ІННОВАЦІЙНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ І ЛІТЕРАТУРИ

Учитель української мови і літератури
Новопразького навчально-виховного комплексу

ІННОВАЦІЙНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ І ЛІТЕРАТУРИ

Стаття присвячена актуальним проблемам модернізації та підвищення якості викладання української мови і літератури. Особливу увагу приділено характеристиці найбільш ефективних методів викладання української мови і літератури в середній школі.

 Головним напрямом розвитку сучасної гуманітарної освіти України є підвищення рівня вітчизняної школи до європейського. Тобто входження в загальноєвропейський навчальний простір.

Мета нашої статті – розкрити роль і значення інноваційних методик викладання дисциплін гуманітарного циклу, зокрема української мови і літератури, визначити найбільш ефективні методи і форми навчальної роботи.

Досягнення цієї мети передбачає виконання низки завдань:

•                Визначити шляхи розвитку середньої школи в контексті європейської інтеграції;
•                Висвітлити сутність «інновації» щодо середньої освіти;
•                Охарактеризувати найбільш ефективні інноваційні методи і прийоми викладання української мови і літератури.

У наш час постає проблема вибору духовних цінностей українського суспільства. Це стало чинником створення нової парадигми навчання, розвитку альтернативних форм освіти, які повинні відповідати проблемам суспільства.

За ініціативи Міністерства освіти і науки України було створено кілька основоположних документів та прийнято ряд постанов і програм щодо оновлення всієї системи навчання й виховання. Насамперед це міжгалузева перспективна програма «Освіта XXI ст.», «Засади гуманітарної освіти в Україні», концепція «Основи національного виховання», Державна програма «Вчитель», Концепція неперервної педагогічної освіти, Державна програма розвитку і функціонування української мови на 2004–2010 рр., Стратегія реформування освіти в Україні, Концепція гуманітарного розвитку України на період до 2020 рр., Національна стратегія розвитку освіти України на період 2012– 2021 рр.,

Оптимізація (від лат. оptimus – «най- кращий») у загальному вигляді означає вибір найкращого, найбільш сприятливого варіанта з безлічі можливих умов, засобів, дій і т.п. [6, с. 609]. Якщо оптимізацію перенести на процес навчання, то вона буде означати вибір такої його методики, яка забезпечує досягнення найкращих результатів при мінімальних витратах часу і сил вчителя і учнів за визначених умов.

На оптимізацію навчального процесу, за словами В. Лозниці, впливають комфортне фізіологічне існування (житло, їжа, одяг), сприятливі умови навчання (приміщення, апаратура, підручники), доброзичливий морально-психологічний клімат (учень-учень, учень-вчитель), естетика навколишнього простору (дизайн, духовні інтереси), психолого-педагогічні вектори навчання (форми, методи, складність, посильність), свідоме й підсвідоме розуміння життєвої перспективи від навчання [4, с. 223]. Лозниця В. С. Психологія і педагогіка: основні положення.

У дидактиці й методиці по-різному визначаються методи навчання. Так, В. Онищук уважає, що методи навчання становлять систему взаємопов’язаних видів діяльності вчителя й учнів і прийоми викладання й учіння, а кожний прийом систему дій та операцій учителя й учнів, які визначаються раціональною послідовністю і цілеспрямованістю [3].                    На думку І. Олійника, методи навчання – це об’єднана в одне ціле діяльність учителя й учнів, спрямована на засвоєння мовних знань, умінь і навичок, на організацію пізнавальної діяльності учнів[6].

Найбільш прийнятною для навчання української мови видається класифікація методів за способом взаємодії вчителя й учнів на уроці, обґрунтована О. М. Біляєвим. Способи такої взаємодії можуть бути різними: 1. Учитель викладає мовний матеріал − учні слухають (розповідь, пояснення). 2. Учні й учитель обмінюються думками з питань, що вивчалися на уроках мови, завдяки чому доходять потрібних висновків, узагальнень, формулюють визначення, правила. 3. Учитель організовує спостереження учнів над фактами, що вивчаються і явищами мови з подальшим колективним обговоренням його результатів. 4. Учні під керівництвом учителя самостійно добувають знання з мови за підручником. 5. Учні шляхом виконання практичних завдань і вправ набувають потрібні знання. Виходячи з цього, виділяють відповідні методи навчання мови в школі [4].

