«Кольорові» прикметники в сучасній українській поезії»

«Кольорові» прикметники в сучасній українській поезії»

      У роботі розглядаються якісні прикметники української мови, які позначають кольори. Робиться спроба дослідити природу їх виникнення та деякі способи творення. Оглядово подаються відомості про результати досліджень мовознавців на цю тему; пропонується матеріал до ознайомлення з різною класифікацією цих прикметників. Їх значущість, особливі функціональні можливості є важливими для створення текстів художньої літератури.

      До статті додається презентація.

        Прикметники, точніше, групи прикметників, що позначають кольори (надалі – кольороназви), активно вивчаються у сучасному українському мовознавстві. Це роботи А. В. Висоцького [2], А. П. Критенко [5] та ін. У таких дослідженнях коло наукових проблем не обмежується лише теоретичними розробками, але й беруться до уваги тексти художньої літератури. Також кольороназви досліджувалися у рекламних текстах та публіцистиці, у  творчості М.  Хвильового, Т. Осьмачки, О. Забужко, Л. Костенко, В.Сосюри, В.Голобородька, В.Підпалого, А.Мойсієнка та ін.

Група прикметників зі значенням «колір» є великою за обсягом [2, с. 48]. Т. М. Семашко зазначає, що «кольоропозначення як окрема група словника мови – відкрита система, яка характеризується історичною стійкістю, відзначається різноманітністю словотвірної структури лексем», має містку структуру, зумовлену, з одного боку, багатством об’єктивної дійсності, з іншого – «соціокультурною сутністю кольору, що втілюється в його експресивній, асоціативній та символічній значущості» [6, с.14].

До складу групи кольороназв входять назви основних кольорів та велика кількість назв відтінків, що призначені позначати міру інтенсивності колірної якості, колірного тону, колірної ознаки, що характеризує описуваний предмет ( за статистикою, нормальне людське око може бачити понад 180 різних тонів, а колірні атласи містять понад 2000 зразків ). [2, с. 48]. Крім того, одна номінація в мові відповідає на декілька тисяч відтінків [2, с. 48],що збагачує мову.

Традиційно прийнято вирізняти декілька критеріїв, за якими можна згрупувати назви кольорів:

1. Поділ на спектральні /або хроматичні/ (червоний, рожевий, синій) та ахроматичні/різняться один від одного лише насиченістю/ кольори (білий і чорний).
2.     Створення групи прикметників, які використовуються на позначення окремих тонів спектра до основного кольору.

У першому варіанті врахована тільки одна фізична властивість кольорів. У другому варіанті маємо змогу розглядати тільки назви  до конкретного кольору.  Низка дослідників [2, 3, 4] пропонує розділяти кольори на «основні» назви (тони) та «другорядні» (барви). До першої групи належать номінації генетично більш давні, що формують центральну зону кольороназв: червоний, жовтий, зелений, голубий, синій, білий, чорний.  

Друга група назв складає периферію, на якій розміщені номінації, що з’являлися пізніше та мають значення додаткових відтінків основних тонів.  Додаткові відтінки слід групувати навколо «основних» кольорів. Зазвичай групи ці є численними, бо назв відтінків створено багато, а поетичний текст  часто підкреслює саме тони, наприклад: темнооксамитними відтінями фіолету і цинобри (В. Вовк) [1].

Дещо інше бачення організації цієї групи прикметників представив А. Крітенко. Уся система складається з номінацій кольорів першого порядку та назв другого порядку. Ядро складають лексеми білий,  червоний, зелений, жовтий, сизий, сірий, синій, чорний [5, с. 98]. Дослідник до «слів другого порядку» зараховував такі як білявий,   білястий, кремовий,    крейдяний,    лляний,    пурпуровий,    калиновий, цеглястий, салатовий, землистий тощо.

Слова ядерної групи мають давнє походження, а периферійні виникли пізніше та визначають відтінки основного кольору.

Інший дослідник О. Шрамм розгалужує прикметники на групи з огляду на психологічні та психофізичні особливості людини. За його версією кольороназви

діляться на «емпіричні», такі що сприймаються через органи чуття, й «раціональні», котрі визначаються свідомістю.

Важливою характеристикою кольороназв є також їх багатозначність. Багатозначний прикметник складається з низки зв’язаних між собою значень, що можуть залежати одне від одного. Багатозначний колористичний прикметник є відкритою структурою, схильною до зміни кількості своїх значень.

Під час формування лексико-семантичної групи якісних прикметників із семантикою кольору багатозначні одиниці представлятимемо з одним із значень з-поміж одиниць із спільною для групи (мікрогрупи) ознакою.

