Календарне планування занять гуртка «Юний журналіст»

Про матеріал

Календарне планування занять гуртка «Юний журналіст». Розроблено на основі навчальної програми «Юні журналісти», рекомендованої

Міністерством освіти і науки України (лист Міністерства освіти і науки України від 01.06.2013 № 1/11 - 9332)

Перегляд файлу

1

 

 

 

 

Календарне планування занять гуртка

«Юний журналіст»

 

 

 

 

 

 

 

                                          Керівник гуртка Дзятко С.В.

 

                                                              Розроблено на основі навчальної програми «Юні журналісти», рекомендованої

Міністерством освіти і науки України

(лист Міністерства освіти і науки

України від 01.06.2013 № 1/11 - 9332)


 

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Журналістика – це цікава і водночас соціально значима сфера діяльності людини. Професія журналіста приваблює можливістю доносити до людей правду, примножувати в світі добро, боротися за справедливість. Заняття у гуртку журналістики передбачає розвиток інтелектуальних і творчих здібностей дитини, критичного мислення, соціальної компетентності, сприяє становленню суб’єктної позиції особистості. Водночас дітей зацікавлює можливість висловити власні враження, обговорити цікаві ідеї, самим підготувати актуальні матеріали і побачити результат власної праці в кінці оздоровчої зміни у вигляді друкованого видання – газети.

Метою програми є формування у дітей початкових знань і умінь у галузі журналістської діяльності, розвитку соціальної компетентності, становлення суб’єктної позиції дитини.

Основні завдання програми полягають у формуванні таких компетентностей:

  • пізнавальної - ознайомлення дітей з початковими відомостями про професію журналіста, соціальною позицією журналіста, специфікою журналістського твору, особливостями підготовки матеріалів до друкованого видання;
  • практичної - опанування типових для профілю видів діяльності – аналіз текстів, написання творчих робіт);
  • творчої - набуття досвіду власної творчої діяльності, розвиток комунікативних здібностей, потреби у творчій самореалізації й духовному самовдосконаленні;
  • навчальної: - знайомлення з історією журналістики та основами журналістської діяльності; - формування навички журналістської майстерності
  • соціальної - формування культури усного спілкування, формування усвідомленого ставлення до професії журналіста; - формування потреби в постійному підвищенні рівня поінформованості; - формування активної життєвої позиції; - формування мотивації до соціальної взаємодії і співпраці, розвиток моральних якостей, громадянської позиції.

Навчальна програма реалізується в гуртку гуманітарного напряму і спрямована на дітей віком від 11 до 16 років.

Програма розрахована на 35 годин: 1 заняття в тиждень по 1 години. Програмою передбачено проведення теоретичних та практичних занять.

Значна частина навчального часу відводиться на самостійну роботу учнів, що забезпечує закріплення теоретичних знань, сприяє набуттю практичних навичок і розвитку самостійного мислення.

Програма є орієнтовною. Керівник гуртка має право вносити корективи до змісту, змінювати порядок вивчення окремих розділів і кількість годин, відведених на них програмою.


НАВЧАЛЬНО – ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН

Розділ, тема

Кількість  годин

теоретичних 

практичних

усього

Вступ

1

-

1

Тема1. Професія журналіста. Соціальна позиція журналіста

1

1

2

Тема 2. Історія журналістики

 

 

2

-

2

Тема 3. Специфіка журналістського твору

1

2

3

Тема 4. Інформаційне повідомлення

1

1

2

Розділ 5. Техніка інтерв’ю

1

1

2

Тема 6. Журналістська майстерність

6.1. Композиція журналістського твору.

6.2. Заголовок журналістського твору

1

1

1

-

-

1

4

Тема 7. Аналітичні жанри.

7.1. Кореспонденція. Огляд.

7.2. Рецензія.

7.3. Журналістське розслідування. Аналітична стаття

1

1

1

1

1

1

1

1

8

Тема 8. Публіцистика як стрижень журналістики

8.1. Нарис. Замальовка.

8.3. Есе.

8.4. Публіцистична стаття

1

 

1

1

1

-

 

1

1

1

7

Тема 9. Особливості роботи редактора. Підготовка макету газети

1

2

3

Підсумкове заняття

-

1

1

Разом

19

16

35

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ ПРОГРАМИ

1.Вступ (1 год)

Теоретична частина. Мета та зміст роботи гуртка. Поняття про журналістику. Типологія журналістики та її види. Особливості різних видів ЗМІ. Функції журналістики. Техніка безпеки під час проведення занять.

2.Професія журналіста. Соціальна позиція журналіста (2 год)

Теоретична частина. Привабливі боки журналістики (можливість самореалізуватися; доносити до людей правду, боротися за справедливість; впливати на формування суспільної свідомості, громадської думки). Труднощі спеціальності (стресовість, необхідність постійного самовдосконалення, моральна відповідальність за кожен журналістський твір тощо). Якості успішного журналіста.

Практична частина. Соціальна позиція журналіста. Обговорення актуальних соціальних проблем як тематики журналістських творів (дискусія).

3.Історія журналістики (2 год)

Теоретична частина. Виникнення журналістики. Періодична преса XVIIXIX ст. Журналістика ХХ ст.

Електронні ЗМІ в глобальних комунікаційних процесах. Інтернет як один із засобів ЗМІ.

4.Специфіка журналістського твору (3 год)

Теоретична частина. Зміст і форма журналістського твору. Інформаційна замітка, репортаж, інтерв’ю, аналітична стаття. Вимоги до роботи з фактом. Визначення новини. Правило «трьох запитань».

Практична частина. Творча нарада з питань планування майбутнього номера. Обговорення ідей (майбутньої тематики творів), створення орієнтовного макету.

5.Інформаційне повідомлення (2 год)

Теоретична частина. Інформаційне повідомлення: схема і приклади.  Схема інформаційного повідомлення (заголовок, лід, пряма мова, підсумок, додаткова інформація). Основні прийоми та приклади побудови заголовків.

Практична частина. Формулювання заголовків з визначеної теми (елементи тренінгу). Обговорення підготовлених матеріалів юних журналістів.

6.Техніка інтерв’ю (2 год)

Теоретична частина. Жанр інтерв’ю. Використання інтерв'ю як типу аналізу проблеми чи ситуації. Поради тим, хто бере інтерв’ю. Формулювання запитань журналіста.

Практична частина. Формулювання запитань з визначеної теми (елементи тренінгу). Обговорення підготовлених матеріалів юних журналістів.

7.Журналістська майстерність (4 год)

Теоретична частина. Поняття та складові журналістської майстерності. Композиція журналістського твору. Закони побудову сюжету твору. Поняття «конфлікт у творі». Види конфліктів. Заголовок журналістського твору. Роль заголовка у журналістському матеріалі. Різновиди заголовків.

Практична частина. Робота над назвою журналістського матеріалу. Прийоми створення назв. Аналіз газетних та інтрернет-заголовків.

8.Аналітичні жанри (8 год)

Теоретична частина. Кореспонденція. Огляд. Рецензія. Журналістське розслідування. Аналітична стаття. Поняття й різновиди  аналітичної статті. Особливості написання аналітичної статті.

Практична частина. Аналіз матеріалів у газетних публікаціях, радіо- й теле-новинах, електронних виданнях, блогах. Написання творчої роботи.

9. Публіцистика як стрижень журналістики (7 год)

Теоретична частина. Поняття та особливості публіцистики. Об’єкт та предмет публіцистики. Жанри публіцистики. Нарис. Замальовка. Поняття есе. Різновиди есе. Публіцистична стаття. Її різновиди. Взаємопроникнення жанрів у журналістиці.

Практична частина. Написання творчої роботи. Робота з джерелами інформації. Написання публіцистичної статті. Робота з газетними публікаціями. Аналіз випуску теле й радіо новин.

10. Особливості роботи редактора. Підготовка макету газети (2 год)

Теоретична частина. Редакторська діяльність як творчість. Функції головного редактора. Створення зорового образу видання, підбір шрифтів, ілюстративного матеріалу.

Практична частина. Підготовка макету газети. Розташування матеріалів, обговорення заголовків, ілюстрацій.

11. Підсумкове заняття (1 год.)

Практична частина. Творча нарада з питань обговорення опублікованих матеріалів.

Відзначення авторів кращих матеріалів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Прогнозований результат

 

Учні мають знати:

  • типологію журналістики та її види;
  • особливості різних видів ЗМІ;
  • функції журналістики;
  • особливості журналістської діяльності, професії журналіста;
  • портрет якостей журналіста;
  • вимоги до журналіста;
  • завдання, які стоять перед журналістом;
  • права та обов’язки журналіста;
  • історію виникнення та розвитку журналістики;
  • особливості журналістського твору;
  • журналістські жанри;
  • схему побудови інформаційного повідомлення;
  • особливості техніки інтерв’ю;
  • особливості аналітичних жанрів журналістики;
  • особливості публіцистичних жанрів журналістики;
  • основні складові роботи редактора друкованого видання.

Учні мають вміти:

  • визначити актуальну тематику журналістського твору;
  • здійснювати аналіз газетних, журнальних та інтернет-публікацій;
  • здійснювати аналіз теле- та радіо- новин
  • брати участь у плануванні газети, що включає висунення своїх оригінальних ідей, пошук інформації;
  • створювати власний інформаційний текст;
  • створювати аналітичні та публіцистичні матеріали;
  • дібрати заголовок до твору;
  • брати участь у підготовці макету номера газети.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


ЛІТЕРАТУРА

  1. Голубєв В. Школа універсального журналіста — 2010: практичне керівництво для початківцев / В. Голубєв. — Рівне:  ТОВ «Друк Волині», 2010 — 178 с.
  2. Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості: Навчальний посібник – Л.: ПАІС, 2000. – 276 с.
  3. Михайлин І. Л. Основи журналістики / І. Л. Михайлин; вид. 5-е, доповн. і доопр. — К.: Центр учбової літератури, 2011. — 496 с.
  4. Москаленко А. З. Вступ до журналістики: Підручник. – К.: Школяр, 1997. – 300 с.
  5. Москаленко А. З. Теорія журналістики. Підручник. – К.: Експрес-об’ява, 1998. – 334 с.
  6. Прилюк Д. М. Теорiя i практика журналістської творчості. – К.: Вища школа,   1973. – 272 с.
  7. Рендол Д. Універсальний журналіст. – К.: К.І.С. 2008. – 288 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                        


    

Тема: Поняття про інтерв’ю. Різновиди й техніка інтерв’ю. Аналіз газетних публікацій та телевізійних інтерв’ю.

 

Інтерв'ю - найпоширеніший метод отримання інформації, який застосовується журналістами у всіх країнах світу. Американські дослідники підрахували, на інтерв’ю витрачається від 80 до 90 % їхнього робочого часу.

 

Мета: прищепити навички проведення інтерв’ю;

ознайомити учнів з основними правилами при офіційній бесіді зі співрозмовником, основними етапами інтерв’ю;

розвивати журналістське мислення;

виховувати етичні норми і правила ведення інтервю.


Хід заняття

 

І. Вступна частина

 

Організаційний момент

-         привітання

-         емоційне налаштування на заняття

 

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів

 

Я думаю, ви не випадково обрали саме наш гурток «Юний журналіст». Адже професія журналіста дуже цікава, креативна, завжди актуальна. Можливо, в майбутньому саме вона буде вашою професією. Ми вже дещо знаємо про професію журналіста, давайте пригадаємо вивчену нами теорію.

Повторення раніше вивченої теми «Професія журналіста» та обговорення за питаннями:

  1. Дайте визначення поняття «журналіст»
  2. Які привабливі сторони журналістики?
  3. А які труднощі цієї спеціальності?
  4. Які існують вимоги до журналіста?
  5. Назвіть завдання, які стоять перед журналістом.
  6. Назвіть, будь ласка, види журналістики
  7. Які тематичні спеціалізації журналістики?
  8. Які типи журналістики вам відомі?

 

ІІІ. Основний зміст заняття

 

Інтерв'ю в контексті журналістської професії має свою специфіку і свої визначення:

«Інтерв'ю - бесіда представника друку з яким-небудь громадським діячем по злободенних питань, що мають суспільний інтерес».

«Інтерв'ю - жанр публіцистики, розмова журналіста з одним або кількома особами з яких-небудь актуальних питань ».

«Розмова представника друку з якимсь громадським діячем по злободенним питанням, у яких суспільний інтерес, призначена до друку (передача на радіо, телебаченню)».

 

Підходи до інтерв'ю

Незважаючи на концептуальні відмінності підходів, різноманітність типів і форматів, у інтерв'ю як методу одержання відомостей з метою інформування суспільства є й цілком конкретні поведінкові стилістичні прийоми, які можуть бути використані всіма журналістами. Перерахуємо різні їх варіанти.

Конфронтаційний стиль проявляється, коли журналіст не довіряє своєму джерелу і в кожній події шукає подвійний зміст. Його питання часто бувають безсторонніми, і співрозмовник чекає каверзи. Треба сказати, що подібна манера поведінки цілком природна для репортера, який за родом діяльності повинен докопуватися до суті справи і перевіряти ще раз факти навіть дорогою ціною.

Елітарний стиль народжується в певних соціальних умовах, його форми зводяться до загостреного почуття соціальної відповідальності журналіста , який стоїть на сторожі інтересів певних соціальних груп. У цьому випадку він виступає в ролі вчителя, «соціального контролера» різних сторін життя суспільства: економіки, політики, моральності.

Партнерськийстиль спілкування протистоїть двом попереднім по різних підходам до уявленнь журналістів про джерела інформації. У контексті партнерського підходу збір інформації здійснюється не за допомогою рольових функцій « збирачів » і « постачальників » відомостей, а в процесі людської комунікації та рівноправної взаємодії двох (або більше) людей.

 

Види інтерв'ю

Хоча ми і розглядаємо загальні для всіх інтерв'ю закони, треба мати на увазі, що існують різні види інтерв'ю, які впливають на розробку стратегічних планів, обумовлюють характер попередньої підготовки, визначають особливості поведінки журналіста і співрозмовника, а також конкретну технологію проведення бесіди.

Наприклад, можна говорити про два різні способи спілкування - прямий, безпосередній контакт зі співрозмовником і опосередкований.

Існує можливість і опосередкованого спілкування, причому форми і комбінації опосередкованості можуть бути різними. Наприклад, інтерв'ю по телефону, при якому розмова може бути синхронною, але при цьому відсутній візуальний контакт. Інший варіант опосередкованого інтерв'ю - письмова форма з можливістю відкладеної відповіді - практикується нечасто і, як правило, з дуже важливими персонами. Також існує інтерв'ю за допомогою різних служб Інтернету (електронна пошта, чати, телеконференції).

Залежно від цілей можна виділити наступні види інтерв'ю як методу одержання відомостей.

Інформаційне інтерв'ю - націлене на збір матеріалу для новин. В силу жорстких часових стандартів це інтерв'ю відрізняється досить динамічними темпами. Наприклад, для висвітлення катастрофи національного значення телевізійної знімальної бригаді всього за одну годину вдається опитати більше десятка осіб. У ситуації, коли потрібно з'ясувати силу вибуху і передбачувана кількість жертв, у журналіста, звичайно ж, не завжди знайдеться час на всі стадії комунікації, зокрема для рекомендованого етикетом початку розмови - «розминки». Однак, незважаючи на жорсткі тимчасові обмеження, дух діалогу і шанобливого ставлення до співрозмовника у створенні умов для відповідей повинен бути створений.

Кістяком типового інформаційного інтерв'ю є ключові для журналіста питання: хто? що? де? коли? чому? навіщо? Їх, як показує досвід, цілком достатньо для збору фактичних відомостей. Проте журналісти вдаються і до інших питань, уточнюючи або фільтруючи відомості.

До виїзду на інтерв'ю по подієвому приводу зазвичай через нестачу часу готуються рідко. Тому, формулюючи питання, журналіст при дослідженні ситуації та її причинно-наслідкових зв'язків частіше покладається на свою спостережливість .

Оперативне інтерв'ю - різновид інформаційного, тільки в ще більш стислому варіанті. Приміром , в сюжет про пожежу включається висловлювання начальника пожежної служби про статистику і причини міських пожеж. Начальник може говорити перед камерою довго, однак у випуск новин з інтерв'ю увійде фрагмент на 20-40 секунд, а цитата буде чітко вписана в контекст сюжету. Такі оперативні висловлювання експертів, фахівців у певній області за досить конкретних приводів є обов'язковою складовою новинних матеріалів друку, інформаційних сюжетів радіо чи телебачення.

Є ще один вид інтерв'ю, який ставить перед собою мету збору різних думок з якого-небудь конкретного, як правило, вузького питання. Популярну форму таких цільових інтерв'ю представляє бліц-опитування, або опитування на вулиці. Характерна особливість таких інтерв'ю - постановка однакових, фіксованих питань як можна більшій кількості респондентів, представникам однієї або різних соціальних груп.

 Інтерв'ю-розслідування проводиться з метою глибинного вивчення якої-небудь події чи проблеми. Предмет розслідування може бути складний і суперечливий. В інтерв'ю- розслідуванні можуть бути задіяні кілька персонажів з різними темпераментами і соціальними ролями. Причому до кожного з них повинен бути знайдений індивідуальний підхід.

Інтерв'ю-портрет, або персональне інтерв'ю (ще на манер художників кажуть: «профіль»), навпаки, сфокусовано на одному герої, однак попередньо для підготовки бажано провести не одну зустріч з людьми зацікавленими, близькими або, навпаки, зі сторонніми спостерігачами. Героєм такого інтерв'ю може стати людина, яка проявив себе в якій-небудь сфері суспільного життя і привертає інтерес широкої публіки. Зустрічаються портретні інтерв'ю з так званими «простими людьми», які себе в чомусь проявили. Велике навантаження несуть і деталі побуту, інтер'єру, одягу, особливості мови героя - словом, те, що формує індивідуальність і повинно бути неодмінно передано читачеві.

Розглянемо ще один вид інтерв'ю, коли журналіст не просто виявляється посередником у передачі інформації, а виступає фактично на рівних зі своїм співрозмовником у процесі спільної творчості. Таке інтерв'ю частіше називають бесідою, діалогом. Результатом творчого партнерства є інформаційний продукт в близькому до художнього жанрі, який залежно від каналу передачі може втілитися в художньому нарисі, есе, документально - публіцистичному фільмі, діалозі в ефірі тощо. Перша умова такого інтерв'ю - великий професійний досвід, творча репутація журналіста. Друга - правильний вибір співрозмовника, за допомогою якого журналісту вдасться вийти на глибокий рівень узагальнень, побачити в проблемі драму, а в персональній долі – загальнолюдський початок.

 

Форми організації інтерв'ю

Отже, розуміємо - журналістам доводиться задавати питання в різних ситуаціях , які залежать від самих різних , іноді й непередбачених обставин. Але частіше інтерв'ю проводяться в заздалегідь визначених місцях і в сформованих уже традиційних форматах (прес-конференції, вихід до представників преси, брифінги).

Прес-конференція - це колективне інтерв'ю, коли журналістів запрошують на зустріч з персоною, джерелом інформації, в певний час і в призначеному місці. Прес-конференції зазвичай скликаються за певних інформаційних приводів з метою поширення, роз'яснення або спростування будь-якої інформації.

Проводяться подібні заходи за заздалегідь заведеним порядком : ініціатор робить докладне повідомлення про планованому подію, абл подію, яка відбулася, після чого журналістам надається можливість поставити питання. Часто інформація заздалегідь готується для поширення письмово: у вигляді прес -релізів, що полегшує журналістам процес підготовки матеріалу (імена, факти, цитати вже вивірені).

Брифінг - це плановий захід, який проводиться з регулярною періодичністю і присвячується поширенню поточної інформації про діяльність організації або компанії. Наприклад, регулярно проводить брифінги міністерство закордонних справ. На них журналісти сповіщаються про поточні питаннях зовнішньої політики.

Складним форматом інтерв'ю є «круглий стіл», на якому журналіст веде розмову не з одним, а з декількома учасниками. Тут функції інтерв'юера ширше - як у модератора: в його завдання крім питально-відповідна спілкування входить ще і керування бесідою. Під час «круглого столу», особливо якщо на нього запрошені учасники - антагоністи, можуть виникнути напружені, навіть драматичні ситуації. Журналіст , щоб не втратити контроль над ситуацією і домогтися потрібного результату, повинен стати режисером.

Інтерв'ю по телефону. Американці підрахували, що на розмови по телефону рядовий журналіст витрачає 50-80 % часу. Відомо, що в Чикаго жив знаменитий репортер кримінальної хроніки, який збирав інформацію, не виходячи з редакції, по телефону, і, треба сказати , вельми досяг успіху у своєму ремеслі.

Звичайно, головним аргументом на користь телефонного інтерв'ю є фактор часу. Нерідко телефонні інтерв'ю використовуються в теле- і радіоефірі для актуальних включень, наприклад в екстрених випусках новин, в «гарячих» сюжетах, коли необхідна інформація з місця подій. На телебаченні при цьому, звичайно, втрачається ефект «картинки», зате виграється час.

Ось ще деякі обмеження, властиві телефонним інтерв'ю. Співрозмовник, наприклад , може раптово в будь-який момент обірвати розмову. Телефонної розмови можуть перешкодити і присутні в кімнаті вашого співрозмовника, але не видні вам люди.

Інтерв'ю можна провести і за допомогою різних служб Інтернету - електронної пошти, на форумі або в чаті.

Проблемні інтерв'ю. "Головний предмет обговорення - думки і зіставлення джерел думок". Проблемне інтерв'ю - чи не самий складний вид з усіх видів інтерв'ю. Інтерв'юер повинен наперед продумати основні тези бесіди, свої питання і судження, а також - можливі контраргументи співрозмовників, їх реакцію на свої питання і свою - на їхні відповіді. Інтерв'ю цього виду може відображати діалог однодумців, але частіше воно критичної спрямованості.

Зазвичай інтерв'юер має приблизний план заготовлених питань, до яких по ходу бесіди додаються питання з проханням проілюструвати, пояснити факт тощо.

Аналітичне інтерв'ю

Це інтерв'ю призначене розібратися в мотивах вчинків конкретних людей або в причинах якихось подій та їх можливі наслідки для суспільства і т.д. Аналітичне інтерв'ю зазвичай, крім того, що несе в собі повідомлення про факт, містить і аналіз цього факту, відповідаючи при цьому на питання: чому? яким чином ? що це означає? і т. д. З боку журналіста тут повинні бути дуже зважені та продумані питання, він повинен задавати напрямок аналізу, а відповіді співрозмовника повинні бути насичені прикладами і аргументами. В аналітичному інтерв'ю може підніматися економічна або політична проблема, але також це може бути портретне інтерв'ю.

 

Класифікації інтерв'ю за його формою

Одна з традиційних класифікацій дана в " Довіднику журналіста " Н.Г. Богданова і Б.А. В'яземського: інтерв'ю - діалог, інтерв'ю - монолог, колективне інтерв'ю, інтерв'ю - замальовка та анкета.

 

Підготовка питань та ведення інтерв'ю.

« Який питання - така відповідь» - у цьому нехитрому затвердження таїться глибокий сенс. Ще кажуть – «відповідь на правильно поставлене питання дасть відповідь на всі можливі питання». Тож, коли вивчені всі матеріали і призначені час і місце зустрічі, можна починати готувати питання .

Вирушаючи на інтерв'ю, не забудьте захопити з собою ручку і блокнот, а також - диктофон. Не покладайтеся на свою пам'ять - запишіть всі питання в блокноті. Передбачити хід розмови заздалегідь неможливо. Будьте готові до того, що в процесі бесіди у вас з'являться додаткові запитання.

Не соромтеся запитувати. Запам'ятайте, що чим більше інформації ви отримаєте, тим цікавіше і глибше може виявитися ваш матеріал. Постарайтеся оволодіти мистецтвом писати в блокноті « не дивлячись». Ваше завдання - дивитися в очі своєму співрозмовнику. Якщо ви не розчули якусь назву або прізвище, уточніть. Попросіть вашого співрозмовника записати у вашому блокноті всі складні абревіатури.

 

Спілкування - це велике мистецтво. Уміння знаходити «спільну» мову з іншими людьми зумовлює успіх у багатьох сферах життя. Так що оволодіти прийомами інтерв'ю не завадить нікому.

За результатами першого контакту стане ясно, з яким співрозмовником ви маєте справу - з «легким», відкритим або з «важким», замкнутим, що приховує інформацію. Дуже важливо скласти думку про свого співрозмовника. Що розташує його до вас? Дружелюбність? Анекдоти? Серйозна розмова? Подумайте, що може бути йому цікаво?

Уміння знайти " спільну мову " зі своїм співрозмовником психологи називають "зворотним зв'язком". Розмова стає набагато легше, коли цей зв'язок починає працювати. Зникають незручні паузи - ваш співрозмовник сам готовий прийти до вас на допомогу. Але, на жаль, встановити зворотний зв'язок не так просто. Ось кілька рекомендацій професійних журналістів :

• Не показуйте свою невпевненість. Будьте ввічливі , доброзичливі і спокійні.

• Говоріть чітко і розбірливо

• Не забудьте представитися перед початком інтерв'ю. Назвіть не тільки своє прізвище та ім'я, а й назву видання, для якого ви робите цей матеріал. Будьте готові дуже коротко охарактеризувати дане видання (його тираж , скільки разів на місяць воно виходить і т.д.)

• Проявляйте гнучкість у спілкуванні. Якщо ви бачите, що перед вами строга, заклопотана роботою людина, будьте стриманим й серйозним. Якщо перед вами творча натура - непогано проявити більше емоцій - здивування, захоплення, допитливості.

• Не ставте одразу своє головне питання. Спочатку задайте які-небудь загальні питання. Це можуть бути питання, на які ви вже знаєте відповіді .

Як ви вже зрозуміли, успіх або неуспіх будь-якого інтерв'ю залежить від якості підготовки журналіста, вивчення ним теми, і звичайно, від питань , які він ставить. Розглянемо типи питань журналіста, що зустрічаються в інтерв'ю. Це можуть бути:

• закриті (формують структуру відповіді) і відкриті (менш структуровані) питання;

• питання про факти (інформаційні) і про думки , бажаннях і так далі;

За функціями питання діляться на контрольні (кілька формулювань одного питання), уточнюючі, зондувальні (виявляють емоційний стан співрозмовника);

Функціонально - психологічно питання можуть бути: дзеркальними (у них повторюється відповідь або ключове слово відповіді співрозмовника), непрямі (через з'ясування думки колег з'ясовується особиста думка інтерв'юйованого), естафетні (для переходу від теми до теми, підтримки розмови), питання- мости (типу "А зараз поговоримо про ...").

Марія Лукіна у своєму навчальному посібнику «Технологія інтерв'ю» виділяє наступні види питань:

• гіпотетичні питання. Це особлива форма, коли запитувач хоче отримати відповідь на питання, що станеться, якщо здійсниться певна подія.

• пасивні і мімічні питання. Це фактично навіть і не питання, а вербальне або невербальне спонукання співрозмовника продовжити розмову. Близькими за значенням є так звані мовчазні, або «німі», питання, які стимулюють діалог без слів, тільки за допомогою паузи.

Так само вона виділяє питання, яких слід уникати.

Це такі питання як:

• риторичні запитання. Вони виділяються в граматиці в окрему групу питальних пропозицій. Такі питання містять не питання як такого, а приховане твердження, яке не потребує відповіді.

• попереджувальні питання. Питання такого типу вже містять очікувану відповідь.

• улесливі питання.

• провокаційні питання. Задаються вони з метою розсердити співрозмовника, щоб на хвилі спалаху емоцій отримати імпульсивну відповідь.

• перевантажені питання. У питанні кожне слово грає свою унікальну роль.

• два питання в одному . Замість одного питання задаються декілька.

• Недоречні , невідповідні, ті, що не відносяться до справи питання .

Далеко не завжди в ході інтерв'ю журналіст користується лише питаннями. Часто це репліки, які підтримують контакт, або, навпаки, перебивають монолог співрозмовника для уточнення фактів, повернення до теми і так далі. Існує кілька способів зв'язку реплік, що використовуються в інтерв'ю:

• вторгнення в чужу мову (розрив мовної тканини);

• використання модальних слів;

• розрив промови ( перебивання ) ;

• повтори і питання - перепитати ;

• графічно відображається спосіб або форма вимови співрозмовника , його мовна манера ;

• продовження недомовленості ( підхоплення) .

Уміння уважно слухати не менш важливо, ніж уміння ставити запитання. Але при цьому треба пам'ятати, що це журналіст диригує розмовою, і в його інтересах отримати всю потрібну йому інформацію.

 Для «завершального контакту» можете поцікавитися, де ви зможете отримати додатковий матеріал на дану тему. Хороший прийом - запитати наостанок, чи не хоче співрозмовник щось додати до вашого розмови. Йдучи, не забудьте йому подякувати за інтерв'ю.

   Отже, в інтерв'ю представлений широкий спектр питань, реплік, різні типи зв'язків реплік між собою. Все це в сукупності визначає вид інтерв'ю.

Незважаючи на велику різноманітність видів інтерв'ю, його структурно - композиційні риси залишаються досить стабільними : зачин - основна частина - кінцівка. Вступне і заключне слово журналіста - це художнє оформлення тексту, вираз інтонаційної завершеності чи початку бесіди, оцінка того, що відбувається. В одних випадках зачин і кінцівка можуть бути виражені репліками журналіста, тобто графічно вони не вибиваються з тексту інтерв'ю. Інший варіант - зачин і кінцівка представляють собою монолог автора, не виділений як репліка, або існує так звана "врізка", що інформує про героя інтерв'ю. На сторінках газет часто з'являються матеріали, що поєднують риси жанру інтерв'ю та нарису, репортажу, статті; тут репліки перемежовуються авторським текстом - коментарем, міркуванням, ілюстрацією.

 

ІV. Закріплення знань, умінь та навичок

 

Давайте проведемо лотерею питань. Зараз кожен із вас на папірці напише питання, ми складемо їх у скриньку і по черзі будемо витягувати питання і відповідати на них. Таким чином ми перевіримо ваші вміння відповідати на питання.

 

Тепер відчуємо себе в ролі професійного журналіста і спробуємо взяти невеличке інтерв’ю в наших гостей: 2-3 учні за бажанням.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема: Виникнення журналістики. Періодична преса XVIIXIX ст. Журналістика ХХ ст.

 

Мета:

Проаналізувати передумови виникненя журналістики,

простежити найголовніші етапи та віхи становлення журналістики;

вивчити основні особливості періодичної преси XVIIXIX ст;

надати розуміння особливостей стрімкого розвитку мас-медіа у ХХ ст.

 

Хід заняття

 

І. Вступна частина

 

Організаційний момент

-         привітання

-         емоційне налаштування на заняття

 

ІІ. Основний зміст заняття

 

Перегляд презентацій під час ознайомлення з матеріалами заняття

 

Форми інформаційного спілкування з'явилися вже на зорі історії людства, коли почалося формування людських спільнот. Величезну роль у цьому зіграли первинні форми праці (полювання, збиральництво), в ході яких виникала необхідність обміну повідомленнями в рамках однієї спільності. Спочатку обмін інформацією вівся за допомогою звуків і знаків (жестів), як при безпосередньому спілкуванні, так і при передачі інформації на відстань (звуки барабанів або рогів, дим і світло багать, сонячні відблиски, відбиті від блискучих поверхонь).

Поряд з цим робилися спроби кодувати інформацію у вигляді наскальних малюнків. Таким чином, вже на перших порах історії людства робилися спроби інформаційного обміну, спрямовані, зокрема, на формування, підтримку та активізацію громадської думки.

Багаторазово можливості інформаційного спілкування розширюються з виникненням людської мови. З цього моменту усні виступи надовго стають найважливішою формою масово-інформаційної діяльності.

У міру розселення первісних людей виникала необхідність міжплемінного спілкування. Гонець, посланий вождем одного племені до іншого вождю, міг передавати інформацію як на словах, так і за допомогою знаків (камінь з вибитими на ньому знаками, мотузка з вузликами, особливим чином обстругана палиця і інш.). Згодом на основі таких знаків у різних народів у різний час виникла писемність (вважається, що перші письмові тексти з'явилися в різних країнах приблизно в 8 - 6 тис. до н.е.).

З виникненням держав-полісів ускладнювалися форми суспільного життя, формувалися політичні інститути і з'являлися професійні політики. У цей період особливу роль у поширенні інформації починає грати ораторське мистецтво. Політична діяльність великих ораторів давнини, зокрема, Демосфена (Греція) і Цицерона (Рим) являє собою яскравий прояв того, що можна вже з великою певністю назвати пражурналістскою діяльністю, - цілеспрямоване поширення в масі людей відомостей, що роблять на них ідейно - психологічний вплив, формують їх думки, уявлення, прагнення, що спонукають до тих чи інших дій. Про міцних зв'язках журналістики з пражурналістской діяльністю (насамперед з усними виступами ) свідчать слова, перекочували з тих далеких часів у назви сучасних газет: « вісник» , « кур'єр » , « пошта» та ін.

Демосфен ретельно готував свої публічні виступи , але велике значення приділяв живому й невимушеному викладу текстів промов. Тому він не дотримувався жорсткого плану, активно використовував паузи , яким сприяли риторичні запитання : «Що це значить ? » , «У чому причина ? ». Вступ і оповідна частина у Демосфена були зведені до мінімуму , всі зусилля він спрямовував на спростування доводів опонентів і доказ своєї правоти. Велике значення в ораторському мистецтві Демосфена мала міміка , жестикуляція , модуляції голосу. Він вільно з'єднував і варіював риторичні стилі , використовував різноманітні варіанти побудови фраз і пропозицій.

Із зростанням масштабів територій у ряді держав усні форми поширення інформації виявлялися вже малоефективними, і паралельно йшов пошук письмових способів інформаційного обміну. Так, греки запозичила писемність у фінікійців - торгового народу стародавнього Середземномор'я. Фінікійські купці передали і способи монументальної писемності: на кам'яних стінах висікалися тексти, що розповідали про справи правителів, на металі гравірувалися зводи законів.

Згодом для фіксації текстів використовувалися глиняні та натерті воском дерев'яні дощечки , сувої папірусу ( винайдений в Єгипті) , перга - листи недублених шкіри з віддаленим волосяним покривом ( винайдений в г.Пергам у Малій Азії) , береста та ін. Після прочитання таблички і сувої пергаменту підбиралися за серіями, перев'язували і зберігалися в спеціальних приміщеннях палаців правителів . Таким чином , вже в античну давнину виникають професії , безпосередньо пов'язані зі збором , обробкою , поширенням і зберіганням інформації: писарі , перекладачі , гінці , глашатаї , бібліотекарі .

Поряд з усними виступами та розсилкою письмових повідомлень в цей період виникають подібності сучасних газет. Відомо, що вже в Древньому Єгипті при дворі фараона виходила у вигляді папірусних сувоїв «газета», і на противагу їй навіть існувало опозиційний «видання».

У Римі за вказівкою Юлія Цезаря на площах виставлялися вибілені дошки з повідомленнями про роботу сенату - «Акта сенатус » і «Акту діурну популі Романі » ( виходили з 1 в . До н.е. по 4 ст.н.е. ) ; при імператорі Августі на дошках також почали публікувати світську хронічку. Виходили і рукописні видання , що містили інформацію про життя держави, про важливі суспільні події, наприклад, створений за вказівкою Цезаря тижневик « Комментаріус Рерум новарум » (« Записки про нові події » ), який переписували 300 рабів. У 1 - 2 ст.н.е. переживає розквіт римська сатира, - памфлети Ювенала, Марциана, Лукіана переписувалися і поширювалися в столиці та інших містах імперії.

У ранньому Середньовіччі (5-10 ст.), коли більшість населення європейських країн залишалося неписьменним, основною формою впливу на свідомість і поведінку людей були церковні проповіді. Особливого розмаху ця діяльність набула в часи хрестових походів, коли поряд з обіцянками вічного блаженства на небесах і можливості володіти скарбами язичників в земному житті лицарям і воїнам продавалися папські індульгенції - рукописні грамоти, що свідчили про відпущення гріхів за майбутні вбивства. У той же час монастирі й університети, які були в той час єдиними осередками культури в Європі, вели між собою активне листування як з богословських і наукових, так і по світських питань.

Величезне значення для подальшого розвитку масових інформаційних процесів мало поширення паперу ( від італ . Bambagia ( бавовна) , винайденої в 1 ст.н.е. в Китаї, звідки в 6 столітті вона потрапила до Японії, і через арабів в 10 столітті - у Європу. 1320 року біля м. Майнца ( Німеччина ) була побудована перша паперова фабрика, що сприяло широкому розвитку мистецтва гравюри ( на дерев'яній пластині вирізував малюнок або текст, з якого потім робили до 100 відбитків на паперових аркушах). У Столітній війні 1337-1453 рр. техніка гравюри використовувалася для тиражування інформаційно - пропагандистських матеріалів: памфлетів, віршів.

Із зростанням міст і розвитком міського самоврядування поряд з монастирями та університетами в інформаційному обміні починають активно брати участь магістрати. У магістратських листах, транспортувалися гінцями і зачитує на зборах членів міських рад, містилися відомості про ціни на різні товари , про розвиток виробництва, новини міського життя і інш.

Подальший розвиток промисловості і зростання товарообігу викликають потребу в оперативній передачі інформації , і в містах виникають цехові об'єднання « письменників новин » (« Новелланті » у Римі , « Скрітторі д'авізо » у Венеції) . Так , у Венеціанській республіці в 1530 році писарі переписували на аркуші паперу новини, щодня зачитувала на центральній площі для купців і капітанів кораблів, а потім продавали їх городянам, що запізнилися на ці збори , за одну монету - «gazetta » (деякі історики друку вважають , що звідси пішло слово « газета »). В цей же час в Англії виходили рукописні видання аналогічного змісту під назвою « Ньюс леттерз ».

Прообрази сучасних газет з'являлися і в країнах Сходу. Так , в Японії , де ще до винаходу друкарської техніки існував спосіб виробництва відбитків з обпалених глиняних дощок , виходила « газета » « Іомімурі каварабан » (до наших днів дійшов відбиток за 1615 ) .

Однак всі перераховані явища відносяться до пражурналістських. Пражурналістські явища відрізняють обмежене і непостійне поширення « видань» (які до того ж адресовані невеликої аудиторії грамотних людей і йдуть до неї досить довго), відсутністю друкованої техніки, що дозволяє швидко тиражувати друковану продукцію .

Власне журналістика - друковані періодичні видання - могла виникнути тільки після винаходу друкарства. Раніше всього книгодрукування з'явилося в Кореї та Китаї ( в 6 - 7 ст.). У Європі технічні передумови для друкарства почали складатися з 30- 40- х років 15 століття, коли І.Гутенберг почав друкувати книги за допомогою набору з окремих металевих літер. Друга половина 15 століття характеризується повсюдним появою друкарень : Італія - 1465 , Швейцарія - 1468 , Франція - 1470 Р., Бельгія , Угорщина , Польща - 1473 , Чехія та Англія - ​​1482 , Швеція - 1483 , Португалія - 1487 р. Вже в 1510 році в Парижі діяло 10 друкарень , що друкували календарі , збірники звісток , листки рекламних оголошень. Однак з часу винаходу друкарства пройшло ще цілих півтора сторіччя, перш ніж друкарська техніка стала використовуватися для тиражування журналістської періодики.

Значну частину життя Гуттенберг провів у Страсбурзі, де займався шліфуванням напівкоштовних каменів і дзеркал, саме в Страсбурзі він в загальних рисах розробив ідею свого винаходу .

У 1448 р. Гутенберг з'явився в Майнці, де, взявши в борг 150 гульденів, продовжив роботу над відливанням літерного набору і конструюванням друкарського верстата. Рік появи першого друкованого видання залишається предметом дискусій - називаються дати від 1445 до 1447 . Перші видання, приписувані Йогану Гутенбергу, представляли невеликі листівки- календарі та підручники.

З ранніх гутенберговскіх видань збереглися так званий «Фрагмент про Страшний суд» - надрукований з двох сторін лист, що представляє собою уривок з «Сівілліних книги», латинська граматика Елія Доната ( екземпляри якої зберігаються в Паризькій бібліотеці ). В цілому перші відбитки відзначені низькою якістю друку і свідчать про те, що Гутенберг ще шукав свою модель шрифту і експериментував з набором тексту.

Найбільш відомим творінням Гутенберга стало видання так званої 42- рядкової Біблії (званої так за кількістю рядків на сторінці). Вона стала справжнім шедевром книгодрукування.

Якщо до появи друкованого верстата Гутенберга в Європі існувало близько 30000 книг , то до 1500 року їх число наближалося до 9 мільйонів. Доступ до письмової інформації отримали й ті, хто не належав до церковної еліти. Друковане слово стало першим засобом масової інформації.

Однак процес появи друкованих періодичних видань розтягнувся більш ніж на півтора століття, хоча потреба в отриманні оперативної інформації була висока. Перші газети були рукописними, залишаючись такими протягом усього XVI століття , і продовжували своє ходіння поряд з друкованими і в XVII столітті.

Ускладнення економічного і політичного життя Європи наприкінці XVI - початку XVII ст., розширення торговельних і культурних контактів між європейськими країнами вимагали створення нової системи обміну інформацією. Налагоджені морські і сухопутні комунікації, інтенсивне використання річкових систем, будівництво каналів створили умови для відносно швидкої передачі новин з одного регіону в інший. У XVI -XVII ст. у багатьох країнах Європи з'явилися державні поштові служби, що прискорили процес обміну інформацією.

Необхідність отримання оперативної інформації, як в господарській, так і в політичній сфері привела до того, що у великих торговельних і політичних центрах в кінці XVI ст . стали з'являтися інформаційні листки, що повідомляли про проведення ярмарків, про кон'юнктуру цін, про прибуття товарів в порт, а також рукописні газети , покликані вгамувати «інформаційний голод».

Попередниками перших газет стали венеціанські рукописні газети, що з'явилися в цьому найбільшому економічному і фінансовому центрі Європи в другій половині XVI ст. Венеціанські газети представляли собою листи, складені вдвічі та заповнені від руки з чотирьох сторін. Інформація, вміщена в них містила новини про різні події, що відбувалися в Італії і за її межами.

Венеціанські рукописні газети називалися «аввізі» ( avvisi - від італ. « Avviso » - повідомлення, сповіщення), і найраніший дійшов до нас, датується 1566 р.

Періодичність рукописних газет була щотижневою. Не збереглося достатніх відомостей про перших журналістів, що створювали венеціанські avvisi . Є свідчення про те , що у Венеції існував цех професійних збирачів новин - « аввізаторі » (« avvisatori » - від італ. « Вісник , що приносить новини » ) , проте в кінці XVI початку XVII ст. цю професію важко було віднести до розряду престижних .

Рукописні венеціанські газети мали досить широке розповсюдження в Італії і Європі і сприяли появі аналогічних видань у Німеччині.

Крім рукописних газет, в інформаційному потоці XVI -XVII ст. широку популярність мали друкарські памфлети, «книги новин», « листки новин », « газети - листівки », «історії» і «балади новин» - друкарські брошури невеликого формату і невеликого обсягу, які оперативно відгукуватися на різні події як всередині країни, так і за кордоном і багато в чому нагадували перші газети.

Персонаж торговця «історіями» ( furfante che vende istorie ) зустрічається в п'єсі П'єтро Аретіно « La Cortigiana» («Комедія про придворні вдачі» , або « Придворна життя » ) , написаної в 1534 році. Оперативністю вказані новини не відрізнялися, а критерієм їх відбору служила значущість того, що сталося. Три основні моменти відрізняють ці брошури від перших газет: 1) подібного роду друкована продукція зазвичай присвячувалася лише одній події , 2) дані видання не були періодичними; 3 ) часто акцент робився на ілюстративний ряд , як , наприклад , в « баладах новин » або в« газетах - репродукціях ». «Книги новин» не зникли з появою перших газет , а продовжували існувати протягом усього XVII століття.

Роком народження європейської газетної періодики вважається 1609 (хоча деякі дослідники називають 1605 ). Місцем її появи стала Німеччина. Газета, що починалася словами «Relation : Aller Furnemmen» , була надрукована в січні 1609 в місті Страсбурзі , і в ній були поміщені новини з Кельна , Антверпена , Риму , Венеції , Відня і Праги .

Перші друковані газети не мали чітко позначеної назви. Місце видання та прізвище редактора - видавця зазвичай не вказувалися. Розміщення новинного матеріалу залежало від ступеня важливості описуваної події , а від дня надходження даної інформації. Самі новини практично не коментувалися і подавалися без всяких рубрик , політичні події перемежовувалися з далеко не завжди достовірними сенсаціями .

Починаючи з 1609 щотижневі періодичні друковані видання стали швидко поширюватися по всій Європі.

До 1630 щотижневі газети з'явилися вже в 30 містах Європи. В період з 1609 по 1700 рр. . тільки в Німеччині фахівці зафіксували ходіння близько 200 газет, це пояснювалося збільшеним рівнем друкарської справи, зростанням міст і збільшенням попиту на різну інформацію з боку міського населення.

Однак процес появи перших газет у ряді країн стримувався цензурними порядками, що регулювали появу друкарської продукції. Введення інституту попередньої цензури, що з'явилося майже відразу після винаходу друкарства , стало реакцією держави на непідконтрольне поширення ідей , думок та інформації.

В умовах жорсткого цензурного тиску роль своєрідного "каталізатора" для появи англійських і французьких газет зіграла Голландія , яка в XVIIстолетіі була найбільш ліберальною країною Європи.

У голландських виданнях публікувалися такі звістки: чутки про війну , чуму , пожежі , повенях , крадіжки , вбивства, метеорити , комети , привиди , дива, мерців; про виграні битви , корабельної аварії , піратство , морські битви , світ й нові тривожні вісті , - нечуване змішення обітниць , бажань , дій , указів , прохань , процесів , захисту , скарг , збитків.

Потім слідують звістки про одруження , маскаради , свята , ювілеї , посольства , скачки і турніри , тріумфи , трофеї , паради , ігри , театральні вистави.

Певна частина газетних новин відносилася до категорії "чуток" , що приносило дохід , але не забезпечувало належний престиж професії журналіста. У комедії Бена Джонсона «Склад новин» ( 1625 ) видання Натаніеля Баттера іменуються « щотижневим шахрайством ради наживи » , а подібного роду журналістика представляє епоху , яка « може бачити своє безумство або голод і спрагу по друкарських новинах, що видаються щосуботи, висмоктані з пальця , і не містять ні слова правди.».

 

 

 

 

Преса Франції

 

Спочатку офіційна преса Франції була представлена ​​« Mercure français » (« Французький Меркурій » , 1611-1644 ) , політичним і літературним періодичним виданням. Ставши першим міністром Франції в 1624 р. , кардинал Рішельє прибрав до рук « Mercure français ».

Перший номер офіційної французької газети побачив світ 30 травня 1631 Її назва - "La Gazette" - зводиться дослідниками до назви дрібної срібної монети ( gazetta ) , якій платили венеціанці в XVI столітті за рукописні « avvisi ». З легкої руки Теофраста Ренодо слово "газета" увійшло в багато європейських мов.

 "La Gazette" виходила раз на тиждень на 4 сторінках. Перший номер містив новини ( в основному двотижневої давнини ) з Риму, Праги, Константинополя. Тематика - торгівля, війна, придворна хроніка, дипломатичні известия. Тираж "La Gazette" перших років видання не перевищував 1200 примірників, зберігалася єдина нумерація випусків, а після закінчення року видавався « Recueil des Gazettes » (« Річний збірник " La Gazette »).

Публікації Ренодо відрізнялися майже літературним стилем, сам король читав "La Gazette" і навіть призначив редактору грошову винагороду за його журналістську працю. "La Gazette" сприймалася як друкарський орган уряду, і з 1762 р. стала виходити як офіційне видання під назвою « LaGazette de France », проіснувавши в цілому до 1944 р.

За допомогою "La Gazette" Рішельє постарався встановити державну монополію на інформацію. Він був переконаний, що країні потрібна тільки та інформація і лише в тому висвітленні, які вигідні уряду і відповідають інтересам його політики. Як внутрішня хроніка, так і повідомлення з інших країн піддавалися самої ретельній обробці. Кардинал не лише сам писав у газеті (анонімно), а й долучив до «журналістики» самого Людовика XIII . Цікавий і такий факт - кардинал Рішельє обожнював кішок, і одну зі своїх улюблениць він назвав "La Gazette" .

 

Преса Англії

 

До 1656 р., через цензурні обмеження в Англії видавалися лише дві офіційні газети - « Mercurius Politicus » і « Weekly Intelligencer of the Commonwealth » (« Щотижневий довідник Співдружності »). Ситуація трохи змінилася, як не дивно, завдяки Великій чумі 1665 р. Рятуючись від чуми, восени Карл II зі своїм двором переїхав до Оксфорда. Перебуваючи далеко від Лондона, він і його оточення бажали отримувати новини, але боялися брати в руки газети Л'Естранжа. Виходячи з цих міркувань, університетському друкареві Леонарду Літчфелду було наказано видавати нову газету. 14 листопада 1665 вийшов перший номер « The Oxford Gazette » (« Оксфордська газета »).  Згодом назва змінилася на « The London Gazette » (« Лондонська газета »). Перший випуск « The London Gazette » з'явився 5 лютого 1666 і продовжується до цих пір , що робить « The LondonGazette » найстарішою з нині діючих газет Європи.

Тиражі тодішніх видань коливалися від 200 до 1500 прим.

 

До середини XVII сторіччя в газетах з'явилася реклама, що стала згодом невід'ємною частиною газетного бізнесу, а в 1673 р. в Гамбурзі можна було зустріти газету « HamburgerRelations Courien » (« Гамбурзький ведомостний кур'єр » ) , що складається з одних оголошень.

 

Першою щоденною газетою в Європі стала « Einkommende Zeitung » (« Приходить газета » ) , яка побачила світ у 1650 р. в Лейпцигу.

В Англії перша щоденна газета « The Daily Courant » (« Щоденні куранти » ) стала виходити лише в 1702 р., у Франції « Journalde Paris » (« Паризька газета » ) - в 1777 р. , в Італії « Gazzetta di Genova » ( « Генуезька газета » ) - в 1798 р.

 

Виникнення журналів

 

Умови появи перших європейських журналів в першу чергу визначалися створенням в XVII ст. інтелектуального середовища , що увійшла в історію під назвою « La Republique des Lettres » (« Республіка літераторів » , або «Республіка вчених »).

Особливість перших європейських журналів- переважно наукова орієнтація . Перший європейський журнал - « Journal des Savants » (« Журнал учених» , 1665-1828 ) - був створений за ініціативою французького міністра фінансів Жана - Батіста Кольбера , якого часто порівнюють з кардиналом Рішельє . Кольбер задумав періодичне видання , яке б висвітлювало наукові , критичні та літературні проблеми. «Journal des Savants» увидел свет в Париже 5 января 1665 г. Журнал выходил сначала один раз в неделю, потом раз в две недели на 12 страницах. Издание было призвано восполнить пробел в научном общении, в обмене информацией, в плодотворных дискуссиях. Материалы облекались в форму писем.

На початку XVIII століття слово "журнал" розумілося як «періодичне твір, який, з'являючись регулярно через певний час , повідомляє про нові або перевидані книги, розкриває їх зміст і сповіщає відкриття в науці.

У 1665 р. , із запізненням у кілька тижнів , в Англії з'явився журнал « Philosophical Transactions of the Royal Society » (« Філософські праці Королівського товариства »). Цей журнал , офіційний орган Лондонського королівського товариства , виходив щомісяця.

У 1668 р. в Римі з'явився перший італійський журнал « Il Giornale de'Letterati » (« Журнал літераторів »). Журнал , в якому публікувалися роботи літературознавчого , мовознавчого , філософського характеру , проіснував до 1679

Журнали літературно - критичного змісту у Франції ведуть свій початок від періодичного видання «Mercure galant » (« Галантний Меркурій» ) , заснованого в 1672 р. Під рубрикою « Листи до Мадам » в ньому публікуваличя останні новини королівського двору. Розмови та плітки салонів і палацових кіл ставало відомими широкому колу читачів, які цікавляться інформацією подібного роду.

 

У XVIII столітті Європа абсолютистські режими почали змінюватися демократичними. Соціально -економічні та політичні досягнення були пов'язані з рухом у духовній області, яке само дало собі назву «Просвіництво». « Просвітництво за допомогою світла розуму » - таким було гасло прогресивних сил Європи. Нові ідеї отримували поширення завдяки подорожам, міжнародної книжкової торгівлі, дедалі зростаючу перекладацької діяльності і листування.

Просвітництво збіглося зі становленням і розквітом журнальної періодики. Роль друкованого слова у формуванні громадської думки зросла багаторазово. Цей період іноді називають епохою персонального журналізму. Практично за кожним періодичним виданням стояла особистість редактора чи видавця, який проводив свою ідеологічну політику.

Завдання просвітницької журналістики - виправляти звичаї суспільства за допомогою просвітництва та розваги. Тому мова просвітницьких видань відрізнявся простотою і ясністю, щоб бути зрозумілию і максимально більшому числу читачів. Як писав Даніель Дефо , « якщо мене запитають , який стиль я вважаю найкращим , то я відповім - той , на якому можна розмовляти з п'ятьма сотнями людей найрізноманітніших професій , виключаючи ідіотів і божевільних , і бути зрозумілим усім».

Після виходу з ув'язнення в 1704 р. Дефо став видавати власний журнал « The Weekly Review » у якості незалежного журналіста.

Свіфт залишив яскравий слід в історії англійської журналістики . Самі хижі дзьоб і кігті , які коли-небудь впивалися, найсильніші крила , які коли-небудь розсікали повітря , були у Свіфта ». Памфлет був улюбленим жанром Свіфта . У 1696-1697 рр. . Свіфт практично одночасно створив два памфлету , яким судилося довге життя , - «Битва книг » і «Казка бочки ».

Навіть найвідоміший твір Свіфта - роман « Подорожі Гуллівера » ( 1726) - не що інше , як розгорнутий памфлет , який не зосереджується на одній проблемі , але піднімає нескінченна безліч проблем - від державного устрою Британії до моралі вченого світу і духовного обличчя людини в цілому.

 

У Німеччині лінія англійської просвітницької журналістики була продовжена такими повчальними виданнями , як « Der Vernunfter » (« Розумник » , 1713-1714 ) , « Die lustige Fama » (« Весела чутка » , 1718 ) , « Der Freigeist » (« Вільнодумець » , 1745), « Der Hypochondrist » (« Іпохондрик » , 1762).

В Італії продовжувачем ідей англійської повчальною журналістики став відомий поет і критик Гаспаро Гоцці , який З 1760 видавав « Gazzetta Veneta » (« Венеціанська газета » ) , майже повністю заповнюючи тижневик своїми власними творами .

Наближення революції різко політизувати ситуацію у Франції. Зросла роль друкованої періодики. Як писав Гюстав Лансон , основне « явище цього періоду - нарождення газетної літератури . Були й раніше газети , але їх влада починається з революції ».

 

Виникнення політних газет

 

Політична газета народилася у Франції саме в 1789 р. , коли практично всі політичні партії усвідомили важливість періодичної преси. Майже всі лідери революції виступали в якості редакторів власних газет - Мірабо , Марат , Бабеф , Робесп'єр , Демулен .

Один з найбільш талановитих журналістів цього періоду , Каміль Демулен , писав у своїй газеті « Les Revolutions de la France et de Brabant » (« Революції Франції та Брабанта » ) : «Сьогодні журналісти - суспільна влада. Вони викривають, управляють найдивовижнішим чином , виправдовуючи або засуджуючи . Щодня вони піднімаються на трибуну <... > вони серед тих , чий голос чують. За два су можна почути цього оратора. Газети щоранку сипляться як манна небесна і <... > подібно до сонця , щодня виходять освітлювати горизонт ».

На першому етапі Французької революції (травень 1789 - серпень 1792 ) відбулася подія , що стимулювала життя періодичних видань. Свобода друку була юридично закріплена в «Декларації прав людини і громадянина» (26 серпня 1789 р.) . Підсумком цього стало кількісне зростання періодики - якщо в 1788 р. у всій Франції було 60 періодичних видань , то в період з 1789 по 1792 рр. . з'явилося більше 500 газет.

Луї Антуан Сен- Жюст писав: «Преса не мовчить ; невпинно звучить її безпристрасний голос , вона зриває маску з честолюбця , викриває його хитрості , роблячи його предметом загального обговорення ; друк - це палаючий погляд , що бачить злочини і зображає їх незмивним фарбами ; це зброя як істини , так і брехні».

3 серпня 1810 Наполеон підписав декрет , згідно з яким у кожному департаменті (виключаючи департамент Сени ) можна було видавати тільки одну газету , яка повинна була перебувати під владою місцевого префекта , а в кінці того ж 1810 р. підготовлений проект декрету про паризьких газетах . Декрет дозволяв публікувати політичні известия тільки трьом газетам , періодичність виходу яких обмежувалася трьома днями на тиждень . У газетах вводилася також заборона на фейлетон. У Парижі в 1811 р. залишилися тільки чотири щоденні газети - «Journal de Paris», «Gazette de France», «Monituer» («Наставник») і «Journal deI'Empire».

У Франції в 1814 р. Конституційна хартія відновила свободу слова, яка тут же була перекреслена законом від 21 жовтня 1814 р., вводили попередню цензуру для всіх періодичних видань і творів, обсяг яких не перевищує 20 друкованих аркушів. Але навіть ці обмеження в порівнянні з антижурналістської наполеонівської політикою здавалися послабленнями, і до 1824 р. у Парижі виходило 12 щоденних газет.

 

В Англії XIX ст. спостерігався справжній розквіт періодичного друку: у 1810-ті рр. тільки в Лондоні видавалося більше 30 журналів, а в 1820-ті р. вже близько 100.

На межі XVIII -XIX ст. в Англії газети не мали такого впливу на громадську думку, як журнали. Однак саме в цей час з'явилася газета, що вважається в даний час синонімом респектабельності британської преси. Її засновником став англійський друкар Джон Уолтер, який в 1785 р. почав видавати газету « Universal Daily Register " (" Універсальний щоденний журнал") . У 1788 р. видання Джона Уолтера було перейменоване в "The Times", і під цією назвою газета увійшла в історію світової преси.

Завданням Джона Уолтера було зробити "The Times" виданням, цікавим всім читає колам. У своїй першій редакційній статті він заявив про те, що «газета повинна бути хронікером часу, вірним літописцем всіх проявів людського розуму; вона не повинна зосереджуватися лише на одній події, але, подібно до добре сервірованого столу, повинна мати у своєму арсеналі страви на будь-який смак < ...> і , уникаючи крайнощів, триматися золотої середини».

У часи Джона Уолтера заняття журналістикою не було прибутковою справою, єдина нагорода - придбання політичного впливу. У 1817 р. Джон Уолтер II зайняв місце в парламенті , а на пост редактора призначив Томаса Барнса . Барнс звів газету в ранг незаперечних авторитетів у світі інформації , закріпивши за нею статус впливового видання .

У середині XIX століття "The Times" отримала прізвисько « Громовержець ». Її щоденний тираж досяг 60000 екз. , тоді як тираж найближчого конкурента ледве наближався до 6000. Точність і якість репортажів , своєчасність освітлення подій , високий рівень передовиць та аналітичних статей зробили "The Times" еталоном європейського періодичного видання . Преса в особі « Таймс » ставала справжньою « четвертою владою ». Для Абрахама Лінкольна "The Times" цього періоду - «одна з найбільших сил у світі» , навіть королева Вікторія в одному з листів нарікала на впливовість цієї газети .

10 січня 1806 в « The Times » вперше з'явилася ілюстрація , присвячена похорону адмірала Нельсона. Далі - « The Times » першою в Європі використовувала можливості парового друкарського верстата , винайденого в 1810 р. саксонським друкарем Фредеріком Кенигом . Це дозволило лондонській газеті перейти з випуску 300 екземплярів газети в годину на друкарському верстаті на випуск 1100 екземплярів газети в годину за допомогою нової системи.

 

Технологічні нововведення у видавничому процес се стимулювали появу "масових" , недорогих періодичних видань , розрахованих на смаки малоосвіченої , але великої читацької аудиторії. Появление «penny press», то есть прессы, продаваемой по максимальной низкой цене, стало значительным феноменом в развитии журналистики.Лідером французької « penny press » був Еміль де Жірарден - один з найбільш цікавих журналістів і редакторів Франції XIX ст . , Який уловив тенденції розвитку сучасної йому журнальної політики . Найуспішніший видавничий проект Жірардена - підстава їм в 1836 р. нової політичної газети "La Presse » (« Преса» ) , передплатна ціна якої ( 40 франків ) була удвічі нижче всіх інших подібних видань. Жірарден вірно розрахував , що « газета робиться не редакторами , а передплатниками ». У рік заснування у газети Жірардена було 10000 підписчиків , а реклама приносила газеті до 200000 франків на рік. З ім'ям Жірардена зв'язується і перша поява в європейській періодиці «прихованої реклами».

У цій пресі особливий акцент робився на опис сенсаційних злочинів . Ще в 1827 р. в « Blackwood's Magazine » було опубліковано виконане похмурого гумору есе Томаса Де Квінсі « Про вбивство як одному з витончених мистецтв». Де Квінсі запропонував новий погляд на що формується в періодиці тему, він естетизував злочин , вивівши його за рамки бульварної хроніки в область семіотики зла і краси злочинного задуму і виконання. Найстрашніше, гранично естетизовано , « знакова » злочин 1880- х - серійні вбивства Джека -Різника , що залишилися темною таємницею вікторіанського Лондона , - апофеоз матеріалізації самої ідеї та естетики злочину.

 « Масова » преса швидко освоїла і прийоми ілюстрованих видань , доповнивши сенсаційність відповідним відеорядом . Той же Мілло на початку 1870- х практично скупив усі паризькі ілюстровані видання , щоб створити першу у Франції щоденну ілюстровану газету з накладом , що наближався до мільйона примірників .

 

Піонером в області американської « penny press » все ж вважається Бенджамін Дей , який 3 вересня 1833 почав видавати у Нью-Йорку газету « The Sun » (« Сонце» ) під девізом «Воно (сонце ) світить для всіх».

Низька ціна і цікавий зміст швидко привернули читачів , і через чотири місяці щоденний тираж « The Sun » виріс до 5000 примірників. Через два роки Дей підняв тираж до 15 000 примірників.

Подача матеріалу в "The Sun" відрізнялася сенсаційністю , в ній публікувалися історії про злочини та скандали , а коли подібних матеріалів не вистачало , газета не вважала за сором містифікувати читача. Класичним прикладом містифікації стала з'явилася в 1835 р. на сторінках « The Sun » серія репортажів про відкриття життя на Місяці , в яких детально описувалося , як за допомогою надпотужного телескопу , встановленого на мисі Доброї Надії , відомий англійський астроном Джон Гершель виявив на Місяці людиноподібні істоти зростанням чотири фути , з тілами , покритими рудою шерстю , і з перетинчастими крилами , як у кажанів . «Коли ми розглядали їх, то було чітко видно , як ці істоти розмовляють один з одним» , - довірливо повідомляв читачам автор репортажів . Це була справжня сенсація для легковірної публіки , і тираж « The Sun » миттєво виріс. Природно , що незабаром прийшло спростування з Англії , і містифікація була розкрита , але це не змінило редакторську політику « The Sun ».

До 1 тенденції варто віднести зрослу політичну незалежність ряду періодичних видань , те, що іноді іменується « незалежним журналізму ». « The New York Evening Post » , « The Springfield Republican » , « The New York Times » і ряд інших видань демонстрували свою готовність кинути виклик місцевій владі .

2 тенденцією слід вважати акцент на сенсаційність у подачі матеріалу.

В якості 3 тенденції можна виділити той факт , саме в цей час професія журналіста з непрестижної переходить в розряд суспільно значимою. Журналіст отримує більш високий соціальний статус.

В кінці XIX століття відбуваються події , багато в чому визначили основні тенденції подальшого розвитку американської преси. Особливо слід виділити появу « нового журналізму » , що народив як феномен «жовтої преси » , так і стандарти « якісної журналістики».

 

РОЗВИТОК РАДІОМОВЛЕННЯ

 

Перший патент на бездротовий зв'язок отримав в 1872 р. Малон Луміс ( Mahlon Loomis ) , який заявив в 1896 р. про те , що він відкрив спосіб бездротової зв'язку; в Німеччині творцем радіо вважають Генріха Герца , 1888 , в США - Девіда Хьюза , 1878 , а також Томаса Едісона , 1875 , патент 1885 , в США і ряді балканських країн - Миколу Теслу , 1891 , у Франції - Едуарда Бранлі , 1890.

Творцем першої успішної системи обміну інформацією за допомогою радіохвиль ( радіотелеграфії ) вважається італійський інженер Гульєльмо Марконі (1895 ).

У Росії винахідником радіотелеграфії традиційно вважають А. С. Попова ,

Винайдений А. Поповим і Г. Марконі спосіб безкабельного передачі інформації за допомогою електромагнітних хвиль привів до народження нового засобу зв'язку - радіо.

Швидкий розвиток радіомовлення заохочувався з боку виробників радіотехніки , ділових кіл , які оцінили його багаті перспективні можливості як засобу комерційної реклами , з боку багатьох політиків , які усвідомили величезний суспільний потенціал радіо - « газети без паперу і відстаней ».

Переломними у розвитку радіомовлення як засобу масової інформації стали 1922-1923 рр. . , коли в багатьох країнах світу почалися експериментальні та регулярні передачі .

У перші роки мовлення регулярна зі студій транслювалися музичні концерти , літературні читання , драматичні постановки , бесіди , грамофонні записи. Були закладені основи радіоінтерв'ю та радіорепортажу . Вже на зорі радіо Пітсбурзька RDKA передавала у прямому ефірі звіти про матчі бейсбольних команд вищої ліги , що мали чітко виражені репортажні ознаки . З 1922 р. почалася трансляція в радіоефірі комерційної реклами , яка справила надалі вирішальний вплив на формування характеру і жанрової специфіки мовлення .

Десятки тисяч американців , що повірили в блискучі перспективи радіо , набували радіоприймачі та пристосування, необхідні для прийому передач. У 1923 р. в користуванні знаходилося близько півмільйона радіоприймачів , а через три роки приймальні пристрої були вже в кожній шостій американській сім'ї .

На рубежі двадцятих - тридцятих років радіомовлення здійснювалося в більш ніж 70 країнах світу , а всесвітня аудиторія радіослухачів склала близько 140 мільйонів чоловік. Таким чином , протягом всього лише одного десятиліття радіо впевнено заявило про себе як про новий ЗМІ.

У передвоєнні роки оформилися три основні моделі організації та фінансування радіомовлення , основи яких були закладені в попередньому десятилітті : приватна комерційна , державна , громадська .

Можливості радіо активно освоювалися політиками. Велику популярність здобули регулярні радіозвернення до американського народу творця «нового курсу» -президента Ф.Д. Рузвельта. Радіозвернення чинили істотний вплив на ставлення громадськості до багатьох проблем національної та міжнародної політики.

 

Поряд з жанрами інформаційної радіожурналістики ( заміткою , радіорепортажів , радіоінтерв'ю ) , отримують розвиток жанри шоу (різні варіації музичних , гумористичних та інших розважальних програм) , ток- шоу , вікторин. Розвиваються жанри драматичного мовлення. Набирають популярності так звані « мильні опери» - радіоспектаклі , призначені для жінок- домогосподарок ( основної категорії жіночої частини населення того періоду).

Одночасно широке поширення отримує інша форма драматичного вішання - трилери (від англійського дієслова « to thrill » - хвилювати , збуджувати, валити в трепет ) , основним адресатом яких була чоловіча аудиторія . Напружена дія радіовистави - ​​трилера розвертаюся зазвичай навколо злочинів , надзвичайних і сенсаційних подій. Передані у вечірній час , після повернення з роботи голів дому , трилери супроводжувалися рекламою товарів і послуг , адресованою головним чином цієї частини споживчого ринку .

 

У все більшій мірі робиться наголос на адресне мовлення . Сьогодні формат мовлення комерційної станції формується з прицілом на певні вікові та соціальні категорії слухачів і з урахуванням специфіки смаків і переваг різних верств аудиторії.

 

Поряд з музично -інформаційним форматом поширені розмовний формат ( ток- радіо ) і вузько спеціалізовані формати музичного мовлення .

 

Прагнення створити службу радіомовлення , вільну від комерції , від впливу рекламодавців і від прямого урядового втручання в редакційну діяльність , втілилося в моделі Британської мовної корпорації ( Бі -Бі -Сі ) - самоврядної організації , що фінансується за рахунок абонентських зборів з власників радіоприймачів. У 1927 р. англійська королева підписала Статут Бі -Бі -Сі , який створив правову базу корпорації як унікальної громадського телерадіомовлення служби . Згідно зі Статутом , Бі -Бі -Сі покликана забезпечити загальний охоплення населення Великобританії мовленням і якісне інформування , просвітництво і розвага англійців.

Транскордонне радіомовлення на рубежі XX -XXI ст. У 1990 -ті роки Всесвітня служба Бі -Бі -Сі , з її мовленням загальним обсягом 820 годин на тиждень , з 140 мільйонами постійних радіослухачів по всьому світу. Головними цілями її діяльності проголошені поширення новин , висвітлення життя та культури Великобританії , досягнень країни в галузі науки та індустрії , відображення думки англійців про найважливіші проблеми сучасності.

 

ЕПОХА ТЕЛЕБАЧЕННЯ

 

У 1920- ті - 1930- ті роки в ряді країн світу робилися експерименти по передачі зображення на відстань, які призвели до початку регулярних телепередач напередодні другої світової війни у Великобританії , Франції , Німеччини , США .

Вже в довоєнний період були здійснені перші прямі телерепортажі з місця подій ( на німецькому ТБ - про спортивні змагання берлінської Олімпіади 1936 р., на Бі -Бі -Сі - про регаті в 1938 р.). Почалося становлення інших телевізійних жанрів і форм: так , в передвоєнні роки телебачення Бі -Бі -Сі пропонувало своїм глядачам випуски новин , драматичні , оперні та балетні вистави , кабаре - шоу , концерти , мультиплікаційні фільми для дітей.

Аудиторія телебачення в передвоєнний період була вкрай обмеженою . Її розширення стримувалося дорожнечею телевізорів : так , вартість британського телеприймача з десятидюймовим екраном приблизно дорівнювала вартості невеликого автомобіля .

Становлення телебачення як засобу масової інформації відбувалося в Європі та Північній Америці в основному протягом двох післявоєнних десятиліть. Якщо в 1950 році телевізори малися на 9 % американських сімей , то через п'ять років їх мали вже 65 % сімей . У Європі поширення телебачення ( особливо кольорового ) відбувалося повільніше , але до кінця 1960-х рр. . більшість європейців поповнило ряди телеглядачів.

В останній третині XX століття телебачення перетворилося на цих регіонах світу в основний засіб масової інформації. Наприкінці XX в . в багатьох державах телепередачі залучали більш численну аудиторію , ніж преса і радіо - наприклад , в 1990- і роки 66% опитаних американців визнавали ТБ своїм головним джерелом новин. Приблизно стільки ж учасників опитувань заявили про максимальну довіру до телебачення як до джерела інформації в порівнянні з іншими ЗМІ. Тривалість телеперегляду досягла в ряді країн світу від 3 до 5-8 годин на день. Через півстоліття після початку перших регулярних телепередач світова аудиторія телебачення перевищила 3 ​​млрд. осіб.

Ключове значення для визначення контурів нинішньої телевізійної епохи мали 1950- і роки , коли у світі позначилися три основні моделі організації та фінансування телебачення : приватна комерційна , громадська та державна .

 

Супутникове телебачення . Запуск в липні 1962 комунікаційного супутника Teistar відкрив еру космічного телебачення : завдяки йому стали можливі прямі телетрансляції між США і Європою. Розвиток супутникового мовлення в міжнародному масштабі потребував об'єднання зусиль і коштів різних держав світу. У 1960 - ті - 1970 -ті роки формуються міжнародні організації супутникового зв'язку. Так були утворені Intelsat - міжнародний консорціум за участю 106 країн.

Громіздкість , дорожнеча і ненадійність перших систем космічного ТБ пояснюють їх обмежене використання : так , в 1965 р , по лінії Intelsat були проведені прямі телевізійні трансляції загальною тривалістю всього лише 80 годин .

В результаті технічного удосконалення комунікаційних супутників , істотного збільшення потужності генерованого ними сигналу та винаходи в середині 1970 - х років американським інженером Т. Хауардом компактного приймального пристрою , яке дозволило приймати телепередачі з супутників , були створені передумови для забезпечення перегляду програм космічного ТБ індивідуальними користувачами. в 1980 р. в США в індивідуальному користуванні знаходилося лише близько двох тисяч індивідуальних супутникових приймальних пристроїв вартістю до 10 тис. дол кожне.

З середини 1980- х років починається період масового поширення безпосереднього супутникового телевізійного мовлення , що не потребує побудови дорогих наземних приймальних комплексів і дозволяє приймати сигнал на невеликі і недорогі індивідуальні приймальні пристрої, оснащені параболічними антенами - « тарілками ». У 1984 р. обмеження на використання цього обладнання було знято , і вже в наступному році в США щомісячно встановлювалося до 60 тис. індивідуальних приймальних пристроїв. Протягом декількох років населенню було продано 2,5 млн. прийомних станцій.

 

 В Минулому столітті зросла роль масових комунікацій у житті сучасного суспільства. Століття радикальних соціальних змін і небаченого технічного прогресу породило низку комунікаційних революцій.

Перша комунікаційна революція XX в . , Що почалася в найбільш розвинених країнах ще в останній чверті попереднього століття , була викликана метаморфозою періодичній пресі .

періодичні видання - газети та журнали - вперше за триста років свого існування прибрели воістину широке поширення і перетворилися на рубежі століть у засіб масової інформації. В умовах широкого поширення грамотності , введення загального виборчого права ступінь впливу журналістики на політичні та суспільні процеси в багатьох випадках виявлялася вищою , ніж вплив інших соціальних інститутів .

Друга комунікаційна революція пов'язана з появою радіо, що використовує ресурси усної комунікації та звукової експресивності .

Третю комунікаційну революцію знаменували перехід від стадії експериментів за дистанційною передачі зображення до регулярних телетрансляцій і подальше за цим перетворення телебачення на засіб масової інформації. По завершенні стадії становлення телебачення перетворюється в багатьох країнах світу (переважно індустріальних ) в основний засіб масової інформації , що має найчисленнішу аудиторію і що надає найбільш ефективний вплив - оскільки має широким діапазоном візуальних , акустичних і текстових ресурсів . Розвиток телемовлення породило кризові явища в періодичній пресі та радіо. Відбувалося пристосування преси та радіомовлення до умов конкуренції з телебаченням.

Нарешті , четверта комунікаційна революція , якісно перетворюючої сферу масових комунікацій , відбувається в останній чверті XX ст. у зв'язку з розвитком супутникових і кабельних телекомунікацій , а також створенням комп'ютерних мереж.

 

Нові комунікаційні можливості дозволяють передавати текстову , звукову та візуальну інформацію в режимі реального часу , забезпечуючи невластивий «традиційним» ЗМІ інтерактивний характер комунікації та можливість більш адресної доставки медійної інформації з урахуванням специфіки окремих аудиторних груп та індивідуальних запитів споживачів.

 

Інтерактивність мас-медіа. Властива новітнім комунікацій інтерактивність змінює сутність взаємин комунікаторів та одержувачів інформації. Особливо наочно демонструє це інтерактивне ТБ , впровадження якого почалося у Великобританії та інших країнах Заходу в середині 1990 -х. Телеглядач перетворюється з пасивного спостерігача на співучасника , співавтора розгортається телевізійного дійства

Народження мережевої журналістики . Інтернет , задуманий як нова технологія передачі інформації , швидко трансформувався в принципово нове явище (як це сталося свого часу з « бездротовим телеграфом » - радіо ) . Що почалося в 1990- і роки вибухоподібний розвиток «світової павутини » - глобальної мережі комп'ютерів , зв'язаних між собою за допомогою новітніх комунікаційних технологій - призвело до того , що вже до середини 1990- х мільйони людей отримали доступ до неймовірно великим мережевим інформаційних ресурсів. З середини 1990- х років у глобальній комп'ютерній мережі затверджується і російськомовне Інтернет-спільнота . На початку 2000 р. доступ до Мережі мали близько 200 млн. чол. по всьому світу , а в наступні шість років до них приєднаються ще 800 млн. чол.

Журналістика робить зростаючий вплив на долі людства , тому надзвичайно важливо , щоб її подальший розвиток відбувалося на принципах гуманізму , демократії , поваги та збереження культурного різноманіття народів світу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Станьте першим, хто оцінить розробку

Щоб залишити свій відгук, необхідно зареєструватись.

Дякуємо! Ми будемо тримати Вас в курсі!
doc
Пов’язані теми
Українська мова, Планування
Додано
14 січня
Переглядів
262
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку