Казка "Світлячок, який боявся темряви" для дошкільнят та учнів молодших класів

Світлячок, який боявся темряви

Мета: допомогти дітям побороти страх перед темрявою.

Десь за морями, за лісами, серед самісінького поля жив жучок Світлячок. Вдень Світлячок сидів під листочком прекрасної квітки. Виходити в поле, коли світить сонце було небезпечно, адже навкруги багато птахів, які так і хочуть поласувати жуком.

Світлячок був нічним жителем. Власне, тобі, читачу, цікаво, чому жучка звати Світлячок? Все дуже просто! Тому що вночі він світився. Його сяйво було ніжно-зеленого кольору. Але цього було достатньо, щоб працювати і відпочивати тоді, коли інші розглядають свої сновидіння.

Він був щасливим.

Ось одного вечора, як завжди, жучок-світлячок зібрався в нічне поле – збирати суницю. Він визирнув з-під листочків…. О ні! Що це? Усе навкруги було чорне-чорне! Такої пітьми він ще ніколи не бачив…. Не було ні квітів, ні трав, нічого і нікого. Чи хтось, все-таки, був?

Світлячок помітив, що його оточили якісь невідомі істоти. Його серце охопив страх. Все, він у пастці. Найбільше, найжахливіше створіння у світі підходило все ближче і ближче… Ех, скільки життів гарних жуків воно згубило! У нього, мабуть, здоровезні лапи! Ні, не  лапи! Щупальця! У нього, мабуть, гострезні зуби!

Крок, ще крок…

Як же він голосно і часто дихає! Це просто жах. Ось він уже повис над Світлячком своїм здоровезним тілом, відкриває пащу і-і-і-і-і…

- Світлячок, що з тобою? Світлячок? - говорить чудище мишачим голосом. - Це я!Сусідка Миша. Що сталося?!

- Тут темно. – ледве чутно мовив Світлячок.

- Я знаю. Зараз ніч.

- Темно-о-о-о-о… - протягнув жучок.

- Так, до речі, - повеселішала миша, - а чому ти не світишся?

- Я не знаю. А де створіння?

- Які створіння?

- Такі бр-р-р-р-р.... – скривився Світлячок.

- Єдині створіння у цьому полі – це ти і я.

- Але я їх бачив!

- Де?

- У темряві!

- Як ти міг їх бачити, коли у темряві темно?

- Але я бачив!

- Кого?

- Ну як виявилось… тебе…Але коли темно, то з’являються страшні чудища!

- Коли темно? Та-а-а-к, пішли до мене в гості.

Мишка ввімкнула ліхтарик і вони побігли вузенькою стежкою до нірки. Миша відкрила дверцята. Будинок був заповнений пітьмою. Була страшно-страшно. Миша увімкнула  світло і все змінилось. Який гарний будиночок! У ньому так затишно! Жучок тільки хотів присісти на стілець, як сусідка знову вимкнула світло.

- Ти що! – закричав він. -  Ти впустила пітьму!

Миша увімкнула світло і говорить:

- Ні, Світлячку, я впустила світло. Адже,  доки я не натиснула на вимикач тут було темно.

- Ну так… Але, все одно  боюсь.

- Світлячку, а що змінюється у кімнаті, коли я вимикаю світло?

- Стає темно.

- І все?

- І моторошно.

- Чому моторошно?

- Мені здається, що тут ще хтось є.

- Здається? Чи дійсно хтось є?

- Здається…

- А чому?

- Не знаю.

- Бо ти фантазуєш! У темряві ти бачиш і чуєш те, чого боїшся. Але насправді цього немає. Якщо при ввімкненому світлі у кімнаті безпечно, то коли воно вимикається кімната так само залишається безпечною. Тільки що змінюється?

- Зникає світло… - видихнув Світлячок. – Мабуть, ти права.

З того дня Світлячок довго звикав до того, що він більше не може сяяти. Довго звикав і до темряви, але все таки потоваришував із нею. Жучок-світлячок знав, що з настанням ночі, приходом пітьми – нічого не змінюється, крім того, що потрібно увімкнути ліхтарика.

Запитання:

1. Чи сподобався тобі жучок?

2. Як ти думаєш, чому Світлячок боявся темряви? Звідки у пітьмі беруться страховища?

3. Що змінюється, коли стає темно?