Дмитро Лясковецький

ДІТИ НА

ВІЙНІ

Історії з України

OGRE , LATVIA

2023

Ця книга про українських дітей під час війни - це не просто історії, а живі душі, які пройшли крізь страх і страждання. Ці діти були вимушені стикатися зі своїми найбільшими життєвими випробуваннями у дуже юному віці, але вони знайшли силу й опору один в одного. Моя мета була показати читачам, як діти, незважаючи на важкі обставини, зберігають свою надію, віру та любов до життя, і як вони вчаться допомагати один одному та боротися за свої права й мрії. Я сподіваюся, що ця книга стане важливим джерелом навчання та натхнення для всіх, хто читатиме її, та допоможе краще зрозуміти важливість миру та співчуття в нашому світі.

1

"Життя в зоні конфлікту"

Перший розділ "Життя в зоні конфлікту" розповідає про життя дітей, які живуть в зоні бойових дій. Ми зустрінемось з Андрієм, хлопчиком, який живе в зруйнованому будинку та змушений приховуватись від обстрілів.

Андрій прокидається щоранку від гучних вибухів. Йому здається, що всі будинки в його селі струшуються від ударів артилерії. Він вже звик до цього звуку, але кожного разу він знову нагадує йому про те, що війна все ще триває.

Андрій мешкає в зруйнованому будинку разом зі своїм батьком і братом. Вони намагаються зробити все можливе, щоб залишитись в безпеці, але це не завжди вдається. Часто їм доводиться шукати притулок у сусідніх будинках або просто у полі. Хлопчик дуже любить футбол, і коли йому вдається знайти хоча б одного товариша, вони грають на вулиці під час перерв між обстрілами. Але ігри на вулиці не можуть замінити справжніх тренувань та матчів на стадіоні, яких вже давно немає в їхньому селі.

Кожного дня він допомагає своєму батькові на фермі, він пасе корів та кози, садить овочі та збирає врожай. Він знає, що це важлива робота для їхньої родини, яка має мало грошей та залежить від своїх продуктів.

Іноді Андрійко згадує про свою маму, яка загинула внаслідок обстрілу на початку війни. Він не може забути, як боляче йому було, коли він дізнався про її смерть.

Він хотів би, щоб війна закінчилась якомога швидше, щоб він міг знову зіграти у  футбол на стадіоні та мати звичайне життя без страху та обмежень.

Хлопчик пам'ятає, як їхнє село колись було красивим та процвітаючим, але тепер все змінилося. Більшість будинків зруйновані, багато людей покинули свої домівки і переїхали до інших міст та сіл в пошуках безпеки.

У школі, куди він ходив до війни, зараз навчається лише декілька дітей. Більшість з його однокласників переїхали, їхні родини не могли дозволити собі продовжувати жити в небезпечному районі. На їхньому місці залишилися лише розірвані партії та побиті вікна.

Він завжди дивиться на зірки, коли він йде спати. Вони здаються йому найбільшим нагадуванням про те, що життя триває незважаючи на усі випробування. Він завжди знає, що зможе знайти в собі силу та мужність, щоб допомогти своїй родині та співвітчизникам.

Протягом останніх кількох років війни, він бачив багато страху, страждань та втрат. Але він також бачив силу та мужність в своїх друзів та сусідів, які допомагали один одному в найважчі моменти. Ця солідарність та взаємопідтримка допомогли їм зберегти надію на краще майбутнє.

Хоча війна продовжується, андрій знає, що він та його родина не здадуться. Вони зберігають свою силу та волю до життя, незважаючи на всі перешкоди. Їхнє міцне духовне сприйняття допомагає їм боротися з будь-якими випробуваннями та несерйозними життєвими ситуаціями.

Іноді Андрій зустрічає свою колишню вчительку, яка залишилася в селі та намагається забезпечити освіту тим дітям, які залишилися. Вона вчить їх читати, писати та рахувати, допомагає їм розуміти світ навколо та розвивати свої таланти. Він завжди радіє, коли він може долучитися до занять та допомогти їй вчити молодших дітей. Хоча війна дала хлопчику багато перешкод та труднощів, він ніколи не втрачає надію на краще майбутнє. Він мріє про те, що колись знову побачить своє село в красі та процвітанні, і допоможе зробити його ще кращим місцем для життя. Для цього він готовий робити все можливе та використовувати свої знання та таланти, щоб допомогти своїй спільноті.

" Марічка "

Другий розділ книги про українських дітей під час війни розповідає історію дівчинки на ім'я Марічка. Вона живе в маленькому селі на сході України зі своєю бабусею та молодшим братом. Її батько помер на фронті, а мати покинула родину після того, як її чоловік загинув.

Марічка дуже любить свою бабусю та знає, що вона робить все можливе, щоб забезпечити їм їжу та покриття. Але війна змінила життя для багатьох людей, включаючи і їхнє село. Воно стало місцем непевності та страху, де розгортаються військові дії та взаємні обстріли.

Одного дня, коли Марічка та її брат були в лісі, вони почули вибух. Вони вирішили повернутися до дому, але побачили, що їхній будинок був знищений внаслідок військового обстрілу. Бабуся Марічки була там у той момент, і вони не знали, що сталося з нею.

Марічка вирішила, що її першим пріоритетом є знайти свою бабусю. Вона попросила допомогти в сусідів та інших місцевих жителів, які ще не втратили свої домівки, знайти свою бабусю.

Хоча вони не знали, що саме сталося з бабусею Марічки, вони зібралися разом, щоб допомогти їй знайти свою бабусю.

Протягом наступних декількох днів Марічка та її співвітчизники досліджували область, де був обстріл, і допомагали збирати рештки зруйнованих будівель. Нарешті, вони знайшли бабусю.

Марічка була радісна, що знайшла свою бабусю живою та здоровою. Вони обійнялися і змогли подивитися на все, що залишилося від їхнього дому. Вони розуміли, що їх життя змінилось назавжди і що їм доведеться знайти нове місце для життя.

Марічка та її бабуся зібрали свої речі та приладдя, яке вижило після обстрілу, та пішли шукати нове місце для життя.

Незабаром вони знайшли невеликий будинок на околиці села, який був не такий великий, як їх попередній, але все ж мав дах та стіни.

Незважаючи на те, що вони знову відчули страх та непевність, Марічка та її бабуся знали, що вони мають одне одного та зможуть пережити будь-які складнощі, які стануть на їхньому шляху.

Часом Марічка думала про своїх друзів, яких вона залишила в сусідньому селі. Вона не знала, як вони переживають війну, але вона знала, що хоче їх знову побачити.

Одного дня, коли вона була на базарі зі своєю бабусею, вона побачила свого друга, який стояв на стінді зі своєю матір'ю. Вони обійнялися та розповіли один одному свої історії з війни.

Після цього Марічка знала, що вона має ще одну людину, на кого може розраховувати, коли їй потрібно допомогти. Вона також зрозуміла, що люди в її житті можуть з'єднувати її та допомагати переживати найскладніші моменти.

Марічка та її бабуся продовжували жити у своєму маленькому будинку на околиці села. Вони розпочали нове життя, пристосовуючись до нових умов та викликів, які прийшли з війною.

Щодня Марічка допомагала своїй бабусі збирати овочі та фрукти на городі. Її бабуся також вчила її, як приготувати їжу та робити різні речі своїми руками. Вони проводили більше часу разом, що допомогло їм збільшити свою зв'язок та підтримку один одного.

Одного дня, коли Марічка збирала овочі на городі, вона почула далеке гуркітання. Вона встигла побачити літак, який пролетів над їхнім будинком, але він зник перед тим, як вона змогла його розгледіти. Вона почувала страх та тривогу, але вона знала, що вона має зберігати спокій та розуміти, що робити в небезпечних ситуаціях.

Пізніше того дня Марічка побачила свого друга на базарі знову. Вони поговорили про те, що він теж мав свої переживання від того літака, який летів над ними. Вони розмовляли про те, як важко жити під час війни, але про те, що дружба може допомогти їм пережити це.

Марічка також зустріла нових друзів, які жили в тому ж селі. Вони розповідали один одному історії та вчили один одного новим речам. Їх дружба допомагала їм переживати важкі моменти та знаходити радість у маленьких речах.

Марічка та її бабуся не знали, коли війна закінчиться, але вони знали, що вони мають одне одного та їхніх друзів.

Одного разу, коли Марічка була на прогулянці зі своїми друзями, вони зустріли групу військових. Це були молоді чоловіки та жінки, які захищали їхню країну від нашестя ворожої армії.

Вони були одягнені в камуфляж та носили зброю, але коли вони почали розмовляти з дітьми, вони проявилися як люди з теплими серцями.

Вони показали дітям свої бойові навички та обладнання, розповіли про свої пригоди та враження.

Діти запитували їх про життя на передовій, про те, якими почуттями вони керуються та що найбільше потрібно їм зараз. Військові відповідали щиро та інформували дітей про важливість співпраці та підтримки у такий важкий час.

Марічка та її друзі стали більш вдячні за життя, яке вони мали, та за людей, які їх оточували. Вони зрозуміли, що кожен має свою роль в боротьбі за мир та щастя у своїй країні.

Після зустрічі з військовими, Марічка стала думати про те, що вона може зробити для своєї країни. Вона почала вчитись краще та допомагати своїй бабусі в господарстві. Вона також допомагала своїм друзям, коли ті потребували допомоги.

Хоча війна не скінчилася найближчим часом, Марічка та її друзі вірили в те, що вони зможуть змінити світ на краще. Вони знали, що навіть маленькі дії можуть мати великий вплив на життя людей навколо них.

Таким чином, вони стали активнішими учасниками своєї спільноти, допомагали тим, хто потребував допомоги, та співпрацювали з іншими дітьми та дорослими, щоб зробити світ кращим місцем.

Протягом наступних місяців, життя у Марічки змінилося. Вона була більш відповідальною та зрілою, що допомогло їй розвиватись та стати кращою людиною. Вона вже не боялася темряви, бо вона знала, що там, за межами міста, є люди, які ризикують своїм життям, щоб їхній край міг жити в мирі та безпеці.

Марічка та її друзі продовжували вчитись та допомагати іншим. Вони були прикладом того, як і звичайні люди можуть зробити великі речі у складні часи. Їхні дії не змінили ситуацію в країні відразу, але вони сприяли створенню позитивного настрою та надії на майбутнє.

З часом, війна закінчилася, і Марічка та її друзі могли повернутися до звичного життя. Але вони залишилися з тими ж цінностями, які набули в ході війни. Вони знали, що важливо цінувати своє життя та життя інших, бути відповідальними та допомагати тим, хто потребує допомоги.

Таким чином, Марічка та її друзі вивчили не тільки те, як виживати під час війни, але й те, як жити повсякденним життям, допомагаючи іншим і ставлячи на перше місце загальне благо.

 Вони стали прикладом того,як важливо зберігати гуманітарні цінності навіть у складних умовах, коли здається, що все довкола зруйновано. Їхні вчинки показали, що навіть у війні можна знайти спосіб допомогти іншим та зробити світ кращим місцем для життя.

Марічка та її друзі зберігали цінність життя та були відповідальні за свої дії, допомагали іншим та прагнули до миру та злагоди. Вони не забували про те, що вони - частина спільності та відповідальні за неї.

" Допомога пораненим"

У Марічкиного друга, Олега, був старший брат, який воював у зоні АТО. Він отримав серйозну поранення та перебував у лікарні на лікуванні. Одного разу Олег запросив Марічку та її батьків відвідати його в лікарні.

Коли вони приїхали, вони побачили, що лікарні на передовій були переповнені пораненими солдатами, і медичного персоналу бракувало для того, щоб встигнути допомогти всім потребуючим. Марічка та її батьки почали допомагати, надавати першу допомогу та забезпечення для поранених солдатів, які потребували допомоги. Вони не боялися ризикувати та витрачати свій час, щоб допомогти іншим.

З часом Марічка та її родина почали збирати гроші та забезпечення, щоб допомогти пораненим солдатам. Вони працювали з місцевими благодійними організаціями, щоб зібрати необхідні кошти та ресурси. Марічка також почала розповідати про свої дії іншим дітям, які приєднувалися до неї та допомагали збирати забезпечення для поранених.

Ця допомога для поранених солдатів була надзвичайно важливою, особливо в умовах війни, де медична допомога була необхідна для виживання поранених. Марічка та її родина показали, як важливо бути солідарним та допомагати одне одному в найважчі моменти.

Вони також навчили інших, що кожен може допомогти іншим, незалежно від того, як великий або малий є його внесок.

Марічка та її родина продовжували допомагати пораненим солдатам протягом тривалого часу. Вони стали часто відвідувати лікарні та військові госпіталі, де надавали допомогу пораненим солдатам та їх родинам.

Одного разу Марічка зустріла хлопчика, який був важко поранений. Вона провела багато часу з ним, читаючи йому книжки та граючись разом. Вона намагалася допомогти йому забути про біль та страх, який він переживав.

