«Кассандра». Етичні, психологічні переживання особистості у час вибору – наскрізна ідея драми. Елементи автобіографізму у творі. Художні засоби для розкриття внутрішніх пе

Леся Українка Восьме квітня. Дистанційне навчання«Кассандра». Етичні, психологічні переживання особистості у час вибору – наскрізна ідея драми. Елементи автобіографізму у творі. Художні засоби для розкриття внутрішніх переживань і сумнівів головної героїні

Сподіваюся, що ви вже зрозуміли, наскільки трагічним є складний образ героїні «Кассандри». Сьогодні ми спробуємо зрозуміти, що трагедія не тільки у подіях, які доводять до загибелі героїв. Коли ми читаємо текст твору, стежимо за перебігом настроїв героїв, насолоджуємося художнім словом, то рідко аналізуємо причини його досконалості, не звертаємо уваги на художні засоби, які допомагають авторові її досягти. Але сьогодні ми почнемо урок саме з аналізу художніх засобів, які письменниця використала для розкриття внутрішніх переживань і сумнівів головної героїні. Що ж саме надає такого трагедійного звучання образу Кассандри?

Вплив громадсько-політичного життя і філософських процесів кінця ХІХ — початку ХХ ст. на вибір проблематики твору і характеристику образів

безперечно філософський твір, в якому відчуваються ідеї популярних у кінці ХІХ — на початку ХХ ст. філософських течій — інтуїтивізму і прагматизму, корені яких Леся Українка бачила в античній філософії і художній літературі. Цим, зокрема, пояснюється звернення до образу античної міфології. Письменниця вносить у поему свій погляд на проблеми історичної долі України та сучасної політичної боротьби, свою громадянську позицію: вона розвінчує бездіяльність і пасивне споглядання, прагматизм, викриває зрадників народу і батьківщини, хоча у сюжеті трагедії немає ситуацій і сцен, які б безпосередньо випливали з сучасного Лесі Українці громадсько-політичного життя.«Касандра» —

У листі поетеси до Ольги Кобилянської від 27.03.1903 р. з Сан-Ремо Леся Українка писала про Кассандру, в образі якої здобули критичне художнє втілення принципи інтуїтивізму: «...вона все провидить, вона все знає, але не холодним знанням філософа, тільки інтуїцією людини, що все спостерігає несвідомо і безпосередньо..., не розумом, а почуттям». Отже, у цьому образі Леся Українка показала обмеженість і безсилість інтуїтивних поглядів на життєві події.

Довідка. Прагматизм — доктрина або, скоріше, світогляд, що ставить усе знання і правду у пряме відношення до життя та дії; прагматизм судить про значення ідей, суджень, гіпотез, теорій і систем відповідно до їхньої здатності задовольнити людські потреби та інтереси у соціальний спосіб. Прагматик — послідовник, прихильник прагматизму як філософської системи. У побутовому сенсі це людина, яка все робить тільки з точки зору доцільності, вигоди та якій не притаманні бездумні витівки.Інтуїтивізм — філософський напрям, що ґрунтується на розумінні інтуїції як способу розвитку біологічного життя, прагне подолати обмеженість механістичного тлумачення світу та логіко-дискурсивного пізнання.

Читацький досвід Лесі Українки. В основі «Кассандри» лежать особисті почуття й переживання поетеси, її власний досвід читача. Той факт, що письменниці вдалося створити оригінальний образ Касандри, свідчить про те, що їй гарно знайомі твори Гомера, Есхіла та Евріпіда, Вергілія, Ф. Шиллера, В. Шекспіра, Я. Полонського, в яких діючою особою є Кассандра.

Конфлікти з родиною та оточенням через політичні погляди.

