Інтегрований урок. "Без верби й калини нема України "

Інтегрований   урок

Без верби й калини - нема України

 

Тема уроку. Без верби й калини – нема України.

 

Хід уроку

 

Девіз: Червоні кетяги калини

Горять вогнями усіма.

Без калини нема України,

Без народу Вкраїни нема.

Україна край смутку і краси, радості і печалі, розкіш­ний вінок з рути і барвінку, над якими сяють ясні зорі. Ми з вами живемо на Україні і любимо її гарну спі­вучу мову, її прекрасних людей, її пишну природу. Наша земля красива і щедра. Росте на ній жито і городина, цвітуть квіти, зріють фрукти і ягоди. Кожна рослинка гарна по-своєму. Та особливо люблять в природі кали­ну та вербу.

Правду каже прислів'я: «Без верби й калини - нема України».

 

Визначення теми і мети уроку.

Сьогодні на уроці ми завітаємо до світлиці, познайоми­мося з символами – рослинами: вербою і калиною, без яких ми не уявляємо України, а Україну без них.

Дізнаємося, чим корисні ці рослини. За що саме полю­бив народ їх?

А за вашу роботу калинка і вербинка приготували вам ось такі подарунки (малюнки верби і калини).

Звучить пісня «У полі калина».

У полі калина, у полі червона

Хорошенько цвіте.

Ой, роду наш красний,

роду наш прекрасний,

 

Не цураймося, признаваймося,

Бо багацько нас є.

Що перший цвіточок –

наша родинонька,

 

Хорошенько цвіте.

Що другий цвіточок –

рідна сторононька,

Хорошенько цвіте.

 

Учитель.

Перша квіточка - наша родинонька, друга квіточка - рідна сторона - так говориться в пісні про калиновий цвіт.

Майже в усіх народів є улюблені рослини – символи. У нас на Україні це верба і калина. Ще й зараз можна побачити на луках і узліссях калинові гаї. Цим і пояс­нюється те, що на Україні багато населених пунктів з назвами Калинівка, Калинове, Калинка, Калиновий гай.

Зустрічається калина і в наших краях. Немає такого села, де б за тином чи біля криниці, у лузі чи на березі водойм не росла калина. Вона полюбляє рости на зволоженому ґрунті.

Ця чудова рослина має велику рідню. Поважний калиновий рід налічує понад 200 сестер. І де тільки не розселені вони по світу. Калина – це розлогий кущ з яскраво-зеленим лапатим листям. На Україні росте 2 види калини: звичайна і цілолиста. В кожному куточ­ку України є свої назви: лісова, черлена, бамбара, гордина та інші.

Перед вами калина звичайна, вона росте в нашій місцевості.

Підніміть руки, в кого є калина вдома?

Хто її посадив?

Хто доглядає її?

З покоління в покоління народ передає повагу і любов до цієї рослини.

Діти, розкажіть, що ви знаєте про калину.

• Калина любить рости в лузі біля верби.
• Росте вона і в листяному лісі у вологих місцях.
• Весною розцвітає калина і стає гарною, мов дівчина
  в білому платті.
• Всі люблять ягоди калини : люди і птахи.
• А коли зима приходить, стоїть калина у червоному
  намисті красива і урочиста.
• Проводжаючи сина в далеку дорогу, мати напувала
  його калиновим чаєм, а з собою давала хліб з кали­ною.
• Коли свято в домі, день народження, весілля, обов'язково поряд з хлібом на столі кладуть калину.
• На смак вони кислі і трохи гіркуваті та дуже корисні,  лікують і надають бадьорості.

Не було в народній медицині корисніших лі­ків від застуди, ніж калиновий чай. Свіжі ягоди з медом та водою вживалися при кашлі, серцевих захворюваннях. При чому, лікувальну дію мають всі частини чудо­дійного куща: квіти, плоди, листя, кора, насіння, дере­вина.

Відвар з пересмаженого насіння використовують замість кави.

А ще з калини готують різні смачні страви :печуть пироги, варять кисіль, компот, варення, повидло.

З деревини калини виготовляють сопілки, ложки.

Здавна ця рослина оспівана в народі як символ діво­чої вроди і чистоти. Червоно-чорний калиновий орна­мент бачимо і на вишитих рушниках, сорочках, наво­лочках, килимках.

З давніх давен люди ганьбили тих, хто нівечив кали­ну, і сьогодні вона не лише окраса, а глибокий символ, спадщина.

Домашнім завданням було підібрати загадки про калину. Давайте послухаємо своїх товаришів, що вони підготували.

у калиновім намисті,

Видивляється у воду
На свою хорошу вроду.

 

2. На весні зацвітне білим

цвітом, а в жнива

червоним плодом.

 

3. У лісі на пролісі

висить сукня червона.

 

4. І не дівка,

а червоні стрічки носить.

 

5. У жнива гіркі,

а в мороз – солодкі.

Що це за ягоди?

 

6. За хатою у садочку,

У зеленому віночку,

Та в зелених намистах

Стала пава молода

І збігаються всі діти,

Щоб на неї погледіти

За намисто кожен – смик,

Та й укине на язик.

 

І все це що таке?

А зараз пограємо у гру «Продовж прислів'я».

- Калина хвалилась, що з медом солодка.

- Пишна та красива, мов червона калина.

- Щоки червоні, як кетяги калинові.

- Молода дівчина така гарна, як калина.

 

А ще каже прислів'я: «Любуйся калиною коли цвіте, а дитиною, коли росте». Любов народу до красуні-калини передається не тільки в загадках, прислів'ях, приказках, а й у казках.

Давайте послухаємо казку Г.Демченко «Калинка». Слухайте уважно дітки, щоб потім могли сказати, чо­му цю рослинку називають калинкою.

• Так чому її так називають?
• Звідки взялася калина?
• За що любили Калинку люди в селі?
• На що схоже насіння калини?
• Що попросив кущ у Калинки?

Найдеш у гаї тую калину,

То й пригорнись,

Бо я любила, моя дитино,

її колись.

• Кому належать ці рядки вірша?
• Так, ці рядки написав Т.Г.Шевченко. Давайте поглянемо на портрет великого українського поета.
• Як його ще називають?

9 березня ми відзначаємо день народження Кобзаря. Він дуже любив калину і оспівував її у своїх віршах. Він згадує калину у своїх віршах 365 разів. А які ви знаєте вірші про калину?

Діти читають вірші.

Про калину писали Леся Українка, І.Франко, Марія Підгірянка.

Показую калину (ягоди). Що ви згадуєте, дивлячись на плоди калини?

У віршах калина часто порівнюється з червоним намистом.

А Дмитро Білоус свою збірку віршів назвав «Диво калинове», де порівнює нашу мову з калиною:

Ти постаєш в ясній обнові,

Як пісня линеш рідне слово,

Ти наше диво калинове,

Кохана материнська мова !

Говорячи про калину, ми згадуємо і рідну мову:

Наша мова калинова,

і ласкава, і медова,

і багата, і не бідна –

от що мова наша рідна.

Живе калина і в легендах. Без калини не уявити собі пісенної творчості, не злічити пісень про цю рослинку. Одні назви які барвисті, милозвучні:

• «Ой у лузі калина стояла».
• «Ти, червоно калинонько, чому листя опускаєш?»
• «Ой у лузі при дорозі зацвіла калина».
• «Червоная калина, похиле деревце».
• «Ой на горі калина».

А яку ви знаєте пісню про калину? Діти співають пісню «Ой єсть в полі калина».

Народ свідчить: де росте біля колодязя калина, там і вода чистіша. Люди помітили, що коли вона зацвітає, треба сіяти огірки, гарбузи, кукурудзу.

Ось така вона калина, улюблениця нашого народу. Випещена людською любов'ю, пишається вона біля хат, колодязів, у садках.

Калина й Україна невіддільні настільки, що їх не уявляють одна без одної.

Існує гарний звичай, на жаль його майже забули: біля зведеної оселі на видному місці, в першу чергу, висаджували калину.

Посадіть у дворі калину, вона не тільки милуватиме ваш зір красою, а й лікуватиме.

Беру в руки вербові котики – діти називають, що це.

Котики - воркотики

Всідися рядком,

Поїть сонце котики

Теплим молоком.

Не глядить на котиків

Лиш вусатий кіт:

Мабуть зна, що котики –

це вербовий цвіт.

•      Чому називають котиками вербові бруньки?
•      В яку пору року можна побачити такі гілочки?
•      А яке сьогодні число?
•      Що це за день?

Зацвіла верба, кажуть у народі, це прийшла весна. Народ вважає її провіснецею весни. Навкруги лежить сніг, а верба подає ознаки життя, одягається у зелене вбрання. Найпривабливіша вона у пору цвітіння.

Вербою назвали неділю за тиждень до Великдня. Освячена цього дня лоза мала дарувати людям здоров'я, силу.

«Будь здорова, як вода, а рости, як верба» - прика­зували, вдаряючи гілочкою.

Засушену вербу зберігали протягом року. Вона обері­гала хату від грому, пожежі, біди. Перший раз виганя­ли корову в череду, щоб добре паслася.

Вербою обсаджували ставки, береги річок, дороги. Дуже багато сіл прибрали собі звучання улюбленого в народі дерева: Верба, Вербки, Вербівка, Вербень, Вербівці, Вербиця.

Верба як і калина є символом нашої України. А хто скаже де росте верба?

• Верба росте у парках, скверах, понад річками,
  ставками, дорогами.

А чим корисна верба?

• Верба тримає вологу в ґрунті, її садять на полях,
  щоб не руйнувалися від вітрів і дощів.
• Річкам верби не дають висихати і міліти.
• А ще з верби робили музичні інструменти, кобзи
  і бандури.
• Із стовбура видобували човен, робили меблі, ночви.
• Плели кошики, огорожі.
• Колись на Україні були поширеними тини з верболо­зу.
• А кожен запорізький козак обов'язково мав вербову
  ложку.

Так, дітки, з лози виробляли кошики, ложки, меблі, плели хлібнички та інші речі, які необхідні були в госпо­дарстві.

Показую ложки, кошики, хлібничку, шкатулку.

Вербову гілочку, як символ рідної України повіз Т.Шевченко із собою на заслання. Він підібрав вербову палицю і посадив цю гілочку у казахській пустелі ще у 1850 році. Виросло велике дерево, яке люди назвали вербою Тараса. А потім ще посадив. Вербовий гай нага­дував Т.Шевченку рідну Україну. Я думаю, що рясна верба схожа на поетичну душу нашого Кобзаря. А які ви вірші знаєте про вербу, що написав Т.Шевченко?

З давніх давен народ шанував її в легендах, думах. Послухайте одну з них.

З усіх наших дерев найбільше пісень після калини складено про неї. Але пісні складали не тільки раніше, а й зараз в наш час поети пишуть вірші, складають про неї пісні.

Ось послухайте одну із них – це пісня «Верба».

Слухайте уважно, який ще символ згадується у цій піс­ні, крім верби. Який? (калина).

Популярність пояснюється, звичайно, її красою, її вели­кою користю, яку вона приносить людям.

Верба, це дерево цілюще. Воно дарує людям багато лі­ків. Широко застосовували вербу в народній медицині. Використовували бруньки, листя, гілки і, особливо, кору, її відвар вживали при головному болі, простуді, проми­вали рани.

Народ склав і прислів'я про вербу: «Будь високим, як верба, а багатим, як земля».

Це прислів'я говорять, коли хочуть побажати комусь приємного.

- У нього на вербі груші ростуть.

Це про тих, хто полюбляє небелиці розпускати.

- Куди не повернеться, то в нього золоте верб'я росте.
Адресується невмійкам, які, взявшись за будь-яку спра­ву, зіпсують її.

А ще є приказки:

• Де вода, там і верба.
• Верба водою живе, верба воду й береже.

Народна мудрість давно вважала: де ростуть верби, там чисті джерела. Якщо копали криницю, то тільки під вербою.

А ще кажуть в народі:

«Без верби й калини – нема України».

 

Підсумок уроку.

Що нового дізналися на уроці?

• Верба і калина не тільки символи, а дуже корисні рос­лини.
• Калина і верба живуть в піснях, казках, приказках, легендах.
• Це лікарська рослина.

Так які ж символи не роздільні з Україною?

• Це народні символи.

А які ви ще знаєте народні символи?

• Криниця, вишита сорочка, тополя, васильки в житі, рушник і хліб.

Хліб і рушник – одвічні людські символи. За всіх часів і у всіх народів було найбільшою святістю, коли лежав хліб на столі. Будь-яке свято не обходилось без хліба: родини, весілля, дорогих гостей зустрічали хлі­бом і сіллю. Тож нехай завжди на нашому столі, як і сьогодні, буде хліб, сіль і рушник – одвічні людські символи.

Про всі ці символи можна дізнатися ось із цієї кни­ги: В.Скуратівського «Берегиня». В ній він розповідає про народні символи, звичаї, обереги. Ми часто її зга­дуємо на уроках народознавства, українського читан­ня, української мови.

Берегиня – це наша оселя. Усе, що в ній є, що ми нажили, що приберегли від своїх батьків та дідусів, чим збагатилися і освятилися...

Крім народних символів, є державні символи?

Які державні символи ви знаєте?

 

Молодці, дітки, ви гарно розповідали вірші, загадки, прислів'я про вербу і калину. Одержали подяку від Ка­линки і Вербинки. Так які ж страви готують з калини?

От сьогодні ми з вами і попробуємо, який же він пи­ріг з калиною, але, в першу чергу, як заведено у нас, по­частуємо своїх гостей, а трохи пізніше покуштуємо самі.

Будь-ласка, пригощайте гостей.

Спасибі вам, дітки, за вашу щирість, за участь у цьому уроці.

І в вас, і в нас

Хай буде гаразд.

Щоб ви і ми

Щасливі були.

Дякую усім за участь, за увагу, за теплі слова.

До зустрічі!

(Звучить фонова музика).