З часом Марічка стала розмовляти з батьками про можливість прийняти поранених солдатів в своїй родині, якщо вони не мали де жити після виписки з лікарні.

Батьки Марічки погодилися, і одного дня вони прийняли до свого дому пораненого солдата, якому не було куди йти. Це стало початком програми підтримки для поранених солдатів, що не мали де жити.

Марічка та її родина продовжували збирати кошти та забезпечення для поранених солдатів, які перебували на лікуванні у лікарнях.

Вони також організовували благодійні концерти та інші заходи, щоб збирати кошти на допомогу військовим, які потребували підтримки

Марічка та її родина стали прикладом для інших людей у своєму місті та по всій країні. Їхній приклад надихнув багатьох інших людей допомагати пораненим солдатам та їх родинам.

Ця допомога та підтримка важлива не тільки для поранених солдатів, але й для всього суспільства. Вона допомагає зберегти наше гуманітарне обличчя, підтримує військових.

Війна не закінчилася швидко, і Марічка та її родина продовжували допомагати пораненим солдатам. Але на кожному кроці їм доводилося стикатися зі складнощами та перешкодами.

Уряд не завжди забезпечував достатньо коштів для підтримки поранених та їх родин. Були випадки, коли лікарні та госпіталі були переповнені, і людям доводилося чекати на допомогу дуже довго.

Марічка та її родина не здалися і продовжували допомагати, використовуючи свої знання та навички. Вони організували власний благодійний фонд, який забезпечував поранених солдатів необхідними речами, які їм бракувало в госпіталі. Вони збирали гроші на придбання медичного обладнання для лікарень та госпіталів, де лікувалися поранені.

Одного разу Марічка дізналася про те, що один з поранених солдатів хотів повернутися до своїх дітей, яких дуже сильно не вистачало. Вона розповіла про це своїм батькам, і вони зробили все можливе, щоб забезпечити повернення пораненого солдата до його родини. Це стало найбільш важливим досягненням їхньої допомоги.

Марічка та її родина зробили багато для того, щоб допомогти пораненим солдатам та їх родинам. Вони стали прикладом для багатьох інших людей, які також хотіли допомагати воїнам та їх родинам.

 Їхній приклад показав, що навіть невеликий внесок може допомогти змінити життя людини, яка потребує допомоги.

Марічка та її родичі зрозуміли, що війна - це не тільки біль та страждання, але й можливість зробити добре та допомогти іншим.

Вони стали частинкою великої громади людей, які протистоять війні та прагнуть зробити світ кращим.

" Повернення до нормального життя"

Після закінчення війни, багато дітей поверталися до руйнівних будинків та міст, які були зруйновані під час бойових дій. Деякі з них знайшли нових родичів, які допомогли їм знову звикнути до нормального життя, але більшість з них залишилися без підтримки та допомоги.

Організації та державні установи допомагали дітям, які залишилися без батьків або без місця проживання, знайти притулок та нових опікунів. Школи та дитячі садки поступово відновлювали свою роботу, і діти знову отримували можливість отримувати освіту.

Однак, багато дітей продовжували страждати від психологічних травм, які були завдані під час війни.

Історії про втрату батьків, друзів та рідних могли залишити в них невиліковні рани. Допомога психологів, соціальних працівників та підтримка спільноти могли бути надзвичайно важливі для того, щоб забезпечити їм належну підтримку та допомогу.

Українські діти, які пережили війну, виявили неймовірну силу та стійкість. Вони довели, що навіть у найтяжчі моменти, коли все здається безнадійним, люди можуть знайти силу боротися та перемагати.

 Ці діти заслуговують нашої повної підтримки та допомоги, щоб вони могли знову знайти щастя та нормальне життя після страшної війни.

ЯК МИ МОЖЕМО ДОПОМОГТИ ДІТЯМ ?

Гроші , які будуть зароблені з продажу цієї книги будуть передані до SMU "Emociju Stāsts" , який буде забезпечувати планшетами та павербенками дітей з закладів освіти міста Харкова.

Одними з цих закладів є :

-Комунальний заклад «Харківський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою “Правоохоронець”» Харківської обласної ради та

-ХАРКІВСЬКА СПЕЦІАЛІЗОВАНА ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ №170 ХАРКІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Також Ви можете придбати цю книгу із підписом автора. Гроші з продажу , якої будуть передані SMU.

Також ви можете зробити пожертву на сайті https://esproekts.eu/

                                                                       Дякую за Вашу допомогу

11