Традиційність лірики Василя Симоненка. Образ України, громадянський вибір поета («Задивляюсь у твої зіниці…»). Інтимна лірика («Є в коханні і будні, і свята»)

Ратушна Наталія Миколаївнавчитель української мови та літератури Лукашівського навчально-виховного комплексу «Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа І - ІІІ ступенів» Чорнобаївської селищної ради Черкаської областіТрадиційність лірики Василя Симоненка

Традиційність лірики Василя Симоненка. Образ України, громадянський вибір поета («Задивляюсь у твої зіниці…»). Інтимна лірика («Є в коханні і будні, і свята»)

Минають дні, роки, десятиліття,А ти, Василю, завжди молодий…Над прірвою віків, минувши лихоліття,Сьогодні ти із нами, ти – живий!Живий, бо все, що зв'язане з тобою,І серце так у кожного болить…Болить у матері, у сина і у друзів,І сумно нам без тебе у ці дні…Та ген твоє ім'я на виднокрузіВстає назустріч сонячній весніІ пахне степом, голубіють ночі,А човен твій пливе в казковий світ. Ми бачимо твої веселі очіІ мужній голос чуємо з тих літ. А думи дідові додумують онуки,Бо не стоїть земне людське життя,І вірю я, що не було розпуки,Не смерть була, а довге майбуття!Пам'яті Василя Симоненка Микола Дашківський

Символ національного пробудження.«Шістдесятник». Наша гордість і слава. Поети – Пророк. Сурмач епохи. Витязь молодої української поезії.– так називають, без перебільшення, історичну постать української нації Василя Андрійовича Симоненка. Геніальний творець громадянської лірики. Виразник народної совісті, правди, надії і віри. Безкомпромісна, вольова натура.

Поет рано усвідомив і передрік свою долю. Ще коли був студентом факультету журналістики Київського державного університету. 20-річному Симоненкові ніби диктувала невідома сила: Не знаю ким – дияволом чи Богом – Дано мені покликання сумне: Любити все прекрасне і земне І говорити правду всім бульдогам. Поет рано усвідомив і передрік свою долю. Ще коли був студентом, Василь занурю-вався у різні сфери тодішнього життя, різко критикував прояви бюрократизму, неуваги до трудівників, теплим словом відгукувався про добрих людей.

Його важко уявити старим. Він не встиг ані зістаритися, ані навіть «подорослішати» до першої сивини. Передрікаючи собі смерть у 30 років, Симоненко пішов із життя в 28... Не докорю ніколи і нікому,Хіба на себе інколи позлюсь,Що в двадцять літ в моєму серці втома,Що в тридцять - смерті в очі подивлюсь. Разом із журналістською роботою Василь Симоненко відшліфовував поетичні рядки. Але друком вийшла лише одна прижиттєва збірка «Тиша і грім», яка відразу стала бестселером. Невеличка за обсягом книжечка прозвучала справді, як грім істинної поезії серед сірої тиші підспівувачів, які римували до кожної офіційної події чи дати. Василя Симоненка відрізняла від інших непідробна щирість та непідкупність. Він свідомо йшов проти радянської репресив-ної системи і ніколи не боявся сказати правду. Автограф вірша - 6 січня 1955 р.

Друга збірка поезій «Земне тяжіння» вийшла після смерті, в 1964 році, збірка новел «Вино з троянд» - у 1965 році, наступного року книга «Поезії», а потім - мовчання 15 років. Саме в ті часи колегам-журналістам Симоненка «порадили» не відвідувати могилу поета. Видання збірки «Лебеді материнства» планувалось на 1971 рік із передмовою Олеся Гончара, в якій він називав поета витязем молодої української поезії. Книга вийшла за наполег-ливого сприяння однокурсника і щирого друга поета Бориса Олійника лише 1981 року. Більшість публікацій Симоненкових творів побачили світ завдяки старанням великого його шанувальника - професора Василя Яременка.

Збірку «Земне тяжіння» було висунуто на здобуття Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка 1965р. (посмертно), але лауреатом того року став М. Бажан. Минуло 15 років офіційного забуття поета і у 1981 р. з'явилася книга вибраного «Лебеді материнства» з передмовою Олеся Гончара. Один з найвідоміших віршів В. Симоненка автор присвятив своєму сину Лесеві. За формою, це власне колискова пісня. Але, не зважаючи на назву, це пісня люблячого батька. Вірш умовно можна поділити на дві частини: перша – колискова маленькому синові, як оберіг від нечистих сил; друга – настанова дорослому синові, як напуття на правильне достойне життя.  Провідна думка твору – найдорожчим для кожної людини є Батьківщина, котру не обирають, як рідну матір, а люблять такою, як вона є. На початку твору постає чарівний світ казки, що манить і бентежить маленького героя. Далі – напутнє слово матері синові, якому колись доведеться вирушати в життєву дорогу і поставати перед вибором. Вірш сповнений народнопісенних символів, казкових образів, співзвучний із колисковими; його прикрашають епітети і порівняння.https://www.youtube.com/watch?v=DWNwabo. QY3 Qppt_x

