Багато є в тобі щедрот, моя  Вкраїно чорноброва

(розважально-інтелектуальна гра-мандрівка)

 

Мета: поглибити знання про народні звичаї, свята, розвивати пізнавальні здібності, увагу, пам’ять, виховувати шанобливе ставлення до традицій свого народу.

Оформлення:  плакат «Народознавче лото», виставка літератури про історію, культуру, традиції та звичаї українського народу.

Ігрові аксесуари: настільна друкована гра «Лото», фішки.

Обладнання: столи, стільці, стелаж для виставки.

 

Хід гри

 

Демонструється відеоролик про Україну.

 

Ведуча.  Україна – рідний край!

               Поле. Річка. Синій гай.

     Любо стежкою іти.

     Тут живемо я і ти.

 

 

Ведуча.   Любі друзі, хоч маленькі,
                Ми вже добре проте знаєм,
                Що зовемось українці,
                Й українських предків маєм.
                 Батько, мати, брат, сестричка
                 І всі інші члени роду -
                 Всі належать до одного
                 Українського народу.

 

 

Ведуча. Велика наша земля. А чи можемо ми побачити її усю відразу? Можемо! Якщо піднімемося високо-високо у небо, вище від лету птахів, і там, на висоті, нам відкриється уся українська земля: високі Карпатські гори, безкрайні степи, великий могутній Дніпро, зелені ліси.
І ось, на такій великій землі живе багато українців. Хто у горах, хто біля лісу, хто у степах, і відрізняються між собою одягом, співають різних пісень, та й музичні інструменти у них різні. Але усі вони, у якому б куточку нашої Батьківщини не жили, люблять свою Україну.

 

 

 

Ведучий. Дякуємо Аллі Олександрівні. Продовжуємо нашу зустріч.

 

Ведуча.  Наші часи позначені небувалим зростанням інтересу до проблем вітчизняної історії, витоків національної культури, до непересічних досягнень минулого.

 

Ведучий. Знання свого родоводу, історичних та культурних надбань предків необхідні не лише для піднесення національної гідності, а й для використання кращих традицій у практиці сьогодення.

 

Ведуча.   А в звичаях та обрядах – мудрість народна, яка віками збагачувалась із покоління в покоління, і в усі часи поганою вважалася та дитина, яка не берегла традицій батьків. Тож ми маємо відроджувати національну культуру, забуті традиції рідного краю.

 

Ведучий. Сьогоднішній тематичний захід  «Багато є в тобі щедрот, моя  Вкраїно чорноброва» проведено у формі інтелектуально-розважальної гри-подорожі.

 

Ведуча.   Оскільки  у нас відбудуться змагання, то необхідно обрати членів команд.

Ведучий.  Один із скарбів нашої мови, який дістався нам у спадок від предків - загадки.

Інформаційна довідка

Загадка – це дотепне метафоричне запитання, поставлене у формі хитромудрого короткого опису будь-якого предмета чи явища. Це своєрідний і дуже давній вид народної творчості. Загадування в Україні завжди було неодмінною умовою не лише розумового розвитку дитини, а й випробовування кмітливості, мудрості та зрілості дорослих. В сиву давнину загадкам надавали магічного значення, вони були пов'язані з культовими обрядами й звичаями. Вміле одгадування загадок вважалося ознакою розуму і щасливої вдачі.

Ведуча.   Отож, хто відгадає загадки, той і потрапить до складу  команд.

Ведучий.Уважно слухаємо і відгадуємо.

 

1.За лісом, за перелісом, золота діжа сходить.

                                                                                        (Сонце)

 

2. Ходить полем з краю в край, ріже чорний коровай.

                                                                                     (Трактор)

  

3. По синьому морі золотий човник пливе.

                                                                                      (Місяць)

 

4. Сім братів, усі вони однакового віку, а імена в них різні.

                                                                                   (Дні тижня)

5. Тут і там вона літає,
    і на хвіст плітки збирає.   
    Що довідається, — все
    вмить по лісу рознесе.

                             (Сорока)

 

6.  Що за диво? На гіллі
     їжачки ростуть малі.
     В них гостренькі колючки
     та зелені кожушки.

                           (Каштани)

 

7.  Ноги довгі, мов жердини,

     чваньковита ця пташина,

     нові чоботи убрала,

     по болоту почвалала.

                              (Чапля)   

 

8. У червонім фартушку
   птах стрибає по сніжку
   і розпитує синичку
   про найближчу годівничку.

                             (Снігур)

 

9.   Навесні барвиста квітка
      на галявині розквітла.
      Лиш поглянути хотіли,
      враз знялась і полетіла.

                           (Метелик)

 

10.  Що то воно:
    У воді водиться,
    З хвостом родиться,
    А як виростає,
    Хвіст пропадає?  

                               (Жаба)

 

11. Іде в горщик чорне,
    А з горщика червоне.  

                               (Рак)

 

12. Проливала дрібні сльози
    молода дівиця.
    Полоскала довгі коси
    у чистій водиці.

                            (Верба)

 

13. Як прийде весна в садочок —
    до лиця білий віночок,
    ну а восени цій кралі
    приглянулися коралі.

                           (Калина)

 

 

Ведучий. Кожний з вас отримав букву. На столах лежать папірці із написами. Швиденько сформуємо відповідні  команди.

                                                                                (Оберіг, звичай)

Інформаційна довідка

            Звичаї народу – це ті прикмети, по яких розпізнається народ не тільки в сучасному, а й в його історичному минулому.

           Народні звичаї охоплюють усі ділянки громадянського, родинного і суспільного життя. Звичаї – це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах. Звичаї, а також мова  – це ті найменші елементи, що об’єднують людей в один народ, в одну націю.

           Звичаї, а також мова, виробилися протягом усього довгого життя кожного народу.

 

 

Ведуча.   У нас утворилося дві команди з символічними назвали «Оберіг», «Звичай». Оберіть, будь-ласка, капітана.

 

Ведучий. Дозвольте, представити  членів журі:

 

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

 

Ведуча. А допоможе нам долати всі перешкоди головний герой однієї з українських народних казок.

 

Ведучий. Діти, спробуйте відгадати загадку, і дізнаєтеся, про якого персонажа ведеться мова. Яка команда першою відгадає, та отримає перший бал.

1.            Виріс цей хлопчина

               З малої деревини.

               У печі зміючку спік,

Сам на дерево утік.

Його гуска врятувала,

На крилечка свої взяла.

Принесла до тата й мами

Частуватись пирогами.

                                   ("Івасик-Телесик ")

 

2.            В’ється річка невеличка
Й хлопчик у човні сидить.
З берега матуся кличе ,
Щоб обідом пригостить .
І вгадать цього героя –
Справа зовсім нескладна.

               ("Івасик-Телесик ")

 

                 Ведуча. Відгадали? Молодці! Це - Івасик Телесик –головний  герой «Казки про Івасика Телесика», сміливий, розумний хлопчик, добрий і люблячий син.

 

                1 бал отримує команда _____________

 

 

Ведучий.  Увага! Оголошуємо головні правила та умови проведення гри-мандрівка:

 

• під час тематичних зупинок командам пропонуватимуться завдання;
• на кожній зупинці обумовлюються специфічні умови виконання завдань;
• зміст завдання зачитується один раз або демонструється на екрані;
• час для обговорення варіанту відповіді –за потребою;
• про готовність відповіді команда повідомляє піднятим прапорцем;
• прапорець піднімає капітан команди лише після звукового сигналу або повідомлення ведучого;
• за повну правильну відповідь нараховується 2 бал, за правильну неповну відповідь – 1 бал, у разі правильної відповіді на запитання суперника – 3 бали, за потребою- обумовлюється додатково;
• команда втрачає право відповідати, якщо: прапорець був піднятий до сигналу, запропонувала неправильну відповідь, звучала підказка.
• перемагає команда, яка набрала більше балів.
• рахунок гри фіксує журі.

 

Ведуча. Команди готові?

         Журі готове?

          Глядачі готові?

             Отже, в дорогу!

 

Івасик-Телесик. Розпочнемо ми подорож з рідної гімназії. У нашому навчальному закладі є кімната-музей «Наші обереги»(кабінет № 45), який ми пропонуємо вам відвідати при нагоді.

 

                Перша Зупинка «Обрядово-звичаєва».

                В одній з класних кімнат експонуються ось такі дитячі роботи. 

 

На екрані демонструється одна з картинок.

 

Івасик-Телесик. У команд є карточки з назвами зображених дійств. Яка команда першою відгадає, що зображено на картинці,  і відповідно, підніме прапорець, отримає бал. У разі подачі додаткової інформації (вказати, коли вони відбуваються і що символізують) команда отримує 2 бали.

 

               Команди готові?

 

Відповіді:

 

1. На Івана Купала (7 липня, обряд).

КУПАЛА (Івана Купала) – давньо-слов'янське свято літнього сонцестояння. Відзначалося у період підготовки до збору врожаю.

 

2. Великдень (за церковним календарем, звичай).

ВЕЛИКДЕНЬ (Паска) - найзначніше християнське свято на честь воскресіння Ісуса Христа. Відзначається у першу неділю після весняного рівнодення і повного місяця.

 

3. Коляда ( з 6 по 16 січня в різних регіонах, обряд).

КОЛЯДУВАННЯ – давній звичай зимових (переважно різдвяних) обходів із виконанням величально-поздоровчих пісень (колядок) і речитативних формул (віншівок).

 

4. Калита (Андріївські вечорниці, з 12 на 13 грудня. обряд).

АНДРІЯ – молодіжне свято, близьке за змістом до Катерини. Відповідало церковному святу Андрія Первозданного. Молодіжні зібрання цього дня були наповнені веселощами й розвагами і подекуди називалися великими вечорницями.

 

 (Після кожної відповіді демонструється короткий довідковий матеріал)

Івасик-Телесик.  Нам пора вирушати у дорогу.        

 

Ведучий. Довго летіли чи ні, а потрапили ми на   Галявину  Казок.

Інформаційна довідка

1. Багатовікова мудрість українського народу втілена у фольклорі. А казки - це найпопулярніший його жанр.  всі вони прославляють мудрість, хоробрість, доброту та кмітливість і засуджують зраду, злобу, лінощі та брутальність.

Українська народна казка, попри її багатоманітність, становить єдиний, монолітний блок нашої народної культури, утворений кількома потужними пластами, які виникли в різні історичні епохи. Найдавніші казки склалися задовго до виникнення державних утворень на нашій землі, до прийняття нашими предками християнства.

 

2.   Особливе місце в духовній сфері нашого народу належить казці. Казка незвичайним почуттям живе у кожному з нас від колиски до змужніння, адже це особлива форма мислення, форма творчості. Поряд з цим, вона – джерело знань, бо у ній зашифрований життєвий досвід багатьох попередніх поколінь, відображаються усі аспекти людського життя, а казкові сюжети розкривають ситуації та проблеми, які переживає в своєму житті кожна людина.

          В усіх народах здавна цінували виховне значення казки, адже вона несе в собі культуру, світогляд, стиль взаємин, цінності, моральні норми свого народу. Через казки різних народів дитина має можливість пізнати життя і погляд на Світ в різних куточках Землі, бо ж у казках зазвичай передається найпотаємніше і найхарактерніше для нації. Такі казки - чудовий засіб розуміння внутрішнього світу, образу думок і "правил гри" людей, що живуть інакше, ніж ми.

           Упродовж багатьох віків казка трансформувалася, дещо в ній переосмислювалося, губилося й додавалося відповідно до зміни в світогляді людини. Але давні казки не відкидалися зовсім, а пристосовувалися до нових умов життя, збагачувалися набутим досвідом і у такому довершеному вигляді дійшли сьогодні до нас.

 

Івасик-Телесик.   Казка – це світ чарівний та незвичний,
Казка – це диво, сповнене краси.
Поринуть в казку, це ж бо так цікаво,
Це справді свято, радість для душі.

 

                  Отож завдання для команд.

 

Ведуча.     У вас є карточки.

Івасик Телесик називає числа, зображені на діжечках, які він дістає з торбинки.

Якщо на картці є назване число, капітан команди каже: «стоп».

Команді задається запитання, яке в загальному переліку стоїть під номером, що відповідає названому числу.

Якщо команда протягом 20 секунд дає правильну відповідь, вона відриває комірку.

У кожній комірці заховався казковий герой.

Кількість відкритих комірок – кількість балів.

Додатковий бал отримає команда за правильну назву української народної казки, герої якої зображені у комірках вашої карточки.

 

Запитання:

1. Як називається зимовий одяг з овечих шкір хутром усередину?

                                                                                                                       (Кожух)

 

2. Свого часу вони були модними серед дівчат і молодих жінок. Їх крій настільки універсальний, що одним і тим самим виробом могли користуватись дівчата з різними статурами й віковим цензом. Назвіть їх. (Плахти – вони добре гармоніювали з вишитими або тканими блузами, були практичними в ужитку. Дівчина на власний смак підкреслювала витонченість фігури чи стушовувала окремі вади. Усе це разом узяте й визначало довголіття народного одягу)

 

3. Як називали взуття, плетене з кори дерев?                                           (Личаки)

 

 4.   Назвіть широко розповсюджене по всій Україні квадратне платове вбрання голови                                                                                                     

                                                                                                                          (Хустка)

5. Як правильно закінчити речення: „Єдиним видом натільного жіночого і чоловічого одягу в Україні наприкінці ХІХ  – на початку ХХ століття ...?

                                                                                             (Була полотняна сорочка)

 

6. Найточніша народна назва цього місяця – весільник. Про який місяць йде мова?

                                                         (Про жовтень. Це був час, коли в селах масово шлюбували дітей. Від Покрови – 14 жовтня –    вже дозволяли справляти весілля. У народі так і казали: жовтень на весілля багатий)

 

7.         Хто відігравав важливу роль в обряді хрестин?

                                                   (Куми або другі батьки новонародженого.

                                                    У церковному варіанті – хрещені батьки)

 

8. Назвіть весільний обряд, що символізував перехід молодої до заміжнього стану.

                                                          (Покривання – коли знімали з молодої весільний вінок і одягали хустку)

9.   До неї в народі ставились шанобливо й бережливо. З нею  пов’язані не тільки чисто символічні, але й етичні норми, глибокий підтекст народної моралі – про дівочу честь, що за всіх часів були найвищим взірцем шляхетності. Про який дівочий символ йде мова?

                                                                                                      (Про дівочу косу)

 

10.  Поясніть, що таке очіпок?

                                                          (Обов’язковий головний убір заміжніх жінок)

 

11.    Назвіть рослину, яка в українському фольклорі є символом сліз.

(Горох: „Сльози котяться як горох”)

 

12.  Назвіть рослину, яка у весільних приповідках і побажаннях символізує   подружнє життя, міцне здоров’я й довголіття молодих. 

                                                                                                                (Дуб)

 

13. Чим витягали горшки з печі?                                                             (Рогачами)

 

14.

 

Відповідь: казки: Колобок, Коза-дереза.

 

Отож, настав час надати слово журі.

____________________________________________________________________

Івасик-Телесик. А наша подорож продовжується. Довго летіли, чи ні, а потрапили на Леваду Обрядову.                

 

Отож завдання для команд.

Демонструється відеоролик із записом обрядового дійства. Ваше завдання відгадати назву обряду, коли він відбувається і що символізує.

            Обряд "ВОДИТИ КОЗУ"

             Серед найдавніших різдвяних містерій, що збереглися до наших днів, є обряд "водіння кози". Він відбувається на Свято Маланки (Щедрий вечір) та Василя (Старий Новий рік), 13-14 січня. Цими днями ВОДЯТЬ КОЗУ.
В наші дні містерія здійснюється гуртом хлопців, які ходять по хатах із символічною восьмикутною зорею-провісницею і з КОЗОЮ.

              Коза /цап, козел/ - об'єкт глузування і насмішок народу – є символом недовіри, малозначущості, низької ціни, марних надій. Про це красномовно "говорять" прислів'я: "Від козла ні шерсті, ні молока", "Поставили козла город стерегти", "Не буде з цапа вовни", "Послухав цапа – і сам у барани попав", "На здоров'я козі, що хвіст довгий", "Коза на базар не хотіла, та повели".
             Однак в Езоповій байці "Вовк і коза" коза – знак розсудливості, розуму й догадливості. Вона не піддається на хитрощі вовка. "Ой, вовче, вовче! Здається мені – клопочешся не так за мій живіт, як за свій!" Подібний символізм знаходимо в казці "Коза і семеро козенят".

 

Івасик-Телесик.   Не будемо баритися. Вирушаймо у дорогу!

                               Довго летіли, чи ні, а приземлилися

                                     ми у Діброві  Символічній.

Інформаційна довідка

Діброви — група типів лісу, що характеризуються багатими ґрунтами і мегатрофною рослинністю з домінуванням дуба в лісостанах. Те ж саме, що і груд.

 

Оберіг, обереги... Що означають ці слова? Обереги – від „оберігати”... Обереги – добрі охоронці оселі. Бережуть, аби до нашої хати не заходила різна нечиста сила, злі духи, які за повір’ями наших предків, приносять лихо в дім.

Берегиня, обереги – це наші  давні символи. Їхнє коріння сягає у глибину віків. Все, що є в них – це мудрість народна – те, що ми приберегли від своїх батьків, дідів, прадідів.

 

Івасик-Телесик.   Ваше завдання. Правильно відповісти на запитання.

 

1. Саме це дерево найкраще оберігало пожитки від молі. Його не точив шашіль. З нього виготовляли господарські прилаштунки: цебрики, діжки, всілякі барильця, бодні для зберігання збіжжя й муки і майже все хатнє начиння – мисник, вішалку, лави, пікну діжу, навіть поріг. Назвіть це дерево.

                                                                                                              (Сосна)

 

2. Вона символізує жіночу красу. Широко використовувалась у народній обрядовості, зокрема, у весільній. Назвіть цю рослину.

                                                                                                            (Калина)

 

3. Великий Кобзар, перебуваючи на засланні в Орській фортеці, висадив у пустелі саме цю гілочку, доглядав її, щоб прижилася й нагадувала йому про рідну Україну. Про яку гілочку йде мова?                          

                                                                                                        (Про вербову)

 

4. Назвіть рослину, яка у весільних приповідках і побажаннях символізує подружнє життя, міцне здоров’я й довголіття молодих.

                                                                                                                  (Дуб)

Інформаційна довідка

Символом сили, могутності, довголіття є дуб. Дуб живе довго. Відомий в Україні 1300-річний Дуб, який росте в урочищі Юзефін Рівненської області. У с. Верхня Хортиця росте 800-річний дуб, під яким, за переказами, відпочивали Т. Шевченко, І. Рєпін, М. Лисенко. Обхват його стовбура -8м.
Підчас грози електричні розряди найбільше "притягує" дуб. Зі 100 ударів блискавки у дерева - 54 припадає на дуб.

 

Івасик-Телесик.  Ось і нам трапився Старий-старечий дуб. А під дубом скриня. У скрині міститься деякий загадковий предмет, що є оберегом.

 

 

Ваше завдання: розгадати, про що йде мова за асоціаціями.

 

Івасик-Телесик До вашої уваги 5 підказок. Якщо команда дає відповідь за першою підказкою, то отримує 5 балів, за другою – 4 бали, за третьою – 3 бали, за четвертою – 2 бали, за п’ятою – 1 бал.

 

1.  Цей символ небесного успіху зустрічається здавна, проте ніхто точно не знає, чому саме цей атрибут вибраний талісманом.

2. Значення позитивного символу могло стати завдяки поєднанню його з образами містичних коней: єдинорога, крилатого коня Пегаса та інших.

3. Цей предмет вважається одночасно і предметом, відлякує злих духів, і символом удачі.

 

4. Значення цього предмета залежить від того, як він прикріплений (куди звернений).

 

5.   Пристосування для оберігання копит коня.

 

Інформаційна довідка

 

Виявляється, добру енергетику мають не лише знайдені справжні підкови, а і їхні зменшені копії. Такий талісман можна купити у магазині – як стверджують знавці, добре «працюють» підкови-брошки, кульчики, кулони, брелки, звичайні сувеніри. Головне – щоб зберігався «дух підкови». Але за умови, що вони зроблені із золота, срібла, міді, заліза, дерева. А от алюмінієві підкови, стверджують фахівці, ніяк не проявляють себе.

 

 

 

 

 

                      Підкова на щастя

Слова: Петро Нарівний      Музика: Ігор Іванців

Колись у дитинстві

На шляху в діброву,

Знайшла я щастя

Сріблясту підкову.

А ще пам'ятаю,

Якось по вечері

Прибив ту підкову

Мій батько на двері.

 

Приспів:

І ти шукай -              |

Щастя пізнай!          |

Долю свою знайди! | (2)

 

Тепер, як збираюсь

Кудись у дорогу,

Торкаюсь підкови

І молюся Богу.

Коли в рідну хату

Вертаюся знову,

То завжди шукаю

Чарівну підкову.

Приспів. (2)

Івасик-Телесик. Ми знову рушаємо у дорогу. Бачу Хутір Обереговий. Хатка, Хатинка, Хатиночка.

 

Інформаційна довідка

 

  Хутір — символ українського способу життя.

  Хата - це символ батьківщини; символ тепла і доброти; символ світосприймання; символ людини як духовного і фізичного начал Всесвіту.

Хата - традиційне українське житло, що являло цілком оригінальний витвір народу, було самобутнім явищем в історії архітектури, високим зразком будівельних, мистецьких, етичних та естетичних конструкцій. Довгий шлях свого розвитку пройшла хата – від приземкуватої землянки до чепурної, що вчаровувала увесь світ, оселі з білизною стін, вишневих садків, вишитих рушників на покуті, мальованих коминів і терпкого запаху рути-м’яти на долівці.

Хата моя, біла хата,

Символ тепла й доброти.

А хата Шевченка, Франка і «білий будиночок» Лесі Українки стали символічними колисками, де народились українські генії, де виплекався дух, розум, совість, надія нації, і в цьому плані символізують Україну, її духовне начало серед держав світу.

 

Івасик-Телесик. Отож ваше завдання: дати правильну відповідь на запитання.

 

1. Він відігравав важливу роль як оберіг від злих сил, а також – у практиці народної медицини. Наділення його чудодійною силою значною мірою було зумовлене цілющими властивостями і своєрідним запахом. Про яку рослину йде мова?

(Про часник)

 

2.  В який день у церкві святять груші, яблука, мед і обжинкові вінки або жмут колосся жита й пшениці?                                                

                                                                                                   (19 серпня – на Спаса)

 

3. Одна з небагатьох страв, яка витримала тиск релігійної заборони вживати в їжу кров забитих тварин. Дохристиянські народні смаки перемогли і ми донині вживаємо цю самобутню страву. Яку?

                                                                                                                   (Кров’янка)

 

4. Що вважають найсвятішим місцем у хаті?

                                                                                                               (Покуття)

5. Великий Кобзар, перебуваючи на засланні в Орській фортеці, висадив у пустелі саме цю гілочку, доглядав її, щоб прижилася й нагадувала йому про рідну Україну. Про яку гілочку йде мова?

                                                                                                            (Про вербову)

 

6. Якого птаха, що за повір’ями оберігає родинне щастя, називали „гайстриком”, „веселиком”?                                                             

                                                                                                                  (Лелеку)

 

Інформаційна довідка

 

Улюбленим птахом є лелека. Його назвали на честь божества добра і кохання - Леля. Ну, а як відомо - від кохання народжуються діти. От і приносить їх у наші домівки лелека. Говорили колись, що Лель живе у душі доброї людини, а лелека мостить гніздо на подвір'ї добрих людей.

 

Ведучий. Кожен народ має народні символи. Народні символи – це те, що найбільше любить і шанує даний народ. В одних народів їх більше, в інших менше. Називаючи народний символ, можна дізнатися, про яку країну йде мова.

 

Ведуча.  Так, коли ми говоримо – клен, то знаємо, що це символ Канади. Символіка Росії є береза, ромашка, ведмідь, горобина.

 

Ведучий. Про народні символи складено багато пісень і легенд, вони використовуються в обрядах, звичаях. Їх вишивають на сорочках, рушниках.  Народні символи – це наші святині.

 

Ведуча.  Жодна українська хата не мислиться без криниці.  Діти, а чи знаєте ви, як називається така криниця?

Діти. Знаємо! Криниця-журавель!

Ведуча. А чому саме так називається, не знаєте? Тоді послухайте, що я вам розповім.

                     Легенда

Між людей ходить така легенда. Колись, у сиву давнину, мале хлоп’я загубилось у лісі. Воно заблукало і захотіло пити. Хлопчик натрапив у лісі на глибоку криницю. Він зовсім знесилився і не зміг дістати з неї води. Де не візьмись – у небі з’явився журавель. Він спустився біля криниці, і. нагнувши свою довгу шию, дістав з неї води. Хлопчик напився і подякував журавлеві. У хлопчика прибуло сили і він знайшов стежку додому. Після того випадку люди в пам’ять про доброго птаха стали робити криниці, схожі на журавлів. І називають їх криницями-журавлями. Правда, діти, цікава легенда?

Учасники свята виконують пісню «Дзвони батькових криниць» (слова О. Богачука, музика В. Лелеки).

 

Інформаційна довідка

 

Символом туги за рідним краєм є журавель. Це щемливе відчуття, яке чути у курликанні журавлів, відчуває людина, коли вона далеко від Батьківщини.

"Журавлі кру, кру,

В чужині умру,

Доки море перелечу,

Крилонька зітру," – скільки туги викликають ці прості слова у серці кожного.

 

Ведуча. Криниця— «журавель» в наш час стала символом України.

 

Інформаційна довідка

Криниця - зосередження Добра і Краси. Вона дає воду для життя - і в їжу, і для худоби, і для очищення тіла. І вона вчить людей бути добрими і красивими душею: поважати і пам'ятати про тих, хто цю криницю викопав, та любити і розуміти тих, з ким п'єш з неї воду. Розмова біля криниці - то щоденне духовне спілкування, а сварка біля неї - то великий гріх.

Не дати води з криниці - це гріх ще більший. Тому напитися з криниці не відмовляють навіть найлютішому ворогові...

Криниця - вираз щедрості й щирості: вона щедро дає воду, але навзамін вимагає щирої душі.

Це символ здоров'я і сили, багатства і родючості, а для молодих - ще й символ краси, любові та вірності, а також розлуки і суму - в залежності від життєвих ситуацій. Хоча криниця значно глибша від колодязя - може сягати десятків метрів у глибину, а колодязь може бути поверхневим джерелом обрамленим цямриною,- вода в них однаково свята; виявляти до неї неповагу у будь-якій формі є великим гріхом.

Благородна і заслуговує вічної вдячності у Господа та людина, котра викопала криницю чи збудувала колодязь, але ніхто і ніколи не називав себе власником криниці чи колодязя, бо вони належать всім, хто живе у цьому світі.

Святість криниць і колодязів постійно поновлюється - їх освячують при спорудженні, кожного року на Водохреща, а то й при всіляких потребах. Над окремими криницями та колодязями, які підтвердили свої цілющі властивості, будують каплиці.

Для тих, хто не зміг і не зможе спорудити криницю чи колодязь, важливо спорудити в собі шанобливе ставлення до цих святинь.

 

Ведучий. Настав час надати слово журі.

________________________________________________________________________________________________________________________________________

 

Ведуча. Дякуємо членам журі!

 

Ведучий. Дякуємо членам команд та їх капітанам.

Ведуча. Привітаймо усіх учасників гри оплесками. А особливі оплески переможцям.

 

Ведучий. Хай щастить вам! До наступних зустрічей! у клубі інтелектуального спілкування!

 

Звучить мелодія пісні „Хай щастить”

 

Ведуча. Рід наш багатий на традиції, свята й обряди, прекрасний духовністю, оскільки з найдавніших часів наші пращури відбирали найцінніші надбання, збагачуючи їх, і бережливо передавали той келих мудрості і здоров’я нації з покоління до покоління. Українці вміли відчувати природу, черпати здоров’я, силу й красу з її лона.

 

Діти.                 Ми є діти українські,
Хлопці та дівчата.
Рідний край наш — Україна,
Славна і багата.

Рідне небо, ясне сонце,
Місяць, зорі срібні,
Рідний нарід – українці,
Всі до нас подібні.

Рідна віра – Свята Трійця
І Пречиста Мати.
Рідна мова - нею вчились
Бога прославляти.

Присягаєм: рідну віру
Завжди визнавати,
По-вкраїнськи говорити,
Молитись, співати.

Як ріка вгору не піде,
Як сонце не згасне,
Так того ми не забудем,
Що рідне, що власне.

Що нам рідне, те нам буде
І красне, і гоже,
Присягаєм, що так буде, —
Поможи нам, Боже!

Молитва «Господи, помилуй»
Звучить пісня «О, Україно!»

                                                                                                                   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Додаток 1

Календарні свята

Календарні свята - це найдавніша обрядовість, яка корінням сягає первісних, язичницьких вірувань, та поєднує у собі раціональний досвід і релігійно-магічні вірування наших предків. Лиш значно пізніше церква визнала існуючу систему землеробських свят та надала їй християнського забарвлення: календарні звичаї формально узгоджувалися з річним літургічним циклом православної церкви, проте дійсною основою мали трудовий сільськогосподарський календар. До складу річного аграрного кола входили зимові, весняні, літні та осінні свята, обряди і звичаї. У аграрному календарі українців не було різкого розмежування між сезонами: зимова обрядовість поступово переходила у весняну, весняна - у літню тощо. Кожен цикл свят ніс своє смислове навантаження та був насичений безліччю ритуалів і прикмет, які зв'язували між собою пори року.

Обов'язковими компонентами календарних свят українців були обрядовий стіл, господарська і сімейна магія, вшанування предків, передбачення майбутнього, ритуальні обходи і поздоровлення, рядження і маскування. Свята і обряди календарного циклу регламентували всі сфери життя українського селянина — виробничу, суспільну, сімейну. Їхня головна мета та завдання відповідали корінним прагненням хлібороба: забезпечити добробут і щастя родини, щасливий шлюб для молоді, високий урожай та плодючість худоби, відвести всіляке зло, передбачити майбутнє і вплинути на нього.

У 1917 р., коли вся народна календарна звичаєвість була віднесена до розряду пережиткових, ворожих соціалізму явищ, було втрачено чимало позитивних народних традицій. Найбільш стійкими виявилися ті форми календарної обрядовості, що втратили тісний зв'язок із релігією і трансформувалися в явище народного мистецтва, святкової розваги. Сьогодні все більше традиційних народних свят відроджуються та чимдалі активніше входять у систему сучасної культури українського народу. А Різдво, Великдень та Зелені свята рішенням Верховної Ради України від 1990 року проголошені офіційними державними святами.

•                   Зимовий цикл свят

 В народі говорять: “Зима прийшла і празничків привела”. І дійсно: взимку майже щодня – свято. Зимові свята починаються 4 грудня зі свята Введення в храм Пресвятої Богородиці, «коли вводиться літо у зиму». Цей день віщує, яким буде наступний рік: урожайним чи ні, посушливим чи дощовим. З цього дня у хліборобському розумінні починає спочивати земля, яку не можна копати лопатою аж до Благовіщення (7 квітня). Обряди зимового циклу пов'язані не тільки з періодом очікування весни як часу сівби, а й з давніми міфами про народження Всесвіту.

 У зимовому циклі простежується двочастинна структура давньої обрядовості: зустріч - проводи. Зустріччю предків на Свят-вечір розпочинався період найважливіших зимових свят - Різдвяні свята, котрі закінчувалися проводами на Водохреща. Різдвяний цикл свят був пов’язаний з відродженням нового сонця, яке відтоді починає щораз вище підноситися і тепліше пригрівати. У ньому було найбільше обрядових дійств, якими намагалися забезпечити здоров’я, щастя і достаток; багато з них також було спрямовано на вшанування покійних предків. У цей період українці колядували та щедрували – співали ритуальних пісень-побажань господарям осель та їхнім домочадцям.

 Умовно завершував зимовий цикл святкових дат, за сучасним церковним календарем, день Петра Вериги (29 січня). З ним народне повір’я пов’язувало прикмети, за якими визначали настання весни, передбачали, яке буде літо.

•                   Літній цикл свят

 Літній цикл свят, як і весняний, був заповнений хліборобськими турботами, доглядом за посівами, та не мав чітко окреслених меж. За народними прикметами його початок визначали останніми днями травня. Першою такою датою був день Івана Богослова (21 травня): за народним календарем, це був рубіж сівби ярих. З цього приводу казали “Хто не посіяв до Івана Богослова, той не вартий доброго слова.” За іншими прикметами початок літа пов’язували з періодом, коли на дубах з’являлося листя. Якщо до дня Теодора (29 травня) дуби добре зазеленіли, то й літо мало бути врожайним.

 В основі літнього обрядового циклу лежить культ рослинності та магія заклинання майбутнього врожаю, культ сонця та культ померлих. Він включає такі основні свята: Зелені свята (Трійцю), Купайла (Івана Купала), Петрів день (святих Петра та Павла), Маковія, Іллів день, Пантелеймона Цілителя, та призабуті нині свята Лади, Ярила, Громові свята. З-поміж урочистостей літнього обрядового циклу найважливішими були Зелені свята, які не мають точно визначеної дати, а випадають через сім тижнів після Великодня.

 Закінчувався літній цикл днем пророка Іллі (2 серпня), який, за повір'ями, відав громами і блискавками (у народних віруваннях пророк Ілля в процесі християнізації замінив язичницького Перуна). Хоча в народі цей день вважали присвятком, усе ж намагалися не працювати, особливо у полі, щоб не накликати на себе біди. Після Іллі вже заборонялося купатися в річках і ставках, бо «святий Ілля літо кінчає». У рештках обрядових дійств, розпорошених по «громових святах», годі дійти первісної суті давніх святкувань наших предків, і лише в Зелених святах і купальському торжестві збережено ядро прадавньої обрядовості літнього циклу.

•                   Весняний цикл свят

 Разом з пробудженням природи від зимового сну починається цикл весняних свят, що супроводжується піснями, іграми, хороводами. До весняного календаря наші прадіди зараховували й свято Стрітення (23 лютого), яке вважалось перехідним містком від зимового до весняного обрядового циклу: це був день першої зустрічі зими з літом. Але справжній прихід весни пов'язувався з появою перших птахів: прилітаючи з вирію вони на крилах несуть весну-літо, а в образі птахів прилітають душі новонароджених та прабатьків, які охороняють врожай. Приблизним початком весни вважався день преподобної мучениці Євдокії, або Явдохи (14 березня). За старим стилем Євдокії святкували 1 березня, а цей день вважали початком нового року, який приходить з пробудженням природи. У цей день прокидається байбак, але тільки вийде з нори, «тричі свисне й знову лягає на другий бік»; далі прокидається ховрашок; ще далі – риба хвостом лід розбиває.

 Весняний цикл календарних свят мав особливе значення, бо пов'язувався з закладанням майбутнього врожаю. Тому люди за допомогою обрядів та ритуальних дій намагалися всіляко прискорити прихід весни, тепла, дощу. Вони вірили, що весна принесе щедрі дари, коли її шанувати, співати їй хвалу, закликати її. Так як цей період пов'язувався ще й з пробудженням людських почуттів, то весняна обрядовість багата розмаїтими молодіжними розвагами та поетичними народними співами - веснянками, що пронизували не одне свято та обрядове дійство.

 Головним святом весняного циклу є Великдень (Воскресіння Господнє) - найбільше християнське свято, яке органічно поєднує язичницькі ритуали та церковні обряди, а завершується весняний обрядовий цикл Вознесінням Господнім на сороковий день після Великодня, щорічно у четвер.

•                   Осінній цикл свят

 Останній - осінній цикл свят замикає річне календарно-обрядове коло. Він не становить цілісної системи, а ввібрав окремі звичаї та обряди, характер яких визначався станом засинання природи та приготуваннями до зими і зимових свят. В сучасній інтерпретації рамки осіннього циклу охоплюють період від перших серпневих днів (день пророка Іллі) до дня святого Пилипа (27 листопада), після якого настає зимовий піст — Пилипівка, що триває аж до Різдва. Він включає такі основні свята та обряди: Спаса, Семена, Успіння та Різдва Пресвятої Богородиці, Покрови, св. Дмитра, Кузьми та Дем'яна, Михайла Архистратига.

 Головними моментами осіннього циклу були звичаї, приурочені до завершення збору врожаю чи повернення худоби з літніх пасовищ. У них, як і в попередніх циклах, відображена головна селянська турбота - забезпечення родючості полів, плодючості худоби, продовження людського роду. Це - основна ідея осіннього обрядового циклу. Більшість обрядів осіннього циклу в тому вигляді, в якому вони збереглися, пов´язані не із конкретною датою чи святковим днем, а із виконанням певного виду землеробських робіт в окремого господаря - початок збору врожаю, час завершення жнив та період косовиці. Кожен з них мав свої звичаї, які супроводжували процес праці. Обряди осіннього циклу також були спрямовані на родинне життя: з Покрови починалися весілля, а на Введення, Катерини та Андрія ворожили на обранців. Обрядові дії переважно переносилися у приміщення, набуваючи форми вечорниць.

 В осінньому циклі знову повторюються всі мотиви, властиві для інших циклів - так формувалося безперервне циклічне обрядове коло святкових дат з різними атрибутами і символами, але одними і тими ж мотивами.

 

Додаток 2

 

Родинні традиції, свята і обряди у формуванні дитини

 

Сім’я, як відомо, є природною основою суспільства. В сім’ї, через сім’ю, в умовах родинного побуту, праці, дозвілля формуються первинні ціннісні орієнтації та соціальні настанови молодого покоління.

Рід наш багатий на традиції, свята й обряди, прекрасний духовністю, оскільки з найдавніших часів наші пращури відбирали найцінніші надбання, збагачуючи їх, і бережливо передавали той келих мудрості і здоров’я нації з покоління до покоління. Українці вміли відчувати природу, черпати здоров’я, силу й красу з її лона. Всі творчі сили людини були спрямовані на зміцнення сім’ї, свого роду.

Від найпершого скрику новонародженого, та й навіть ще задовго до появи його на світ, жінка, керована материнським інстинктом, безпомильно визначала свою поведінку і, відчуваючи дію сил природи, точно вміла вибирати серед величезної різноманітності рослин найнеобхідніші для харчування.
           Ігри та забави, пісні із забавами, до яких долучається дитина у наступному періоді свого формування, були досить важливим етапом виховання, цілком усвідомленим проявом любові до всього живого й неживого, першим екологічним уроком. З найдавніших часів діти були активними учасниками трудових процесів, разом із дорослими дбали про забезпечення матеріального достатку сім’ї. І тільки та людина, яка успішно закінчувала цю школу праці в своїй родині, ставала добрим господарем, батьком чи ненькою, навчителем своїх дітей.

 Ідея привчання дітей до виробничих процесів знаходить своє підтвердження в дитячих іграшках (у зменшених предметах праці – сапках, грабельках, кісках, ціпках для обмолоту збіжжя, інструментах тощо), якими діти гралися під час дозвілля. Серед пам’яток трипільської культури є дитяча іграшка з кераміки – це візок на двох колесах із запряженими кіньми. Отже, давні трипільці в іграшковій, ігровій формі родинного дозвілля привчали дітей до природного матеріального світу, розуміння призначення і візка, і тварин, а також до визначення їх ролі й місця у виробничій та побутовій сферах. Сьогодні батьки так само через іграшки привчають дітей до праці, тільки тепер це не грабельки, а електронні іграшки. Таким чином, родинні традиції дозвілля, трансформуючись через перетворення та інтеграцію з новими виробничими, побутовими й культурно-освітніми умовами, набувають вираження в сучасних формах і способах функціонування.

 Дитячі ігри та забави часто були не відособленими, а входили як компоненти до весняних чи купальських, даючи змогу маленьким учасникам ненав’язливо ознайомлюватися із звичаями та обрядами свого народу. І навчати своїх дітей звичаїв та обрядів, як і навчати їх молитися Богові, – свята справа кожної матері-українки, адже участь дитини в народному ритуалі, як досліджено наукою, є одним із видів психологічної релаксації.
           Залучення дітей до дозвіллєвих занять відбувалося на всіх етапах її розвитку: дитина, підліток, юнак чи дівчина. Значну роль слід відвести старшому поколінню родини у формуванні особливого типу художнього мислення молодших та в переданні набутого від пращурів досвіду народних традицій, звичаїв, обрядів, побутової поведінки.

 У процесі історичного розвитку сім’я, як основна ланка суспільної і соціальної організації людей, постійно набувала певного досвіду адаптації в природно-матеріальних умовах і у формуванні духовного світу. Останній значною мірою матеріалізувався в морально - етичній, фольклорній, господарській і побутовій культурі народу, що забезпечувало творення родинних виховних традицій, звичаїв, які є найстійкішими елементами виховних етнопедагогічних систем. Родинні традиції, звичаї і обряди найліпше відображали досвід виховання дітей кожного народу. Розвиненість тривких родинно - сімейних, побутових і культурних традицій свідчить про високий рівень формування етносу, національності.

 До таких слід віднести пісню й танець як два потужні психофізичні чинники вираження морально-етичної й естетичної культурної цінності душі українського народу. Описи арабських і грецьких мандрівників, «Повість минулих літ» ченця Нестора засвідчують веселу вдачу давніх українців, їхню особливу музикальність, пісенність, уміння знаходити вихід із складних ситуацій, виявляти готовність до будь-яких життєвих випробовувань. Про це свідчать і археологічні знахідки Мезенської стоянки (ріжки, гуслі, виготовлені з кісток тварин). У середні віки, коли Україна знемагала в неволі, українська пісня набула нових якостей і значення: відтепер вона стає міцною духовною основою народу, відіграє важливу роль у згуртуванні української нації, піднесенні духовної культури всіх суспільних верств.

   Тривала історична функціональність родинних традицій, звичаїв і обрядів конкретного народу є свідченням його духовної та фізичної живучості, цивілізованості, культурної витривалості, доцільності існування у світовому просторі. Саме тому з-поміж найчисленніших давніх традицій, мабуть, однією з найбільш поцінованих різними народами є патріотизм – це благородне, синівське почуття до своєї Батьківщини, яка водночас є часткою світової спільноти. І той, хто втрачає відчуття своєї «малої вітчизни», нездатний осягнути надбання вселюдської культури.

   Визначальною умовою шлюбу в українців завжди була взаємна любов молодят. Уже саме звучання староукраїнською мовою слова «шлюб» як «слюб» вказує на добру волю й душевну злагоду подружжя. Ці важливі положення духовних основ української родини трансформовано в законодавчі акти про шлюб і сім’ю в Україні.

  Важливою інтеграційною основою давньої української родинно - сімейної культури виступала релігія. До традиційних дійств української сім’ї, як уже зазначалося, долучалися християнські обряди хрещення дітей, вінчання тих, хто бере шлюб, поминання померлих рідних тощо.

  Як бачимо, традиції, звичаї та обряди – це та висока поезія, без якої душа дитини не може повноцінно сформуватися, розкритися, дати багаті плоди доброти, людинолюбства, розуміння складних проблем людського суспільства. У дитинстві й підлітковому віці діти сприймають багато народних традицій ще не усвідомлено, в ігровій діяльності, що сприяє легкості й безпосередності їх засвоєння. В цьому й полягає особлива роль народних традицій, за допомогою яких значною мірою формується особистість людини. Це водночас є змістом, умовою і формою як національного, так і загальнолюдського виховання. Адже особливості національного виховання можна передати лише змістом і засобами національного, що надає оригінальності й неповторності у формуванні особистості дитини.

За своєю структурою свята та обряди – це не тільки форма дозвілля. В них закодовано всі найосновніші етнопсихічні, психологічні й етнічні генограми. Засвоюючи їх з раннього віку, людина формує не тільки стереотипні дійства, а й світоглядні структури. Народний досвід виробив цілу систему таких кодових форм. Їхні початки закладено ще в колискових піснях. Тут елементи і поетичного світогляду, і шанобливе ставлення до людини та природи, першоабетка математичного мислення, поважання праці, лицарства, працелюбства, історичного родоводу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

             Не за високими горами, не за далекими лісами є неймовірно прекрасна країна. Не бачите її – озирніться навколо! Нескореність та волелюбство в історії держави, оригінальність міфів та легенд, неповторність традицій та звичаїв, найдавніші архітектурні пам’ятки в Європі дають право кожному українцю пишатися, що він живе у такому славному краю.