Іван Котляревський «Наталка Полтавка»
Цитатний диктант
-
«Де ти тепер? Може, де скитаєшся в нужді і горі і проклинаєш свою долю; проклинаєш Наталку, що через неї утеряв пристанище; а може, забув, що я живу і на світі. Ти був бідним, любив мене – і за те потерпів і мусив мене оставити; я тебе любила і тепер люблю. Ми тепер рівня з тобою: і я стала така бідна, як і ти. Вернися до мого серця! Нехай глянуть очі мої на тебе іще раз і навіки закриються...» (Наталка про Петра).
-
От юних літ не знал я любові,
Не ощущал возженія в крові;
Как вдруг предстал Наталки вид ясний,
Как райский крин, душистий, прекрасний;
Утробу всю потряс;
Кров взволновалась,
Душа смішалась;
Настал мой час! (Возний про себе співає).
-
Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву,
Пошануйте сиротину і не вводьте в славу.
Не багата я і проста, но чесного роду,
Не стиджуся прясти, шити і носити воду. (Наталка співає про себе).
-
«Золото – не дівка! Наградив бог Терпилиху дочкою. Кромі того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, – яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить» (Виборний про Наталку).
-
«… понадіявшись на своє багатство, зачав знакомитись не з рівнею: зачав, бач, заводити бенкети з повитчиками, з канцеляристами, купцями і цехмистрами – пив, гуляв і шахровав гроші; покинув свій промисел і мало-помалу розточив своє добро, розпився, зачав гримати за Наталку на доброго Петра і вигнав його із свого дому; послі, як не стало і посліднього сього робітника, зовсім ізвівся; в бідності умер і без куска хліба оставив жінку і дочку» (Виборний про Терпила).
-
«Один собі живу на світі, як билинка на полі; сирота – без роду, без племені, без талану і без приюту. Що робить – і сам не знаю. Був у городі, шукав міста, но скрізь опізнився. Одважусь в пекло на три дні! Піду на Тамань, пристану до чорноморців. Хоть із мене і непоказний козак буде, та єсть же і негіднійші од мене. Люблю я козаків за їх обичай! Вони коли не п'ють, то людей б'ють, а все не гуляють» (Микола про себе).
-
«Як бачиш: бурлака на світі; тиняюсь од села до села, а тепер іду в Полтаву» (Петро про себе).
-
«… бундючиться, що помазався паном. Юриста завзятий і хапун такий, що із рідного батька злупить!» (Микола про возного Тетерваковського).
-
«… чоловічок і добрий був би, так біда – хитрий, як лисиця, і на всі сторони мотається; де не посій, там і уродиться, і уже де і чорт не зможе, то пошли [його], зараз докаже» (Микола про виборного Макогоненка).
-
«Чотири годи уже, як розлучили мене з Наталкою. Я бідний був тогді і любив Наталку без всякой надежди. Тепер, наживши кровавим потом копійку, спішив, щоб багатому Терпилові показатись годним його дочки; но вмісто багатого батька найшов мать і дочку в бідності і без помощі. Все здається, близило мене до щастя, но, як на те, треба ж опізнитись одним днем, щоб горювати во всю жизнь! Кого безталання нападе, тому нема ні в чім удачі. Правду в тій пісні сказано, що сосідові все удається, всі його люблять, всі до його липнуть, а другому все як одрізано» (Петро про себе).
-
«Я ішов в Полтаву, но тепер піду так, щоб ніколи сюда не вертатись... /…/ Я через тебе [Наталку] оставив Полтаву і для тебе в дальніх сторонах трудився чотири годи; ми з тобою виросли і згодовалися вкупі у твоєї матері, ніхто не воспретить мені почитати тебе своєю сестрою. Що я нажив – все твоє…» (Петро про себе).
-
«Був я і у моря; був на Дону, був на лінії, заходив і в Харков» (Петро про себе).