ХЛІБ У ОБРЯДАХ І ТРАДИЦІЯХ УКРАЇНЦІВ

Дорогобузька філія Бабинського ліцею

Бабинська сільська рада

Рівненської області

 

 

                        Всеукраїнська краєзнавча експедиція

учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна»

Напрям експедиції «Із батьківської криниці»

 

ХЛІБ У ОБРЯДАХ І ТРАДИЦІЯХ УКРАЇНЦІВ.

ВЕСІЛЬНИЙ КОРОВАЙ

 

 

 

БАБИН - 2021

                                                            Всеукраїнська краєзнавча експедиція

                           учнівської молоді «Моя Батьківщина –Україна»

Напрям експедиції: «Із батьківської криниці»

 

ХЛІБ У ОБРЯДАХ І ТРАДИЦІЯХ УКРАЇНЦІВ.

ВЕСІЛЬНИЙ КОРОВАЙ

Пошуковий загін «Дивосвіт»

Дорогобузької філії Бабинського ліцею

 

Наша адреса: вул..Гудкова 102,

С.Дорогобуж, Рівненського району, Рівненської області

 

Керівник:

Концемал Олена Степанівна

 учитель початкових класів

спеціаліст вищої категорії,

тел. 0984075032

  

Пошуковий загін «Дивосвіт»

Дорогобузької філії Бабинського ліцею

 працював під девізом:

«Сила традицій і сила творчості в їх поєднанні - животворне джерело всякої культури»

. Петро Савицький

Члени пошукового загону:  

                                            

   Командир:                       Редактор:                                    Кореспондент:

учень 6 класу                  учениця 6 класу                           учениця 6 класу

Войтович Роман                Іванчук Валерія                         Сачук Марина                

                                                             Художнє оформлення:        Кореспондент:                Фотокореспондент:          

учениця 7 класу                     учень 7 класу                    учениця 7 класу

Машлай Валентина               Літвин Андрій                 Степанчук Софія         

Зміст

Вступ ..................................................................................................................... 4

Частина І. Коротко про головне… Що таке обрядовий хліб? …………… ….7

Частина ІІ. Український весільний коровай – це символ добробуту та достатку, символ народження нової сім’ї. …………………………………….17

Частина ІІІ. Майстер-клас. Випікання весільного короваю. …………………23

Частина ІV. Майстер-клас. Весільне гільце від  юних Дорогобузьких майстрів…………………………………………………………………………..36Висновки................................................................................................................42

Список використаних джерел .............................................................................43 Додатки..................................................................................................................44

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Якби надати всім народам на світі вибирати найкращі з усіх звичаїв і звичок, то кожен народ, уважно розглянувши їх, обрав би свої власні. 

Геродот Галікарнаський

Вступ

     Цей крилатий вислів актуальний сьогодні, як ніколи. Знати, берегти і передавати кращі народні надбання — це означає берегти і шанувати історію своєї держави, свою національну сутність. На жаль, довгий час, ще починаючи з радянських часів українську національну культуру спрощували, вважали примітивною, називали «хуторянською», «шароварницькою». А відданість народним традиціям була ознакою відсталості. Тому не дивно, що сучасне суспільство не так знає і пишається набутим своїми предками культурним надбанням, не усвідомлює цінність етнокультури, без знання якої неможливе усвідомлення людиною приналежності до свого народу.

    Актуальність дослідження, збереження та популяризації української традиційної культури зумовлена необхідністю не втратити те, що ще можна зберегти. Тому що зникнення з ужитку деяких елементів народної культури, які містять небачені й нечувані скарби, може призвести до інтелектуальної катастрофи людської цивілізації.

    Зараз потрібно терміново віднайти тих людей, котрі ще володіють і застосовують в житті і побуті народні звичаї, ритуали, зберігають традиції характерні певному регіону, певній групі людей різних національностей, що проживають на території України.

    Рівненщина є полікультурною, поліетнічною областю. На її території протягом великого відрізку часу проживають різні соціальні групи населення та етноси, котрі ми називаємо меншинами. Тому протягом всіх цих років відбувався процес нашарування та переплетення культур. Але, звичайно, є й своя відмінність в звичаях, традиціях, обрядах та ритуалах, способах ведення господарства, саме на території нашої області, України.

     Усвідомлення важливої ролі пізнання і збереження культурного надбання всього народу є важливим фактором його національного розвитку.

     Давайте збережемо і передамо нащадкам найцінніші скарби народу, його культуру, що плекалась віками.

Актуальність теми роботи пояснюється тим, що сьогодні як ніколи є важливим вивчення й усвідомлення традицій і звичаїв з метою відродження і становлення світоглядних принципів українського народу, його національної гідності.

Об’єкт дослідження: народні звичаї та обряди.

Предметом дослідження  є застосування хліба в народних звичаях і обрядах. Випікання весільного обрядового хліба.

Для проведення дослідження був розроблений план роботи та завдання:

• вивчити наукову літературу по даній темі;
• дізнатися про символіку родинної і календарної обрядовості українців, пов’язаної з культом хліба;
• порівняти символіки весільного обряду  українців у традиційному вимірі і сьогоденні;
• апробувати дану роботу на виховних годинах та позакласних заходах;
• долучитися до  майстер-класу по випіканню весільного короваю;
• взяти участь у майстер-класі по створенню гільця – призабутої традиції весільної обрядовості;
• творити співаник у медіа форматі весільних однокуплетних пісень.

Ласкаво просимо до мальовничого куточку Рівненщини - села Дорогобуж, Рівненського району, Рівненської області, побудованого поблизу  залишків однойменного давньоруського міста, перша згадка про поселення якого зустрічається в літописі і датується 1084 роком, коли княжив Давид Ігорович, онук Ярослава I Мудрого.

 Частина І. Коротко про головне… Що таке обрядовий хліб?

    Що ж таке обрядовий хліб? Так називають страви, що є продуктом рільництва і мають ритуальне застосування. .Короваї, святкові калачі, бублики, весільний дивень, вареники, різдвяний книщ, зрештою каша або ж взагалі зерно, які також використовуються в різноманітних обрядах.

   

Фото 1. Опрацювання  наукової  літератури  по даній темі.

    Ще за часів наших предків, слов’яни поважливо та з шаною ставились до людей, причетних до вирощування хліба. Адже не було нічого важливішого в житті людини, ніж хліб, що займав чи не найголовніше місце в культурі, обрядах та релігії. У роки неврожаю хліба відчували голод та потерпали, хоча в лісах їжі – дичини, риби, ягід та коренів - було вдосталь. За переказами багатьох народів світу найпершим орачем був сам Господь Бог. Українські колядки, наприклад, зображають Бога та найбільших святих в образі хліборобів.

    Жителі різних регіонів України вважають, що колись були часи загального достатку всього, зокрема хліба, і голод був людям незнайомий. В ті часи зерно починалося від самої землі, наповнюючи весь колос, і звався такий багатий колос «стоколосом». І ось одного разу Христос зі своїми апостолами зайшов до чиєїсь хати і попросив поїсти, зокрема хліба. В цей час в хаті господиня пекла наразі млинці. Люди здалися їй жебраками  і замість хліба вона кинула млинець, яким перед цим витерла сліди дитини, зоставлені на лаві. Христос дуже обурився наругою над хлібом, тому пішов у поле і обідрав знизу догори такий стоколос. Пес хазяїна побачив те і почав вити. Апостол Петро почав благати Христа, щоб той залишив хоча б «на собачу долю» зерна на тому колосі. Так і сталося, і відтоді люди їдять хліба не більше ніж на «собачу долю».

    Народ поважає та шанує хліб, і так і каже про нього – «святий хліб». Існували вірування, що людина, яка ставиться неналежним чином до хліба, на тому світі буде весь час збирати ті крихти, що викинула в своєму земному житті. Хліб, що залишався, завжди згодовували свійським тваринам, іноді спалювали в печі.

    Хліб уособлює добробут, статок. Коли люди кажуть «хліб та сіль», цим вони зазивають  до оселі багатство. У дохристиянські часи хатнім духам також приносили жертви з хліба:  духам  землі – на добрий врожай, духу води – щоб не топив людей та худобу.

    Хлібом благословляли, тому що бачили в ньому оберіг від лиха, проводили в далеку путь, зустрічали. Такі  ритуали  мали  дуже велику очисну силу. Люди вірили, що навіть пожежу може зупинити хліб, варто його обнести навколо будівлі, що горить.

     Всі народні свята супроводжувались споживання ритуального хліба. Це такі своєрідні сліди колишніх жертвоприношень наших предків вищим силам. Так, наприклад, Андріївські вечорниці, що пов’язані з кусанням калети (прісної хлібини з білого борошна, прикрашеної сухими вишнями, маком, горіхами, родзинками), (Фото 1.1) пов’язують з  давнім міфом про викрадення сонця. Міфічний герой Пан Калетинський захищає сонце; сажа колись була священною річчю, тому що була пов’язана з вогнем, а сама назва «калета», за деякими версіями, ніщо інше як змінена в мовному процесі «коляда». Сам звичай грати в цю гру в давні часи був частиною обрядових ігор на Різдво. Пізніше він якимсь чином перейшов до передріздвяних  свят. На Різдво хлібом селянин перед Святою вечерею обходив господарство, приказуючи ритуальні слова про закликання добра та обминання лиха. У хаті, на покуті, під образами ставився дідух (коляда), згідно із традиціями — останній обжинковий сніп. Овес, жито, пшениця, льон - його основні складові (Фото 2 ). Це символ доброго врожаю, миру й злагоди в родині, достатку в домі. Поряд клалася хлібина і ставилася сіль. Традиція ставити в оселі на покуті дідуха походить ще з дуже давніх часів. У дохристиянських віруваннях він був утіленням бога Коляди, символом пам'яті про предків. Святковий сніп перебував у хаті протягом тижня (подекуди навіть до Водохреща). У народі казали «Дідух до хати – біда із хати».На  Щедрий вечір, після святкової вечері,  господар давав худобі хлібину з хрестом поверху, благословляючи при цьому і поділяючи між усією домашньою худобою.

Фото 1.1.  Калета.

Фото 2. Традиційний дідух.

    Україна на Масницю варила вареники, приказуючи, що навіть бусурмени в цей час їдять вареники. Колись ця страва була виключно ритуальною і була пов‘язана з культом місяця. Дівчата також готували вареники та роздарювали їх хлопцям на день Сорока святих мучеників, що був 22 березня. При цьому казали, щоб мороз не побив любистка. В цей день напікали сорок печивець з меду, що мали форму пташок, і роздавали їх дітям на те, щоби водилась птиця. Це була в дійсності своєрідна жертва, тому що коли в цей день з вирію прилітає сорок жайворонків, то вже скоро почнеться весна (Фото 3).

Фото 3. Обрядове печиво «жайворонки».

     Особливе і дуже важливе місце серед обрядового хліба займають паски. Після хрещення Русі — багато язичницьких традицій видозмінились, та були вплетені до найближчих християнських свят. Так сталось і з Великоднем, який святкується поряд із слов’янським важливим святом весняного рівнодення, яке влаштовується в честь остаточного приходу весни та відродження природи. Багато традицій, які ми звикли вважати християнськими, існували на теренах України ще задовго до його прийняття.

    Паска – це “сонячний” калач (Фото 4). Вважається, що від того наскільки вдалою вийде випічка настільки і хорошим буде увесь рік до наступного Великодня.

Перш ніж ставати до випікання найважливішої великодньої влаштовувалось велике прибирання – усе має виблискувати чистотою. Господиня має одягнути чистий одяг та попросити у Бога перед запаленою свічкою допомоги у цій відповідальній справі. Ні в якому разі не можна сваритися. Протягом усього часу приготування паски господиня має бути у гарному настрої. За звичаєм поки печеться паска господині не можна сідати й відпочивати – бо у такому випадку тісто «впаде». Наші предки вважали поганим знаком, якщо до хати зайде хтось чужий у той час коли господиня виймає з печі паску. Їдять паску тільки після того, як її посвятать. Їсти її до того – гріх.

    Із розповідей мешканки села Дорогобуж Вакульчик Наталії Олексіївни (Фото 5) ми дізналися, що за традицією паску пече найстарша жінка у родині (може керувати процесом). Дійсно, наскільки «вдалася» паска залежить здоров’я і добробут у родині. Були випадки, що розколені навпіл хлібини  ставали передбаченням втрати близьких. У давнину єдиною прикрасою Пасхального куліча був викладений посередині хрест із тіста. Після повернення з Великодньої служби, господар дому вирізав цей хрест і клав на припіку підсихати. Ніхто не повинен був його чіпати аж до свята Юрія (6 травня за новим стилем), що в народному календарі символізує прихід весни. У цей день готували свіжі крашанки, брали з припіку підсохлий хрест, виводили худобу на пасовище, обходили поля і частувались принесеним.

  

Фото 4. Кулич пасхальний.

Фото 5. Вакульчик Наталія Олексіївна, мешканка с.Дорогобуж.

Фото із сімейного архіву.

    Зимові та весняні свята були більш багаті на страви та їжу, ніж літні, в яких більше обрядів було поєднано метою висловити вшанування духам плодючості, душам померлих людей. Адже майбутній врожай залежав саме від цього шанування. На вікно виставляли свіжовипечений хліб на Зелений тиждень, щоб парою від нього похарчувались русалки. Своєрідні хлібні обряди супроводжували безліч господарських дійств: оранка, сівба, зажинки і обжинки та решта мали не проходили без них. При цьому кожен з них йшов пліч-о-пліч з обідом, де певні спеціальні страви виготовлялись з борошна. Обжинки, наприклад, починали з величезним короваєм вже з нового зерна, що роздавали по шматочку женцям та родичам.

    Без хліба не обходиться в Україні жодна важлива подія. З’явиться на світ дитина – з хлібом йдуть на родини, з хлібом приходять і на хрестини. Хліб несуть зазвичай замотаним у рушник або хустинку, щоб дитя було з хлібом та не було голим. Відлучення від материнського молока носить назву «відправлення на свій хліб».

    Хліб активно застосовується і в обрядах поховання. В останню земну путь людину проводжали, як і зустрічали, з хлібом. Стосовно суто поминальних обрядів, то традиційно поминання відбуваються на дев’ятий, сороковий день та у рік після смерті покійного. Під час таких поминань до церкви несуть «парастас» (Велика панахида), до якого обов’язково входять три білі пісні поминальні хлібини (жертовний хліб духам предків) (Фото 6). Поминальні дні майже рівномірно розподілені й протягом року і знайшли своє відображення у календарних святах та обрядах. Всі такі поминання здійснюються за допомогою жертовних страв, найчастіше – різноманітних форм хліба. Адже культ предків в українців надзвичайно розвинений і великою мірою зберігся майже у первісному своєму вигляді, з невеликими змінами трансформувавшись у християнство. Особливо широко такі поминання наявні у різдвяно-новорічних обрядах, у післяпасхальний тиждень, на Зелені свята, існують і окремі поминальні дні, наприклад, Дмитрівська й Федорова суботи та багато інших. Використовувані форми та символіка хліба у них є ідентичні описаним.

Фото 6. Поминальний хліб.

    Хліб у Церкві – символ Христа і символ самої церкви. «…Хлеб наш насу́щный даждь нам десь…» («…Хліб наш насущний дай нам сьогодні…») промовляємо у молитві. Церковний хліб – це А́ртос — особливий освячений хліб  на якому  зображений хрест з терновим вінцем, але немає Розп'ятого — як ознака перемоги Христової над смертю (Фото 7); просфóра — богослужбовий літургійний хліб, який використовується під час православного богослужіння (Фото 8); антидот – святий хліб, який приймає участь у головному святодійстві Православної Церкви – підготовці Агнца для Тіла Христового (Святе Причастя)(Фото 9).

Фото 7. Артос з Воскресінням.

Фото 8. Просфора.

Фото 9. Антидот.

    Для українців хліб не лише матеріальна річ, це – святиня, предмет обожнювання, оберіг, жертовна страва або й саме божество чи втілення божественної сили. Його цілують, ним присягають, скріплюють договір, з ним пов’язують добробут і навіть саме життя, адже слова “жити” й “жито” в українській мові мають один корінь.    Скріплену хлібом обіцянку не можна ніколи порушити. При сватанні свати заносили до хати, де чекала дівчина, свою хлібину, а отримували замість неї, коли була згода дівчини на шлюб, паляницю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Частина ІІ. Український весільний коровай – це символ добробуту та достатку, символ народження нової сім’ї

    Традиційне українське весілля складалось віками, воно має певні обряди, порядок дій та дійові особи. Та з плином часу все змінюється, змінюються люди, їх вподобання, стиль життя, змінюється і святкування однієї з найголовніших подій у житті – весілля (Фото 10, 11, 12).

 

Фото 10, 11. Молодята 1950-1960 рр.

 Із сімейного архіву Юлії Віталіївни Шевчук 

Фото 12. Весілля  Вакульчик Н.О. 1967 року.

Сучасне українське весілля поєднує українські та іноземні обряди з традиціями (Фото 13).

Фото 13. Молодята Шевчук Павло та Юлія. 2021 рік.

Та чи варто поєднувати і торт і коровай на весіллі або ж навпаки вибір одного варіанту буде кращим? З часом західні віяння почали проявлятися в українському весіллі. Великі торти з урочистою подачею стали вже невід’ємним атрибутом весільного дійства. Та варто зазначити, що коровай має давнє коріння. Його готують дотримуючись певних обрядових правил. На кожному етапі співали спеціальних пісень. Тих жінок, що випікали цей коровай, називали коровайницями, і бути ними могли тільки ті жінки, що були щасливі в шлюбі. Над ними стояла старша коровайниця. Всі жінки прикрашали себе вінками з барвінку і приходили до хати молодої перед весіллям, зазвичай то було у четвер (Фото 14) .  Розкладалися ночви, підготовлювалось борошно, найкраще з того, що було, готувались решета тощо. Сам процес випікання короваю починався з просіювання борошна. Коровай повинен мати круглу форму, розміри його говорили про достаток батьків наречених. Особливу роль відіграють прикраси короваю: складні візерунки з тіста, калина, квіти, різнокольорові стрічки. Коровай вважався символом багатства, щастя, достатку (Фото 15).

Фото 14. Коровайниці. 2021рік. Фото із сімейного архіву Л.М.Ніколайчук.

   

Фото 15. Весільний коровай.

    Короваєм зустрічають молодят на весіллі батьки, тримаючи його на вишитому рушникові. Чим пишніший вдавався випечений коровай тим щасливіше і багатше життя чекає молодят, які його скуштували. А якщо коровайне тісто залишалося то з нього випікали "гусей" - невеличкі хлібинки у вигляді гуски (Фото 16). Часто в них навіть яйця запікали. Цих "гусей", співаючи обрядову пісню, коровайниці продавали гостям під час весілля.

Ой пущу я гуску на воду,

Хорошая хресна на вроду,

А ще кращі в неї діти

Ой чи будуть «гуску» глядіти?

Фото 16. Весільні «гуси». Майстер-клас від Н.О.Вакульчик.

    Роздавали коровай на весіллі всім гостям. Урочисто та помпезно його розрізали хресні наречених (виключно чоловіки). Верхівка короваю була для молодят. Далі, називаючи кожного гостя, хресні відрізали йому шматок короваю. Низ короваю, який зветься підошвою, давали музикантам.

    За отриманий коровай гості у відповідь дякували молодятам подарунками. Так, саме в цей час колись вручали подарунки нареченим. Тепер ж це вже відбувається на початку весілля.

   Наталія Олексіївна розповідала, що на весілля також випікались шишки – маленькі булочки, зроблені у вигляді шишок. Весільна мати (мати нареченої, або нареченого) вкладала ці булочки кожному із гостей до кишені. Обов’язковим був прихід на весілля з хлібом  і гостей. Сімейні пари ішли з паляницями. Куми несли по 2 калачі, перев’язані червоною стрічкою (Фото 17). Молода із старшою дружкою (або кількома дружками) з калачами запрошувала своїх родичів, а молодий зі старшим боярином (боярами) і калачем своїх.

Фото 17. Весільний калач. Майстер-клас від Н.О.Вакульчик.

     Роздавали коровай на весіллі всім гостям. Урочисто та помпезно його розрізали хресні наречених (виключно чоловіки). Верхівка короваю була для молодят. Далі, називаючи кожного гостя, хресні відрізали йому шматок короваю. Низ короваю, який зветься підошвою, давали музикантам.

    За отриманий коровай гості у відповідь дякували молодятам подарунками. Так, саме в цей час колись вручали подарунки нареченим. Тепер ж це вже відбувається на початку весілля.

   Наталія Олексіївна розповідала, що на весілля також випікались шишки – маленькі булочки, зроблені у вигляді шишок. Весільна мати (мати нареченої,  нареченого) вкладала ці булочки кожному із гостей до кишені.

   Чим більше зразків весільних обрядових хлібів ми фіксували, тим глибше переконувались, як багато ще інформації залишилося поза нашою увагою.

Яким традиціям слідувати - вибір кожного. Ми зробили свої висновки: торт варто з’їсти на весіллі, а от коровай потрібно забрати із собою, щоб частинку весільного настрою та щастя молодят принести додому та поділитися ним із своїми рідними, друзями та навіть сусідами (Фото 18).

Фото 18. Весільний хліб.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Частина ІІІ. Майстер-клас. Випікання весільного короваю

    Народна мудрість говорить «Більше діла — менше слів». Наступним кроком нашого дослідження стало практичне заняття: проведення майстер-класу з випікання весільного короваю. Прослідковувати послідовність роботи згодилася Вакульчик Наталія Олексіївна, 1946 р.н., народилася і проживає в с.Дорогобуж, що входить до складу Бабинської територіальної громади, Рівненської області. Наталія Олексіївна перебуває у шлюбі уже 54 рік. За свій вік спекла незліченну кількість короваїв, паляниць, калачів, хлібин. Володіє власними секретами приготування. Знає весь репертуар обрядових пісень, які виконувалися під час випікання весільного хліба.

    Допомогти згодились працівниці Дорогобузької школи: Тетяна Василівна Войтович, Людмила Миколаївна Ніколайчук (Фото 19). Ці усміхнені жінки пекли весільні короваї своїм дорослим дітям. 

Фото 19. Т.В.Войтович, Л.М.Ніколайчук, О.С.Концемал (керівник експедиції)

    .Ми також отримали статус «коровайниць» не тільки спостерігаючи за процесом, а й беручи безпосередню участь (Фото 20).

Фото 20. В.Машлай, С.Степанчук, М.Сачук, В.Іванчук.

Записуйте, дорогі читачі, рецепт нашого короваю, а ми поетапно розповімо як його готувати.

Рецепт короваю записано з вуст уже професійної коровайниці: Наталії Олексіївни Вакульчик.

• 10 яєць,
• 600 г цукру,
• 1 л молока,
• 100 г дріжджів,
• 200 г вершкового маслв,
• 150 г рафінованої олії,
• 150 г меду,
• 5 пачок ванільного цукру,
• Секретний інгредієнт, який нам, дітям, не розголошувався,
• Муки – скільки «вбере» тісто.

 

Спочатку потрібно прибрати ретельно приміщення в якому будете пекти коровай, надіти чисту сукню і тільки зі світлими думками та відкритою душею приступити до роботи. У дерев’яній діжі, яка повинна бути у кожної господині, готуємо «розчину», «пробуджуємо» дріжджі. ЇЇ може підготувати і весільна мати: молоко доводимо до кипіння, всипаємо цукор, вливаємо сюди ж розтоплене масло, охолоджуємо до кімнатної температури; дріжджі розминаємо із 2 столовими ложками цукру, додаємо до молока. Діжку посипаємо мукою, сюди ж «розчину». Ставимо у тепле місце на 1 годину для бродіння. (Фото 21).

Фото 21. «Пробуджуємо» дріжджі.

Дріжджі запінилися, «задихали», можна замішувати тісто. (Фото 22).

До роботи долучаються коровайниці, заквітчані барвінками, з гарним настроєм. Очолювала весь обряд старша коровайниця. Нею могла бути тільки та жінка, яка живе з чоловіком у злагоді й любові, має добрих діток. Вважалося, що таким чином добрий сімейний лад передається молодим. У нашому регіоні коровайниць повинна бути парна кількість, щоб молоді прожили в парі. Кожна з жінок приносила для загальної випічки певні продукти: хто олію, хто яйця, хто борошно…

Фото 22. «Розчина» готова до замішування.

Весільна мати спочатку обдаровувала коровайниць фартухами і хустинами, ставила миску з чистою водою у якій жінки мили руки перед замішуванням короваю і по закінченні (фото 23). Вважалося, що ця вода має чудодійну силу. Нею підливали молоду вишеньку, щоб у родині якнайшвидше з’явились діти. Миску намагались перекинути через хату, щоб дізнатися, якої статі буде перша дитина: «…впала миска днищем доверху, чекайте хлопчика».

    Отримавши благословення від весільних батьків, починався весь обряд, який супроводжувався наспівами.

Батьку домовий, мати домова

Просимо благословення

Вашому дитяті

Коровай замісити.

У відповідь: хай Бог благословляє і ми благословляєм (тричі).

Підбиваємо 10 яєць, вливаємо до «розчини», додаємо олію, ванільний цукор, розтоплений мед, секретний інгредієнт.  Борошно обов'язково потрібно просіяти 2 рази і після поступово додавати в молочно-яєчну суміш (Фото 22).  Коли ви додасте всю основну норму борошна, ваше тісто буде комкувате, липке та дуже м'яке. Тепер найважче, але вкрай важливе, вимішування тіста. Зазвичай  двоє коровайниць вимішують, двоє тримають з іншого кінця діжку, потім міняються обов’язками. Місити потрібно постійно синхронно в одному напрямку, щоб життєва дорога молодят стелилася спільно; не можна місити кулаками, щоб молода дружина не отримувала від чоловіка «товкачів»; тісто повинно вийти не дуже тугим, щоб життя не було важким…У міру вимішування тісто буде ставати більш однорідним, гладким і менш липким. За необхідності підпилюйте діжку борошном, але зайвим не додавайте. Муки не повинно залишатись у діжці. Для цього по краям підливають трохи олії і «забирають» зайве. (Фото 24, 25).Тісто слід місити щонайменше 30 хвилин. При цьому постійно співаючи. (Додаток 1). Скажете  довго, так, довго, скажете важко, та не легко, скажете, можна в комбайні, відповім можна, але не для короваю. Короваю потрібно віддати частинку вашого серця, адже для дітей готуємо, щоб вони були щасливі.

                 

Фото 23. Руки миємо обов’язково і парами.

            

Фото 24. Коровайниці за роботою.

Фото 25. Майбутні коровайниці.

     Тісто вимісили, стало воно дуже пружним, гладким і практично не липким. Залишаємо в теплому місці підходити.

 

     Поки тісто підходить, потрібно розпалити піч, підготувати ємності, у яких випікатиметься коровай (краще їх змащувати добряче тваринним жиром і тіста класти не більше третьої частини). Коровайне тісто важке, тому і підходить не менше трьох годин у теплі. При цьому не можна гримати дверима, голосно говорити.  Наталія Олексіївна любить повторювати, що тісто любить тепло: мука повинна переночувати у теплій хаті, всі інгредієнти беруться кімнатної температури.

    Тісто збільшилось майже втроє. Настає пора виробляти коровай, який знову має вирости майже втричі (Фото 26), калачі (Фото 27), гуси (Фото 28).

    

Фото 26. Весільний коровай, прикрашений прісним тістом (коли підійде вдруге, у каструлі) і змащений збитим яйцем.

Прісне тісто (рецепт):

Тепла вода;

Мука;

Дрібка солі;

Трішки олії. Замішуємо еластичне тісто. Фігури вирізаємо ножем, формами відразу.

      

Фото 27. Калачі.

       

Фото 28. Весільні «гуси».

Фото 29. Наш весільний хліб можна «саджати» у піч.

А піч регоче,

Короваю хоче.

А припічок розлягається,

На коровай сподівається. (Фото 30).

Фото 30. Піч повинна нагоріти так, щоб і склепіння і «черин» побіліли. Якщо сумніваєтесь, що останній «оберемок» дров був зайвий, посипте «черин» сіллю.

Наш коровай «сидів» у печі 1годину 20 хвилин…І ось результат! (Фото 31, 32)

       

Фото 31. Результат спільної роботи Дорогобузьких дослідників, вмілих коровайниць, Н.О.Вакульчик.

Неможливо передати через фото запах і смак цього дива…

Фото 32. Чудо кулінарії із сумішшю традицій.

       

    Смачного! (Вдосталь куштували в школі, пригощали вчителів, друзів…ще й додому просили кусочок). Рушник під короваєм – весільний. Йому 56 років. З ним Вакульчик Наталія Олексіївна ішла під вінець і власноруч вишивала. Дякуємо майстрині, що пройшла разом з нами шлях експедиції в минуле, коли співали пісень на вечорницях, цінували людяність і берегли родинні традиції.

     Традиція випікання весільного короваю була і залишається справжнім духовним скарбом нашого народу та може бути визнана надбанням культурної нематеріальної спадщини.

 

              

 

 

 

 

Частина ІV. Майстер-клас. Весільне гільце від  юних Дорогобузьких майстрів

Частина ІV. Майстер-клас. Весільне гільце від  юних Дорогобузьких майстрів

    Традиційне українське весілля – це яскраве обрядове дійство, яке починається задовго до самого дня весілля (Фото 33).

 

Фото 33. Весілля Н.О.Вакульчик. 1967р.

    Одним з весільних атрибутів було «гільце» – вбране, прикрашене деревце, що символізувало дерево життя, дерево роду. Вважається, що гільце, як і коровай, приносить молодим щастя, захищає від зла. «Вили гільце» у суботу ввечері  (Додаток 2). Гілку прикрашали квітами, коралями, кольоровими стрічками. Коли весілля проходило влітку, ранньої осені – квіти використовували щойно зірвані. Взимку живі квіти замінювали на паперові. Гільце прикрашалось зверху донизу. Це супроводжувалось також піснями, танцями та вечерею. По закінченні гільце ставили в кутку навпроти образів.

   У неділю, після вінчання, коли весільна церемонія переходила на святкування до молодого, попереду неслася хлібина із гільцем, встромленим у неї, далі «йшов» коровай, а слідом молодята з образами (Фото 34, 35).

 Фото 34. Гільце. Весілля Н.О.Вакульчик. 1967р.

 

Фото 35. Гільце. Сучасне українське весілля.

       В кожній місцевості є свої особливості прикрашання деревця. Обов’язковим є те, що бралася гілка з вишні (прикрашала наречена з дружками) на три розгалуження (символ Святої трійці). Гілка обмотувалась тістом і обпікалась у печі, або кольоровими стрічками. Попередньо готувались коралі (кульки з прісного тіста, просмажені у олії). Кульки підфарбовувались соком буряка, моркви; смажились на малому чи більшому вогні, тому мали різні відтінки. За пишністю убранства, родина хотіла показати, наскільки великою і дружною вона є; що дівчину «беруть» із заможної сім’ї. До гільця «вплітались ружі» (квіти живі, або паперові). Зберігалось воно у родині досить довго.

    Ми спробуємо хоча б віддалено передати красу такого обряду. Зробимо традиційне гільце села Дорогобуж, Рівненської області. Допомогти нам згодилася Пастушок Марія Володимирівна, вчителька Дорогобузької школи.

    Для роботи нам знадобляться: гілка дерева з трьома розгалуженнями,  папір різнокольоровий, ножиці, нитки, клей, кольорова стрічка, готові печені кульки з прісного тіста.

    Готуємо спочатку кульки (Фото 36).

    Замішувалось еластичне тісто на основі борошна, олії, солі і води. Можна було добавити цукру.  Марія Володимирівна розповідала, що їх постійно намагались обскубати і з’їсти діти, заради яких і додавався цукор. Прісні кульки швидко підсихали, тому обов’язки розділялись. Одні дівчата виробляли намистинки з тіста, інші – смажили у олії. (Фото 37).

           

 Фото 36. Коралі з тіста. Хоч справа і дівоча, та міцні руки не завадять.

                         

   Фото 37. Вийшло смачно.

Далі намистинки з тіста нанизувались на нитку. (Фото 38).

  

Фото 38. Робота завершена. Чомусь не всі кульки на місці…Доведеться досмажувати.

   Тим часом, решта дослідників готували гілку, вирізали з паперу квіти, складали композицію (Фото 39).

               

          

Фото 39. «Діло майстра величає».

У роботі задіяні усі бажаючі.

Висновок

     Велике значення для утвердження національної самосвідомості українців мали народні звичаї, обряди, традиції святкування, які були невід’ємною частиною повсякденного життя і стали засобом збереження української  ідентичності. Вони відображають не тільки етнічну своєрідність, але й естетику, моральні цінності, ментальність, історію. Звичаї українського народу пов’язані з традиційним світоглядом, який складався протягом багатьох століть і зберіг ознаки дохристиянських вірувань. Зі зміною умов життя змінювалися й традиції святкування, відбувалася постійна трансформація обрядових дійств, деякі їхні елементи зникали, замінювалися іншими, але основний зміст та сакральний сенс збігалися.

    Таким чином, участь у експедиції «Моя Батьківщина – Україна» допомогла зрозуміти: участь у сімейних традиціях і ритуалах несе багато важливих функцій для нас, навіть якщо ми їх не усвідомлюємо. Ці традиції зміцнюють почуття цілісності маленького колективу - родини, поглиблюють взаємини між її членами, створюють упевненість і відчуття неповторності домашньої атмосфери. Саме тому сімейні традиції виконують дуже велику роль в існуванні родини. Звичаї та ритуали сім'ї - неймовірно важливий чинник стабілізації сімейної системи, що зміцнює родину й зменшує тривогу її членів, дозволяє кожному почуватися частиною чогось великого й рідного.

    Зробіть традицією вечеряти спільно, влаштовуйте недільні сніданки у колі рідних, або традиційні відпочинки сім’єю на природі, обговорюйте, які з традицій ви  хотіли б привнести у свою родину й чому. У вас з’являться спільні уподобання, манери поведінки, звичаї та погляди, які що створять свою сімейну мікрокультуру.

     Багатющий скарб звичаїв нашого народу ми отримали в спадок і мусимо зберегти його та, нічого не втративши, передати нашим дітям, щоб не перервався зв'язок поколінь, щоб зберегти генетичну пам'ять нашого народу.

Список використаних джерел

1. Антонова Євдокія Іванівна. На весілля з рушниками [Текст] : традиції і сучасність / Є. І. Антонова. - Донецьк : Донбас, 2011. - 120, [24] с.

2. Борисенко В. К. Весільні звичаї та обряди на Україні: Історико-етнографічне дослідження / АН УРСР. Ін-т мистецтвознав­ства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського; відп. ред. М. М. Пазяк.— К. : Наук, думка, 1988.—192 с.: іл.

3. Борисенко Валентина Кирилівна. Традиції і життєдіяльність етносу: на матеріалах святково- обрядової культури українців [Текст] : навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / В. К. Борисенко ; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К. : Унісерв, 2000. - 190 с.

4. Воропай Олекса. Звичаї нашого народу [Текст] : етнограф. нарис / О. Воропай. - Мюнхен : Українське видавництво, 1958 .Т. 1. - 1958. - 448 с

5. Золота книга українських традицій та звичаїв/Авт.-ук- -80 лад. І. Скрипник - Донецк: ТОВ «Агентство Мультипресс», 2011- 288 с.

6. Козяр Світлана. Українська родинна обрядовість. Віхи людської долі: весілля, похорон [Текст] / С. Козяр ; Поділ. від-ня Ін-ту мистецтвознав., фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, Обл. учбово-метод. центр культури Поділля. - Хмельницький : [б.в.], 2000. - 72 с.

7.https://tomat.rv.ua/shho-mayut-zroby-ty-rivnens-ki-gospody-n/

8.https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B9

9.https://etnoxata.com.ua/statti/traditsiji/hlib-v-ukrajinskij-obrjadovosti/

10.https://vsviti.com.ua/ukraine/82592

11.https://zn.ua/ukr/family/simeyni-tradiciyi-chomu-ce-vazhlivo-298142_.html

12.https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B8%D1%86%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B5_%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5_%D0%B2%D0%B5%D1%81%D1%96%D0%BB%D0%BB%D1%8F

 

 

Додатки

Додаток 1

Та благослови Боже

Ще й Пречистая тоже

І отець і мати

Та своєму дитяті

Коровай замісити…

***

У середу діла не робила

У віконце гляділа

Чи не прийдуть просити

Короваю місити

Чи не прийдуть прохати

Хоч за ночви подержати.

***

Ой як же я на коровай ішла

В коробочці яйця несла

Перестріли мене хлопці

Та й побили яйця в коробці

Та зробили мені біду

З чим же я на коровай піду.

***

Коровайниці з міста

Та не крадіть у кишені тіста

Бо як тая пора прийде

То в кишенях тісто зійде.

Як підете танцювати

Буде тісто випадати

***

Місіть, місіть коровайночки,

Щоби не було затерочки

Бо ми з вами мужні жони,

Щоб не були зневажоні.

***

Ой огляньсь, хазяїне, оглянься,

Як твій коровай удався.

Золотим обручем обвився,

З ясним сонечком зрівнявся.

***

Ой сходь, сходь, короваю,

А я піду погуляю

То по саду, по городу

Нема ганьби мому роду.

***

Коровай я місила,

Із Горині воду носила,

Бо ніхто і не знає,

Що у тому короваї.

Три відра водиці,

Три пуда мучиці,

Пів пуда масла,

Ще й яєць з півтораста.

***

А ми коровай зробили,

Господа Бога просили:

«Дай Боже добру долю

Молодій і молодому.

***

Ой де ж той господар дівся?

Нехай викупає коровай.

Як не буде викупляти,

Понесемо продавати.

***

Наші коровайниці «устали»,

Короваю не вбрали,

Бо в пазуху тісто забрали.

Чогось мені тісно та тісно,

Висходило в пазусі тісто.

А пазуха порвалася,

Я сорому набралася.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 2

Додаток 3

1. Диск із відео файлом, на якому у записі відтворені українські народні наспіви, що виконувалися у ході традиції випікання весільного короваю.