Для створення емоційної ситуації на уроці важливими є вдало дібрані приклади з літератури, художніх фільмів, особистих переживань вчителя. Яскравість розповіді, емоційна оцінка вчителя збуджують зацікавленість учнів, як до окремих питань теми, так і до матеріалу загалом. Найпоширенішими серед методів даної групи, які доцільно, на нашу думку, використовувати на уроках української мови і літератури:

Метод створення ситуації новизни навчального матеріалу. Передбачає окреслення нових знань у процесі викладання, створення атмосфери морального задоволення від інтелектуальної праці. Відчуття збагачення знаннями спонукає учнів до самовдосконалення.

Метод пізнавальних ігор. Сприяє створенню емоційно-піднесеної атмосфери, засвоєнню матеріалу за допомогою емоційно насиченої форми його відтворення. Пізнавальні ігри (ділові, рольові, ситуативні) моделюють життєві ситуації, стосунки людей, взаємодію речей, явищ. Вони можуть бути основною або допоміжною формою навчального процесу. Розвиваючий ефект досягається за рахунок імпровізації, природного вияву вільних творчих сил учнів. У виховному значенні гра допомагає учням подолати невпевненість, сприяє самоствердженню, найповнішому виявленню своїх сил і можливостей.

Прикладом може бути гра «Що? Де? Коли?».  Клас розподіляється на дві команди, які по черзі сідають за стіл. Гра проводиться за аналогією відомої телепередачі. Кожна команда отримує конверт із запитанням. Журі визначає правильність відповідей, підраховує кількість балів.

«Мозковий штурм» (брейнстормінг від англ. brain storming) [2]. Це метод організації спільної групової та творчої роботи в класі з метою підвищити розумову активність учасників і знайти плідні ідеї, конструктивні рішення, розв’язання складних проблем або нестандартних ситуацій. Його доцільно застосовувати на самому початку розв’язання проблеми або якщо цей процес зайшов у глухий кут.

Метод проектів реалізує диференційований, індивідуально-творчий та активно- дієвий підходи у навчанні. Проект може мати дослідницький, пошуковий, творчий (креативний), прогностичний, аналітичний та ігровий характер. Основу проектного методу складає орієнтація на інтереси і побажання учасників. Автором проекту як спеціального навчального завдання може бути як вчитель, так і учень (якщо він висловлює свою пропозицію). Оскільки проект планується та реалізується учнем самостійно або групою учнів, метод цей забезпечує сприятливі умови для активізації їхньої відповідальності, формування партнерських стосунків між виконавцями проекту та вчителем.

Підсумовуючи вище викладене, варто додати, що робота в такому напрямку є досить ефективна у навчанні дітей мови і літератури.

Однак які б методи не застосовувалися, важливо, як зазначають науковці, для підвищення ефективності навчання у середній школі створити такі психолого-педагогічні умови, коли учень може зайняти активну особистісну позицію та повною мірою проявити себе як суб’єкт навчальної діяльності [4, с. 157].

Список використаної літератури

1.            Грих Е. Информационные технологии в управлении и учебным процессом вуза: Материалы межрегиональной научно-практической конференции – 11-13 октября 2002. – с. 74-75.
2.            Енциклопедія педагогічних технологій та інновацій/ Автор-укладач Н.П. Паволокова. -Х.:Вид. група «Основа»,2009.-176с.- (Серія «Золота педагогічна скарбниця»).
3.            Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка: Підручник. – К.: Знання-Прес, 2008. – 447 с.
4.            Навч. посібник для самост. вивч. дисц / В.С. Лозниця. – К. : «ЕксОб», 1999. – 304 с.
5.            Педагогика и психология средней школы. – Ростов-на-Дону : «Феникс», 1998. – 554 с.
6.            Педагогічні технології/ Ганна Сазоненко; упоряд.:Г. Мальченко, Т.Вороненко,-К.: Шк. світ, 2009.-128с.- (Б-ка «Шк. світу»).