Паспорт твору. Жанр: інтимна лірика, колискова. Тема: Настанова матері маленько-му сину - не забувати своє коріння, свою Батьківщину у дорослому віці.Ідея: Колискова матері своїй дитині як головна порада життя, саме тому змалечку варто навчати найважливі-шому – любити свою Батьківщину. Основна думка:  Можна все на світі вибирати, сину,Вибрати не можна тільки Батьківщину. Віршовий розмір – хорей. Римування: перехресне.«Лебеді материнства»

Художні засоби: Епітети: лебеді рожеві, зорі сургучеві, сивими очима, материнська добра ласка, колиску синову, тихі зорі, рожевим пір’ям, золотим сузір’ям, приспані тривоги, хмельні смеркання, мавки чорноброві, сади зелені, хлопців-чорночубих, диво-наречені, рідну матір, очі материнські, білява хата, на чужому полі. Порівняння: лебеді, як мрії. Звертання: Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати; припливайте до колиски, лебеді, як мрії; опустіться, тихі зорі, синові під вії; виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу; можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину. Метафори: лебеді мріють крилами з туману, зорі сиплють ночі у лимани, казка заглядає в шибу сивими очима, півні тривожили темряву, лебеді танцювали в хаті на стіні, тривоги виростуть, очі материнські і білява хата за тобою будуть мандрувати, верби і тополі прийдуть з України.«Лебеді материнства»

предметів і явищ: колиска, хата, казка, тривоги, очі материнські, білява хата, Батьківщина, душа, прощання.міфологічна істота: досада; природи: туман, лебеді, ніч, зорі, верби, тополі; людей: мати, син, друг, мавки чорноброві (диво-наречені); Символічні образи: казка (символ добра); лебеді (символ материнської любові, відданості, мрії); верби та тополі (символ Батьківщини); мати й Батьківщина (символ найдорожчого в людському житті).«Лебеді материнства» Образи

1965-го року в Мюнхені у журналі «Сучасність» виходять поезії Симоненка разом із фрагментами його щоденника під назвою «Окрайці думок», а також його збірочка «Берег чекань». Ця невеличка книжечка мала ефект бомби: Симоненка переписували, цитували, про нього говорили по радіо, писали в пресі. «Ми настільки були враженими силою його віршів, що назвали видавництво «Смолоскип» імені Василя. Симоненка. Ми не підозрювали, що в Україні можлива така творчість», –  згадує директор видавництва Осип Зінкевич.

Поетичні шедеври Василя Симоненка:«Ти знаєш, що ти людина…»,«Де зараз ви, кати мого народу?..»,«Україні»,«Задивляюсь у твої зіниці…» (рукописна назва — «Україні»),«О земле з переораним чолом…»,«Земле рідна! Мозок мій світліє…» — ніби фрагменти однієї виболеної думи про долю народу, синівську відданість йому, готовність до самопожертви задля його визволення й розквіту. Не дивно, що саме ці вірші зазнали найбільших цензурних та редактор-ських втручань. Написані з позицій морального максималізму, твори В. Симоненка не могли бути надруковані навіть у період «хрущовської відлиги». Повість «Огуда», відома в різних варіантах (частина її публікувалася і як оповідання), художньо підтверджує, що психологічно (як і фізично) В. Симоненко зазнавав пильної уваги охоронців режиму. Після його смерті незавершеним лишився кіносценарій «Бенкет небіжчиків».

Василь Симоненко належав до когорти «шістдесятників» – митців, які не боялися говорити правду, не хилили голови, не корилися владі. Їх називали відступниками і запроданцями, твори не друкували, забороняли, а самих письменників відправляли до психічних лікарень і концтаборів. Але справжню поезію не можна вбити. Нині вона повертається до нас у збірках і піснях. Василь Симоненко постає перед сьогоднішнім читачем виразником народної совісті, правди, надії і віри. У творчому доробку поета є і громадянська лірика, й інтимна, багато творів сатиричного спрямування. «Лебеді материнства»«Грудочка землі», «Земле рідна, мозок мій світліє...» «Україні»«Світ який – мереживо казкове»«Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок»«О земле з переораним чолом», «Де зараз ви, кати мого народу?»«Ти знаєш, що ти людина?», «Я…»Поезія – гімн матері та матері-Україні. Жагуча любов до Батьківщини, біль за її долю. Патріотичне волевиявлення українського хлібороба, що готовий на різні випробування. Мотив синівської відданості народу. Поезія-декламація – кровне злиття з долею України. Невдоволення становищем України переростає у гнів проти лицемірства й фальші. Відвертий діалог поета з українським народом, з Україною. Лірична сповідь про своє «я…», ідея самоцінності, неповторності.«Задивляюсь в твої зіниці»

Робота в групах. Патріотична лірика Василя СимоненкаІнтимна лірика Василя Симоненка«Задивляюсь у твої зіниці»«Є в коханні і будні, і свята»Детальний аналізІ групаІІ група. Чистий голос народної правди Ніжний голос кохання

Патріотична лірика, любов до рідної України посідає визначальне місце у творчості Симоненка. Україна для поета найдорожча у світі. Одного разу його запросили на зустріч із студентами, викладачами в Черкаський педінститут (вечір сучасної української поезії). Отримав записку прочитав її вголос: «Яку це ви самостійну Україну маєте на увазі, коли пишете – «Хай мовчать Америки й Росії…», «Маю я святе синівське право з матір’ю побути на самоті». Василь Андрійович спокійно сказав: «У мене Україна одна. Якщо автор запитання знає другу – хай скаже. Будемо вибирати». Тут виявилася його щирість, мудрість.

