Історична довідка сіл Семенівської сільської ради

Про матеріал
Наша мала Батьківщина – Харківщина відома в усьому світі своїми науковими школами, продукцією промислових підприємств, пам'ятниками історії світового рівня. Краєзнавці різних поколінь складають літопис нашого краю, ведуть дослідження юні краєзнавці в туристських походах, експедиціях, екскурсіях. Ми пишаємося тим, що можемо доповнити своєю роботою - дослідженням про далеке минуле свого краю одну із сторінок літопису минулої України і сподіваємося, що наш рідний край стане всім ближчим і зрозумілішим. Ми вважаємо, що матеріали даної роботи можна використовувати на уроках історії України з теми «Наш край» з найдавніших часів до ХХІ століття, української літератури, харківщинознавства .
Перегляд файлу

 

Картинки по запросу картинки з історії ÑƒÐºÑ€Ð°Ñ—Ð½Ð¸МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ АГРАРНИЙ ЛІІЦЕЙ

КРАЄЗНАВЧИЙ ПРОЕКТ

«МОЯ ЗЕМЛЯ - ЗЕМЛЯ МОЇХ БАТЬКІВ»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

«Історична довідка сіл                            Семенівської   сільської ради»

 

 

 

 

 

Розробила                                                                                                                     викладач історії Малікова І.М.

 

 

 

 

 

Шевченкове 2019

«Пізнай свій край, себе, свій рід,

свою землю і ти побачиш

свій шлях у житті»

(Г. Сковорода)

 

Історична довідка сіл Семенівської

сільської ради

До Семенівської сільської ради відносяться такі села: с. Богодарівка, с. Семенівка, с. Новий лиман, с. Новостепанівка.

Село Богодарівка є одним з найстаріших сіл, яке було засновано в 1790 році.

Слідом за Богодарівкою з'явилося село Семенівка, Новоолександрівка у вигляді хутору Іванівський (він же Голубівський).

У 1834 році були утворені хутори Дяківка, Грузинівка.

В 1912 році було засновано село Новий Лиман вихідцями з Василенкового.

На території сільської ради була одна з найстаріших церков побудована у 1791 році (дерев'яна). У 1921 році - цегляна. Церков мала назву Нерукотворного образа Господнього.

У 1893 році в с. Богодарівка було відкрито Церковно-приходське училище.

В 1902 році в с. Семенівна було відкрито Земське училище.

У 1920 році було створено Богодарівську сільську раду, яка об'єднувала в собі такі села: Богодарівка, Семенівка, Худоярове, Петропілля, Сумське. На території сільської ради були створені колгоспи їм. Петровського в с. Семенівка, колгосп «Соцлани» в с. Новоолександрівка, колгосп «Перемога» в с. Новостепанівка.

До 1950 року в с. Богодарівка існував колгосп «Червоний жовтень».

В 1950 році в с. Новоолександрівка було об'єднано у один колгосп імені Куйбишева.

В 1973 році в с. Семенівка була утворена Семенівська сільська рада.

В 1963 році було збудовано Семенівську загальноосвітню школу.

Як розповідали сторожили нашого села,  землі нашого краю, до кінця XVII і на початку XVIIІ ст. було «дике поле», царі-самодержці дарували великими розмірами своїм наближеним і особливо військовим.

Так, цар Олександр І подарував полковнику Харківського драгунського полку Семену Балдину за хоробрість і мужність в Бородинському бою (26/VII – 1812 році) ― 120 десятин землі в нашому краї. Це землі по правому і лівому берегах річки Балаклійки. Територія сучасної Богодарівки і Семенівки і далі на південь.

Згодом Балдін С. прикупив у держави ще більше 1000 десятин. Його землі простяглись на південь до Гострої могили і до Полковничого яру, на сході-до земель колгоспу ім. Петровського.

На лівобережжі річки Балаклійки на високому місці над яром Балдін С. облюбував місце для свого помістя. Збудував собі красивий дерев’яний будинок з колонами і фронтонами, в якому налічувалося 20 кімнат. В дворі був збудований флігель на 8 кімнат для дворової челяді. Будинок і флігель стояли зразу над урвищем яру. Вище, далі на південь по обидві сторони яру, був посаджений ліс, зразу вище будинку були розбиті алеї, обсаджені бузком і жасмином, а далі були виноградники і погреба. Вниз від папського будинку, ближче до Заміщаніків, були збудовані сараї для худоби, конюшні, і будинки прислуги.

Спочатку у пана працювало 24 сім’ї. Селяни в основному були куплені або виміняні на собак. У нього були хороші хортові собаки. Так, наприклад, Семьонови і Остахови куплені в Росії, Мірошниченки (ковалі) ― виміняні в Сеньково на собак. Левенці із кочівників, яких залучив до себе пан. Курильченки походять із козаків.

Економічний розвиток феодального володіння Балдина

Балдин С. планував побудувати церкву, ряд будівель для худоби, школу, обкласти свій будинок цеглою. Тому стояла проблема мати свою цеглу. З цієї метою був збудований цегельний завод вище дороги, проти сучасної Молодіжної вулиці. Цеглу майстри виготовляли досить міцну, якісну і на кожній цеглині ставили заглиблення букви «Б» ― це клеймо Балдина.

Із своєї цегли Балдин збудував церкву на території сучасного Богодарівського клубу, добре благоустроїв навколишню територію. На захід від церкви був розбитий парк з красивими алеями: посаджені голубі ялини, декоративні кущі жасмину, бузку і інші. Ближче до долини річки і на схід від церкви було посаджено сад, який вирубали місцеві жителі в роки Великої Вітчизняної війни на дрова.

