дитини до школи

(Л.М. Ковальова, Н.Н. Тарасенко)

1. Батьки зовсім не займаються вихованням, майже не бувають в школі.

2. Під час вступу до школи дитина не володіла елементарними

навчальними навичками (не вміла рахувати, не знала букви тощо).

3. Учень не знає багато чого з того, що відоме більшості дітей її віку,

наприклад, дні  тижня, пори року, казки тощо.

4. У першокласника погано розвинені дрібні м'язи рук: він відчуває труднощі

з  письмом, у нього виходять нерівномірні букви тощо.

5. Учень пише правою рукою, але зі слів батьків є відученою лівшею.

6. Першокласник пише лівою рукою.

7. Учень часто безцільно рухає руками.

8. Першокласник часто кліпає.

9. Дитина смокче палець або ручку.

10.Учень інколи заїкається.

11.Першокласник гризе нігті.

12.У дитини тендітна статура, маленький зріст.

13.Дитина явно «домашня», вона потребує доброзичливої атмосфери, любить,

коли її пестять, обіймають.

14.Учень дуже любить грати, грає навіть на уроках.

15.Таке враження, що дитина молодша за інших дітей, хоча за віком -

ровесники. Мова першокласника інфантильна, нагадує мову

4-5-річної дитини.

17.Учень надміру неспокійний на уроках.

18.Дитина легко сприймає невдачі.

19.Першокласник любить галасливі, рухливі ігри на перервах.

20.Учень не може довго зосередитися на одному завданні, завжди прагне

зробити роботу швидше, не дбаючи про її якість.

21 .Після цікавої гри, фізкультурної паузи дитину неможливо налаштувати

на серйозну роботу.

22.Учень довго переживає невдачі.

23.При несподіваному питанні вчителя дитина часто губиться. Якщо ж дати

час на обмірковування, може відповісти добре.

24.Першокласник дуже довго виконує будь-яке завдання.

25.Домашні завдання дитина виконує набагато краще класних (різниця

дуже суттєва, більша, ніж у інших дітей).

26.Учень дуже довго перелаштовується з одного виду діяльності на іншій.

27. Дитина часто не може повторити за вчителем найпростіший матеріал,

але при цьому демонструє відмінну пам'ять, коли йдеться про речі, що

ії цікавлять (наприклад, знає марки машин, але не може повторити

просте правило).

28.Першокласник вимагає до себе постійної уваги з боку вчителя. Майже

все робить лише після персонального звернення «Пиши!» тощо.

29.Учень допускає багато помилок при вписуванні.

30.Щобвідволікти дитину від завдання, досить найменшої причини:

скрипнули двері, щось  впало тощо.

31.Першокласник приносить в школу іграшки і грає на уроках.

32.Учень ніколи нічого не зробить понад покладений мінімум: не

прагне взнати щось, розповісти.

33.Батьки скаржаться, що насилу усаджують дитину за уроки.

34.Таке враження, що на уроках учневі погано, він оживає лише на перервах.

35.До виконання завдань учень не любить докладати жодних зусиль; якщо

 у нього щось не виходить, кидає, шукає якісь виправдань, наприклад, «болить

 рука, живіт, голова».

36.У дитини не зовсім здоровий вигляд (худенька, бліда).

37. До кінця уроку першокласник працює гірше, часто відволікається, сидить

з відсутнім виглядом.

38.Якщо щось не виходить, дитина дратується, плаче.

39.Учень погано працює в умовах обмеженого часу. Якщо його квапити,

може зовсім «відключитися» або кинути роботу.

40.Першокласник часто скаржиться на втому,головний біль.

41. Дитина майже ніколи не відповідає правильно, якщо питання

поставлене нестандартно і вимагає кмітливості. 42.Відповіді учня кращі,

якщо у нього є можливість опори на якісь

зовнішні об'єкти (лічить пальці тощо).

43.Після пояснення вчителя не може виконати аналогічне завдання.

44. Дитині важко застосовувати раніше засвоєні поняття, навички

при поясненні вчителем нового матеріалу.

45.Першокласник часто відповідає не по суті, не можевиділити головне.

46.Таке враження, що учневі важко зрозуміти пояснення, оскільки

 основні навички і поняття у нього не сформовані

 

 

 

 

 

 

Поради педагогам

Що школа може зробити для протидії булінгу?

  На жаль, ситуації булінгу присутні в кожній школі. Шкільне цькування               спричиняє небезпечні довготермінові психологічні наслідки - низька самооцінка,               самотність, відсутність почуття безпеки, депресія і навіть суїцидальні наслідки.

Будьте активними. Культура комунікації та взаємодії дуже важлива в стосунках між              учнями, вчителями і батьками. Вона не може виникнути випадково, школи мають               створити її, Саме визначення спільних цінностей є дуже важливим в профілактиці               такого явища, як булінг. Спільні цінності мають постійно проговорюватися під час               навчально-виховного процесу.Зменшіть анонімний простір.

Найчастіше булінг відбувається в місцях, де контроль з боку дорослих менший або               відсутній взагалі. Це можуть бути їдальні, сходи, коридори, вбиральні, роздягальні,               спортивні майданчики. Залякування процвітає там, де немає дорослих очей.

Розробіть шкільну анти-булінгову політику

Як правило, така політика розробляється разом із учнями і батьками. Політика               повинна включати:

•   позицію і наміри всіх сторін щодо неприпустимості булінгу;

•   визначення булінгу та його форми;

•   процедури, як і кому можна повідомляти про інциденти булінгу, а також які заходи               мають бути вжиті для припинення цькування.

Запровадьте програми медіації і підтримки учнів у  школі

Медіація - це добровільний і конфіденційний процес, в якому нейтральна особа               допомагає сторонам знайти взаємоприйнятний варіант вирішення конфлікту.               Особливою рисою медіації є те, що сторони спільно беруть на себе відповідальність               за прийняття рішення та його виконання. Метою впровадження медіації є реалізація               практики ненасильницької взаємодії.

Визначте питання протидії булінгу в школі пріоритетом. Заохочуйте людей, які знають про знущання, повідомляти про це, підтримуйте їх. Натомість, постійно говоріть з кривдниками про неприпустимість такої поведінки.

Опитування дітей, проведення інтерактивних занять, публікації на веб-сайтах шкіл, активна позиція вчителів в соціальних мережах, постійний діалог з учнями та їхніми батьками - це запорука зменшення цькування в вашій школі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

АДАПТАЦІЯ ПЕРШОКЛАСНИКА ДО ШКІЛЬНОГО НАВЧАННЯ

 

Лекція–семінар  для вчителів

«Психофізіологічна адапта­ція до шкільного життя.

Фізіологічна адап­тація»

Виділяють три етапи фізіологічної адап­тації.

Перший етап — орієнтовний, коли у відповідь на весь комплекс нових впливів, пов'язаних із початком систематичного нав­чання, відповідають бурхливою реакцією і значним напруженням майже всі системи організму (2—3 тижні).

Другий етап — нестійке пристосування, коли організм шукає і знаходить якісь опти­мальні (чи близькі до оптимальних) варіанти реакцій на ці впливи. На першому етапі про жодну економію ресурсів організму не йдеться: організм витрачає все, що є, а іноді й «бере в борг»; тому важливо пам'ятати, яку високу ціну платить організм кожної дитини в цей період. На другому етапі ця ціна зни­жується, буря починає стихати.

Третій етап — період відносно стійкого пристосування, коли організм знаходить найоптимальніші варіанти реагування на навантаження, що вимагають меншого на­пруження всіх систем. Що більше напру­ження буде потрібне від кожної системи, то більше ресурсів витрачає організм.

Тривале напруження й пов'язана з ним втома можутьвикликати порушення здоров'я. При цьому процес адаптації до школи в кожному окре­мому випадку буде різний.

Усі три фази адаптації тривають десь 5—6 тижнів, тобто орієнтовно до 10—15 жовтня, а найбільш складними є 1—4 тижні.

Що характерне для перших тижнів на­вчання? Насамперед досить низький рівень і нестійкість працездатності, дуже високий рі­вень напруження серцево-судинної системи, симпатоадреналової системи, а також низь­кий показник координації (взаємодії) різних систем організму між собою. За інтенсивніс­тю та напруженістю змін, що відбуваються в організмі дитини у процесі навчальних занять у перші тижні навчання, навчальне навантаження можна порівняти із впливом екстремальних навантажень на дорослий, добре тренований організм.

Дослідження вчених показали, що напру­ження роботи серця дитини можна порівня­ти з напруженням космонавта у стані нева­гомості. Цей приклад переконливо показує, наскільки важкий для дитини процес фізіо­логічної адаптації до школи.

Невідповідність вимог і можливостей дитини викликає несприятливі зміни функ­ціонального стану центральної нервової си­стеми, різке зниження навчальної актив­ності, працездатності. Для значної частини школярів наприкінці навчальних занять ха­рактерна різко виражена втома.

Тільки на 5—6 тижнях навчання (а не через 2—3 дні, як часом вважають) поступо­во наростають і стають стійкими показни­ки працездатності, знижується напруження основних систем життєзабезпечення організ­му, тобто настає відносно стійке пристосу­вання до всього комплексу навантажень, пов'язаних із навчанням. Однак, за деяки­ми показниками ця фаза відносно стійкого пристосування затягується до 9тижнів, тоб­то триває понад 2 місяці. І хоча вважають, що період гострої фізіологічної адаптації організму до навчального навантаження за­кінчується на 5—6 тижнях навчання, весь перший рік (якщо порівняти показники під час наступних періодів навчання) можна вважати періодом нестійкої і напруженої регуляції всіх систем організму.

Успішність процесу адаптації багато в чо­му визначається станом здоров'я дитини, тому проблемою адаптації до школи залежно від здоров'я давно займаються медики. Про «шкільний стрес», «шкільний шок», «шкільні страхи» (школофобію) медики заговорили ще в середині 1950-х років, і такі поняттяз'явилися в документах ВООЗ, показуючи, що ці явища не зникають, а з року в рік загострюються.

«Шкільний стрес» — це такий психіч­ний стан, коли порушується нормальний ритм життя учнів, різко погіршується стан здоров'я, що заважає дитині успішно впора­тися з навчальним навантаженням.

Залежно від стану здоров'я, адаптація до школи, до умов життя, що змінилися, може відбуватися по-різному. Виділяють такі гру­пи дітей: з легкою адаптацією, адаптацією середнього рівня складності і важкою.

За легкої адаптації стан напруженості, функціональних систем організму дитини компенсується протягом першої чверті. За адаптації середнього рівня складності погір­шення самопочуття і здоров'я більш вираже­не і може спостерігатися упродовж першого півріччя. У частини дітей адаптація до школи проходить важко. Причому значні порушен­ня стану здоров'я наростають від початку до кінця навчального року.

Напруження всіх функціональних систем організму дитини, пов'язане зі зміною звич­ного способу життя, найбільше виявляється упродовж першого півріччя. Майже в усіх дітей на початку шкільних занять спостеріга­ються рухові порушення чи загальмованість, скарги на головний біль, поганий сон, зни­ження апетиту. Ці негативні реакції бувають тим більше виражені, що різкіший перехід від одного періоду життя до іншого, що мен­ше готовий до цього організм учорашнього дошкільника. Велике значення мають такі фактори як особливості життя дитини в ро­дині (наскільки різко відрізнявся звичний для неї режим від шкільного). Безумовно, першокласники, які раніше відвідували дитячий садок, значно легше адаптуються до школи, ніж «домашні» діти, не призви­чаєні до тривалого перебування в дитячому колективі й режиму дошкільного закладу. Одним з основних критеріїв, що характери­зує успішність адаптації до систематичного навчання, є стан здоров'я дитини і зміни його показників під впливом навчального навантаження.

Легку адаптацію й деякою мірою адап­тацію середнього рівня складності можна, цілком імовірно, вважати закономірною ре­акцією організму дітей на умови життя, що змінилися.

Важкий перебіг адаптації свідчить про непосильність навчальних навантажень і ре­жиму навчання для організму першоклас­ника. Натомість вираженість і тривалість самого процесу адаптації залежить від стануздоров'я дитини до початку систематичного навчання.

Легше переносять період вступу до школи і краще справляються з розумовим й фі­зичним навантаженням здорові діти, з нор­мальним рівнем функціонування всіх систем організму й гармонійним фізичним розвит­ком. Критеріями нормальної адаптації дітей до школи можуть бути сприятлива динаміка працездатності і її поліпшення упродовж першого півріччя, відсутність виражених не­сприятливих змін показників стану здоров'я і гарне засвоєння програмного матеріалу.

На жаль, наразі здорових дітей прихо­дить до школи лише 20—25 %. Решта вже мають різні порушення у стані здоров'я. Цілком природно, що ймовірність важкого процесу перебігу адаптації в цих дітей значно зростає.

Яким дітям адаптуватися найскладніше?

Найважче адаптуються діти, в яких не­сприятливо протікав період новонародженості, ті, хто переніс черепно-мозкові трав­ми, часто хворіє, страждає на різні хронічні захворювання й особливо має порушення нервово-психічної сфери.

Загальне ослаблення дитини, будь-яке захворювання, гостре і хронічне, затримка функціонального дозрівання, погіршуючи стан центральної нервової системи, є при­чинами важчого перебігу адаптації й зумов­люють зниження працездатності, високу стомлюваність, низьку успішність, погір­шення здоров'я.

Несприятливі зміни у стані здоров'я пер­шокласників можна помітити вже в перші місяці перебування в школі. Багато батьків із тривогою відзначають, що після перших радісних тижнів навчання поведінка й само­почуття багатьох малюків змінюється. Вони стають млявими, плаксивими, дратівливи­ми, гірше сплять, неохоче йдуть до школи. Є серед них і такі, котрим «уже не хочеться навчатися». Саме ці зміни свідчать про вто­му, що неухильно наростає. Особливо це виражено в дітей ослаблених і тих, які часто хворіють.

Чи є показники, за якими батьки мо­жуть визначити погіршення стану здоров'я дітей?Одним з таких показників, який до того ж легко контролювати, є маса тіла. За змі­ною цього показника можна простежити, як впливає навчальне навантаження на ор­ганізм, чи викликає воно негативні зміни у стані здоров'я. Адже дитина інтенсивно росте, розвивається, і зниження ваги чи ви­никнення «дефіциту маси тіла» — процес ненормальний. Однак результати обстежен­ня першокласників свідчать, що таких дітей близько 20-33 %. І це дуже тривожить. У де­яких дитячих колективах, за нашими спосте­реженнями, вже до кінця першої чверті маса тіла знижувалася в 60 % учнів. Одночасно зі зниженням ваги погіршувалися показники працездатності, діти скаржилися на втому, сонливість, головний біль.

Поєднання зниження маси тіла з погір­шенням функціонального стану організму дітей, зниженням розумової працездатності й успішності підтверджує високу інформа­тивність цього показника в оцінюванні ре­акції організму  на навчальне навантаження й дає змогу використовувати його в оцінюванні адаптації дитини до умов навчання у школі. Цей показник для контролю можуть використовувати навіть батьки.

Ще один дуже інформативний показ­ник — артеріальний тиск. Звичайно, аналіз динаміки артеріального тиску не такий про­стий, як щотижневе чи щомісячне зважуван­ня дітей, але лікарі обов'язково використову­ють його для контролю за функціональним станом організму дітей у період адаптації до школи. Найчастіше для першокласників характерне значне зниження показників ар­теріального тиску при втомі. А у випадках, коли навчальні навантаження призводять не тільки до втоми, й до перевтоми, артеріальний тиск може значно підвищуватися. Це свідчить про те, що навантаження непо­сильне для дитини. Особливо часте підви­щення артеріального тиску у дитини можна спостерігати на початку навчального року. Підвищення артеріального тиску у школярів може поєднуватися з появою шумів у серці і з порушенням нервово-психічного здоров'я. Усе це — результат надмірного напруження й перевтоми.

Режим навчальних занять і навчальне навантаження насамперед позначаються на стані нервової системи дитини. Через де­який час після початку навчального року все частіше з'являються першокласники, у яких поступово зростають утома, млявість чи, навпаки, виникає рухове занепокоєння. Цим дітям важко відсидіти урок, вони ста­ють плаксивими, дратівливими, скаржать­ся на головний біль, особливо вечорами, під будь-яким приводом відмовляються йти до школи. Якщо ці зміни виражені слабко і компенсуються упродовж першої чверті, можна говорити про легку адаптацію.

Однак нерідко бувають і важкі випадки, коли стан дітей різко погіршується. До кінця півріччя розумова працездатність і успіш­ність різко знижуються, школярі не можуть впоратися навіть із тими завданнями, які раніше для них не становили жодних трудно­щів. При цьому батьки часто скаржаться, що син чи донька довго не можуть заснути, про­кидаються уночі, скрикують уві сні.

 Трап­ляються випадки нічного нетримання сечі (енурез). Ці порушення лікарі розцінюють як погіршення нервово-психічного здоров'я, безпосередньо пов'язаного з несприятливим впливом навчального навантаження.

Лекція– семінар «Психологічна адаптація дітей

до шкільного життя і шкільного на­вчання»

Соціально-психологічна адаптація дітей може відбуватися по-різному.

Перша група дітей (56 %) адаптується до школи упродовж перших двох місяців на­вчання, тобто приблизно за той самий пе­ріод, коли найгостріше виявляється й фізіо­логічна адаптація. Ці діти відносно швидко вливаються в колектив, освоюються у школі, знаходять нових друзів у класі; у них май­же завжди гарний настрій, вони спокійні, доброзичливі, сумлінно й без явного на­пруження виконують усі вимоги вчителя. Іноді у них виникають складнощі у контак­тах з дітьми чи у стосунках з учителем, бо їм ще важко дотримуватися всіх вимог, правил поведінки: хочеться побігати чи поговорити з товаришем, не чекаючи дзвоника тощо. Але до кінця жовтня проблеми цих дітей, як правило, нівелюються, стосунки нормалізу­ються, дитина цілком освоюється і з новим статусом учня, і з новими вимогами, і з но­вим режимом — вона стає учнем.

Друга група дітей (30 %) переживає трива­лий період адаптації, період невідповідності їхньої поведінки вимогам школи затягується: діти не можуть прийняти ситуацію навчан­ня, спілкування із вчителем, дітьми. Вони можуть гратися на уроках чи з'ясовувати стосунки з товаришем, не реагують на заува­ження вчителя чи відповідають сльозами, об­разами. Як правило, у таких дітей виникають труднощі і в засвоєнні навчальної програми. Лише до кінця першого півріччя їхня реакція стає адекватною до вимог школи, учителя.

Третя група (14 %) — діти, в яких со­ціально-психологічна адаптація пов'язана зі значними труднощами; крім того, вони не засвоюють навчальну програму, у них фік­суються негативні форми поведінки, різке виявлення негативних емоцій. Саме на таких дітей найчастіше скаржаться вчителі, діти, батьки: вони заважають працювати в класі, тероризують дітей.

Варто звернути особливу увагу на те, що однакові зовнішні вияви негативних форм поведінки, чи, як зазвичай кажуть, погану поведінку, дитини можуть спричинити різні обставини. Серед таких дітей можуть бути ті, хто потребує спеціального лікування, можуть бути учні з порушеннями психонев­рологічної сфери, а це переважно неготові до навчання діти, які, наприклад, виросли в неблагополучних сімейних умовах. Постійні неуспіхи в навчанні, відсутність контак­ту з учителем призводять до відчуження і негативного ставлення однолітків. Але це викликає реакцію протесту: вони чіпляються до однокласників на перервах, кричать, по­гано поводяться на уроці, намагаючись хоч так виділитися. Якщо вчасно не з'ясувати причин поганої поведінки, не скоригувати адаптацію, то це може спричинити зрив, по­дальшу затримку психічного розвитку й не­сприятливо позначитися на стані здоров'я дитини, тобто стійке порушення емоційного стану може перерости в нервово-психічну патологію.

Нарешті, це можуть бути просто пере­вантажені діти, які не справляються з до­датковими навантаженнями. Так чи інакше, погана поведінка — сигнал тривоги, привід уважніше поглянути на учня і разом з бать­ками з'ясувати причини труднощів адаптації до школи.

Чинники, що впливають на успішність адаптації:

- ті, що незначною мірою залежать від учителя;

-ті, що цілком уйого руках.

   Успішність і безболісність адаптації ди­тини до школи пов'язані, насамперед, із її готовністю до початку систематичного навчання. Організм має бути функціональ­но готовий (тобто розвиток окремих ор­ганів і систем має досягти такого рівня, щоб адекватно реагувати на впливи зовнішнього середовища).

Інакше процес адаптації затягується, від­бувається зі значним напруженням. І це при­родно, тому що діти, не готові до навчання, мають нижчий рівень розумової працездат­ності. У третини «неготових» дітей уже на початку навчального року спостерігається незадовільна реакція на навантаження сер­цево-судинної системи, зменшення маси тіла; вони часто хворіють і пропускають уро­ки, а в результаті ще більше відстають від однолітків.

Варто звернути особливу увагу на чин­ник, що також значно впливає на успішність адаптації, — це вік початку систематичного навчання. Не випадково шестирічки пере­важно довше адаптуються, ніж семирічки. У шестирічних дітей спостерігається вище напруження всіх систем організму, нижча й нестійка працездатність.

     Рік, що відокремлює шестирічну дитину від семирічної, дуже важливий для її фізич­ного, функціонального і психічного розвит­ку; тому багато дослідників вважають більш оптимальним для вступу до школи вік не 6 (до 1 вересня), а 6,5 років.

      На думку психологів, саме в цей період формується багато важливих психологічних новоутворень: інтенсивно розвиваються ре­гуляція поведінки, орієнтація на соціальні норми й вимоги, закладаються основи ло­гічного мислення, формується внутрішній план дій.

      Стан здоров'я — один із основних фак­торів, що впливають не тільки на тривалість та успішність процесу адаптації до школи, а й на весь процес подальшого навчання. Найлегше адаптація до школи відбувається у здорових дітей, що мають першу групу здоров'я, а найважче — у дітей із третьою групою (хронічні захворювання в компен­сованому стані). У більшої частини з них у процесі адаптації до школи стан здоров'я погіршується, що супроводжується виник­ненням чи поглибленням нервово-психічних відхилень.

Якщо уроки тривають 35 хв і вони пра­вильно організовані, то різкого зниження працездатності не відбувається. На думку фізіологів, зменшення тривалості уроку створює кращі умови для збереження пра­цездатності упродовж тривалого часу.

Процес адаптації до школи триває впро­довж усього першого року навчання, але перші 6—9 тижнів «гострої» адаптації за­кладають основу, визначають успішність і ефективність подальшого процесу навчання, динаміки всіх показників упродовж року,а також ту «ціну», яку щодня «платитиме» організм дитини. Труднощі адаптації до школи не закінчуються на дев'ятому тижні навчання, і тому важливо, щоб щодня наван­таження у школі відповідали можливостям дитини.

Є показник, який досить чітко харак­теризує функціональний стан організму і його динаміку. Це показник працездатності. У повсякденному житті ми часто вживає­мо цей термін, застосовуємо його і до ха­рактеристики діяльності школяра: «дитина з низькою працездатністю», «у нього висока працездатність», розуміючи під цим здат­ність діяти цілеспрямовано, досягати пев них результатів. Відомо, що працездатність значною мірою залежить від зовнішніх умов і функціонального стану організму. Працез­датність шестирічного першокласника зни­жується досить швидко — про це сигналізує загальне «рухове занепокоєння».

Через 15—20 хв. уроку кількість дітей, які не слухають, крутяться, відволікаються, займаються своїми справами, а то й прос­то граються, катастрофічно збільшується. Здається, ще секунда — і привернути їхню увагу буде просто неможливо. Рухове зане­покоєння — захисна реакція організму ди­тини. Вона ніби відмежовується від усього, даючи собі відпочинок, не доводячи свій організм до стомлення. Так, справді, спроба обмежити рухове занепокоєння дітей слова­ми не дає результату й тільки раціональне переключення з одного виду діяльності на інший, зміна видів діяльності дозволяє від­сунути втому.

Багаторічне вивчення працездатності школярів М. Антроповою дало змогу ви­значити основні закономірності динамі­ки розумової працездатності. На початку роботи відбувається поступове підвищен­ня показників розумової працездатності, «входження» у роботу, пристосування до діяльності. Потім настає період оптиму­му, пізніше з'являються перші ознаки вто­ми — зниження уваги, темпу роботи, рухове занепокоєння. Це те, що можна помітити. Водночас підвищується напруження де­яких фізіологічних функцій — це не так очевидно, але функціональна «ціна» робо­ти зростає, однак зусиллям волі ще можна продовжити роботу. Якщо в цей момент не відрегулювати, не відкоригувати величину навантаження, якщо продовжити роботу з тією ж інтенсивністю, то настане втома і різко знизиться працездатність.

Період адаптації до школи (перші 2—6 мі­сяців навчання) характеризується тим, що:

 він є перехідним, а отже, психологічна і фізіологічна чутливість дитини до всього, що з нею відбувається, дуже загострена; у цей час у дітей найбільш інтенсивно відбувається осмислення свого нового со­ціального становища і закладаються пере­живання, що на багато років визначать їхнє ставлення до навчальної роботи, спілкування з учителями й однокласниками, до самого перебування у школі.

Основні проблеми, які зазвичай виникають у дитиии,

коли вона приходить до школи:

1. Взаємодія вчителя з дітьми, як прави­ло, сильно відрізняється від того, до якого дитина звикла у дитячому садку: кількістьзаборон і розпоряджень різко збільшується, ставлення дорослих до порушень правил поведінки стає значно серйознішим.

2. З'являється навчальний матеріал, від засвоєння якого залежать самооцінка й со­ціальний статус дитини, що передбачає на­багато більшу відповідальність дитини перед учителем і батьками.

3. Фронтальні форми організації навчаль­ного процесу вимагають від дітей серйоз­ного напруження й концентрації. У дитини часто відсутній інтерес до таких занять, уся її діяльність відбувається під впливом зов­нішнього тиску вчителя. Це викликає у ді­тей підвищену стомлюваність та емоційний дискомфорт.

Незвичайний для дітей розпорядок дня і стосунки з однолітками та старшими дітьми, що змінилися, ускладнюють цю ситуацію.

Групова дискусія «Як батьки можуть до­помогти

дитині адаптуватися до шкільного життя»

  Для проведення дискусії пропонується сформулювати основні позиції стосовно               шляхів               профілактики і подолання дезадап­тації школярів.

Рекомендації вчителям і батькам дітей-холериків

1. Не гальмуйте активності у формі прямої заборони.

2. Не задовольняйте примх тільки для того, щоб малюк не нервувався.

3. Раціонально використовуйте енергію дитини, переключаючи з одного виду діяльності на               інший.

4. Ніколи не підвищуйте голосу на дитину, не вдавайтеся до залякування. Холеричні діти               потребують тактовної допомоги та співчуття при ускладненнях.

5.     Спілкуйтеся спокійним, але впевненим тоном. Уникайте різних емоційних реакцій,               спрямованих безпосередньо на учня. Краще впливати непрямо — через колектив.

6.     Постійно оберігайте нервову систему дитини, обмежуйте упродовж дня ігри, заняття,               які призводять до надмірного збудження.

7. За дві години до сну пропонуйте спокійні ігри, види занять.

8. Категорично заборонено карати дитину-холерика статичним положенням тіла (постій біля мене,               сидітимеш на стільці).

9. Необхідно пропонувати дитині такі види діяльності, які б формували і розвивали довільну увагу               та сприяли закріпленню в її нервовій системі процесів гальмування (настільні ігри, лото, шахи,               шашки, малювання, ліплення).

10. Виявляйте зацікавлене розуміння душевного стану дитини, тактовно запобігайте «зривам»,               ураховуйте мотиви вчинків, залучайте до активної діяльності, пов'язаної з виявом ініціативи.

11. Холерика важливо виховувати добрим, співчутливим, турботливим, оскільки цей тип дуже               схильний до агресії.

Рекомендації вчителям і батькам дітей-сангвініків

1. Вимоги мають бути максимально справедливі.

2. Давайте вихід їхній енергії, стимулюйте розкриття потенціалу та здібностей дітей у               суспільне корисній праці.

3. Виявляйте довіру, підтримуйте корисну ініціативу, закріплюйте віру у власні сили, у               здатність долати труднощі.

4. Не варто давати сангвініку доручень, пов'язаних із тривалою монотонною діяльністю.

5. Допомагайте у формі відкритої дружньої підтримки, поради.

6. Будьте максимально вимогливим при скоєнні дитиною найнезначніших порушень.

7. Пам'ятайте, що в дитини-сангвініка швидко руйнуються звички, вона швидко втомлюється від               одноманітних занять, методів і форм роботи.

8. При виконанні завдань із сангвініком дорослий має використовувати додаткові стимули, аби               домогтися завершення роботи.

9. Коли дитина неякісне виконала завдання, змусьте її переробити його.

10. Формуйте стійкі інтереси. Не дозволяйте частих змін видів діяльності. Розпочату роботу               навчіть виконувати до кінця.

11. Змалечку виробляйте стійкий інтерес, терпіння, цілеспрямованість, звичку сумлінно               виконувати і доводити до кінця розпочату справу.

Рекомендації вчителям і батькам дітей -меланхоліків

1. Завжди дотримуйтеся принципу поступовості.

2. Правильний виховний підхід полягає у тому, що дорослий виявляє співчуття і повне               розуміння почуттів дитини.

3. Пам'ятайте, що малюк не переносить сильних подразників. Обмежте його у нових               знайомствах, іграх.

4. Меланхолік дуже довго і хворобливо адаптується у колективі дітей.

5. Прагніть викликати у дитини позитивні емоції, виявляйте максимум доброти. Тактовно,               глибоко і зацікавлено проникайте в її духовний світ, морально підтримуйте, зміцнюйте віру у               власні сили, виявляйте розуміння її душевного стану.

6. Не допускайте підвищення голосу, вигуків, надмірної вимогливості.

7. Розвивайте комунікабельність шляхом гри.

8. Необхідно вчасно, кілька разів приходити на допомогу дитині під час виконання завдань,               схвалювати, підтримувати найменший прояв активності.

9. Виховуйте волю, наполегливість, почуття власної цінності в колективі.

10. Потрібно через деякий проміжок часу організовувати для дитини ситуацію успіху.

11. Меланхоліка треба змалку навчити планувати свою діяльність, розумно розподіляти час і               збалансовувати добову і тижневу тривалість праці й відпочинку, інакше можливе нервове і               психічне виснаження через хронічну перевтому або ж формування відрази до праці, апатії.

12. Аби дитина не відставала від інших за темпом письма, читання, лічби, доцільно вже у 3— 4-річному віці в ігровій формі вчити її рахувати і читати, а з 5—6 років — писати.

 

 

Рекомендації вчителям і батькам дітей-флегматиків

1. Слід наполегливо використовувати завчасні настанови на будь-яку діяльність, здійснювати               докладний інструктаж (що, коли, в якій послідовності).

2. Не карати за відповідальність, не звинувачувати у тупості, некмітливості. Наслідки такого               ставлення здебільшого трагічні: у дитини виникають неврози, формується неадекватна самооцінка               через постійні невдачі.

3. Доцільно стимулювати вияв щирих почуттів. Залучайте учня до цікавої діяльності, що               розвиває почуття, емоції, зміцнює віру у власні сили.

4. Необхідно уникати демонстративних доручень, пов'язаних із високим темпом діяльності.

5. Під час написання художніх творів, у процесі гри флегматика варто на життєвих прикладах               ознайомлювати з різновидами почуттів і емоцій, навчати правильно виявляти їх у відповідних               ситуаціях: співчувати, радіти тощо.

6. Допомагайте займатися аутотренінгом та самовихованням.

7. Щоб дитина росла ініціативною, дорослі мають вітати кожен вияв її самостійності,               непомітно допомагати у складних справах.

8. Необхідно проводити спеціальні ігри, розвиваючи її мислення, почуття, уяву.

9. Правильно переключайте увагу під час виконання завдань і раціонально розподіляйте час.

 

Рекомендації вчителям із профілактики

та подолання дезадаптації першокласників

1. Урахування вікових та індивідуальних психологічних особливостей дітей.

2. Демонстрація віри в успіх учня.

3. Використання системи фішок і грамот в оцінюванні діяльності.

4. Розрізнення оцінки конкретного вчинку та особистості дитини загалом.

5. Запобігання груповій критиці дитини або її рис, а також порівнянню помилок із

постійними гарними результатами інших учнів.

6. Порівняння якості роботи дитини тільки з її попередніми роботами.

7. Зауважуючи помилку, вкажіть шлях до успіху.

8. Акцентуйте увагу учня на досягненнях, перемогах.

9. Створюйте ситуації успіху.

10. Надавайте емоційну підтримку словами, поглядом, дотиком.

11. Не використовуйте надто часто слів- заперечень.

12. Підтримуйте і заохочуйте прояви активності на уроці у скутих,

 сором'язливих,  тривожних дітей. Важливо звернути увагу інших на їхні

досягнення, підвищувати їхній статус у класі.

5. Прагніть викликати у дитини позитивні емоції, виявляйте максимум доброти.

Тактовно,  глибоко і зацікавлено проникайте в її духовний світ, морально

підтримуйте, зміцнюйте віру у  власні сили, виявляйте розуміння її душевного

стану.

6. Не допускайте підвищення голосу, вигуків, надмірної вимогливості.

7. Розвивайте комунікабельність шляхом гри.

8. Необхідно вчасно, кілька разів приходити на допомогу дитині під час

виконання завдань,  схвалювати, підтримувати найменший прояв активності.

9. Виховуйте волю, наполегливість, почуття власної цінності в колективі.

10. Потрібно через деякий проміжок часу організовувати для дитини ситуацію

успіху.

11. Меланхоліка треба змалку навчити планувати свою діяльність, розумно

розподіляти час і  збалансовувати добову і тижневу тривалість праці й відпочинку, інакше можливе нервове і               психічне виснаження через хронічну перевтому або ж формування відрази до праці, апатії.

12. Аби дитина не відставала від інших за темпом письма, читання, лічби, доцільно вже у 3 – 4-річному віці в ігровій формі вчити її рахувати і читати, а з 5—6 років — писати.

 

Рекомендації вчителю щодо корекції поведінки дезадаптованих учнів

Рекомендації з організації комунікацій

1. Будуйте спілкування на основі руйнування психологічних бар'єрів (вікових,
2. соціально- психологічних, інтелектуальних, мотиваційних, естетичних, емоційних).

2. Дотримуйтеся принципу, більше уваги і вимогливості до особистості виховання.

3. Розуміння внутрішнього стану, ситуативного настрою, врахування їх у процесі

взаємодії.

4.Підтримуйте неформальний стиль спілкування.

5. Умійте передавати особисту зацікавленість, доброзичливість, щире бажання

допомогти  учневі у розв'язанні його проблем.

ЯК ОРГАНІЗУВАТИ РОБОТУ 3:

1. Агресивними  дітьми - поведінка   суперечить   нормам   і   правилам   існування 

 усуспільстві: - демонструйте модель неагресивної поведінки;

-  не принижуйте;

- розвивайте емпатійність.

