"Інтерактивні технології навчання математики"

 

 

 

 

 

Інтерактивні технології навчання математики

 

 

 

Виконав

Конончук Назар Анатолійович

учитель математики Великорацької ЗОШ

Радомишльського району,

Житомирської області

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………….…. 3

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗАСТОСУВАННЯ ІнтерактивнИХ ТЕХНОЛОГІЙ НА УРОКАХ МАТЕМАТИКИ

1.1. інтерактивні принципи й підходи до організації діяльності

учнів……………………………………………………………………….….4

1.2. Сутність інтерактивних технологій навчання…………………………8

Розділ 2. ВИКОРИСТАННЯ ТЕХНОЛОГІЙ ІНТЕРАКТИВНОГО НАВЧАННЯ – ОДИН ІЗ НАПРЯМКІВ УДОСКОНАЛЕННЯ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ

2.1. Методи інтерактивного навчання……………………………….…...…14

2.1.1. Інтерактивні технології кооперативного навчання………..……....14

2.1.2. Технології колективно-групового навчання…………….…...……18

2.1.3. Технології ситуативного моделювання……………….……….…21

2.1.4. Технології опрацювання дискусійних питань………..…………..21

2.2. Структура інтерактивного уроку……………………….……...…..….22

ВИСНОВКИ………………………………………………….……..………28

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………..………30

ВСТУП

В умовах реформування системи освіти, коли найвищою цінністю суспільства проголошується людина, шкільна математична освіта покликана створити на основі засвоєння знань оптимальні умови для інтелектуального розвитку і самореалізації особистості, виховання громадянина України.

Цілеспрямований розвиток індивідуальності можливий лише тоді, коли теорія освіти не декларуватиме необхідність творчості педагога й творчості школяра, а систематично за допомогою доцільних методів втілюватиме її в навчально-виховний процес.

Актуальність теми

Інтерактивне навчання дозволяє розв’язати одразу кілька завдань: розвиває комунікативні вміння й навички, допомагає встановленню емоційних контактів між учасниками процесу, забезпечує виховне завдання, оскільки змушує працювати в команді, прислухатися до думки кожного. Використання інтерактиву знімає нервове напруження, дає можливість змінювати форми діяльності, переключати увагу на основні питання.

Мета дослідження: дослідити, уточнити й обґрунтувати особливості застосування інтерактивних технологій навчання на уроках математики.

Завдання дослідження:

1.          З’ясувати загальну суть інтерактивного навчання.
2.          Розкрити шляхи вдосконалення сучасного уроку математики завдяки інтерактивним технологіям.
3.          Розглянути структуру і методику інтерактивного навчання.

Об’єкт дослідження: інтерактивні технології навчання на уроках математики.

Предмет дослідження: використання сучасних інтерактивних технологій як засобу розвитку пізнавального інтересу учнів до вивчення математики.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗАСТОСУВАННЯ ІнтерактивнИХ ТЕХНОЛОГІЙ НА УРОКАХ МАТЕМАТИКИ

 

1.   інтерактивні принципи й підходи до організації діяльності учнів

 Освіта є основою інтелектуального, духовного, фізичного і культурного розвитку особистості, її успішної соціалізації, економічного добробуту, запорукою розвитку суспільства, об’єднаного спільними цінностями і культурою, та держави.

Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, її талантів, інтелектуальних, творчих і фізичних здібностей, формування цінностей і необхідних для успішної самореалізації компетентностей, виховання відповідальних громадян, які здатні до свідомого суспільного вибору та спрямування своєї діяльності на користь іншим людям і суспільству, збагачення на цій основі інтелектуального, економічного, творчого, культурного потенціалу Українського народу, підвищення освітнього рівня громадян задля забезпечення сталого розвитку України та її європейського вибору [ 2 ].

 Основною метою освітньої галузі “Математика” є формування в учнів математичної компетентності на рівні, достатньому для забезпечення життєдіяльності в сучасному світі, успішного оволодіння знаннями з інших освітніх галузей у процесі шкільного навчання, забезпечення інтелектуального розвитку учнів, розвитку їх уваги, пам’яті, логіки, культури мислення та інтуїції [ 1 ].

 Логіка розвитку сучасної цивілізації ставить перед освітою завдання, для виконання яких необхідно формулювати нові концептуальні ідеї навчання, що органічно поєднують елементи традицій та інновацій.

Особливістю сучасності є те, що людина, щоб реалізуватися в суспільстві, повинна вчитися практично все своє життя. Якість сучасної освіти, тобто відповідність вимогам суспільства, визначається не стільки тим, що дитина знає і чого вона навчилася в школі, скільки здібностями і вміннями здобувати нові знання та використовувати їх у нових умовах.

Для індивіда стає актуальним не тільки сама істина, а й методи її пізнання, які можуть бути отримані тільки шляхом поєднання того, що бачить інший і що бачить він в заданому орієнтирі – змісті, ситуації, проблемі, філософському чи математичному твердженні тощо. При цьому цінним є те, що різні точки зору розглядаються як точки зору, що взаємодоповнюють одна одну, як спроба руху до єдиної істини різними шляхами.

Однією з причиною незадовільного засвоєння учнями почутого на уроці є темп, у якому вчитель говорить, і міра сприйняття дітьми його мовлення.

 Більшість викладачів вимовляє приблизно від 100 до 200 слів за хвилину. Але чи здатні діти сприймати такий потік інформації? За високої концентрації уваги людина може сприймати від 50 до 100 слів за хвилину, тобто половину. Але в більшості випадків, навіть тоді, коли навчальний матеріал цікавий, учням важко зосереджувати увагу тривалий час. Вони відволікаються, починають міркувати стосовно деталей почутого або навіть проблем чи ситуацій, що не стосуються уроку.

Наукові дослідження доводять, що для забезпечення активного слухання учнями викладач має вимовляти від 400 до 500 слів за хвилину. Проте це неможливо, бо людина говорить у чотири рази повільніше, тому учні відволікаються від теми і часом нудьгують.

Дослідження, проведене в одному з американських коледжів, де переважає лекційна форма навчання, показало, що студенти були неуважні приблизно 40 % часу. Більше того, коли за перші десять хвилин студенти ще могли запам’ятовувати 70 % інформації, то за останні десять хвилин уроку вони сприймали лише 20 % матеріалу. Тож не дивно, що студенти після викладання вступного лекційного курсу з психології знали лише на 8% більше за контрольну групу, яка не слухала курсу взагалі. Уявіть, які ми мали б результати, якби діти не вчились ще самостійно вдома [ 6 ].

 Педагогічні дослідження свідчать, що учні під час розповіді вчителя засвоюють 5% навчального матеріалу, під час читання – 10%, наочні та аудіо матеріали ефективні на 20%, демонстрація – на 30%, робота в дискусійній групі – 50%, практика через дію ефективна на 75%. І тільки під час навчання інших навчання дає учням 90% результат. (Дослідження проведені Національним тренінговим центром (США, штат Меріленд) у 1980-х роках). Як бачимо, відносно пасивні методи навчання (коли учень лише засвоює та відтворює інформацію) мають на рівень (в 5-10 разів!) нижчу ефективність, ніж активні та інтерактивні. Тому можна сформувати кредо інтерактивного навчання:

•                   Те, що я чую, я забуваю.
•                   Те, що я бачу й чую, я трохи пам’ятаю.
•                   Те, що я чую, бачу й обговорюю, я починаю розуміти.
•                   Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю я набуваю знань і навичок.
•                   Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром.
•                   Набагато важливіше навчити, ніж просто розповісти.

 Під час інтерактивного навчання учень стає не об’єктом, а суб’єктом навчання, він відчуває себе активним учасником подій і власної освіти та розвитку (це особливо важливо для старшокласників). Це забезпечує внутрішню мотивацію навчання, що сприяє його ефективності.

 Усе викладене вище зовсім не означає, що потрібно використовувати лише інтерактивне навчання. Для навчання важливі всі рівні пізнання й усі види методик.

Інтерактивне навчання посідає між ними своє чільне місце, щоб подолати ускладнення, які виникають у процесі навчання.

Навчання шляхом «звернення до себе» – це шлях особистісного розвитку, оскільки саме такий шлях стає основою для самостійного істинного існування.

Ми мало працюємо з дітьми щодо формування в них цих навичок. Як правило, мало працюємо з текстом, дуже рідко запроваджуємо завдання на інтерпретацію, висновки, оцінні судження, ми мало працюємо з дослідження логіки математичних тверджень і практично не звертаємо уваги на процес усвідомленого сприйняття нових понять.

Учень, учнівський колектив у більшості випадку перетворився в макет (модель), свого роду демонстраційний засіб реалізації педагогічних вимог, який знаходиться в руках шкільної адміністрації і вчителів. У результаті чого вчителі розучились ставитися до процесу навчання як до процесу, в якому слід визнавати, що учень (група учнів) має свою точку зору, своє бачення або відсутність такого бачення, своє тлумачення розуміння або відсутність такого розуміння, свій особистий спосіб пізнання суті, який не завжди співпадає з баченням учителя.

Вчителі завжди повинні пам’ятати, що тільки через самодіяльність можна знайти своє місце у складному, багатогранному суспільстві.

Тісний зв’язок між соціальним попитом на освіту та здатність системи освіти його задовольнити є одним із ключових показників її ефективності.

Для нашої освіти характерна інертність: з великим запізненням вона реагує на потреби суспільства, що динамічно змінюються. Під час радикальних змін інертність реагування має негативне значення.

 У цьому плані інтерактивне навчання є найбільш ефективним.

Освіта, навчання – це за своєю суттю суперечливі процеси. З одного боку, ці процеси означають примус, підштовхування учня до оволодіння необхідними, чітко визначеними знаннями, вміннями й навичками, без яких неможливо досягти освіченості, компетентності. З іншого – освіта і навчання ґрунтуються на активній діяльності самого учня, самоорганізації його поведінки. Без власних бажань, намірів навчання як набуття знань, умінь, навичок може відбуватися, а може перетворитися лише на діяльність, спрямовану на складання іспиту або виконання необхідних завдань – робіт. У цьому сенсі способи, методи учительського впливу на навчальний процес стають актуальною проблемою, і саме ступінь втручання, методи втручання можуть забезпечувати або усвідомлену учнівську вмотивовану діяльність, або просто діяльність, під час якої не відбувається перетворення запропонованих знань у власні переконання, думки.

Від того, який психолого-педагогічний супровід отримує дитина в процесі навчання, залежить якість кінцевого продукту. Термін «супровід» уживається в педагогіці все частіше. Щоб зрозуміти сутність цього терміну, звернемось до В. О. Сухомлинського, який пише: «Дитина, яка формується, – не лише самостійний індивід, її ріст і розвиток потребують не лише педагогічного знання, а й педагогічного супроводу, «супроводжувати» означає «йти поруч», а «йти поруч» без рефлексії неможливо, відтоді кожен йде сам по собі».

Процес навчання – це не автоматичне «вкладання» навчального матеріалу в голову учня. Цей процес потребує напруженої розумової праці, власної активності дитини в ньому. Пояснення і демонстрація самі по собі ніколи не дають справжніх стійких знань. Цього можна досягти лише за допомогою інтерактивного навчання. І все ж таки слід підкреслити, що використання інтерактивних технологій навчання – не самоціль. Це лише спосіб (засіб) створення умов (атмосфери), за яких учні залучаються до пізнавально-навчальної діяльності.

Проблема процесу навчання – це погляд на навчання не лише як на надбання знань про світ, а і як на опанування способами пізнання цього світу, різноманітними особистісними ресурсами, коли людина сама планує свою діяльність, обирає способи активного здійснення своїх планів, а не орієнтується тільки на здобутий результат. Знання знецінюються, якщо дитина не володіє методикою, способами, засобами пізнання.

 

1.2. Сутність інтерактивних технологій навчання

Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що вчитель організує пізнавально-навчальну діяльність учня таким чином, що він самостійно розв’язує певні ситуації, проблеми, спираючись на свої потенційні можливості і вже набуті знання у процесі взаємодії «учень – інформація», «учень – ситуація», «учень – знання», «учень – проблема», «учень – учень», «учень – група» тощо.

Слід підкреслити, що основні функції інтерактивного навчання – пізнавально-навчальна і корекційна – рівнозначущі. Орієнтація на одну з них або зменшення питомої ваги тієї чи іншої приводить до знецінювання цього методу і викликає розчарування в учителів, так як не дає очікуваних результатів. Важливим є і те, що захопленість формою без дотримання дидактичних умов реалізації методу теж не дає результатів.

Сутність пізнавально-навчальної функції полягає у вихованні схильностей до роздумів. Це риса характеру, яка проявляється перш за все, коли завдання потребує не миттєвої (вивченої) відповіді на задане питання,– інтерактивне завдання потребує зібратися з думками, перш ніж відповідати. По-друге, завдання повинно спонукати учня звертатися до різних джерел інформації під час пошуку відповіді на питання. І по-третє, формування відповіді потребує висловлення не тільки своєї думки (я так думаю) а й аргументації її (чому я так думаю).

Беручи за основу саму сутність «ін» – «звернення до себе», в інтерактивному навчанні важливішим виступає метод педагогічного впливу (супроводу) на пізнавально-навчальну діяльність дитини, за рахунок завдань, що потребують власних зусиль, самостійної діяльності, а не форма. У методі основним постає характер завдань, а формою лише визначаються зовнішні прояви спілкування, висловлення досягнутого, можливості групового, колективного обговорення створеного продукту, сформованої думки, доведення точки зору тощо.

Залежно від охопленості учнів, усі інтерактивні технології навчання поділяють на такі групи:

•   парну (робота учня в парі з учнем, учителем тощо);
•   фронтальну (учитель навчає одночасно групу учнів або увесь клас);
•   групову або кооперативну (усі учні активно навчають один одного);
•   індивідуальну (самостійну) роботу учня.

Але ми повинні пам’ятати, що не форма є визначальною в інтерактивному навчанні, а методи педагогічного впливу на пізнавально-навчальну діяльність учнів, на розвиток їх мислення, пізнання власних нахилів і здібностей. За використання кожної з цих груп навчання дидактичні умови мають свої особливості, залежно від поставленої мети.

Наприклад, груповій формі організації інтерактивного навчання повинні передувати індивідуальні інтерактивні підготовчі завдання, а робота в групі – обов’язково наявність спільної мети. Продукт індивідуальної праці використовується за роботи в групі для внесення коректив, змістовного поповнення, уточнення, вироблення спільної думки, формування висновків тощо [7].

Інтерактивне навчання взагалі потребує певної зміни усієї організації навчального процесу:

1. Наявність у кожної дитини навчального матеріалу, з яким вона буде працювати (текст, поняття, описи ситуації, проблеми, проблемної ситуації тощо).
2. Кінцева мета роботи учня з навчальним матеріалом (учитель має передбачити) – створення певного власного продукту, а не репродукування навчального матеріалу.
3. Учитель під час конструювання уроку за інтерактивними прийомами повинен орієнтуватися на розв’язання головної проблеми – забезпечення умов для самостійної діяльності учня (алгоритм, за яким працює дитина, і форма представлення кінцевого продукту для оцінювання).
4. Інформація за інтерактивного навчання є відправною точкою в роботі учня, а не кінцевим продуктом.
5. Формування вмінь здобувати знання – це головне завдання, яке можна виконати саме за умови запровадження інтерактивного навчання, а самокорекція уже відбувається під час проведення дискусії, діалогу (форма представлення напрацювань після проведення особистого інтерактиву з навчальним матеріалом).
6. Оцінюється власна продукція після проведеного індивідуального інтерактивну і сам процес коректування (діалог, дискусія тощо) як активна форма прояву набутих знань.

Уже перший досвід застосування цих технологій навчання виявив певні, на погляд учителів, проблеми й ускладнення: знижується його роль у навчальному процесі, неекономне витрачення часу, знову ж таки на погляд учителя, який орієнтований на репродукцію і відтворення знань, а не на розвиток в учнів якостей самостійності як складової соціалізації освітнього процесу, відсутність в учнів достатньої мотивації для такого типу навчання. Але є і інший погляд на такий тип навчання у тих учителів, які дотримуються дидактичних вимог – учні вмотивовано ставляться до навчання, активно включаються в процесі самостійної діяльності, підвищується їх пізнавальна активність, виховується повага, терпимість до іншої думки, толерантні стосунки між собою.

Дидактична ефективність такого уроку досить висока і дозволяє вчителю виділяти і вивчати психолого-педагогічні феноменальні можливості окремих учнів, а учням – за системності використання цих методів навчання очевидніше проявляти різні позиції, виявляти перешкоди, які виникають у процесі ..навчальної діяльності. Саме в такій формі уроку, за інтерактивними методами навчання, виникає зв’язок між змістом (темою уроку) і способом сумісної та індивідуальної діяльності, між учнем і способом розв’язання проблеми, ситуації, задачі [ 8 ].

Традиційна форма навчання орієнтована на наслідування, а інтерактивна – на перетворення самих себе у процесі різних способів взаємодії з учнями, вчителем. При цьому включення в сумісну діяльність відбувається з урахуванням індивідуального рівня розвитку кожної дитини.

Інтерактивні методи навчання спрацьовують через осмислення кожним учнем своєї діяльності, вона звернена до здібностей дитини перебудовувати свої дії, свій досвід, свої мотиви і потреби, що є важливим фактором у розв’язанні проблеми соціалізації освіти. Інтерактивне навчання дозволяє сформувати в особистості вміння, навички самостійно вивчати певні явища, процеси, користуючись інформацією.

А диференціацію, яку в традиційній системі навчання здійснює вчитель, в інтерактивному спілкуванні виконує сам учень, що й виступає мотиваційним стимулом у його розвитку.

Інтерактивні вправи на уроках математики зорієнтовані на:

•              розвиток належності мислення школярів, певної самостійності думок: спонукають учнів до висловлення своєї думки, стимулюють вироблення творчого ставлення до будь-яких висновків, правил тощо. Деякі з інтерактивних вправ спрямовані на самостійне осмислення матеріалу, допомагають замислитися ("Чи справді це так?"), дослідити факти, проаналізувати алгоритм розв’язків, розуміти їхню суть, перевірити і себе і свого товариша, знайти помилку;
•              розвиток опору до навіювання думок, зразків поведінки, вимог інших: спонукають учнів до відстоювання власної думки, створюють ситуацію дискусії, зіткнення думок. Коли в завданнях наявна певна проблемна ситуація, то розв’язання їх в умовах інтерактивних технологій активно стимулює діяльність мислення, спрямовану на подолання протиріччя, непорозумінь. Через зіткнення поглядів учні осягають суть, причини дій, вчинків;
•              вироблення критичного ставлення до себе, уміння бачити свої помилки та адекватно ставитися до них; сприяють розвитку таких умінь, як бачити позитивне і негативне не тільки в діях товаришів, а й у власних; порівнювати себе з іншими й ретельно себе оцінювати. Ці вправи сприяють самопізнанню особистості і на цій основі взаєморозумінню вчителів і учнів та розумінню школярами вимог і критичних зауважень учителя. А розуміння власних дій є необхідним для формування дисциплінованої поведінки. Завдяки правильному, адекватному усвідомленню не лише позитивного, а й негативного у власній поведінці, діях, навчанні виникає критичне ставлення до себе, що конче потрібне насамперед для сприймання вимог інших;
•              розвиток пошукової спрямованості мислення, прагненню до знаходження кращих варіантів вирішення навчальних завдань: передбачають вправи, які ставлять дітей у реальну ситуацію пошуку. Інколи вони пропонують нестандартні виходи із ситуацій, які ми, дорослі, часто відкидаємо як нереальні, неможливі. Такий категорійний підхід до ідей дитини гальмує в неї бажання ділитися власними ідеями, підриває віру у свої можливості;
•              інтерактивні вправи спрямовані і на розвиток уміння знаходити спільні рішення з однокласниками; на підвищення інтересу школярів до вивченого матеріалу.

РОЗДІЛ 2.

ВИКОРИСТАННЯ ТЕХНОЛОГІЙ ІНТЕРАКТИВНОГО НАВЧАННЯ – ОДИН ІЗ НАПРЯМКІВ УДОСКОНАЛЕННЯ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ

 

2.1. МЕТОДИ ІНТЕРАКТИВНОГО НАВЧАННЯ

 

Варто зауважити, що в науковій літературі відсутня будь-яка класифікація інтерактивних технологій навчання. За О. Пометун та Л. Пироженко, такі технології розподіляють на чотири групи в залежності від мети уроку та форм організації навчальної діяльності учнів:

•                 Інтерактивні технології кооперативного навчання.
•                 Інтерактивні технології колективно-групового навчання.
•                 Технології ситуативного моделювання.
•                 Технології опрацювання дискусійних питань [ 4 , с. 27].

 

2.1.1. Інтерактивні технології кооперативного навчання

До технологій кооперативного навчання належить такі інтерактивні технології, як: робота в парах, ротаційні (змінні) трійки, два-чотири-всі разом, карусель, робота в малих групах, акваріум.

Робота в парах

Кооперативне навчання можна здійснювати не тільки в групах, а й у парах. Таку роботу застосовують і як окрему технологію, і як підготовчий етап до роботи в групах.

Робота в парах сприяє позитивному ставленню до навчання, розвиває вміння пристосуватися до роботи в групах, підготовлює ґрунт для широкого і ефективного застосування інтерактивних технологій. Вона буде ефективна на початкових етапах навчання.

За умов парної роботи всі діти в класі отримують можливість говорити, висловлюватись. Під час роботи в парах можна швидко виконати вправи, які за інших умов потребують багато часу. Наприклад:

1.   Обговорити короткий текст, завдання до нього.
2.   Взяти інтерв’ю і визначити ставлення партнера до заданого тексту тощо.
3.   Зробити взаємоаналіз чи взаєморедагування письмових робіт.
4.   Сформулювати підсумок уроку.
5.   Розробити разом питання до учнів чи до вчителя.
6.   Проаналізувати разом вправу, задачу, проблему.
7.   Протестувати й оцінити роботу один одного.
8.   Відповісти на запитання вчителя.
   Організація роботи

1.   Запропонуйте учням завдання, поясніть його, дайте учням 1-2 хв для обдумування можливих відповідей або рішень індивідуально.
2.   Визначте, хто з учнів висловлюватиметься першим, запропонуйте обговорити свої ідеї один з одним. Учні повинні досягти згоди щодо відповіді або рішення.
3.   Після того як час буде вичерпано, дайте можливість кожній парі представити свої результати роботи.

Ротаційні (змінні) трійки

Цей варіант кооперативного навчання сприяє активному, ґрунтовному аналізу й обговоренню нового матеріалу з метою його осмислення, засвоєння і закріплення.

Організація роботи

1. Розробіть запитання на допомогу учням з метою обговорення нового матеріалу. Запитання повинні передбачати неоднозначну відповідь.
2. Об’єднайте учнів у трійки. Розмістіть їх так, щоб кожна з них бачила трійку ліворуч і трійку праворуч. Разом усі трійки мають утворити коло.
3. Поставте кожній трійці відкрите запитання (однакове для всіх членів трійки). Кожен за порядком повинен на нього відповісти.
4. Після короткого обговорення запропонуйте учасникам розрахуватися на
   "перший, другий, третій". Учні з номером "один" переходять до наступної трійки за годинниковою стрілкою, а учні з номером "два" переходять через дві трійки проти годинникової стрілки. Учні з номером "три" залишаються на місці і є
   постійними членами своєї трійки. У результаті утвориться нова трійка.

5. Змінюйте трійки стільки разів, скільки є питань.

Два-чотири-всі разом

Ця технологія є ефективною для розвитку навичок спілкування в групі, вмінь вести дискусію.

Організація роботи

1.   Поставте учням запитання для обговорення дискусії тощо. Поясніть запитання, дайте 1-2 хв для індивідуального обдумування можливих відповідей.
2.   Об’єднайте учнів у пари з метою взаємообговорення своїх ідей. Визначте
   час на висловлювання кожного в парі та спільне обговорення. Пари обов’язково
   повинні досягти згоди щодо відповіді або рішення.
3.   Об’єднайте пари в четвірки, обговоріть попередньо досягнуті рішення
   щодо постановленого запитання. Як і в парах, прийняття спільного рішення
   обов’язкове.
4.   Об’єднайте четвірки в більші групи або обговоріть поставлене запитання
   з усім класом.

Карусель

Ця технологія найефективніша для одночасного залучення всіх учасників до активної роботи з різними партнерами, її застосовують для обговорення будь-якої гострої проблеми з діаметрально протилежних позицій, для збирання інформації з певної теми, для перевірки обсягу й глибини наявних знань, для розвитку вмінь аргументувати власну позицію.

Організація роботи

Розставте стільці для учнів у два кола. Учні, які сидять у внутрішньому колі, розташовані спиною до центру, а ті, які сидять у зовнішньому колі, – обличчям до центру, таким чином, учні сидять один навпроти одного. Внутрішнє коло нерухоме, зовнішнє – рухоме: за сигналом ведучого всі його учасники пересуваються на один стілець праворуч і опиняються перед новим партнером. Мета – пройти все коло, виконуючи поставлені завдання. [ 4, c.28 – 33 ].

Робота в малих групах

Роботу в групах варто використовувати для вирішення складних проблем, що потребують колективного міркування.

 Залежно від змісту та мети навчання можливі різні варіанти організації роботи груп.

1. «Діалог». Суть полягає у спільному пошуку групами погодженого рішення. Клас об’єднується у 5-6 робочих груп і групу експертів. Робочі групи отримують 5–10 хвилин для виконання завдання. Група експертів складає свій варіант виконання завдання, стежить за роботою груп і контролює час.

2. «Синтез думок». Після об’єднання в групи і виконання завдання учні не роблять записів на дошці, а передають свій варіант іншим групам, які доповнюють його власними думками, підкреслюють те, з чим не погоджуються. Опрацьовані таким чином аркуші передаються експертам.
3. «Пошук інформації». Використовується для того, щоб оживити сухий, іноді нецікавий матеріал. Для груп розробляються запитання, відповіді на які можна знайти в різних джерелах інформації.
4. «Коло ідей» (кругова система). Технологія застосовується, коли всі групи мають виконувати одне й те саме завдання, що складається з декількох питань (позицій), які групи представляють по черзі. Коли малі групи завершують виконувати завдання і готові подати інформацію, кожна з них по черзі озвучує лише один аспект проблеми, що обговорювалась. Учитель вислуховує всі групи по черзі; поки не вичерпаються ідеї.

Акваріум

Цю технологію застосовують, коли учні вже мають певні навики групової роботи.

Організація роботи

1.   Об’єднайте учнів у 2–4 групи та ознайомте із завданням.
2.   Запропонуйте одній із груп сісти в центрі або на початку середнього ряду
   в класі, де стоять парти, і утворити коло.

3. Подайте команду розпочати обговорення проблеми за алгоритмом:
– прочитати вголос ситуацію;

• обговорити її в групі, застосувати метод дискусії;
• дійти до спільного рішення за 3–5 хв.

4. Решта учнів слухають, не втручаючись у перебіг обговорення, спостерігають, чи дотримуються учасники дискусії правил її проведення.

Коли завершиться відведений для дискусії час, група повертається на свої місця, а вчитель ставить класу запитання:

• Чи погоджуєтесь ви з думкою групи?
• Чи була ця думка достатньо доведеною?
• Який із аргументів ви вважаєте найбільш переконливим?

Тривалість такої бесіди – 2-3 хв. Потім місце в "акваріумі" займає інша група, яка обговорює наступну ситуацію.

2.1.2. Технології колективно-групового навчання

Ці технології передбачають одночасну спільну роботу всього класу. Це такі форми роботи як: мікрофон, мозковий штурм, навчаючи – вчуся, ажурна пилка, незакінчені речення, дерево рішень [ 6 ].

Мікрофон

Це технологія загальногрупового обговорення, надає можливість кожному учневі у визначеному порядку щось швидко сказати, висловлюючи свою думку. Організація роботи

1.               Повідомте проблему класові.
2.               Запропонуйте уявний мікрофон (будь-який предмет).

3. Надавайте учням слово почергово, передаючи "мікрофон". Говорити має лише той, у кого знаходиться символічний мікрофон.

4. Повідомлені відповіді не коментуються і не оцінюються.

5. Коли хтось висловлюється, інші не мають права щось говорити.

Мозковий штурм

Мочковий штурм – це такий метод вирішення проблеми, коли всі учасники
працюють над однією і тією ж проблемою і "йдуть на неї в атаку". Цю технологію застосовують, коли потрібні кілька варіантів розв’язання проблеми.

Організація роботи

1.   Визначте проблему, яку необхідно вирішити.
2.   Приготуйте папір для занотування ідей, запишіть проблему у вигляді питання.
3.   Оберіть ведучого та секретаря, який записуватиме всі ідеї.
4.   Нагадайте правила першого етапу:

• мета – зібрати якомога більше ідей;
• кожен має право висловитись;
• пропозиції мають висловлюватися почергово, конкретно, стисло;
• приймаються будь-які пропозиції, навіть неймовірні;
• висловлювання інших не критикуються і не обговорюються;
• розширення запропонованої ідеї заохочуються;
• ведучий може сформувати нову ідею для запису за згодою того, хто її за
  пропонував.

5.   Висловіть свої ідеї.
6.   Занотуйте їх у порядку надходження. Не вносьте в ідею жодних виправлень.
7.   Продовжуйте, доки будуть виникати нові ідеї (але не більше 10–15 хв).
8.   На закінчення обговоріть і оцініть запропоновані ідеї.

Навчаючи – вчуся

Цю технологію використовують під час повторення вивченого та під час вивчення блоку інформації.

Організація роботи

1. Підготуйте картки з фактами, що стосуються теми уроку, по одній для
кожного учня.

2.  Роздайте їх кожному.
3.Запропонуйте учням:

• впродовж декількох хвилин ознайомитися з інформацією, що міститься на
  картці;
• після ознайомлення з матеріалом, що міститься на картці, нехай учні ознайомлять зі своєю інформацією однокласників і одержать інформацію від них.
  Учень повинен одночасно говорити тільки з однією особою;
• уважно слухати інформацію інших, запам’ятати якомога більше. Якщо
  потрібно, робити записи;
• коли всі поділилися тим, що їм відомо, й отримали інформацію, нехай
  вони розкажуть у класі, про що дізналися від інших.

Ажурна пилка

Цей вид діяльності й дає змогу працювати разом, вивчати велику кількість матеріалу за короткий час.

Організація роботи

1.   Доберіть індивідуальний інформаційний матеріал для кожного учня (матеріали підручника, додаткові матеріали тощо).
2.   Об’єднайте учнів у групи (домашні) і видайте їм матеріали із завданням.
3.   У групі учні обговорюють запропонований матеріал, вивчають. Проте необхідно обрати головуючого, щоб стежив за часом, та особу, яка ставить запитання, щоб переконатись, що кожен розуміє зміст матеріалу.
4.   Після завершення роботи домашніх груп запропонувати учням долучитись до інших груп, у яких вони виступатимуть експертами з окремої теми. У
   кожній новоутвореній групі має бути представник із кожної домашньої групи.
5.   Кожна експертна група має вислухати всіх представників домашніх груп
   і проаналізувати матеріал загалом, здійснивши його експертну оцінку за визначений час (урок).
6.   Після завершення роботи учні повертаються у свої домашні групи. Кожен
   учень має поділитися інформацією, яку він отримав в експертній групі, із членами домашньої групи.

