Ідеї профілактики девіантної поведінки дітей у педагогічній спадщині Григорія Савича Сковороди

ІДЕЇ ПРОФІЛАКТИКИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ У ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ ГРИГОРІЯ САВИЧА СКОВОРОДИ

Виховання здорової, гармонійно розвиненої особистості – головне завдання сучасного розвиненого суспільства. Складність цього процесу має низку проблем та особливостей, що пов’язані з суспільною, політичного та соціально-економічною кризою нашої країни.

Аналіз статистичних даних Міністерства внутрішніх справ та Міністерства охорони здоров’я України за останнє десятиліття, дав змогу констатувати, що у поведінці підростаючого покоління спостерігається тенденція зростання показників проявів девіантної поведінки, що виражається в їхньому негативному ставленні до соціального середовища, соціальних норм, традицій, ставленні до свого здоров’я тощо.

Актуальність пошуку шляхів вирішення та попередження проблеми девіантної поведінки підтверджується наявністю широкого спектру наукових досліджень даної проблеми. Серед сучасних науковців девіантну поведінку з різних її аспектів досліджували: Б. Братусь, А. Лічко та ін. (біологічний аспект девіантної поведінки); В. Афанасьєв, С. Бородуліна, І. Булах, О. Власова та ін. (соціальний аспект девіантної поведінки); І. Башкатов, С. Бєлічева, В. Баженов, І. Звєрєва, О. Змановська, Ю. Клейберг та ін. (психолого-педагогічний аспект девіантної поведінки).

Соціологічні аспекти девіантної поведінки розкрито у працях таких зарубіжних науковців, як Е. Дюркгейм, Р. Мертон, Р. Міллз, В. Момов, Т. Парсонс, П. Сорокін, Н. Смелзер, Р. Тард, М. Форверг, Е. Феррі та ін., соціально-психологічні аспекти досліджували – А. Адлер (прагнення до влади, самоствердження, переваги над іншими), А. Бандура, К. Левін (агресивна поведінка), С. Лінг (теорія поведінки добровільного ризику), З. Фрейд (психоаналітична концепція девіантної поведінки), Е. Фромм (мазохістські ваблення до страждань і смерті), Р. Харре (концепція соціальних відхилень), К. Хорні (генезис злочинності) та ін.

У галузі корекційної педагогіки девіантну поведінку досліджували: О. Бовть, Т. Головіна, О. Гуляр, Г. Дульнєв, I. Єременко, Т. Жук, Н. Заваденко, Л. Занков, О. Кербіков, А. Лурiя, В. Петрова, А. Петровський, Б. Пінський, В. Синьов, Л. Сухарева, I. Ушаков, Ж. Шиф та ін.

Вагоме значення в вирішенні питання пошуку ефективних шляхів попередження девіантної поведінки дітей, на нашу думку, також закладено в спадщині Г. Сковороди.

Аналіз педагогічних ідей Г. Сковороди дає змогу зробити висновок, що запорукою успішного виховання дитини мають бути добрі настанови та викорінення поганих звичок. Він рекомендував у зв'язку з цим такі методи виховання, як бесіда, роз'яснення, приклад і поради. Виховуючи учнів, радив він, необхідно вдаватися до переконань, привчати їх критично аналізувати свої вчинки [1]. Саме це є основою для діяльності в аспекті попередження девіантної поведінки дітей.

Також у своїх працях Г. Сковорода наголошував, що необхідно насамперед прищепити дитині благородні почуття, такі як дружба, вдячність, любов [2]. Саме вони допоможуть дітям схильним до девіантної поведінки порозумітися з іншими, відчути себе частиною колективу та засвоїти необхідні нормативні знання та поведінку.

Важливою для нашого дослідження є думка, що у моральному вихованні, за переконанням Г. Сковороди, першочерговим є формування звичок високоморальної поведінки молоді [2].  Результатом морального виховання є особистість, котра прагне стати кращою. Виходячи з цих положень ми визначили, що метою профілактичної педагогічної діяльності є не лише попередження поведінкових відхилень, але й формування моральної особистості здатної повноцінно функціонувати в суспільстві.

На нашу думку, ідеї профілактики девіантної поведінки дітей закладені Г. Сковородою в його працях щодо розумового виховання особистості. Розумовий розвиток людини, за Г. Сковородою, необхідний для пізнання навколишнього світу і самої себе – щоб дійти до істини. Джерелом усіх знань він вважав досвід, практику, життя. Природно, що вчений обстоював необхідність навчання дітей у почутті колективізму та гуманізму, незалежно від їх соціального стану[3]. Зважаючи на це, при реалізації попереджувальної діяльності особливу увагу слід звертати на формування у дітей почуття відповідальності за власну поведінку і вчинки, розвитку навичок та умінь самокорекції, саморегулятивних навичок і поведінкової саморефлексії. Важливим є формування у дитини знань щодо норм поведінки, що базуються на загальнолюдських цінностях (гуманності, справедливості, любові, відповідальності, порядності, чесності, скромності, почуття обов’язку тощо).

Г. Сковорода одним з перших в українській педагогіці звертається до особистості вчителя. На його думку, вчитель має насамперед дбати і сприяти розкриттю та формуванню у процесі навчання природних нахилів та можливостей дитини. Важливим у цьому зв'язку є взаємоповага і дружба між учителем і учнем [4].

Проаналізувавши вищезазначене, ми визначили, що особливого значення у реалізації профілактичної роботи набуває суб’єкт-суб’єктна взаємодія педагога і дитини, у здійсненні якої важливою є особистість самого педагога, його морально-духовні цінності, педагогічна майстерність і прагнення привести до успіху та особистісних досягнень кожного. Відтворюючи міжособистісну взаємодію у навчанні і вихованні, педагог не лише сприяє задоволенню потреби дитини у розумінні, прийнятті й визнанні, а й виявляє власні морально-духовні цінності, має всі підстави стати значущим дорослим для неї, сприяє формуванню позитивної поведінки на морально-правовій основі.

Отже, процес профілактики девіантної поведінки дитини буде ефективним за здійснення наступних умов: створення виховного простору з соціокультурною та психолого-педагогічною складовою; залучення дітей до соціально-корисних видів діяльності; системного виховання розуму, моральності та духовності особистості та цілеспрямованої підготовки педагогів до здійснення попереджувальної педагогічної діяльності.

Література

1. Сковорода Г. С. Пiзнай в собi людину / Г. С. Сковорода. – Л.: Свiт, 1995. – 526 с.

2. Сковорода Г. С. Розмова про істинне щастя : поезії, байки, філос. трактати, діалоги, притчі та афоризми / Г. С. Сковорода. – Х. : Прапор, 2002. –271 с.

3. Кавалерова Н. А. Філософсько-освітні горизонти Григорія Сковороди: монографія / Н.  А. Кавалерова, Н. В. Іванова. – Одеса : Асторопринт, 2010. –152 с.

4. Чижевський Д. М. Філософія Г. Сковороди / Дмитро Чижевський. // Хроніка 2000. – К., 2000. – Вип. 39-40. – Т. ІІ. – С. 455-474.