 Найбільш конкретною серед розглянутих є загальна структура прикметникових груп, запропонована А. Висоцьким [2, с. 52]:

1.           Прикметники, які визначають зв'язок між кольорами, тонами, відтінками та навколишньою дійсністю. Такі зв’язки виражають основи відношень до навколишньої дійсності та означуваних життєвих реалій. 
2.           Прикметники, які не передають реальний зв'язок між безпосереднім поняттям і назвою, позбавлені реальної співвіднесеності з тим, що позначують.

І. Підгрупа якісних прикметників, що вказують на безпосередню ознаку кольору в чистому вигляді без додаткових відтінків: білий, блакитний, голубий, жовтий, зелений, сизий, синій, сірий, червоний, чорний . Наприклад:

- білий – білий біль у моїм серці (П. Килина) [1];

 - блакитний – уплетена річка, наче блакитна стрічка

  (В.Голобородько)[1];

- голубий –  від’їхати в голубий тунель (Ю. Тарнавський) [1];

- жовтий – жовтень жовті жолуді на базар несе (А. Мойсієнко)[1] ;

- зелений – бачиш: між трав зелених (В. Підпалий)[1];

- сизий – я бачила б, як пісок лопоче, висить, несеться, немов тонкий серпанок, немов сизий серпанок (П. Килина) [1];

- синій – і гаї синіють ген на видноколі (В. Сосюра)[1] ;

- сірий – тобі на груди камінь ставлять, той сірий камінь
безіменний (Ю. Коломиєць) [1];

- червоний – зронила би ягід червоне сузір’я в долоні тобі (Б. Рубчак) [1];

- чорний – з-під чорних брів її журчали сльози (Б. Бойчук) [1].

Проте слід зазначити, що «основні» кольори  не завжди можуть бути реалізованими на рівні поетичного тексту. Більш вживаними в поетичних текстах є прикметники ахроматичних кольорів. Наприклад, прикметник «чорний»: первинне його значення 1. «Колір сажі, вугілля» (то було із найчорніших чорне молоко (Ю. Коломиєць) [1]; в твоїм серці ховають чорний мед (П. Килина) [1], а також похідні значення,  котрі несуть колірні характеристики предмета; 2. «Темніший порівняно зі звичайним  кольором»  (чорні брови (Б. Бойчук) [1], чорні очі горять, як жаринки  (П. Килина) [1] );  значення;  3.  «Занурений  у  тьму, освітлений» (беззубий регіт чорних вікон знав (Б. Рубчак) [1].

Є мікрогрупа, яка утворюється позначеннями оцінного характеру:«Негативний, поганий» ( я чорна хмара незнання (П. Килина) [1]); значення «Безрадісний, сумний» (в льодових ротах висить чорна ніч (Ю. Тарнавський) [1]). Усі ці значення утворилися на основі поняття «поганий, неприємний», що бере початок від асоціативного сприйняття чорного кольору як чогось негативного та небажаного.

У поетичному тексті складні кольороназви розкривають значеннєве розмаїття в словосполученнях на основі порівняння, як використання додаткового більш розгорнутого образу, наприклад: зробивши очі білими, як яйце (Ю. Тарнавський) [1].

До окремої групи можна віднести індивідуальні, авторські винаходи, що  роблять мовну картину світу багатшою, збільшують її кількісний склад: часто я одягаю пишні шати. Вони щедробарвно блищать на мені на мініятюрній сцені мого інтимного театру; у мертвій сірості неба над гнилозеленою водою (Б. Рубчак) [1]; при бруку немічного дерева упертість чорновіта (Б. Рубчак) [1].

 Також до групи кольорів з внутрішньою формою можна віднести й іншомовні кольороназви. Однак, слід зазначити, що такі прикметники в поетичному тексті використовуються нечасто .

Над містом розлилась неонова росада (Е. Андієвська) [1].

       Сполучуваність у таких прикметників обмежена, що допомагає поетичному тексту ставати більш оригінальним, образи робить яскравими, гротескними, значення певних слів  залежить від контексту та усвідомлюється як запозичення.

До цієї ж мікрогрупи  слід зарахувати назви кольорів іншомовного походження, що морфологічно адаптувалися в українській мові. Це прикметник  фіялкових (франц. violette – фіалка) – «кольору фіалки; фіолетовий»:  як роса, із фіялкових очей; це тут, як світло, відбите у мокрому асфальті, стоятиме стрункий обеліск, з ґраніту, схожого на фіялковий випар (Ю. Тарнавський) [1]. Хоч в українській мові є відповідник – бузковий.

 Зустрічаємо в поетичних рядках й прикметник іншомовного походження: оранжевий (франц. orange – апельсин): під матовим шалем дня
розчесані хмари в оранжові коси (Ю. Коломиєць) [1]. Проте використовується і прикметник – помаранчевий  – «жовтий з червонуватим відтінком» (вмира між помаранчовим цвітом вибухів (П. Килина) [1]).

