Імідж педагога в умовах системи освіти. Особистісне зростання вчителя

ВІДДІЛ ОСВІТИ

ЗОЛОЧІВСЬКА РАЙОННА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ

ФЕСЬКІВСЬКА ЗШ І-ІІІ СТУПЕНІВ

Імідж педагога в умовах системи освіти.

Особистісне зростання вчителя.

матеріали засідання районного методичного об’єднання

 шкільних практичних психологів

Золочів

2010

Рекомендовано районним методичним об’єднанням шкільних

 практичних психологів

Протокол №      від         р.

Автор-укладач:

Габрієлян Арміне Елдарівна, практичний психолог Феськівської ЗШ І-ІІІ ступенів, спеціаліст ІІ категорії.

Імідж педагога в умовах системи освіти. Особистісне зростання вчителя. – Золочів, 2010. – 46 c.

Посібник містить матеріали психологічних семінарів, які є пропагандою  психологічних знань, для збереження психічного і фізичного здоров’я педагогів, розвитку вміння формувати позитивне ставлення до себе як до особистості, створенню позитивного професійного іміджу.

Матеріали семінарів можуть бути використані практичними психологами загальноосвітніх закладів у роботі з педагогами.

ЗМІСТ

Вступ ……………………………………………………………………4

План засідання районного методичного

об’єднання шкільних практичних психологів ………………………..5

Розділ І. Імідж педагога ……………………………………………….7

Розділ ІІ. Профілактика та подолання

емоційного вигорання педагогів ……………………………………...15

Розділ ІІІ. Розвиток комунікативних навичок вчителя …………….33

Список літератури ……………………………………………………..40

Додатки ………………………………………………………………...41

Вступ

Більшу частину свого часу діти проводять у школі. Постійно поруч з ними дорослі люди – вчителі. Від їхньої педагогічної та психологічної компетентності багато в чому залежить настрій, здоров’я і той шлях розвитку, якими підуть діти. Тому роботі психолога з педагогами в навчальному закладі надається велике значення. Робота з учителями відбувається в різних площинах. Завдання психолога полягає в тому, щоб поповнити психологічні знання вчителів на психологічних семінарах і сформувати вміння використовувати ці знання на практиці, зберігати психічне здоров’я педагогів, підвищувати рівень самооцінки, стежити за психологічним станом, сприяти особистісному зростанню й формуванню позитивного іміджу.

План семінару

шкільних практичних психологів

Тема: Імідж педагога в умовах освіти. Особистісне зростання вчителя.

Мета: Підвищення рівня особистісного та професійного росту вчителів.

Завдання:

1. Визначити основні складові позитивного ділового іміджу педагога.

2. Розвивати комунікативні навички та підвищити рівень самооцінки педагога.

3. Ознайомити з поняттям емоційного згорання та зі способами саморегуляції емоційних станів вчителя.

Місце проведення: Феськівська ЗШ І-ІІІ ступенів

Дата проведення: 13 березня 2009 р.

Порядок проведення

1.        Імідж педагога.
   •                Вправа «Портрет професіонала».
   •  Інформаційний блок «Внутрішня та зовнішня привабливість позитивного ділового іміджу педагога».
2.        Розвиток комунікативних навичок вчителя.
   •          Робота в парах. Вправа «Ситуації»

Мета: підвищення професійної компетентності й самооцінки психолога.

3.        Емоційне згорання вчителя.
   •          Міні – лекція «Емоційне згорання та його специфіка у професії вчителя».
   • Робота в трійках «Скласти перелік бар’єрів, які перешкоджають отриманню задоволення».
   •          Інформаційне повідомлення «Три стадії синдрому вигорання».
   • Мозковий штурм «Індивідуальні та організаційні фактори емоційного вигорання».
   • Міні – дискусія «Яким же чином ми можемо допомогти собі уникнути вигорання?»
4.        Підвищення емоційного настрою. Вправа «Карикатура»
5.        Підсумок.

Кожний з присутніх по колу завершує речення, що починається словами: «Я  вірю, що …».

Розділ І.  Психотехнологія створення іміджу

Імідж (від англ. image – образ) емоційно забарвлений стереотип сприйняття масовою, пересічною свідомістю явища, особи (наприклад, імідж політичного діяча тощо).

Імідж – це Ви очима інших, або те, якими Вас бачать інші (або: Ваш образ в очах інших людей).

Позитивний діловий імідж містить у собі привабливість:

Зовнішню

•                                 Уміння добирати і носити одяг і зачіску (див. таблиця 1)
•                                 Гарні манери: найкращі жести, пози, хода, постава, правила вітання.
•                                 Виразність міміки й уміння керувати нею.
•                                 Уміння використовувати простір спілкування.

Внутрішня

• Мистецтво подобатися людям (його психотехнологія).
• Уміння правильно будувати спілкування.
• Наявність потрібних для  позитивного іміджу якостей особистості.
• Уміння розуміти людей.
• Уміння впливати на них.

Якщо хочете справити гарне враження, носіть:

•  Однотонні костюми, наприклад, сірий із блідо-голубою сорочкою і темно-синьою краваткою;
•  бежевий костюм із блакитною сорочкою;
•  темно-синій костюм із сірою сорочкою;
•  картатий костюм бежевих і неяскравих коричневих тонів;

не носіть:

•  нічого яскравого;
•  нічого контрастного;
•  чорних костюмів з білою сорочкою.

Якщо вам ще необхідно ствердити свій авторитет, носіть костюм у тонку смужку і білу сорочку.

 Вісім правил підбору одягу

• Спочатку купіть костюм. Він найголовніший з усіх елементів одягу.
• Прикріпіть зразок тканини  вашого нового костюма  хоча б до листочка записної книжки і добирайте сорочку вже згідно з нашими рекомендаціями і відповідно до вашого смаку.
• Якщо читач не схильний удаватися в усі тонкощі комбінування одягу, то спрощуючи задачу, можна запропонувати йому дотримуватися системи синьо-сірих тонів, де сорочка будь-яка, а краватка гармонує з піджаком.
•     Погано поєднуються в різних елементах одягу однакові малюнки.

• Краватка повинна сполучитися із сорочкою або трошки контрастувати з нею, але не дисгармоніювати з костюмом.
• Не забудьте: вузол вашої краватки завжди повинен бути ідеальним!

Дотримуйтесь наступних правил

• одягайтесь по можливості респектабельно, елегантно;
• стежте за чистотою і порядком в одязі;
• якщо не знаєте, що одягти в якій-небудь конкретній ситуації, краще одягтися консервативно;
• одягайтеся в тому ж стилі, що і люди, з якими ви повинні зустрітися;
• не носіть нічого зеленого;
• стежте, щоб ваше волосся було чистим.

 Манери спілкування

Приємні:

Сприяють спілкуванню, встановленню взаєморозуміння, довіри, симпатії.

Неприємні:

Утруднюють спілкування, перешкоджають взаєморозумінню, викликають недовіру, антипатію.

Жести

Відкритості:

•     розкриття руки;
•     розстібування піджака.

Підозрілості і скритності:

•     потирання чола, скронь, підборіддя, вуха;
•     прагнення прикрити обличчя руками.

Жести і пози захисту:

•     просте схрещування рук;
•     стискання пальців у кулак;
•     кисті схрещених рук обхоплюють пальці, плечі тощо.

Поза образи:

•     піднімаються плечі й опускається голова – «набундючування».

Жести і пози, що свідчать про небажання слухати і про прагнення закінчити бесіду:

•     співрозмовник опускає повіки, почухує вухо;
•     поглядає на двері;
•     знімає окуляри і демонстративно відкладає їх убік.

Жести переваги:

•    закладання рук за голову.

Хода

Краща:

Впевнена в собі людина ходить швидко (але без поспіху), злегка розмахуючи руками, легко, пружинисто:

• постава при цьому повинна бути прямою (але не здерев’янілою);
• голова злегка піднятою;
• спина розправленою.

Небажана:

•  Заклопотана людина ходить у позі «мислителя»:

• голова опущена;
• руки зчеплені за спиною.
  •  Людина, що знаходиться в пригніченому стані:
• волочить ноги і дивиться під них;
• руки висять або в кишенях.

•  Зрозумілий

• високо підняте підборіддя;
• руки рухаються підкреслено енергійно;
• ноги немов дерев’яні.

Міміка

Очі

Для того, щоб побудувати гарні відносини зі співрозмовником, Ваш погляд повинен зустрічатися з його поглядом 60-70% усього часу спілкування. Погляд повинен бути впевненим і доброзичливим.

Співрозмовник, що зустрічається поглядом менш 1/3 часу бесіди, не викликає довіри.

Губи

Посмішка повинна виражати:

•           привітність;
•           доброзичливість;
•           радість.

Уміння розумно використовувати дистанцію

•    Не варто починати спілкування, у якому ви зацікавлені, з публічної (більш

       4 м) відстані. Установлення позитивного контакту в цьому випадку майже неможливе.

•    Перші фрази краще сказати, підійшовши на соціальну або формальну відстань у залежності від відносин зі співрозмовником. Найважливіше варто говорити на особистій (від 0,5 до 1,2-1,5 м) дистанції. Оскільки така дистанція характерна для бесіди близьких знайомих, друзів, то співрозмовник підсвідомо налаштовується Вас вислухати і допомогти.
•    Якщо ми на початку розмови, «підготувавши грунт», наблизимося до співрозмовника на одну ступінь (наприклад, із соціальної дистанції на особисту), то швидше за все, викличем його прихильність. Якщо ж перескочимо через ступінь, - ефект буде зворотним!
• Стіл між співрозмовниками ніби збільшує дистанцію, вводить бесіду в рамки  офіційної.
•    Програмуйте простір спілкування.
•    Не порушуйте особистого простору.

Внутрішня привабливість

Уміння подобатись людям

Шість кроків «включення» здатності подобатися людям

Крок перший. Згадайте той випадок зі свого життя, коли Ви комусь подобалися. Якщо такого випадку немає у Вашій пам’яті – просто згадайте позитивну подію або випадок із життя, коли успіх залежав від ваших власних дій.

Крок другий. Вийдіть на рівень альфа-ритмів методом «Три-один» і на цьому рівні відновіть сцену у всіх подробицях (знайдіть спокійне місце, де Вас не потривожать. Сядьте на зручний стілець, розслабтеся. Зробіть глибокий вдих і під час видиху подумки повторюйте і уявляйте собі цифру 3 (тричі). Три (пауза). Три (пауза). Три (пауза). Проробіть аналогічну процедуру з цифрами 2, потім – 1).

Крок третій. Зафіксуйте свої відчуття в момент успіху.

Крок четвертий. Виберіть слово, що буде «кнопкою запуску» у нагадуванні Вам про успішну подію (наприклад, «Успіх», «Перемога»).

Крок п’ятий. Прокрутіть сцену знову, промовивши «пускове» слово. Порахуйте від одного до п’яти, щоб вийти з цього рівня.

Крок шостий. Щоразу, коли Ви хочете кому-небудь сподобатися (або налаштуватися на успіх), - зосередьтесь і вимовте «пускове слово».

Основні правила спілкування

• Кращій співрозмовник не той, хто вміє добре говорити, а той, хто вміє добре слухати.
•     Люди схильні слухати іншого тільки після того, як вислухали їх.

Уміння розуміти більше, ніж сказано

Відповідність між сказаними словами й іншими зовнішніми проявами людського тіла (жести, міміка, пози тощо).

•     Довірливість, згода:

•      розслаблена посадка голови, часто з відхиленням назад;
•      нахил голови убік;
• відкритий, прямий погляд очей, заплющування очей на кілька митей з ледь помітним ствердним рухом голови;
•      відкрита і вільна посмішка;
•      пальці з’єднані на кшталт купола храму;
•      широка зручна поза, часто нога на ногу.

•     Внутрішня утягнутість під час викладу своїх думок:

•      випрямлення однієї або обох долонь, що відкриваються назустріч партнерові знизу догори;

У цей момент важливо не перебивати співрозмовника, дати можливість йому виговоритися.

•  Готовність до активності:

• різкий нахил, підкидання голови;
• тулуб, раніше зручний відкинутий на спинку, пересувається на край стільця;
• рука на стегнах;
• опора на стіл широко розставленими руками.

У цей момент можна викласти свою головну пропозицію, спонукати співрозмовника до яких-небудь дій.

•     Готовність з чимось погодитися:

•      протягання догори відкритої долоні.

Найбільш вдалий момент для ділових пропозицій.

•     Добровільне дарування, віддавання чогось:

•      відкриті долоні, що перевертаються знизу нагору та рухаються вниз.

У цей момент небажано відмовляти співрозмовникові в чому-небудь, що він запропонує: це може бути сприйняте дуже болісно. Краще зробити невелику паузу.

•     Концентрація, замкненість:

•      вертикальні зморшки на чолі;
•      звужений, підкреслено закритий рот;
•      твердий погляд.

Співрозмовник замкнений, зосереджений на своїх думках, найрозумніше – не заважати йому, не задавати важливих питань.

Необхідні для позитивного іміджу якості особистості

•     Цілеспрямованість.
•     Рішучість.
•    Евристичність мислення.
•     Гнучкість поведінки.
•     Готовність ризикувати.
•     Впевненість у собі.
•     Конкурентноздатність.
•     Енергійність.
•     Прагнення до успіху.
•     Уміння спілкуватися.
•     Ініціативність.
•    Уміння подобатися людям.

Голос і артикуляція

•     Пристосовуйте голос до оточення, у якому ви говорите.
• Говорячи тихо, Ви залишаєте про себе враження як про людину, що не вірить у свої сили.
• Багато хто говорить невиразно через погану, нечітку артикуляцію. Для усунення недоліку запишіть свій голос на магнітофон і проаналізуйте свою мову, звертаючи увагу на погано артикульовані звуки.
• Найефективнішим способом тренування голосу є читання в голос, з використання магнітофону із системою «КАРАОКЕ». Це дозволить Вам установити зворотний зв’язок зі своїм мовним апаратом. Тренуйтеся не менше трьох разів на день по 15 хвилин з перервами після кожних 5 хвилин. Такі інтенсивні тренуванні дозволять Вам швидко поліпшити дикцію та експресію.
• Піднімайте тон голосу, запитуючи. Якщо ж Вам потрібно виразити рішучість, довіру, переконати в необхідності зробити що-небудь або відповісти на запитання, то висоту голосу потрібно понизити.

Про вибір слів

• Для збагачення словникового запасу читайте здобутки видатних авторів і слухайте кваліфікованих ораторів. Намагайтеся записувати слова, що сподобалися, і вирази, які потім Ви будете використовувати у своїй мові.
• Визначте, які слова Ви використовуєте дуже часто і намагайтеся замінити їх іншими словами і виразами. Постарайтеся, щоб Ваш словниковий запас поповнювався синонімами.
• Навчіться висловлюватися точно. Вибирайте точні й однозначні слова.
• Занадто часте використання абстрактних понять вимагає від слухачів великої напруги. Читаючи афоризми, робіть паузи.

Конструювання речень

• Чергуйте довгі речення з короткими. Довгі речення складно сприймати і розуміти. Накопичення коротких речень одне за іншим робить говоріння монотонним.
• Не використовуйте занадто часто особових займенників замість особистих імен. Це може привести до їх неправильного тлумачення.
• Основна думка повинна завжди висловлюватися головним реченням, а не підрядним.
• Речення, у якому кілька іменників стоять поруч, сприймати важко.
• Якщо Ви хочете розповісти щось нове, дайте слухачам час для розуміння, про що Ви говорите. Для цього наведіть наведіть приклади або перефразуйте сказане.
• Намагайтеся опускати несуттєві подробиці, швидко і послідовно просуваючись до розв’язки.
• Будуйте висловлення від простого до складного, від відомого до невідомого.

Керування увагою слухачів

• Увагою слухачів, насамперед, можна утримати розповіддю про щось нове і цікаве.
• Виступаючи перед великою кількістю слухачів, інтереси яких не збігаються, намагайтеся говорити на більш загальні теми.
• Щось нове, мало відоме широкому колу людей, може привернути увагу слухачів.
• Увага слухачів підвищується, якщо в товаристві починається дискусія навколо якоїсь проблеми.
• Красивий стиль висловлення разом з відповідними прикладами також привертає увагу.

Як стати гарним співрозмовником

1. Насамперед необхідно мати всебічнім знання, а для цього треба постійно вчитися, багато читати, опанувати здобутки людської культури (науки, літератури, мистецтва тощо).
2. Мати широке коло знайомих і приятелів, щоб їм розповідати те, чого самі навчилися.
3. Дивитися на світ розкритими очима, вміти спостерігати явища і події довкола себе.
4. Запам’ятовувати все важливе й цікаве, а якщо не маєте надії на свою пам’ять , то навчіться робити деякі нотатки того, що бачите, чуєте або читаєте.

Розділ ІІ.  Профілактика та подолання емоційного вигорання у педагогів

(спрямованого на усвідомлення власних відносин з професійною діяльністю)

Мета: Ознайомлення присутніх з понятим професійного вигорання, його симптомами, етапами формування, причи­нами виникнення та засобами профілактики. З допомогою практичних вправ і аналізу отриманих в процесі роботи ре­зультатів, виявити та простежити проблему емоційного ви­горання у представників тренінгової групи.

Обладнання: маркерна дошка або ватмани для запису інфо­рмації; маркери, фломастери, кольорові олівці; папір формату А4; звичайні аркуші з зошита; таблиці «Поле самодіагностики».

План роботи

1.     Ознайомлення присутніх з поняттям емоційного виго­рання.
2.     Професійне і особисте в нашому житті. Виконання впра­ви на визначення їх  індивідуального співвідношення.
3.     Виконання вправи на визначення свого відношення до про­фесії та на виявлення «перекосів» в розподілі психічної енергії.
4.     Ознайомлення з трьома складовими синдрому виго­рання (емоційна виснаженість, деперсоналізація, редукція професійних досягнень).

5.              Самодіагностика ознак вигорання.
6.              Аналіз стадій розпитку вигорання.
7.              За допомогою діагностичної методики Бойко В.В., ви­значити рівень сформованості психологічного захисту у формі емоційного вигорання.
8.              Задоволення професійною діяльністю. Причини стре­су, індивідуальні та організаційні фактори.
9.              Виконання практичних вправ. Аналіз власних джерел
   негативних переживань на роботі, виявлення ресурсів та на­прямків для росту.

10.     Мотиваційна складова в професійній діяльності як важливий компонент профілактики вигорання.
11.     Засоби профілактики. Використання способів емоцій­ної саморегуляції і самовідновлення.
12.     Створення позитивного настрою.
13.     Завершення тренінгу.
14.     Притча « Ще одна велика програма».

Інформаційне повідомлення

Після декількох років роботи у школі багато вчителів від­чувають своєрідне психологічне явище — емоційне вигоран­ня. Емоційне вигорання відчувають вчителі у всьому світі. Емоційне виснаження виникає від втоми при надмірних на­вантаженнях. Перевантажені спілкуванням з учнями, вчителі почувають до них байдужість або неприязнь, а негативні емоції намагаються придушити, спілкуючись з школярем як з об'єктом навчання. Ні про який індивідуальний підхід до особистості дитини говорити вже не доводиться. При цьому, «вигорілий» педагог переживає, оскільки робота не прино­сить йому задоволення.

Емоційне вигорання — це синдром, що розвивається на тлі неперервного впливу на людину стресових ситуацій і призводить до інтелектуальної, душевної і фізичної пере­втоми та виснаження.

Можна сказати, що це захисна реакція організму на по­стійну дію стресу. Емоційне вигорання виникає в результаті внутрішнього накопичення негативних емоцій без відповід­ної «розрядки» або «звільнення» від них. При досягненні пе­вного рівня напруги, «вигораючий» починає шукати способи «економії емоцій». Це проявляється в неусвідомленому або усвідомленому бажанні зменшити або нормалізувати взаємодію з оточуючими. Якщо ж це йому не вдається, то спра­цьовує певна захисна реакція організму, яка може виражати­ся в байдужості до людей, ігноруванні їх звернень, цинізмі і паніть агресії.

Варто сказати, що люди намагаються боротися з вигоран­ням, але найчастіше «варварськими», негативними метода­ми. Наприклад, професійний цинізм (проявляється навіть в особливих висловлюваннях, термінах). Прислухайтеся, як ви називаєте про себе учнів? Цю галасливу ватагу, яка вже забігає в кабінет і намагається перевернути усе догори нога­ми, коли ви ще не встигли оговтатись після чергового уроку?

Або інший негативний метод — фізичне і емоційне відчу­ження, прагнення тримати дітей па відстані, не допускати доторкань, не помічати їхньої фізичної; оболонки, життєвих проблем, душевних станів. Хоча хіба можна працювати з уч­нями, не відчуваючи до них ніякої емоційної прихильності?

Ще один спосіб уникнути «розтрати себе» — ритуалізація. У спілкуванні з клієнтами чи учнями завжди слід дотри­муватись ритуалу, заведеного порядку, вимагати беззапереч­ного виконання вказівок. Тоді робота йде як по рейках: зу­стрілися, попрацювали — і розбіглися.

Окремим працівникам допомагає також енергетичний «вампіризм». Тут немає ніякої містики, просто людина викорис­товує момент чужої зніяковілості, страждання, приниження, невдачі, щоб підвищитися, самоствердитися. Тоді придушен­ня навколишніх стає сильною і продуктивною мотивацією.

Буває, що людина справляється з вигоранням, підкреслю­ючи власну цінність, необхідність, незамінність своєї персо­ни і роботи. У багатьох колективах є такий працівник, без бажання якого зробити нічого неможливо. Він абсолютно незамінний. Однак, приходить день, його змінює інший пра­цівник, і все йде, як завжди, організація аж ніяк не розсипа­ється в порох. Численними дослідженнями встановлено, що до професійного вигорання більше схильні спеціалісти, які змушені в силу своєї професійної діяльності багато і інтенси­вно контактувати з іншими людьми (педагоги, психологи, соціальні працівники і інші), оскільки під час роботи вони зазнають сильних нервово-психічних навантажень, що про­являються в поступовій емоційній втомі і виснаженні.

Не є таємницею, що професія вчителя відноситься до ка­тегорії стресогенних. Педагогічна діяльність насичена різноманітними напруженими ситуаціями. До таких ситуацій у педагогічній діяльності відносять:

•  ситуації взаємодії вчителя з учнем па уроці (порушен­ня дисципліни і правил поведінки, непередбачувані конф­ліктні ситуації, ігнорування вимог вчителя тощо);

•  ситуації, що виникають у стосунках з колегами по ро­боті та адміністрацією (різкі розходження в думках, конф­ліктні ситуації, перенавантаження дорученнями, надмірний контроль, тощо);

•  ситуації взаємодії вчителя з батьками учнів (відмін­ність в оцінці учня батьками і вчителем, відсутність уваги з боку батьків до процесу виховання дітей, тощо).

В окремих випадках емоційне напруження сягає критич­ного рівня і педагог втрачає самовладання. Це проявляється або в пасивно-захисній (сльози), або в агресивній формі (крик, нервове ходіння по класу, різкий стук по столу тощо). Подібні емоційні реакції роблять педагогів практично профнепридатними. Але і зовнішнє стримування емоцій, в той час як всередині відбувається сильний емоційний процес, не сприяє заспокоєнню, а лише навпаки підвищує емоційне на­пруження і негативно позначається на здоров'ї. Вчителі, як професійна група, відзначаються надзвичайно низькими по­казниками фізичного і психічного здоров'я. За даними бага­тьох досліджень, основними і постійними хворобами, що су­проводжують вчителів є: захворювання серцево-судинної системи, виразки, захворювання невротичного характеру.

Професійна допомога при емоційному вигоранні вклю­чає прийом лікувальних препаратів і різні види психотерапії. Однак, вчителю в більшості випадків потрібна не медична, а соціально-психологічна допомога по виробленню необхідних якостей і навичок, спрямованих на Збереження та поповнен­ня емоційних резервів в організмі.

Коментар. Роботу пропонується почати з того, щоб ви­значити, яке місце в нашому житті займає професійна і осо­биста складова.

Вправа «Баланс реальний і бажаний»

 Пропонується намалювати коло, в ньому, орієнтуючись на внутрішні відчуття, секторами відмітити, в якому спів­відношенні на даний час знаходяться робота (професійне життя), хатня робота, особисте життя (подорожі, відпочи­нок, захоплення).

В іншому колі зобразити їх ідеальне співвідношення.

Чи є відмінності? В чому вони полягають? Чому так сталось?

Що можна зробити, щоб наблизити одне до одного? За рахунок чого?

Від кого або від чого це залежить?

Вправа «Я — вдома, я — на роботі»

Розділити аркуш навпіл. Скласти два списки визначень (якомога більше) «Я — вдома», «Я — па роботі». Як варіант, можна запропонувати скласти списки визначень «Вдома я ніколи», «На роботі я ніколи». Це дозволить вийти на існу­ючі стереотипи поведінки, мислення.

Проаналізувати: схожі риси; протилежні риси; однакові якості, що проявляються в різних модальностях; відсутність спільних рис; який список було легше складати, який вийшов об'ємнішим; яке ваше ставлення до того, що в характеристи­ках є помітні відмінності і т.д.

Коментар. Ці вправи дозволяють учасникам подивитись па власні стосунки з професією ніби з боку, визначити своє відношення до ситуації, що склалася, відмітити існуючі про­блеми та «перекоси» в розподілі психічної енергії.

Інформаційне повідомлення

«Складові синдрому вигорання»

Синдром вигорання включає в себе три основні складові:

• емоційну виснаженість;

• деперсоналізацію (цинізм);

• редукцію професійних досягнень.

Під емоційною виснаженістю розуміється відчуття спу­стошеності і втоми, що викликане власною роботою.

Деперсоналізація передбачає цинічне відношення до ро­боти та до об'єктів своєї роботи. Зокрема, в соціальній сфері при деперсоналізації відбувається байдуже, негуманне, цині­чне відношення до людей, з якими працюють.

Редукція професійних досягнень — виникнення у праців­ників почуття некомпетентності в своїй професійній сфері, усвідомлення неуспішності в ній.

Вправа «Самодіагностика ознак вигорання»

«Аркуш самодіагностики» — роздатковий матеріал. (див. таблиця 2)

Вигорання — тривалий процес. Його симптоми формують­ся поступово, іноді непомітно. Присутнім пропонується оці­нити наявність у себе тієї чи іншої ознаки в залежності від ступеня її вияву або частоти виникнення. В таблиці «Поле самодіагностики» свідомо запропонована 5-бальна система оці­нки, щоб не виникло плутанини із стадіями розвитку вигоран­ня. Оцінка, безумовно, має суб'єктивний характер і спираєть­ся на внутрішні відчуття. Чим частіше або яскравіше виявля­ється ознака, тим більше клітинок коло неї замальовується. Поле самодіагностики заповнюється самостійно, на обговорен­ня не виноситься. Хто захоче, може поділитися враженнями.

Таблиця розділена на 4 частини за класифікацією симп­томів: понеділкові, афективні, когнітивні, фізичні.

Після заповнення таблиці, присутнім пропонується само­стійно визначити той вид симптомів, в розділі якого найбі­льша кількість замальованих клітинок, — це проблемна зона.

Інформаційне повідомлення

«Три стадії синдрому вигорання»

Як уже було зазначено, професійне вигорання — поступо­вий процес. Згідно досліджень у ньому можна виділити три основні стадії.

Перша стадія. Всі ознаки та симптоми проявляються в легкій формі через турботу про себе, наприклад, шляхом ор­ганізації частих перерв у роботі. Починається забування яки­хось робочих моментів (наприклад, невнесення потрібного запису в документацію). Зазвичай на ці першочергові симп­томи мало хто звертає увагу. В залежності від характеру дія­льності, сили нервово-психологічних навантажень і особис­тісних характеристик спеціаліста, перша стадія може форму­ватися протягом трьох-п'яти років.

Друга стадія. Спостерігається зниження інтересу до ро­боти, потреби в спілкуванні (в тому числі, і з близькими): «не хочеться бачити» тих, з ким спеціаліст працює, «в четвер відчуття, що вже п'ятниця», «тиждень триває нескінченно», прогресування апатії до кінця тижня, поява стійких соматич­них симптомів (немає сил, енергії, особливо, вкінці тижня, головні болі по вечорах, «мертвий сон, без_ сновидінь», збіль­шення кількості простудних захворювань, підвищена дратів­ливість, людина «заводиться», як кажуть, з пів-оберта, хоч раніше подібного вона за собою не помічала). Симптоми про­являються регулярніше, мають затяжний характер і важко піддаються корекції. Людина може почувати себе виснаже­ною після доброго сну і навіть після вихідних.

Час формування даної стадії, в середньому, від п'яти до п’ятнадцяти років

Третя стадій. Ознаки і симптоми третьої стадії вигорання є хронічними. Можуть розвиватися фізичні і психологічні про­блеми типу язв і депресій. Людина може почати сумніватись в цінності своєї роботи, професії та самого життя. Характерна повна втрата інтересу до роботи і життя взагалі, емоційна бай­дужість, отупіння, відчуття постійної відсутності сил. Спосте­рігаються порушення пам'яті і уваги, порушення сну. особистісні зміни. Людина прагне до усамітнення. На цій стадії при­ємнішими є контакти з тваринами і природою, ніж з людьми.

Стадія може формуватися від десяти до двадцяти років.

Експрес-дослідження. Опитувальник В. В. Бойко

Коментар. Цю експрес-діагностику можна провести, не витрачаючи багато часу. Вона не претендує па глибину, але яскраво демонструє актуальність проблеми.

Міні-дискусія в підгрупах «Оцінка задоволення роботою»

«Що заважає вам отримати задоволення від професійної діяльності?». Важливий професійний фактор, який тісно пов'язаний з вигоранням, — задоволеність працею. Цей пара­метр має позитивні кореляції з усіма трьома компонентами вигорання: емоційним виснаженням, деперсоналізацією і ре­дукцією професійних досягнень.

• Розділитися на підгрупи по 3—5 осіб. Скласти перелік бар'єрів, які перешкоджають отриманню задоволення від про­фесійної діяльності.
• Сформулювати їх для запису на дошці.

Коментар. Психолог формує па дошці дві графи «Індиві­дуальні фактори» та «Організаційні фактори». Роблячи за­писи па дошці, психолог пропонує аналізувати, до якої графи відноситься та чи інша причина незадоволення. Як правило, в результаті обговорення па дошці з'являється досить об'єм­ний перелік організаційних причин і невеликий, складений приблизно з 1—3 пунктів, перелік індивідуальних причин. (До речі, можна звернути увагу на той факт, що індивіду­альні причини висловлюються зазвичай спеціалістами, які мають мінімальний стаж роботи. Люди, що працюють в про­фесії давно, висловлюють зовнішні причини незадоволення.) Після цього до відома присутніх доводиться, що за результа­тами досліджень саме індивідуальні фактори є основними причинами для виникнення і розвитку вигорання. Як правило, ця інформація сприймається присутніми активно, з гумо­ром, викликає обговорення. (див. таблиця 3)

Індивідуальні фактори

Вік. Результати досліджень показують, що найбільш чут­ливими до вигорання є молоді люди (19—25 р.), які при зітк­ненні з реальною дійсністю, що не відповідає їх очікуванню, отримують емоційний шок, та люди більш старшого віку (40-50 р.). Досить часто можна спостерігати, як у чоловіків, так і у жінок, професійне вигорання в віці 30 р. Це можна пояснити кризою 30 років, яку називають «проблемою сенсу життя».

Стать. Чоловіки більш схильні до деперсоналізації, а жінки до емоційного виснаження. Чоловіки виявилися більш чутливими до впливу таких стресових ситуацій, які вимага­ли від них демонстрації чисто чоловічих якостей (сили, від­ваги). Жінки виявилися більш чутливими до стресових си­туацій, які вимагали від них співпереживання, виховних умінь, покори. Жінка, що працює, отримує більш високі ро­бочі перенавантаження (в порівнянні з чоловіками) через додаткові домашні та сімейні обов'язки.

Сімейний стан. Існують дослідження, що свідчать про вза­ємозв'язок сімейного стану і вигорання. Більш висока схиль­ність до вигорання є у неодружених осіб (особливо чолові­чої статі). Причому, холостяки в більшій мірі схильні до ви­горання навіть у порівнянні з розведеними чоловіками.

Особистісні характеристики. Швидко «вигорають» праців­ники, що мають інтровертований характер. Існує взаємозв'язок між вигоранням і такими особливостями особистості, як тривожність, емоційна чутливість, нейротизм і екстраверсія. Дове­дено позитивний зв'язок між вигоранням і агресивністю, три­вожністю і негативний зв'язок з почуттям групової єдності.

Рівень освіти. Існують деякі дані про позитивний зв'язок між рівнем освіти і вигоранням. Приводом до цього можуть бути перебільшені вимоги в людей з більш високим рівнем освіти, неможливість реалізації.

 Вправа «Бар'єр»

Для того, щоб отримати матеріали для аналізу власних джерел негативних переживань на роботі (подивитись на них збоку), а також для вияву ресурсів професійної діяльності, кожному з присутніх пропонується вибрати один з занотова­них на дошці «бар'єрів» (найбільш актуальний, або інший, якщо його не має в загальному списку, і| зобразити його у вигляді малюнка, схеми, символу. Хто хоче, може поділи­тись враженнями, але основний аналіз зображень відбува­ється після наступної вправи.

Вправа «16 асоціацій»

Горизонтально покладений лист формату А4 ділиться на 5 рівних вертикальних колонок. В першій колонці запису­ються 16 асоціацій на слова «моя робота. В другу колонку пишемо асоціації на слова з першої колонки, попарно їх об'єд­нуючи: асоціація на перше і друге слово, асоціація на третє і четверте слово, потім — на п'яте і шосте і т.д. Таким чином, в другій колонці отримуємо вже вісім асоціацій. В третій ко­лонці процедура повторюється, і ми отримуємо 4 слова. Про­довжуємо до тих пір, поки в останній, п'ятій колонці не зали­шиться тільки одна асоціація, її також необхідно зобразити у вигляді схематичного малюнка.

Тепер у кожного є два зображення — малюнок перешкоди до задоволення від роботи і образне асоціативне уявлення про саму роботу, їх необхідно порівняти, виділити спільні елементи, проаналізувати з точки зору присутності сильних і слабких рис та можливих напрямків для росту.

Вправа «Мотиваційна складова в професійній діяльності»

Ця вправа може проводитись в двох варіантах.

Перший варіант. Невеликий аркуш ділиться на три части­ни. Присутнім пропонується відповісти на запитання «Для чого ви працюєте?» з позиції минулого, теперішнього, майбутнього: початок професійної діяльності; в даний час; через 5 років.

Другий варіант. Намалювати три малюнки на тему: «Я працюю вчителем»: початок професійної діяльності; в даний час; через 5 років.

Присутні діляться, в першу чергу, власними враженнями від своїх записів або малюнків. Важливо, щоб вони самі змо­гли побачити можливі відмінності в змісті, кольоровій гамі зображеного.

Коментар. Робота з цілями може стати темою для окремо­го заняття. В межах даної вправи вирішується завдання осми­слення відмінностей в цілях професійної діяльності на почат­ку кар'єри і в процесі накопичення професійного досвіду.

Інформаційне повідомлення «Емоційна регуляція»

Яким же чином ми можемо допомогти собі уникнути ви­горання? Найбільш доступним є використання способів са­морегуляції та самовідновлення. Це свого роду техніка без­пеки для спеціалістів, що в силу своєї роботи мають численні та інтенсивні контакти з людьми.

Завдання: кожен ділиться з оточуючими тим способом са­мовідновлення, який йому допомагає найкраще. На дошці зано­товуємо перелік способів регуляції (гумор, спілкування, прогу­лянки, спорт, секс, хобі, рукоділля, прибирання, застілля та інше).

Коментар. Зазвичай, створюється досить об'ємний пере­лік. Важливо не тільки визначити, що ж сприяє відновленню, а й реально виділяти на це час і місце в своєму житті. Якщо є час, можна виконати вправу «Що мені приносить задоволен­ня?», її зміст у тому, що учасники розташовують для себе 10 приємних справ за ступенем задоволення, доступності і час­тоти використання і тим самим вибирають найбільш при­ємні та доступні для себе заняття. Як правило, в результаті виявляється, що у присутніх досить часу на ці заняття, але вони з різних причинах цього не роблять.

Існує два способи відновлення: природна регуляція і са­морегуляція.

Природні способи регуляції організму. Багато з них вико­ристовуються інтуїтивно. Це тривалий сон, смачна їжа, відпо­чинок на природі, серед тварин, баня, масаж, спорт, танці, му­зика та багато іншого. Але, на жаль, подібні способи не завжди можна використати на роботі чи безпосередньо в той момент, коли виникла напружена ситуація або накопичилась втома. 

Саморегуляція — це керування своїм психоемоційним станом, що досягається шляхом впливу людини на себе за допомогою слів, образів, управління м'язовою системою (напругою) і диханням.

Коментар. На даному тренінгу способи саморегуляції не розглядаються, оскільки цьому присвячується окрема зу­стріч, яку можна назвати другою сходинкою тренінгу. Друга зустріч присвячується тілесно-орієнтованим технікам м'язо­вої та емоційної релаксації. Всі присутні запрошуються для продовження роботи, спільно обирається зручний день. Ро­бота групи в цей день завершується.

Для логічного завершення процесу самоаналізу, а також для створення позитивного настрою на подальшу роботу, ви­конуємо ще два завдання: малюємо карикатуру та проводи­мо вправу на зворотній зв'язок учасників.

Вправа «Карикатура»

Намалювати карикатуру па себе «Я на роботі» або «Я - вчитель». В гумористичній формі зобразити власні риси, які ми намагаємось в собі розвивати і які стали невід'ємною час­тиною професії (емпатія, вміння слухати без оцінок, спілкува­тись, доброзичливість, гнучкість, креативність, компетентність і т. д.). Карикатури учасників вивішуються на стіну.

Завершення тренінгу

Кожний з присутніх по колу завершує речення, що почи­нається словами: «Я вірю, що...»

Заключне слово тренера притча «Ще одна велика програма»

 В одного купця було 150 верблюдів, вони йшли пустелею, нав'ючені товарами, а з ними ще 40 слухняних рабів і слуг. Одного вечора купець запросив у гості свого друга. Це був Сааді. Всю ніч він без утоми розказував гостю про свої справи і тур­боти, про те, яка важка його професія. Він розказував про свої скарби в Туркестані, про свої володіння в Індії, показував до­кументи па володіння ювелірними виробами. «О Сааді, — зі­тхав купець, — я здійсню ще одну подорож. А вже після цього я дозволю собі заслужений відпочинок, про який мрію так, як ні про що на світі. Я хочу відвезти персидську сірку в Китай, я чув, що вона там у великій ціні. Звідти я повезу китайські вази в Рим. Потім мій корабель повезе римські тканини в Індію, а звідти я повезу індійський метал в Халаб. Із Халаба я буду експортувати дзеркала і вироби зі скла в Йемен, а з Йемена вивезу оксамит у Персію». З мрійливим виразом на обличчі

він розказував все це скептично слухаючому його Сааді.

«А вже після всього цього моє життя буде присвячене від­починку та роздумам — найвищій цілі моїх мрій!»

ПСИХОДІАГНОСТИКА

ДІАГНОСТИКА РІВНЯ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ

(за В. Бойко)

«Емоційне вигорання» — це механізм психологічного за­хисту, вироблений особистістю, який має форму повного чи часткового виключення емоцій у відповідь на окремі исихотравмуючі впливи. «Емоційне вигорання» є надбаним сте­реотипом емоційної, частіше професійної, поведінки. «Виго­рання» є частково функціональним стереотипом, оскільки дає змогу людині дозувати та економно витрачати енергетичні ресурси. Водночас можуть виникнути його дисфункційні на­слідки, коли «вигорання» спричиняє негативний вплив на професійну діяльність та стосунки з партнерами.

Інструкція. Якщо ви професіонал у будь-якій галузі спіл­кування з людьми, то для вашої діяльності важливо, в якій мірі у вас сформований психологічний захист у формі «емо­ційного вигорання».

Читайте твердження та відповідайте «так» або «ні». Там, де у формулюваннях опитувальника йдеться про «партне­рів», маються на увазі суб'єкти вашої професійної діяльності - клієнти, учні та інші люди, із якими ви щоденно працюєте.

1.              Організаційні недоліки на роботі постійно примушу­ють нервувати, переживати, напружуватися.
2. Сьогодні я задоволений своєю професією не менше, ніж на початку кар'єри.
3.        Я помилився(лася) у виборі професії або профілю дія­льності.
4.        Мене непокоїть те, що я став(ла) гірше працювати (менш продуктивно, менш якісно, повільніше).
5. Теплота взаємодії з партнерами залежить від мого на­строю.

7. Коли я приходжу з роботи додому, то деякий час (2—З години) мені хочеться побути на самоті, щоб зі мною   ніхто не спілкувався.
8.         Коли я відчуваю втому чи напруження, то намагаюся якомо­га швидше вирішити проблеми партнера (згорнути взаємодію).

10.     Моя робота не дає виражатися моїм емоціям.
11.     Я відверто втомився (лася) від людських проблем, із якими доводиться мати справу на роботі.
12.     Буває, я погано засинаю (сплю) через хвилювання, пов'язані з роботою.
13.     Взаємодія з партнерами потребує від мене великого напруження.

14.      Робота з людьми приносить все менше задоволення.
15.      Я б змінив(ла) місце роботи, якби була така можли­вість.
16.      Мене часто засмучує те, що я не можу належним чи­ном надати партнерові професійну підтримку, допомогу.

17.       Мені завжди вдається запобігти впливові поганого настрою на ділові контакти.
18.        Мене дуже засмучує, якщо щось негаразд у стосунках із діловим партнером.

20.        Через брак часу, втомленість або напруження, часто приділяю партнерові менше уваги, ніж  належить.
21.        Інколи звичайні ситуації спілкування па роботі ви­кликають у мене   роздратування.
22.        Я спокійно сприймаю обґрунтовані претензії партнерів.
23.        Спілкування з партнерами спонукає мене триматися  осторонь від людей.

25.          Конфлікти чи розбіжність поглядів із колегами заби­рають багато сил і емоцій.
26.          Мені все складніше встановлювати або підтримувати контакти з діловими партнерами.
27.          Обставини на роботі здаються мені дуже складними.

28.            У мене часто виникають тривожні очікування, пов'я­зані з роботою: щось повинно статися, як би не припуститися помилки, чи зможу зробити все, як належить, чи не скоро­тять мене тощо.
29.            Якщо партнер мені неприємний, я намагаюсь обмежи­ти час спілкування з ним або менше приділяти йому уваги.
30.            На роботі під час спілкування я дотримуюся принци­пу: «Не роби людям добра, не отримаєш лиха».

31.Я охоче розповідаю про свою роботу.

32.        Бувають дні, коли мій емоційний стан негативно вили­ває на результати роботи (менше виконую, знижується якість, трапляються конфлікти).
33. Інколи я відчуваю, що треба виявити до партнера емо­ційну чуйність, але не   можу.
34.        Я дуже переживаю за свою роботу.
35.        Партнерам по роботі віддаєш уваги та турботи більше, ніж отримуєш.
36.        Коли думаю про роботу, мені стає не по собі: починає колоти в ділянці серця, підвищується тиск, з'являється голо­вний біль.
37.        У мене добрі стосунки з керівником.
38.        Я часто радію, коли бачу, що моя робота йде на ко­ристь людям.
39.        Останнім часом мене переслідують невдачі у роботі.
40.        Деякі сторони моєї роботи викликають глибоке роз­чарування.
41.        Бувають дні, коли контакти з партнерами складаються гірше, ніж звичайно.
42.        Я розрізняю ділових партнерів (суб'єктів діяльності) гірше, ніж звичайно.
43.        Стомленість від роботи призводить до того, що я пра­гну скоротити спілкування з друзями та знайомими.
44.        Я зазвичай виявляю інтерес до особистості партнера, окрім того, що стосується справи.
45.        Зазвичай я приходжу на роботу відпочивши, зі свіжи­ми силами, у гарному настрої.
46.        Я інколи ловлю себе на тому, що працюю з партнерами автоматично, без натхнення, запалу, ентузіазму.
47.        По роботі зустрічаються настільки неприємні люди, що мимоволі бажаєш їм чогось поганого.
48.        Після спілкування з неприємними партнерами, у мене буває погіршення фізичного або психічного самопочуття.
49.        На роботі я маю постійні фізичні або психологічні пе­ревантаження.
50.        Успіхи в роботі наповнюють мене натхненням.
51.        Ситуація на роботі, у якій я опинився(лася), здається безвихідною.
52.        Я втратив(ла) спокій через роботу.
53.        Упродовж останнього року була скарга (скарги) на мою адресу з боку партнера (партнерів).

54.    Мені вдається берегти нерви завдяки тому, що я не сприймаю близько до серця те, що відбувається з партнерами.
55.    Я часто приношу з роботи додому негативні емоції.
56.    Я часто працюю понад силу.
57.    Раніше я був(ла) більш чуйним(ою) і уважним(ою) до партнерів, ніж тепер.
58.    У роботі з людьми керуюся принципом: не витрачай нерви, бережи здоров'я.

59.     Інколи я йду на роботу з важким відчуттям: як усе набридло, нікого б не бачити і не чути.
60.     Після напруженого робочого дня я почуваюся трохи недобре.

61.     Контингент партнерів, із яким я працюю, дуже важкий.

62.     Інколи мені здається, що результати моєї роботи не варті тих зусиль, які я витрачаю.

64.      Я у відчаї через те, що на роботі у мене серйозні про­блеми.
65.      Інколи я поводжуся зі своїми партнерами так, як не хотів(ла) би(б), щоб поводилися зі мною.
66.      Я засуджую партнерів, які розраховують на пільги, поблажливість, увагу.
67.      Найчастіше після робочого дня у мене немає сил роби­ти хатні справи.
68.      Я постійно підганяю час: скоріше б робочий день за­кінчився.
69.      Стан, прохання, потреби партнерів мене щиро турбують.
70.      Працюючи з людьми, я ніби ставлю екран, який захи­щає мене від чужих страждань та негативних емоцій.
71.      Робота з людьми (партнерами) дуже розчарувала мене.

72.      Щоб відновити сили, часто вживаю ліки.
73.      Як правило, мій робочий день проходить спокійно і легко.
74.      Мої вимоги до виконуваної роботи вищі, ніж те, чого я досягаю в силу обставин.

75.        Моя кар'єра склалася вдало.
76.        Я дуже нервую через все, що пов'язано з роботою.
77.        Деяких зі своїх постійних партнерів я не хотів(ла) би бачити і чути.
78.        Я схвалюю колег, які присвячують себе людям (парт­нерам), забуваючи про власні інтереси.
79.      Моя втомленість на роботі мало впливає або зовсім не впливає на спілкування з домашніми та друзями.
80.      Якщо випадає нагода, я приділяю партнерові менше уваги, але так, щоб він цього не помітив.
81.      Мене часто підводять нерви у спілкуванні з людьми на роботі.
82.      До всього, що відбувається на роботі, я втратив(ла) цікавість.
83.      Робота з людьми спричинила поганий вплив на мене, як на професіонала, зробила  нервовим(ою), беземоційним(ою).
84.      Робота з людьми підриває моє здоров'я.

         Результати. Обробка даних виконується  за таблицею: «+» - відповідь «так»; «-» — відповідь «ні»; цифра після знаку - номер питання; цифра у дужках —кількість білів, які слід зара­хувати за це питання, якщо ваша відповідь збіглася зі знаком.

Максимальну оцінку (10 балів) отримує ознака, що є най­більш показовою для симптому.

Для обробки результатів слід: визначити суму балів окре­мо для кожного із 12 симптомів вигорання; підрахувати суму показників симптомів для кожної з трьох фаз «вигорання» (які є і фазами формування стресу); знайти підсумковий показних синдрому «емоційного вигорання» — загальна сума балів (див. таблиця 4).

Ця методика дає докладну картину «емоційного вигоран­ня». Насамперед слід звернути увагу на окремі симптоми. По­казник вираженості кожного з них знаходиться у межах від 0 до 30 балів: 9 і менше — симптом не сформувався; 10—15 балів - симптом формується; 16 і більше — симптом сформувався.

Симптоми з показниками 20 і більше балів належать до домінуючих у фазі або у всьому синдромі «емоційного виго­рання». Таким чином, виявляються, провідні симптоми «ви­горання» Важливо визначити, до якої фази формування стре­су належать домінуючі симптоми і в якій фазі їх найбільше.

1. Фаза напруження

Суб'єктивне переживання психотравмуючих обставин: «...моя робота пов'язана з постійними перевантаженнями...».

Незадоволення собою: «...мої зусилля недостатні для які­сного виконання моїх обов'язків...». Суб'єктивне переживан­ня надмірного тиску: «...вимоги до мене «з усіх боків» непо­сильні для мене», «...всім від мене щось потрібно…”.

Відчуття тривоги: «...я відчуваю, що те, що я зобов'язаний зробити, я зробити не зможу», «...мене підведуть...».

2. Фаза резистенції

Неадекватне вибіркове емоційне реагування: «...якщо пар­тнер мені неприємний, я намагаюсь обмежити в часі спілку­вання з ним...».

Емоційно-моральна дезорієнтація: «...від мене, як від про­фесіонала, мало що залежить...».

Розширення сфери економії емоцій: «... я настільки зму­чуюсь на роботі, що мені не хочеться ні з ким спілкуватись...».

Редукція професійних обов'язків: «...я намагаюсь, по мо­жливості, уникнути виконання своїх професійних обов'яз­ків, використовуючи будь-який привід, щоб уникнути кон­такту...».

3. Фаза виснаження

Суб'єктивне відчуття емоційного дефіциту: «...я розумію, що в окремих випадках необхідно проявити емоційну чуй­ність до партнера, однак, не можу...».

Емоційна віддаленість: «...до всього, що відбувається на роботі і вдома, я втратив справжній інтерес...».

Особистісна віддаленість (деперсоналізація): «...моя нер­вова робота зіпсувала мій характер, озлобила, зробила черс­твим, цинічним...».

Психосоматичні та психовегетативні порушення: «... остан­нім часом я живу лише на ліках, в мене зіпсувався апетит, я погано сплю — така моя робота...».

Подальша дія — усвідомлення показників фаз розвитку стресу: «напруження», «резистенція» і «виснаження». У ко­жній з них можлива оцінка від 0 до 120 балів. Але неправомі­рно співставляти бали, отримані для фаз, оскільки це не сві­дчить про їх відносну роль або внесок до синдрому. Явища, які в них вимірюються, є суттєво різними — реакція на зов­нішні та внутрішні чинники, прийоми психологічного захис­ту, стан нервової системи. За кількісними показниками пра­вомірно говорити лише про те, яка фаза сформувалась і якою мірою: 36 і менше балів — фаза не сформувалась; 37—60 балів — фаза у стадії формування; 61 і більше балів — фаза сформу­валась.

На основі розгляду смислового змісту та кількісних пока­зників, обчислених для різних фаз формування синдрому «вигорання», можна дати досить докладну характеристику особистості й намітити індивідуальні заходи профілактики та психокорекції. Розглядаються такі запитання:

•  які симптоми домінують;
•  якими симптомами супроводжується «виснаження»;
•  чи можна пояснити «виснаження» (якщо воно виявле­но) чинниками професійної діяльності, що увійшли до симп­томатики «вигорання», або суб'єктивними чинниками;
•  який симптом (симптоми) найбільше обтяжує(ють) емоційний стан особистості;
•  у яких напрямах слід впливати на виробничі обстави­ни, щоб знизити нервове напруження;
• які ознаки та аспекти поведінки особистості підляга­ють корекції, щоб емоційне «вигорання» не завдало шкоди їй, професійній діяльності та партнерам.

Розділ ІІІ.  Розвиток комунікативних навичок вчителя

Мета: отримання педагогами знань з психології; орієнтування діяльності на гуманістичні принципи.

Завдання: розширення можливостей встановлення контакту в різних ситуаціях спілкування; відпрацювання навичок розуміння себе, інших людей, а також взаємин між людьми; активізація процесу самопізнання й самоактуалізації; набуття навичок активного слухання.

Обладнання: картки з ситуаціями, папір формату А4.

Хід семінару

Психолог. Що таке комунікація?

(Інформаційне повідомлення)

Комунікація – спілкування, обмін інформацією під час діяльності. Комунікативні вміння та навички – це вміння та навички, необхідні для спілкування.

Авжеж, вони не даються людині одразу після народження, а виробляються впродовж усього життя, під час спілкування з іншими людьми. Коли людині кажуть, що вона комунікабельна, значить з нею легко спілкуватися, мати справу та встановлювати контакти.

Однієї комунікабельності буває недостатньо, особливо для педагогів, важливо мати потребу у спілкуванні.

Потреба в спілкуванні є однією з основних потреб людини.

Людину з високою потребою в спілкуванні вирізняють такі риси:

• прагнення до підтримання та поновлення гарних відносин між людьми;
• здатність прощати, заради встановлення гарних відносин;
• прагнення допомагати іншим;
• здатність відмовитись від власних зручностей;
• прагнення встановити гарні відносини з багатьма людьми;
• прагнення розширити сферу свого спілкування.

Спілкування у сфері освіти є структурним компонентом діяльності, тому формування навичок спілкування стає головною метою професійної підготовки педагогів.

Знання своїх психологічних та фізіологічних особливостей допомагають педагогу долати бар’єри у спілкуванні, зберігати своє здоров’я, підтримувати свій робочій настрій, а отже – і робочий стан аудиторії, з якою він працює.

Серйозні труднощі в роботі відчувають, наприклад, люди з емотивним типом акцентуації характеру, яким притаманні загострене співчуття, сором’язливість, скованість у спілкування.

Навпаки, гіпертимна акцентуація характеризується енергійністю, прагненням до дії, ініціативністю.

Тому, зараз я пропоную вам виконати таку вправу. Вправа проводиться в парах.

Кожна пара одержує картку з ситуаціями. Після виконання  учасники міняються ролями.

Мета вправи: підвищення самооцінки вчителя.

Ситуація № 1 . Директор – вчитель

Спробуйте переконати директора з авторитарним стилем керівництва в тому, що школі потрібен вчитель української мови (англійської мови, історії та ін.), і цей вчитель – саме ви. Організуйте коротку само презентацію.

Ситуація № 2. Заступник з НВР  – вчитель

Заступник із навчально-виховної роботи нав’язує вам виконання завдань, які не входять до ваших обов’язків. Ваші дії? Свою думку обґрунтуйте.

Ситуація № 3. Завгосп  – вчитель

Ви – молодий спеціаліст, вам виділили кабінет, але крім стола і стільця в ньому більше нічого немає. Ваші спроби поговорити із завгоспом – безуспішні, але кабінет необхідно підготувати відповідно до вимог. Ваші дії?

Обговорення.

•            Чи вдалося вам досягти очікуваного результату?
•            Які були складнощі?
•            Чи був такий досвід раніше?

Інформаційне повідомлення

Якщо ви зустрілись з людиною вперше (чи то колега, учень, батьки), то частіше при першій зустрічі ви невільно порівнюєте його або з самим собою, або з образом неприйнятного для вас суб’єкта, або з образом актора.

Оскільки педагог у спілкуванні є організуючою і регулюючою стороною, то є необхідність виробити вміння усувати умови виникнення негативного емоційного фону.

Педагогам  необхідно виробити навичку не піддаватися негативному настрою, вміння розряджати атмосферу, переводити спілкування в інше русло. Вміння держати себе в руках і контролювати свої почуття – важливі умови оптимального спілкування.

Зараз пропоную зробити таку вправу.

Вправа «Ми з тобою однієї крові»

Психолог. Пам’ятаєте Мауглі? І урок, який дав йому вчитель,- ведмідь Балу? Перед тим, як щось зробити, скажи заклинання: «Ми з тобою однієї крові, ти і я!»І тоді тебе приймають і розуміють, що ти такий же самий. Давайте подумаємо над тим, що об’єднує нас? Для цього треба вибрати собі партнера й сісти поряд з ним. Візьміть чистий аркуш та ручку.  Напишіть заголовок «Наша схожість» і поставте двокрапку.

Інструкція: подивіться уважно на людину, яка поряд з вами. Інший характер, зріст, вага, колір волосся або очей? Напевно ви бачите дуже багато відмінностей. І це природно, тому що вона – інша. Але зараз поміркуйте, що вас об’єднує, в чому є ваша спільність? Бо вона є. Тільки не треба про це запитувати вашого партнера. Протягом 4-5 хвилин, ви працюєте, заповнюючи аркуш під заголовком «Наша схожість», міркуючи про цю людину та про себе одночасно, тому що не можна написати про схожість, думаючи тільки про когось іншого. При цьому намагайтесь писати не тільки про чисто фізичні або біологічні ознаки, за якими ви схожі. Вони, важливі, але поміркуйте про психологічні характеристики, які можуть вас об’єднувати. Що це може бути? Ви обидва товариські та добрі? Або обидва мовчазні та замкнуті?

Після того як ви закінчили перелічувати схожості, треба обмінятися списками, для того щоб виразити свою згоду або незгоду з тим, що написав ваш партнер. Якщо ви нічого не маєте проти його запису, вони залишаються в списку. Якщо вас щось не влаштовує, просто викресліть цей запис, даючи зрозуміти, що ваш партнер помилився. Після взаємного аналізу ви можете обміркувати результати роботи, особливо якщо є викреслені записи.

(Обміркування.)

Психолог. Хто зможе зачитати свої записи і знову відповісти на запитання: «Чи важко було знайти схожості і чи всі схожості були визначені?» (Виступи учасників.)

Таким чином давайте зробимо висновок, що вправа дає нам можливість:

• отримати оцінку своєї поведінки;
• порівняти себе з оточуючими;
• скоригувати своє спілкування.

Психолог. Давайте поміркуємо, чому деяких педагогів ми любимо, а інших ні?

Чому виникають бар’єри у спілкуванні? Від чого це залежить? (Обговорення.)

Інформаційне повідомлення

Успіх навчально-виховної роботи залежить від емоційного контакту педагога з учнями. Від того, чи існує між ними симпатія, повага, довіра, прив’язаність, любов – словом, ті почуття, які зближують людей, роблячи їх «відкритими» для думок, висловлювань, вимог. Емоційний контакт переростає в педагогічний, якщо слова і дії педагога викликають потрібну реакцію у вихованців, спонукати їх чинити так, як він того бажає.

Якщо емоційний контакт відсутній, навчально-виховний процес неможливий. «важкі» педагогічно занедбані підлітки, у яких не склались  стосунки з батьками, вчителями і наставниками, рішуче протидіють виховним умовам дорослих. Щоб знайти до них «ключ», існує тільки один шлях – перебороти емоційну роз’єднаність з ними, відродити втрачений духовний контакт, і заслужити їх повагу і довіру.

Щоб встановити міжособистісний контакт, треба навчитись впливати на настрій учасників спілкування. Тому налагоджування відносин з учнями необхідно починати з усунення наслідків, викликаючи тривогу, поганий настрій.

Необхідна і психологічна близькість педагога з учнями, вияв солідарності.

Потреба в доброті і чутливості сильна в кожному з нас: людина цінує в першу чергу те, чого йому бракує.

(За допомогою геометричних фігур колектив розподіляється на групи, проводиться вправа з метою актуалізації досвіду активної взаємодії та вміння встановлювати емоційний контакт з учнями.)

Вправа «Педагогічні ситуації»

Психолог. Перед вами – ряд складних педагогічних ситуацій. Ознайомтеся зі змістом кожної з них та виберіть із запропонованих варіантів реагування на дану ситуацію такий, котрий з педагогічної точки зору найбільш правильний на вашу думку. Виберіть тільки один варіант відповіді.

Ситуація № 1 . На самому початку заняття або вже після того, як ви провели кілька занять, учень заявляє вам: «Я не думаю, що ви, як педагог, зможете нас чогось навчити». Ваша реакція?

1. «Твоя справа – вчитися, а не вчити вчителя».
2. «Таких, як ти, ніщо не зможе навчити».
3. «Можливо, тобі краще перейти в іншу групу або навчитися у іншого вчителя?»
4. «Тобі просто не хочеться вчитися».
5. «Мені цікаво знати, чому ти так думаєш».
6. «Давай поговоримо про це докладніше. У моїй поведінці, напевно, є щось таке, що викликає у тебе подібну думку?»
7.  

Ситуація № 2. Педагог дає учневі завдання, а той не хоче його виконувати і при цьому заявляє: «Я не хочу цього робити!» Якою повинна бути реакція педагога?

1. «Не хочеш – змусимо!»
2. «Для чого ж ти тоді прийшов учитися?»
3. «Тим гірше для тебе, залишайся неуком».
4. «Ти усвідомлюєш, чим це може для тебе закінчитися?»
5. «Не міг би ти пояснити, чому?»
6. «Давай обговоримо – можливо, ти маєш рацію».

Ситуація № 3. Учень говорить учителеві, демонструючи зайву самовпевненість: «Не існує нічого такого, що я не зумів би зробити, якби захотів. Зокрема, мені нічого не варто засвоїти і предмет, який ви викладаєте». Якою повинна бути на це репліка вчителя?

1. «Ти занадто добре думаєш про себе».
2. «Із твоїми здібностями? Сумніваюся!»
3. «Ти, напевно, почуваєшся досить упевнено, якщо заявляєш так?»
4. «Не сумніваюся в цьому, тому що знаю: якщо ти хочеш, у тебе все вийде».
5. «Це, напевно, потребує від тебе великих зусиль».
6. «Зайва самовпевненість шкодить справі».

Обговорення. Кожна група обґрунтовує свій варіант відповіді і відповідає на запропоновані запитання:

•      Чи важко було вибрати рішення?
•      Чи були розбіжності у виборі відповіді?
• Що позитивного для педагогічного досвіду дає робота з розв’язання таких ситуацій?
• Які найважливіші риси необхідні вчителю для створення робочої атмосфери на уроці?
• Як спілкування впливає на встановлення емоційного контакту з учнями?

Психолог. Я вважаю, що ви погодитеся зі мною; що набагато легше помітити помилки, неточності, недоліки в спілкуванні своїх близьких, колег, учнів, ніж власні. І набагато важче знайти хороше в людині, вміти виправдовувати її вчинки.

Саме в процесі самопізнання ми оволодіваємо навичками комунікативного спілкування, тобто навичками розуміння себе, інших людей, а також навичками слухання.

 Пам’ятка

Як покращити свою комунікабельність

Полегшіть іншим спілкування з вами, крокуючи їм назустріч. Для цього уважно вивчіть рекомендації й дотримуйтеся їх. І ви будете «душею товариства».

1. Серйозно шукайте собі друзів.
2. Відкрито виявляйте цікавість до іншої людини.
3. Крокуйте назустріч людям з відкритим серцем.
4. Усміхайтеся до того, як почнете розмовляти.
5. Питайте інших про їхні інтереси.
6. Спочатку відрекомендуйтесь самі, називаючи своє ім’я.
7. Ставте людині запитання.
8. Відповідайте на кожне поставлене до вас запитання.
9. Самі говоріть менше.
10.                    Допомагайте іншим перебороти труднощі.
11.                    Виявляйте сердечність.
12.                    Будьте спокійні й незворушні.
13.                    Будьте терпимі й оптимістичні.
14.                    Говоріть чітко й мелодійним голосом.
15.                    Дивіться на людину зацікавлено.
16.                    Виявляйте розуміння.
17.                    Уважно слухайте співрозмовника.
18.                    Запам’ятовуйте те, що казав співрозмовник.
19.                    Тримайте себе спокійно і впевнено.
20.                    Обережно висловлюйте свою точку зору.

Список літератури

1. Анеліна Н. Тренінг «Професійне зростання учителя, психолога» // Психологічна газета.-2006.-№ 3.
2. Гмитрук Н. Психічне здоров’я педагога// Психолог.- 2009.-№ 22-33.
3. Дацунова С. Подолання синдрому емоційного вигорання// Психолог.- 2009.-№ 17.
4. Калінічева Г. У полум’ї професії // Психолог.- 2009.-№ 42-43.
5. Капустіна Т. Розвиток комунікативних умінь та навичок // Психолог.- 2007.-№ 13-15.
6. Комісарова С.М. Комунікативна компетентність вчителя // Психологічна газета.- 2006. -№ 22.
7. Кості В. Імідж педагога в умовах освіти // Психолог. -2002.-№ 16.
8. Маргулян І. Тренінг особистісного зростання // Психолог.- 2008.-№ 17.
9. Мельниченко О. Професійна компетентність педагога // Психолог.- 2009.-№ 29-30.
10. Молчанова О. Педагогічне спілкування // Психолог.- 2009.-№ 29-30.
11. Молчанова О. Психологія і здоров’я// Психолог.- 2009.-№ 15-16.
12. Мусатенко Н. Профілактика професійного згорання// Психолог.- 2008.-№ 17.
13. Назарук Н. Психічне здоров’я педагога // Психолог.-2006.-№ 31-32.
14. Осташик І. Незадоволення потреб особистості як першопричина виникнення конфліктів і хвороб // Психолог.- 2009.- №15-16.
15. Психологічні розписи // Практична психологія та соціальна робота.- 1999.-№ 4.
16. Пуцан І. Світячи іншим – не згори сам // Психолог.- 2009.-№ 29-30.
17. Пушкарьова Л. Вивчення емоційного ставлення учнів до вчителів-предметників // Психолог.- 2005.-№5.
18. Сівак С. Скринінг шкільного життя.- Тернопіль, 2001.
19. Терлецька Л. Діагностика професійних рис педагога // Психолог.-2002.-№ 8.
20. Хоменко Г. Основи психолого-педагогічної роботи // Психолог.- 2004.-№ 2.

ДОДАТКИ

Таблиця 1

Уміння вибирати і носити одяг

Таблиця 2

Аркуш самодіагностики

Таблиця 3

Інформаційне повідомлення «Фактори, що впливають на вигорання»

Таблиця 4

Обробка результатів

Для нотаток