Класна година до Міжнародного дня пам'яті жертв Голокосту: «Голокост: Чужого горя не буває» 5 клас

КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД ОСВІТИ

«СЕРЕДНЯ ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА №80»

ДНІПРОВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

Класна година до Міжнародного дня пам'яті жертв Голокосту:

«Голокост:  Чужого горя не буває»

                                                   Підготувала класний керівник 5 - А              

                                           Володіна  Лілія  Вікторівна

Дніпро 2018 р.

Голокост:  Чужого горя не буває.

Мета: ознайомити учнів  з  сумними подіями Голокосту на Україні;  виховувати почуття патріотизму, лю­бов до людей похилого віку, бажання вивчати історію своєї країни.

Обладнання: медіа проектор, ПК, (презентація)

              Їм — неоплаканим і невідспіваним...

              їм — похованим без труни й молитви,

             позбавленим могили й шани — присвячується.

                          Пом’янемо мільйонні жертви.

Хід заходу

   ВЧ: 1 листопада 2005 року Генеральна Асамблея Організації Об´єднаних Націй ухвалила резолюцію, в якій постановила, що день 27 січня — це Міжнародний день пам´яті жертв Голокосту. Цей день було обрано не випадково: саме 27 січня 1945 року було звільнено від фашистів найбільший з гітлерівських концтаборів, Освенцим, розташований в 70 кілометрах від Кракова. Всього у фашистських таборах смерті було знищено шість мільйонів євреїв і мільйони людей інших національностей.

Що ж таке Голокост?

   Слово «голокост» походить з грець­кої мови — і складається з двох частин: «випалений» або «спа­лений повністю», та «жертво­приношення». Спочатку слово «голокост» мало ре­лігійний підтекст, але також вживалося протягом сторіч по відношенню до катастроф та великого лиха, переважно пов'язаних з пожежами. Голокост - масове знищення нацистами єврейського населення Європи (у приблизному перекладі з грецької це слово означає "всеспалення", інше значення - катастрофа). 60% єврейського населення Європи піддалися систематичним переслідуванням і знищенню в Німеччині і на захоплених нею територіях в 1933-1945 роках.

  В се­редині XX ст. слово «голокост» вживали у пресі щодо хвилі терору проти єврейського населення Європи початого Адольфом Гітлером. З середини 50-х років XX ст. слово «голокост» стало загально­вживаним по відношенню до політики винищення нацистами під час Другої світової війни євреїв та інших народів Європи. У такому значенні сучасне слово «Голокост», на відміну від іншого його зна­чення, пишеться з великої літери.

     Складовою нацистських планів завоювати світ, найважливішим елементом ідео­логії, політики і практики нацистської Німеччи­ни 1933-1945 рр. був антисемітизм — одна з форм національної нетерпимості, вираженої у ворожо­му ставленні до євреїв. На практиці він вилився в прагнення поголовного фізичного знищення євреїв у всьому світі. Це трагічне явище в історії людства здобуло назву Голокост.

     Убивства євреїв окупантами по­чалися в Україні 22 червня 1941 р. і тривали по­над три роки. Перші «єврейські акції» були спря­мовані переважно проти єврейської інтелігенції як потенційного організатора опору окупантам. Першочерговому знищенню також підлягали єв­реї — партійні працівники і державні службовці. Далі окупанти перейшли до поголовного знищення всіх євреїв. Головна роль у цих операціях була на­дана силам поліції

     Для України печальним символом Голокосту є Бабин Яр,  де було розстріляно  понад 150 тис. осіб. Під час Другої світової війни фашисти використовували це урочище як місце масових розстрілів. Корінні кияни пам’ятають про страшні події вересня 1941 року, коли Київ окупували німецькі війська.

   Тоді зондеркоманда захопила дев'ять провідних єврейських рабинів Києва і наказала їм виголосити відозву: "Після санобробки всі євреї і їх діти, як елітна нація, будуть переправлені в безпечні місця". 27-28 вересня нацистські власті віддали наказ про те, щоб 29 вересня єврейське населення міста до восьмої години ранку з'явилося в призначену точку збору з документами і цінними речами. Оголошення про те, що невиконання наказу каратиметься розстрілом, було розклеєно по всьому місту.

    Більшістю з тих, для кого ранок 29 вересня став останнім, були жінки, діти і люди похилого віку, адже доросле чоловіче населення було призване в армію. Гітлерівці влаштували пропускний пункт, через який по черзі проводили 30-40 чоловік, відбирали у них речі і примушували роздягатися. Потім поліцаї за допомогою палиць заганяли людей до насипу на краю яру глибиною 20-25 метрів. На протилежному боці знаходився кулеметник. Постріли глушилися музикою і шумом літака, який кружляв над яром. Після того, як рів заповнювався 2-3 шарами трупів, зверху їх присипали землею.

   Загалом наприкінці вересня - початку жовтня 1941 року фашисти розстріляли на колишній північно-західній околиці Києва понад 30 тисяч самих лише євреїв. За час всієї окупації Києва щовівторка і щоп'ятниці гітлерівці везли сюди на знищення людей вже без розрізнення національностей. Бабин Яр як місце масових страт проіснував рівно два роки - з 29 вересня 1941 року по 29 вересня 1943 року. Кількість жертв, тільки за приблизними оцінками, перевищує 150 тисяч людей.

      Загальну кількість загиблих українських євреїв можна оцінити в 1,8 млн осіб. Загалом Україна втратила близько 70 % довоєнно­го єврейського населення.

