GREAT BRITAIN: INTERNATIONAL RELATIONS. THE END OF EMPIRE

GREAT BRITAIN: INTERNATIONAL RELATIONS. THE END OF EMPIRE

After World War II the UNO legalized the act of liquidating the colonial system. In 1960 the General Assembly adopted the declaration of independence for colonial countries and peoples and as a result more than 70 young independent states appeared on the world map.

In the middle of the 60s the British Empire as a political system of domination over the colonial peoples came actually to its end. Almost all the colonies except a few protectorates in Africa and a few island possessions got their political independence.

Despite Britain's loss of power and status on the world stage, some small remnants of the empire remain. Whatever their racial origins, the inhabitants of Gibraltar, St Helena, the Ascension Islands, the Falkland (Malvina) Islands and Belize have wished to continue with the imperial arrangement (they are afraid of being swallowed up by their nearest neighbours). For British governments, on the one hand this is a source of pride, but on the other hand it causes embarrassment and irritation: pride, because it suggests how beneficial the British imperial administration must have been; embarrassment, because the possession of colonial territories does not fit with the image of a modern democratic state; and irritation because it costs the British taxpayer money.

The old imperial spirit is not quite dead. In 1982 the British government spent hundreds of millions of pounds to recapture the Falkland (Malvina) Islands from the invading Argentineans.

VOCABULARY

to adopt [ə'dɔpt] — приймати

remnant ['remnənt] — залишок, рештка

embarrassment [ɪm'bærəsmənt] — нерішучість, вагання

irritation [,ɪrɪ'teɪʃ(ə)n] — роздратування

to recapture [ ri:'kæptʃə] — знову захопити

QUESTIONS

1. When was the declaration of independence for colonial countries and peoples adopted?

2. Why did the British Empire come actually to its end?

3. What is source of pride and embarrassment for British governments?

4. Why is the old imperial spirit not quite dead?

Велика Британія: міжнародні відносини. Кінець імперії

Після Другої світової війни ООН легалізувало закон про ліквідацію колоніальної системи. 1960 р. Генеральна Асамблея прийняла декларацію незалежності для колоніальних країн і народів, і в результаті на карті світу з'явилося понад 70 молодих незалежних держав.

В середині 60-х років XX століття Британській імперії як політичній системі панування над колоніальними народами фактично прийшов кінець. Майже всі колонії, за винятком кількох протекторатів в Африці і кількох острівних володінь, здобули політичну незалежність.

Незважаючи на те, що Велика Британія втратила владу і статус на світовій арені, деякі маленькі рештки імперії залишаються. Незалежно від їх расового походження, мешканці Гібралтара, острова Св. Єлени, острова Вознесіння, Фол-клендських (Мальвінських) островів і Белізу захотіли залишитися під владою імперії (вони побоюються, що їх поглинуть найближчі сусіди). Для англійських урядів, з одного боку, це джерело гордості, однак, з іншого боку, це певною мірою є для них перешкодою і викликає нерішучість і роздратування: гордість, оскільки це свідчить про те, якою благотворною може бути британська імперська адміністрація; перешкодою, тому що володіння колоніальними територіями не відповідає іміджу сучасної демократичної держави; і роздратування, бо на це витрачаються кошти англійських платників податків.

Старий імперський дух ще не повністю вмер. 1982 р. англійський уряд витратив сотні мільйонів фунтів на те, щоб знову захопити Фолклендські (Мальвінські) острови, на які зазіхала Аргентина.