Навколо церкви були склепи з похованням панів і членів панських сімей. Зразу ж після перемоги Жовтневої революції місцеві жителі знищили всі красоти навколишньої місцевості . В 1930 році було припинено службу в церкві , а в 1938 році – цей красивий , архітектурний пам’ятник в нашім краї було зруйновано , а цеглу використано на будівництво Шевченківської середньої школи №2 , тепер це приміщення відведено для Шевченківського відділу освіти .

На свої кошти Балдин збудував дамбу , яка проходить через луки і з’єднує населені пункти Семенівну і Богодарівку , а головне –була дорога до церкви. Церква складалася з двох споруд. Власне церква – красива в архітектурному відношенні споруда з куполами і хрестом зверху , і високою стрункою дзвіницею з колонами на кожному поверсі , завершувалась куполом з хрестом .

В 1922 році святкували дуже урочисто 100-річчя церкви. Приїздив із Харкова архірей та інші церковнослужителі. Виносили церковні хорогви , ікони , обходили миром церкву . Була урочиста служба , молебні .

Семен Балдин жив , управляв господарством до 50-х років ХІХ століття . Після його смерті правив його син – Алітон Семенович Балдин .

Населення і його заняття

Як уже говорилося вище , жителі панського двору , а пізніше і заснованого села , походять з різних країв бувшого Радянського Союзу і придбані різними способами : куплені , обміняні на собак і коней.

В панському помісті було розведено вівчарство , бо більшість земель була під незайманим степом , цілина. Овець було тисячі. Крім того було небагато орної землі під зернові культури. В долині річки Середня Балаклійка , на території сучасної Заміщанівки , вирощували прядиво для панів.

Пан тримав для свого двору корів , коней , були і воли. Людська пам’ять зберегла людей , які працювали при дворі. Горничною працювала Монастирська Наталя , а потім її дочка Василина Миронівна . Пекла хліб для панів – Сорокіна Євдокія. Приказчиком у Балдина був Матвій Левенець (Голосій). Дід Чухместер виконував роль ката , тобто бив, карав людей  за провини. Він бив і матір Монастирського Мирона . Чухместер – дід Левенця Василя Йосиповича і прадід Носової Тетяни Василівни.

Кріпаками були всі селяни , що жили при дворі пана. Працювали по 4 дні на пана , а по 2 дні на себе.

Панська  династія

Балдинам належало 2200 десятин землі . У С.Балдина було 2 сини. Одному із них , Алітону , перейшло у спадщину помістя батька. У Алітона не було синів , була лише одна дочка. Вона була некрасива і її ніхто із панів із навколишніх сіл не брав заміж. Сам Алітон був жонатий на Клавдії Михайлівні Костомарові. Як згадували старожили , що за переказами їх батьків, Клавдія Михайлівна була жорстока. Коли вийшов указ про звільнення селян (1861 р.) селяни раділи і говорили : «Воля , воля» ,а вона сказала , що раніше на її долоні виросте волосся , ніж вона дасть їм волю. Згодом вона завагітніла і в неї були тяжкі роди . Три дні вона народжувала дитину. Тоді зрозуміла , що це їй за гріхи  і наказала дати селянам волю і народила дитину.

Алітон Семенович помер десь в кінці ХІХ століття. Клавдія Михайлівна вже була стара , господарювати їй було важко ; багато грошей напозичалась , тому , щоб розплатитися з боргами , здала частину землі в банк (державі).

Клавдія Михайлівна взяла до себе управляючим брата – Сергія Михайловича Костомарова. Після смерті сестри йому перейшли у спадок всі помістя Балдинів. Костомаров С.М. був грамотним , входив до складу Зміївської управи (повіту).

В країні було неспокійно . Відбулась перша російська революція 1905 -1907 років. Костомаров С.М. розумів , що владі поміщиків наближається кінець , тому відділив 20 десятин землі , обкопав і посадив у 1908 – 1909 роках сад , тоді ж був посаджений і ліс , площею 20 десятин. Продав частину землі (200 десятин) , очевидно , Бакарюковим (Богуславим) , а на виручені гроші викупив у держави землі , закладені у банк сестрою Клавдією Михайлівною.

У Костомарова С.М. було два сини – Сергій та Іван. Сам Сергій Михайлович був буржуазним демократом . Переховував навіть революціонерів. Був земським начальником Харківської губернії (згадував Ласиця Д.С.). Його хвалили старожили . Він був гарною людиною. Добре ставився до селян. Коли запрошував селян до себе  працювати . то завжди

розплачувався , добре годував і напував горілкою. Дітям давав (розкидав ) цукерки.

Перед Першою світовою війною , чи під час неї (в 1914 році) Сергій Михайлович , будучи уже старим , перестав як слід господарювати , часто їздив до м. Харкова. А одного разу програв у карти (в ресторані) велику купу грошей, тому вирішив продати своє помістя і переїхати у м. Харків. Багато землі продав селянам. Землі нашого краю , помістя Костомарова С.М. купив купець із Харкова – Богдан Гайдуков. В його володіння перейшло до 1500 десятин землі , сад , луки , ліс.

Жителька Заміщанівки - Черв’як Софія Наумівна  пам’ятала Балдина і розповідала , що він був низенький на зріст , товстий. Ходив завжди в шляпі. (Софія Наумівна разом з іншими дівчатами сапала алеї , що були зроблені у лісі.)

Сергій Михайлович під час революції емігрував у Францію і дальша його доля невідома. Дружина із дітьми залишилась у Харкові. Його діти після війни жили ще в Харкові. Онука Костомарова  - інженер – архітектор після війни приїжджала в наші краї, у колгосп , вела розпланування широкорядного корівника , робила його креслення.

Панська земля після революції 1917 року перейшла державі  та роздана була селянам у 1919 році.

 

 

docx
Додав(-ла)
Маликова инна
Додано
18 лютого
Переглядів
131
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку