Китай. Сунь Ятсен. Сіньхайська революція

Китай. Сунь Ятсен. Сіньхайська революція. Підготувала вчитель історії Калаглійського ЗЗСОМунтян О.Є.

Основні дати:{00 A15 C55-8517-42 AA-B614-E9 B94910 E393}1840-1842 рр. Перша опіумна війна1850-1864 рр. Тайпінське повстання1856-1860 рр. Друга опіумна війна1899-1901рр.Іхетуанське повстання1911-1913 рр. Сіньхайська революція

КИТАЙ І ЗОВНІШНІЙ СВІТ У XVI—XVIII ст. ОСОБЛИВОСТІ ВНУТРІШНЬОЇ ПОЛІТИКИПершими європейцями, що проникли до Китаю в першій половині XVI ст., були португальці. За допомогою підкупу китайських чиновників вони заснували торговельну базу на узбережжі на північ від Гуандуна. Зловживання португальців підштовхнули китайський уряд до рішучих дій, і після запеклих морських битв їх вигнали з берегів Китаю. Португальцям була зроблена лише одна поступка: у 1557 р. за щорічну плату їм дозволили орендувати півострів Макао (сучасна назва — Аоминь).

ПЕРША ОПІУМНА ВІЙНАКитайський шовк, фарфор, чай мали великий попит у Європі, але китайці відмовлялися будь-що купувати в європейців, тому тим доводилося платити за китайські товари сріблом. Тоді британці почали ввозити до Китаю опіум — з Індії, де його вирощувала Ост-Індська компанія. Доходи британців від торгівлі опіумом перевищували прибутки від операцій із чаєм і шовком. До кінця 30-х років XIX ст. ситуація зі споживанням опіуму, який призводив до фізичного й морального виснаження імператорських підданих, викликала серйозне занепокоєння центральної влади. 18 березня 1839 р. віддано наказ видати чиновникам увесь опіум, що зберігався на складах. Факторії були оточені китайськими військами, і більш як 20 тис. ящиків опіуму було видано китайському комісарові, за наказом якого їх скинули до ровів з вапном і солоною водою.

Англійці вирішили взяти реванш. У Британії було прийнято рішення: не оголошуючи формально війну, спрямувати до китайського узбережжя військово-морську ескадру. Так у 1840 р. розпочалася так звана перша опіумна війна (тривала до 1842 р.). Економічна й військова відсталість країни, а також політика капітуляції циньського уряду призвели до поразки Китаю.29 серпня 1842 р. підписано Нанкінський мирний договір, за яким Китай відкривав для британської торгівлі п’ять портів, сплачував контрибуцію, віддавав у «вічне володіння» британцям порт Гонконг.

Основними причинами Тайпінського повстання були: важке становище народу, що ускладнилося після закінчення Першої опіумної війни; посилення феодальної експлуатації, податкового тягаря; погіршення становища селян через їхнє обезземелення; агресія провідних європейських держав і США. Тайпінське повстання спалахнуло в провінції Гуансі влітку 1850 р. Ідейним вождем повсталих був сільський учитель Хун Сюцюань, який організував релігійну громаду, що проповідувала ідею створення «Небесної держави великого благоденства» — «Тайпін тяньго» (звідси назва повстання). У серпні 1851 р. повстанці захопили низку міст й оголосили про створення «Небесної держави», покликаної служити інтересам пригноблюваних верств китайського суспільства. На початку 1853 р. тайпіни захопили низку великих міст, а в березні зайняли Нанкін. Облаштувавшись у Нанкіні й оголосивши його своєю столицею, тайпінське керівництво обнародувало свою програму «Земельна система небесної д инастії». Тайпіни зменшили орендну плату на землю із селян і переклали значну частину податкового тягаря на багатіїв.

Проте позиції тайпінів поступово слабшали. Повстанці забагато часу проводили в боях. У них не вистачало управлінських кадрів, оскільки більшість грамотних чиновників пов’язували свої особисті інтереси з маньчжурською династією Цин. Негативний вплив на подальший розвиток Тайпінського повстання справив розбрат серед верхівки тайпінів. На тлі проблем, що загострилися, почалася Друга опіумна війна. У 1854 р. представники Великої Британії, Франції та США висунули китайському імператорові вимоги щодо необмеженої торгівлі на території Китаю, офіційного права торгувати опіумом.

Британці почали шукати привід для нової війни в Китаї. Ним стало затримання китайською владою британського судна «Ерроу», що перевозило контрабандні вантажі. У 1856 р. британська ескадра бомбардувала порт Гуанчжоу. На початку 1857 р. у військових діях також брали участь американські кораблі. Незабаром до Великої Британії приєдналася і Франція. Наприкінці вересня 1860 р. у вирішальній битві під Пекіном британсько-французька артилерія розгромила маньчжуро-монгольські війська. У жовтні 1860 р. був підписаний Пекінський договір, за яким китайський уряд погодився виплатити Великій Британії та Франції велику контрибуцію, відкрити для іноземної торгівлі Тяньцзінь, дозволити використовувати китайців як робочу силу в колоніях Британії та Франції. У той час коли уряд Китаю підписав новий кабальний договір, тайпіни відстоювали суверенітет і незалежність країни. Тому західні країни надали цинській владі допомогу й почали відкриту інтервенцію проти тайпінів.

До кінця XIX ст. Китай змушений був поступитися європейцям «для оренди» майже всіма морськими портами, японці отримали в країні великі концесії, а США вимагали від Китаю запровадження режиму «відкритих дверей» для всіх іноземних держав. Насправді концесії й оренда означали відторгнення територій Китаю й перетворення його на напівколонію. Втручання іноземних держав викликало негативну реакцію місцевого населення. Особливо вороже прості люди сприйняли неповагу європейців до китайських звичаїв, прагнення у насильницький спосіб насаджувати тут християнство. У 1899 р. розпочалося «повстання іхетуанів», що набуло антиіноземного спрямування.

Повстанці вступили до Пекіна й взяли в облогу посольський квартал. Прагнучи придушити повстання, Велика Британія, Німеччина, Франція, Австро-Угорщина, Японія, США, Росія й Італія організували інтервенцію до Китаю. Налякана розмахом руху іхетуанів і побоюючись за свою долю, імператриця Ци Сі оголосила про початок війни з інтервентами й заступництво іхетуаням. Проте гданські війська фактично не чинили серйозного опору військам коаліції, які досить легко захопили Пекін.Інтервенти в 1901 р. жорстоко придушили повстання. На Китай знову була накладена величезна контрибуція. Назву «Іхетуань» європейці перекладали як «Кулак в ім’я справедливості та згоди». Через те, що в ній було слово «кулак», на Заході цей рух називали «повстанням боксерів». Насправді назва «іхетуань» перекладається як «загони справедливості та згоди».

СІНЬХАЙСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1911-1913 рр. Сунь Ятсен (1866-1925 рр.) — китайський політичний і державний діяч. У 1892 р. закінчив курс медицини в Гонконгу. Прийняв християнство. Політичне життя Сунь Ятсена було постійною боротьбою, яка часто завершувалася вигнанням. Головна спадщина його діяльності — розроблена ним політична філософія, відома як «три народні принципи». Як визначного засновника Китайської Республіки, Сунь Ятсена часто називають «Батьком нації». Він відіграв важливу роль у поваленні монархії під час Синьхайської революції. Сунь Ятсен був першим тимчасовим президентом Республіки Китай, а згодом став одним із засновників та лідером партії Гоміньдан.

ТРИ НАРОДНІ ПРИНЦИПИ СУНЬ ЯТСЕНА:І. Націоналізм, тобто повалення Маньчжурської династії та відновлення китайського правління;ІІ. Народовладдя, тобто ліквідація монархії та встановлення республіки;ІІІ. Народний добробут — проведення поступової націоналізації землі та встановлення прогресивного земельного податку.

У 1905 р. Сунь Ятсен створив товариство Тунменхой (Об’єднаний союз, або Союзна ліга Китаю), метою якого було повалення в Китаї правлячої Маньчжурської династії та проголошення буржуазно-демократичної республіки. Вплив Об’єднаного союзу швидко зростав.

ХІД СІНЬХАЙСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ: У жовіні-листопаді 1911 р. розпочалося повстання. Цей рік китайською називався «сіньхай», тому й революція отримала назву сіньхайської. До повсталих солдат долучилися студенти, робітники, і невдовзі революція охопила всі провінції Південного та Центрального Китаю. На півночі країни, менш розвиненій у промисловому відношенні, влада залишилася в руках цінського уряду. Маньчжурська влада в пошуках порятунку звернулася до генерала Юань Шикая, який мав реформаторські погляди, із проханням очолити збройні сили. Той погодився й незабаром став головою імператорської ради та прем’єр-міністром, повновладним диктатором Північного Китаю.

Однак повстання поширювалось. 2 грудня революційні війська увійшли до Нанкіна. Маньчжурська імперія почала розпадатися. Дізнавшись про початок революції, Сунь Ятсен повернувся з еміграції та прибув до Шанхая. Це ще більше надихнуло революціонерів. 29 грудня 1912 р. конференція делегатів революційних провінцій, які зібралися в Нанкіні, проголосила утворення Китайської республіки. Сунь Ятсен був обраний її тимчасовим президентом і 1 січня 1912 р. прийняв присягу. У лютому 1912 р. монархія була повалена. Подальший перебіг політичних подій змусив Сунь Ятсена, який боявся розколу країни, відмовитись від посади президента на користь Юань Шикая. Однак згодом, переконавшись у прагненні генерала встановити режим особистої влади, Сунь Ятсен перейшов до опозиції.

Завдяки його зусиллям у серпні 1912 р. товариство Тунменхой об’єдналося з іншими республіканськими організаціями й отримало назву Гоміньдан (Національна партія), який відіграв велику роль у подальшій історії Китаю. У країні поновилися повстання. Сім південних провінцій, де Гоміньдан мав сильні позиції, заявили про відокремлення від Пекіна (у березні 1912 р. столицю Китаю було перенесено з Нанкіна до Пекіна). Почалася громадянська війна між Півднем, який підтримував Сунь Ятсена та його демократичні ідеї, і Північчю, яка залишалася під контролем режиму Юань Шикая. У листопаді 1913 р. Юань Шикай оголосив Гоміньдан поза законом. Війська Півдня було розбито, Гоміньдан пішов у підпілля, а Сунь Ятсен знову емігрував.

У 1916 р. Юань Шикай помер, але це не припинило політичного протистояння. Боротьба між мілітаристським урядом на півночі Китаю та революційним угрупованням Сунь Ятсена на півдні тривала.

РЕЗУЛЬТАТИ РЕВОЛЮЦІЇ: Китай, як і раніше, залишався напівколоніальною, напівфеодальною державою. Слабкість Китаю перед загрозою іноземної експансії багато в чому обумовлювалася його роздробленістю і внутрішньополітичними проблемами. Революція 1911-1913 рр. повалила монархію, але не вирішила завдання об’єднання країни. Влада центрального уряду поширювалася на невелику частину Китаю. Інші території контролювали феодально-мілітаристські угруповання, що орієнтувалися на різні іноземні держави. Сіньхайська революція не розв’язала основних проблем Китаю, але вона усунула одну з головних перешкод на шляху до модернізації — Маньчжурську династію.

1. З якою метою європейці прагнули проникнути до Китаю? Як здійснювалися перші їхні спроби потрапити в цю країну?2. У чому полягала сутність політики ізоляції цинської династії?3. Розкажіть про хід Першої та Другої опіумних війн.4. Які були передумови повстання тайпінів? Домашнє завдання: