«Казка про Дурила» ‒ казка для дорослих, алегорична розповідь про втрачену й віднайдену Батьківщину. Особливості жанру. Пошук автором форм історіософського та національного міфотво

Ратушна Наталія Миколаївнавчитель української мови та літератури Лукашівського навчально-виховного комплексу «Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа І - ІІІ ступенів» Чорнобаївської селищної ради Черкаської областіУрок-прозріння. Шлях до щастя («Казка про Дурила»)«Він глибоко розумів життя»

На минулих уроках ми ознайомилися з життєвим та творчим шляхом В. Симоненка - яскравої особистості, що спалахнула, наче метеор, на небозводі України. Упаду я зорею, Мій вічний народе, На трагічний і довгий Чумацький твій шлях. В. Симоненко- Що вам найбільше запам’яталося, що вразило вас із біографії поета?

В. Симоненко безмежно любив життя. Україну, людей, високо цінував красу і правду, палко ненавидів брехню, духовну обмеженість і байдужість. Любив палко і віддано, ненавидів жагуче й послідовно. Ніколи й нікого не зрадив. Він щедро обдаровував людей теплом і світлом своєї доброї і чесної душі. Був поетом. А доля поета — писати вірші, складаючи слово до слова, рядок до рядка, з дня в день, вечорами й ночами. Вірші про те, що дороге тобі, що любиш і в що віриш, чим тривожишся і болиш, що ладен відстоювати до останнього подиху, поки б’ється серце і рука тримає перо. Тож сьогодні поведемо мову про ще один його твір - «Казка про Дурила», в якому Василь Симоненко так влучно і так змістовно зміг показати одвічну боротьбу між брехнею і свободою слова, між системою та індивідуальною безкомпромісною особистістю, між честю та несправедливістю.

«Казка про Дурила» ‒ казка для дорослих, алегорична розповідь про втрачену й віднайдену Батьківщину. Особливості жанру. Пошук автором форм історіософського та національного міфотворення. Тема уроку

Епіграф уроку: Коли б усі одурені прозріли,                      Коли б усі убиті ожили,                      То небо, від прокльонів посіріле,                      Напевне б, репнуло від сорому й хули.                                                                       В. Симоненко

«Казка про Дурила» — «лебедина пісня» В. Симоненка, своєрідний підсумок його болючих роздумів про шляхи пробудження людської гідності та національної свідомості українців. Її сатирична спрямованість у 60-ті роки мала таку вибухову силу, що твір побачив світ через двадцять чотири роки після смерті поета. Не потрібно у ній шукати конкретні часові та просторові координати. Головне — алегоричний зміст, виражений засобами гротеску, казки, символікою. Як ви розумієте вислів — «Лебедина пісня»?Вислів ґрунтується на повір'ї, начебто лебеді співають перед смертю. Виник цей вираз ще в давнину, зустрічається в одній з байок Езопа (VI ст. до н. е.). Альфред Брем у «Житті тварин» свідчить, що лебідь перед смертю зітхає дуже мелодійно («голос його нагадує приємний звук срібного дзвону») і що це могло послужити основою для появи цитованого виразу. Етимологія «Лебедина пісня» — останній прояв таланту; останній вчинок у житті.

3 вересня 1963 року сумно, з гіркою іронією В. Симоненко занотує: «Друзі мої принишкли, про них не чути й слова. Друковані органи стали ще бездарнішими і зухвалими «Літературна Україна» каструє мою статтю, «Україна» знущається над віршами. Кожен лакей робить, що йому заманеться. Як тут не світитися вдячністю, як не молитися щовечора й щоранку за тих, що подарували нам таку вольготність. До цього можна ще додати, що в квітні були зняті мої вірші у «Зміні», зарізані у «Жовтні», потім надійшли гарбузи з «Дніпра» і «Вітчизни». Ця облога політичною недовірою та ідеологічною пересторогою особливо зміцніла за кілька місяців до смерті Василя Симоненка. Та він творить – з'являється «Казка про Дурила». Вона була написана тоді, коли поет немовби опинився на «острові самотності», ізольованої від довкілля, позбавлений можливості друкуватися в республіканських виданнях.

У щоденнику автор зазначає: «Вчора написав «Казку про Дурила». Написав одним подихом... Сьогодні казка мені подобається, жаль, що нікому її прочитати. Тепер я став у Черкасах ще самотніший... Приятельські стежки між мною та Негодою і Оглоблином, можна сказати, позаростали буйним споришем. Одному з них я був потрібен, доки міг щось допомогти, другий виявився звичайним флюгером. Не сумніваюся, що він цькуватиме мене з таким же запалом, як раніше вихваляв... Але – нам своє робить». «Нікому почитати». Гірко, болісно за поета. Було кому почитати — народ знав уже і любив чесного поета, та не було кому її опублікувати. Лише через 24 роки, 12 грудня 1987-го, газета «Молода гвардія» здійснить публікацію «Казки про Дурила». Чи не до отих безбатченків — безтурботних, цинічних і наївних, щирих у своїй сліпоті і гнучкошиїх у пристосуванстві деяких земляків своїх — звертався поет із пересторогою: легко загубити дорогу до рідного краю, але як важко буде згодом відшукати свою Вітчизну, утвердитися у правоті своїй, у свободі вираження — думок, надій, переживань. Заслухався Дурило речитативом старшин Раю, розвісив вуха, роззявив рота — і повірив у їхню мудрість, всеможність, абсолютну правоту. З історії написання5.ІХ.1963 р.

Українська дослідниця Михайлина Коцюбинська, пригадуючи літературний процес 60-х років, підкреслювала, що тогочасний читач шукав у художніх текстах прихованої думки, достеменної правди, завуальованої під дозволеними радянською владою слововисловами. Сюди належить чимало творів В. Симоненка, а саме: «Цар Плаксій та Лоскотон», «Подорож у країну Навпаки» та «Казка про Дурила». 1963 рік був періодом, який увійшов в історію Радянського Союзу під назвою «застій». У «Казці про Дурила» В. Симоненко розкрив потворний світ перевернутих явищ, у якому панують фальшиві цінності, вірніше псевдоцінності, притягнені владними силами для повної підміни справжніх людських вартостей. Правда і брехня не просто помінялися місцями. Така тенденція стала панівною у соціалістичному суспільстві, в якому випало жити поетові.

«Казка про Дурила»

Проблемні питання:– «Казка про Дурила»: поема чи казка для дорослих? – Чому про серйозні речі автор розповів у ніби несерйозній формі? – Чому героя, який шукає правду й щастя, звуть Дурилом?Знайти відповіді допоможе ознайомлення із жанровою природою твору. «Казка про Дурила» має ознаки поеми-містерії, що припускає поєднання фантастики й реальності, використання алегорії, символіки і гротеску. У нашій літературі до містерії свого часу звернувся Т. Шевченко, який створив поему «Великий льох».

Твір В. Симоненка так само є поемою-містерією, адже йому властивий алегоризм, або інакомовлення. Зазвичай автор алегоричного твору розповідає про якісь важливі речі, прямо їх не називаючи. Фактично він запрошує читачів до інтелек-туальної діяльності, спрямованої на «розшифровування» художнього змісту. До такої інтелектуальної співпраці запрошує й В. Симоненко: його герой-правдошукач ніби прихований за маскою дурника й дивака, хоча насправді викриває й відкидає фальшиві цінності. Робота з підручником. Опрацюйте матеріал на ст. 228-229 та поясніть, чому «Казка про Дурила» Василя Симоненка називають казкою-притчею і навіть поемою-містерією. Чим відрізняється притча від казки? Які риси притаманні містерії?У творі є чимало й від народної казки: орієнтація на вимисел, звернення до проблеми добра і зла, щаслива розв'язка.

