Література рідного краю. Богдан Лепкий «На Україну повернусь…»

 

Тема: Література рідного краю.

Б.Лепкий «На Україну повернусь…»

Мета: поглибити знання учнів про життєвий і творчий шлях Б.Лепкого, розкрити ідейно-художнє багатство його творів, навчити виразно і проникливо читати поезію; розвивати навички роботи з критичною літературою, удосконалювати вміння працювати в групах; виховувати інтерес до духовної спадщини письменника, вірного сина України.

Обладнання: портрет Б. Лепкого, виставка творів письменника, стенд-газета «Славний син золотого Поділля», фотовиставка – репортаж про екскурсію   в Бережанську гімназію ім. Б. Лепкого та музей Богдана Лепкого.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

 

Епіграф уроку: Для Укрїни треба не тільки вмирати, для   України треба жити.

                                              Б. Лепкий

 

Я жив,терпів і вмирав за міліони.

А ви? Ви мовчите ? Де ж ваші лиця?

Чи ви жиєте ? Чи життя вам сниться?

                                              Б.Лепкий.

 

 

 

 

 

 

 

 

Хід уроку:

Пісня « Журавлі» (у виконанні вчителя,учні підхоплюють…)

 

Видиш,брате мій,

Товаришу мій,

Відлітають сірим шнурком

Журавлі в вирій.

 

Кличуть: кру, кру, кру.

В чужині умру.

Заки море перелечу,

Крилонька зітру.

 

Мерехтить в очах

Безконечний шлях,

Гине, гине в сірих хмарах

Слід по журавлях.

 

Кличуть : кру, кру, кру.

В чужині умру.

Заки море перелечу,

Крилонька зітру.

 

Вчитель: Відлітали в вирій  журавлі. Відлітали  і, здавалось, більш не повернуться.Безмірна туга  і печаль розноситься по цілому світу від того журавлинного плачу…І ось уже більше століття цьому безконечному,вічному пташиному лету, а серце зранене щемить, тужить, тремтить пекуча сльоза скорботи в роз’ятреному тілі матері –України.

 

-Хто ж то є ті журавлі,що не дочекалися весни на Батьківщині і у вирію так довго?

-Хто ж дав цим пісенним «Журавлям» такі могутні крила для польоту?

-Богдан Лепкий. Поет, прозаїк, науковець– літературознавець,  художник.

 

Повідомлення теми, мети, епіграфу уроку

(учні записують в зошити)

Основний вид роботи на уроці – це групова навчальна діяльність.Напередодні уроку учнів класу було розділено на групи,кожна із яких отримала випереджувальне завдання.Як вони справились із ним,вони продемонструють протягом уроку.

 

І група – «Літературознавці» (досліджували біографію Б.Лепкого)

ІІ група -Читці – декламатори,актори.

ІІІ група – учень – історик

ІVгрупа–«Мандрівники»(підготували репортаж про поїздку в Бережани)

 

Вивчення нового матеріалу

Вчитель:Богдан Лепкий…

Це людина небуденного письменницького таланту, глибокої ерудиції, виняткової культури, поваги та серйозності.

69 років життя і півстоліття творчої муравлиної праці – це велетенський шмат часу. Лепкий, вроджений лірик, умів зігріти його теплом свого серця, освітити сонцем своєї душі.

Любов до України, непохитна віра в її майбутнє – це витоки його твору «Мазепа», що став жертвою письменника на вівтар нації. Коли кликала справа, Богдан Лепкий умів схилити шию в ярмо громадського та національного обов’язку. У слушну годину вмів, набравши в груди повітря, випрямитися на ввесь зріст і крикнути: «Бийте в дзвін! Щоб не було на рятунок запізно. Щоб онуки батьків не прокляли, що не вміли краю боронити…»

За працьовитістю та універсалізмом його можна порівняти хіба що з Іваном Франком. Він є автором 80 поем, 75 оповідань, 15 томів повістей, 10 збірок поезій, керівник 20 літературознавчих розвідок, упорядник, редактор і видавець 60 томів творів українських письменників.

Звідки ж походить Богдан Лепкий, хто його батьки, де навчався, працював, публікував свої твори? У чому ж секрет багатогранності його таланту?

 

Учень – літературознавець 1: Рід Лепких бере свій початок від ХVІ ст. У ньому були і священики, і вчителі гімназії, і редактори, і фольклористи – етнографи, і письменники. У родинному гербі Лепких поєдналися і військовий шолом, і хрест, і гусяче перо. Хрест мав універсальне значення, мовляв, усе робиться на світі Божому під знаком хреста, гусяче перо, очевидно, вказувало на те, що серед Лепких будуть і письменники, публіцисти, вчені; шолом передвіщав появу в роду військових діячів.

Так воно і сталося. Сильвестр Лепкий – батько Богдана поєднував дві професії – духовну і світську, коли не тримав у руці хреста, то брався за перо, брат Богдана – Левко – був поетом, музикантом і воїном - кіннотником. Сам Богдан Лепкий, окрім письменницької діяльності, був ще й видавцем – текстологом, визначним педагогом, талановитим читцем – декламатором, виступав як актор на концертах. Батьківщиною роду Лепких є Поділля – край благословенний, щедрий, овіяний легендами, якому Б.Лепкий присвятив поезію «Заспів».

 

Читець 1: вірш «Заспів»(«Колисав мою колиску»).

 

Учень – літературознавець 2:  Хочу доповнити розповідь про народження Лепкого. За найправдивішими джерелами це сталося 4 листопада 1872 року. А 9 листопада (цю дату зазвичай називали днем народження) був хрещений Б.Лепкий. Його мати в цей час гостювала в Ялинкуватому на Бойківщині, далеко в Карпатських горах. Почувши, що наближається час пологів і боячись народжувати свого первістка не у своїй хаті, без належної опіки, вибралась до рідної оселі на Поділлі, де її чоловік Сильвестр Лепкий був священиком. Але свого скарбу додому не донесла: недалеко від Крегульця, на хуторі Кривенькім, сповила сина Богдана.

Родина Лепких була така, як і багато інших родин священиків у Галичині: в ній плекали традиції, мову і культуру народу, доброзичливо ставились до трудового люду, приймали однаково і таких високих гостей, як Франко, Стефаник, і простих селян. Висококультурну атмосферу Лепких створював насамперед батько Б.Лепкого, Сильвестр Лепкий, який був сільським священиком, знаний серед парафіян як гуманна і високоосвічена людина. Досить сказати, що він теж писав вірші, які підписував псевдонімом Марко Мурава, грав на скрипці.

Мати, Домна Глібовицька, теж відзначалася вихованістю і високою культурою, була закохана в народну пісню, гарно співала і грала на гітарі, чудово малювала, робила витинанки.

Любов до музики і малювання передала своїм синам.У родині Лепких панував культ книги, витав дух любові до рідного краю, до життя обездоленого люду. Така спокійна священича атмосфера виховання у батьківському домі знайшла відображення у вірші Б.Лепкого «Наука».

 

Читець 2: вірш «Наука».

 

Учень–літературознавець 3: Перші уроки освіти і виховання майбутній письменник здобув у батьківському домі. Швидко – за одну зиму – навчився читати, писати і рахувати. Уже в дитинстві знав напам’ять багато віршів Т.Шевченка, читав «Марусю» Квітки –Основ’яненка.

Коли Богданові виповнилось 6 років, батьки віддали його до Бережанської «нормальної» школи з польською мовою навчання (відразу до другого класу).

Батьки в той час перебралися з цивилізованого Крегульця до глухого Поручина. Між Бережанами та Поручином проходило життя Богдана, фомувався його характер і світогляд.

Після «нормальної» школи Лепкий вступив до Бережанської гімназії. І місто Бережани, і сама гімназія як осередок культурного життя дали письменникові немало. В гімназії були українські та польські хори. Щороку в Бережанах влаштовували міцкевичівський, а згодом шевченківський концерти. Час від часу сюди приїжджав мандрівний театр «Руської бесіди», де Богдан мав змогу познайомитись із Степаном Яновичем (батьком Леся Курбаса)

Українська мова в гімназії спершу не викладалась, лише згодом ввели цей предмет.

Писати Богдан почав дуже рано.Ще в другому класі гімназії під впливом бабусиних оповідей написав поему про русалок, але сховав під стріху, де вона і пропала.

Згодом Б.Лепкий почав серйозно готуватись стати художником. Але навчання у Віденській академії мистецтв моральногго задоволення не принесло. Він став відвідувати лекції у Віденському університеті, став учасником студентського товариства «Січ», близько сходиться з відомим фольклористом Філаретом Колессою.

Як бачимо, в цей період Б.Лепкий шукає себе, визначає свою майбутню дорогу, свій шлях. Свої роздуми він відобразив у поезії «Не раз обгорнуть безталанну душу».

 

Читець 3: Вірш «Не раз обгорнуть безталанну душу».

Учень літературознавець 4: Далі Лепкий переходить до Львівського університету. Українську мову та літературу тут викладав Омелян Огоновський, лекції якого слухав ще Іван Франко. На ті роки припадає активна літературна творчість Б.Лепкого. Він пише поезії, оповідання, перекладає.Його твори починають з’являтися на сторінках «Діла», «Буковини» та інших періодичних видань. Після закінчення університету – знову Бережани, гімназія, де Лепкий викладає українську та німецьку мови та літературу. Але тут, у віддаленому провінційному містечку, не міг на повну силу розгорнутися його талант. Він переїжджає у Краків, де в Ягеллонському університеті було відкрито лекторат української мови та літератури. З-під пера Лепкого вихидить багато творів, в яких звучить туга за рідним краєм, отчим домом, спогади про дитинство.

 

Читець 4:  вірш «І в мене був  свій рідний край».

 

Учень – літературознавець 5: Коли почалася перша світова війна, вже немолодого письменника мобілізують до цісарської армії і послали б на фронт, якби друзі не подбали про його призначення на культурно – освітню роботу в табір для військовополонених. Незабаром опинився в Німеччині. В 1917 році відвідує Жуків, Бережани, потім живе у Берліні.

У 1925 році повертається до Кракова. У 30 –ті роки щороку приїздить у село Черче недалеко від Рогатина. В 1933 році в цьому селі громада збудувала для нього будинок, який назвали Богданівкою.

Після окупації Польщі фашистами становище письменника стало особливо важким: він утратив посаду в Краківському університеті. Помер від серцевого нападу 21 липня 1941 року, похований у Кракові на Раковецькому кладовищі. Лише в 1972 році на могилі Лепкого було встановлено барильєф, а його іменем названо одну із вулиць міста.

Проте , того, що створив письменник, забуття поглинути не може. Він все своє життя, свій талант, присвятив рідному народу, збагаченню його культури та літератури.

 

Читець 5:  вірш «Скільки раз у чужій стороні».

 

Вчитель: Богдан Лепкий належить до тої рідкісної категорії письменників, котрі ще за життя і по його смерті користуються шаною і популярністю. Поезія, проза – це ще не всі критерії його творчості. Багато зробив Лепкий для ознайомлення зарубіжного читача з українською літературою. Його переклад «Слово о полку Ігоревім» польською мовою високо оцінив І Франко.Також у Кракові він видає книжки українських письменників – Т.Шевченка, Ю.Федьковича, М.Коцюбинського польською, а пізніше німецькими мовами, пише огляди новинок української літератури.

У 20-30 роки Б.Лепкий виступав переважно у жанрі історичної прози. Вже тоді письменник був переконаний, що молодому поколінню треба знати історію свого народу. Немалий успіх випав на долю його історичних повістей «Вадим», «Крутіж», «Сотниківна».

Але серед прозових творів на історичну тематику найперше місце належить тетралогії « Мазепа».

Тетралогія – це чотири художні твори, об’єднані одним спільним задумом, спільним персонажем, єдиною ідеєю.

«Мазепа» - 1. «Мотря»(І,ІІ том)

                    2. «Не вбивай»

                    3. «Батурин»

                    4. «Полтава» (І,ІІ том)

У творі Лепкий змалював гетьмана Іван Мазепу, як розумну людину сильної волі і   твердої вдачі, великого патріота, що в першу чергу піклувався державними справами та долею свого народу.

На той час треба було мати величезну сміливість та силу волі, щоб взятися за висвітлення такої теми. Лепкий свідомо це розумів і не відступався від своєї мети – написати твір про маловідоме історичне минуле періоду гетьманування Мазепи. Саме за це ім’я Б.Лепкого на довгі роки було затавроване, а твори – заборонені.

-Хто ж такий Іван Мазепа?

-Послухаймо історичну довідку про нього, яку підготував наш учень – ісорик.

 

Учень – історик:Розповідь про Мазепу.

Вчитель:У важкі хвилини, коли не  міг втихомирити своєї розбурханої душі, гетьман завжди ішов до своєї матері. Усе земне залишила вона за тихою монастирською справою… Усе, крім сина…

 

Інсценізація уривка із історичної повісті «Мазепа».

(дійові особи – гетьман І.Мазепа, його мати – ігуменя монастиря)

 

Вчитель: 4 листопада цього року ми відзначали 135  річницю з дня народження славетного сина Поділля –Богдана Лепкого. Саме цими листопадевими днями ми з вами відвідали музей Б.Лепкого у Бережанах, побували у Бережанській гімназії, де вчився і вчив письменник. Поділитися враженнями від поїздки ми просимо керівника групи «Мандрівники».

Розповідь представників груп.

 

Вчитель: «Для України треба не тільки вмирати, але й жити», - писав Б.Лепкий. Він жив і боровся своїм поетичним словом. Його слово росло з чорнозему пісні і думи, з глибинного кореня народу і яскріло воно мудрістю пророка.

Девізом Лепкого були слова: «Хто борбу веде – поборе! Хто терпить – тому горе!». Він вірив, що не пропаде марно кров, пролита за визволення України, не зітруться імена її славних борців.

Пройшли роки…Його могила у Кракові не стала місцем паломництва, як це є у цивілізованому світі. Ніколи на неї не покладали квіти делегації з України. На варті його вічного спокою стали чужа береза і чужа смерека. Тільки уява може домалювати собі цю забуту могилу: налітає вітер і шумить верховіттям, та пролітають над нею шнурком журавлі. Туди – на чужину з рідних країв та навесні назад…Додому…

Ми так багато заборгували перед Лепким, стільки втрачено, що потрібно ще багато часу, щоб виправити все, спокутувати нашу вину перед цією святою людиною. Хоча б повернути прах письменника в рідну землю, бо душа його дуже сумує, проситься додому.

 

 

В.Залізний  «Прийдіть, побратими».

Над Краковом небо холодне, похмуре,

Завислі тумани, осінні дощі.

Чому ви ,краяни, про мене забули?

У небі курличуть пташині ключі.

 

Не можу без вас я цей гніт подолати,

Бо тіло закуто в полон чужини,

Віршами й піснями лиш можу торкатись

До сонних сердець, щоб збудить ваші сни.

 

Я серцем плекав Україну,

Волів спочивати на рідній землі.

Та доля вселила в чужу домовину,

Як тяжко лежати в чужій стороні.

 

Прийдіть, побратими, в мою самотину,

Хай в небо піднімуть її журавлі,

З піснями журними додому полину

У рідні для серця подільські краї.

 

Пісня «Візьміть мене на крила, журавлі…»

 

Підсумок уроку.

Вчитель:Діти! Підходить до кінця наш незвичайний урок. І, напевне, слова, які були сказані сьогодні про Богдана Лепкого знайшли місце у ваших юних душах та серцях. Тож поділіться своїми думками – висловте свої думки про Б.Лепкого мотодом гри «Мікрофон».

(діти висловлюють свої враження від уроку)

Домашнє завдання.

Свій талант Б.Лепкий повністю віддав на вівтар служіння українському народові. Чужина не відняла у поета серце в грудях, його тягнуло до рідної землі, а відстань була довжиною у ціле життя. Через півстолітній шлях замовчування тоталітарною радянською системою поет повернувся із забуття в рідну Україну. Його твори знову почали вивчати в школах, перевидаються книжки. Поетові поставлено три пам’ятники, відкриті музеї, його іменем названі вулиці, школи.

Його ж дух зараз витає поміж нами, а душа радіє.

Ми пишаємось тобою, земляче Богдане!

Домашнє завдання - читати  історичну повість Б.Лепкого «Мотря» (І-ІІ том), роботу над її змістом ми продовжимо на уроках ЛРК в ІІ семестрі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток до уроку.

Уривок із роману « Мазепа».

Мати на сцені. Входить Мазепа.

(Мазепа цілує матір в руку.) -Благословення Вашого прошу, мамо!

Мати: Спасибі тобі Іване, що зайшов провідати мене. Давно ми не бачились.

Мазепа: Багато діла всякого, а ще більше турбот. Пощо старість Вашу і мир дому сего тривожити мирськими ділами.

Мати: Гадаю, що я тобі найближча. Гризотами своїми зі мною і поділися.

Мазепа: Як гадаєте, так воно і є. (Подає матері крісло).

Мати: Сідай і ти, обоїм нам треба шанувати один одного. Мені, щоб занесли мене на другий світ, а тобі, щоб зайшов до мети, котру собі намітив. Сідай і спочинь. Ти втомлений. Може в тебе що болить?

Мазепа: Ні, мамо, тілом я, славити Бога, здоровий, тільки душа в мене болить.

Мати: Важкий це біль, мій сину, важкий, та нема такого боління, котрого би не успокоїв Бог. Що ж ти за журу маєш, мій сину, говори?

Мазепа: Жура велика, мамо!

Мати: Ти мені й снився, синку, на білому коні з хрестом в руках. Грішно вірити в сни, але кажуть, що це або велика шана, або немале горе. Молю Господа, щоб ні одного, ні другого не давав. Бо якої тобі ще шани треба?

Мазепа: Якої, ви ще питаєте, мамо? Я хочу одної шани, щоб люди казали колись: визволив Мазепа Україну, та не так, як Богдан, на короткий час, а надовго. навіки, якщо люди можуть говорити про вічність.

Мати: Доброї ти шани собі бажаєш, сину. І хай тобі Всевишній допоможе, щоб ти доступив до такої честі.

Мазепа: (припав головою до материних рук)   

- Мамо! Мамо! Яка важка оця моя булава! Яка вона важка! Як хрест.(Вcmaє з колін)

Мати: Двигай, двигай цей хрест, мій синку. Господь його на тебе зложив. Нема нічого вічного, може і тій кривді нашого народу від Московії кінець прийде.

Мазепа: Не раз бував я у важких пригодах, але в такій, як тепер, не був. Нараз почалася війна. Дві великі хмари на нас наступають. Тут Петро, а там - Карло.

Мати: Вибирай: Ні одним, ні з другим нам не по дорозі. Але якщо ти робиш справу для облегшення долі рідного народу, для визволення його з тяжкої вавілонської неволі, - все прощене тобі буде.

Мазепа: Били ми, били й нас. а таки побіда буде за нами! Одного я бажаю: Волі рідному народові!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Візьміть мене на крила, журавлі

 

Із чужини, до рідного порогу

Летять під небесами журавлі.

Несуть на крилах радість і тривогу,

Несуть любов до рідної землі

 

Приспів:

Візьміть мене на крила, журавлі,

І віднесіть, хоч мертвого додому.

З душі я скину чужини утому.

Навік спочину в рідній cтoроні.

Візьміть мене на крила, жypaвлі.

Візьміть мене на крила, журавлі.

 

Вже скільки літ чекає рідна xaта,

Вже скільки poків липа відцвіла.

І церква на горбі в зелених шатах,

І батькoва могилa край села.

 

Приспів.

 

Тут ряст топтали мої босі ноги.

І вітер пестив юності чоло.

Мій рідний Жуків, батьківські пороги.

Навік зберiг у серці я село.

 

Приспів.

 

О, милий краю, рідна Україно,

Несу в піснях тобі свої жалі...

Прийми, зігрій в обіймах свoго сина,

Нехай спочину в рідній cтороні.

 

 

 

Тема: Культура мовлення. Звертання. Використання звертань для передачі ставлення до адресата.

 

Мета: домогтися засвоєння учнями відомостей про багатство та різноматність українських форм звертання, вимоги додержання стилю звертання виражальні можливості звертань у мовлення, системи  пунктуаційних знаків при них;

розвивати мовленнєві уміння та навички,уміння спострігати за власним мовленням, свідомо аналізувати своє мовлення і мовлення співрозмовників відповідно до літературних норм; формувати культуру поведінки і формування, знання мовного етикету;

виховувати пошану до співрозмовників: членів родини, старших за віком людей, однолітків, цікавість і любов до рідної мови.

 

Обладнання:опорна схема «Звертання»,дидактичний матеріал,  підручник з укр.мови

 

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу

 

Епіграф:                                   У слові закарбовані століття життя й боротьби народу,

його мужність, слава, надії й сподівання.

Д.Білоус

 

 

 

 

Хід уроку.

 

І.Організаційно – вступна частина.

Лірична хвилина.

Лунає ніжна лірична мелодія, на фоні якої звучить поезія Д.Білоуса «Слова покличні – прості і величні».

В джерелах слова – душі криниця,

А рідна мова – як чарівниця.

Звичайний приклад візьму навмисне,

Краса така в нім,що серце тисне.

Дивися – в кличнім простім відмінку:

«Ой не стелися, зелен барвінку…»

Одвертий кличний – немов дитинний,

Музичний ,звичний та ще й гостинний.

Вживеш  ти усно чи на папері-

Мов у світлицю відчинеш двері.

Звертання щире, душевне, щедре –

Василю, Павле, Іване, Петре!

І так сердечно, і так ласкаво –

Наталю,Лесю,а чи Любаво!

До зборів сходки відкрито й радо –

чи товариство,а чи громадо!

А найсвятіше душа приємле –

Моя Вкраїно, кохана земле,

Ти,сивий Дніпре, і ти , Дунаю,-

Миліших серцю звертань не знаю.

 

Розумова розминка («карусель» запитань і відповідей)

 

-Яке враження справила на вас ця поезія?

(Ця поезія незвичайна й оригінальна, відчувається піднесено-емоційний стан душі автора. Поет підкреслює, що краса мовлення, його мелодійне звучання,стилістична виразність досягаються за допомогою звертань)

 

-У чому особливість цього поетичного твору?

(Автор наголошує , яку важливу роль відіграють звертання в мовленні, завдяки кличному відмінку, який «немов дитинний, музичний, звичний та ще й гостинний»)

 

-Яка роль звертань у розумінні автора?

(«Звертання щире, душевне, щедре»,- підкреслює поет. А ще найважливіше для душі те, що можна звернутися до найрідніших святинь: «моя Вкраїно», «кохана земле», «сивий Дніпре» - саме засобами рідної мови)

 

ІІ.Повідомлення теми,мети  та завдань уроку.

 

Вчитель:Сьогодні, діти, ми продовжимо вивчати тему

« Звертання», але у ширшому аспекті і звучить вона так: « Культура мовлення. Звертання. Використання звертань для передачі ставлення до адресата».Мета нашого уроку:засвоїти відомості про багатство  та різноманітність українських форм звертання,їх особливості,вживання у синтаксичних конструкціях, розділові знаки при них, розвивати вміння спостерігати за власним мовленням, аналізувати своє мовлення і співрозмовника, фомувати культуру поведінки і спілкування, знання мовного етикету; виховувати любов до рідного слова.

 

Учні записують тему уроку в зошити.

 

Ваші завдання, дорогі діти, на сьогоднішньому уроці – максимально організувати свою розумову і мовленнєву діяльність для того, щоб осмислити весь матеріал, ліквідувати прогалини у знаннях з даної теми, якщо вони виявляться, удосконалити здобуті уміння і навички – і врешті-решт ще раз переконатися в тому, що наша мова, справді дзвінкоголоса, мелодійна, емоційно- забарвлена і велику роль в цьому відіграють звертання.Основний вид роботи на уроці – це групова навчвльна діяльність.Сьогодні на уроці ви будете працювати за завданнями у 1-й із 3-х груп.

 

ІІІ.Актуалізація  та корекція опорних знань учнів.

 

Методична ремарка.

Учні систематизують знання з теми за картками із запитаннями для самоконтролю,звіряючи сказане з опорною таблицею,яка висить на дошці.

Картка із запитаннями для самоконтролю

1.Що називається звертанням?

2.Чим виражаються звертання?

3.Які є види звертань за будовою?

4.Як виділяються звертання в усному мовленні?

5.Як виділяються звертання н письмі?

6.Яку роль відіграють звертання у мовленні?

7.У яких стилях мовлення найчастіше використовуються звертання?

 

Мовознавчий практикум.

- Що називається звертанням?

(Звертання – це слово чи сполучення слів, яке називає особу чи предмет, до яких безпосередньо звертається мовець).

 

• Чим виражаються звертання?
• (Звертання можуть виражатися іменниками у кличному відмінку або у формі називного відмінка, іншими частинами мови в значенні іменника (субстантивованими словами),а також іменними сполученнями).

Наприклад:1.Колосися,ниво,щедро і багато!

                   2.Восьмий,три кроки вперед!

 

- Які є види звертань за будовою?

(Поширені і непоширені.Якщо звертання виражене одним словом – воно непоширене, якщо групою слів – поширене)

Наприклад:1.Засівайся,ниво, людям на добро.(непоширене)

                 2.Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля! (поширене)

 

- Як виділяються звертання в усному мовленні?

(В усному мовленні вимовляються звертання  звертальною інтонацією: перед словом (словами), що позначає особу (чи предмет) ,до якої звертаємося, робимо особливу й тривалу паузу, вимовляючи саме звертання з логічним наголосом і з глибокою паузою перед і після нього.Тільки в середині речення зазначені особливості інтонації звертань дещо послаблюються).

 

- Як виділяються звертання на письмі?

(Якщо звертання стоїть н початку речення,то після нього ставиться кома або знак оклику, якщо воно виявляється з особливим почуттям. Якщо звертання стоїть в кінці речення, то перд звертанням ставимо кому. Якщо у середині речення – виділяється комою з обох боків).

Наприклад: 1.Рідненька,дозволь допомогти.

                     2.У тобі,Україно,я бачу сенс свого життя.

                   3.Бажаю вам лиш доброї долі,друзі.

 

-Яку роль відігрють звертання у мовленні?

(Оснона функція звертання – привернути увагу співрозмовника).

 

-У яких стилях мовлення найчастіше використовується звертання?

(Звертання широко використовується у розмовному стилі мовлення, а також у художньому, епістолярному , конфесійному, публіцистичному (рідше) стилях мовлення для надання мові виразності, емоційності).

 

ІV. Сприйняття і засвоєння навчального матеріалу.

 

Слово вчителя. Однією із ознак вихованості споконвіку вважається уміння дотримуватися норм етикету.Неабияке значення має мовний етикет. Слово  «етикет» походить із французької мови і означає «ярлик», «етикетка», а з 17 століття – « церемоніал».У сучасній українській мові це слово означає усталені норми поведінки й правила ввічливості в якому-небудь товаристві. Неабияке місце у висвітленні цього питання відводиться звертанням. Зараз ми з вами переходимо безпосередньо до роботи в групах. Друзі, прошу уважно слухати доповіді кожної групи і робити в зошити записи цікавого і до цього часу невідомого вам матеріалу.

Протягом уроку пропоную зібрати інформацію, яка аргументує відповідь на запитання:

• Яка роль звертань у мовленні?

 

Учениця І групи: Перед нами було поставлено таке завдання:

простежити вияв сталення до співбесідника через використання звертань різних народів світу.

Ми дослідили форми звертання різних народів світу.Послухайте:

наше міжлюдське спілкування постійно раз пораз передбачає насамперед відповідне звертання або вказування на ту чи іншу особу.Без цього слова мова недостатньо переконлива.Будьмо ж уважні до вибору форми такого висловлювання – щоб виявити до когось і викликати до себе чиєсь довір’я, щоб не образити, не принизити як чиюсь,так і свою гідність.

 

Учень 2. Звертннями користуються у всіх державах сивої давнини. Наприклад, наше українське «пан» - дуже старе, що використовувалось ще за часів Київської Русі. Пан – це давньогрецький бог лісу та гаїв, взагалі, благодійник природи, захисник усього живого, але «пан» - це звертання не до багатої людини, а до кожного : «Добрий вечір, пане господарю, стережи , Боже, твого товару», - щедрували під вікнами найбіднішого селянина.Останніми роками повертається  до нас і такий вислів, як «добродій».Улюбленим зачином листів багатьох українських письменників було: «Вельмишановний добродію», «Вельмишановна  добродійко».

 

Учень 3. У різних державах користуються різними звертаннями: в Англії до нетитулованого чоловіка звертаються зі словами «сер», «містер», а до одруженої нетитулованої жінки – «місіс», хоча до жінки із аристократичних кіл звертаються «леді», «міледі», а до її чоловіка – «мілорд», до дівчат в англомовних країнах звертаються «міс», у Скандинавії – «фрекен», в Німеччині – «фрейлен».А ось ввічливе згадування про заміжню жінку у німців:  «фрау», «гер».

 

Учень 4. В Іспанії та Італії чоловік «дон», жінка – «донья» чи «донна».У франції жінкам кажуть «мадам», чоловікам « місьє», дівчатам «мадемуазель».

 

Учень 5. А у народів сходу вживають такі звертання: до чоловіка – «ага», до жінки – «ханум».При чому, якщо звертання вживається після імені, цим наголошується вияв особливої пошани.

 

Учень 6. Отже,звертання – це невід’ємна частина спілкування у будь – якій мові, в будь – якій державі.

 

Вчитель: Дякую учням, які ознайомили нас з цікавими фактами з використання звертань в різних країнах світу. Перевіримо, як справилися із завданнями учні 2 –ої групи.

 

Доповідь  учнів ІІ групи.

Учениця 1. Перед нами було поставлено завдання: дослідити, які форми звертаннь і з якою метою використовують у поезіях Т.Шевченко, І.Я, Франко, Леся Українка.

Ми спостерігали за багатством і різноманітністю звертань у творах визначних українських поетів. Кожен з нас виписав речення, в яких звертання виражають радість, захоплення, повагу, докір, іронію, ненависть, призирство. До вашої уваги,шановні колеги, пропонуємо такі:

Учень 2:  Із творів Т.Шевченка:

«Зоре моя вечірняя, зійди над горою», «І ти, моя єдиная, встаєш із-за моря, з-за туману, слухняная рожевая зоре!», «Ой Дніпре мій, Дніпре, широкий та дужий.Багато ти,батьку,у море носив козацької крові».

«Учітеся,брати мої!

Думайте,читайте,

І чужого научайтесь,

Й свого не цурайтесь».

 

Учень 3 . «Земле моя, всеплодющая мати…», «Зеленійся, рідне поле, українська ниво!», «Весно, ох, довго на тебе чекати», «Весно, голубко, чому ж ти не йдеш?», «Вітре теплий, брате мій, чи твоя се мова?»

(І.Франко)

 

Учень 4. Із творчої спадщини Лесі Українки: «До тебе, Україно, наша бездольная мати,струна моя перша озветься», Спи ж ти , маленький, пізній бо час», «Фантазіє,богине легкокрил,ти світ злотистих мрій для нас окрила», «Слово,моя ти єдиная зброя».

Вчитель:Дякую учням І І групи,які добре опрацювали творчі доробки українського цвіту.Перейдеймо,добродії, і до ІІІ групи

 

Доповідь учнів ІІІ групи.

Учень 1.Перед нами було поставлено таке завдання.

Сьогодні ви артисти.Доведіть,що наша мова багата на звертання – ними  можна возвеличити, прославити, але і ними можна принизити гідність людини, вбити морально. Зараз ви в цьому переконаєтеся.

 

Інсценізація.

На сцені бідна дівчина Наталка,біля неї віник, відро. На столі хліб, образ.

Наталка:  Боже! Матінко Господня! Невже ми дочекали цього свята! Нашого свята, дитячого. Сьогодні вночі ходитиме святий Миколай, лиш би нашу хату не минув. Коли ще жила моя мама, вона завжди говорила: «Наталочко, донечко! Святий Микола цілий рік записує все добре, корисне, що роблять діточки. А тоді вирішує, коли і що принести в подарунок.

(чути стук,грюк,з другого кінця хати заходить мачуха)

Мачуха:  От мороку, люди добрі, маю з тим ледащим. За всім потрібно око тримати. І ніхто не порадить, як здихатися її, тієї дідової дочки. Їла б лише і спала, спала б і їла.А робити-то нема кому. Все я мушу і моя донечка. Боже, пішла б вона у ліс і вже не повернулася ніколи. Була б чиста година. Щоб-то, доленько, придумати

(Сідає…згодом)

• Придумала.
• Агов,Наталко!Агов,ледащо!А йди-но сюди, нечепуро.Знову без роботи сидиш.
• Доленько моя!Біда мені з тобою.За що ж я так мучуся на цім Божім світі?

Наталка:  Я, матінко, все по хазяйству зробила!

Мачуха: Корів подоїла, ледацюго?

Наталка:Так, матусю!

Мачуха:Свиней нагодувала, безголова?

Наталка:Так, матусечко, нагодувала.

Мачуха:Коням їсти дала?

Наталка:Дала,ріднесенька,дала,ненечко!

Мачуха:Водиці з криниці в відра та діжки наносила, бідова дитино?

Наталка:Наносила,мамусю,багато наносила,я ж знаю,яка сьогодні чудова ніч.

Мачуха:Мовчи, нерозумная.Ти нічого не знаєш, того,що треба знати і вміти, лиш дурницями голову забиваєш.А от скільки відер води принесла, бідово проклята, так і не знаєш.

Наталка:Знаю, матусю, знаю, дорогенька:16 – у діжці,4 – в хаті.

Мачуха:І це вже по твоєму, вистачить і свиням, і коням, і худобі…Ах ти…

Наталка:Але ж я , матінко, вже все нагодувала та напоїла.

Мачуха:А дров нарубала, роззяво?

Наталка:Нарубала, моя дорогенька.

Мачуха:А чи вистачить їх, чортова дитино?

Наталка:Вистачить, матусю, вистачить,рідненька.

Мачуха:Я так і знала, ледацюго, так і знала, непутьовая дитино, що їх не вистачить, що їх замало буде.Іди, іди, ледащо, збирайся та в ліс по хмиз.Ніченька видная, місяченько святить…

Наталка:(Падає на коліна) Мамо! Матусечко! Рідненька! Не прогагяйте мене в такий мороз та хуртовину з дому, я ж в лісі пропаду!(плаче)

Мачуха:Геть!Геть з хати!І слухати тебе не хочу,не можу,іди по хмиз і без дров не вертайся,бідо!(випихає дівчину за двері)

На силу здихалась,Боже, може якраз прпаде,бо вона вже мені геть чисто надоїла,це ж не моя рідна дитина,а дідова .

А ось і моя люба Мотрунечка!

Мачуха:Іди – но сюди, донечко, іди-но, серденько, зіронько моя ненаглядная, любове моя солодкая…

     Входить Мотрунечка

Мотруня: Чого тобі, стара нечепуро, і спати не дасиш, все товчешся  і товчешся, як Марко по пеклі.Геть із хати!

Мачуха:Укрий, моя ластівко, свої ноженята, щоб не простигла бува, горлечко моя ненаглядная!

Мотруня:Іди,стара, геть з хати,геть,геть!..

 

V. Застосування  учнями знань,умінь і навичок

Завдання групі №1

Уважно прочитайте речення. Розставте розділові знаки. Звертання підкресліть. Усно дайте їм характеристику.

1.Україно Ти для мене диво.

2.Ти постаєш в ясній обнові як пісня линеш рідне слово.

3.Привітай же моя ненько моя Україно моїх діток нерозумних як свою дитину.

4.Слався рідна Україно наша земле золота!

5.Запалай мій вогнику крилатий полум’ям привітним і незлим.

Завдання для грпи № 2

Додайте до поданих речень замість крапок звертання із довідки. Розставте розділові знаки.

1.Гучна твоя слава………..все буде добре.

2.-Ти куди ідеш ……….

Яром і горою?

-До ставка іду ………….

Стежкою крутою.

3.Учись ………….

Відмінником будь,

Люби і поля,і діброви!

І де б ти не був,

Де б не жив ,не забудь

Своєї вкраїнської мови.

4………………………..

………………………

Ти моя казкова

Пісня солов’їна.

5………………………..

 Ви мої єдині,

Не кидайте хоч ви мене

При лихій годині.

Довідка: 1.Думи мої, думи мої.2.Гетьмане.3.Мій хлопче.4.Веселко, малета 5.Мово ж моя, мово,Мово України.

 

Завдання для групи №3

Складіть три речення із поширеними звертаннями і три – з непоширеними.

 

Робота з підручником.

Вправа 8 (ст.178)

Виконання даної вправи по групах.
Група №1 – записує лише ті іменники в кличному відмінку, які мають закінчення – е.

Група №2  -  -у,-ю.

Група №3 – о.

Сестриця, чайка, вовк, Уляна, вчитель, жінка,Андрій, їжак, дядько, хлопець, Інна.

З двома за вибором складіть речення.

 

Вибірковий диктант – пояснення (письмово)

Завдання: випсати із поданого тексту речення із звертаннями, охарактеризувати їх, пояснити пунктограми при них.

Група №1 (ст.301) Панас Мирний

Група №2 (ст.302) Леся Українка

Група №3 (ст.33) «Жаба й віл»

 

Перевірка виконаного завдання.

 

Учитель:Справді кожного дня ми звертаємось до наших рідинх, тому слід утворити різноманітні форми звертання.

І тому наступне наше завдання полягає в тому, щоб  від одного поданого слова  утворити безліч форм звертання.

 

 Група №1 – мама

 Група №2  - тато

 Група №3 – бабуся

Учні зачитують звертання і складені із ними речення.

 

Учитель:А чи справилися ви точно із цим завданням переконаємося, прослухавши поезію Надії Красоткіної «Прекрасні звертання».

Учні звіряють свої звертання із звертаннями, вжитими у поезії.

 

Учитель:Діти, як ви гадаєте, чи змінюється мовний етикет?

Учень:Так, раніше в Україні до батьків звертались тільки в пошанівській формі, на «Ви», а зараз ці традиції не збереглись.

Вчитель: Найбагатші в Україні, звичайно, родинні та інтимні звертання. Вони передають усю задушевність, сердечність та красу спілкування.Тут багато здрібніло – пестливих форм, складних форм, побудованих на зіставленні, порівнянні.

Наприклад, до дівчини в Україні зверталися такими словами: зіронько, квіточко, голубонько, серденько. любонько, зоре моя, горличко.

А скільки – но теплих і ласкавих слів можна вимовити до мами і тата, ми в цьому вже сьогодні переконалися і не раз.А скільки таких ніжних звертань покладено на музику.

 

Звучать пісні «Росте черешня в мами на городі», «Сину, сину, ангел мій».

Вчитель:Я сподіваюсь,що ви вживатимете до своїх матусь тільки пошанівські форми звертання,  які ми сьогодні використали на уроці.

Друзі, сподіваюся, що тепер ви зможете аргументовано відповісти на запитання « Яка роль звертань у мовленні?»

 

VІ. Підсумок уроку ми проведемо у вигляді гри вільного мікрофону.

 

Вважаю,що ми змістовно повторили, систематизували й закріпили набуті знання про звертання. Крім того, збагатили і свої знання.

 

VІ І. Повідомлення домашнього завдання.

Виготовити вітальну листівку, використовуючи різні форми звертань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

– 1 –

 

Ведуча 1.    Її незміряно багату,

 Дзвінку , і ніжну, і завзяту,

Як день сьогоднішній чудовий,-

Люблю,люблю,вкраїнську мову.

 

Ведуча 2.    І тихо мовляться слова,

І шепче зірка вечорова,

І чуть,як засина трава

У колисковій,рідній мові.

 

Ведуча 1.    Як неба без зірок небозводу,

Як блакиті без сонця нема.

Так і мови нема без народу

І народу без мови нема.

 

Ведуча 2.    Рідна мова сонцесяйна,

Шум гаїв,спів солов’я…

Ти, як матінка прекрасна,

Люба мовонько моя!

 

Ведуча 1.    Як же можна не любити,

Не леліяти її,

Коли в ній і сонце, й квіти,

І співучі солов’ї.

 

Ведуча 2.    Із слова починається людина,

Із мови починається мій рід…

Моя ласкава, мамина,єдина –

Щебече соловейком на весь світ.

 

Ведуча 1.    Я нею мрію, нею сню,

Вона чистіша від вогню.

Серед усіх народів світу

Звеличує мою рідню.

– 2 –

Ведуча 1.                 Ми з нею відомі усюди,

Усе в ній, що треба  нам, є,

А хто свою мову забуде,

Той серце загубить своє.

             Ти постаєш в ясній обнові,

Як пісня линеш , рідне слово,

Ти наше диво калинове,

Кохана , материнська мово!

 

Плекаймо в серці кожне гроно,

Прозоре диво калинове.

Хай квітне,пломенить червоно

Завзяте українське слово.

 

На сцену вихидить панок, інтелігентно одягнений.

 

Панок:      Всегда «любіть,плекайте,оте рідне слово», а если не

                  хочу. Какая разніца,каким языком говорим!Лібо от     

                   етого денег будет больше…

 

                                                              Сідає на сцені.

 

Декламатор із –за лаштунків.

Найперше було слово,

крізь темряву і хаос.

Воно, як вічне диво,

Над світом піднялось

 

Під легеньку музику на сцену виходить суддя і займає центральне місце ,біля нього секретар.

 

Секретар: Вельмишановний, суддя! У нас на сьогодні справа добродія Слова. Ознайомтесь, будь ласка!(подає документ)

 

– 3 –

 

Суддя (читає згодом ):Страшні слова,коли вони мовчать,

                            Коли вони зненацька причаїлись,

                            Коли не знаєш,з чого їх почать,

Бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучився,болів,

І з них почав і ними завершив.

Людей мільярди і мільярди слів,

А ти їх маєш вимовити вперше.

 

Шановні присутні!Сьогодні ми зібрались,щоб осудить чи виправдати добродія Слово.Запросіть його в зал суду.

 

Секретар: В зал запрошується підсудний – Слово Іван Іванович.

 

Підсудний заходить і сідає.

 

Секретар: Слово Іван Іванович, народився у селі Літературнім,    що в Україні.Точна дата народження  невідома.

              Звинувачується у зраді рідної матері – пропаганді

              російської культури на території України.

    - Слово надається прокурору..

 

Прокурор:            Це було у ту годину,

                    Коли Бог створив людину.

Зажурилася людина:

Милий Боже, я загину,

Бог сказав їй: «Нарікаєш

Ти дарма, бо мову маєш.

Попередить зразу мушу:

Втратиш мову – втратиш душу,

Силу втратиш і тебе

Навіть курка загребе.»

Виходить дівчина в національному одязі і читає молитву.

– 4 –

Дівчина-українка:    Мово наша! З чорнозему, любистку,

     м’яти, рясту, євшан – зілля, з роси, з дніпровської води,

     що від зорі і  місяця народжена. Мово! Мудра берегине,

     не давала погаснути земному  вогнищу роду нашого і

     тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави

     і гордого духу.

              Мово! Ти стояла біля вівтаря нашого національного

     храму  і  не  впускала  туди злого духа   виродження  і

     множила край веселий, люд  хрещений талантами і

     наповнювала душі Божим сяйвом золотонебесним, бо

     то кольори  духовності і Божого знамення.

           Мово наша! Ти живе джерело цілюще! Тож зцілювала

   ти втомлених духом, додавала силу і здоров’я, довгий вік

   і навіть безсмертя тим, що пили тебе, і невмирущими

   ставали ті, що молилися за дароване тобою слово. Бо

   «споконвіку було Слово,і Слово було у Бога, і Слово

   було Бог.

              Прости! Воскресни! Повернися! Возродися!

       Забуяй вічним і віщим словом  від лісів – до моря, від гір

       до степів.

              

Прокурор:    Мабуть, не було жодного видатного письменника,

            який би від усього свого людяного  серця не висловив

            любові  до рідної мови і своєї тривоги за її долю,  який

            би  не  покладав на  неї  найбільших  надій, бо  долю                                    свого народу  в  майбутньому  бачив  невідривною  від  долі рідної  мови.  Справжні  українці  гордяться  рідним словом  від  народження  аж  до  смерті.

 

Стук в двері.Заходять хлопчик і дівчинка в українських костюмах.

 

Суддя:           Звідки ти і хто такий?

Хлопчик:      Українець я малий!

– 5 –

 

Суддя:           І яку ти знаєш мову?

 

Хлопчик:        Українську,  чорноброву.

 

Суддя:            Де живеш ти,хлопче, нині?

 

Хлопчик:        В тополині Україні!

 

Суддя:            А ти хто така?

 

Дівчинка:         Українка я маленька,

                Українці – батько й ненька,

На Вкраїні родилась,

В свою маму удалась.

Все, що рідне,я кохаю,

Всім, хто рідний,помагаю.

Своє ціную, свого вчусь,

І до рідного горнусь.

І чужого я начаюсь,

Але свого не цураюсь.

Рідну мову я люлблю.

Їй я серце віддаю.

Нею мовлю,промовляю,

І Всевишнього благаю.

Рідним словом погорюю,

Рідним пожурюся,

Рідну пісню заспіваю,

Тай розвеселюся.

 

Дівчинка виконує пісню «Україночка».

 

Прокурор:   Але перед нами на лаві підсудних сидить Слово

          Іван Іванович, якому здається, що українська мова –

          недовговічна, мине, мовляв, небагато часу і вона зникне,

          її замінить російська мова. Він говорить суржиком,

          сяк – так варнякає. Ми не можемо терпіти таких людей у

          суспільстві. Чи всі так і українці,як пан підсудний?

– 6 –

Чтець 1.            Спитай себе, людино,хто ти є?

                І в серці обізветься рідна мова;

І в голосі яснім ім’я твоє

Просяє, наче зірка світанкова.

З родинного гнізда, немов пташа,

Ти полетиш, де світу далечизна.

Та в рідній мові буде вся душа.

І вся твоя дорога, вся Вітчизна.

У просторах, яким немає меж,

Не згубилися, як на вітрах полова,

Моря перелетиш і не впадеш,

Допоки буде в серці рідна мова.

 

Слово:    Непрестижна, груба рідна мова,

      Як селючка – мати.

      Соромно її любити

      Ще й про неї дбати.

 

Чтець 2.        Хто сказав, що наша мова груба?

Груба лиш тому, кому нелюба.

Де іще від матінки – матусі

Ти почуєш «спатоньки – спатусі»?

Ну яка на світі знає мова

Зменшувальні форми дієслова?

Хоч у нас і кажуть, що невістка,

Буцімто, чужа у хаті кістка,

Та недавно у одній господі

Чула я таке: повірить годі:

Каже до невісточки свекруня:

«Ти вже хочеш їстоньки, Віруню?»

Хто сказав, що наша мова груба?

Груба лиш тому, кому нелюба.

Ну, скоріше, - небезпечна мова,

Лагідна, чарівна, загадкова.

Де ще в світі є така країна,

Як терпляча Україна – ненька.

– 7 –

Щоб і тих, хто їй завдав руїни –

Звали незлобливо – воріженьки.

                     

Пісня «Наша мова»:

 

Наша мова – кетяг калиновий.

Наша мова – зелень смерекова,

Наша мова – чародій живиця,

Хто живе в нас,хай її навчиться.

 

Не принижу інших мов основу,

Та кохаю українську мову.

Інші мови вчитиму я гідно,

Та найперше вивчу мову рідну.

 

Не пасує їсти хліб Вкраїни

І не знати мову солов’їну,

Бо не личить воду пить з криниці,

І не знати мовоньки – землиці.

 

Тарасова тут зійшла зоря,

Як не знати мову Кобзаря,

Якщо хочеш жити на Вкраїні,

Не цурайся мови, побратиме.

 

Суддя:        Із слова починається людина,

  Із мови починається мій рід…

 Моя ласкава, мамина, єдина –

 Щебече соловейком на весь світ.

 

Прокурор:   Любов до рідної мови починається ще з колиски, з

              маминої пісні. Народні колискові пісні зачаровують

              усіх, хто їх чує, надзвичайною ніжністю і простотою.

              У них і материнська ласка,і любов, і світ добра, краси,

              справедливості, щира віра в магічну силу.

– 8 –

Колискова «Знов рожеві ранки…»

 

Слово:         От якби нам за ту мову

По рублю давали,

Тоді б вона й без закону

Державною стала.

От тоді б ми язиками,

Неначе ціпами,

Молотили по-свойому

Й не цурались мами.

А так,що нам рідна мати,

Стара та горбати,

Як не можуть нам за неї

І по рублю дати.

 

Прокурор:            Говорите,вам не потрібна мова-

Була б у магазині ковбаса?

Упевнені: це акція чергова

І ліберально – чуйні словеса?

Можливо так.Сліпому вже не бачить,

Не чуть глухому – тиша в нім навік…

Біля кургану козаченьки плачуть:

До чого вже здрібнився чоловік!

 

Свідок 1:     Наша славна Україна,

Наша мова солов’їна,

Наше щастя і наш рай!

Чи на світі є країна

Ще миліша за наш край?

І в щасливі й злі години

Ми для неї живемо,

На Вкраїні й для Вкраїни

Будем жити й помремо.

 

Свідок 2:      Помагало слово нам у боротьбі,

Кликало на битву проти супостата,

– 9 –

 

То звучало сміхом на полях плаката,

І за все це мово дякуєм, тобі.

 

Прокурор:       Хай ллється мова солов’їна,

Не замовкає у віках.

 

 

Суддя    ( до підсудного):    Ви, добродію, стверджуєте, що вам

                           зовсім не подобається і не потрібна рідна мова.

 

Підсудний:       Да, конєчно. Спросітє мого свідєтєля, чи нужна

                          українська мова.

 

Заходить свідок підсудного.

 

Свідок:         Українська мова – ето чепуха. Вот я отдам сина

                      только   в  русскую школу. 

 

                                           Прошу освобонить, синка,

Бо не совсєм здоровий,

От ізученья язика –

Української мови.

Хоч я з села, жена сільска-

Нужди у ней не маєм.

Зачем ця мова для синка,

Звініть, не понімаєм.

Для поступленья в інститут?

Роботи на заводі?

Вона йому ні там,ні тут

Не надобна сьогодні.

Язик ангійський вчить синок-

Цей, може пригодитись,

Не сключено, что прийде отрок-

Пошлють і за границю.

– 10 –

 

Адвокат мови:     Схаменіться, недолюди!

Попереду провалля без дна:

Дитинча, що крокує за вами,

Української мови не зна.

Тої мови, з якої в колисці

Пісню й казку ви брали в серця.

А тепер, мов красуню в намисті

Ми на страту ведем з-під вінця.

 

Секретар:   Ви, шановний Іване Івановичу, ще нічого не хочете 

                   додбавити до висловлень і міркувань?

 

Слово І.І.     Пока нет!

 

Секретар:    Якщо ні, то ми зараз запропонуємо кілька епізодів

                      із минулого, а ви лише уважно їх подивіться і

                      послухайте:

 

Інсценізація №1  Кирилоі Мефодій.Чернеча килія. Розмова.

 

Кирило:      Брате, Мефодію,сьогодні бачив дивний сон:

Те дерво, що в нас в саду росте,

Пожовклим вкрилось листом,

Не плодородить більше, не цвіте.

Аж ось велику хмару вітер гонить,

Цілющою водою напуває,

Як червом з часом точене коріння,

І кожна гілка знову оживає.

 

Мефодій:    Тобі,Кириле,Господь послав щасливий знак.

Те дерево – народ, що б’ють негоди.

Вода – слова, що батько передав,

Як скарб, своєму сину, душу в душу

Усі жалі й надії, радість і сум

Старовини забутої герої

– 11 –

 

В мелодіях казок, легенд і дум

Давно вже думав я, що нам,мій брате,

Не треба долі кращої, ніж та,

Щоб людям дорим праведно служити,

Я хочу, друже,вкласти у письмо

Те слово, що звеличує народ,

Знайти для звуків літери такі,

Щоб гідні були духу їх висот.

 

Кирило:      Чудова в тебе думка, ми разом

Для цих людей абетку укладемо.

Хай дні минають. Хай чиїсь блудний син

Цілющу воду в книгах віднайде.

 

Мефодій:    Чи оцінять це нащадки українського народу?

 

Козак:        Переготаю сторінки в минуле і пильно придивляюсь

                  до  вас,  мої  прадіди.  Які  ви  були  у  той  далекий

                  історичний час. Ви боролись за волю України, за її

                  життя. У пісню біль і радість виливали. Плекали

                   мову,як мале дитя.

 

        –  Чи згадають це нащадки роду українського?

 

                  Сходить зі сцени

 

Диктор:      Не раз нас доля гнала на чужину,

Ти, Роксолано,  щастя там знайшла,

Але свою кохану Україну

Ніколи вже забути не змогла.

А ти, Мазепо, славний наш Іване!

Ім’я твоє тут не один згубив,

Тебе нащадки зрадником назвали

– 12 –

 

За те, що ти народ свій так любив

Перегортає пам’ять по сторінці

«Козак – сердега», «гетьман», « Роксолана».

Так були на Україні українці,

Не викреслити їх імені ніяк.

 

На сцену виходить Роксолана.

 

Роксолана:    Роксолана! Ха-ха! Роксолана! А може вже Настя!

          Анастасія! Боже,як я вже скучилась за тобою,земленько

          рідна. Бачу тебе щедру й заквітчану, бачу степи твої

          широкі і ріки, повні спокою і смутку, і лебедіння ранків

          над ночами, і ліси,що тріпочуть, мов пташинні крила, і

          небо високе,мов усміх моєї матері,яку від мене забрати.

А мова, мово моя, піснею звучиш, як кажем,

          серце ранить спогади про мову, пісню.

А я, Боже мій! Я все життя була прикута до

         чужої землі, і діти мої, вирісши, вважають її рідною, а 

         про мою вітчизну не хочуть і слухати. Так само й про 

         мову, бо що мова без вітчизни! Хіба що згадають

         пісні, які виспівувала над їхніми колисками. Виспівувала

         тихенько, щоб ніхто не почув. Боже мій, як би я хотіла

         полинути на Вкраїну, покликати за собою дітей своїх.

У нас гори, у нас води медовії,

А травоньки шовковії,

У нас верби грушки родять,

У нас дівки в злоті ходять.

Сиділа на золотому троні 17 років, а перед

      очима завжди стояв батьківський дім, осяяний осіннім

      золотавим сонцем, весь у золоті листя, у золотій тузі.

Боже праведний, віддала б усе золотто світу за

      те, щоб опинитися в батьківському домі, сидіти біля

      вікна,слухати притишений голос матері рідною мовою,

      мовою рідною…

– 13 –

 

Що ж я можу зробити для своєї землі, чим зарадити? Я все життя благала султана не воювати українських земель, і він слухав.

А життя пройшло на чужині. Страшно мені тут помирати. Світло зникло з моєї душі і вже ніколи не повернеться. Життя було занадто коротке  для моєї душі. Зберегла себе серед стихій і ворожнечі, але найдорожчого – дітей своїх – захистити не зуміла. Не зуміла. Бо вже довкола  так і лишилося чуже: чужа земля, чужа мова, чуже небо, чужі дерева і дощі. Так, я зрозуміла, що заснувати свій рід можна тільки на своїй заплідненій трудом предків твоїх. Не заснуєш роду на пустім місці.

 

                      Пісня «Рідна мова»:

          В кого на чужині

Душа в смутку мліє,

Той згадує край свій,

Де друзі й сім’я,

Свою рідну мову,

Як матінку милу,

Як сонячну долю,

Як спів солов’я.

Від Чорного моря

По сині Карпати

Звучить наша мова

І квітне земля.

Дзвени,рідна мова,

Ти пісне співуча,

Даруй людям радість,

Веселко моя.

Від Сяну до Дону

І десь у Сибірі

Звучить наша мова,

Як спів солов’я.

– 14 –

 

Дзвени,рідна мово,

Ти матінко мила,

Неси оцю пісню

В чужії края.

 

 

Диктор:         «А хто матір забуває,

Того Бог покарає».

Ці слова нехай сьогодні

Кожен пам’ятає.

Бо за тую святу мову

Люди голови поклали.

     Вона пройшла великий і тернистий шлях, її вбивали,

      терзали її, шматували як могли.

 

На сцену виходять 4 дівчини, зачитують життєпис           української мови.

 

Дівчина 1. 1720  рік  –  Петро 1  видає  указ  про  заборону

                        книгодрукування  українською  мовою.

 

Дівчина 2. 1754   рік  –  Указ  Катерини ІІ  про  заборону

                      книгодрукування в Києво-Могилянській академії.

 

Дівчина 3. 1796 рік  –  Синод видає розпорядження   Відібрати

              українські тексти з церковних книг, вилучити букварі.

 

Дівчина 4 1811 рік - Закрито Києво - Могилянську академію

 

Дівчина 1.1817 рік –  Постанова  про  викладання  в  школах

                        Західної  України  польськю  мовою.

Дівчина 2. 1863 – Міністр  внутрішніх  справ  Валуєв  видає                         

              циркуляр, яким забороняється видавати літератру                         

              українською мовою.

– 15 –

Дівчина 3.    1876  рік  –  Цар  підписав  указ  про  заборону

                       ввезення  українських  книжок  з  інших  країн.

 

Дівчина 4.    1884 рік – закрито всі українські театри.

 

Дівчина 1.    1914 рік  –  Микола ІІ  видає  указ про скасування

                       української  преси.

 

Дівчина 2.   1938 рік – Сталін видав постанову про обов’язкове

                      вивчання  російської  мови.

 

Дівчина 3.   1980  рік  –  виходить   постанова  про  вивчення

                російської мови в дошкільних закладах і в школах з

                першого класу.

 

    Сходять з сцени.

 

Диктор:       Її терзали, шматували, вбивали, але вона бренить,

                     співає, чарує, тішить і п’янить.

 

Читець.          Ти зрікся мови рідної!

Тобі твоя земля родити перестане,

Зелена гілка в лузі на вербі

Від дотику твого зів’яне!

Ти зрікся мови рідної.

Твій дух на милицях жадає танцювати.

Від ласк твоїх закам’яніє друг.

І посивіє рідна мати!

Ти зрікся мови рідної.

Віки ти йтимеш темними,як сльота осіння,

Від погляду твого серця й зірки

Обернуться в сліпе каміння.

Ти зрікся мови рідної.

Ганьба тебе зустріне на шляху вузькому…

Впаде на тебе, наче сніг, журба –

Її не понесеш нікому!

– 16 –

Ти зрікся мови рідної! Нема

Тепер у тебе роду, ні народу.

Чужинця шани  ждатимеш дарма,-

В твій слід він кине сміх – погорду!

Ти зрікся мови рідної. Тобі

Твоя земля родити перестане,

Зелена гілка в лузі на вербі,

Від дотику твого зів’яне.

 

Диктор:        Коли забув ти рідну мову –

Біднієш духом ти щодня;

Ти втратив корінь і основу,

Ти обчухрав себе до тла!

 

Секретар:  Може, ви, підсудний Слово Іване Івановичу, хочете

                ще щось додати, пояснити?

 

Підсудний:   Хто там ще за мову, що за голоси?

А по мне, била би в домє колбаса.

І щоб хата скраю, і щоб самогон –

Ой, лунала б песня – ото всех сторон!

 

Секретар:     Є ще бажаючі виступити? Будь ласка! Заходьте.

 

Читець:      Хто ми в світі без рідного слова?-

Запитаюсь, щоб чулось навкруги.

Ой болить і пече мені знову

Глухоти перекошених душ.

-Ну і що? – хтось промовить зухвало,-

Слово хліба чи сала даєть?...

Дух живий поміняти на сало-

Чи не гріх це важкий не нажить.

Братнє слово мені не байдуже –

Хай у серці кубелечко    в’є,

Та усе ж мені хочеться  дуже,

Щоб стозвуко лунало й моє.

– 17 –

 

Рідне слово… Ні, вітер очуди

Не затулить нам злякано рот,

Ми без нього такі собі люди,

А із ним – український народ.

 

Диктор:    Наша мова – українська,

Та не знають і не люблять її всі.

Доки будуть такі Насті,

Доти будуть суржики.

 

На фоні цих слів на сцену виходить Солдат, а за ним –  Настя.

 

     Гумореска.

 

              Гумореска.

Із вокзала чемоданом

І в пагонах старшини

Я вертався з Туркестану,

Де три роки відслужив.

І радію, що й казати,

Вдома рідні, близькі ждуть,

І тому усім дівчатам,

Посміхаюсь на ходу.

Та й вони ведуть очима,

Бачать хлопець – як герой,

Нараз чую за плечима

Хтось кричить: «Сосєд,постой!...»

Обертаюсь, що за диво,

Що то, люди, за біда?

Аж дивлюсь, біжить рухлива,

Якась жінка молода.

- Ах, сосєд, как ти змінився,

І какім                стал,

Ти свсем поворотілся,

– 18 –

 

Чи в набівку, на прівал…»

-Що то, - кажу, - за нещастя,

Із яких бо ти сторін?

І виходить, що то Настя,

Наша Настя -  Макогін

Пам’ятаю по сусідству

У батьків була одна,

-Що, - питаю, - робиш в місті?

-Я?, бурчить, - втьокла з сєла,

Тєпєйори мою пол в буфєті,

А потом німножко шью,

Потом                       на толкучках продаю,

Муж котов ногами душит

Для

Так што видіш, друг Ванюша,

Лучше жить,  чем    на селі…

-А чому ти так говориш?

Що то втебе за акцент?

А вона до мене:

-Коріш! Поясню в одін момент,

Разьві я какая Пріська, із дальокого села,

Да тепйора по сільському говоріть би нє смогла.

І усмішка, бачу кисла,

Кривить рот в пісний пиріг,

А щоб, думаю, ти скисла,

Й  вилапали  таких всіх,

Плюнув я, і рушив пішки,

Де бринить струною шлях,

Йшов додому, де усмішки

Гріли руки в мозолях.

 

Диктор:   А таких Насть багато.

 

   Виходить читець.

– 19 –

Читець.        Дід приїхав із села,

Ходить по столиці.

Має гроші – не мине

Жодної крамниці.

Попросив він: «Покажіть

Кухлик той, що скраю».

Продавщиця: «Что?Чєво?

Я нє понімаю»

-Кухлик, люба,покажіть,

Той, що збоку смужка.

-Да какой же кухлік здесь,

Єсли ето кружка?

Дід у руки кухлик взяв

І нахмурив брови:

-На Вкраїні живете,

Й не знаєте мови…

Продавщиця теж була

Гостра та бідова:

У меня есть свой язик,

Нікчему мне мова!

І сказав їй мудрий дід:

Цим пишатися не слід,

Бо якраз така біда,

В моєї корови:

Має бідна язика,

Та не знає мови.

Чтець.         Син поїхав з дому, та й прожив у місті

Більше як півроку,  днів, напевне, з двісті.

Він в село вертається,зі мною вітається:

    -З драстє,мама родная!

     Как здесь поживаєтся?

Я його погладжую по рідному чубчику,

    - Як це ти балакєш, любий мій голубчику?

А синочок відкзує, - ви маманя, темная

В нашем положеніє разніца огромная.

– 20 –

 

Я живу у городє, ви всьо врємя в полє.

Как тут – здесь розтумкаєш, что, чего і штолі?

 

Диктор:           Її зневажить – зрадити народ,

Який до сонця зводився крізь муки.

Це забруднити плеса чистих вод,

Це – потопити материнські руки,

Які нас від напастей берегли,

Останню дрібку хліба віддавали,

Щоб ми нівроку дужими були.

Й матусених пісень не забували.

 

     Пісня

 

Чтець:         Рідна мово! Зелена діброво!

Чую пісню твою запашну.

Ти квітуєш пелюстками слова

У морозних                      полину.

Все було : несито і ласо

Двоголовий хижак позирав

Кров’ю  мово ,навік запеклася

Ти на гнівних устах Кобзаря.

Рідна мово,росту я крізь тебе,

Крізь родовища дум і краси.

Я курганом стою серед степу,

На кордоні сльози і роси.

Я прошитий травою густою,

Я промитий Дніпром до кісток

Рідна мово,без тебе ніхто я,

Мов відірваний вітром листок.

Я  повітря вдихаю з тобою,

Усміхаюся днем голубим.

Я сумую твоєю любов’ю

Мудрий всесвіти, мов полюбив.

– 21 –

 

Чтець:            Все в тобі з’єдналося,злилося-

Як і поміститися в одній!-

Шепіт  зачарований колоссям,

Поклик із катами на двобій.

Ти даєш поету дужі крила,

Що підносять правду в вишину,

Вченому ти лагідно відкрила

Мудрості людської глибину.

І тобі рости й не в’януть з роду,

Квітувать в поемах і віршах,

Бо в тобі – великого народу

Ніжна і замріяна душа.

 

Диктор:           Мово рідна!  Колискова,

Материнська ріднка мова!

Мово сили й простоти,-

Гей, яка ж прекрасна ти!

Перейшла я всі світи

Є прекрасних мов багато,

Але першою ,як Мати,

Серед мов одна лиш ти.

 

Оповідач:     Було це давно, ще за старої Австрії в далекому   

       1916 р.У купе вагонa І-го класу швидкого поїзда «Львів-Відень» їхали чотири пасажири: англієць, італієць, німець та українець, відомий львівський юрист Богдан Костів. Балачки велися навколо різних проблем і тем, нарешті заговорили про мови: чия мова краща і котрій із них належить світове майбутнє.

            Першим заговорив англієць:

- Англія - країна завойовників, мандрівників і мореплавців. Англійська мова - це мова Шекспіра, Байрона, Діккенса, Ньютона, Дарвіна. Безумовно, англійскій мові належить світове майбутнє.

– 22 –

 

- Ні в якім разі,  - гордовито промовив німець,- Німецька мова - це мова двох великих імперій: Німеччини й Австрії, які займають більше половини Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шіллера, Гегеля, Канта, Вагнера, Гете, Гейне. І тому, безперечно, німецька мова претендує на світове панування.

         Італієць усміхнувся і тихо промовив:

- Панове, ви обидва нe маєте рації. Італійська мова – це мова сонячної Італії, мова музики й кохання. На мнлодійній італійській, мові написані кращі твори епохи Відродження, твори Данте, Боккачо, Петрарки, лібрето знаменитих опер Верді, Пуччіні, Россіні, Доніцетті. Тому італійська мова має бути провідною у світі.

            Українець довго думав, нарешті промовив:

- Я також міг би сказати, що моя мова - це мова незрівнянного сміхотворця Котляревського, мова гeніального Тараса Шевченка. Я можу назвати ще багато славних імен свого народу. Проте вашим шляхом не піду. Ви ж по  суті, нічого не сказали про багатство й  можливості своїх мов. Нy, могли б ви своїми мовами написати нeвеличке оповідання, в якому б усі слова починалися з oднaкової літери?              .­

       - Ні, ні, ні! Це неможливо, - відповіли в один голос

англієць, німець, італієць.

- Це у вас неможливо, а нашою мовою це зовсім про­сто. Назвіть якусь букву, - звернувся він до німця.

          - Хай буде буква «П», - сказав той.

- Добре. Оповідання називається  «Перший поцілунок».

          Популярному  підволочиському  поету Павлу

Петровичу Пришляку поштою прийшло приємне          повідомлення: « Прийдіть ,Павле Петровичу,-писав поважний правитель Підволочиського повіту Пилип Поцілуйко, погостюєте, повеселитесь, попарубкуєте.»

Павло Петрович поспішив,прибув першим поїздом. Палац Поцілуйків привітно прийняв

– 23 –

 

приїжджого поета. Потім приїхали поважні персони – приятелі Поцілуйків – Придомирські. Посадили Павла Петровича поряд панночки, премилої Поліни. Поговорили про політику, погоду. Павло Петрович прочитав прекрасні поезії. Поліна Полипівна пограла пречудової полонези, прелюдії. Посвівали пісень, потанцювали польку. Прийшла пора - подали  пообідати. Поставили повні підноси пляшок – «Портвейну», «Пшеничної», «Подільської». Принесли печених поросят, приправлених перцем, пахучих паляниць, печінковий паштет, пухких пампушок, пирогів, перекладанців.

Потім Поліна попросила прогулятись підволочистьким парком, помилуватися природою, послухати пташиних преспівів.

Порослий папороттю, подорожником прадавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п’янило принадними пахощами.Побродивши по парку,пара присіла під порослим плющем     платаном.Посиділи, помріяли, пошепталися, пригорнулися, пораділи першому побаченню. Прощай, парубоче привілля. Прийдеться  поетові приймакувати.

 

Чтець.         Що тобі суджено, мовонько,- мово,-

Тріумф безсмертя чи смерч забуття?

Чи тебе вдягнуть у шати любові,

Чи розіпнуть, як Ісуса Христа?

Матимеш друзів – відважних і щирих,

Чи фарисеї тебе продадуть,

Ті, що сказившись од власного жиру,

В очі сміються, поза очі – б’ють!

Що тобі суджено  , мовонько- мово?

Квіте мій, смутку мій, радість моя?

Чи тебе вдягнуть в шати любові,

Чи розіпнуть, як Ісуса Христа.

 

 

– 24 –

 

Чтець.   Хіба ти українець, як у тебе

Погас наш дух, як вогник у вікні?-

Тобі вже й мови рідної не треба,

Кинеш народні звичаї й пісні.

Чому (хоч знаєш) злий ти до нестями?

Чому (хоч знаєш) змучений украй?

Бо не співав ти пісні з колосками,

Не плакав із МарусеюЧурай.

Не припадав душею до калини,

Не чув зітхання рідної землі,

Байдужий був до болю України,

Коли їй душу ранили жалі.

Вона, як мати, горниться до тебе,

А ти четверту заповідь забув,

І – ні землі, ні батьківського неба;

Ти в совісті на сповіді не був,-

Хіба ти українець?...

 

На сцену підводиться мати – мова, вбрана в чорний одяг.

 

Мати – мова:     Де ти,слово моє,

За яким і минула й майбутня дорога?

Де освячені Богом рядки,

Що ведуть до зоріння святого?

Чи прогнівилось небо,

Чи зла доля шле

На Вкраїну покору?

Лан заступає червона хмара…

Було б краще, коли б я не чула,

Було б краще, коли б я не бачила,

Як з неї тягнуть душу –свічу

Й виривають язик на додачу.

Не цурайся, мій сину, мови –

У тебе іншої нема…

– 25 –

 

Пісня «Полюбіть мене такою…».

 

1. Непрестижна й тупа для еліти вже я

І селянська й нудна, серед своїх чужа.

                      П – р.

Полюби мене такою,

Полюби мене такою,

Полюби мене такою

Якою я є.

2. Вже набрибло мені

Суржик той покривать

«Тіпа» їсти бліни

Тихо згадувать «мать».

                          П – р.

Ти прости мене такою-3р

Якою я є.

3. Я ж онука Франка і Шевченка дочка

І персидської я ніби друга сестра.

                     П – р.

Вивчіть ви мене такою,

Вивчи ти мене такою,

Вивчи ти мене такою

Бо рідною є.

 

Суддя:     Підсудний Слово Іване Івавновичу! Ви розкаюєтесь?

 

Підсудний:         Я українець до седьмих колєн:

  Прапрадєд мой шелками шит на Сечи,

  І ні чужбіна, ни турецький плєн

  Єго козацькой нє лєшили рєчи

Прости мене, прапрадіде козачий,

Прости мене , мій споконвічний краю,

За те, що на російській мові плачу,

Про те, що мови рідної не знаю.

– 26 –

 

(падає на коліна і плаче).

Диктор:             Як боляче вистукує у скронях,

Коли зневагу бачу я до слова,

Бо зрозуміть не здатна тих людей,

Які так легко одреклись від мови.

Для мене зрадить їй – це значить те,

Що рідній мамі зрадить.

 

Суддя:      Підсудний  Слово  Іван  Іванович  винний.  Але,              

      оскільки він визнав свою вину, я призначаю йому під

      умовне покарання.Протягом року він буде знаходитись

      наглядом педагогів,які слідкуатимуть за його

      спілкуванням. Якщо Слово Іван Іванович знову

       візьметься за  старе,то буде покараний і кинутий до

       в’язниці. На цьому оголошую засідання закрите.

 

                На сцені 2 ведучих

 

Ведичий 1.           І стало слово світлом,

Посеред ночі й тьми

У слові все розквітло,

Із слова вийшли ми.

 

Ведучий 2.       І слово було Богом –

Рід суєтних людей,

Намарно ймення того

Не називай ніде.

 

Читець:           Збережім цю мову!

Вона того варта!

Милу і чудову,

Її вчити варто.

Говорім красиво,

Щоб кохане слово

– 27 –

 

Стало справжнім дивом –

Дивом волошковим.

Говорімо,друзі,

Правильно і просто,

Щоб жилось не в тузі,

Не було тривожно.

Мові нашій любіЙ,

Мові нашій рідній.

Говорімо гідно,

ми ж бо мудрі люди.

Не лишаймо слово,

Не верзім дурниці,

Не робімо з мови

Суржик -небелицю .

Не цураймось мови,

Вчімось розмовляти,

Щоб слова чудові

Вміли оживати.

Щоб усім народам

Піснею звучала

Мова наша горда,

Мова величава.

 

Читець:       Як довго ждали ми своєї волі слова,

І ось вона співа, бринить,

Бринить, співає наша мова,

Чарує, тішить і п’янить.

Як довго ждали ми –

Уклін чолом народу,

Що рідну мову нам зберіг,

Зберіг в таку страшну негоду,

Коли він сам стоять не міг.

 

В землі віки лежала мова

І врешті вибилась на світ.

– 28 –

 

О мово, ночі колискова!

Прийми мій радісний привіт.

Навік пройшла пора безсловна…

Цвіти і сяй, моя державна. 

 

Найперше було слово,

крізь темряву і хаос.

Воно,як вічне диво,

Над світом піднялось