Інноваційний підхід у формуванні комунікативних вмінь у молодших школярів з ознаками гіперактивності

Інноваційний підхід у формуванні

 комунікативних вмінь у  молодших школярів з ознаками гіперактивності

 

Агеєва Олена Анатоліївна,

вчитель початкових класів, спеціаліст вищої категорії

комунального закладу освіти

“Середня загальноосвітня школа №52” Дніпровської міської ради

 

                                                          Море не виходить за визначені межі, на це

                                                          спроможна лише людина.

                                                                                                     Гельвецій 

Однією з важливих проблем сучасності є різні відхилення в поведінці дітей.   Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю вважається однією з найбільш поширених форм порушень поведінки серед дітей молодшого шкільного віку. За дослідженнями психологів, частота дефіциту уваги серед дітей дошкільного та шкільного віку становить від 4 до 9%! Значить, у кожному класі з 25 чоловік вельми ймовірна присутність 1 - 2 гіперактивних дітей [7].У більшості випадків такі діти впливають  на поведінку всього класу.

 Актуальність проблеми полягає в тому, що обраний вид поведінки, що відхиляється, є частим видом[3], що зустрічається на практиці і який викликає великі труднощі при засвоєнні навчального матеріалу в навчанні. З одного боку, школа висуває високі вимоги до дисципліни учнів, до вміння слухати вчителя, до вміння зосередитися на уроці . З іншого боку, збільшується кількість дітей, які з різних причин не можуть засвоювати програму через непосидючість і незібраність. Ось чому необхідні ефективні методи і прийоми для проведення профілактичної роботи з молодшими школярами з гіперактивною поведінкою[6].

Однією зі специфічних рис є надмірна активність дитини, зайва рухливість, метушливість, неможливість тривалого зосередження уваги на чому-небудь. Бажано, щоб учителі брали до уваги специфіку порушень у дітей з гіперактивною поведінкою і дефіцитом уваги [9]. Гіперактивність - це не поведінкова проблема, не результат поганого виховання, а медичний і нейропсихологічний діагноз. Проблему гіперактивності неможливо вирішити вольовими зусиллями, авторитарними вказівками і переконаннями[2].

В основі гіперактивності лежить дисбаланс процесів збудження і гальмування в нервовій системі. Існують різні думки про причини виникнення гіперактивності: це можуть бути генетичні фактори, особливості будови і функціонування головного мозку, родові травми, інфекційні захворювання, перенесені дитиною в перші місяці життя [1].

Для визначення гіперактивності в якості діагностичних існують три критерії:     гіперактивність (часто спостерігаються неспокійні рухи, дитина не може спокійно сидіти на стільці, крутиться, зазвичай не може тихо, спокійно грати або займатися чим-небудь,часто буває балакучою[4].

імпульсивність (відповідає на питання  не замислюючись, не вислухавши їх до кінця, часто змінює  настрій, заважає іншим, нав’язується до оточуючих (наприклад, втручається в розмови або ігри)).

неуважність(не здатний утримувати увагу на деталях, у зв'язку з цим допускає багато різних помилок при виконанні завдань, часто не може дотримуватися запропонованих інструкцій і не вміє впоратися до кінця з виконанням уроків, домашньої роботи або обов'язків на робочому місці,  виявляє забудькуватість в повсякденних ситуаціях, часто переходить від однієї незавершеної дії до іншої[5].

 При цьому рівень інтелектуального розвитку у дітей не залежить від ступеня гіперактивності і може перевищувати показники вікової норми. Однак внаслідок характерної симптоматики діти відчувають проблеми у взаєминах з оточуючими, труднощі у навчанні, що призводить до формування низької самооцінки, високого ступеня тривожності. Досліджуючи вікову динаміку цього синдрому, можна говорити, що його прояви природним чином зменшуються з віком і до 13-15 років майже зникають. У поведінці залишається фрагментарно  імпульсивність,  яка посилюється в ситуаціях втоми в міру зниження адаптаційних ресурсів дитини. Проте багато в чому характер ставлення до гіперактивної дитині особливо значимих дорослих (батьків, педагогів) до моменту природного зменшення симптомів гіперактивності визначає, якою буде самооцінка дитини, буде вона самостійною, ініціативною, творчою людиною або у неї сформується низька самооцінка, і як наслідок - тривожність, невпевненість у власних силах. 

Найчастіше  гіперактивний учень заважає вчителю проводити урок, звертає на себе увагу однокласників, порушує дисципліну в класі[4,5]. Дитина стає «незручною» для педагога і дітей. Буває так, що вчитель перестає звертати увагу на таку дитину, відсаджує на останню парту, вирішуючи при цьому проблему максимальної ізоляції, дистанціювання дитини як перешкоди для оточуючих.        

Уміння «правильно відповідати» на запитання вчителя - важливий компонент успішного навчання. Процес відповіді влаштований нормативно. Існує правило, як «правильно» відповідати: вчитель повинен поставити запитання, а дитина - уважно вислухати. Якщо дитина знає відповідь, то необхідно підняти руку, і, якщо вчитель дозволить, відповісти[8].

Неможливість терпіти і чекати штовхає гіперактивну дитину вперед, не чекаючи черги або спеціального дозволу вчителя, вона трясе рукою, кричить з місця, часто починає відповідати, не вислухавши до кінця питання або завдання. Якщо дитині не дозволяють відповісти відразу, то її інтерес зникає. Утримати на чому-небудь увагу, зосередитися такому учню надзвичайно важко.

Існують такі напрямки роботи з гіперактивними дітьми:

• розвиток психічних функцій, які відстають у таких дітей, уваги, рухового контролю, контролю поведінки;
• відпрацювання конкретних навичок взаємодії з однолітками і дорослими;

Корекційна робота повинна відбуватися поступово з якоїсь однієї окремої функції. Це пов'язано з тим, що гіперактивна дитина фізично не може тривалий час уважно слухати вчителя, спокійно сидіти і стримувати свою імпульсивність[6,9]. Наприклад, розвиваємо увагу, а після того, як дитина навчилася концентрувати і переключати увагу, можна переходити до тренування рухового контролю. Коли в процесі занять досягаються стійкі позитивні результати, можна переходити до тренування одночасно двох функцій.

           Рекомендовано працювати з гіперактивними дітьми індивідуально, парами або малими групами, і тільки потім поступово вводити їх у великі групи. Це пов'язано з тим, що індивідуальні особливості заважають таким дітям зосередитися, якщо поруч багато однолітків.  

          Як було зазначено, на початкових етапах навчання учнів роботи в малих групах особливо ефективна технологія роботи в парах. Її можна використовувати для досягнення будь-якої дидактичної мети: засвоєння, закріплення, перевірки знань. За умов парної роботи всі діти отримують можливість говорити, висловлюватись. Робота в парах дає учням можливість подумати, обмінятися ідеями з партнером і потім озвучити це перед класом. Ця форма роботи сприяє розвитку навичок спілкування, вміння висловлюватись, переконувати, вести діалог, дискусію. Така співпраця не дає можливості ухилитись від виконання завдання.

 Найчастіше на уроках можна використовувати такі види роботи в парах:

     Одним із напрямків роботи з гіперактивними дітьми, що рекомендується психологами, є використання нетрадиційних форм роботи, а саме, розв’язування  проблемних ситуацій і робота в групах[10,11].

        Можна поєднати проблемне навчання з груповою діяльністю. Перед вчителями гостро стоїть питання про таку організацію навчально-виховного процесу, який був би більш особистісно зорієнтованим на всебічну підготовку школярів, їхній цілісний і гармонійний розвиток та особисте зростання. Значно кращі успіхи у навчанні досягаються там, де процес навчання будується на основі проблемно-пошукової діяльності молодших школярів. Основою проблемного уроку є взаємодія учителя і учнів, коли між ними розвиваються діалогічні взаємостосунки під час вирішення проблеми[13]. Тому вчитель повинен створити вміло таку ситуацію.
Необхідно наголосити, що найбільша мотивація мислення на уроках формується саме з проблемної ситуації. У дитини виникає бажання (мотив) дізнатись, з’ясувати, зрозуміти дійсні причини тих труднощів, на які вона несподівано  натрапляє.

     Урок природознавства – це ідеальний матеріал для створення проблемних ситуацій. Саме на цьому уроці у дітей найбільше виникає: “Чому?”.       Розв’язування таких проблем вчителем разом з дітьми можна досягти різними шляхами і методами:
через проблемне виконання викладання знань учителем;
через організацію частково-пошукової діяльності;
через організацію дослідницької діяльності шляхом спостереження учнів у природі чи за результатами самостійного досліду.

      Наведу декілька конкретних прикладів створення проблемних ситуацій на уроках природознавства  з об’єднанням в малі групи, як рекомендовано для роботи з гіперактивними учнями.

Об’єднуємось в групи

Способи формування в малі групи:

-жеребкування

-за днями тижня

-за місяцями

-за порами року

-за вітамінами А,В,С,Д,К……

-за допомогою частин листівки

Рекомендовано, щоб в кожній групі було не більше однієї гіперактивної дитини. Також необхідно спрямовувати  зайву енергію гіперактивних дітей у корисне русло: під час роботи в групах просити їх допомогти - роздати папір , олівці і т.ін.

Після того, як учні обєднались в малі групи і отримали завдання, кожна група за короткий час (3-5 хв.) повинна виконати це завдання та представити результати роботи своєї групи .

 

Пропоную правила роботи в малих групах, які допоможуть дітям організувати свою роботу.

1. Швидко розподілити ролі в групі. Визначитися, хто буде головуючим, посередником, секретарем, доповідачем. Намагатися виконувати різні ролі.

 

 

Головуючий (спікер):

 

• зачитує завдання групи;
• організовує порядок виконання;
• пропонує учасникам групи висловитись по черзі;
• заохочує групу до роботи;
• підбиває підсумки роботи;
• за згодою групи визначає доповідача.

 

Секретар:
 

• веде коротко і розбірливо записи результатів роботи своєї групи;
• як член групи має бути готовим висловити думку групи при підбитті підсумків або допомогти доповідачеві.

 

Посередник:

 

• стежить за часом;
•   заохочує групу до роботи.

Доповідач:

• чітко висловлює думку, до якої дійшла група;
• доповідає про результати роботи групи.

 

2. Починати  висловлюватися спочатку за бажанням, а потім по черзі.
3. Дотримуватися правил активного слухання, головне — не перебивати один одного.
4. Обговорювати ідеї, а не особи учнів, які висловили цю ідею.
5. Утримуватися від оцінок та образ учасників групи.
6. Намагатися дійти спільної думки, хоча в деяких випадках у групі може бути особлива думка і вона має право на існування.

 

      Завдання для груп, наприклад:

Чому у морях вода гірко-солона (учні пригадують властивості води)?
Від чого залежить колір води?
Чому кита ми відносимо до звірів, а не до риб?
Яку рибу-звіра ви ще знаєте?

Пояснити, чому у гризунів, які все життя щось гризуть, зуби не зменшуються все життя і не тупляться?

 

Група дітей, яка розв’язала проблемну ситуацію першою, взявшись за руки, піднімає їх вгору.

 

Приклади проблемних ситуацій на уроках курсу “Я у світі”:

-Чому говорять, що людина-дитина природи?

-Що буде, якщо…

….дитина буде спілкуватись тільки з дорослими?

….дитина буде спілкуватись лише з меншими за себе?

…. людина буде наслідувати поведінку інших людей?

….дитину виховуватимуть роботи?

….діти залишаться самі на планеті?

….діти почнуть працювати?

….щодня телефонувати бабусі і дідусеві?

-Вчитися - це добре чи погано?

(Це добре, бо….)

(Це погано, бо…)

-Мені потрібно досягти успіху, бо…..

-Якщо я буду успішним, то….

 

 

Приклади проблемних ситуацій на уроках математики

Тема:”Дії з дужками”

Вчитель                                                           Діти

8-3+4=9 

8-3+4=1

Що вас здивувало?                         Ліві частини  прикладів однакові, а праві   Чому так відбулося?                            різні. Вся справа в порядку виконання дій.

 

 Також використовуються:     
      - Завдання з відсутніми даними; 
      - Завдання з зайвими даними; 
      - Завдання з кількома рішеннями; 
      - Завдання з мінливим змістом; 
      - Завдання на міркування, логічне мислення.                 

 

Отже, групові технології в поєднанні з проблемним навчанням можна використовувати під час різних уроків в початкових класах.

Таким чином:

• збільшується обсяг виконаної роботи за певний час; це досягається завдяки специфічному добору завдань для роботи в мікрогрупі, що в порівнянні з фронтальною та індивідуальною формами навчальної діяльності справді має значно більший обсяг;
• висока результативність у засвоєнні знань і формуванні умінь, що досягається шляхом забезпечення активності кожного окремого учня завдяки спеціально організованій взаємодії в мікрогрупі;
• формуються вміння співпрацювати;
• формуються мотиви навчання, розвиваються гуманні взаємини людей;
• розвивається навчальна діяльність, а саме: утворюються такі компоненти навчальної діяльності, як планування, самоконтроль, самооцінка.

Під час роботи в мікрогрупі гіперактивна дитина вчиться чекати своєї черги для висловлення думки, не перебиваючи іншого учня, відчуває спільну відповідальність за вирішення поставленої задачі, набуває необхідних соціальних нормі і навичок спілкування, дотримуючись правил поведінки. Невеликі групи дозволяють учителю бачити кожного у процесі практичної діяльності, сприяють виникненню стійких зв'язків між усіма присутніми, стимулюючи процеси глибокого осмислення діяльності[12]. Групова діяльність - це спільна діяльність учителя й учнів, що дає змогу реалізувати природне прагнення до спілкування, взаємодопомоги та розвитку творчості.

Цікавим є те, що люди гіперкінетичного складу розуму часто здатні збагатити життя оточуючих: від них, з їх дитячою захопленістю, безпосередністю, оригінальними способами вирішення проблем, виходить якийсь життєвий імпульс[8]. Незвичайні форми поведінки, інша структура сприйняття навколишнього світу, схильність до фантазування часто вигідно відрізняють їх від однолітків.

Однак за відсутності допомоги  життя дитини з гіперактивною поведінкою може перетворитися на тортури і безперервний ланцюг фрустрацій і принижень. І тільки в тому випадку, якщо вчителі, батьки та психологи об'єднають свої зусилля, може бути надана дієва допомога у соціалізації цих дітей, вони можуть реалізувати себе, знайшовши свій шлях до кращого, більш наповненого життя.

 

 

Анотація

У статті вміщено поняття про одну з поширених форм порушень поведінки серед дітей молодшого шкільного віку – гіперактивність. Звертається увага на роль вчителя, перед яким постає питання, як допомогти дитині з ознаками гіперактивності контролювати свою поведінку, як набути навичок співпраці, досягти успіхів у навчанні. Запропоновано фрагменти роботи з використанням інноваційних технологій з досвіду вчителя.

 На думку автора, одним із напрямків корекційної роботи з гіперактивними дітьми може бути робота в малих групах з елементами проблемного навчання, що сприятиме розвитку комунікативних здібностей , формуванню вміння співпрацювати, розвитку навчальної діяльності.

 

Ключові слова

Гіперактивність, імпульсивність, неуважність, збудження, гальмування, самоконтроль, самооцінка, планування, корекційна робота, дефіцит уваги, тривожність, групова діяльність, малі групи, проблемне навчання, мотивація, співпраця

 

Список використаної літератури

1. Акімова М.Є. .. «Психофізіологічні особливості індивідуалізації школярів» .- М., 1998. - 120 С.
2. Буянов М.І. .. «Дитина з неблагополучної родини». - М.: Просвещение, 1986 .- 85 С.
3. Власова Г.А., Певзнер М. С. .. «Про дітей з відхиленнями в розвитку». –

 М., 2000. - 120 С.

4. Власова Г.А., Певзнер М. С. .. «Учителю про дітей з відхиленнями у розвитку», М.: Просвещение, 1967 .- 75 С.
5. Власова П.А., Певзнер М. С. .. «Про дітей з відхиленнями в розвитку». –

 М.: Просвещение, 1997 .- 160 С.

6. Гона А.Д., Ліфінцева Н.І., Ялпаева Н.В. .. «Основи корекційної педагогіки», М.: Просвещение, 1999. - 130 С.
7. Захаров А.І. .. «Попередження відхилення в поведінці дитини»,

 М.: Просвещение, 1999 .- 100 С.

8. Зюбин Л.М. .. «Важкі діти». Л., 1963. - 93 С.
9. Кащенко І.М. .. «Корекційна педагогіка», М.: Просвещение, 1999. - 131 С.
10. Химинець В.В., Кірик М.Ю. Інновації в початковій школі/ В.В.Химинець, М.Ю.Кірик .- Тернопіль: Мандрівець, 2010.-312с.
11. Інтерактивні методи навчання в практиці початкової школи. /упорядн. Стребна О.В., Соценко А.О. 6-е вид. – Х. Вид.група “Основа”, 2008.

12.Танцоров С. Т. Групповая работа в развивающем образовании. – Рига,        

      1997.-42 с.

 

13. Битянова М. Групповая работа в школе // Школьный психолог –

      2003. – №1.