Масові вбивства єврейського населення відбулися також у Львові, Бердичеві, Харкові, Одесі, Дніпро­петровську та інших містах України. Крім того, значна частина єврейського населення УРСР була вивезена і знищена на території Польщі — у «табо­рах смерті» Освенцім, Майданек, Треблінка та ін.

   Дізнавшись про Освенцим світ здригнувся. Через нього пройшли, як свідчать документи Нюрнберзького трибуналу, 2,5 мільйона людей 90% з яких були євреї.

   Німецькі нацисти за тюремними стінами, де їх не бачило єврейське населення, не довіряючи українській поліції, вчиняли до євреїв найжорстокіші катування і розстріли. Так чи інакше, основну відповідальність несуть німецькі нацисти.

   Через жахи гетто і нацистських таборів смерті пройшла безкінечна кількість чоловіків, жінок, дітей, і лише деяким з них вдалося вижити. Ті, що лишилися в живих, самим своїм життям несуть нам найважливішу думку: про тріумф людського духу. Вони є живим підтвердженням того, що тиранія, навіть якщо вона виникає, ніколи не святкуватиме перемогу.

• Ще одне ім'я вписане в історію людства червоними літерами вічної слави. Це ім'я польської дівчини, яка виділилася серед сотень, а може навіть і тисяч незвичайних людей. Подвиг Ірени Сендлер воістину став символом героїзму під час Другої світової війни.

                                                       Irena Sendler

У грудні 1942 була обрана керівницею дитячого відділу щойно створеної Ради Допомоги Жидам («Жеґоти»). Як працівник Варшавської громадської служби вона мала перепустку до ґетто, де начебто піклувалася санітарно-гіґієнічним станом. Справа втім, що німецька адміністрацію була занепокоєна, що хвороба може швидко розповсюдитися за межі ґетто. У ґетто Ірена носила Зірку Давида на знак солідарності із євреями а також щоб не вирізнятися серед ґеттівскої громади. Маючи вільний в'їзд до ґетто, вона із своїми співробітниками вивозила єврейских дітей, у тому числі немовлят, переважно сиріт.

Під виглядом сантехніка чи зварника Ірена Сендлер часто бувала у Варшавському гетто. Будучи членом підпільної організації, дівчина проникала туди зі шляхетною метою. У своїй великій сумці для інструментів вона виносила на свободу дітей із гетто. Немовлят доводилося присипляти, більш дорослих дітей Ірена ховала у вантажівці під брезентом. Залишилися відомості, що у кузові вантажівки, на якій приїжджала Ірена Сендлер, був собака. Щоб під час операції охорона не почула дитячого плачу або іншого підозрілого звуку, собаці наступали на лапу і він голосно гавкав.

Звичайно, Ірена Сендлер діяла не сама, здійснювати геройські вчинки їй допомагали товариші, такі ж незвичайні люди.

Данні про дітей Ірена нотувала і зберігала у склянці, яку закопувала на дворі. По закінченню війни їй вдалося встановити ідентичність багатьох дітей, але більшість їхніх батьків було страчено.

Разом, Ірена Сендлерова врятувала приблизно 2 500 дітей, у тому числі біля 800 — із Варшавського ґетто. Врятованих дітей вона розміщувала по сиротинцях, у польских сім'ях і в католицьких черниць.

Ірену Сендлер схопили за таємним доносом у 1943 році. Її безжально катували, зламали усі кінцівки, але не зламали її віру в життя. Після нанесення тяжких каліцтв був винесений вирок: «Розстріляти».. Нащастя «Жеґоті» вдалося її врятувати давши хабаря німецьким конвоїрам. Далі протягом війни Ірена Сендлерова продовжувала працювати у підпіллі та рятувати єврейских дітей.

Після війни зазнала також переслідувань з боку Міністерства громадської безпеки. Польщі через те, що співпрацювала із Польским урядом на вигнанні.

Настав довгоочікуваний мирний час, Ірена відшукала дивом уцілілий список дітей і допомогла врятованим хлопцям знайти батьків, якщо ті ще були живі. Деякі з дітей були відправлені до Ізраїлю та Палестини.

Своїх спадкоємців ця жінка, на жаль, не залишила на Землі. Її син загинув на 11-й день після народження.

Ще довгий час подвиг Ірени Сендлер не був визнаний владою, і лише у 1965 році вона отримала звання Праведника світу. Ще через 42 роки її ім'я було в списку Нобелівських лауреатів. Але премія замість жінки, яка врятувала 2500 дітей, дісталася віце-президенту США.

 У віці 98 років Ірена Сендлер померла. Про свій виключний вчинок вона скромно відзивалася: «Кожна дитина, що врятувалася з моєю допомогою, а також за допомогою чудових таємних посильних, яких вже немає в живих, — причина мого існування на землі, але не причина для слави». Все, чого ця незвичайна жінка просила від майбутніх поколінь — пам'ятати жахи минулого і ніколи більше не допустити повторення тієї трагедії.

    Німецькі нацисти страчували українські сім’ї за переховування євреїв, залишаючи сиротами дітей, які за збігом обставин були відсутніми вдома. Це було випробування на людськість, гуманність, яке українські праведники склали на найвищому рівні.

 Історія Другої світової німецько-комуністичної війни показала, що за євреями пішли з життя мільйони українців та інших слов’янських народів.

ВЧ:  Україна має свій Голокост. Пройшовши через страхіття Голодомору, українці як ніхто інший розуміють біль єврейського народу. Ми зобов’язані берегти пам´ять про Голокост і не допустити повторення подібного пекла у майбутньому.