Кімерійці, скіфи та сармати на територіїсучасної України

Кімерійці, скіфи та сармати на територіїсучасної України. Виконав Муляр А. М.

1. КіммерійціКіммерійці – кочовий іраномовний народ, який примандрував із Нижнього Поволжя у причорноморські степи у 9 ст. до н. е. й панував тут упродовж двох століть. Кіммерійці не будували жител. Кіммерійці носили шкіряні куртки, штани, чоботи і гостроверхі шапки. Першим про кіммерійців написав легендарний грецький поет Гомер (VIII ст. до н. е) в "Одіссеї", зокрема в епізоді про шлях Одіссея з острова Ея. Поселення кіммерійців були тимчасовими, в основному – табори, зимівники Їхнє життя збігало у нескінченній мандрівці степом або верхи на конях, або в кибитках, запряжених волами. Вони мали свої кузні і ковалів, які виготовляли залізні та сталеві мечі і кинджали, найкращі на той час у Стародавньому Світі. Самі вони метал не добували, користувалися залізом, добутим лісостеповиками або кавказькими племенами. Основою їхнього господарства було конярство. Те, чого не могли дати коні, кіммерійці завойовували.

Значну роль у житті кіммерійців відігравала війна. Панівне становище серед кіммерійців посідали кінні воїни. Вони були озброєні луком, кинджалом, мечем, кам'яним або бронзовим молотком. Стріли виготовляли із залізними та бронзовими наконечниками. Завдяки широкому використанню заліза кіммерійці були непереможними воїнами, Їхнє суспільство складалося з племен, об'єднаних у союзи на чолі з царями-вождями. Панівне становище тут посідали кінні воїни.

Жили кіммерійці патріархальними родами, які складалися з сімей. Поступово у них виділяється військова знать. Цьому у великій мірі сприяли грабіжницькі війни. Їх основною метою було пограбування сусідніх племен і народів. Ходили з набігами на територію сучасної Молдови, Румунії, Болгарії Важливу роль в житті Кіммерійців грали старійшини, родова аристократія. Кожне князівство було самостійним, іноді вони діяли спільно, іноді воювали між собою. Жерці-старійшини регулювали міжплемінні відносини, виступали суддями у спірних питаннях. Кіммерійці за все своє існування не утворили єдиної держави. Кіммерійські племена постійно ворогували одне з одним, борючись за кращі пасовища, Культ Богині-Матері в кіммерійців - це відлуння релігійного культу ранньонеолітичної (до трипільської) та Трипільської доби. Тотемом кіммерійців був змій, або змія. Померлих кочовиків ховали за обрядом інгумації (покладання), зазвичай витягнуто на спині, частіше за все - головою на захід, як правило, у ґрунтових могилах. Єдине зображенням кіммерійця у розписі на вазах, засвідченим відповідним написом, є лучник зі сцени Калідонського полювання на відомій вазі Франсуа з музею Флоренції.

2. Скіфська доба. Скіфи проживали на наших землях у VII ст. до н. є. — ІІІ ст. н. е., Наприкінці VI ст. до н. е. в причорноморських степах формується могутнє державне об'єднання на чолі зі скіфами — Велика Скіфія. Скіфська держава мала дві столиці. Спочатку головним містом Скіфії було Кам'янське городище, що на Дніпрі, а згодом стало місто Неаполь. Скіфська держава поділялася на округи (номи), на чолі яких стояли вожді, призначені царем. Скіфську державу очолювали представники єдиної династії, влада яких була спадковою. Суспільство складалося з общинників, воїнів та жерців. Більшість населення Скіфії були вільними, біднішими чи багатшими людьми. Геродот поділив населення на 4 групи: царські скіфи, скіфи-кочовики, скіфи-хлібороби і скіфи орачі. Роди й племена перетворювалися на своєрідні військові підрозділи для охорони худоби й пастухів, а також нападів на сусідів з метою заволодіння їхніми багатствами. У скіфів швидко виникло ремесло,

Війна для скіфів була головним заняттям, джерелом збагачення. Усе їхнє життя було пронизане військовими традиціями і звичаями. Основною зброєю був лук складної конструкції: за невеликих розмірів він відзначався далекобійністю. Ударну силу складала кіннота. Головним засобом захисту воїна-скіфа був панцир, хоча використовувалися і звичайні шкіряні куртки. У VI ст. до н. е. Скіфія розділилася на три царства, одне з яких було головним, але кожне царство мало свого царя. Переміщення політичного центру скіфів у Нижнє Подніпров'я і степовий Крим надало їм можливість контролювати торговельні шляхи, які сполучали античний світ із землеробськими районами Лісостепу. Встановлення такого контролю сприяло значному збагаченню скіфської знаті.  У 512 р. до н. е. скіфи, об'єднавшись із сусідніми народами, перемогли перське військо на чолі із царем Дарієм І.

Розквіт Великої Скіфії припадає на часи, коли там правив цар Атей, який загинув у віці 90 років у битві проти Македонії 339 р. до н. е.  Провідною господарською галуззю було скотарство. Воно забезпечувало людей усім необхідним для життя: м'ясо, молоко, шкіри.  Скіфська біднота й перетворені на рабів полонені працювали в господарстві багатіїв. Скіфи вірили в існування багатьох богів. Головними вважалися богиня домашнього вогнища Табіті та повелитель неба й родоначальник скіфів Папай.

3. Сармати. Історичній науці не відома самоназва сарматів. Греки та римляни називали сарматами або сірматами кочові племена, які запанували в українських степах у III ст. до н.е. На думку лінгвістів, слово «сармат» походить від давньоіранського слова «саоромант», що означає – «підперезаний мечем. Античний історик Геродот свідчить, що пращури сарматів проживали на схід від скіфських племен за річною Танаїс (Дон). Геродот наводить легенду про походження сарматів – нібито сармати – це нащадки скіфів  та амазонок, і головна різниця між племенами була в тому, що сарматам не вдалося добре вивчити мову своїх батьків, «тому савромати розмовляють скіфською мовою, яка здавна є зіпсованою» Сарматські племена належали до центральної частини кочовогоііраномовного світу, які проживали у I тис. до н.е. в степах між Алтаєм та Дунаєм. Наймогутнішими сарматськими племенами були язиги, роксолани, аорси, сіраки та алани. У сарматському суспільстві велику роль відігравали жінки. Не випадково грецькі історики називають сарматів «підданими жінок». 

Велику роль у політичному житті сарматів відігравала військово-племінна верхівка. Широко використовувалася праця рабів. Сарматське суспільство багато в чому нагадувало скіфське. Основним заняттям сарматів було кочове скотарство. Також вони полювали в степах на диких звірів. На початку нашої ери частина сарматів перейшла до осілого способу життя й стала хліборобами. Велике значення в житті сарматів мали війни. Вони спонукали до створення великих племінних союзів. Зазвичай сарматські воїни були вдягнені в шкіряні або металеві шоломи, панцирі, озброєні щитами, луками, списами та мечами. їхнє військо складалося з важкоозброєної піхоти та кінноти, яка відігравала вирішальну роль у воєнних діях сарматів.

Кочові сармати потребували великої кількості продукції сільськогосподарських племен та народів, тому вони були вимушені постійно воювати або торгувати з осілими племенами, щоб отримувати зерно, вина, зброю, ювелірні вироби та предмети розкоші. Сармати займались ремеслом (гончарством, ткацтвом, теслярством, ковальством, обробкою дерева й шкіри), промислами й торгівлею. Характерною рисою релігійних вірувань сарматів було багатобожжя. Вони обожнювали сили природи. Панівними були культи вогню і сонця, а також культ великої богині-матері — Астарти, яка вважалася покровителькою коней. Прикладне мистецтво було своєрідною модифікацією звіриного стилю. Набувають поширення зображень ведмедів та вовків. У III ст. н. е. сармати зазнали поразки від германського племені готів, яке прийшло у Причорномор'я з Балтії. Саме в цей час було спалено головне торжище сарматів Танаїс. Готи створили на півдні України ранньофеодальну державу, відому під назвою імперії Германаріка. Кінець їхньому пануванню в Причорномор'ї поклала гунська  навала наприкінці IV ст.

ГРЕЦЬКІ МІСТА-ДЕРЖАВИ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР'Я Античні грецькі колонії: Тіра, Ольвія, Херсонес, Пантікапей, Феодосія, Фанагорія, Танаіс і інші. Тіра, засновані у другій половині VI ст. до н. е. Головною причиною колонізації була примусова еміграція частини вільного населення з рабовласницьких держав Греції. Найбільше переселялося сюди греків з Мілета та інших малоазійських грецьких міст.  Північне Причорномор'я вабило греків своїми хлібними, рибними та іншими багатствами.

Найдавнішим на території України було грецьке поселення на острові Березань, засноване в 7 столітті до н.е. В містах розвивалися металургійне, каменярське, деревообробне, гончарне, ювелірне, косторізне та інші ремесла, а також риболовний промисел і виноробство. В міста Греції, Малої Азії, Єгипту з цих міст вивозили хліб, рибу, хутра, продукти тваринництва тощо Населення античних міст складалося з греків і виходців з місцевих племен. Міста мали постійний економічний і культурний взаємовплив і зв'язки з місцевими племенами — скіфами, сарматами, таврами, фракійцями та іншими. Грецькі колонії в Північному Причорномор'ї мали таку ж саму політичну організацію, що й грецькі поліси в метрополії - рабовласницьку демократію.

Наймогутнішою державою в Північному Причорномор'ї було Боспорське царство (єдина держава з монархічною формою правління), яке виникло близько 485-480 рр. до н.е., коли було об'єднано в одну державу міста Пантікапей, Фанагорія, Гермонаса, Тірітака та ін., що були розташовані по обидва боки Боспору Кіммерійського.

Найважливішою галуззю господарювання колоній було сільське господарство. Грецькі міста-колонії були оточені сільськими поселеннями, що становили так звану хору ("земля, область"). Численні сільські поселення відкрито на берегах Дніпровсько-Бузького лиману (поблизу Ольвії), на правому березі Дністровського лиману (в околицях Тіри) та в інших місцях. Основою сільськогосподарського виробництва було вирощування зернових культур (ячмінь, просо, пшениця, жито, гречка). Значна кількість зерна вивозилась до Середземномор'я. Найбільшим експортером хліба був Боспор.

Значну роль відігравало тваринництво (розводили биків, буйволів, коней, кіз, овець, свиней, ослів, верблюдів, курей, качок, гусей), процвітав також рибний промисел.

Серед ремесел найбільш розвинутими були обробка чорних металів, бронзоливарне, ювелірне, керамічне, склоробне, ткацтво, обробка шкіри. Найбільш поширеним було керамічне виробництво. Основними його видами були амфори, кухонні каструлі, сковороди, тарелі, глеки, миски, чашки та ін. Широко використовувалися керамічні світильники.

Ювеліри працювали над виробами з бронзи, срібла, золота, електра (складний сплав золота і срібла). Ольвійські ювеліри виготовляли значну кількість прикрас - спеціально для скіфського царя було виготовлено золоту похоронну маску, золотий перстень та багато іншого.

Важливу роль відігравала торгівля з Грецією, хорою та з варварськими племенами. Значних обсягів торгівля хлібом досягла вже в IV ст. до н,е. Відродження хлібної торгівлі після тимчасового спаду відбувається в ІІ - III ст. н.е. Важливими статтями експорту були також солона риба, худоба, продукти тваринництва, мед. У Північне Причорномор'я з Греції доставляли вино, оливкову олію, кераміку, прикраси, скульптури, мармурові та теракотові архітектурні деталі.

При спорудженні міст Північного Причорномор'я було використано античну містобудівельну традицію. У великих містах (площею в 50 та більше гектарів) виділяються спеціалізовані портові, торгівельні, адміністративні та культурні квартали. В середніх за площею містах (площею до 15 гектарів), а також у невеличких містечках житлові квартали безпосередньо прилягали до акрополів, які зміцнювалися оборонними мурами.

Більша частина населення міст-держав була грамотною. Діти вільних громадян отримували початкову освіту (читання, письмо, лічба). В одно - або дворічних школах діти вивчали риторику (мистецтво красномовства), філософію, музику.

Наука в містах Північного Причорномор'я базувалась на традиціях античного світу. Певного розвитку набули тут історія та філософія. Поширення медичних знань підтверджується знахідками бронзових і кістяних хірургічних інструментів (хірургічні ножі, пінцети, голки тощо

Мистецтво являло собою складне переплетіння еллінської традиції та культурних надбань місцевих племен. В суспільному та культурному житті важливе місце посідав театр. Театр в Херсонесі, наприклад, вміщав близько 3 тисяч глядачів. Знайдено зразки музичних інструментів: кіфара, ліра, флейта, труба.

Релігія в античних містах Північного Причорномор'я була політеїстичною - давні греки поклонялись багатьом божествам, що уособлювали різноманітні явища природи. З часом виділяються культи окремих божеств, які відігравали значну роль у житті античних полісів. Надзвичайно поширеним був культ Аполлона, який вважався покровителем колоністів, захисником нових полісів. Артеміда вважалась покровителькою Херсонеса і т. ін.