Публікація казкибула відповіддю, що зробила українська література для здобуття державної незалежності. У ній В. Симоненко сказав про:необхідність перегляду завдань поета й поезії;повернення до істинного гуманізму;осуд сталінсько-беріївського терору;звеличення людини;викриття соціальних негараздів;утвердження національної справедливості, гордості, гідності; національний сором, втрачений патентованими псевдоінтернаціоналістами. Це самоосвідчення того, як швидко поет переростав себе, як впевнено утверджувався в недожиті двадцять дев'ять років і доходив до поезії глибокого філософсько-політичного думання, підносив публіцистичність до рівня високої художності.

«Казка про Дурила» - підносить високу моральність і громадянську етику, бо такі цінності разом із патріотичними почуттями поет шанував у кожного народу;- це твір, у якому кожен образ символізує певне явище з недавнього минулого або й нинішнього суспільного життя. Проникнути в світ Симоненкових алегорій і символів – непросте завдання для читача. «Казку…» , як і будь-який алегоричний твір, розуміють і тлумачать різні люди по-різному. Не треба дивуватися, що в «Казці про Дурила» – і царська сільська старшина, і сталінські ріки крові, і хрущовська лисина. В. Симоненко тут зумисне руйнує часові рамки, аби підкреслити спільні корені, спільні риси різних форм тиранії. Він доводить: це вже було не раз і може статися знову, якщо виявити малодушність.

Основні персонажі: Дурило, син дурного Петра – головний герой твору.«Спало, де впало, їло, що мало,та, мов трава, росло»;«Та хлопця й вигнало – слава Богу: Не менше саженя в ріст. Кулаки – мов горщата,мов обаполи, ноги –і де те здоров'я бралосяв нього,коли ж все життябезконечний піст?»Юрба старшин. «Порода наша мудра від природи, ми знаєм все, бо осягнули все. І глипає на нас зворушено і гордо щасливий предок – щирий шимпанзе…»; «Одна турбота наші чола оре – а що, як в мудрі паперові гори раптово влучить іскорка вогню? Чи вистачить чорнила, щоб залить? А більше нам нічого не болить»; «Нам би повне корито бурди, теплу ковдру, затишну стріху та цукерку вряди-годи».

Петро і Дурило уособлюють два покоління нашого народу. В образі дурного Петра вгадуються риси старшого покоління, в якому здатність до активного спротиву витруїли ще царське самодержавство і сталінський деспотизм. Проте народної мудрості, розважливості, доброти ніяка найжорстокіша сила знищити не змогла. Адже Петро виганяє сина головним чином не через погрози пузатої старшини, а щоб той не помер дома із голоду. До речі, в такій замаскованій формі автор нагадує про штучний голод 1932 - 1933 років, що переполовинив українське село.

У «Казці про Дурила» В. Симоненко знаходить поетичне, образне вираження того міркування, яке висловив раніше в щоденникових записах: «Якщо марксизм не вистоїть перед шаленим наступом догматизму, він приречений стати релігією. Ніяке вчення не сміє монополізувати духовне життя людства». Цікава Симоненкова інтерпретація образу засновника бюрократичного раю. У «Казці про Дурила» це - кам`яний ідол на постаменті. «Діти часом несвідомо говорять видатні речі. Пригадую: рік тому ми з Олесем гуляли біля Казбецького ринку. Уздрівши пам’ятник деспота, він запитав мене:– Тату, хто це?– Сталін. Одну мить він дивиться на нього і ніби між іншим запитує:– А чого він туди виліз? Справді, Сталін не зійшов на п’єдестал, не люди поставили його, а він сам виліз – через віроломство, підлість, виліз криваво і зухвало, як і всі кати. Тепер цей тигр, що живився чоловічиною, здох би від люті, коли б дізнався, якою знахідкою для збирачів металолому стали його бездарні, лубкові пам’ятники. Це страшно, коли прижиттєва слава і обожествляння стають посмертною ганьбою. Це взагалі не слава, а тільки іграшка, якою тішаться дорослі діти. Не розуміють цього тільки убогі душею і мозком». Що саме наштовхнуло поета на створення цього образу, може підказати запис у його щоденнику від 19.09.1962 р.: Пам’ятник Сталіну в Черкасах. Стояв на розі колишніх Урицького та Карла Маркса (нині Хрещатик та Дашковича відповідно). Знесений радянською владою. Пам’ятник Леніну і Сталіну. Стояв у Черкасах в Першотравневому парку.

Усталеною в літературознавстві є думка про те, що В. Симоненко — поет-традиціоналіст. Не заперечує цього і «Казка про Дурила». В ній пульсує кров українського фольклору (казки «Летючий корабель», «Іван - мужичий син», «Бух Копитович», «Іван-Вітер», «Іван-Побиван» ...)Химерністю образної системи, а головне — надзвичайно сміливим звинувачувальним пафосом поема перегукується з багатьма відомими творами світової літератури. Та найбільше вона закорінена в живлющий шар Шевченкової політичної сатири. «Казка про Дурила» — страшна правда про духовне яничарство українців, про мільйони безбатченків — наївних сліпих, безтурботних, цинічних, одурених самозванцями від «земного раю», для яких щастя — повне корито бурди, тепла ковдра, затишна стріха та цукерка «вряди-годи». Це казка проти тих, хто відбирає Батьківщину, відучує її любити, хто зводить мудрі паперові гори і розливає чорнильні моря облуди, хто заради міфічного раю навчив «хапати», убивати, «пускати в очі оману». У «Казці про Дурила» відбито особисті роздуми та переживання В. Симоненка і гіркий досвід багатьох поколінь українців.

Твір складається із трьох частин. У першій йдеться про передісторію пригод Дурила, якого малим хлопчиком вигнали з дому, за те, що називав видимі речі на повний голос. А у третій частині йдеться про «Заповіт засновника Раю», почувши який, Дурило вирішив терміново втекти і визволити Щастя, бо мешканцям цього Раю потрібні лиш «повне корито бурди, тепла ковдра, запашна стріха та цукерка вряди-годи». У другій частині розповідається про зустріч Дурила з людьми, які стверджують, що живуть у Раю. Дурило, всупереч імені, — мудрий, і ця мудрість проявляється рано: «виматюкав старшину» в шестирічному віці, озвучив те, що знали всі, але боялись уголос висловити. Це зав’язка твору, перший вияв конфлікту між правдою і брехнею. Виникає питання: хто такі старшини в абсурдному світі Дурила, його матері Федори та батька Петра? Відповіді автор не дає, хоча у читача виникають асоціації з привілейованою верхівкою, кастою. Вигнаний з Рідного Краю Дурило зустрічає юрбу старшин і потрапляє під вплив їхніх обіцянок «не життя, а свята». Уже в Раю хлопець дізнається про ідола, засновника цього благословенного куточка, заповіт якого — ситість і задоволення власних матеріальних потреб. Це підтверджується в другій частині твору — «Речитатив старшин Раю» (прозора аналогія — старшини гарно влаштувались і на грішній землі, і в потойбічному світі). Це особлива порода, яка знає все, опанувала найскладнішою наукою — бюрократичними іграми («паперові гори», «чорнильні моря»), демагогічною фразеологією: Ми пронесем,ми підведем і підем,ми дійдемо, ми сягнемо висот!Ми стільки істин вам за мить націдим,що подив назавжди заціпить рот. Проте Дурило не сприймає подібного добробуту. Він здивований, що дорога до Раю (світлого майбутнього) веде через страшну річку:…та річка із крові та трішки із сліз…Вона не глибока — либонь, до колін... А кров там чия? — не гамується він.— Чия? А відомо чия — тих людей,що підло не визнали наших ідей…І. Історія парубка Дурила.ІІ. «Речитатив старшин Раю».ІІІ. «Заповіт засновника Раю».

У «Речитативі старшин Раю» гостро сатирично зображується такі притаманні періоду сталінської диктатури явища, як жорстокість, прагнення створити Рай для вибраних за рахунок праці й страждань народу, засилля бюрократичного апарату, обдурювання людей обіцянками про сонячне майбутнє. В. Симоненко в казці вдається до прийому дитячого наївного осмислення Дурилом побачених страшних картин і цим посилює враження від них. Дурило довідується, що це кров тих, хто «підло не визнав ідей», які панували в тому краї для обраних, ішли шукать заковане в печерах закуте щастя - «оте, що для всіх». - Чого, люди добрі, в вас ноги в крові?Та це, - йому кажуть, - така в нас звичка;До щастя дорога веде через річку -Та річка із крові та трішки із сліз….— Чи може людина жити щасливо у тій країні, до якої веде така дорога?Пеклом— Чим був такий Рай для простих людей? 

Пекло — у багатьох релігіях місце для посмертного покарання за  гріхи. Традиційно уявляється як підземелля, де люди чи їхні душі страждають від нестерпних умов і катувань. У християнстві пекло розуміється як стан грішної душі, котрого вона зазнає після смерті тіла. Питання вічності чи тимчасовості перебування там лишається дискутивною темою для богословів. У переносному значенні пекло —нестерпні, жахливі умови чи обставини дуже небезпечне місце; тяжкий душевний стан, моральні муки. Данте і Вергілій подорожують пеклом. Ілюстрація до «Божественної комедії» Данте, Ежен Делакруа, 1822 р.

Рай — в авраамічних релігіях, назва оселі для праведних і безгрішних людей, де вони ведуть безтурботне життя та здатні безпосередньо спілкуватися з Богом. Під раєм розуміється по-перше місце проживання перших людей до їхнього гріхопадіння (це місце також відоме як Едем), а по-друге — оселя небожителів і праведників, які отримають її після Страшного суду. У переносному значенні рай — красива, благодатна місцевість; чудове, спокійне, щасливе життя; насолода, блаженство, щастя; лагідне звертання до людини.

Дурило бачить, що лаврами Засновника Раю уквітчано нікчему без честі, глузду і совісті. Сатиричні інтонації В. Симоненка настільки сильні, що він не оминає дуже важливу тему митцяі суспільства (суспільства диктату і сили, втрачених моральних орієнтирів): …приведем панну Музу в гарем. А самі заживем без гризоти, бо відомо й дитині малій, що у Музи тієї цноти не більше, ніж у повій.

У суспільстві ілюзорних ідеалів і брехні немає свободи слова, і митець стоїть перед вибором: або служити системі і зберегти тим самим життя, або ж бути чесним і безкомпромісним, але гнаним і переслідуваним. Гостро сатиричний твір В. Симоненка у дусі шевченківських традицій засуджує ідолопоклонство, рабську покору, підлість, несправедливість.

Розв'язка твору несподівана, як у казці, у якій добро завжди перемагає зло.

Розв'язка твору несподівана, як у казці, у якій добро завжди перемагає зло. Довгою виявилась дорога наївно-простодушного Дурила до Рідного Краю. Він знаходить печеру і вибиває двері.

Так звільняє із неї дівчину-Щастя, власне, персоніфікований образ — Волю України. Дівчина сказала, що чекатиме на нього в Ріднім Краю, в батьківській хаті.

Облудний і жорстокий Рай для обраних охопило вогнем, а Дурило побачив у далині батькову хату, рідну матір…Поет вірить, що український народ подолає вікову свою безправність і відродиться до нового життя, у якому …на тихій Зеленій горі біліє батькова хата…Такий заповіт залишив нащадкам В. Симоненко.

— Який художній засіб допомагає розкрити справжню суть Раю? Словникова робота. Гіпербола– різке перебільшення якихось рис людини, предметів або явищ, щоб надати виразності, загостреності.  — Що ж розкриває гіпербола?  Допомагає змалювати трагічну долю українського народу, звучить як заперечення всякої тоталітарної системи з диктатурою терору. — Про кого і про що натхненно співають засновники Раю?  Про ідола, його мудрість.

Словникова роботаІдол – про того, кого обожнюють, перед ким схиляються, кому служать; кумир. — А що це за ідол? — Це той, хто закон наймудріший знайшов: навчив  нас хапати, навчив убивати, навчив людям в очі оману пускати, навчив нас, як жити годиться на світі, — читай заповіта його на граніті.І́дол, идол, істукан, кумир  — зображення язичницького божества. В переносному значенні ідол — об'єкт шанування, поклоніння чи служби.Ідол африканського племені сонква

Метод «Мікрофон» — Із якою метою автор використовує нагромадження дієслів? — Чи можна розшифрувати образ ідола? Хто він?  — Яка до болю знайома країна вимальовується?  — Чи зрозумів Дурило в чому справа, в чому його помилка? — Чи виправить він її? — Чи прозрів?

Метод «Мікрофон»Чи ж справді Дурило дурний? Хоча Дурила вважають нерозумним, його внутрішньому світові повинні заздрити більшість героїв казки. Він чуйний, добрий, не зважаючи на те, що його батько вигнав із рідної хати, він все одно намагається повернутися туди. Хлопця не можуть перетягнути на свій бік розбійники, які звикли усе вирішувати кров'ю, він замислювався над їхнім щастям, але воно йому не прикипіло до серця. Він втік, від «юрби», звільнив дівчину - Щастя, а вона йому натомість вказала шлях додому. Батьки виряджають сина з рідного дому «кращої долі собі шукати». Як і належить герою казки, Дурило довго мандрує, щоб пізнати не лише світ, а й власне себе. Важливим епізодом є його зустріч із юрбою («з-за кущів до Дурила вибігла враз галаслива юрба»). І хлопця відмовляють шукати дороги «до Рідного Краю, спокушають: мовляв, лишайся, «у нас не життя, а свято, щасливим зробишся враз...» Так він опиняється в ситуації, коли має обирати: продовжити пошуки Батьківщини або розчинитись у безликій юрбі.

«...до щастя дорога веде через річку — та річка із крові та трішки із сліз». За допомогою алегоричних образів автор розкрив огидну сутність радянського «Раю», збудованого на крові незгодних («...зовсім помалу кого задавили, кого зарубали»). Він викрив лицемірну філософію й рабську психологію захисників радянського суспільства. Автор порушив важливу проблему вибору між справжніми й фальшивими цінностями. Навіть простакуватий Дурило, вражений і наляканий рікою крові, не приймає цього відразливого й фальшивого щастя, натомість вирушає на острів, де справжнє «щастя закуте в печерах». У поемі-містерії, як і в інших творах, автор прагнув реалізувати важливе завдання — відродити гідність своїх читачів. Його твір є талановитим поетичним нагадуванням про справжні цінності в житті людини. Так, Дурило спершу відгукується на спокусливу пропозицію: «Зрікаюся Рідного краю! Візьміть мене, друзі, до вашого раю!» Але потім помічає, що в його нових приятелів «ноги в крові»:

— Що ви знаєте про «Казку про Дурила» В. Симоненка? — Коли вона була написана?5— Скільки років «Казка…» чекала друку? —  У якому році її вперше було опубліковано? — Кому адресувалася «Казку…»: малечі чи дорослим? — Як побудовано сюжет? —  Із скількох частин складається твір? — Назвіть їх. Бліцопитування

-          Що ви знаєте про «Казку про Дурила» В. Симоненка? (Останній твір митця…)-          Коли вона була написана? (5 вересня 1963 року)-          Скільки років «Казка…» чекала друку? (24 років)-          У якому році її вперше було опубліковано? (12 грудня 1987-го)-          Кому адресувалася «Казку…»: малечі чи дорослим? (Дорослим)-          Як побудовано сюжет? (За класичними зразками мандрів головного героя)-          Із скількох частин складається твір? (Із трьох)-          Назвіть їх. (І частина – Історія парубка Дурила, ІІ частина – «Речитатив старшин Раю», ІІІ частина – «Заповіт засновника Раю»)Бліцопитування

Робота в групахІ групаІІ група. Складіть ґроно щодо характеристики образу Дурила. Українського народу

Прийом «Кластер»Ґроно щодо характеристики образу Дурила Добрийпоміркованийчуйнийздатний прийти на допомогусміливийспостережливийодуренийнаївниймудрийпростодушний(Ґронування)

Прийом «Кластер»Ґроно щодо характеристики образу українського народу віками гноблений. Безправнийбоязкийпригніченийодуренийпрацьовитиймудрийдоброзич-ливий(Ґронування)

Робота в групахІ групаІІ група тему ідеювизначте

Робота в групахІ групаІІ група Тема: Ідея:визначте показ долі народу в умовах тоталітарного режиму, пробудження його свідомості.викриття облудності та жорстокості тоталітарного режиму, брехні вождів, гостра критика свавілля та пустослів’я бюрократії.

Які проблеми порушує Василь Симоненко у «Казці про Дурила» ? Чи можна добром перемогти зло? Чи актуальна ця проблема для сучасної людини? «Павутинка дискусії»Чому?

це надія на те, що людина спроможеться скинути з себе кайдани рабства і страху, зітре з очей серпанок блуду і знайде дорогу до Рідного Краю, до батьківської хати, до закутого в печерах щастя. Отож, як висновок, можна з впевненістю сказати, що «Казка…» В. Симоненка справді вартісний твір літератури і заслуговує на увагу як критиків, так і читачів. Адже завдяки безмежному таланту автор зміг переконати нас у важливості тих питань і проблем, що його турбували і що є актуальними і в наш час. «Казка про Дурила» підносить високу моральність і громадянську етику, бо такі цінності разом із патріотичними почуттями поет шанував у кожного народу. Разом із своїм народом він прагнув побачити не речі в дзеркалі закону, а Закон у дзеркалі наслідків.«Казка про Дурила» -

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ: - URL: https://www.google.com/search?q - URL: https://uahistory.co/pidruchniki/slonyovska-ukraine-literature-11-class-2019-profile-level/26.php - URL: http://madjaravalia.blogspot.com/p/blog-page_3.html - URL: https://osvita.ua/school/hrestomatiya/11class/87230/ - URL: https://ukrlitera.ru/index.php/literatura/171-2012-08-11-12-08-07/1389-kazkaprodurilahtmtxtzip - URL: http://grinchenko-inform.kubg.edu.ua/vin-glyboko-rozumiv-zhyttya/#. Y7 QE4h. FBz. IU - URL: https://vuzlit.com/195312/kazka_durila_simonenko - URL: https://vuzlit.com/583838/analiz_tvoru_kazka_durila - URL: https://uahistory.co/pidruchniki/borzenko-ukraine-literature-11-class-2019-profile-level/69.php. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: ЛІТЕРАТУРА:1. Гончар О. Витязь молодої української поезії//Гончар О. Чим живемо: На шляхах до українського Відродження.— К., 1991.— С. 190 — 194.2. Симоненко Василь. Ти знаєш, що ти — людина: Вірші, Сонети, поеми, казки, байки: Передм. с. 5. — К.: Наук. Думка, 2001. — 296 с.3. Слоньовська О. В., Марфин Н. В., Вівчарик Н. М. Українська література. Підручник для 11 кл.. закладів загальної середньої освіти (профільний рівень).-К.: Літера ЛТД - 2019.- 320 с.