2. Тривожними дітьми— в яких є прояви занепокоєння:

-не порівнюйте їх із іншими учнями;

 -частіше використовуйте тілесний контакт;

 -частіше звертайтеся на ім'я, не принижуйте.

3. Аутичними дітьми— які живуть у світі власних переживань («аутизм» — від гр.

«сам»):

   - частіше розмовляйте з ними;

  - уникайте перевтоми;

   - терпляче пояснюйте зміст їхньої діяльності.

4. Гіперактивними дітьми(від гр. «гіпер» — «над», «понад») — підвищена рухова

активність, імпульсивність:

- знизьте вимоги до акуратності;

-   посадіть якнайближче до дорослого;

 -  заохочуйте одразу ж уникати невтішних оцінок на перших етапах навчання;

 -   використовуйте тактильний контакт;

   піднімайте авторитет дитини у класі.

5. Діти зі зниженим рівнем навчальних досягнень:

-   послабте вимогливість;

-   використовуйте ігри і вправи на розвиток довільної уваги;

-   використовуйте вправи на розвиток когнітивної сфери;

 -  піднімайте авторитет у класі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Заняття з профілактики дезадаптації  «Я першокласник»

Заняття  №1  «Знайомство»

Мета: допомогти дітям увійти у контакт одне з одним і з дорослими, усвідомити себе як особистість, усвідомити свої позитивні риси характеру.

Психолог представляється, розповідає про себе. Потім пропонує представитися дітям — назвати своє               ім’я та прізвище, стати у коло і назвати своє ім’я з посмішкою, дивлячись в очі вчителеві або сусідові               праворуч.

Психолог:  Діти, вам подобається, коли вас називають Колька, Машка? А коли — Миколка. Марійка?               Чому? Як вас називає мама?

Гра «Чарівний  стілець»

  Одна дитина сідає на стілець (усередині кола) —їй кажуть найкращі слова і побажання,               називаючи її               ім'я(лагідне). найкращі риси характеру. Далі дитина встає і дякує за приємні слова.

Вправа «Намалюй квітку»

  Усі діти сідають за парти й малюють квітку. Якщо хтось не може або не хоче малювати               потрібно підбадьорити його:  «Нічого страшного. Ядопоможу. Починай малювати просто зараз.               Молодець, дуже добре».

 Потім потрібно зібрати намальовані квіти в один букет і , поставити його у вазу (на столі або на підлозі).

Гра «Передай тепло квітки по колу»

  Потрібно об'єднатися в пари, узятися за руки, погладити один одного по голові, по плечу.

Малювання  автопортрета

З малюнків створюємо галерею портретів.
Домашнє завдання
Принесіть  фотографії  або малюнки своєї    сім’ї.

 

 

 

Заняття №2

«Я і моя сім'я»

       Мета: знайомство із членами сім’ї, інтересами, традиціями кожної

сім’ї,  розвиток механічної пам'яті, тренування спостережливості.
 Вправа «Малюнок сім'ї»

Сидячи в колі на стільці, дитина розповідає як звати її батьків,

інших членів сім'ї, хто  чим любить займатися.

Гра «Поміняйтеся місцями ті  у кого...»

Є старший брат:

молодша сестричка;      

молодший брат;       

дідусь;        

бабуся тощо.

Гра для розвитку  механічної пам'яті «Бабуся збирає у кошик»

Потрібно об’єднатися у дві групи.

Психолог: Бабуся збирає у свій кошик — хустку...(наступний гравець

 повторює це слово  і додає свій предмет )… пиріг, і — …

Гра триває, поки ряд предметів стає довгим(16-18 предметів).

Гра-розминка «Що змінилося?» (тренування спостережливості)

Усі  об’єднуються у групи по 7- 10 осіб. Діти стають у шеренгу  за зростом. Ведучі               викликають двох дітей, ставлять їх обличчям до шеренги і пропонують  запам’ятати              зовнішній вигляд кожного учасника гри (1-2 хв). Після цього два учасники йдуть в іншу               кімнату. За знаком дорослих діти (у шерензі) вносять дрібні зміни в костюм і зачіску.               Потімвикликають учасників з іншої кімнати, які називають зміни у костюмах.

Прощання.

давайте пограємося у гру. Заплющте очі,  покладіть голову на парту. У кого сусід по парті               блондин? Підніміть руку із заплющеними очима.

 

 

Заняття №3

«Урок і перерва»

Мета: ознайомити  дітей із правилами поведінки і на уроці  і  на перерві тренуватися

виконувати  ці правила, виявити шкільну мотивацію.

Бесіда «Що таке урок»

Психолог: Як можна показати, що ти  готовний до уроку? Давайте покажемо, як ми                             вміємо виконувати це правило.

 Програвання ситуацій.

 Що потрібно сказати або зробити., коли:

    -учитель заходить до класу;

    -хочеш щось сказати;

     - хтось спізнюється на урок;

Вправа«А так буває?»

     Завдання на формування уваги й уміння вільно викладати свої думки. Дитині розповідають               неправдиву історію, а потім запитують: «А так «:буває?».. Якщо дитина відповідає «ні»—уточнюють чого               саме не буває  ,чому. Якщо «так» — потрібно переконатися в тому, що малюк зрозумів її  історію.

Психолог. На уроці потрібно бути дуже уважним. Щоб перевірити вашу спостережливість, Розплющте  очі й               перевірте себе. У кого сусід  по парті блондин?

Бесіда «Що можна зробити за перерву?»

    Правила поведінки виробляють самі діти: наприклад,, у школі можна  усміхатися і сміятися.

Малювання «Що мені подобається у школі»

Психолог: Зараз продзвенить дзвінок, наш закінчиться урок. Учитель по дзвінку говорить: «Урок               закінчено», — всі учні роблять те ж саме, що і на  початку уроку—встають.

 

Заняття №4 «Знання — світло, а незнання –темрява»

Мета:зміцнити в учнів бажання вчитися, одержувати знання, показати, що знання необхіднікожному, розвивати уважність.

 

Психолог: Діти, як ви думаєте, навіщо людям треба вчитися?

Узагальніть відповіді  учнів.

 

Гра«Відгадай професію»

 Діти по черзі імітують рухи, які виконує представник певної професії, або говорять, що він має               робити, інші відгадують, називають риси, які повинен мати представник цього фаху.

Бесіда «Ким ви працюєте»

-   Якими  мають бути учні?

-   Що  потрібно для вашої роботи?

Психолог  пропонує дітям пройти  випробування на звання учня.
Гра «Алфавіт»

Перевіряємо, як добре знають діти букви.

Гра для розвитку зосередженості      «Візерунки»

Дітям роздають аркуші паперу у клітинку.

Психолог:

   Зараз ми вчитимемося малювати різні візерунки. Постарайтеся, аби вони вийшли гарними й               акуратними. Для цього слухайте мене уважно — я говоритиму, в який бік і на скількох клітинках               провести лінію. Проводьте тільки ті лінії, які я буду називати. Коли намалюєте одну, чекайте, доки я назву наступну. Кожну лінію починайте там_г де закінчилася попередня, не відриваючи олівця від паперу. Усі  пам’ятають, де права рука? Витягніть її вбік. Зараз ви показуєте нею праворуч. А де ліва рука? Молодці!Починаємо малювати. Поставте олівець на крапку.

