Прославлені історією (година цікавих повідомлень)

Прославлені історією.

(година цікавих повідомлень)

  На історичному небі будь – якої країни є свої зірки. Не винятком є і Україна. Поряд з яскравими постатями київських князів: Святослава, Володимира, Ярослава Мудрого, поряд з легендарними гетьманами:  Хмельницьким, П. Конашевичем, Сагайдачним, Мазепою полум’яніє яскравим сузір’ям образ української жінки.

  Українська жінка. Вона була не лише берегинею домашнього вогнища, лагідною матір’ю і вірною дружиною, але й відігравала велику роль в культурному і політичному житті нашої країни. Саме про жінок, які прославили Україну буде моя розповідь.

  Одна з доньок київського князя Ярослава Мудрого належала до найосвідчених жінок свого часу. Розумна, вродлива, рішуча вона стала дружиною Генріха І, королевою Франції. Її ім’я  - Анна Ярославна, доля цієї жінки нагадує славнозвісні романи Жульєти Бенцоні та епопею про легендарну Анжеліку. Маючі чоловіка та двох синів, Анна покохала одного із противників короля – Рауля ІІ, графа Крепі І – Валуа. Це кохання було безнадійне. – Анна заміжня жінка, мати двох дітей, кінець кінцем королева. Рауль також одружений, до того ж ворог французької корони. Але в житті все буває. Проживши в шлюбі з чоловіком майже 10 років, Анна будучи ще досить молодою жінкою, стала вдовою. Королем Франції став її малолітній син Филіпп. Анна ж вирішила присвятити своє життя вихованню молодшого сина, поселившись в передмісті Парижа в замку Санліс. Саме тут вона пережила другу молодість, з новою силою спалахнуло її кохання з графом Раулем де Крепі І Валуа. Знаючи, що королівський двір буде проти їх одруження, граф в 1062 році викрав Анну й одружився з нею. Хоча ще не отримав розлучення з першою дружиною, котра і поскаржилась на нього самому папі Римському Олександру ІІ, який суворо звелів Раулю залишити Анну і повернутися до дружини. Рауль гордовито відмовився і тоді розгніваний папа Римський оголосив його шлюб з королевою – вдовою недійсним, а самого Рауля відлучив від церкви. Але й це не допомогло. Рауль та Анна були разом аж до самої смерті графа. Вдруге залишившись вдовою, Анна повернулася до свого старшого сина. До цього часу невідомо коли і де вона померла, чи у Франції, чи на батьківщині, але пам'ять про неї збереглася в віках.

  Ще більше драматично склалася доля племінниці Анни Євпраксії, дочки князя Всеволода Ярославовича. Ще зовсім юною дівчинкою її було видано заміж за маркграфа Саксонії Генріха Штаденського, але уже через рік Євпраксія залишилася вдовою. Відчуваючи себе самотньою на чужині, Євпраксія почала відвідувати Кведлінбурзький монастир, абатисою якого була Адельгейда, сестра імператора Генріха ІУ. Саме вона познайомила молоду вдову з могутнім імператором Германії. Чи то закохавшись, чи то суто з політичних міркувань Генріх ІУ обвінчався з Євпраксією, яка під час коронації дістала ім’я Адельгейди. Але цей шлюб виявився невдалим. Імператор був надзвичайно аморальною людиною, належачи до секти ніколаїтів, брав участь у їхніх розпусних оргіях і змушував до цього Євпраксію. Невзмозі знести знущання свого чоловіка, Євпраксія – Адельгейда втекла від нього з метою помститися. За порадою папи Урбана ІІ вона виступила з звинуваченнями в адресу Генріха ІУ на церковному соборі в Пяченці. Це був нечуваний крок, свого роду громадське самогубство, але Євпракція пішла на це, бо в той же час це стало і політичним убивством Генріха, який відтоді втратив силу і авторитет і врешті був змушений зректися влади на користь свого сина. Євпракція ж, рятуючись від переслідувань свого чоловіка, повернулась на батьківщину. В 1106 році ставши офіційною вдовою, вона вступила до монастиря. Прожила Євпракція в монастирі недовго, в липні 1109 року вона померла. Один із російських істориків порівняв життя Євпракції з слабким листком занесеним вітром в далеку, чужу сторону. Але ж хіба той листок був «слабким»? Хіба  жінка, що мужньо й публічно виступила проти глави наймогутнішої в світі держави, не заслуговує на епітет «сильна»?

   Історія України багата постатями жінок доля яких нагадує «листок, відірваний від гілки»... Саме так можна сказати про жінку, яку часом називають українською Жанною Д' Арк.

  Анастасія Лісовська, більш відома світу як Роксолана. Її постать постає перед нами на тлі грізних заграв, диму, пожарищ, дикого гону азіатських орд в степових просторах, під стінами вже християнських держав й руїн прекрасної Візантії.

  Настя Лісовська, турецька султанша, дружина Сулеймана, чарівна квітка України, й тверда володарка османської імперії. П’ятнадцятирічну дочку рогатинського священика Настю  захопила в полон татарська орда. Дівчину продали в рабство, де вона потрапила в гарем турецького султана, а уже через рік вибралась із простих рабинь – одалісок в султанські жінки, стала улюбленою дружиною султана. Майже сорок років потрясала безмежну османську імперію і всю Європу. Пам'ять про Роксолану живе на Україні, де її пам’ятають як жінку, що молилася за свій народ. І в неволі неодноразово відводила від нього занесений меч яничарів, які багато завдавали лиха балканським народам. Доля Роксолани тісно пов’язана з долею України, з козацьким рухом на Україні, боротьбою запорізьких козаків за незалежність країни.

  Але є в історії України жінка, доля якої органічно сплелась з долею рідної землі. Саме її пісні співали козаки, вирушаючи в похід. Видатна українська поетеса присвятила їй роман в віршах, в якому є такі рядки: « Ця дівчина не проста. Це голос наш, це – пісня, це – душа. Коли в похід виходила батава – її піснями плакала Полтава». Що нам було потрібно на війні? Шаблі, знамена і її пісні. Луки і руїни безсмертні будуть у її словах. Вона ж була як голос України. Що клекотав у наших когорвах!

   Маруся Чурай народилась в місті Полтаві в родині урядника козачого полку Гордія Чурая. Рано залишилася без батька, якого було страчено за участь в повстанні під проводом Павлюка. Дівчина залишилася з матір’ю. Жила, виростала, співала пісні, які складала сама, а коли стала на порі, покохала сусідського хлопця – Гриця Бобренка. Покохала палко, вірно, чекала його з походів, плекала надію на щастя. Але щастя не судилося. Гриць, повернувшись з війська, послухавшись поради матері, сватає не Марусю, а дівчину значно багатшу за неї – Галину Вишняківну, Маруся, невзмозі  пробачити зраду, отруїла коханого. В Полтаві відбувається суд над вчинком Марусі. Свідки визнають, що дівчина вчинила зло, зло жорстоке, але не менш жорстоко повівся з нею і Гриць. Найпалкішими захисниками Марусі на суді виступають хлопці – козаки, лицарі, - ті, які за найвищу людську справедливість готові покласти голови і не раз це доводили в боях. Але суд не слухав цих свідків і порадившись поміж собою виніс смертний вирок. Дівчину врятувало чудо – універсал Б. Хмельницького про скасування смертної кари, добутий Іваном Іскрою, юнаком, що був небайдужий до Марусі. Але повернута воля не дає дівчині щастя. Маруся Чурай померла маючі неповні 28 років. Про її життя ми не маємо жодних документальних свідчень, все що ми знаємо про її долю це легенди та її пісні: - «Ой не ходи Грицю, та й на вечорниці». – «Болить моя головонька від самого чола»,  - «Засвіт встали козаченьки», - «Віють вітри, віють буйні» та інші, які по праву є скарбницею українського народу.

   Хотілося б розповісти про жінку – поетесу, яка взяла собі літературний псевдонім співзвучний з іменем своєї батьківщини – України. Ім’я це широко відоме – Леся Українка, поетеса, чий літературний талант викликав захоплення у сучасників і викликає його в нащадків. Леся Українка (Лариса Петрівна Косач)  зростала в інтелігентній родині, яка мала давні волелюбні традиції. Будучи ще зовсім юною, Леся почала писати вірші, дуже любила музику, мріяла стати музикантом. Але взимку 1831 року в Луцьку на річці Стир у сильний мороз Леся промочила ноги в крижаній воді. Хвороба визначена тяжким діагнозом – туберкульоз кісток. Тяжка хвороба не дала дівчині ходити до школи, але незважаючи на це Леся змогла стати однією з найосвідчених жінок свого часу.

  «Тридцятилітня війна» з туберкульозом, як називала сама Леся Українка своє безконечне лікування, гнала її світами: Болгарія, Італія, Швейцарія, Єгипет – це лише не повний перелік подорожей Лесі. Але завжди, не зважаючи на дивовижну красу цих країн, туга за батьківщиною, куди незважаючи на поради лікарів вона постійно приїздила. І ось в 1897 році в Литві Леся Українка знайомиться з Сергієм Мержинським. Їх єднали спільні погляди на життя, літературу, людяність, щирість і чесність. Лесю вражали краса і чистота цієї людини, постійне внутрішнє горіння, самовідданість в роботі. Тонкою, лагідною вдачею Леся і Мержинський були подібні одне до одного. Сергієм Мержинський став для Лесі тією єдиною людиною, якій вона віддала свої гарячі почуття. Це кохання було трагічним: тяжка хвороба – туберкульоз легенів – прикувала  Мержинського до ліжка. Відважно боролась Леся за життя свого друга та рятунку не було. Він помер. Та й сама Леся Українка почувала себе дуже погано, туберкульоз прогресував, прикував її до ліжка. А вона писала твори, які стануть невмирущими: «Лісова пісня», «Блакитна троянда», «Бояриня» та інші.

  Померла Леся Українка 1 серпня 1913 року в Грузії.

  Я назвала імена лише небагатьох жінок із тих, що лишили помітний слід в культурному і політичному житті України. Пантеон видатних українських жінок поповнюють напівісторичні, напівлегендарні образи: княгиня Ольга, М. Богуславка, Г. Острозька, Г. Монтовт, Г. Гулевичівна, С. Крушельницька, М. Вовчок, М. Заньковецька та інші.

  Саме в цих жіночих образах зібрані кращі риси українського національного характеру.

Література

1. Довідник історія України – С. Крупчан, Т. Крупчан, О. Івасюк, О. Скопненко
2. Енциклопедія «Україна сторінки історії» - Ю.П. Величко
3. «История украинских земель» - С.Д. Литовченко
4. «Гетьмани України» – В.П. Товстий
5. «Історія - неупереджений погляд України» - В.В. Петровський, Л.О. Радченко,                   В.І. Семененко.
6. «101 видатна постать» А.А. Клімов