Інсценізація : " Як козак долю шукав"

                      Дія І.

 Колихає дитя.

 Мати :  Я тебе , дитино, ніжно сповивала,

               Тобі, мій синочку, долю вишивала.

               Стрічка все плелася та рвалася всюди.

               Буде з тебе, янгол, злидні або люди?

 Хочу тобі , сину, я наворожити,

Щоб під вільним небом тобі життя жити.

Щоб не знав ти лиха та гірку годину,

Поважав щоб сину землю та родину.

 

                        Дія ІІ

            Хлопчина.

Кажуть є на світі клад- то є моя доля.

А для козака вона- шабля , кінь та воля.

Я втечу через село аж до отамана,

Вчити грамоту  тепер більше я не стану.

 

 Вибігає дівча.

 

    Дівча.

Гей, Іване, стій кажу.

Все про тебе розкажу.

Зараз мамку я покличу,

Зараз батька позову.

Буде тобі, ой як буде!

   Хлопчина.

Зараз тобі покажу!

Коси вирву геть, божуся,

Зараз, зараз доберуся.

 

   Дівча.

 Ти куди ото зібрався,

 В батькові штани убрався.

Шаблю вирубав з горіха,

Що це таке? Ой, утіха!

 

   Хлопчина.

 Не скажу тобі ,іди,

 Не доводь геть до біди.

Вирішив –втечу і все.

 

  Виходить мати.

 

Це куди тебе несе?

Що за шибеник зростає,

Лихо, що він виробляє!

Швидко в хату, отаман!

Зараз я тобі задам!

 ( заганяє дітей за куліси)

 

                             Дія ІІІ

 Виходять дівчата.  Вони несуть в руках корзинки з овочами та фруктами.

 Олена.

  Їде рідний батько з міста,

 Чи згадає про дитину?

Чи коралове намисто

Може купить… Чи хустину…

 

   Марія.

Ох, яка ти все ж примхлива,

Тільки знаєш – наряджатись.

 

 Олена.

Народилась бо красива,

Що ж мені тепер цуратись?

 

  Дівчата сміються.

 

 Оксана .

 А мене Остап покликав,

До вишневого садку.

Я кивнула, він повірив,

А я візьму й не прийду!

 

 Олена.

Гарно, любо як дівчата!

Тільки в нас на Україні!

Де ще можна так співати?

Де таке ще небо синє?

 

          Виходять татари.

Вони пихаті та норовливі , дивляться на всіх звисока.

 Татар 1.

       Добре вже, дівчата славні.

Руки міцно їм в’яжіть.

Та усіх гони до стайні,

Будуть тепер нам служить.

Потім переправ до Криму,

На базарі продавай,

Тих рабів , як ту скотину.

Та гляди не зволікай.

Годувати їх не стану,

Вода й хліб раз у два дні.

Доглядай оцю отару,

Щоб нікуди не втекли.

 

  Дівчата починають голосити. Їм зав’язують руки та відводять за куліси.

 

                         Дія ІV

 Виходить зажурена мати.

 

    Мати.

Вже сонце луну тридцять кіл обміняло,

Вже серденько битись моє перестало!

Дитинко, кровинко, де доля блукає,

Чому я про тебе нічого не знаю?

Татари забрали, мене скатували,

Живцем стару матір  в землю  закопали….

 

   Виходить іван.

  Він подорослішав та став мужніший.

 

Козак.

 Ой, не крайте , мамо, ви мого серденька,

Сестро моя любо, мило голубенько.

Все зроблю та здужу я лихого хана,

Спокій в серці неньки  хай скоріш настане!

Гей, вставай , козаче!

Гей, вставай за волю!

За народну вдачу!

За народну долю!

Козаки- єдина, вільна ,дужа сила,

Хай рятують , браття, янголів нас крила.

 

    Виходять козаки та стають мовчазною стіною за Іваном!

 Козак 1.

 Козаки – ми вільні люди!

Наша слава лине всюди!

Нашу Землю – Україну,

Бережіть в тяжку годину!.

 

  Козак 2.

 Станьте , браття, стійте міцно!

Хай під нами гори тріснуть.

 Розгонімо тьму ворожу!

Душу й серце ми положим!

 

   ( козаки заходять за куліси)

 

   Дія V

 

 Дівчата сидять на підлозі.

   Оксана.

 

Як же хочеться в хату рідненьку,

Та побачити матір стареньку.

Скуштувати води із криниці…

Притулитись до брата й  сестриці…

 

  Олена.

 

Та неволя як смерть тільки довше…

Та неволя мов рів- тільки глибше…

Та неволя як сіль – та солонше,

Наче море вона- тільки ширше…

 

 Марія…

 

Серця рветься, у грудях палає,

Вирвись, пташко-душа , із грудей.

І мене візьми, я політаю…

Подивлюсь ще хоч раз на рідненьких людей….

 

  Дівчата мовчки плачуть, витирають одна одній сльози та беруться на руки. Співають пісню.

 « Ой, люлі, люлі, люлі».

   Входить пан.

 

   Кляті дівки, цить поганки,

Завели, немов циганки!

Часу маєте багато?

Швидко вимити всю хату!

Потім двір мести хутчіш,

Свиням чистити скоріш.

 

         Виходять козаки.

 

  Дівчата підводяться та з надією дивляться на них.

 

 Іван.

Досить наш рід , нашу землю ганьбити!

Богу єдиному будем служити!

Рідній землі, журавлиному краю,

Хаті , що тихо стоїть понад гаєм.

Бог і Покрова – одна нам дорога,

Від роду до дому, від дому- до Бога.

За кров нашу, браття, за мати єдину!

За землю святу, що зовуть Україна!

 

    Козаки наступають на ляха , той падає на коліна і кричить : « пощади» , пятится , немов рак та втікає. Актори заходять за куліси.

 

        Матір сидить на лаві понурившись і співає під носа колискову.

Здалека чується спів дівчат .  Виходять козаки й дівчата.

 

  Мати.

  Матір Божа, чула серцем,

 Донечка моя знайдеться.

Я молилася іконам,

Все просила знову й знову.

Боже, Боже поможи,

Шлях додому підкажи.

 

    Обіймає доньку.

 

  Іван.

Знаю тепер , мамо, де козацька доля,

Там де матір рідна, церква де та воля.

Не дамо в образу ми свою родину,

Принесем ми славу в рідну Україну.

За життя , за волю, за пшеницю в полі,

 Не шукаю , мамо, іншої я долі.

Славне небо наше і земля єдина,

Чиста і співуча… рідна Батьківщина!