Інтерв'ю в українського математика Богдана Рубльова

Інтерв'ю в українського математика Богдана Рубльова. Виконала: Мажидова Заріна

Богдан Рубльов — український математик та професор факультету комп’ютерних наук і кібернетики КНУ імені Тараса Шевченка. Він також є організатором математичних олімпіад в Україні й головою журі Всеукраїнської математичної олімпіади. З 2009 року Рубльов возить математичну збірну України на різні міжнародні олімпіади. Богдан Рубльов

Нещодавно українська команда стала четвертою на Міжнародній математичній олімпіаді. Всі шестеро її учасників вибороли медалі — чотири золотих і дві срібн. Досі найкращим результатом України на Міжнародній математичній олімпіаді було шосте місце, здобуте в 2014, 2007 і 1997 роках. В інтерв’ю для DOU Богдан Рубльов розповів, яка різниця у підготовці математиків в Україні та за кордоном, що далі робити тим, хто найкращий у цій науці, та як це — любити математику.

— Нещодавно вперше в історії українська команда посіла четверте місце на Міжнародній математичній олімпіаді (ІМО), поступившись командам США, Росії та Китаю. Раніше українська команда ніколи не піднімалась так високо. За рахунок чого вдалося посісти таке місце цього разу?Цього року в нас була доволі добротна команда. Троє математиків, а саме Нго Нгок Тхай Шон, Роман Сарапін та Ілля Коваль, вже брали участь у попередній міжнародній олімпіаді. Аліна Гарбузова була двічі переможницею Європейської жіночої олімпіади (EGMO). Арсеній Ніколаєв та Федір Юдін теж пройшли чималий шлях при підготовці. У нас були й більш потужні команди свого часу, але олімпіади проводилися то в Таїланді, то в ПАР. Кожного разу хтось з учасників не дотягував до свого рівня. Тому ми посідали 6-ті, 8-мі, 11-ті місця. Багато разів ми були найкращі в Європі. Але четверте місце у світі — це шалений успіх.

— Яка була ваша перша думка, коли стало ясно, що Україна четверта?Коли виставили на сайт командні результати, то через шалений трафік користувачів з усього світу все підвисло. За 10 хвилин сайт відновився. Я став дивитися на 9-10 місця, шукаючи Україну, — немає. Очі поповзли вгору — і це було щось. Приблизно 50 країн з усього світу, особливо з Європи, зрозуміли, що вітати треба саме нашу команду. Для України це нечуваний результат. Усіх 50 навіть не перелічиш, але там були і англійці, і пуерториканці, іспанці, малазійці та інші. Коли на олімпіаді проголосували, що золото дають з 31 балу, я навіть злякався, бо виходило, що в нас 4 золоті, а такого ще жодного разу не було. Але тут треба було дещо перечекати, адже свого часу в Таїланді судді так само виставили золото з 29 балів, і в нас був такий лише 1 учасник. Але згодом виявилося, що хтось помилився, бо насправді золото було з 26 балів, тому ми отримали 2 золота. Так і тут.

— Як у вас свого часу складалося з математичними олімпіадами?У шкільні роки я був переможцем республіканських та всесоюзних олімпіад. У студентський час олімпіади були не так поширені й зовсім не мали престижності. До університету у мене було три математики: шкільна — дуже проста для опанування, конкурсна — необхідна для вступу та олімпіадна — перлина, адже все найцікавіше, нестандартне, красиве та неочікуване було саме в ній.

— Любити математику — вроджене чи набуте?Для мене це вроджені здібності та прищеплена вчителями любов. В Українському фізико-математичному ліцеї КНУ ім. Т. Шевченка в мене була вчителька з математики — Любов Ващенко. Викладала вона прекрасно. До прикладу, у нас в класі на той час було два учасники всесоюзних олімпіад з математики та три — з фізики. Крім них, ще двоє учасників республіканської олімпіади з математики та п’ять з фізики.

— Яка сума потрібна для організації хорошої олімпіади?На усі наші заходи за минулорічними цінами треба приблизно 3 млн грн, щоб провести їх належним чином. Щоб дітям ще й надати певні призи та інші відзнаки, тоді, напевно, до цієї суми доречно дописати нулик. З цієї суми держава забезпечує проведення державних заходів. Усі інші — додаткові олімпіади, турніри, збори — проводяться на самофінансуванні.

— Чим відрізняється підготовка математиків в Україні і за кордоном?У кожній країні підготовка до олімпіад має свої особливості: фінансові, людські, організаційні. Наша вада в тому, що всі міжнародники виїжджають за кордон після 4 курсу університету чи раніше. Тому мають змогу передавати свій досвід за дуже обмежений час. Звичайно, є багато країн, де олімпіадами переймаються лише окремі фахівці без жодної державної підтримки. Зазвичай, це країни, що пасуть задніх. Навіть у Європі таких більшість.

— Багато переможців і учасників олімпіад їдуть навчатися за кордон? Одразу їдуть закордон одиниці. Таке було десь двічі. Усі інші зазвичай їдуть після бакалаврату. Наші реалії такі, що поки що тут математики себе прогодувати не можуть. Ті, хто обирають прикладні дослідження, роботу в ІТ — можуть цілком спокійно забезпечити гарне життя в Україні. Але більшість хочуть спробувати свої сили спочатку в науці. Сподіваюся, що скоро наші випускники почнуть повертатися. Мій учень, який зараз працює в Google в Лос-Анджелесі, казав, що протягом 3-4 років після переїзду в США жив гірше, ніж в Україні. Сподіваюся, що скоро будуть і в Україні комфортні умови для життя наших найкращих випускників.

— Чим ви пишаєтесь?Пишаюся чіткою структурою змагань, які ми проводимо по Україні. Це вимагає чимало зусиль. Так само приємно бачити книжки, які виходять кожного року. Пишаюся молоддю, яка долучається до наших заходів, а також учасниками. Вони ростуть чесними, неупередженими та патріотичними громадянами України. Нашим журі пишаюся, бо в ньому поєднується мудрість і досвід з юністю та розум молоді.

— А за чим шкодуєте?Шкодую, що запізно долучився до олімпіад як організатор. А також за те, що свого часу нас на півтора роки прибрали з журі. Можливо, когось ненавмисно образив і своєчасно не вибачився. Усе бувало. За цим також шкодую. Можливо, когось цим відштовхнув від наших заходів. Дуже був би радий, якби усі повернулися до нашої команди. Але це життя і це складна задача, адже в кожного свій характер, емоції, амбіції.

— Над чим ви зараз працюєте?Як завжди, працюю над підготовкою щорічних заходів, які, на щастя, відбуваються з року в рік. Дуже хочу, щоб EGMO в Україні пройшло якнайкраще. Разом з цим я готуюся піти з олімпіад. Вони займають увесь мій час, тому треба подумати, чому приділити увагу, коли цього часу стане вдосталь.