Малюємо  лінію: одна клітинка праворуч, одна клітинка—вгору, одна— праворуч, одна—вниз, одна—праворуч, одна — вниз, одна—ліворуч, одна— ліворуч, одна - вгору,   одна - ліворуч, одна-вгору. Що у вас вийшло? (Хрестик).

Ще раз починаємо малювати. Поставте олівець на наступну крапку. Махтюємо лінію: дві клітинки — праворуч, дві — вгору, дві — праворуч, дві — вниз, дві — ліворуч, дві — вниз, дві — ліворуч, дві — вгору. І що вийшло? (Квадратики).

 

Гра «Палички»

Для  гри візьміть 30-40  паличок сірників . Грати краще удвох.
Психолог: Я покажу тобі фігурку з паличок, і за 1-2 секунди накрию її аркушем паперу. Ти маєш  її викласти. Потім, будь ласка, звір зі зразком, виправ і підрахуй свої помилки.

Заняття  №5 « Коли  всім весело, а одному сумно»
Мета: учити дітей співпереживати, розвивати  уміння і розрізняти  і розуміти  емоційні стани, виховувати привітність і щирість.
Вправа «Настрій»

  Ведучий показує дітям картинки облич у різних емоційних станах: радості, суму, веселощів., злості, подиву тощо. Діти вибирають та імітуютьякесь із них. Учитель запитує, що дитині хочеться зробити у цьому стані. Подобається їм людина чи ні і чому? Коли  у вас буває такий настрій?

 Психолог: За кольором можна побачити різні предмети, живих істот. Через колір людина навіть може висловити свій настрій. Коли людині радісно, у неї все виходить, вона задоволена -тоді кажіть, що вона все бачигь у рожевому світлі. А коли в людини неприємності, якого кольору в неї настрій? (Відповіді дітей).

Отже, якщо настрій гарний, то його «малюють» яскравими, світлими тонами: жовтим, жовтогарячим, червоним, ясно-зеленим., блакитним.Поганий настрій—темні кольори: чорний, коричневий. Якщо важко визначити настрій, показати його можна за допомогою синіх, зелених, сірих відтінків. Я  вам  пропоную щодня малювати свій настрій.

Малювання

Діти малюють обличчя мами, тата, братів, сестер – які вони бувають найчастіше.

Заняття №6 «Труднощі першокласника»

Мета: учити дітей виявляти  власні труднощі у навчанні, сформувати   уявлення  про

 можливі способи вирішення труднощів.

Привітання «Усмішка по колу »

Дітям пропонується стати в коло і посміхнутися сусіду праворуч і ліворуч.

Гра «Встаньте  ті, у кого…»

 сині очі;

 довге волосся;

 собака вдома;

 є кицька тощо.

Бесіда «Чим дитячий  садок відрізняється  від школи»

-   Чи є у дитячому садочку уроки?

-   Чи є тиха  година у школі?

-  Де ви перебуваєте більше часу?

Вправа «Що таке школа»

Діти, а тепер поговоримо з вами про школу. Як ви уявляли собі школу ще до  того, як прийшли сюди  н              навчатися? Відповіді учнів.

Еврістична бесіда «Що подобається в школі»

Розкажіть, будь ласка, що вам найбільше подобається у школі ? Чи подобаються вам вихователі? Чи               подобаються вам уроки? Чи любите ви виконувати різні завдання? Рухлива гра «Совонька»

Діти стають у коло. Один стає у середину кола   і зображає сову ,  а решта— жучків, метеликів, пташок. За               командою ведучого «День настає—усе оживає»,

- усі діти біжать по колу; «сова» у цей час спить, тобто стоїть у середні кола, заплющивши очі.  Коли               ведучий командує «Ніч настає—усі зупиняються і завмирають, а «сова»  виходить на полювання. Вона               вишукує тих, хто ворушиться або сміється, і веде їх на середину кола.

Вправа «Скринька труднощів першокласника»

Діти кажуть про свої труднощі в навчанні, вчитель записує їх на аркушах  паперу   і кидає в коробочку.

Вправа «Боремося  з труднощами»

Мета даної вправи сформувати уявлення про можливі способи вирішення труднощів.Діти називають труднощі, які виникають у них при навчанні, і разом з  вчителем підбирають способи їх                вирішення.

 

Гра «Веселий паровознк»

   Обирається одна дитина, яка розпочинає гру. Вона підходить до одного з учнів і каже: «Я веселий               паровозик. Давай дружити» ї і запрошує приєднатися до неї.І так, підходячи до кожної дитини,               пропонують приєднатися до паравозика.

   Підсумок.

   Рефлексія «Сьогодні мені було..., Я дізнався...»

Прощання

Блок ігор із розвитку мовленнєвої та розумовоїдіяльності

Завдання: формування довільної мовленнєвої діяльності, вміння відповідати на запи­тання так, як               вимагає завдання;

• стимулювання мовленнєвої активності, розвиток здатності виражати свої думки вербально;

• формування вміння вести діалог у ході навчальної діяльності, розповідати про послідовність               виконання запропонованої роботи;

• розвиток уяви, творчої активності.

Деякі завдання цього блоку можуть бути використані як домашні завдання.

КРОКИ .У ведучого м'яч. Діти шикуються в одну довгу лінію на певній відстані від дорослого, і               кожний задумує слово на задану тему, наприклад дерево. Ведучий кидає м'яч одному з гравців, гравець               ловить м'яч і по складах вимовляє своє слово, роблячи на кожен склад один крок. Завдання гравця -              якнайшвидше (останнім) дістатися до ведучого, тобто придумати найдовші (найкоротші) слова. Тему               гри можна довільно змінювати. ЗАКІНЧИ СЛОВО

Учитель кидає дитині м'яч і вимовляє перший склад слова (першу літеру), а учень, упіймавши м'яч,               повинен закінчити слово й кинути м'яч учителю. Наприклад, склад «зе»: зебра, земля, зелений,               зефір,...

НОВЕ ЗАСТОСУВАННЯ

Придумайте не менш як п'ять нових способів застосування для таких зна­йомих предметів, як               носовичок; столова ложка; зубна щітка; книга та ін. Наприклад, у каструлі можна влаштувати               акваріум, а зі скатертини вийде чудовий костюм для привида.

СВЯТКОВА ЛИСТІВКА

До свята ввічливі люди надсилають одне одному листівки із привітаннями. При цьому вони завжди               звертають увагу на малюнок листівки та слова вітання. Уявіть, що в одному місті вирішили святкувати               одразу кілька нових свят: День ласунів, День чистюлі, День веселунів, тощо. Допоможіть мешканцям               міста, намалюйте листівки й привітайте одне одного з цими святами.

ХТО БІЛЬШЕ СТВОРИТЬ РИМ

Педагог підбирає декілька предметних картинок і просить дитину знайти риму до зображених на них               предметів. Наприклад: огірок - молоток, зайчик—пальчик, хустка-відпустка, равлик – Павлик.

ЗГАДАЙ

Дітям пропонується до 10 предметів, які вони уважно розглядають. Слід зазда­легідь попередити їх про те,               що про ці предмети будуть поставлені запитання (якого кольору сумка, що зроблено зі скла та ін.).               Діти мають відповісти на будь-які запитання, що стосуються наданих їм предметів.

ЗАБУТИЙ ПРЕДМЕТ

Учитель кладе перед дитиною на стіл малюнки із зображенням якихось пред­метів (від 3               до 20) й у розбивку називає їх, «забувши» згадати про один з них. Дитина повинна               сказати, що саме «забули» назвати.

Подібно до цього можна попросити дитину відновити ряд із 5-7 слів, не пов'язаних між собою за змістом. Другого разу ряд читається не повністю, одне зі слів опускається. Дитина повинна відновити пропущене слово (а надалі і його місце в ряду).

ВІДТВОРЕННЯ

Дитині називають предмет чи явище і пропонують охарактеризувати його. Наприклад, кішка - м 'яка, пухнаста, із пазурами, вусата. Загальна кількість слів, що пропонуються вперше - не більш як 10, у подальшому їх кількість поступово зростає до 20. Після того як кожне з них отримає пояснення, дитині пропонують згадати або намалювати все те, що назвав учитель.

 

ЛАНЦЮЖОК СЛІВ

Дитині пропонується якась тема, за якою вона має підбирати слова. Педагог та учень по черзі називають слова Учитель промовляє слово, дитина повторює пер­ше слово і від себе додає ще одне. Далі повторюються вже два попередні слова й додається ще одне. Той, хто не зуміє повторити всі слова або переплутає їх порядок, програє.

Для кращого запам'ятовування слів можна попросити дитину зобразити слова, що пропонуються для запам'ятовування.

БУВ СОБІ КІТ...

Вправа полягає  в  тому,  щоб  підібрати  певну  кількість  означень  для іменника. Кожний з учасників повторює попередній ряд, додаючи наприкінці своє означення. Наприклад: Це був красивий кіт..

Це був красивий пухнастий кіт...

Це був красивий пухнастий кіт із зеленими очима...

Можуть бути використані різні варіанти, наприклад: Бабуся спекла пиріг. Це був... Бабуся складає у свою валізу....

НЕСКІНЧЕННЕ РЕЧЕННЯ

Педагог називає якесь слово, а потім кожний із гравців по черзі додає до нього своє слово, повторюючи все попереднє повністю. При розростанні речення слова можуть стояти в різних його позиціях (на початку, у кінці, усередині), але додавати їх слід з урахуванням змісту. Наприклад, вихідне слово сонце: світить сонце; яскраво світить сонце; на небі яскраво світить весняне сонце....

МАЛЮНКОВЕ ПИСЬМО

Колись люди не знали літер. Заміть літер та слів вони малювали малюнки. Спробуйте, подібно до стародавніх людей, «написати» за допомогою малюнків короткого листа вашому другу:

Зателефонуй мені о шостій годині;

Подаруй мені на день народженняцуценя.

Передайте свого листа другові й перевірте, чи зможе він йогопрочитати.

ДОТОРКНИСЯ ДО...

Дитині пропонується якомога швидше знайти й доторкнутися до всіх синіх (високих,гладких, тих, що починаються на літеру «к» і т. ін.) предметів.

Я ЗНАЮ...

Зі словами: «Я знаю п'ять імен дівчаток...» (назв міст, тварин і т. ін.), дитина підкидає м'яч і до кожного кидка додає слово.

ЗЕЛЕНИЙ, ЧЕРВОНИЙ, СИНІЙ

Діти стають у коло. У ведучого 3 м'ячі: зелений, червоний, синій (можна ви­різати круги з картону). Той, до кого потрапляє зелений м'яч, повинен назвати слово, що стосується лісу, до кого червоний - вогню й синій - води (наприклад, смерека, сірники, лебідь).

ЗАГАЛЬНЕ РЕЧЕННЯ

Гра навчить вибудовувати логічно завершене речення, познайомить із простими та складними реченнями.

Психолог пропонує усім разом скласти цікаве красиве речення. Умова: він починає речення, промовляючи  перші слова, а діти додають по одному слову так, щоб вийшло логічно завершене речення. Якщо хтось із гравців відчув, що реченнясклалося, закінчилося, він каже: «Стій!»

Завдання психолога - правильно розпочати речення. Наприклад, У красивому лісі.., іт. ін.

ЯКБИ...

Гра навчить уміння будувати логічно завершене речення, перевтілюватися, ставши на точку зоруіншого.

Психолог пропонує дітям закінчити речення, яке він почав. Воно будується за такою схемою: Якби я був кимсь (чимось), то я б.... тому що (щоб) ....

Наприклад:

Якби я був вулицею, то я б..., тому що....

Якби я був музикою, то я б..., тому що ....

 

ПТАХ - ЗВІР - РИБА

Педагог у випадковому порядку пропонує дитині запитання. Дитина у відпо­відь повинна згадати представника того чи іншого виду. Повторюватися не можна. Приклад: птах—синиця, риба — щука, риба — карась, звір — вовк і т. д.

ЦІКАВИЙ

Діти створюють коло. Той, що водить, називає літеру, з якої мають починатися відповіді. Потім він звертається до кожного й ставить короткі запитання: «Хто?», «Куди?», «Коли?», «Навіщо?» і т. ін. Завдання гравців-одразу ж відповідати. Переможцем стає учасник, який назвав останнє слово.

ДОБРЕ - ПОГАНО

Психолог знайомить дітей з якимось явищем (предметом, поняттям, образом), наприклад дощем, і просить відповісти на запитання: «Що хорошого в дощі?»

Діти висловлюють свою думку. Потім ведучий запитує: «А що поганого в дощі?»

У цій грі можна використовувати й спільні образи (явища, поняття, предмети). Наприклад: що хороше у хворобі? а що погане? іт. ін.

СЛОВО-КАЗКА

Гра допоможе у розвитку образного мислення, творчої уяви, збагатить словниковийзапас.

Психолог пише на дошці слово, за допомогою якого потрібно створити казочку. Слово пишеться вертикально і «розшифровується», наприклад:

К-кінь

В - вікно

І - ікона

Т- трава

 

 

БІБЛІОГРАФІЧНІ ДЖЕРЕЛА

1. Бардин К.В. Подготовка ребенка к школе.- М.: Знание, 1983.

2. Бєляєва О. Як зняти психологічне напруження дитини // Психолог.-2009.-№1.

3. Василенко Т. Рекомендації для батьків дітей, які йдуть до школи// Психолог.

-2007.-№20.

4. Готовність дитини до школи/У поряд.: Л. Богуславська, Т.Гончаренко,

Л.Кондратенко/

За ред. С. Максименка, О. Главник.-К.: Главник, 2004.

5. Іваннікова Є. Роль батьків у готовності дитини до навчання //Психолог.-2010.-

№11.

6.Кочерга О.Психофізіологічні особливості діяльності

першокласників//Початкова школа.-2005. №3.

7. Листопад М. Малюк пішов до школи (до батьківських зборів)// Психолог.-2008.-

№7-8.

8. Сливка Г. Вступ до шкільного життя. Курс для батьків майбутніх

першокласників  //Психолог.- 2009.-№7.

9. Стадненко Н. М., Ілляшенко Т. Д., Обухівська А. Г. Методика

діагностики готовності до  навчання в школі дітей шестирічного віку,-

Кам'янець-Подільський: