Інсценізація уривку з твору "Пригоди Тома Сойєра"

Уривок з твору «Пригоди Тома Сойєра»

АВТОР

В понеділок уранці Том Сойєр почував себе дуже нещасним. Так завжди бувало з ним у понеділок, бо з цього дня починався тиждень нових страждань у школі.

Том лежав і думав. Раптом йому спало на думку, що добре було б захворіти, тоді він залишиться вдома і не піде до школи. Це був деякий вихід. А справді, чи не можна захворіти?

ТОМ   (Він уважно оглянув себе. Ніде нічого не боліло. Обмацав себе ще раз.)

Так… Що ж у мене болить?

Здається, що в животі щось ниє. Починається легенький біль.

  ( він зрадів, сподіваючись, що біль збільшиться. Але, навпаки, живіт незабаром зовсім перестав боліти. Том знову почав міркувати. І раптом виявив, що у нього хитається зуб.)

Зуб! Хитається!  Це  до речі.

             (стоне)

Але ж якщо тітонька дізнається про зуб, то просто вирве його — а це дуже боляче. Ні,   залишу його про запас. Потрібно пошукати щось інше.  

 Пригадую, як лікар розповідав про якусь хворобу, що уклала пацієнта в ліжко на три тижні й загрожувала йому втратою пальця.

(похапцем вийняв ногу з-під ковдри і почав досліджувати хворий палець. Але він не знав, які ознаки цієї хвороби.)

Як же називається та хвороба? Здається… Забув. Принаймні спробувати можна.

ТОМ      (заходився стогнати з великим натхненням.)

О-о-о-о-о-й

             (Сід не прокидався).

ТОМ

О—О-О-О- й . Здається, палець починає боліти.

           (Сід не відгукувався)

ТОМ

О-О-О-О-Й!!! О-О-О-О-Й!!! О-О-О-О-Й!!!

(Том навіть задихався від зусиль. Він перепочив трохи, набрав повітря в легені, а потім видихнув цілий ряд чудових болісних зойків. Сід так само хропів).

ТОМ

Сіде! Сіде! ОООООООЙ!

СІД

Томе, чуєш, Томе!

           (Ніякої відповіді)

СІД (Сід схопився за брата, тривожно дивлячись йому в лице.)

 Чуєш, Томе? Томе! Що сталося, Томе?

ТОМ (простогнав)

Ой, не треба, Сіде! Не чіпай мене!

СІД

Та що ж сталося, Томе? Я піду покличу тітоньку.

ТОМ

Ні, не треба. Це минеться, мабуть. Не клич нікого.

СІД

 Але треба покликати. Та не стогни ж так, Томе, це жахливо! Давно це з тобою?

ТОМ

Кілька годин. Ох! Ой, не смикай мене так, Сіде! Ти мене вб'єш.

СІД

Томе, чого ти мене раніш не збудив? Ой, Томе, не треба. В мене мороз по шкірі йде, коли ти кричиш. Томе, що сталося?

ТОМ

Я все тобі прощаю, Сіде!.. (Стогін).

Все, що ти мені зробив… Коли мене не буде серед живих…

СІД

Ой, Томе, невже ти вмираєш? Не треба, Томе. О, не треба. Може…

ТОМ

Я прощаю всім, Сіде. (Стогін). Так їм і скажи, Сіде. Мою раму од віконця і моє однооке кошеня віддай тій дівчині, що недавно приїхала до містечка, і скажи їй…

СІД

Нічого більше не кажи! Зачекай! Не вмирай! Я зараз!

        (Сід мчав сходами вниз і кричав)

Ой, тітко Поллі, йдіть швидше! Наш Том умирає!

ТІТОНЬКА ПОЛЛІ

 Умирає?

СІД

Так! Так! Чому ж ви не йдете? Ідіть мерщій!

ТІТОНЬКА ПОЛЛІ

Дурниці! Не вірю!

(вона щодуху помчала нагору. Сід і Мері — за нею. Обличчя в неї зовсім зблідло і губи тремтіли. Добігши до Томового ліжка, вона ледве могла вимовити)

ТІТОНЬКА ПОЛЛІ

Томе! Томе! Що з тобою?

ТОМ

Ох, тітко, я…

ТІТОНЬКА ПОЛЛІ

 Що з тобою, дитинко?

ТОМ

 Ох, тітко, в мене… оця…   ха.. ханх.. хангрена…

(Тітонька впала на стілець і заплакала. Від цього їй полегшало)

ТІТОНЬКА ПОЛЛІ

Томе, як ти мене налякав! А тепер покинь ці дурниці, і щоб більше цього не було!

ТОМ

 Тітко Поллі, мені здавалося, що палець у мене зовсім змертвів, бо він так болів, що я навіть забув про зуб.

ТІТОНЬКА ПОЛЛІ

 Про зуб? Невже? А що ж таке з твоїм зубом?

ТОМ

Один зуб у мене хитається і страшенно болить.

ТІТОНЬКА ПОЛЛІ

 Ну, годі, годі, тільки без вереску. Одкрий-но рота! Справді, зуб у тебе хитається, але від цього не помреш.

Мері, принеси мені шовкову нитку і гарячу головешку з кухні.

ТОМ

Ой, тітонько, тільки не виривайте, не треба — він більш не болить. Щоб я з цього місця не зійшов, коли він хоч трошечки болить. Не треба, тітко! Я вже не хочу сидіти вдома, я піду до школи…

ТІТОНЬКА ПОЛЛІ

Ох, то ось воно що! Так увесь цей гармидер ти вчинив, аби залишитися дома і піти ловити рибу! Томе, Томе, я так тебе люблю, а ти, ніби навмисне, своєю поведінкою надриваєш моє старе серце.

АВТОР

Тим часом зуболікарські інструменти були готові. Тітка Поллі зробила петлю на кінці нитки, наділа її на хворий зуб і міцно затягла, а другий кінець прив'язала до ліжка. Потім схопила палаючу головешку і ткнула її майже в обличчя хлопцеві. Мить — і зуб повиснув на нитці, прив'язаній до ліжка.