Він любив рідний край, а найбільше Батьківщину. Його любов до України – це любов молодого патріота, це щире чуття поета. В одній із своїх статей він писав: «Важко знайти ніжні і сердечні слова, які б не були вже сказані про Вітчизну». «Задивляюсь у твої зіниці»https://www.youtube.com/watch?v=B491i_Ja3-s Починається поезія рядком, який налаштовує на зустріч із коханою ліричного героя. Ця кохана – Україна, мати, з якої герой не полишає дивуватися, якою пишається, заради якої творить. Гордо і відверто поет заявляє, що Батьківщина для нього найважливіша, що йому треба боротися з її ворогами, «бо ще не всі чорти живуть на небі, ходить їх до біса на землі». Але йому потрібні і друзі, бо без них він не уявляє свого життя. У цій поезії громадянські мотиви поєднані з особистими, що свідчитьпро глибокий патріотизм автора, злиття в його душі найсвятішогообразу матері з образом Батьківщини.

Поезія написана у формі монологу ліричного героя, зверненого до матері-України, у вирі буденної суєти, ліричний герой наче на хвилину зупинився, щоб звести подих, щоб подивитися в материні очі. Побачити все, що приховане в них тільки для сина. Набратися натхнення й сили для подальших битв. Вируюче життя земної кулі постійно перебиває тихий діалог сина-патріота й матері. Тому в поезії стільки звертань: «Україно!», «мамо горда і вродлива», «нене». Починається поезія з неповторного олюдненого портрета, точніше з очей матері-України: Задивляюсь у твої зіниці, Голубі й тривожні, ніби рань. Та за цією красою — тяжкий життєвий досвід, сторінки рідної історії: Крешуть в них червоні блискавиці Революцій, бунтів і повстань. Ліричний герой схиляє голову перед матір'ю. Україна XX ст. постає перед зором свого сина: Україно! Ти для мене диво! І нехай пливе за роком рік, Буду, мамо горда і вродлива, З тебе дивуватися повік.

Ця поезія складається з 8-ми строф, але донедавна друкували з них лише 4. Третя строфа, у якій іде мова про щиру інтимну бесіду сина з матір'ю, про щастя бути наодинці з Батьківщиною, повернулася до твору лише нещодавно. Ради тебе перли в душі сію, Ради тебе мислю і творю — Хай мовчать Америки й Росії,Коли я з тобою говорю!Задля Батьківщини творчість поета — ті самоцвіти-перли, які віддає він людям, його інтелект працює тільки для неї. Риторичні оклики, звертання підкреслюють схвильованість ліричного героя: Одійдіте, недруги лукаві!Друзі, зачекайте на путі!Маю я святе синівське право. З матір'ю побуть на самоті.

«Задивляюсь у твої зіниці» За/див/ля/юсь/ у/ тво/ї/ зі/ни/ці/Го/лу/бі/, три/вож/ні/, ні/би/ рань./Кре/шуть/ з них/ чер/во/ні/ блис/ка/ви/ці/Ре/во/лю/цій/, бун/тів/ і/ по/встань./ (П’ятистопний хорей із перехресною римою)Поетичний практикум Визначити віршовий розмір поезії Задивляюсь у твої зіниціГолубі й тривожні, ніби рань. Крешуть з них червоні блискавиціРеволюцій, бунтів і повстань.

Паспорт твору. Літературний рід: патріотична лірика. Тема: звеличення рідної землі, її історії. Ідея: роздуми над долею рідної землі, її історії; розкриття щирих синівських почуттів поета до своєї Батьківщини, возвеличення любові до рідної землі, заклик до земляків любити вітчизну, дбати про її майбутнє. Художньо-стильові особливості: вірш написано у формі монологу ліричного героя. Логіка зображення, естетична цілісність, світоглядна позиція поета, чітка орієнтація на читача зумовлюють побудову твору. Монолог ліричного героя відтворює патріотизм цілого покоління. Твір сповнений почуттів, експресії, які передають різноманітні тропи та фігури. Віршовий розмір: шестистопний ямб. Головний образ твору — ліричний герой, у монолозі якого передається любов до України, ненависть до ворогів, яких він називає «недругами», «чортами». У творі зримо наявний образ України, яку ліричний герой називає «матір’ю», «молитвою», «віковою розпукою».«Задивляюсь у твої зіниці» Жанр: ліричний вірш.

Художні засоби: епітети: «червоні блискавиці», «мамо, горда і вродлива», «святе синівське право», «дні занадто куці та малі», «зіниці голубі, тривожні», «розпука вікова», «хмари бурякові», «священне знамено» — змальовують тривожний світ, у якому ми живемо; метафори: «пливе за роком рік», «перли в душі сію», «мовчать Америки й Росії», «чорти живуть на небі», «палають хмари», «сичать образи»; порівняння: «зіниці голубі, тривожні, ніби рань»; звертання: «Україно!», «недруги лукаві», «друзі», «нене»; гіпербола: «битви споконвічний грюк» створює різноманітну, строкату картину реальності, у якій частіше панує неспокій, бій; риторичне запитання: «Як же я без друзів обійдуся, без лобів їх, без очей і рук?»; риторичні оклики: «Ти для мене диво!», «Одійдіте, недруги лукаві!», «Друзі, зачекайте на путі!», «Чуєш — битви споконвічний грюк!»; літота: «Я проллюся крапелькою крові» передає думку про те, що кожен з нас — це немов маленька крапелька, але всі ми — частина матері-України.

Василь Симоненко назавжди увійшов в історію рідної культури не лише своїм болем за долю України, тривогами за Всесвіт, а й ліричним звучанням своїх інтимних творів, у яких зворушує краса і щирість почуттів. І хоч інтимні мотиви Симоненка переважно тісно пов’язані з пейзажами, соціальними, громадянськими, все ж у вірші про кохання у його поетичній спадщині займають чільне місце. Більшість із них увійшла до циклу «Тиша і грім», частково – до циклу «Земне тяжіння». Кохання Василем Симоненком оспівується як цілюще джерело людської ніжності, краси почуттів. Це своєрідний документ до вивчення почуттєвого досвіду: його зростання, творчий злет, перетворення його в мірило краси, критерій душевних цінностей. Василь Симоненко - «Наша любов»Тематика інтимної лірики В. Симоненка:- романтика юності, нездійсненні мрії, зрадливе нещасне кохання («Ну,скажи...»; «Всі образи й кривди до одної»); - щира закоханість поета у вимріяний ідеал («Вона прийшла»; «Є в коханні і будні, і свята»); - філософські узагальнення зрілої досвідченої людини («Любов»; «Заграє смерть іржавою трубою»). Надамо слово ІІ групіppt_xppt_x

Ліричний герой інтимної лірики Василя Симоненка - ніжний і бентежний. Скільки юнацької цнотливості, тривожного чекання, трепетного жадання любові висловлено в його віршах! Його душа відкрита назустріч коханню: воно палить і збуджує мозок, воно кличе скоріше побачити кохану. Жіночість залишається нерозгаданою таємницею для поета, вона манить і чарує... Ліричний герой мріє навічно з’єднати свою душу з душею коханої дівчини... «Ліричний герой» — це образ, що виникає в уяві читача під враженням висловлених у творі почуттів, переживань, роздумів. Ліричний герой не обов'язково тотожний з автором. Через нього автор або передає власні почуття, або ж просто відображає переживання певної якості. Ліричний герой — поняття суб'єктивне. Ліричний герой - це… ppt_x

Навчаючись на факультеті журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка, скромний, ніким не знаний студент дружив із Миколою Сомом, точніше Сомиком, із яким проживав у гуртожитку на Солом’янці. Разом вони до дівчат ходили: Василь – до Тамари Коломієць, а Микола – до циганки Ніни. Пізніше Сом згадував: «Вася Ліну Костенко любив. У них таємна любов була, хоч Ліна старша від нього на п’ять років. На неї не можна було дивитися без захвату: жіночна, з лукавинкою в очах – справжня красуня. Він називав її Косталіна. Казав: «Мене нагородила своїм поглядом Косталіна». Сяючим оком поглядав Василь і на Катрю Криворучко, але зітхав: «…не буду світ тобі зав’язувати!». ГАННА ЧЕРКАСЬКАКраєзнавець, вчитель, журналіст. Ліна Костенко Тамара Коломієць. Микола Сом

Юнацькі мрії, сподівання разом із легким смутком охоплюють ліричного героя поезій «Люди різні між нас бувають…» та «Пригадую усе слова…» Образ коханої порівнюється ним із весняним громом, який стає «совістю і душею» і «щасливим щастям». Самовіддане глибоке кохання сповнює ліричного героя у вірші «Ображайся на мене, як хочеш». У цьому творі лунає заклик поета прожити життя, розмінюючи кохання на дрібниці: Для кохання в нас часу мало, Для мовчання - у нас віки.

Василь Симоненко та кур’єрка«Черкаської правди» Людмила Півторадна Останній курс, практика у Черкасах…Саме на черкаській землі Василь Симоненко знайшов своє сімейне щастя, там пустив коріння. Це була Люся- «Малюся» (Людмила Павлівна Півторадна; 1937-1996), у чиїх синіх очах він відразу втопився. У 1957 році вони одружилися. А 22 лютого 1958 р. миловида кур’єрка облдрукарні, 20-річна черкащанка з блискавицями синіх очей народила сина Олеся. https://www.dailymotion.com/video/x5qotro. Гра долі. Василь Симоненко02.36 Як і кожен батько, Василь був щасливий. Щастя переповнювало його душу. Того вечора — в переддень свята Радянської Армії, виступаючи в міському Будинку офіцерів, він не втримав своєї радості і сповістив присутніх: «Сьогодні народився ще один захисник Вітчизни, а я його тато». Слова ці були тепло зустрінуті оплесками.

Люся! Я вже встиг солідно скучити за тобою. Всі дівчата в темно-голубих пальтах здалеку чомусь дуже похожі на тебе, а зблизька — ні. Жаль. Люблю тебе дико. Ніколи ніхто так ще не морочив мені голови. На папері цілуватися не дуже смачно, але я цілую мою маленьку Люсю мільйон разів. Губи не заболять — не бійся. Напиши пару рядків <…>. Жду. Люблю. Скучаю. Цілую. Твій Вася. 21.1.[ 19]57, Київ. Р. S. Завтра починаються заліки. Мороки багато. Надіюся, що все буде гаразд. Думаю про тебе, Малюся! Василь. Листи Василя до дружини

Листи Василя до дружини. Цілую мою вредну Малюсю. Я вже компоную, мабуть, четверте послання, а від тебе не одержав ще жодного рядочка. Ти лінуєшся чи не хочеш писати? А може, з’явився той білоголовий в’юноша, що випадав на картах? Зроду не вірив у забобони, а тут уже починаю побоюватися. Скучив за тобою страшенно. Бог зна, що ти за вредна дівчина — ніяк не можу хоч на годину забути тебе. Спочатку всі маленькі дівчата здалеку були чомусь похожі на тебе. Я навіть підозрівав, що у мене щось із шариками не в порядку. Зараз уже пройшло, але думаю про тебе неймовірно багато. Навіть зло бере — треба ж готуватися до екзаменів, а тут «світять в душу сині-сині очі, мов фіалки перші навесні». Люблю дико. Цілую твої пальчики, щоб вони скоріше взялися за ручку і написали мені хоч двоє слів. Твій Вася30.І.[19]57

Листи Василя до дружини. Нехай слова ці скучні і бездарні,Та як мені не написати їх —Я в них прийду до тихої друкарніІ буду знову втоптувати сніг.І буду знов у вікна заглядати,Брехати, що не холодно мені,Твої нечутні кроки впізнавати. В морозній монотонній тишині.І цілуватися в провулку до безтями…Чого б тепер я тільки не віддав,Щоб тільки знову все було так само,Як я у вірші цьому пригадав. Щоб знов були ті суперечки марні,Щоб від кохання знову я дурів…Нехай слова ці скучні і бездарні,Та я їх кров’ю власною зігрів!Мила моя дівчинко! Не будь дуже суворим критиком і не лай нещасного поета за незграбність. Я ж так старався. Я так люблю тебе, що навряд чи можна знайти повноцінні слова, щоб передати це. Василь

Кохання для автора – це щось святе. Він мріяв про нього, чекав його, бажав його. Але ніколи не уявляв собі, що кохання – це ще і біль, і розчарування…Та навіть невзаємна й нещаслива любов осяває душу, залишається солодким болем-спогадом.https://www.youtube.com/watch?v=Pf. GUwzriq6 EВалерій Ланецький - «Вона прийшла» (В. Симоненко) Під впливом чару кохання міняється внутрішній світ поета, і все довкола теж стає привабливішим і кращим. Душа закоханого співає солов’ями, вона тягнеться за чудовим покликом: Прийшла любов непрохана й неждана Ну як мені за нею не піти? Ліричний герой створив для себе образ коханої, далеко від чогось конкретного, реального, кохана з’явилася хлопцеві тільки в романтичних маревах. І ось сталося «Вона до мене виплила з туману моїх юнацьких несміливих слів». Почуття любові всесильні, вони здатні оповити людину, особливо молоду, здатні направити її на рівну дорогу життя. Поет малює привабливий образ вимріяної в снах любові: Вона прийшла заквітчана і мила, І руки лагідно до мене простягла, І так чарівно кликала й молила,  Такою ніжною і доброю була.«Вона прийшла»

Кожен митець слова створює свою неповторну сторінку в безсмертній книзі кохання. Властивими лише йому барвами-самоцвітами, що «висяюють опукло і виразно». І надихає його на створення цих шедеврів, без сумніву, Муза творчого натхнення Ерато. Ерато́ (грец. Ἐρᾰτώ — мила) — одна з 9 муз, була, як і її сестри, дочкою Зевса та Мнемо-сіни, уособлювала любовну (еротичну) поезію; зображували її з лірою в руках у товаристві малого Ероса.

Заслуговують на увагу ті вірші інтимної лірики В. Симоненка, в яких він по-філософськи розмірковує про взаємини коханих на тлі буденщини. На думку автора, втрачає багато той, хто не вміє поступитися, не здатен відрізнити жахливого від дріб’язкового, мізерного. Життя, звичайно, «не можна заховати за рожевих ілюзій вуаль», але можна обійти незначні життєві незгоди. Вчасно сказане «Пробач…, моя вина», як у вірші «Моя вина» рятує кохання, допомагає подолати кризу. У вірші «Є в коханні і будні, і свята…» І вагання і сумнівів час Дріб’язкові хмарки образи Не закрили б сонце від нас. Любов у душі «щедро… б світила» і знову й знову оновлювала б людські почуття. Цікаве закінчення поезії: Ненаглядна, злюща, чудова, Я без тебе не можу жить!

«Є В КОХАННІ І БУДНІ, І СВЯТА»Є в коханні і будні, і свята,Є у ньому і радість, і жаль,Бо не можна життя заховати. За рожевих ілюзій вуаль. І з тобою було б нам гірко, Обіймав би нас часто сум, І, бувало б, темніла зірка У тумані тривожних дум. Але певен, що жодного разу. У вагання і сумнівів час. Дріб'язкові хмарки образи. Не закрили б сонце від нас. Бо тебе і мене б судила Не образа, не гнів — любов. В душі щедро вона б світила, Оновляла їх знов і знов. У мою б увірвалася мову,Щоб сказати в тривожну мить:— Ненаглядна, злюща, чудова,Я без тебе не можу жить!.. Робота з підручником. Ст.227-228.

«Є в кохання і будні, і свята» Жанр: ліричний вірш. Різновид лірики: інтимна (особиста). Тема: зображення почуття ліричного героя, його готовності сприймати все добре й все погане в житті, радіти і насолоджуватися кожним днем. Мотив: кохання.Ідея: возвеличення сили справжнього кохання. Автор поєднує все це з філософськими роздумами про сенс життя. Віршовий розмір: хорей і перихій. Основна думка:  кохання – це не лише радість. Інколи воно приносить муки, страждання. Проте не варто розчаровуватися.  Адже якщо чекати свою вірну любов, то вона обов’язково прийде. Римування:перехресне. Паспорт твору

Художні засоби: Епітети: тривожні думи; дріб’язкові хмарки. Риторичний оклик: я без тебе не можу жить!Метафори: обіймав би нас часто сум; дріб’язкові хмарки образи не закрили б сонце від нас. Анафора: є в коханні і будні, і свята,  є у ньому і радість, і жаль.«Є в кохання і будні, і свята»

А молодість брала своє! Вітром-вітровінням увірвалася потайна Муза, якій Симоненко написав «Ти знаєш, що ти Людина», присвятив збірку «Тиша і грім» (1962). Не образа, не гнів – любов, В душу щедро вона світила Оновила їх знову і знов У мою увірвалася мову, Щоб сказати в тривожну мить: – Ненаглядна, злюща, чудова, Я без тебе не можу жить.https://www.dailymotion.com/video/x5qotro. Гра долі. Василь Симоненко05.49 Люся-Малюся страшенно ревнувала, боялася лишитися самотою. Це була Ніна Черняк, поетеса, яку Симоненко величав «принцеса Діана Рене». Вона приносила свої поезії Василеві. Вона вагітною покинула свого чоловіка. Вона відмовила Василеві, коли він прийшов свататися, але бачилися вони в Києві у Івана Драча.

У душі ліричного героя сталася зміна – і досить примітна: він «не чув, як жайвір в небі тане, кого остерігає з висоти…» Образ оспіваного в піснях солов’я українських степів не випадково появився в поезії: він символізує злагоду між людьми, несе добро і щастя. Людина глибокої душі, В. Симоненко у віршах про любов не міг бути поверховим чи нещирим. Він був прекрасним і чистим навіть тоді, коли не все склалося за бажанням, коли не вдалося висловити коханій те, чим жила душа. Не вір мені, бо я брехать не вмію, Не жди мене, бо я і так прийду. Я принесу тобі свою надію, Я подарую смуток і біду.  Надзвичайно самокритичний герой у другій строфі вірша: Слова ясні, лише мені відомі, У бурмотіння скучне переллю Свою усмішку у холодній втомі,  Бездумно, безголово утоплю.

«Вино з троянд»

«Ікс плюс ігрек» Свій дещо жартівливий вірш Василь Симоненко присвятив чорнявій математичці. Звідси, відповідно, й креативна назва. Тема: зображення першого юнацького захоплення своєю вчителькою. Ідея: оспівування жіночої краси в образі чорнявої математички.

«Люди – прекрасні…»Тема: зображення «жаги» до повноцінного життя як гарантії того, що наступні покоління плекатимуть повагу до предків. Ідея: показати, що людська душа повинна бути надзвичайно багатою, а наше життя – сповнене дій, таких дій, які гідно зможуть оцінити наступні покоління. Із першого речення помічаємо, що ліричний герой залюблений у життя. Він визнає, що всі «люди – прекрасні», а «земля – мов казка». Ліричний герой з’єднаний із рідною землею духовно, вона (земля) у його серці. Він немов у полоні в землі, адже вона його «цупко трима». Ліричний герой розуміє, що він і всі інші повинні рухатися вперед, жити, «бути дужими», «любити», так сильно, щоб навіть «каміння байдуже захотіло жить». Він проти того, щоб люди «загрузли» у своїй рутині і не розвивалися. Автор натякає на те, що нам всім варто почати жити, по-справжньому жити, робити великі справи для нас та нашого майбутнього. Ми стали «черствими», у нас «камінні душі», тому необхідно докласти чимало зусиль для того, щоб наступне покоління могло побачити «слід», який ми залишимо після себе. Тому «розчиняйте серця і чоло», не жалійте себе! Будьте працьовитими! Тоді Ваш труд принесе плоди, і вони будуть гідно оцінені.

Ну скажи — хіба не фантастично,Що у цьому хаосі доріг. Під суворим небом,Небом вічним,Я тебе зустрів і не зберіг?Ти і я — це вічне, як і небо. Доки мерехтітимуть світи,Будуть Я приходити до Тебе,І до інших йтимуть. Горді Ти. Як це все буденно!Як це звично!Скільки раз це бачила Земля!Але ж ми з тобою…Ми не вічні,Ми з тобою просто — ти і я…І тому для мене так трагічно. Те, що ти чиясь, а не моя.24.09.1962 Справжні поети - Пророки. Цей вірш написаний ніби сьогодні. Він допомагає вірити і любити. Боже, збережи наших захисників, збережи Україну.https://www.facebook.com/symonenko.vasyl/videos/задивляюсь-у-твої-зіниці-відео-декламація-ярина-пач/362862315765051/

Мати -Ганна Федорівна Щербань. Батько –Андрій Леонтійович Симоненко. Дідусь - Федір Трохимович Щербань. Бабуся Варвара Потапівна померла рано, коли їй було лише сорок два роки. Василь Симоненко. Син - Олесь Васильович Дружина -Людмила Павлівна. Дружина -Ніна Іванівна. Внучка -Мирослава Олександрівна. Правнук –Гордій Доля нащадків В. Симоненка

Микола Сніжко на відкритті пам’ятника Симоненку в Черкасах. Микола Сніжко Помер квітня 2016 року на вісімдесятому році життя. Після закінчення Черкаського педагогічного інституту Микола Сніжко розпочав працювати в редакції обласної газети «Молодь Черкащини», чому посприяв поет Василь Симоненко, який узяв Миколу літпрацівником у свій відділ. Так Симоненко благословив Сніжка у добру журналістську дорогу, яка тривала понад сорок років в обласних газетах «Молодь Черкащини» «Черкаська правда» (згодом «Черкаський край»), «Земля Черкаська». Микола Сніжко видав книги зворушливих спогадів про Василя Смимоненка «Оводи Василя Симоненка», «Симоненкові світанки», «Симоненкова хода», за що був удостоєний літературної премії «Берег надії» імені Василя Симоненка.«Дехто хоче зробити з Симоненка ангела. Дехто — навпаки. А він був звичайний чоловік»

– Як його не відмовляли від раннього шлюбу старші товариші, а Василь Симоненко наступив на ті самі граблі, одружившись із красивою, але незнайомою дівчиною. Досить швидко Люся - «Малюся» перетворилася на сварливу мегеру, постійно дорікаючи чоловікові частими відрядженнями та підозрами у коханках. Ілюзії гірко розвіюються, коли муза перетворюється на міщанку, котра відкрито жалілася знайомій, майбутній мемуаристці Дарії Ястребовій:- Думала, що він на хліб зароблятиме‚ а вийшло – якісь віршики пише. З глузду з'їхав – ночами сидить і пише.– Він міг одружиться будь із ким. А женився на простій кур'єрці Люсі Півторадні. У неї були очі, що він казав «божевільно голубі». І всі йому дивувалися. Ну як він міг таку… Не по собі…16 грудня 2013р. черкаське регіональне суспільно-політичне інтернет-видання– Не розуміла його творчу душу?– Вона через кілька років по смерті чоловіка вийшла заміж?– Яке там, через рік… Привела в хату другого батька для Олеся. Якийсь Мішка, сантехнік, алкоголік. Потім вигнала його. І взагалі пустилася берега. Поет Петро Линовицький до неї зачастив. А був одружений, дитину мав. Петрова жінка поскаржилася в обком комсомолу, скликали збори. Там його почихвостили. А Линовицький каже: «Я її люблю». Любиш – женися. То він кинув жінку, з Люською одружився. Микола Сніжко та його дружина Наталія Михайлівна.

16 грудня 2013р. черкаське регіональне суспільно-політичне інтернет-видання. Микола Сніжко та його дружина Наталія Михайлівна.– Симоненко не зраджував її?– Не знаю. Але чутки ходили. Є така Ніна Черняк, працювала на обласному радіо. Вона поскаржилася на свого чоловіка в «Черкаську правду», а Микола Негода написав на нього фейлетон, і той чоловік плюнув на Ніну й покинув. То вона носила Василеві свої вірші, щоб він їх благословив до друку. Вони були слабенькі, Василь їх доводив до ума. Деякі були надруковані. А тепер приїхала якась журналістка з телебачення, знайшла Ніну Черняк. І зробила передачу «Зигзаги долі» чи якось так, про Симоненка. Ніна розказує, що Василь її любив. Приходив навіть свататися. Вона відмовила, бо не хотіла розбивать його сім'ю.– Люся ж і курила, і спилася, і дитину народила від Линовицького. Вони її назвали Василинкою. Линовицький такий гуляка був. І Лесик через нього зіпсувався. Спився, скурився, варикоз мав. Помер років у 46. Линовицький покинув їх. Василинка причастилася до куріння, до горілки. Зв'язалася з якимось чеченцем. А він наркотиками займався, то й наркоманкою стала. Померла від передозування. Дитину народила від чеченця, і його мати забрала того хлопчика. У Леся була жінка Ніна, мали вони дочку Мирославу. І вона теж народила дитину, назвала Гордієм.– Із золотою медаллю закінчила першу школу, була на стажуванні в Америці. Працювала у міськвиконкомі, – додає Наталія Михайлівна.– А прізвище синові дала Симоненко. Каже: «Щоби продовжить прізвище діда».

16 грудня 2013р. черкаське регіональне суспільно-політичне інтернет-видання– Симоненко не зраджував її?Микола Сніжко та його дружина Наталія Михайлівна.– Кажуть, щоденник Василя Симоненка вкрали на похороні.– Коли Василь помер, почали його архіви розбирать. А потім вони випливли в Канаді. І щоденник маленький. Нічого там крамольного немає. Але ж надрукований за кордоном. А тоді такий факт – це вже не добре. Дружина Людмила Півторадна працювала у друкарні, в Будинку маляти. Пішла з життя в грудні 1996-го. Син Олесь був слюсарем у Черкасах, теж уже покійний. Невістка Ніна Іванівна працювала на об'єднанні «Азот». Там говорять, що вона, Мирослава – онука Симоненка – й правнук Гордій емігрували до Канади. Леся не захопило полум'я поезії і взагалі творча робота на літературній ниві. Він — слюсар, чесно і старанно виконує свої обов'язки. На запитання: «Чому так сталося?» — відповідає: «Важко в такій великій і мудрій галузі, якою є література, «відкривати нові острови». Все майже відкрито. Бути ж нахлібником на літературній ниві я просто не бажаю. Краще чесно робити те, що дає можливість продовжити добротворне життя на землі. А навкололітературне стовпотворіння є й без мене кому робити». Микола Сніжко

23 серпня 2017 Мирослава зараз живе за океаном, але щороку буває вдома, в Черкасах. Вона розповіла, що й у колі друзів та знайомих читає та вивчає поезію Василя Симоненка. До скарбів його творчості, мелодійності віршів долучає й зовсім юного сина Гордія. Сам правнук поета з радістю позував перед фотооб’єктивом за тим столом, за яким колись працював його прадід.

Василь Симоненко такі слова знайшов. Він зумів передати у «Лебедях материнства» й любов до рідної матері, й любов до прекрасної неньки нашої – України у простих, щирих словах. Василь Симоненко належав до поетів-шістдесятників. За  суттю своєю шістдесятники були новаторами, які прагнули поставити нашу літературу в рівень світової культури. Вони по-новому підходили до конструювання художніх образів, поетизуючи, зокрема реалії, що їх принесла науково-технічна революція, досягнення в розвитку космонавтики, атомної енергії, різних галузей науки. І боляче щемить серце, коли слухаєш слова пісні «Виростеш ти, сину…», бо вона пережила літами автора слів. Але і радісно, бо разом із піснею живе в пам’яті людській й ім’я її автора — Василя Симоненка. Сила поезії Симоненка — у безмежній щирості й правдивості, і тому вона житиме.

- Чи вдалося нам досягти поставлених цілей уроку?- Що вас найбільше вразило?Метод «Мікрофон»Домашнє завдання. Написати відгук-роздум «Слухаючи поезії В. Симоненка»

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ: - URL: https://www.google.com/search?q - URL: https://uahistory.co/pidruchniki/slonyovska-ukraine-literature-11-class-2019-profile-level/26.php - URL: https://naurok.com.ua/tablicya-rodovid-vasilya-simonenka-25939.html - URL: http://na-skryzhalyah.blogspot.com/2018/05/blog-post_13.html - URL: https://dovidka.biz.ua/lebedi-materynstva-literaturnyi-pasport - URL: https://ukrclassic.com.ua/katalog/s/simonenko-vasil/3294-detalnij-analiz-zadivlyayus-u-tvoji-zinitsi-simonenko - URL: https://naurok.com.ua/urok-vasil-simonenko-zadivlyayus-u-tvo-zinici-ya-227508.html - URL: https://procherk.info/resonance/2-cherkassy-news/19466-abi-simonenko-vznav-do - URL: https://uahistory.com/topics/famous_people/3564 - URL: https://dovidka.biz.ua/ye-v-kohanni-i-budni-i-svyata-analiz/СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: ЛІТЕРАТУРА:1. Гончар О. Витязь молодої української поезії//Гончар О. Чим живе­мо: На шляхах до українського Відродження.— К., 1991.— С. 190 — 194.2. Дзюба І. Більший за себе самого//Наука і культура: Україна. — К., 1989. — Вип. 23. — С. 310 — 323.3. Симоненко Василь. Ти знаєш, що ти — людина: Вірші, Сонети, поеми, казки, байки: Передм. с. 5. — К.: Наук. Думка, 2001. — 296 с.4. Симоненко В. А. У твоєму імені живу: Поезії, оповід., шоденник, зап., листи: Для серед. та ст. шк. віку/ Упоряд. та післямова В. В. Яременка; Передм. 5. Слоньовська О. В., Марфин Н. В., Вівчарик Н. М. Українська література. Підручник для 11 кл.. закладів загальної середньої освіти (профільний рівень).-К.: Літера ЛТД - 2019.- 320 с.