Презентація "Що було модним у наших пра-пра-пра..."

Що було модним у наших пра-пра-пра… Українське вбрання Скоробагатько Л.В. Покровський ЗЗСО І-ІІІ ступенів

Погляд у минуле… чи з минулого…

Як виникло українське національне вбрання Різні кліматичні умови, суто українське розуміння прекрасного та корисного, впливи сусідніх етнічних груп – усе це вплинуло на формування самобутнього українського національного вбрання. Але разом з цим є й спільні риси, що об'єднають між собою костюм Закарпаття та Слобожанщини, Полісся і Буковини, Середнього Подніпров'я і Поділля, Галичини і Півдня. Це багатий декор, українська вишивка, вибілене полотно – основа костюма. Класичним українським костюмом вважається одяг мешканців Подніпров'я, наприклад Київщини.

Що було головним компонентом народного одягу Основою одягу була сорочка. Жіночі сорочки були довгими – по кісточки. Святкові сорочки були “додільними”(спинка й перед шилися з нерозрізаних полотнищ), буденні могли мати верх з якіснішого полотна, а низ – згрубого, тобто сорочка “дошивалася”, “підшивалася” і називалася – “до підтички”.

Як вишивались сорочки Спочатку сорочки вишивали білим по білому, як і рушники. Вони були джерелом закодованої інформації: дерево на рукавах було символом родючості. До вишивки в техніці “лиштва” додавалася мережка – ажурна техніка, що в поєднанні з вишивкою біллю створювала дуже витончений елегантний виріб.

Типи українських сорочок Їх існувало декілька. Головними типами є тунікоподібні (основна частина кроїлась з перегнутого полотнища, в якому вирізувався отвір для голови) та уставкові( перед та спинка з‘єднувались за допомогою прямокутників полотна -- уставок). У ХХ ст. з‘явився перехідний тип до блузи – “сорочка до талійки”.

Поясний одяг жінок Плахта шилася з двох полотнищ барвистої саморобної тканина вовняної тканини з геометричним орнаментов. Полотнища зшивалися до 1\2 чи 2\3 по довжині та перегиналися навпіл незшитими кінцями – “крилами” – назовні. До крил по кутках пришивали різнокольорові китиці. За кольорами плахти, можна було сказати, хто це – дівчина чи молодиця, молода чи стара.

Різновиди плахт Дівчата носили червоні і малинові плахти – “червчатки”. Молода жінка носила “червчатку” до народження першої дитини. По тому вона переходила на червоно-сині і чим далі, тим темніші. Бабусі носили чорні дерги (шматок чорної тканини, обгорнутий навколо стану). Під час посту всі жінки носили “синяки” – сині плахти. Підв‘язували плахту до стану поясом.

Плечовий одяг Нагрудний безрукавний одяг – керсетка – були до 3-9 вусів (складок), а довжиною трохи нижче стегон, обшиті кольоровою тасьмою. Святкову корсетку шили з дорогих тканин, оздоблювали ьасьмою, зубчатою аплікацією. Крій її мав підкреслити фігуру, для чого завищували лінію талії, розшивали низ вставними клинами ззаду по лінії талії. Лінія відрізу прикрашалася вишивкою, тасьмою, нефункціональними гудзиками.

У що жінки вбиралися взимку? Узимку жінки носили криті кожушанки, а у сильні морози – великі теплі кожухи, розшиті кольоровим гарусом чи прикрашені кольоровою аплікацією.

Що носили жінки восени та навесні Верхній осінньо-весняний одяг у Центральній та Східній Україні називався юпка, шився подібно до корсетки, але з рукавами. Низ рукавів обшивали чорним плисом. Свити, чинарки та юпки шили з сукна. На початку ХХ ст. їх починали робити з фабричних тканин, інколи на ваті. У Карпатах жінки й чоловіки носили сердаки, подібні до коротких свит. На Гуцульщині та Західному Поділлі чоловіки та жінки носили кептарі з овечої шкури. Кептарі прикрашалися вишивкою, аплікацією зі шкури та металевими нашивками.

Чоловічий одяг в Україні Чоловічий одяг був скромніший:літній складався з сорочки, штанів, пояса. Майже до кінця ХІХ ст. чоловіки носили широкі полотняні штани “до очкура”. Пізніші штани з фабричної тканини здебільшого зберігали традиційний крій.

Чоловічий нагрудний одяг Це були жилетки прямого крою, а верхній – свити з фарбованого та сірого саморобного сукна до 3-5 вусів з відрізною спинкою і рясними зборами по лінії талії. Поширені були й довгі, відрізні в талії чинарки. у негоду чоловіки одягали кобеняк – свиту з капюшоном з нефарбованого сірого сукна (киреї, свити з відлогою). Взимку носили розшиті кожухи. Головні убори були різноманітними: залежно від сезону та місцевих традицій їх робили різними за формою та із різних матеріалів – смушкові шапки та високі кучми, теплі малахаї та козацькі шлики. Влітку носили брилі або картузи.

Чи були в українок зачіски Гордістю кожної дівчини було її волосся – “коса – дівоча краса”. На свята його заплітали у дві чи одну косу і прикрашали кісниками – різнокольоровими стрічками. Дівчата “на порі”, заручені носили віночок з живих чи паперових квітів. На свята обжинків одягали віночок з жита чи пшениці. Дівчата пишались косами, намагались зробити їх найгарнішими і чепурненько прикрасити.

Віночок Оберегом від зла був український віночок, який дівчата сплітали із живих квітів. Усього у повному українському віночку було 12 квіток, кожна з яких була символом і оберегом. Безсмертник – символ здоров'я. Деревій – символ нескореності. Барвінок –життя й безсмертя людської душі. Цвіт вишні та яблуні – символ материнської відданості. Любисток і волошка – відданості та вірності. Ромашка – символ дівочої чистоти та цноти. Ружа, мальва та півонія – віри, надії та любові. Хміль (вусики) – символ гнучкості та розуму.

Головні убори жінок У 17-18 ст. – рушникоподібні “намітки”, які завивали голову жінки, залишивши вільним лише обличчя, а з 19 ст. – полотняні, шовкові та парчеві очіпки різноманітної форми. Були поширені різноманітні барвисті хустки.

Жінки не могли “світити волоссям”… Для жінки то було найбільшим гріхом, і мандрівники навіть в 19 столітті свідчили, що жінка легше могла показати коліно, ніж пасмо волосся.коли ж хто бачив простоволосу жінку, то з певністю називав її “відьмою” і міг звинуватити в злій ворожбі: начебто та хотіла залишити своє село без врожаю. А жінка могла позиватись до суду, і розраховувати на задоволення позову, якщо її “розчіпчив” (зняв очіпок з неї) навіть рідний чоловік.

Як зачісували волосся чоловіки Для чоловічих зачісок українських селян ХІХ ст. характерне досить високе підрізане волосся навколо усієї голови. Верхнє волосся біля маківки прикривало підголені місця. Зачіска “під макітру” відома із 17 ст., коли за краєм накладеної на голову макітри рівно підрізали волосся довкола голови. Ця стрижка збереглася допочатку 20 століття. Їй передувала традиція голити голову, залишаючи на маківці довгого чуба-оселедця, що побутувала серед запорозького козацтва. У Карпатах чоловіки носили волосся до плечей, підрізаючи чуба вище брів.

Зачіски та головні убори

Чи носили в давнину прикраси Дівчата любили прикрашатися сережками та нагрудним “намистом” або “добрим намистом” із справжніх червоних коралів. Кожна дівчина намагалась мати його якнайбільше “разків” (ниточок). Коралі були не лише прикрасою. Вони свідчили й про здоров‘я власниці: якщо колір був яскравий, червоний – жінка здорова, коли ж вони темнішали, змінювали колір – значить, й жінка недужа.

Прикраси Носили на грудях великі хрести з дорогоцінних металів, носили й “дукчі” – великі срібні чи золоті монети (дукати), які прикріплювали на спеціальну тасьму чи разок коралів. Іноді таких монет було кілька.

У що взувались українські чоловіки Чоловічим взуттям слугували чоботи, підошва яких пришивалася або густо (просом), або рідко (вівсом). Пізніше парубки починали носити чоботи з високими вистроченими халявами, а чоловіки – чоботи з низькими халявами. Чоботи шили з юхтової, кінської чи козлиної шкури. Ніколи для виготовлення взуття не використовувалася свиняча шкура: «Не дай , Боже, з Івана пана, а з свині -- чоботи», -- казали прислів'я. у горах і чоловіки й жінки носили постоли. На Волині та Поліссі у заболочених місцевостях носили плетені личаки.

Українське жіноче вбрання Жіноче українське взуття – чорнобривці (чоботи з чорними голівками та задниками і кольоровими халявами), пізніше – високі шнуровані черевички. У свята, навіть влітку, носили чоботи, їх шили з сап'яну (сап'янці).червоні чоботи були у дівчат, і це стало постійним епітетом : «дівчата в червоних чоботях». Влітку могли ходити босоніж. Йдучи в поле, щоб стерня не поколола ноги, змащували їх дьогтем.

Український одяг сьогодні

У різні часи - різне уявлення про красу…