"Книги в моєму житті" позаурочний захід в бібліотеці

Сценарій позаурочного заходу «Книги в моєму житті»

Тема позаурочного заходу: «Книги в моєму житті»

Мета даного заходу це ознайомлення учнів з плеядою українських письменників класиків та сучасників, літературних діячів, які зараз воюють.

Розвиваюча мета: Розвинути в учнів вміння любити та берегти свою українську літературу та розуміти, що усі українці зараз важливі і кожен крок для демонстрації української літератури світові теж потрібен.

 Виховна мета: виховати в учнів вміння аналізувати літературознавчі здобутки українських письменників та не боятись розповідати свої враження та висловлювати свої думки.

Форма проведення заходу : інтегрований урок, проблемна лекція, урок з елементами бесіди, презентації та ін.

Ми сьогодні, як ніколи раніше, впевнено крокуємо від ворога і коли, як не сьогодні, потрібно плекати своє, рідне! (початок презентації https://docs.google.com/presentation/d/1NOHQTIPKdxh8mj4WAefcH0tNRyhMD0Hl9tY-Hy45nGU/edit#slide=id.p   )

За настановою Нестора Літописця, який сказав: “ Якщо шукаєш в книгах мудрості уважно, то знайдеш велику користь для душі своєї" ми повинні щодня шукати користь для душі своєї, особливо у військовий час.

Тема заходу, запропонована мені Дарою Бубняк, "Книги в моєму житті", одразу наштовхнула на думку, що книги я посилено читаю зі своїх 8 років, а за свої кошти почала їх купувати з часу навчання в коледжі.

Найраніший спогад з власного читання книг це "Буквар" і моя мука над ним. Я довго не могла опанувати науку читання (ішла в 1 клас, ледь-ледь знаючи лише склади), але до Свята Букварика, яке було в 1 семестрі, справи покращились і світ книг для мене став Царством знань!

Насправді я росла серед книг. У мого дідуся і бабусі була значна бібліотека, вдома постійно читала мама, в школі вчителька теж заохочувала. На початку 90-их мама за останні гроші нам купувала перші видання А-ба-ба-га-ла-ма-га. Хтось пам'ятає їхню Абетку? Я знала з неї усі вірші.

Потім були класичні твори шкільної програми. Я завжди читала книги у повному об'ємі і обширні дискусії на уроках мене теж захоплювали.

В коледжі і академії я поглинала багато мистецтвознавчих знань. В Політехніці - науково-педагогічних. Кожен Форум Видавців, який я відвідувала, обдаровував мене книгами.

Паралельно з моїм навчанням народився син і я стала мамою-фанаткою дитячої літератури. Багато у нас було інтерактивних книг, книг з техніки, історії, палеонтології, космосу...І я ці всі знання поглинала з сином, читаючи йому. Поправді, читала я сину довго. Він любив цей процес і в нас були улюблені книги, які ми знали на пам'ять.

Декілька років тому я повернулась до читання художніх книг, а рік тому до посиленого вивчення української класики. Шкільна програма вивчала твори, які підлітки сприймали важко. Нам не завжди було цікаво. І багато авторів я відкинула, а це жахлива прикрість, яка трапилась зі мною як з українкою. Я наздоганяю втрачене і читаю геніальну українську класику недооцінених мною письменників та письменниць, бо ще ж не пізно!

Де ж беру списки книг для читання? У читацьких групах Фейсбуку я читаю відгуки. Також стежу за блогерами-викладачами, як от Ірина Побідаш, за культурними діячами, як от Софія Безверха та Ольга Лозинська. За усіма тими, хто пропагує українське!

На запитання "Що мені дали книги, які я недавно прочитала?" я з впевненістю можу сказати, що історичний розріз епох, бо в "Сестри Річинські" описано життя Галичини поч. ХХ ст, у романах "Дівчина з ведмедиком" та "Доктор Серафікус" все те ж століття, лише життя вже в час радянської окупації і не в Галичині. У "Повії" розріз проблем селянства ХІХ ст. Я знову повернулась до Лесі Українки і її поем про раннє християнство та лицарство, а ще до її "Лісової пісні", до творчості Івана Франка.

В "Докторі Серафікусі" я прочитала, що щоб бути ерудованою людиною, навіть у технічних та точних науках, як от хімія, потрібно читати художню літературу. Я зауважила, що й справді мій словниковий запас постійно зростає, знання культурних процесів теж набуває конкретності і з книгами я відволікаюсь від тривог.

До 2022 року, до повномасштабного вторгнення, я старалась не читати книг про війну. Але після 24 лютого 2022 року я збільшила свої знання про війну від 2014 року завдяки книгам наших захисників, прочитала відверто про Майдан і Революцію Гідності, про початки війни в Донецьку, прочитала про біженців в книзі "Драбина". Чому? Бо легке не читається! Бо мушу розуміти, що відбувається і що та коли ми пропустили, бо на своїх парах я стараюсь виховувати покоління свідомої молоді, бо в мене росте син!

Я дуже щаслива, що маю можливість відвідувати бібліотеки, щоб брати книги для читання. Обмінюватись книгами з односпільнотниками, отримувати книги в подарунки, а ще купувати книги в підтримку ЗСУ на аукціонах! Ми обов'язково переможемо, бо нам є що захищати! Наша історія, наші культурні та наукові діячі, наші Герої, усі ті, які полягли за волю України мають знати, що їхня жертва не була даремна!

Скажіть, будь ласка, якщо б я вас зараз запитала яку літературу у школі ви більше любили, то яка б була відповідь? Світову чи українську? (Учні відповідають) Я так і думала, що світову. Та чи знаєте ви, що я цього року продовжую знайомитись з авторами української класики і їх творами зі шкільної програми. Я багато перечитую, багато читаю нового і розумію, що програма у школі з підбором творів для читання насправді сприймається людиною в більш зрілому віці. Саме тому перечитую прогамні шкільні твори української класики.

Хочу представити саме ці твори та цитати з них, які мені найбільше сподобались.

Іван Франко «Твори»: "В житті людському бувають такі пригоди, коли на чоловіка паде погана тінь, хоч він, може, не то своєю рукою, але навіть думкою не причинився до сповнення поганого вчинку"

Іван Франко «Перехресні стежки»: "Хто то вкаже тобі дорогу, хто підвезе тебе, мій бідний народе?" Таким питанням у книзі задається Євгеній Рафалович, таке питання ставив собі Франко, таке питання і досі стоїть перед нашим народом. Чи знайшли ми того, хто нас підвезе? А ще краще проведе шляхом дороги до вільної країни! Шляхом до перемоги перед супостатом?

Євген Плужник «Недуга»: "О, наука жити! Яка це складна, прекрасна й, на жаль, невідома наука! Люди зважили зорі, перемогли всі стихії, навчились будувати хмарочоси й убивати один одного, але жити... жити вони не вміють! Не вміють!.. люди вміють будувати собі житло, але будувати своє життя...Хе! Вони воліють існувати!"

Григір Тютюнник «Три зозулі з поклоном. Вибрані твори»: "Дивак...Затопчуть його...Бо воно ж як деревце в пагоні" Чи не про себе писав Григір Тютюнник ці рядки?

Володимир Винниченко «Вибрані твори»: "Живи не так, щоб закон твого життя міг бути законом для всіх. А так живи все своє життя, наче ти через годину маєш померти. Май за годину смерть і ти побачиш, як на цьому віддаленні кожен мент життя стане тобі самоцінним, неповторним, прекрасним"

Михайло Коцюбинський «INTERMEZZO. Вибрані твори»: "Бо життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег. Не тільки власне, а і чуже. А врешті, хіба я знаю, де кінчається власне життя, а чуже починається?"

Олена Пчілка «Твори»: "Чим більше читаю остатнім часом, тим більше бачу, як мало я знаю"

Емма Андієвська «Казка про Яян. Говорюща риба. Казки.»: "Надзвичайне трапляється щомиті, тільки ми його не помічаємо"

Леся Українка «Вибрані твори»: "Радощі ж не гріх, а Божий дар"

Панас Мирний «Повія»: "Життя, що довга нива... поки перейдеш, і поколешся, і поріжешся на гострій стерні"

Віктор Домонтович «Дівчина з ведмедиком. Доктор Серафікус»: "Бути жінкою - мистецтво, як грати в пінґ-понґ, диригувати оркестрою й брати призи на шахових турнірах"

Ірина Вільде «Сестри Річинські»:"З рідним домом, як з Батьківщиною: половину життя можна прожити на чужині, але до останнього свого віддиху треба мати свідомість що десь є та Батьківщина...»

Світлана Горбаль, Наталія Лапіна «Роман з містом»: "Одна людина може зруйнувати своїми  ідеями світ, другаврятувати його"

«Невимушені. Антологія сучасної прози»: "Невимушені... У них блукаючий погляд тих, хто шукає щось інше. Тому що поневолених може привабити свобода. А звільнених -тільки любов"

Валерій Шевчук «Долина джерел»: "В житті бувають хвилини, яким не можна знайти достатнього витлумачення. Але вони незвідь-чому лягають на душу і тривожать її нез'ясненним болем та радістю...ми в цьому світі завжди мандрівники, навіть коли тільки хочемо ними бути"

Ілларіон Павлюк «Танець недоумка»: "Страх-це кокаїн. Він робить глухим до аргументів розуму, і ти бачиш тільки те, що боїшся побачити"

Марина Гримич «Вугледар 2099»: "-Хто не зважає на холод і жар?

-Ми, Вугледар!

-Хто має силу, як ягуар?

-Ми, Вугледар!

-Хто чує і бачить усе як радар?

- Ми, Вугледар!

-Хто майбутнього куховар?

-Ми, Вугледар!

-Хто не здається, коли вже

глухар?

-Ми, Вугледар!

-Хто і плеймеркер, і воротар?

-Ми, Вугледар!

-Хто серця нашого володар?

-Ми, Вугледар!"

Любко Дереш «Намір»: "Я став вільним, але ціною свободи була самотність"

Євгенія Кузнєцова «Драбина»: Для мене книга Євгенії Кузнєцової "Драбина" -це сповідь усіх українців, які так чи інакше потерпають від війни. Чи ви Поліна, яка "не привезла з собою багажу минулого ... Хіба свої бездонні темні очі й коробку з антидепресантами", чи ви ексцентрична Григорівна,бо "туфлі ...привезла із собою...ще ніколи нікуди не їздила без нарядних туфель! То й ніякі диктатори мене до цього не змусять!". Чи ви Толік, який не повернувся в Україну і не пішов воювати, бо він "лузер", а ще не такий відважний і боїться. Це історія про його дім, та його родину, у якій "не вміли говорити слів співчуття. Ні про собаку, ні про значно більші втрати" І ця родина приїжджає до Толі і він теж втрачає простір, спокій, сон...

Марина Гримич «Лара»: "У світі є люди білетів. Вони моляться і поклоняються партбілетам, вони жертви їм приносять і обіти"

Ада Роговцева «Свідоцтво про життя»: "Там, де натхнення і образи,де квіти, оплески і сум, де все окремо і одразувизнання натовпу і глум...Стоїть окремо світ куліс, світ сцени-зоряна завіса,там небо щастя й море сліз. Я звідала це. Я актриса."

Степан Процюк «Місяцю, місяцю»: "Він - одинокий подорожній, що не витримав байдужості й неприязні, відчуваючи їх занадто тонко"

Богдан Радиш-Маринюк «Горицвіт-квітка гірська»: "Житє -то закличьний спів, на який ідемо й біжимо і в страсі нивідання, і у часі добрих днів..."

«Параска Плитка-Горицвіт. Подолання гравітації»: "Житє -то закличьний спів, на який ідемо й біжимо і в страсі нивідання, і у часі добрих днів..."

Сергій Жадан «Інтернат»: "Можна все це забути?...Звісно, що можна...Я про все забуду...і малий теж забуде...Людина не має тримати в пам'яті стільки страху і злості. Як із цим потім жити?...Нічого подібного, ніхто нічого не забуде, ніхто нічого не залишить в минулому, і малий, хоч би що з ним далі відбувалося, тягнутиме за собою ці спогади, як торби з камінням..."

Павло Вишебаба «Тільки не пиши мені про війну»: "Війна -найбільш невмілий архітектор, що має здібність тільки до руїн"

Олександр Михед «Я змішаю твою кров з вугіллям»: “Українець не прагне бути

частиною колективу, він пишається власністю і самостійністю, незалежністю, точніше

сказати”

Оксана Забужко «Найдовша подорож»: "Україна вибрала бути. З такого рішення

родяться армії (не навпаки!)"

Ольга Халепа «Орелія»: "Пливти за течією і потрапити в людське бурхливе море може кожен, адже так легко стати піщинкою на дні, а от стати джерелом, із якого все починається, набагато важче"

Борис Гошко «Тил»: "Війна -це така штука, де навіть жодного разу не стрельнувши, людина все одно стає вбивцею"

Володимир Вакуленко-К «Я перетворююсь…»: "Якщо тримаєте цю книжку в руках, письменник Володимир Вакуленко переміг"

Анастасія Нікуліна «Відбій повітряної тривоги»: "Україна не лише зона комфорту. Це зона душі"

Анастасія Левкова «За Перекопом є земля»: "Пам'ять, як море, то викидатиме спогади на берег, то ховатиме їх на дно, як водорості, як мушлі, але нічого, нічого з неї не зникне"

Я і надалі продовжую читати і не планую зупинятись, бо «Читання – це один з витоків мислення і розумового розвитку», як сказав В. Сухомлинський.

Дякую усім за увагу!

Активне покликання на відео презентації, підготовленої для заходу:

https://drive.google.com/file/d/1VeEliv1qjfpurOTMF73sgdcbRIHrnn3V/view?usp=sharing

Організатори заходу: бібліотекарка Д.Бубняк та викладач спецдисциплін художнього профілю Н. Денькович Дата заходу 27.09. 2023 р.