Казкотерапія "Поділись найдорожчим"

КАЗКОТЕРАПІЯПоділись найдорожчим

У маленькому селі, на окраїні темного лісу стояла старенька глиняна хатинка із солом’яним дахом. Жила там разом із своєю бабусею дівчинка Оленка.

Працьовита вона була, хвацька до любої роботи, що до господарства, що до худоби, що до пряжі, що до вишивання, а також полюбляла співати українські пісні. Можливо й тому, за її доброту, веселий характер, Бог нагородив її золотавим волоссям, яке дивувало усіх, хто вперше її бачив.

Якось одного літнього ранку, коли вийшла Оленка із худобою на луг, то зустріла дивакуватого старця, якій ніяк не наважувався перейти місточок через річку, в якій кожного дня Оленка набирала чисту воду для себе, господарства, худоби.

Звісно, Оленка не могла не поцікавитися у старенького чи потрібна йому допомога. Адже, Оленчина люб’язність та щирість завжди ставала в пригоді іншим. Старець подякував їй за те, що вона не покинула його, адже, в житті, на жаль, стає все менше і менше тих людей, хто не байдужий до інших. Тих, хто готовий витрачати свій час, сили заради інших.

Він розповів Оленці, що у річку впала його найдорожча, найцінніша річ. Опора, яка допомагає йому в житті, його дерев’яна палиця, яку змайстрував дідусь, ще коли він був дитиною.

Адже, як виявилося старець мав проблеми із правою ногою, вона була коротшою від лівої. Вислухавши дідуся Оленка аж змінилася на лиці. Стояла мовчки кілька хвилин , а потім наче підстрибнувши вигукнула:«Ану ж бо, пригляньте за моєю худобою, я зараз повернусь», схопивши свою торбину, побігла стрімголов вздовж річки, у напрямку течії аби перехопити дорогоцінний подарунок «палицю».

Дібравшись до гущавини із осокою не думаючи, вона почала пробиратись крізь них. Добре знаючи місцевість, була впевнена, що десь тут їй неодмінно повезе віднайти згубу. Так і сталося. Ой лишенько. Палиця, та дійсно застряла між осокорів та комишів, але вже з іншого боку її намагався привласнити річковий житель – працьовитий бобер.

Довго часу на роздуми не було у дівчинки, тому довелося швидко діяти. Потрібно було чимось відволікти його увагу, щоб вихопити палицю. Добре, що у Оленки про всяк випадок були з собою ножиці. Миттю вихопивши їх, без вагань, вона відрізала своє золотаве волосся і скрутивши хомутиком кинула боброві до лап.- “Ох! - зітхнула з полегшенням дівчинка, коли побачила, як бобер перевів свою увагу на новий будівельний матеріал”. Скориставшись цим, Оленка вихопила палицю та гайда вистрибуючи із колючої осоки почала вибиратися на берег.

У той момент вона ні про що не замислювалася, разом із палицею, голосно вигукнула: - “Дякую Боже! Дідусь знову зможе ходити та тішитись сонячному дню!”Дідусь побачивши дівчинку дуже зрадів, що вона змогла віднайти загублену ним палицю. Він подякував Оленці за її допомогу, сміливість і людяність. - “ Ти маєш хоробре серце!”, сказав дідусь.

Здавалось, що дівчинка й сама не зрозуміла, що жертвуючи своїм даром, своїм прекрасним волоссям, змогла зробити щасливою іншу людину. Не важливо якого ти віку, не важливо як чи за що?Просто так! Адже, в житті завжди на часи залишаються людські відносини, щирі та безкорисливі. Завжди варто відноситися до людей так, як ти хочеш, щоб відносилися до тебе! Варто бути уважними до всього, що оточує нас…

Запитання до обговорення:1. Як вважаєш про казка?2. Якою була головна героїня?3. Чи потрібно було дівчинці пропонувати свою допомогу старцеві?5. Чи варто було Оленці ризикувати власним волоссям?6. Чого повчає казка?

Висновок:І якби дівчину запитав хто про те, як вона наважилася на такий крок із волоссям, яке все життя ростила, та небезпеку? Очевидно, вона б відповіла: «хотіла б щоб і інші теж посміхаючись, щиро, не вагаючись довго, а просто діяли в скрутну хвилину з усіх сил. Оскільки всім що ми маємо, що уміємо, ми повинні ділитися, допомагати іншим, надихати світ».