Незакінчені речення

Цю інтерактивну технологію часто поєднують з "мікрофоном", вона дає можливість розвивати в учнів зв’язне мовлення, власні висловлювання, порівнювати їх з іншими, відпрацьовувати вміння говорити коротко, але по суті і переконливо.

Організація роботи

Учитель чітко називає тему, з якої учні будуть висловлюватися (можна використати і уявний мікрофон), формулює незакінчене речення і пропонує учням закінчити його. Кожен наступний учасник повинен почати свій виступ із запропонованої формули. Наприклад: "На сьогоднішньому уроці я удосконалив свої вміння...", "На сьогоднішньому уроці найважливішим відкриттям було...", "Це оповідання навчило мене..." тощо [4, c. 34 – 42].

2.1.3. Технології ситуативного моделювання

Модель навчання у грі – це побудова навчального процесу за допомогою включення учня у гру (передусім ігрове моделювання явищ, що вивчаються). Учні самі обирають власну роль у грі, висуваючи припущення про ймовірний розвиток подій, створюють проблемну ситуацію, шукають шляхи її розв’язання, беручи на себе відповідальність за обране рішення.

Ситуації або імітаційні ігри

Імітаційними іграми називають процедури з виконання певних відомих дій, які відтворюють, імітують будь – які явища навколишньої дійсності.

Симуляції – це створені вчителем ситуації, під час яких учні копіюють у спрощеному вигляді процедури пов’язані з діяльністю суспільних інститутів , які існують у справжньому економічному, політичному та культурному житті.

Спрощене судове слухання (суд prose)

Поширеною технологією імітаційної (симуляційної) гри є спрощені слухові слухання. Технологія спрощеного слухового слухання ( суд prose – «власний суд») дає можливість учням розіграти судовий процес з конкретної справи з мінімальною кількістю учасників.

Метод реклами

 Він зацікавлює учнів своєю новизною, сучасністю. Адже вони бачать, яке велике значення в житті має реклама. Користуючись цим прийомом, часто даємо учням завдання підготувати рекламу про якесь математичне поняття, застосування якоїсь теми та ін. А на уроці «йде трансляція» реклами.

2.1.4. Технології опрацювання дискусійних питань

 Дискусії є важливим засобом пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання. За визначенням науковців, дискусія – це широке публічне обговорення якогось спірного питання. Вона значною мірою сприяє розвитку критичного мислення, дає можливість визначити власну позицію, поглиблює знання з обговорюваної проблеми.

Займи позицію

Цей метод корисний на початку роботи з дискусійними питаннями та проблемами. Його можна використовувати на початку уроку для демонстрації розмаїття поглядів на проблему, що вивчається, або після опанування учнями певною інформацією з проблеми й усвідомлення ними можливості протилежних позицій щодо її вирішення.

 Метод ПРЕС

Використовується під час обговорення дискусійних питань та проведення вправ, де потрібно зайняти й чітко аргументувати визначену позицію з проблеми, що обговорюється.

 Учням роздаються матеріали, в яких зазначено чотири етапи методу ПРЕС:

•   Висловіть свою думку, поясніть, у чому полягає ваша точка зору (починайте зі слів «я вважаю, що...»).
•   Поясніть причину появи цієї думки, на чому ґрунтуються докази (починайте зі слів «тому, що...»).
•   Наведіть приклади, додаткові аргументи на підтримку своєї позиції, назвіть факти, які демонструють ваші докази («наприклад, ...»).
•   Узагальніть свою думку (зробіть висновок, починаючи словами: «отже, ...», «таким чином, ...»).

Дискусія

 Дискусія – це широке публічне обговорення якогось спірного питання, важливий засіб пізнавальної діяльності, сприяє розвитку критичного мислення учнів, дає можливість визначити власну позицію, формує навички аргументації та відстоювання своєї думки, поглиблює знання з проблеми, що обговорюється

[ 5 ].

2.2. Структура інтерактивного уроку

 Застосування інтерактивних технологій висуває певні вимоги до структури уроків, яка, за О.І.Пометун, складається з п’яти елементів:

• мотивація;
• оголошення, представлення теми й очікуваних результатів;
• надання необхідної інформації для розв’язання завдань;
• інтерактивна вправа – центральна частина заняття;
• підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку.

Мотивація

Мета цього етапу – сфокусувати увагу учнів на проблемі та викликати інтерес до обговорюваної теми. Мотивація є своєрідною психологічною паузою, яка дає змогу учням усвідомити, що вони зараз почнуть вивчати інший (після попереднього уроку) предмет, що перед ними інший учитель і зовсім інші завдання. Без виникнення цих мотивів учіння, мотивації навчальної діяльності не може бути ефективного пізнання. Із цією метою можуть бути використані прийоми, що створюють проблемні ситуації, викликають у дітей здивування, інтерес до змісту знань, процесу їх отримання, підкреслюють парадоксальність явищ і подій. Це може бути й коротка розповідь учителя, і бесіда, і демонстрування наочності, і нескладна інтерактивна технологія (“ мозковий штурм”, “мікрофон”, “криголам” тощо). Як правило, матеріал, що пропонується для обговорення учням під час мотивації, наприкінці підсумовується, стає “ місточком ” для представлення теми уроку. Цей елемент уроку має займати не більше п’яти відсотків часу заняття.

Оголошення, представлення теми й очікуваних навчальних результатів.

Мета – забезпечити розуміння учнями змісту їхньої діяльності, тобто того, чого вони повинні досягти на уроці, чого від них чекає вчитель.

Часто буває доцільно залучити до визначення очікуваних результатів усіх учнів. Щоб визначити для себе майбутні результати уроку, учні інколи мають озвучити своє особисте ставлення до суті та структури вибраних способів навчальної діяльності, спланувати свої дії щодо засвоєння та застосування інформації, передбачених темою. Оскільки це принциповий момент інтерактивного навчання, розглянемо його більш детально.

Формулювання результатів інтерактивного навчання учнів має відповідати таким вимогам:

• висвітлювати результати діяльності на уроці учнів, а не вчителя, і бути сформульованими таким чином: “ Після цього уроку я зможу ...”;
• чітко відображати рівень навчальних досягнень, який очікується після уроку. Тому мають бути передбачені: осяг і рівень навчальної інформації учнів, що буде забезпечений; обсяг і рівень розвитку способів діяльності, який планується досягти в кінці уроку; розвиток (формування) емоційно-ціннісної сфери учня. Останній компонент навчальних результатів, до якого можна прагнути на окрему уроці, це – визначення, усвідомлення або формування емоційно-наповненого ставлення учнів до тих явищ, подій, процесів, що є предметом вивчення на уроці. Отже, результати можуть бути сформульовані за допомогою відповідних дієслів. Наприклад, знання: пояснювати, визначати, характеризувати, порівнювати, відрізняти, проаналізувати ... тощо; ставлення: сформувати та висловлювати власне ставлення до ..., пояснювати своє ставлення до ...;
• досягнуті результати могли б вимірюватися. Наприклад: якщо після уроку учні вмітимуть “ пояснювати суть явища та наводити приклади подібних явищ ” – це легко перевіряти в оціночних балах, урахувавши точність і повноту відповідей;
• досягнуті результати мають бути очевидними для учнів і для самого вчителя, а також для інших учителів і осіб, що відвідують урок, із огляду на те, чи досягнуті заплановані цілі, чи ні.

Таким чином, формулювання результатів учителем під час проектування уроку є обов’язковою процедурою. Правильно сформульовані, а потім досягнуті результати становлять дев’яносто відсотків успіху.

 Досягнення результатів у інтерактивній моделі навчання передбачається шляхом залучення учнів до комунікативно-пізнавальної діяльності.

 Для того щоб побачити з учнями спільний процес руху до результатів навчання, у цій частині інтерактивного уроку О.І.Пометун [4, с. 49] рекомендує:

• назвати тему уроку або попросити когось із учнів прочитати її;
• якщо назва теми містить нові слова або проблемні питання, звернути на це увагу учнів;
• попросити когось із учнів оголосити очікувані результати за текстом посібника або за записом учителя на дошці, зробленим заздалегідь, пояснити необхідні, якщо йдеться про нові поняття, спроби діяльності тощо;
• нагадати учням, що наприкінці уроку ви будете перевіряти, наскільки вони досягли запланованих результатів, а також пояснити, як ви будете оцінювати їхні досягнення в балах.

Цей елемент уроку має займати не більше п’яти відсотків часу заняття.

Надання необхідної інформації. Мета цього елемента уроку – дати учням достатньо інформації для того, щоби на її основі вони могли виконати практичні завдання за мінімально короткий час. Це може бути міні-лекція, читання тексту підручника, ознайомлення з роздатковим матеріалом, опанування інформації за допомогою технічних засобів навчання або інших видів наочності, застосування НІТ. Для економії часу на уроці, для досягнення максимального ефекту уроку можна давати учням інформацію заздалегідь для попереднього ознайомлення в домашніх умовах. Ця частина уроку займає близько десяти-п’ятнадцяти відсотків часу.

Інтерактивна вправа – центральна частина заняття. Її метою є засвоєння навчального матеріалу, досягнення результатів уроку. Інтерактивна частина уроку має займати близько п’ятдесяти-шістдесяти відсотків часу на уроці. Обов’язковими є така послідовність і регламент проведення інтерактивної вправи:

• Інструктування – учитель розповідає учасникам про мету вправи, правила виконання, послідовність дій і кількість часу, що відводиться на виконання завдань, запитує, чи все зрозуміло учасникам (2-3 хв.).
• Об’єднання в групи та (або) розподіл ролей (1-2 хв.)
• Виконання завдання, при якому вчитель виступає як організатор, помічник, ведучий дискусії, намагаючись надати учасникам максимум можливостей для самостійної роботи та навчання у співпраці один з одним (5-15 хв.).
• Презентація результатів виконання вправи (3-5 хв.).

Рефлексія результатів учнями: усвідомлення отриманих результатів, що досягається шляхом їх спеціального колективного обговорення або із застосуванням інших прийомів (5-15 хв.).Вона дає змогу учням і вчителю:

• усвідомити, чого вони навчились;
• пригадати деталі свого досвіду й отримати реальні життєві уявлення про те, що вони думали і що відчували, коли вперше зіткнулись із тією чи іншою навчальною технологією;
• оцінити власний рівень розуміння та засвоєння навчального матеріалу, спланувати чіткі реальні кроки його подальшого опрацювання;
• порівняти своє сприйняття з думками, поглядами, почуттями інших, інколи скоригувати певні позиції;
• як постійний елемент навчання привчати людину рефлексувати в реальному житті, усвідомлюючи та прогнозуючи подальші кроки;
• побачити реакцію учнів на навчання та внести необхідні корективи.

Рефлексія здійснюється в різних формах: у вигляді індивідуальної роботи, роботи в парах, групах, дискусії, у письмовій та усній формі. Вона завжди містить кілька елементів: фіксація того, що відбулось, визначення міркувань і почуттів щодо отриманого досвіду, плани на майбутній розвиток [4, c. 72].

Технологія рефлексії після окремих вправ, фрагментів уроку може бути такою.

Усне обговорення за запитаннями:

З якою метою ви робили цю вправу?

Які думки та почуття вона у вас викликала?

Чому ви особисто навчились?

Чому б хотіли навчитись у подальшому?

Підсумки є найважливішою частиною інтерактивного уроку. Саме тут проясняється зміст проблемного, підбивається підсумок засвоєних знань і встановлюється зв’язок між тим, що вже відомо, і тим, що ще повинно вдосконалюватися в майбутньому.

Функції підсумкового етапу уроку:

• пояснити змісти опрацьованого;
• порівняти реальні результати з очікуваними;
• проаналізувати, чому відбулося так чи інакше;
• зробити висновки;
• закріпити чи відкоригувати засвоєне;
• намітити нові теми для обміркування;
• установити зв’язок між тим, що вже відомо, і тим, що потрібно засвоїти, чого навчитись у майбутньому;
• скласти план подальших дій.

Правила організації інтерактивної роботи учнів на уроці:

1. До роботи повинні бути залучені різною мірою всі учні.
2. Необхідно дбати про психологічну підготовку учнів.
3. Тих, хто навчається в інтерактивні, не повинно бути багато. Продуктивна робота в малих групах. Кожен має бути почутий.
4. Приміщення має бути спеціально підготовленим. Учні повинні мати змогу легко пересуватися під час роботи в малих групах. Усі матеріали для роботи малих груп готуються заздалегідь.
5. Під час уроку необхідно дотримуватись регламенту та процедури, проявляти терпимість до будь-якої точки зору, уважно вислуховувати всіх учасників.
6. Уважно ставитися до учнів під час формування груп.
7. На одному уроці бажано застосовувати 1-2 інтерактивних прийоми роботи.

8. Під час підготовки питань учителю необхідно продумувати різні варіанти відповідей і заздалегідь виробляти критерії оцінки ефективності уроку.

Уроки мають захоплювати учнів, пробуджувати в них інтерес і мотивацію, навчати самостійному мисленню та діям. Ефективність і сила впливу на емоції та свідомість учнів значною мірою залежить від умінь і стилю роботи конкретного вчителя [ 10, c. 178 ].

ВИСНОВКИ

Соціальні перетворення в українському суспільстві докорінно змінили орієнтації в галузі освіти. Спрямування навчально-виховного процесу на формування духовності особистості, розкриття її потенційних можливостей та здібностей, утвердження загальнолюдських цінностей стало головною стратегією педагогічної діяльності творчо працюючих учителів.

Розв’язання цих актуальних проблем можливе лише на основі впровадження новітніх педагогічних технологій, які б давали можливість для розвитку творчих здібностей особистості. Такими новітніми педагогічними технологіями і є інтерактивні технології.

Ефект від використання інтерактивних прийомів максимальним буде тільки тоді, коли сам учитель глибоко усвідомить суть і необхідність такої роботи, при цьому врахує вікові особливості та рівень розвитку учнів класу. 
Демократизація навчання, що є потребою суспільства, неможлива без осучаснення уроку. Уроку, який проводиться для учнів і заради учнів. Майстерність учителя сьогодні полягає у творчому підході до конструювання уроків, у постійному прагненні підвищити ефективність навчально-пізнавальної діяльності шляхом новітніх організаційних форм. При цьому значущою залишається реалізація на уроці виховних, розвивальних та освітніх завдань.

Основні труднощі у впровадженні інтерактивних технологій пов’язані з фаховою готовністю до роботи в нових умовах. Вирішити проблему допомогло вивчення теоретичних праць, які розкривають суть і зміст інтерактивних технологій.

 Впровадження інтерактивних технологій повинно широко застосовуватись у сучасному навчальному процесі. Завдяки цим технологіям, крім здобуття знань, в учнів формується власне світобачення. Вони вчаться пояснювати і вмотивовувати, а де потрібно – обстоювати свою точку зору. А це дуже важлива риса, потрібна в сучасному інтенсивному світі.

Отже, інтерактивні технології допомагають легше адаптуватися до високих вимог нинішнього життя.

З метою подальшої розробки теми «Інтерактивні технології навчання математики» планується :

1. Поглиблювати вивчення теоретичних наукових праць з даної теми.
2. Продовження вивчення досвіду кращих педагогів України щодо використання інтерактивних технологій на уроках математики, опрацювання матеріалів періодичних видань (журнал «Математика», журнал «Математика в школах України»» та інші).
3. З метою зацікавленості учнів навчальним матеріалом і процесом його оволодіння, раціоналізації діяльності учнів урізноманітнювати прийоми і методи створення позитивної атмосфери навчання.
4. Розповсюджувати позитивний досвід своєї роботи через друковані праці.
5. Покращувати якість знань учнів з математики шляхом використання на уроках інтерактивних технологій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти [Електронний ресурс] // – Режим доступу: http://mon.gov.ua/content/%D0%9E%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%B0/post-derzh-stan-(1).pdf
2. Закон України «Про освіту»[Електронний ресурс] // – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2145-19
3. Положення про загальноосвітній навчальний заклад [Електронний ресурс] // – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/778-2010-%D0%BF
4. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук.-метод. посібн. / О.І.Пометун, Л.В.Пироженко. За ред.. О.І.Пометун. – К.: Видавництво А.С.К., 2004 – 192 с.
5. Інтерактивні методи навчання на уроках математики [Електронний ресурс] // – Режим доступу: http://osvita.ua/school/lessons_summary/edu_technology/24922/
6. Сиротенко Г.O. Сучасний урок: інтерактивні технології навчання. – Харків: Основа. – 2003. – 80 с.
7. Освітні технології. / За ред. О.М.Пєхоти. – К. – 2002. – 255 с.
8. Голодюк Л. Як навчити учнів спілкуватися на уроці // Рідна школа. – 2001. – №9.
9. Гадяцький M. В., Хлебнікова T. M. Організація навчального процесу в сучасній школі. – Харків: Видавництво «Ранок», «Векста». – 2004. – 136 с.
10.          Нісімчук А.С., Падалка О.С., Шпак О.Т. Сучасні педагогічні технології. К, 2000. – 368 с.
11.          Вольфовська Т. Визначення рівня сформованості інтерактивних умінь особистості на етапах соціалізації //Педагогіка і психологія. – 2003. – № 3-4. – C. 141-148.
12.          Вольфовська Т. Становлення інтерактивних умінь як психологічна проблема інтеграції особистості в суспільне життя //Педагогіка і психологія. – 2002. – № 4.
13.          Іванішена С. Форми та методи інтерактивного навчання //Початкова школа. – 2006. – № 3. – C. 9-11.
14.          Гейко І. Використання інтерактивних форм і методів навчання як засіб формування творчої особистості //Історія України. – 2002. – № 37. – C. 7-9
15.          Побірченко Н. Інтерактивне навчання в системі нових освітніх технологій //Початкова школа. – 2004. – № 10. – C. 8-10.
16.          Гін А. Прийоми педагогічної техніки. – Луганськ, 2004. – 84 с.
17.          Віняр Л. Математичне доміно // Математика. – 2006. №20(368). – С.14-17.
18.          Крамаренко С.Г. Інтерактивні техніки навчання, як засіб розвитку творчого потенціалу учнів // Відкритий урок. – 2002. – № 5-6. – С.7-10.
19.          Варзацька Л. Інтерактивні методи навчання: лінгводидактичні засади //Дивослово. – 2005. – № 2. – C. 5-19
20.          Кондратюк В.Л., Волос М.М., Бабин І.І. Основні тенденції розвитку систем освіти та освітніх технологій у світовій педагогічній практиці. // Відкритий урок. – 2002. –№5-6.