Звернення Лесі Українки до образу Кассандри пов'язано також зі становищем письменниці у родині. У листі до М. Павлика у квітні 1903 року вона писала: «Взагалі сей рік для мене критичний, я знову стою на роздоріжжі, як колись у дня першої молодості, багато приходиться рішати, міркувати і влагоджувати єдино власною думкою і силою, часто не тільки без жодної помочі, але й ще при чималій опозиції з боку тих, хто, що, здавалось би, не повинні бути в такій опозиції». Дійсно, поетесі доводилося вступати в суперечки з матір'ю, яка не підтримувала марксистські ідеї, неприхильно ставилася до соціал-демократичного оточення доньки. Письменниця часто вступала у гострі суперечки з галицькими соціал-демократами за методи і етику партійної боротьби. Леся бачила, що її твори не завжди знаходили відгук серед української інтелігенції, яка обмежувала завдання літератури лише потребами села.

Сумніви письменниці щодо її громадського покликання і дієвості словавиникають у період з 1902 по 1904 роки. Бажання стати борцем за визволення народу вступає в конфлікт зі станом здоров'я, бажання жити і боротися на рідній землі — з необхідністю лікування за кордоном. Інколи Леся Українка ладна була забути про свій поетичний дар і віддатися професійній революційній діяльності. Але друзі переконали письменницю, що її зброя — слово.

Із того, що ми почули, можна вже зробити висновок, що поема «Кассандра» створювалася поетесою у психологічному стані, подібному до стану Кассандри — у суперечностях, у спорах з власним «Я», переживаннях, пов'язаних з вибором і життєвого шляху, і громадської позиції, у суперечках з близькою людиною. Недарма наскрізною ідеєю драми стали етичні, психологічні переживання особистості у час вибору. Ми проаналізуємо декілька епізодів твору, щоб довести наявність у ньому автобіографічних елементів і прослідкувати за переживаннями героїні під час вибору.

Кассандра. У чому трагізм становища Кассандри? Кассандра говорить правду, але ніхто їй не вірить. Вона пророкує трагедії: загибель Трої, руїну дому Пріама тощо, і за це її ненавидять. Вона каже правду, але не таку, яку хочеться чути людям. Вони думають, що Кассандра сама притягує нещастя. Трагедія віщунки в тому, що вона вже й сама боїться свого дару і сумнівається, бо не впевнена, чи її пророцтва залежать від подій, чи навпаки. Отже, страшнішими за все є її власні сумніви.

Ідейним супротивником Кассандри був Гелен — другий її брат, віщун і жрець. Це — носій ідеї прагматизму. У розділах VI і VII відбувається ідейний поєдинок між справжньою пророчицею Кассандрою і лицеміром, прагматиком Геленом. Для Гелена не існує філософських категорій правди й істини, яких постійно дошукується Кассандра. Він проголошує свої судження залежно від обставин і потреб: «Що правда? Що неправда? Ту брехню, що справдиться, всі правдою звуть». Гелен бореться з правдою, якщо вона не несе йому користі, суперечить його прагненням. Корисність — основний критерій істини з погляду прагматизму. Тому Гелен тільки віщує. Коли Кассандра запитує: «Як же ти віщуєш? Що кажеш людям?» Гелен відповідає: «Те, що треба, сестро, те, що корисно, або що почесно». Такий основний принцип прагматизму.

Нема Кассандрі зброї! Тільки слово. Та й те в зневазі, у погорді людській. О, знали ви, боги, чим покарати!Пророчий дар дали безсилій жінці!Якби могла я збройною рукою. Все доказати, що казати мушу,Не та була б ціна й повага слову,Проклятому від заздрісних богів......І як я смію їм казать: борітесь,Коли сама для боротьби як жертва?Трагедія Кассандри у тому, що її зброя — слово — не працює. Вона змушена бути лише свідком і пасивною жертвою подій. Це і є однією з найвагоміших причин її сумнівів і вагань.

- Хто такий Сінон?- Чого вимагають від Кассандри брати?- Як брати пояснюють вибір Кассандри у якості ката для Сінона?- У чому вони її звинувачують?- Чому Кассандра втрачає свідомість під кінець розмови із Сіноном?- Чи можна вважати це моральною слабкістю віщунки?«Мікрофон»

 Хіона Автоліка і Гермес Коли греки вдали, що покидають облогу Трої та відпливли, Сінон лишився на березі, щоб дати їм сигнал до повернення, запаливши вогнище. Коли його, як і було задумано, схопили троянці, Сінон вигадав, що Одіссей намагався вбити його за те, що він знає таємницю вбивства Паламеда. Сінон — онук сина Гермеса й Хіони Автоліка, а через нього родич Одіссея, учасник Троянської війни. За післягомерівським переказом, Сінон обманом і красномовством переконав троянців ввезти Троянського коня за мури, що призвело до захоплення Трої.https://www.wikiwand.com/uk/Сінон

Греки втомилися від війни і тільки відсутність попутного вітру не давала це здійснити. Аполлон порадив їм принести людську жертву, вибір якої Одіссей поклав на Калхаса. Насправді Одіссей підкупив його і той вказав на Сінона. Коли греки відпливли, лишивши закутого у колодки Сінона на березі, йому вдалося втекти і потрапити в руки троянців. Повіривши в це, цар Трої Пріам став розпитувати, навіщо греки лишили попід стінами міста дерев'яного коня.

Сінон пояснив, що греки втратили підтримку богині Афіни після того, як Одіссей і Діомед викрали Палладій з її храму. Калхас порадив Агамемнону відплисти додому і зібрати в Греції нове військо, а коня залишити в дар Афіні як відшкодування. На додачу він сказав, що є пророцтво Калхаса, за яким, коли троянці знехтують даром, Афіна знищить їх. Проте якщо кінь опиниться в Трої, жителям міста вдасться об'єднати всі сили Азії, вторгнутися в Грецію і підкорити Мікени. Тому-то коня і зробили більшим, ніж брами Трої. Зраділі троянці розібрали частину стін і ввезли коня за мури, після чого почали урочистості. Вночі, коли троянці натомилися від святкувань і заснули, Сінон вибрався з міста і запалив сигнальний вогонь на могилі Ахілла, а дружній троянець  Антенор став розмахувати смолоскипом. Греки на кораблях за цим сигналом вирушили до Трої, а ті, що були всередині Троянського коня, вийшли назовні, перебили охорону та відчинили браму.

Блукав мов непритомний, сльози ливі, руки ламлючи, слова безладнівикрикував. Ми зайняли його,пізнавши елліна з одежі й мови. Тепер між нами розділилась думка:одні говорять одпустить його,—він тим покинутий, що божевільний,і, певне, він не зробить зла нікому,а другі кажуть: се розвідач хитрий,убить його, щоб не було біди. Деїфоб з юрбою озброєних веде зв'язаного елліна до Кассандри й Гелена. Сюди його, сюди! Нехай розсудятьтроянські прозорливці сюю справуі скажуть нам, що маємо робитиз оцим чужинцем. Брате, й ти, Кассандро,послухайте і зважте. Ми засталисього чужинця край коня на полі. Проаналізуймо епізод

Поки Деїфоб говорить, надходять люди, чоловіки й жінки, хто з поля від Скайської брами, хто з будинків від міста, і збираються в гурт. Голоси з гурту Убить! убить!Один голос За віщо?Другий голос Так, для помсти. Третій голос Для остороги. Четвертий голос Покарає Зевс за кров невинну. Деїфоб (дужим голосом)Замовчіть, троянці!Не вам належить суд. Скажи, Гелене,убить його чи визволити радиш?Гелен. Ні те, ні друге. Марне убиватинемає честі нам, та й небезпечно,бо як дізнаються про те ахейці,що елліна убито без вини,то знову можуть розпочати чваруна довгі роки. Тільки ж і пуститинепевного чужинця — необачно. Нехай собі живе, але у путах,під пильною сторожею. Сінон (полонений еллін)Ой, царю,чи віщий прозорливцю! Я не знаю,як маю величать мого владаря... Але я бачу розум боговитийу тебе на чолі. Збагни ж, премудрий,ти душу елліна. Я сам з Еллади. Еллада — се ж колиска споконвічнасвятої волі. Правний син Елладибез рідної стихії жить не може,а хоч би й міг — не хоче.

