"Караюсь, мучуся...але не каюсь"

Відділ освіти Червоноградської міської ради Львівської області

Гімназія імені родини Луговських

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

"Караюсь, мучуся… але не каюсь! "

(Літературно-музична композиція

про роки заслання Т.Г. Шевченка)

 

 

 

 

 

 

 

 

Автор: Денисюк Любов

Кіндратівна,

вчитель української мови та літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2023

 

У центрі сцени плакат "Караюсь, мучуся... але не каюсь!. " (Т.Г. Шевченко).

Збоку - плакат із зображенням Т. Шевченка-солдата і словами з вірша В. Баранова:

Тільки ж хочу, вкраїнці, спитати у вас нелукаво:

Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи?

Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?

Нижче - карта Російської імперії (поч. XIX ст. і виставка репродукцій картин Т.Шевченка періоду заслання.

Слова ведучих і поезій Т. Шевченка звучать на фоні музики Маріконе. Доноситься барабанний дріб, який поволі стихає.

1.     ведуча. Государь император высочайше повелеть соизволил: художника Шевченко за сочинение возмутительньїх и в высшей степени дерзких стихотворений, как одаренного крепким телосложением, определить рядовым в Оренбургский Отдельньїй корпус, с правом выслуги, поручив начальству иметь строжайшее наблюдение, дабы от него, ни под каким видом, не могло выходить возмутительньїх и пасквильньгх сочинений.
2.     ведучий. Цей вирок було виголошено у петербурзьких казематах уранці ЗО травня 1847 року, а 4 червня перед очима поета-арештанта уже пролітали мальовничі береги Волги... Візок гнали день і ніч, зупиняючись на поштових станціях лише для того, щоб змінити коней. Через сім днів засуджений прибув до Оренбурга. (На карті)

 

1.    ведуча. Прибувши пізно ввечері на місце заслання, Шевченко переспав ніч на голій підлозі в пакгаузі, а вранці його відвели у казарму. Днювальний показав на нарах його місце. З цього почався перший день солдатського десятиріччя...
2.    ведучий. Ім'я Шевченка... З ним були пов'язані надії людей різних національностей, а в Першу чергу українців, на своє соціальне і національне визволення. Воно, мов дзвін у часи лихоліть, било на сполох, будило народну самосвідомість. Своїм власним життям Шевченко подав приклад служіння своєму народові. Чекаючи вироку в Петербурзі, поет дбає не про себе, він думками - з Україною.

Мені однаково,;чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині -
Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими,
І, не оплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
1 все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій - не своїй землі.
1 не пом'яне батько з сином,
Не скаже синові: "Молись,
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись."
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні...
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять

Ох, неоднаково мені

"Мені однаково, чи буду..."

1 ведучий. Життя в Оренбурзі не було тихим та спокійним, не було відсталим і політичному розумінні. Оренбурзький край - місце заслання репресованих і "неблагонадійних". Тут ще раніше виникло таємне товариство декабристського напрямку. Тут Шевченко познайомився з братами Михайлом та Федором Лазаревськими. Вони та інші земляки випросили Шевченка себе на квартиру. Тут він прочитав напам'ять свої поеми "Сон", "Кавказ", проспівав кілька улюблених пісень.

Звучить одна з українських народних пісень ("Тяжко - важко в світі жити", "Ой зійди, зійди, зіронько", "Забіліли сніги", "Та нема в світі гірш нікому'')

1 ведуча. Катастрофа 5 квітня (арешт) і її важкі наслідки не змінили ні характеру, ні думок поведінки арештанта. Він лишився все таким же самовідданим, переконаним борцем. Особиста неволя і власні страждання не злякали, не погасили його полум'яного визвольного руху. Ще встигло як слід висохнути чорнило на царському нищівному вироку, а голос поета знову лунав, тисячі кілометрів від столиці, де недремне царське око пасе крамолу, заковану в кайдани. Виступати з такими бунтівними творами в поліцейському гніздовищі - то вчинок більш н ризикований.

1 ведучий. Друзі мали клопотатися, щоб для відбуття кари Шевченка залишили в Оренбурзі але поет не дозволив просити за себе, бо це принижувало його людську гідність. А тим часом штабі корпусу уже призначили "рядового" Шевченка у 5-й лінійний батальйон, розташований Орській кріпості. (На карті) До Орської фортеці, що знаходилася за 300 км від Оренбурга, поета повезли сім днів, тобто в шість разів повільніше, як із Петербурга до Уралу, Тепер, коли "ужасно опасный преступник" був уже в лабетах тюремного краю, потреби в поспіху не було.

На сцені -учень у формі солдата царської армії XIX ст., що виконує роль Т.Шевченка.

Мої перші враження від Орської фортеці переповнені безвихідним драматизмом. Орське укріплення знаходилося на Яшмовій горі, було обнесене земляним валом. Усередині розташовані казарми і зо два десятки приватних будиночків. Навкруг майже безводний степ, покраяний барханами і вкритий подекуди кущиками колючок. Дужий східний вітер часто дув по кілька дні. несучи клуби їдкої, задушливої куряви. Літо пекуче, восени й навесні - дощі й непроглядна: грязюка, взимку - морози й страшні бурани, які засипали снігом поселення. Суворий край! З важкий клімат цю напівпустелю місцеве населення назвало Яман-Кала, тобто погань-місто...

Немає гірше ,як в неволі

Про волю згадувать. А я

Про тебе, воленько моя,

Оце нагадую. Ніколи

Ти не здавалася мені

Такою гарно-молодою

І прехорошою такою

Так, як тепер на чужині,

Та ще й в неволі. Доле! Доле!

Моя ти співаная воле!

Хоч глянь на мене з-за Дніпра,

Хоч усміхнися...

І ти, моя єдиная,

Встаєш із-за моря,

З-за туману, слухняная

Рожевая зоре!

І ти, моя єдиная,

Ведеш за собою

Літа мої мрлодії,

І передо мною

Ніби море заступають

Широкії села

З вишневими садочками

І люде веселі...

Як обступлять тебе, доле,

Діточки-дівчата

И защебечуть по своєму

Доброму звичаю,

Може, й мене ненароком

Діточки згадають.

Може, яка і про мене

Скаже яке лихо.

Усміхнися, моє серце,

Тихесенько-тихо,

Щоб ніхто і не побачив...

Та й більше нічого.

А я, доленько, в неволі

Помолюся Богу.

"Г.З."

2 ведучий. Комендантом Орського укріплення був генерал-майор Дмитро Ісаєв, людина вже літня, лагідна і добра. Він дозволив Шевченкові жити не в казармі, а в приватному помешканні, відвідувати знайомих, бувати на вечорах у місцевої інтелігенції, всіляко полегшував йому солдатську службу. Та після смерті Ісаєва комендантом було призначено майора Мєшкова, і тоді для Шевченка настали тяжкі часи. Новий комендант демонстрував митцеві усю силу своєї влади. Перевівши в казарму, чіплявся до всіляких дрібниць, по кілька годин ганяв по плацу, вимагаючи відпрацьовувати різні рушничні прийоми, бігти, падати, лізти. І це в будь-яку пору року, за всякої погоди! Солдатська служба поетові не давалася - не для неї він був народжений, а тому часто мав усілякі стягнення.

Звучить пісня "Зацвіла в долині..."

1 ведуча. І спочити не мав де. У казармі стояв постійний галас, нестерпний сморід, важка задуха. Більшість солдатів ставилася з повагою до Тараса Григоровича, але були й такі, що крали в нього книжки і закладали в шинку. Він з крадіями не сперечався, лише питав, у якому шинку заставлено, - йшов і викупляв. Та особливою карою була заборона писати й малювати.

Мов за подушне, оступили

Оце мене на чужині

Нудьга і осінь. Боже милий,

Де ж заховатися мені?

Що діяти? Уже й гуляю

По цім Аралу і пишу.

Віршую нищечком, грішу,

Бог зна колишнії случаї

В душі своїй перебираю

Та списую; щоб та печаль

Не перлася, як той москаль,

В самотню душу. Лютий злодій

Впирається - таки, та й годі.

"Мов за подушне, оступили..."

2 ведуча. Таланти Шевченка в ці роки досягли найвищого творчого розквіту, адже це було саме тоді, коли він уже здобув освіту, оволодів мистецьким хистом і злітав усе вище і вище. Скільки він міг би за ці роки створити літературних і живописних шедеврів!

1 ведучий. Шевченкові вкоротили віку, але не зламали духу. Цареві Миколі: так і не вдалося зробити з нього солдата своєї загарбницької армії, перетворити в слухняне безмовне бидло. Коли минуло десять років муштри, Шевченко записав у своєму "Журналі":

Шевченко, "В незабутній день оголошення мені вироку я сказав собі, що з мене по зроблять солдата - так і не зробили.

Я не тільки глибоко, навіть поверхнево не вивчив жодного рушничного прийому. І це тішить моє самолюбство".

2 ведучий. Якщо з офіційним начальством Шевченко поводився нарочито стримано, тс зовсім іншим бував у стосунках з друзями і добрими знайомими. З багатьма із них він листувався Варварі Рєпніній, "доброму і єдиному другові своєму", він писав:

Шевченко. "Лихо діється зо мною, та не одно, а всі лиха упали на мою голову, одно те, ще нудьга і безнадія давить серце, а друге, нездужаю з того дня, як привезли мене в цей край, ревматизм, цингу перетерпів, слава Богу, а тепер очі і зуби так болять, що не знаю, де дітись".

1 ведуча. Змучений душею і тілом, б'ючись у тенетах неволі й нудьги, він не знав, куди подітись, де шукати рятунок, тоді звертався до свого вірного порадника - знаменитої "Захалявної книжечки". Шевченко бачив, що втрачається навіки його талант художника, а він його так пестив! В такому становищі хоч кого охопить відчай, а тим паче натуру з високорозвиненим відчуггям прекрасного. Бували хвилини, коли він опинявся на грані розпачу, коли серце надривалось в безвихідних потугах. Подібний настрій вилився у вірші, присвяченому переяславському лікарю Андрію Козачковському, на квартирі якого колись був створений безсмертний "Заповіт".

Давно те діялось. Ще в школі,

Таки в учителя - дяка,

Гарненько вкраду п'ятака -

Бо я було трохи не голе,

Таке убоге - та й куплю

Паперу аркуш. І зроблю

Маленьку книжечку. Хрестами

І візерунками з квітками

Кругом листочки обведу

Та й списую Сковороду

Або три царіє содари.

Та сам собі у бур'яні,

Щоб не почув хто, не побачив,

Виспівую та плачу.

І довелося знов мені

На старість з віршами ховатись,

Мережать книжечки, співати

І плакати у бур'яні.

і тяжко плакать. І не знаю,

За що мене Господь карає?...

Минають літа молодії,

Минула доля, а надія

В неволі знову за своє,

Зо мною знову лихо діє

І серцю жалю завдає.

А може, ще добро побачу?

А може, лихо переплачу?

Води Дніпрової нап'юсь,

На тебе, друже, подивлюсь.

І може, в тихій твоїй хаті

Я буду знову розмовляти

З тобою, друже мій, Боюсь!

Боюся сам себе спитати,

Чи се коли сподіється?

Чи, може, вже з неба

Подивлюсь на Україну,

Подивлюсь на тебе.

А іноді так буває,

Що й сльози не стане;

І благав би я о смерті...

Так ти, і Україна,

І Дніпро крутоберегий

І надія, брате,

Не даєте мені Бога

О смерті благати

"А.О. Козачковському"

1 ведучий. Доля на якийсь час змилосердилася над поетом-вигнанцем. У травні 1848р. Шевченко був зарахований художником в Аральську експедицію, яка тривала до жовтня 1849р. Клопотав про зарахування арештанта в експедицію губернатор Обручов - людина високоосвічена, ділова і принципова. Ці кілька місяців були найкращими за всі десять років існування поета на засланні. Очолював експедицію відомий мореплавець і географ Олексій Бутаков. Український народ з особливою вдячністю завжди шануватиме цього "Магеллана Аральського моря", адже він був одним з гуманних представників російського народу, що в найтяжчі часи невільницького поетового життя простягнув йому рятівну руку.

2 ведуча. Певний час Шевченко жив з Бутаковим в одній каюті па шхуні "Константин". Коли експедиція повернулася в Оренбург, Бутаков виклопотав довзіл залишити Шевченка в місті для остаточної обробки матеріалів. Завдяки впливу Бутакова життя Тараса Григоровича значно поліпшилось. Він мешкав на приватній квартирі, писав вірші, малював портрети знайомих, бував у домах місцевої аристократії па літературних читаннях, вечорах, святкових бенкетах, ходив у цивільному одязі. В цей час Шевченко створює більшість своїх живописних робіт, в яких малює аквареллю, олівцем види Аральського моря. (На стенді)

2 ведучий. В Оренбурзі Тарас Григорович близько зійшовся з польськими революціонерами.

Сценка № 1.

Так будем жить, людей любить,

Святого Господа хвалить!

Отак-то, ляше, друже-брате!

Неситії ксьондзи, магнати

Нас порізнили, розвели,

А ми б і досі так жили...

2 ведучий. Один з прапорщиків гарнізону, людина підла й жорстока, на прізвисько Ісайка, у червні 1850 року написав оренбурзькому генерал-губернатору донос про те, що Шевченко ходить у цивільному одязі, вільно листується із знайомими, пише вірші, малює. Під час обшуку нічого крамольного знайдено не було. Обручов розпорядився підозрюваного відпустити. Але не так відреагували на цю подію в Петербурзі. За особистим розпорядженням царя, поет повинен бути засланий у найвіддаленіше укріплення під суворий нагляд із забороною писати і малювати.

1 ведуча. Шевченка заарештовано вдруге, відправлено спочатку в Орськ. Понад півтора місяця, поки велося слідство, він перебував в одному казематі з колодниками та клеймованими каторжниками.

1 ведучий. На початку серпня 1850р. Тараса Григоровича заслано в Новопетрівський форт, що розташований на краю гористого півострова Мангишлак, який знаходиться на східному березі Каспію. (На карті)

3 одного боку - море, з другого - безводна піщано-кам'яниста пустеля, на якій зрідка
траплялися кущики полину, верблюжої колючки, солянки, покручені, майже безлисті деревця саксаулу. Клімат був такий нестерпний, що солдатські роти мінялися щороку, бо навіть молоді, здорові люди довше не витримували. А Шевченко, який через ревматизм уже мав гостру серцеву недостатність, пробув тут майже 7 років!

2 ведуча. Побутові умови були тяжчі, ніж в Орську. Казарми гірші, обмундирування
зношене, ковдри подрані, "подушек не полагалось", часто не вистачало харчів. Навіть дзеркала не було. Береги Каспію взимку замерзали, і зв'язок із зовнішнім світом на кілька місяців припинявся зовсім. Коли ж приходила пошта, Шевченко одержував від друзів з України та Петербурга книжки, збірники, журнали, тому дещо знав про новинки української та російської літератур.

Лунає пісня "Садок вишневий коло хати "

2 ведучий. Першим ротним командиром у Новопетрівському укріпленні був штабс-капітан Потапов - брутальний і жорстокий самодур. Він ретельно виконував царський наказ щодо солдата Шевченка. Щоденна багатогодинна муштра, дріб'язкові причепки ротного, погане харчування, постійна моральна пригніченість невпинно підточували здоров'я поета-страдника, але не зламали його духовно, не зменшили його жагу до творчості.

1 ведуча. Не раз порушував Тарас Григорович клопотання про дозвіл малювати, але завжди одержував відмову. У вільний час ішов у якийсь безлюдний куточок і малював на стіні або огорожі крейдою чи вуглиною різні краєвиди, записував нові вірші на клаптиках паперу. Іноді малював портрети солдатів і офіцерів, віддавав їх замовникам. З того, що було створено за 1850-1857 рр. в Новопетрівську, майже нічого не збереглося.

1 ведучий. Цар і його сатрапи не тільки скалічили життя великої людини, а й обікрали український народ, культуру всього людства. Заславши Шевченка в далекі глухі краї, ізолювали його від народу, цар сподівався, що за 10 років жорстокої солдатчини поетова муза втратить свою попередню силу і запал, а можливо, й зовсім замре. Проте цього не сталося. Талановита особистість без творення жити не може: її думка, поетична уява працюють постійно, навіть всупереч волі самої людини, бо така її духовна природа...

0 думи мої! о славо злая!

За тебе марно я в чужому краю

Караюсь, мучуся... але не каюсь!..

Люблю, як щиру, вірну дружину,
Як безталанную свою Вкраїну!
Роби що хочеш з темним зо мною,
Тілько не кидай, в пекло з тобою
Пошкандибаю 

2 ведуча. В околицях форту Шевченко виявив алебастр і глину, придатну для ліпки.
Оскільки цар не додумався "політичному злочинцеві" заборонити займатися скульптурою, Тарас Григорович взявся до виготовлення статуеток і скульптурних груп, які дарував своїм знайомим, навіть передавав до Петербурга. Оскільки арештант не мав змоги дотримуватися технології виготовлення скульптур, жоден з цих творів до нас не дійшов.

І небо невмите, і заспані хвилі;
І понад берегом геть-геть,

Неначе п'яний, очерет

Без вітру гнеться. Боже милий!

Чи довго буде ще мені

В оцій незамкнутій тюрмі,

Понад оцим нікчемним морем

Нудити світом? Не говорить,

Мовчить і гнеться, мов жива,

В степу пожовклая трава;

Не хоче правдоньки сказать,

А більше ні в кого спитать.

"І небо невмите, і заспані хвилі..."

2 ведучий. Недалеко від форту знаходилося стійбище казахів. Жили вони надзвичайно вбого. Пошарпані юрти погано захищали від холоду й спеки, посіви проса й кукурудзи давали мізерні врожаї, (рідко яка сім'я мала козу Тарас Григорович нерідко бував у стійбищі, мав багато друзів серед казахів, малював їх портрети та побутові сценки. Слава про акина Терезі, як називали йо: кочівники, поширилася по всьому степу. Про нього складалися легенди, пісні. З особливо любов'ю поет ставився до казахських дітей.

Думи мої, думи мої,

Ви мої єдині,

Не кидайте хоч ви мене

При лихій годині.

Прилітайте, сизокрилі

Мої голуб'ята,

Із-за Дніпра широкого

У степ погуляти

З киргизами убогими.

Вони вже убогі,

Уже голі... Та на волі

Ще моляться Богу.

Прилітайте ж, мої любі,

Тихими речами

Привітаю вас, як діток,

І заплачу з вами.

"Думи мої, думи мої, ви мої єдині..."

1.     ведуча. З ініціативи Шевченка й за його безпосередньою участю з солдатів та офіцері форту було організовано драматичний гурток і хор. Новий комендант Маєвський. що ставився д поета з великою прихильністю, якось сказав йому:
2.     ведучий. "Щедро тебе, Тарасе Григоровичу, обдарував Бог: ти і поет, і живописець, скульптор та ще й, виявляється, і актор... Шкода, голубе мій, одного: що не обдарував Він тебе щастям".

1.   ведучий. (На карті) У 1851 році з кінця травня до початку вересня Шевченко брав участь ; геологічній експедиції в гори Каратау, де сподівалися знайти кам'яне вугілля. Це був найплідніший після Аральської експедиції період живописної творчості Тараса Григоровича. Тут він зроби кілька десятків малюнків сепією, більшість яких дійшла до нас.
2.   ведуча. У 1853 році комендантом Новопетрівського укріплення став І. Усков, який походи] з роду запорізьких козаків. Усков зробив цілий ряд послаблень ,які істотно полегшували долю поета-вигнанця. Тарас Григорович часто бував у домі Ускових, малював портрети його дружини і дочок, вчив їх грамоти. На ім'я Ускова для Шевченка надходила кореспонденція.

2 ведучий. Недалеко від укріплення солдати посадили сад, в якому були дерев'яний будиночок, дві альтанки. Одну з них відведено для відпочинку Тараса Григоровича. Там вії написав повісті російською мовою. Усков клопотався перед начальством, щоб Шевченкові булс надано звання унтер-офіцера, на що одержано категоричну відмову Миколи І.

1 ведуча. Мав Тарас Григорович і невеличкий город, на якому вирощував різні овочі. Якось, ідучи дорогою, він підняв свіжозрізану вербову гілку й уткнув у землю на своєму городі. Гілка проросла і через певний час перетворилася на могутнє дерево, яке прожило понад сто років.

Хіба самому написать

Таки посланіє до себе Та все дочиста розказать, Усе, що треба, що й не треба. А то не діждешся його, Того писанія святого, Святої правди ні од кого, Та й ждать не маю од кого, Бо вже б, здавалося, пора: Либонь, уже десяте літо, Як людям дав я "Кобзаря", А їм неначе рот зашито, Ніхто й не гавкне, не лайне, Неначе й-не було мене. Не похвали собі, громадо! — Без неї, може, обійдусь,— А ради жду собі, поради! Та, мабуть, в яму перейду Із москалів, а не діждусь! Мені, було, аж серце мліло,— Мій боже милий! як хотілось, Щоб хто-небудь мені сказав Хоч слово мудре; щоб я знав, Для кого я пишу? для чого?

За що я Вкраїну люблю? Чи варт вона огня святого? Бо хоч зостаріюсь затого, А ще не знаю, що роблю. Пишу собі, щоб не міняти Часа святого так на так,

Та іноді старий козак

Верзеться грішному, усатий,

З своєю волею мені на

Чорнім вороні-коні!

А більш нічого я не знаю,

Хоч я за це і пропадаю

Тепер в далекій стороні.

Чи доля так оце зробила?

Чи мати Богу не молилась,

Як понесла мене? Що я —

Неначе лютая змія

Розтоптана в степу здихає,

Захода сонця дожидає.

Отак-то я тепер терплю

Та смерть із степу виглядаю,

А за що, єй-богу, не знаю!

А все-таки її люблю,

Мою Україну широку,

Хоч я по їй і одинокий

(Бо, бачте, пари не знайшов)

Аж до погибелі дійшов.

1 ведучий. Скільки не клопоталися друзі Шевченка про помилування його, їм скрізь

відмовляли, бо сам  Микола І бачив у ньому особистого ворога. З нагоди вступу на престол

Олександра II була оголошена амністія політичним засудженим, але прізвище Шевченка зі списку викреслив сам цар, так як не міг йому пробачити сатиричного зображення імператорських осіб у поемі "Сон". Проте передові громадські діячі, зокрема президент Академії мистецтв Федір Толстой та його дружина, не припиняли клопотання і нарешті добилися успіху.

1 ведуча. Про радісну звістку повідомив поета на початку травня Лазаревський, який тоді проживав у Петербурзі. Проте офіційне розпорядження затрималося ще майже на три місяці.

Сценка № 2.

Дійові особи: Шевченко, Усков, Наталія Іракліївна - донька Ускова.

(Шевченко сидить, на шум б передпокої встає. Вбігає Наталя)

Наталія Іракліївна: Ох, Горичу!

Шевченко: Та годі вам, Наталіє Іракліївно...

2 ведучий. Довгі місяці добиратиметься поет до Петербурга через Астрахань, Нижній
Новгород, Москву... (На карті) Ще довше він добиратиметься до Києва, Кирилівки, до України...
Це буде пізніше, а зараз у рибальському човні нескорений поет вийшов у море, назустріч своїй
долі...

Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п'яного дяка в науку.
"Учися, серденько, колись
З нас будуть люде",— ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люде? Та дарма!
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; унас нема
Зерна неправди за собою.
Ходімо ж, доленько моя!
Мій друже вбогий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава,
А слава — заповідь моя.

Спочатку притишено, а потім голосніше звучить мелодія "Як умру, то поховайте..."
Всі встають.