І.Франко. Життєвий і творчий шлях письменника, 10 клас

Тема. «Іван Франко –  трибун народний,

Пророк-ватаг, ратай-співець

І громадянин благородний…».

Життєвий і творчий шлях письменника.

Мета. Ознайомити десятикласників з життєвим шляхом І.Я.Франка, з етапами становлення як великого українського митця, висвітлити багатогранність його таланту в найрізноманітніших галузях творчості, культурного й політичного життя;

розвивати вміння складати план розповіді вчителя, зіставляти факти, робити висновки, стимулювати до самоосвіти;

виховувати почуття патріотизму, любов до України, повагу до її захисників.

Цілі.

Після уроку учні:

знатимуть: основні етапи життя І.Я.Франка, назви збірок його творів;

умітимуть: назвати визначальні риси характеру поета; розказати, що схвилювало в біографії І.Я.Франка; висловлювати власне ставлення до почутого і прочитаного.

Тип уроку. Вивчення особи письменника.

Методи, прийоми і форми роботи: розповідь учителя, бесіда, робота в групах, самостійна робота, гронування, дослідження, технології «Світлофор», «Мікрофон», «Незакінчене речення».

Обладнання: портрети І.Я.Франка, збірки творів, опорні схеми, фотоілюстрації.

Випереджувальне завдання: дібрати цікаві матеріали про життя і творчість І.Я.Франка.

Епіграф до уроку:                                             Іван Франко – могуча сила,

Як гордий дуб, міцний граніт,

Котрого буря не зломила…

М.Вороний

Хід уроку:

•        Мотиваційний етап.

•        З’ясування емоційної готовності учнів до уроку (технологія «Світлофор»: у кожного учня на парті 3 картки: зелений – готовий до уроку, жовта – не зовсім упевнений, червона – не готовий; картка, колір якої відповідає емоційному стану, кладеться зверху).
•        Актуалізація суб’єктного досвіду.

–  Прослухайте вірш. Якою ви уявляєте людину, котра написала його?

Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу,

Людським презирством, ніби струпом вкритий!

Твоїм будущим душу я тривожу,

Від сорому, який нащадків пізніх

Палитиме, заснути я не можу.

(Відповіді учнів).

Учитель. Людина палкого серця, високих поривів, щирих вболівань про долю українців.

Від смерті Т.Г.Шевченка ніхто з українців не здобув собі такої слави на Україні, як Іван Франко. Важко знайти у світовій літературі творця такого діапазону, з такою динамікою культурно-наукової і суспільно-політичної діяльності, яким був син галицького коваля І.Франко.

Всі знали в кузні коваля,

Бо линув гук зблизу, здаля.

Старий, скажу вам, мав снаги

Кувать сокири чи плуги.

Та промайнули, зникли дні,

Умер коваль в самотині,

А кузня світиться вночі –

То син з плугів кує мечі.

А. Малишко. Кузня в Нагуєвичах. 1940

 Перед вами портрет Івана Яковича Франка.

•           Як ви гадаєте, які думки непокоять письменника?

(Відповіді учнів).

Учитель. Він був поетом, прозаїком і драматургом, перекладачем і літературним критиком, істориком і теоретиком літератури, театру, мистецтва; був публіцистом, філософом, фольклористом і економістом; був одним з найвизначніших політиків Галичини кінця ХІХ – початку ХХ століття.

 

•        Цілевизначення та планування.

•        Повідомлення теми та завдань уроку.

Учитель. М. Вороний до 40-літнього ювілею подвижницької праці писав:

Іван Франко – могуча сила,

Як гордий дуб, міцний граніт,

Котрого буря не зломила…

Ці слова будуть епіграфом уроку. Вони і стануть темою нашої розмови.

•        Узгодження цілей уроку.

(Учні дописують власні цілі до тих, які визначені вчителем, ознайомлюються з планом уроку).

•        Опрацювання навчального матеріалу.

•        Учитель. Ми працюємо у великій творчій лабораторії, кожне бюро має окреме, але досить відповідальне завдання. Додаток 1.
  •   Теоретики – за допомогою тлумачного словника та довідника повинні пояснити значення слів: інтелігент, талант, геній.
  •   Біографи – проаналізувати середовище, в якому виховувався письменник, розвиток його світогляду та перші етапи випробування в гімназії.

•   Дослідники – висвітлити багатогранність таланту І.Я.Франка в найрізноманітніших галузях творчості, культурного й політичного життя.
•   Арбітри – все почуте занотувати, щоб у кінці уроку зробити загальний висновок і завершити роботу над складанням грона.
  •        Аналітична бесіда.

–  Розкрийте значення поняття «інтелігент».

Інтелігент – людина, яка зайнята переважно розумовою працею.

Інтелігент – будь-яка  вихована, культурна, інтелектуально-розвинена і духовно багата людина.

– Поясніть значення слова «талант», «геній».

Талант (гр.) – високий рівень обдарованості.

Геній (лат.) – найвищий рівень обдарованості.

•        Укладання грона до слів «Іван Франко».

Формулювання проблемного запитання.

– Чи можна Франка назвати титаном праці?

– У чому проявив себе Іван Франко як інтелігент, талановита та геніальна людина?

 

 

Учитель. На сьогоднішньому уроці розглянемо постать, яку однозначно можна назвати інтелігентом, генієм, як говорив П.Тичина, «талантом серед талантів».

М.Горький писав: «Вам, українцям, є чим пишатися в своїй культурі. Яких могутніх людей дала ваша література, яку славну традицію!

Шевченко, Франко, Леся Українка – це ж не тільки поети величезного таланту і невичерпної енергії, вони люди з великим людським серцем і розумом, з героїчною силою духу. У них є чого повчитися не тільки українцям».

Здається, життя таке коротке. Що ж може встигнути зробити за цей час людина? Щоб відповісти на це питання, звернемося до фактів.

Біографи

«Син Яця-коваля, Іван Рудоволосий,

Рибалка і мудрець, поет і каменяр…»

Іван Франко народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі на Дрогобиччині в шанованій людьми досить заможній сім'ї коваля Якова (Яця). Батько мав поле, славився як чудовий ремісник і людина непересічного розуму. У Нагуєвичах височів хрест, викуваний ним на честь скасування панщини в Галичині. Мати Івана Франка — Марія Миколаївна Кульчицька — була родом із сусіднього села Ясениці-Сільної, мала гарний голос, любила своїм дітям співати та розповідати казки. Від неї до сина Івана перейшло глибоке розуміння краси природи і неповторності кожної хвилини життя.

До ковалевої кузні сходилися люди з усієї округи: одним треба було зробити підкову чи полагодити якесь сільськогосподар­ське знаряддя, іншим — порадитися чи пожалітися, розповісти про кривди, біди чи радощі. Батькова кузня для рудоголового Яся (у дитинстві його звали ще й Мироном) стала найулюбленішим місцем. Навіть через багато літ він згадував про ковальське гор­но як символічне джерело власної сили й натхнення: «На дні моїх споминів, десь там у найглибшій глибині горить огонь. Не­величке огнище неблискучого, але міцного огню освічує перші контури, що виринають із темряви дитячої душі... У ньому проли­зуються сині, червоні та золото-білі промені, жевріє, мов розтоп­лене вугля, і яриться в його глибині щось іще біліше, променясте, відки раз по разу сарахкотять гількасті зиндри. Се огонь в кузні мойого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя. І що він не погас і досі».

«Заглиблений у книг нових і давніх стоси,

Він слухав голоси з низин і з-понад хмар…»

 Вихований у душевній атмосфері людяності і добра, Івась ріс тямовитою дитиною з чудово розвиненою пам'яттю, мисленням і уявою. Оскільки в Нагуєвичах школа знаходилась дуже далеко від оселі батьків, Яків віддав шестирічного Івана до початкової (три­віальної) школи в Ясеницю-Сільну. Тут малий Франко жив у сім'ї дядька Павла Кульчицького, який за десять днів зумів навчити хлопчика читати по-українськи. У вільний від уроків час Іван пас дядькову худобу, ходив на гору Магуру по черешні, в Діброву — по гриби, ловив рибу. І.Яцуляк, шкільний товариш Франка, згаду­вав: «Лізли у воду і пхали руки під печеру по саму шию, витягали щупаки такі великі, як пряник, і кидали на берег».

Деколи Івась приводив хлоп'ячу ватагу в батькову кузню. Най­менший, але найрухливіший, він був лідером і заводієм у хлоп'я­чому гурті.

За два роки навчання в початковій школі малий Франко навчився читати і писати по-українськи, по-польськи і по-німецьки, вивчив чотири арифметичні дії. Саме в Ясениці-Сільній Івась мав доступ до величезної бібліотеки священика Йосипа Левицького, передової людини свого часу, перекладача творів Гете й ІІІиллера. Після смерті панотця всі книги перейшли Іванові, як було обумовлено в заповіті.

У 1864 році батьки віддали Івана в Головну міську школу Дро­гобича. Навчання тут велося німецькою мовою, хоч були також уроки польської й української. Керував школою духовний орден отців Василіян. Після успішного іспиту за перший клас Франка зарахували до другого. Скромний, по-сільському одягнений хлоп­чик скоро звідав усі знущання і образи від паничів-однокласників та окремих вчителів. Михайло Кобилецький, шкільний товариш Івана, залишив свідчення, як вчитель краснопису, який раніше був економом зі села Грушів, Мелько побив Франка за те, що хлопчик надто повільно виводив каліграфічні букви: «...Мов яст­руб, прибіг до Франка з криком: «А чему ти... не пишеш?» — і почав його бити по голові так сильно, що Франко зомлів і упав під лавку. Кров залила йому голову. Мелько, збентежений, крик­нув: «Води!» Хлопці розбіглися за водою і упритомнили Франка. Мелько по хвилі запитав Франка: «А ти сконд і чий?» Франко відповів, що з Нагуєвичів, син селянина, на що Мелько фукнув: «Поцо ту хамув до школи пхаць?» Проте навіть такі знущання не зламали хлопчика, не вбили в ньому жадоби до знань, бажання вийти в люди. На превелике диво дирекції в кінці навчального року Іван виявився найкращим учнем. Батько був присутній на екзамені, тішився успіхами своєї пізньої і давно бажаної дитини і навіть заплакав від радощів. Іван Франко про це згадував так: «…Я не бачив його, а тільки, коли мене викликали першого, щоб одер­жати нагороду (книжку), то я почув, що він голосно заплакав». Через два місяці старенького батька не стало. Про його смерть Франко написав вірш «Великдень», який не зберігся.

«Дорога у житті самотньому тяжка…»

Залишившись півсиротою, Іван почав підробляти на життя, пишучи учням твори. Вчитель дивувався, що всі вихованці рап­том так порозумнішали, перестали списувати, зуміли кожен по-своєму розкрити тему. Він і уявити не міг, що більшу частину творчих робіт класу писав Франко.

Господарство Франків почало занепадати. Хоча мати була мо­лодша від покійного батька, але хвора, з чотирма дітьми не могла дати ради ще й землі і худобі. У господарстві треба було чолові­чої руки, і вдова вийшла заміж за фізично здорового і дуже ми­лосердного парубка Гриня Гаврилика, який до Франкових дітей Івана, Захара, Онуфрія та Юлії ставився, як рідний батько до рідних. Гриню, досить складного характером, Іван дуже поважав і називав татом.

Гринь дав можливість найстаршому синові дружини продов­жити навчання, відправив Івана Франка в Дрогобицьку гімназію, де був високий рівень викладання.

1 червня 1872 року хлопчина втратив матір. Інтуїтивно відчу­ваючи непоправне, під страшним дощем він прибіг з гімназії до­дому і застав неньку конаючою.

Здавалось би, після смерті жінки вітчим міг би пустити сиріт по світу голими й босими, але Гринь Гаврилик не посягнув на майно Франків. Молодшим пасинкам і пасербиці потрібна була людина, яка б замінила матір, тому він одружився з наймичкою ксьондза. Хоч як у народних піснях співається про мачух і вітчимів, Гринь та його дружина не були поганими людьми. Діти називали їх мамою і татом, завжди були нагодовані, одягнені, забезпечені.

У гімназійні роки

Навчаючись у гімназії, Франко виявив феноменальні здібності: міг майже дослівно повторити товаришам ін­формацію, яка подавалася вчителями на заняттях; глибоко засвоював зміст прочитаних книжок. А читав дуже багато: твори європейських класиків, культурологічні, філософ­ські праці, популярні книжки на природничі теми.

Інтенсивній самоосвіті гімназиста сприяла зібрана ним бібліотека, в якій нараховувалося близько 500 книжок і українською, й іншими європейськими мовами. Знайом­ство з творами Маркіяна Шашкевича, Тараса Шевченка, захоплення багатством і красою української мови викли­кають у нього підвищений інтерес до усної народної твор­чості, стимулюють запис її зразків. Високо розвинене чуття поетичної краси й правди, сприйняте від селянського трудового середовища, склало світоглядну основу творчості Франка-гімназиста.

На роки навчання в гімназії припадають і перші спроби на ниві літературної творчості. Франко, виконуючи пись­мові завдання з різних предметів, вдавався до їх худож­нього викладу.

Досконало володіючи німецькою і польською мовами, він у віршовій формі написав кілька драматичних сцен на сюжети з всесвітньої історії, переклав українською мовою окремі твори античних і новітніх авторів. У 1874 р. його ранні вірші надрукували на сторінках львівського студентського журналу «Друг». Так в українській літера­турі з'явилося нове ім'я.

«Франко був дуже здібний... Він ішов до VII класу й охоче рішився обох нас учити. Так учив нас цілий рік, і ми йому щось там платили. Але за той час ми так пізна­лися і заприязнилися, що він уже від нас ніякої заплати не хотів брати й учив нас лише з приязні в цілім другім році аж до своєї матури. Є це дуже гарна риса його характеру, що вже проявилася в Івана Франка в молодих літах. В гімназії був Франко дуже скромний і несмілий. Ходив у полотняній блузі, носив багато книжок і дуже багато читав» (І.Погорецький. Франко в гімназії. 1926).

У вирі громадського життя

Дослідники. Додаток 2.

Франко-поет. Ліричні поезії Франко творив впродовж цілого свого жит­тя — і у дні юності, і у зрілому віці, і на схилі літ. Зрозуміло, що за цей час кардинально змінювались суспільні умови життя на Україні і в найближчому оточенні поета, не було застиглим його світосприймання. Почуття поета далеко не однакові у двадцять років, у сорок років або тоді, коли надходило шістдесятиріччя. Його віршована спадщина складається із десятка збірок («Баляди і разскази» (1876), «З вершин і низин» (1887, 1893), «Зів'яле листя» (1896), «Із днів журби» (1900), «Semper tiro» (1906)) та 30 ліро-епічних поем («Панські жарти», «Лис Микита», «Похорон», «Мойсей», «Іван Вишенський», «Каїн» тощо).

♦ Які ви ще знаєте поетичні твори Івана Яковича?

«Він дав поетичні обробки багатьох європейських та східних тем і моти­вів, створив великий цикл поезій за мотивами історії стародавнього світу, найбільше римської історії, перекладав вавілонські гімни й молитви, індійські легенди з «Махабхарати», великі цикли староарабської, давньогрецької та давньоримської поезії, епічну поезію народів світу, зокрема старошотландські, староанглійські, старонорвезькі, староісландські балади, іспанські роман­си, албанські, португальські, італійські, німецькі, єврейські, китайські, болга­рські, сербсько-хорватські народні пісні, уривки з угорського народного епосу, дав цикл «Циганські мелодії», переклав «Слово о полку Ігоревім» і «Краледвірський рукопис».

В. Шевчук «Із вершин та тайн»

♦ А які ви знаєте прозові твори Франка?

Франко-прозаїк. Ще в ранні роки у Франка виник задум створити пано­рамну картину життя народу в різних його напрямах, прагненнях, ілюзіях, настроях, показавши у ній різні стани і групи галицької суспільності. Це мусили бути не лише ескізи, оповідання, нариси, а можливо, й більші твори, щось подібне до настанови Гоголя у «Мертвих душах» — «показати всю Русь зверху донизу». Такий задум здійснив уже Бальзак у «Людській комедії» і Золя в епопеї «Ругон-Макари». Це було своєрідною програмою для епічних полотен митця.

Франко-публіцист. Чимала спадщина Франка-публіциста. Він друкувався в українських виданнях «Народ», «Хлібороб», «Громадський друг», співпра­цював із польською газетою «Рrаса» та німецькою «Dіе Zeit». Робота в про­гресивній періодиці, і поетична, і публіцистична, зв'язувала Франка з життям, з політичною боротьбою, кріпила його життя.

Про активну роботу на ниві публіцистики свідчить такий факт: Іван Франко є екс-рекордсменом по використовуванню псевдонімів, яких мав небагато-немало — 99, а поступався лише одному О. Кониському (141 псевдонім). «Від однієї часті львівської молодіжі», «Від імені веча венской руской молодежи» — за цими псевдонімами приховувалася творча думка Великого сина України. Причин щодо такої кількості псевдонімів у І. Франка було кілька :

1) проблеми з цензурою;

2) створення масовості у своїх журналах;

3) бажання друкуватися у жіночих виданнях;

4) мода.

•   Спробуйте згадати ще 5 псевдонімів І. Франка. (Мирон, Іван Живий, Дженджалик, Хома Брут, Віршороб Голопупенко).

Франко і театр. Театром І. Франко захоплювався ще зі шкільних часів. Так, у 1873-1879 роках, коли був учнем Дрогобицької гімназії, Франко співпра­цював із трупою О. Бачинського, переклав для неї «Марнотратника» Реймунда, переробив мелодраму «Прекрасна Олена» Ж. Оффенбаха, оперу «Моряки на пристані» Й. Зайца на оперету, повиправляв давніші саморобні переклади, переклав оперу «Пенсіонерка» Г. Сутьє і почав перекладати драму К. Гуцкова «Уріель Акоста», котра залишилася недокінченою. Потім упродовж усього життя І. Франко цікавився театром, ставши істориком українського театру і театральним критиком, а також одним із найвидатніших українських драма­тургів.

Франко і народна пісня. Зароджена матір'ю любов до пісні палала в сер­ці Франка впродовж усього життя. Сам Каменяр не був висококласним вико­навцем, його голос (баритон) був дещо сиплуватий, але він був сповнений виразності почуттів й тонких нюансів.

Франко-фольклорист. Доробок Франка-фольклориста складав близько 400 пісень і 1800 коло-мийок, які він почав записувати з десяти-річного віку. Про його відчуття музичного ритму свідчить той факт, що на його твори було написано близько 200 композицій, а на окремі твори по де-кілька. Микола Лисенко, який підтримував при- ятельські стосунки з Франком, написав на його тексти шість романсів, два хори. Можливо, сказався стиль написання віршова­них творів великого митця. В. Шевчук зазначає, що «коли думка визрівала, він, ідучи по місту чи ходячи по кімнаті, висвистував собі якісь мелодії, щоб було легше знайти відповідну форму».

Звучить пісня на слова Івана Яковича «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...».

Франко і книга. І. Франка вважають найбільшим книголюбом серед письменників-класиків. Ще школярем він зібрав собі невелику бібліотеку в 500 томів, хоч грошей на те не мав.

 Як йому вдалось це зробити? (Виконував за товаришів письмові завдан­ня, в нагороду брав лише книжки).

Щотижня заходив у книгарні, де мав «особистий рахунок», купував часто антикварні книги, повторюючи при цьому фразу:

 – Продовжте слова І. Франка, які він говорив про книги: «Я їх не чи­таю, а...» (нюхаю).

Працездатність Франка.

Писав і в тюрмах, і майже непритомніючи від голоду; писав і в затемнених кімнатах, коли ледве не повністю втратив зір у 90-х роках; вчився писати лівою рукою, коли параліч покалічив праву руку, диктував, коли відмовили обидві.

