ЛЕСЯ

УКРАЇНКА

МІФОЛОГІЧНІ    ПЕРСОНАЖІ

                                        Українська міфологія

      Українська міфологія - сукупність переказів про живу й неживу природу та людину .В українській міфології в художньо-образній

формі знайшли поєднання реальні знання з фантастично-релігійними елементами та повір'ями. Вони ілюструють прагнення людини

пояснити й упорядкувати навколишній світ, розкрити єдність людини й

природи. У цілому українська міфологія аналогічна міфології інших народів світу, проте вона має виразний національний колорит і

художньо-образну своєрідність. Українська міфологія включає міфи

про сутність і походження явищ природи, про походження людини , про богів , про виникнення Всесвіту , про неминучу загибель світу та інше.

     В українській міфологічній традиції багато уваги приділялося природним стихіям, явищам оточуючого світу, різноманітним

життєвим випробуванням, з якими зустрічається людина тощо.

Причому характерно, що всі ці сюжети максимально наближені до щоденного побуту селян. Утрачаючи своє первісне значення,

міфологічні персонажі поступово набували характеру художньо-

поетичних образів усної народної творчості (такими є русалка,

домовик , водяник , чорт та інші)

•       Перелесник (летавиць) — різновид злого духу, що, як зірка, падає з неба та відвідує людей, прибираючи вигляд рідних, близьких, коханих. Вірили, що його можна "дістати" з великої туги за покійною людиною. Утілившись в її образ, перелесник міг вступати в подружнє життя з живими людьми. Діти, що народжувалися від перелесника, зовні нагадували одмінків(діти, підмінені нечистою силою). Вигнати перелесника з хати, де він оселився, дуже важко.

•       Водяник — різновид нечистої сили. Як і всі духи, що є на землі, водяник, згідно з українськими легендами про створення світу, походить від чорта. Отож, Бог скинув чорта та злих духів з неба і кожен із них летів до землі 40 діб; коли ж Господь сказав "Амінь", то хто де був, там і залишився: у воді — водяник, у болоті — болотяник, у лісі — лісовик тощо. Проте коріння вірувань у водяника значно глибше — воно випливає з давнього язичницького поклоніння слов'ян божествам, пов'язаним із водяною стихією.

•       Водяник мав вигляд старезного діда, покритого водоростями, з довгою бородою і хвостом. Міг перевтілюватися в різні істоти — дитину, козла, собаку, качура, рибу тощо. Цей володар річок, ставків та водоймищ головував над русалками та опікувався рибами. Жив здебільшого у вирах річок, коло млинів. Розгнівавшись, міг руйнувати греблі, млини, розливати ріки, топити людей.

     Русалка — один із найколоритніших персонажів української демонології, уособлення небезпечної водяної стихії. Це молоді вродливі дівчата, котрі живуть на дні річок у чудових кришталевих палацах. Уночі, коли сходить місяць, Русалки виходять на берег, чешуть своє довге зелене волосся й водять хороводи. Чудовим співом вони заманюють юнаків чи дівчат, затягують їх у воду й залоскочують.

За поширеними уявленнями, русалками ставали молоді дівчата, котрі втопилися, або померлі до хрещення маленькі діти. Подекуди побутувала думка, що русалками ставали люди, що помирали на так званий Русалчин великдень. Оберегом від них слугували хрест та полин.

Русалки могли жити також у полях та лісах, де полюбляли гойдатися на гілках дерев. У різних місцевостях вони мали різні назви (нявки, лісні, повітрулі та ін.).

     Русалки є символом спокуси, небезпеки, яка чатує на людину у воді.

Вони є також символом душевної печалі і туги за земним життям.

Русалки можуть виступати символом краси водної стихії.

   Ма́вки (На́вка, Ня́вка) Ім'я Мавки утворено від «навь» (Навка), що значить «втілення смерті». Вони не мають тіла, не відзеркалюються у воді, не мають тіні та спини, тому видно всі нутрощі.

   Традиційно вважають, що мавки живуть у лісах. Мавки символізують душі дітей, які народилися мертвими чи померли нехрещеними. Вони часто постають у вигляді молодих красивих дівчат, що танцями і співом заманюють хлопців у ліс, де залоскочують їх до смерті або стинають їм голови. Щоб урятувати душу дитини, потрібно було на Троїцькі святки підкинути вгору хустину, назвати ім'я й промовити: «Хрещу тебе», і врятована душа попадала в рай. Якщо ж душа доживала

до семи років і не потрапляла в рай, то немовля перетворювалося на русалку або мавку і завдавало людям шкоди.

Потерчата

    Потерчá (поторочá, потерчук, страдча), в українській міфології так називають дитину, яка померла нехрещеною, або власне її душу. Демонічна істота. За переказами, живуть потерчата переважно по озерах або болотах. Їх голоси подібні до жаб'ячого кумкання. Ходять у темряві з каганчиками, що блимають, то спалахуючи, то гаснучи. Таким чином потерчата заманюють людей у болото.

    Зли́дні - злі духи, які приносять у дім нещастя. Демонічні істоти. У переносному значенні — бідність .

   Злидні в народній уяві — завжди голодні старі чоловіки, у лахмітті, з вічним  гризьким голодом на  обличчі. Вони сидять на плечах людини й покидають її лише після смерті.

   За повір'ями, у хаті злидні оселяються найчастіше в запічку, хоча можуть бути де завгодно.

   У казках і легендах  співіснують із думкою про те, що злиднів можна позбутися завдяки розуму й життєлюбству: їх можна зав'язати в мішку, заткнути у пляшці чи полонити в будь-чому іншому й кинути у воду чи навернути каменем; зв'язавши, можна лишити на перехресті — вони перейдуть до того, хто їх розв'яже.

    Доля (талан) — фантастично-поетичний образ, який у повір'ях українців ототожнювався зі щастям. Побутували й відповідні повір'я про недолю та нещастя. Найчастіше доля змальовувалася в образах жінки, панича, незнайомця тощо. Щаслива доля — приємна на вигляд, чепурна, а лиха — заспана, запухла, неряшниця.     За народною уявою, кожна людина має свою долю, яка фатально визначає її вік, благополуччя тощо. Під якою планетою та в яку годину народиться людина — така й її доля. Доля сприймалася не як божество, а як двійник людини. Отже, за всієї своєї вродженості та невідворотності доля все ж залежить від характеру та здібностей людини: щоб зажити успіхів, вона мусить знайти свою долю. Уважалося, що щасливу долю слід приймати з вдячністю, а не з погордою, бо інакше втратиш її.     Українці вірили, що довідатися про долю можна, випадково підслухавши розмови "віщих птахів". Разом із тим охоче вдавалися до послуг різноманітних ворожбитів та ворожок, планетників, мальфарів тощо.