Кассандра. Ти сим словомна смерть почесну в Трої заслужив. Гелен. Чого на смерть? Пусти його на волю,коли нема вини на ньому. Кассандра. Брате,що єсть вина? Хіба гієна винна,що смертю й розпадом живитись мусить?Деїфоб. Хіба ти знаєш заміри чужинця,що так його рівняєш до гієни?Коли ти знаєш, то скажи виразно,що саме він замислив нам на згубу. Кассандра. Не знаю я нічого, тільки бачукривий гієни погляд, тільки чуюпроникливий хижацький голос...(В раптовій нестямі).

Ой!Гієни бродять по руїнах Троїі лижуть кров іще живу... гарячу...обнюхують ще не застиглі трупиі радо скиглять...(Стогнучи, закриває обличчя руками). Люди стоять у важкій мовчанці, далі починають перешіптуватись. Сінон тривожно оглядається на всі боки.

Деїфоб(бере Кассандру за руку і потрясає. Стиха)Сестро, спам'ятайся!Доволі слів тих темних і страшних,що придавили люд, мов димна хмара. Коли гієну бачиш в сім чужинці,ну, що ж, убий його, ми не бороним. Гелен (подає їй жертовний меч)Ось маєш меч!Кассандра(збентежена)Ні, браття, я не вміюмечем владати. Гелен. Жриця мусить вмітив потребі всяку жертву заколотирукою власною. Кассандра. Хіба се жертва?Гелен. Се жертва прозорливості твоїй. Кассандра. Чому ж ти сам сю жертву не заколеш?

Гелен. Сліпий наосліп лити кров не хоче. Нехай твоє видюще око правитьрукою певною. Єдине серценехай наказує руці й очам. Деїфоб. Хай буде так. Нехай хоч раз Кассандране скаржиться на людську неймовірність. Коли не винен еллін, хай за кровспокутує Кассандра перед Зевсом,а людський суд мовчатиме тепер,за сеє ручить старший син Пріама. Гелен вкладає меч в руку Кассандрі. Кассандра мовчки бере меч. На знак Деїфобовий Сінона підводять ближче.

Сінон(простягає до Кассандри зв'язані руки і падає на коліна)Пророчице!.. Ох, як благати маюнегідний я пречистую тебе?Чужі тобі дрібні діла людськії,ти, богорівна, дивишся як Мойрана болі серця смертного, слабкого... Ще, може, горе кревної родинитобі, як і богам, святе здається,та я, нещасний, без родини в світі,я сирота, без матері, без батька,—признатись мушу, ти ж бо всевидюща...Єдину тільки маю наречену,вона мене кохає... О, я тямлю,для твого слуху сі слова — марниця... Коли б ти знала... Ох, коли б ти знала,як рветься серце з тяжкої розлукиі як душа вмирає від тривоги!.. Серед троянок рух, зітхання, декотрі втирають сльози.

Кассандра(хоче запанувати над власним зрушенням)Встань, елліне, і говори спокійно. Сінон (встав)Пробач мені, але про се спокійноуста мої не можуть говорити...прости, вони тремтять...(Закриває лице плащем і замовкає. Згодом одкривається і провадить далі). Чом я, бездольний,моєї Левкотеї не послухав?Тож так вона мене тоді благала,як я тепер тебе благаю ревне."Ох, не вбивай мене! — вона взивала,—згляньсь на мої весняні молодощі!"Та я стояв, мов скеля, і дививсяна чорний корабель, на темні хвилі.І крикнула до моря Левкотея:"Ой море, море! Ти жива розлуко!"[ безліч раз оті слова безумні,ридаючи, нещасна промовляла...І я їх чув, аж поки зашумілинавколо мене темні, чорні води...

(Береться за еолову і тихим, немов далеким голосом квилить-промовляє)."Ой море, море! Ти жива розлуко!"... Кассандра (стурбована)Тебе лишили вмисне?Сінон (покірно)Так, царівно. Кассандра. Навіщо?Сінон. Ох, царівно, я не знаю!Мене лишили сонного. Прокинувсь —аж серед поля я, один як палець. Либонь, давно ще мав на мене гнівпотужний Діомед, що я прилюднобезжалісним назвав його Харономв той час, як він, а з ним ще наших двоє,розвідача троянського вбивали. Кассандра(напружено)Коли?

Сінон. Давно, пророчице, тоді ще. Пелід наш був живий. Та пам'ятливийу гніві Діомед,— його вразило,що я насмів обороняти бранця,його рукою взятого на смерть. Але ж мені так жаль було троянця. Такий був молоденький і вродливий,так жалісно благав про милосердя... Ой горе! Так і я тепер благаю,та нікому за мене заступитисьхоч би єдиним словом... Всі мовчать... Смерть неминуча... Нащо ж протягатиостатні сі хвилини під мечем?!(Раптом падає на коліна і нахиляє голову). Спусти свій меч на мене, невблаганна!Кассандра. Гелене, я не певна, може, справдіне винен цей чужинець? Як гадаєш?Гелен. Я, сестро, не вгадаю без пташок.

Деїфоб. А я дивуюся з твого вагання. Адже могла колись ти ціле військолюдей невинних одіслать на стратуєдиним словом,— і не жаль було. Так що ж тобі якийсь один чужинець?Невже він ласку заслужив у тебезаступництвом єдиним за троянцяєдиного? Адже лідійське військобажало врятувати цілу Троюі то від тебе ласки не зазнало. Кассандра(з розпучливим поривом здіймав вгору меч над Сіноном, але рука їй затремтіла, і вона повагом спускає меч, не зачепивши Сінона)Ти одібрав мені остатню силутим спогадом... Пролита марне кроввзиває до богів супроти мене... Багряна хмара насува на очі,на розум мій... Ох, непрозора хмара!(Меч випадає їй з рук).

Рука моя зов'яла... серце всохло...тьма... тьма...(Хитається і падає на руки Геленові). Гелен. Вона зомліла! Поможіте,троянки-сестри!Троянки несуть Кассандру в глибину храму. Гелен(до Сінона)Елліне, ти вільний,бо не хотять боги твоєї смерті.

Кассандра збентежена, хоче запанувати над власним зрушенням, стурбована, говорить напружено, з розпучливим поривом здіймав вгору меч над Сіноном, але рука їй затремтіла, і вона повагом спускає меч, не зачепивши Сінона, меч випадає їй з рук, хитається і падає на руки Геленові.- Як би діяли на її місці ви?- Як ви гадаєте, вміння передбачати майбутнє — нагорода чи покарання?

Мова символів? Творчий метод Лесі Українки?Художня мова Лесі Українки наскрізь символічна. Така закодована мова поетичного тексту потребує уважного і всебічного вивчення. Вся її творчість насичена барвами та відтінками. Серед усього цього багатства палітри домінує декілька кольорів: червоний, чорний, золотий, білий. Колір у художньому творі, як відомо, існує не лише для позначення певної реальності, а й несе певне естетичне значення, вказує на сутність певного явища.

Для творчого стилю поетеси характерне поєднання кольорів. Навіть перехід від одного кольору в інший (наприклад, червона кров перетворюється в чорну), кольори ідуть паралельно (червоний із чорним, червоний із білим). Насиченість кольором творів Лесі Українки дуже велика, їх семантика дуже різноманітна, має безліч смислових відтінків. Насиченість її творів кольором, особливо червоним, свідчить про їх глибоку емоційність, поетичний код, який можна розшифрувати тільки при уважному прочитанні кожного рядка. Все це свідчить, що Леся Українка чудово володіла кольоровою символікою.

О. Ф. Лосєв бачив сутність символу у тому, що він, на відміну від метафори, може викликати у читача довгий ряд асоціацій, тоді як метафора є самодостатньою для її розуміння. Тому колір, з'являючись поряд із конкретним образом, органічно вливається в нього, семантично доповнює його. Якщо ж цей образ символічний, то і колір набуває символічної семантики. При цьому один і той же колір в різних письменників, навіть в різних творах одного й того самого письменника може мати різне символічне значення. Червоний колір має особливо багато символічних значень. В Енциклопедії символів червоний колір означає пристрасть та нестримну енергію, це символ боротьби, ризику, руху вперед. Дуже часто червоний колір символізує радість, щастя, любов, особливо в жанрі народної пісні. Символіка кольору в творах Лесі Українки не є сталою, вона постійно змінюється, набуває нових семантичних відтінків, революціонізує. Навіть в одному і тому самому творі колір може символізувати різні поняття,інколи протилежні. Червоний колір в творах Лесі Українки часто виступає означенням до різних предметів і явищ дійсності, він набуває різних відтінків: багряний, пурпуровий, кривавий, огнистий та інші. Ло́сєв Олексі́й Фе́дорович, у чернецтві Андронік ( 10 (22) вересня 1893 — 24 травня, 1988) філософ і філолог, проесор, доктор філологічних наук

Кожен із цих кольорів несе своє закодоване значення. Червоні барви створюють своєрідне обрамлення драматичної поеми. Перша картина відкривається сценою, де Гелена пряде пурпурову вовну. Нитка, що точиться з-під її рук, пронизує наскрізь канву трагедії і закінчується пурпуровою доріжкою, що встеляє вхід до палацу царя Агамемнона. У першій картині в розмові з Геленою Кассандра згадує її червоновзуту ногу, яка, ступивши на землю Трої, смертельно ранила її. Як кров з цієї «червона нитка все точиться, все точиться…»

Вдруге червоний колір появляється у вбранні Поліксени, молодшої сестри Кассандри. Вона має в косах червоні стрічки й червоні квітки як вияв очікуваного щастя і радості, адже вона збирається вийти заміж за Ахіллеса. В розмові з Андромахою, дружиною Гектора, Кассандра бачить цей можливий шлюб Поліксени з Ахіллесом червоним від крові троянських мужів. У картині на брамі, де Кассандра з Поліксеною слідкують за вилазкою Долона у ворожий табір, червоний колір з'являється несподівано.

Як бачимо, Леся Українка по-новому підходить до кольорової символіки. Червоний колір, що в інших авторів знаменує життя, рух вперед, надію, тут позначає цілком протилежне поняття. У цьому зв'язку червоний головний убір юної Поліксени теж можна розглядати як трагічний передвісник долі. Молода дівчина не здогадується про майбутнє, але його добре бачить сестра Кассандра. Тому для неї червоні квіти і стрічки не є символом радості і щастя. «Ні, Поліксено, я тобі не заздрю!» - говорить вона сестрі. В тій картині, яку бачить головна героїня, майбутній шлюб Поліксени з Ахіллесом, бачиться їй «червоним від крові троянських мужів». Вино, яке жерці готують на весілля, теж має червоне забарвлення. Згідно з традиційною символікою, воно означає «радість життя, родючість». В драматичній поемі поетеса споріднює його з червоним кольором крові і тим самим дає негативну настанову на смерть: Живі вино готують на весілля, Мерці волають: «Крові дайте, крові!»Таким чином, червоне вино стає символом не початку нового життя, а його кінця.

Чорне небо ночі починає червоніти,здається, що десь пожежа. Проте це червоне світло іде від повного місяця, який зійшов над землею. Після цього червоний колір на деякий час зникає з поля зору, щоб появитися багряною хмарою перед очима Кассандри. Це кульмінація трагедії. Кассандра мусить вирішити долю Сінона, полоненого грека. Вона чудово розуміє, що його смерть буде помстою за пролиту кров її нареченого, і це продовжить нескінченний ланцюг зла. Знову насуваються важкі криваві хмари.

Символічний образ червоного місяця появляється як один з найтрагічніших моментів для Кассандри, коли гине її наречений. Таке незвичне художнє означення для місяця вказує на те, що це теж умовний знак - віщий символ долі. Забарвлене червоне небо разом з пораненою Геленою троянською землею, що стікає кров'ю, та багряною морською хвилею створює апокаліптичну картину, яка говорить лише одне: доля Трої вже визначена. Це фон не зникає вже до кінця дії. Він заповнює весь простір, проникає в свідомість, багряною непрозорою хмарою насувається на очі Кассандри, символізуючи невідворотність долі.

…Пролита марне кров. Волає до богів супроти мене. Багряна хмара насува на очі,На розум мій… Цей смертельний багряний колір виступає протилежністю барвистій і вишиваній одежі Паріса. В ній теж домінують червоні барви. Авторка підкреслює його червоний фрігійський шличок з трояндовим вінком навколо. Цей колір звучить явно в дисонансі з трагічними подіями, що ось-ось наступлять. Ще мить - і червоний колір починає заповнювати весь простір. Фінальні сцени твору, що показують загибель Трої, відбуваються на фоні червоного зарева пожежі.

Кассандра, дивлячись на язики полум'я, що охопило царський палац, в нестямі вигукує: Сюди,сюди отих квіток огнистих!Гранати зацвіли! Весільний час!

Епілог драматичної поеми відбувається в Елладі, в домі арагоського царя Агамемнона. Центральним об'єктом сцени є пурпурова доріжка, що веде від брами до дверей палацу. Саме на цю стежку ступає цар Агамемнон зі своєю бранкою Кассандрою, повернувшись з війни. Для нього пурпурова доріжка — це знак почесті, але Кассандра бачить в ній кривавий шлях, який закінчиться смертю. І Кассандра обирає саме його. Таким чином, ми бачимо, що червоний колір вплітається в усі головні події драматичної поеми. Він створює особливе обрамлення твору, зафарбовує фон, на тлі якого відбуваються трагічні події.

Художня мова драматичної поеми не раз поставала у колі зору дослідників художнього слова. На зміну традиційним тлумаченням символів приходили сучасні, нетрадиційні. Стає зрозуміло, що кожне нове вивчення твору дає шанс розкрити ще якусь нову таємницю, розшифрувати код, яким геніальна поетеса через століття звертається до сьогоднішнього читача. У драматичній поемі Лесі Українки немає нічого випадкового. Символіка входить в систему закодованої мови поетичного тексту. Ця мова неоднозначна, тобто, із кожним новим прочитанням твору нам відкривається щось нове і незвідане.

Таким же символом є її червона сандалія - провісником майбутніх нещасть. Червона нитка, яку пряде Гелена, провіщає смерть, страждання і ріки крові.«Червоновзута» нога, ніби гострий кинджал, пройшла до серця Трої, завдавши їй смертельної рани. Недаремно пророчиця Кассандра, побачивши Гелену і Паріса, крикнула: «Кров і смерть!» Далі в поемі йде вражаючий опис видіння, яке забарвлене в червоний колір: «Мчить Арест неситий. На поводі Кіпрідинім, як огирв палу жаги. Готуйте гетакомбу!» -Волала я і бачила: на морівже чорні кораблі багряну хвилюстернами різали, вітрила рвали…Багряна хвиля - моторошний віщий знак неминучої загибелі. Які ж символи і знаки несе в собі червоний колір?

В. Саєнко та І. Пономаренко в статті про «Кассандру» так деталізують символіку кольору в тексті. Червона і чорна барва тут протиставлені як кольори, відповідно смерті та життя. Червоний тут символізує, всупереч традиційному трактуванню, смерть. «Червона барва служить композиційним обрамленням твору, - пишуть дослідники, - робить внутрішній розмір тексту замкненим і самодостатнім. Тому-то пурпурова вовна Гелени встеляє стежку до брами в домі арагоського царя Агамемнона. Виходячи з цієї особливості функціонування барв, зокрема ролі червоного кольору, сюжет набуває циклічності, бо епілог твору повертає до початку. Червоний колір - це кільцевий візерунок, який органічно вплетений у складний орнамент художньої структури твору». Повертаючись до початку твору, ми звертаємо увагу на прядку, на якій Гелена тче свою пурпурову вовну. Як відомо, прядка символізує долю.

Поява Паріса в барвистому образі червоним фрігійським шличком на голові, як уже говорилося вище, звучить різким дисонансом на цьому мертовному тлі. На перший погляд, цей червоний убір здається символом легковажності, безтурботності. Він як смертельна іронія долі для людини, яка не усвідомлює свого майбутнього. Проте, якщо вийти за хронологічні рамки поеми, можна помітити, що червоний шличок несе ще одне смислове навантаження. Із давньогрецького міфу ми знаємо, що Паріс повернувся в Трою вже дорослим, після того, як батько залишив його немовлям на ласку хижих звірів.

Як зауважує В. Агеєва, Паріс повертається додому месником, хоча, можливо, несвідомим. Тому його грайливий червоний шличок теж є провісником долі і виконує ту ж саму роль, що і червона сандалія його обраниці. Це та іскра, від якої запалає Троя. Як уже говорила раніше, драматична поема закінчується епілогом, який переносить нас у дім арагоського царя. Цариця Клітемнестра готується до приїзду свого чоловіка, встеляючи дорогу до палацу пурпуровою тканиною. Із розмови дійових осіб ми уже здогадується про страшну розв'язку. Про це знає і Кассандра, що появляється разом з Агамемноном. Для неї та пурпурова доріжка - дорога смерті: …Невже пора Ступати нам на шлях кривавий? Запитує вона в царя.

Кассандра, не вагаючись, робить свій вибір і ступає на червоний килим назустріч долі. Насиченість драматичної поеми червоним та іншими кольорами дозволяє зробити висновок про те, що поряд з поетичною мовою твору існує ще одна - мова символів, мова віщих знаків. Її не завжди вдається розпізнати, вона не трактується однозначно і для кожної людини має своє власне прочитання. Але в саме в цій закодованій мові знаходиться таємниця буття, та захоплююча чарівність та глибока мудрість, що заставляє нас знову і знову перечитувати твори геніальної української поетеси.

Шкала сприйняття твору. Читаючи повість Лесі Українки «Кассандра», я дізнався про…уявив…зрозумів, що…

Дайте письмову відповідь на запитання: «Які риси характеру я хотів (-ла) би (б) запозичити у Кассандри?» Продовжіть думку: «Драматична поема «Кассандра» сьогодні дуже актуальна, бо….»

Ратушна Наталія Миколаївна - вчитель української мови та літератури Лукашівського навчально-виховного комплексу «Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітня школа І - ІІІ ступенів» Чорнобаївської селищної ради Черкаської областіАвтор ресурсу

Древаль Н. «Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає!». Життєвий і творчий шлях Лесі Українки (конспект уроку з української літератури. 10 клас) [Електронний ресурс] / 2. Зеров М. А. Музичка. «Леся Українка. Її життя, громадська діяльність і поетична творчість» : [рецензія] / М. Зеров // Червоний шлях. − 1925. − № 6−7. − С. 327−3303. Коткова Л.І. Владна щирість таланту Лесі Українки [Текст] : урок-лекція з елементами бесіди: 10 кл. / Л. І. Коткова // 4. Марковський М. А. Музичка. «Леся Українка, її життя, громадська діяльність і поетична творчість» / М. Марковський // Україна. − 1926. − Кн. 1. − С. 156−158. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: ЛІТЕРАТУРА:ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ:https://www.wikiwand.com/uk/Сінон https://www.youtube.com/watch?v=g. YXxkl. K7 BMQhttps://md-eksperiment.org/post/20170214-obrazi-kassandrihttps://dovidka.biz.ua/kassandra-lesya-ukra-nka-anal-z-pasport-tvoruhttps://www.livelib.ru/review/1106480-kassandra-lesya-ukrainka