Деяку інформацію про робочий день І. Франка ми можемо почерпнути із книг.

     «Як відомо, Іван Франко був одним із перших професійних письменників, які заробляли собі на хліб пером, через що особливе значення мав для пись­менника розпорядок робочого дня. Лягав він пізно, а вставав найпізніше о 9-й ранку. Виходив на прогулянку, після чого брався до термінової роботи, за одним присідом невтомно міг працювати 5-6 годин. Близько 10-11 години Франко робив мандрівку від своєї хати до вул. Чарнецького, на якій містилася редакція «Літературно-наукового вісника», «Записок наукового товариства ім. Шевченка» та «Українсько-руської видавничої спілки». Там він здебіль­шого проводив цілий день, редагуючи і коригуючи рукописи, беручи участь у засіданнях. Часто заходив по дорозі в бібліотеку «Оссолінеум» або Народно­го дому. Близько 2-ї години Франко повертався додому на обід. Післяобід­нього відпочинку І. Франко не визнавав. Писав він здебільшого до 4–5-ї го­дини, тоді знову повторював свій шлях або йшов чи по вулиці Баторія, чи по Академічній (тепер проспект Шевченка).

Така працездатність породила навіть літературну бувальщину «За бар'єром — бар'єр»:

Іван Франко попросив фольклориста Володимира Гнатюка підготувати статтю і дав йому тиждень строку.

•      Я не можу цього написати за тиждень, — сказав Володимир Михайло­вич. — Вам легко, бо ви таку статтю напишете за один день.
•      Зовсім не легко, — заперечив Франко, — бо якщо напишу її за день, то зразу ж мушу починати щось нове.

На перешкоді самовідданої праці в ім'я народу не могли стати навіть ка­ральні органи, які тричі кидали Івана Яковича у в'язницю: 1877 — перший арешт, який вилився у «страшну і тяжку хворобу»; 1880 — другий арешт, що породив натуралістичний твір «На дні»; 1889 — третій арешт.

Попри все, результатом 40-річної діяльності, яка широко відзначалася у Львові, було 6 тисяч художніх творів та чимала низка наукових публікацій, статей, заміток тощо. Усе це свідчить про неабияку напругу, тому що витри­мати такий темп було під силу далеко не кожному. Але такі люди, як Берклі, Ломоносов, Франко, витримували. Перший разом із Свіфтом та Джойсом представляють Ірландію на світовому рівні. Другого називають російським Соломоном, оскільки талант його проявився в хімії, фізиці, математиці, по­етиці, риториці, літературознавстві тощо. Про Івана Франка влучно сказав Д. Павличко: «Титанічна діяльність Франка відбила національні боління розі­рваної між імперіями Романових і Габсбургів української землі... Шевченко народив, а Франко виховав українську націю».

Слово арбітрів. Технологія «Мікрофон»: продовжіть речення «Іван Франко…»

(Висловлювання учнів).

•    Гронування.

•        Рефлексивно-оцінювальний етап.

Учитель. Іван Франко – непересічна особистість, людина з великої літери. Усе своє життя присвятив служінню рідному слову, рідному українському народу. Рідко у житті можна зустріти такого титана праці, велетня думки, видатного вченого, талановитого письменника, який би став повністю рабом своєї справи.

Усні відповіді на запитання:

– Чи збулися ваші сподівання щодо сьогоднішнього уроку?

– Чи досягли ви поставлених цілей? Якщо ні, то чому? 

– Що найбільше вдалося вашій групі сьогодні, а що – ні? Чому?

– Заповніть картки оцінювання. Поставте оцінку собі та назвіть учнів, які, на вашу думку, найкраще працювали на уроці.

•        Домашнє завдання.

Робота в групах:

1.   Підготувати аналіз системи образів-символів у збірці «З вершин і низин».
2.   Виразне читання поезії «Гімн» та аналіз її.
3.   Підготувати ідейно-художній аналіз поезії «Гримить!».
4.   Дослідити роль художніх засобів у віршах «Гріє сонечко!..», «Земле, моя всеплодющая мати…».