 ІІ. Підгрупа прикметників, що мають складну внутрішню форму, складну  структуру.

           Слова цієї групи виражені двома компонентами за принципом: колір + матеріал ( «схожий на щось»). Наприклад, золотий – жовтий, подібний кольором і блиском до золота (золотим пожежником походжає дощ (А. Мойсієнко) [1]).                                                                                                                                                                                      

В обіг введено модель, що характерна для поетичного тексту модернового характеру, – це застосування високого рівня інтенсивності кольору. Авторами використовується прикметник вищого або найвищого ступеня порівняння у комплексі з прикметником нульового ступеня на позначення того ж кольору: із найчорніших чорне молоко (Ю. Коломиєць) [1].

  Слід виокремити ще прикметники, складовими елементами яких є іншомовні утворення:  про блаженство малиново-фіялковії поживи (М. Ревакович) [1]. 

В українському поетичному тексті часто використовуються на позначення кольору поєднання основ різного значення. Це прикметники, що належать до різних підгруп – кольоронайменування, відтінки кольорів, тони, у досліджуваних текстів – це авторські утворення, поняття індивідуально-авторського сприйняття світу. Слід пам’ятати, що підгрупа складних кольороназв сучасної української мови є відкритою системою і постійно доповнюється новими номінаціями.

У сучасній українській мові для передачі різних рівнів інтенсивності колірної ознаки та кольору в складних прикметниках використовуються  частини  світло-,  темно-, ясно-, наприклад: й ясноблакитний дим, що клюмбу котить (Е. Андієвська) [1];  в усепрощенну, світлоносну суть (Е. Андієвська) [1].

Складні кольороназви з частинами червоно-, жовто-, біло-, чорно- позначають складні кольори:  горять огні високі жовтокрилі (Е. Андієвська) [1]; їде гордовито осінь жовтокоса ( В. Сосюра)[1]; синьоока осінь їде навмання ( В. Сосюра)[1].

Мають місце й складні назви, що виражають ступінь інтенсивності, яскравості кольору, творяться шляхом поєднання двох основ, одна з яких позначає колір, а друга вказує на ступінь його інтенсивності, яскравості (свіжо-, сліпучо-, ярко): яркоокими ящірками стрибають хвилини (П. Килина) [1].

Складні кольороназви цього типу широко вживані в художній мові. В українській  поетичній мові часто використовуються давно відомі та нові  прикметники, у яких суб'єктивна оцінка виражена і кольором, і абстракцією відчуття.

 Усе багатство відтінків групується навколо назв семи основних кольорів, які є первинними щодо похідних, у поетичних рядках утворюються іноді разові синонімічні пари, об’єднані спільним елементом значення : червоний – золотий чорний – темний (чернь твого тіла обведена червоно-золотистою коронкою затемненого сонця)(М. Ревакович) [1].

        Отже, кольороназви - якісні прикметники, за допомогою яких  вербалізується якісна ознака предметів, зокрема й колір.

На основі численної групи прикметників на позначення кольору можна створити шкалу інтенсивності  кольору: нейтральні прикметники зі значенням кольору та  спеціалізовані, що позначають різні ступені колірної ознаки, з одного боку, неповні, послаблені, з другого – насичені, збільшені.

Задля створення таких кольоропозначень у мові використовуються словотворчі  засоби, які, не змінюючи основного лексичного значення слова, лише модифікують його. Нові утворення не становлять принципово нових назв  якостей предметів чи відтінків кольору, вони лише додають міру вияву, оцінку, ступінь інтенсивності колірної якості в конкретному предметі або баченні автора.

Складові мікрогруп цих прикметників об’єднуються навколо головного   слова, домінуючого,  котре є основним виразником вмісту  теми кожної мікрогрупи через «перехрещення» в системі значень, процесів уподібнення. Слова на позначення різних відтінків значень знаходять потенційну, внутрішню готовність до використання у поетичному мовленні, крім того, утворюються нові зв’язки у межах цих мікрогруп.

Таким чином, синонімічні ряди збагачуються, розширюючись як у межах  нових смислових зон, так і конкретних поетичних текстів. 

 Ми бачимо, що прикметники в поетичному мовленні, набуваючи все нових і нових значень завдяки використанню їх для створення оригінальних поетичних образів, перетворюються на потенційні синоніми в межах певної теми.   Проте  роль таких синонімічних прикметників неоднакова. Адже є слова, які можуть реалізуватися як синоніми за умов створення відповідних контекстів (червоний і вогненний), а є і такі, що вже сприймаються носіями мови як реальні синоніми (червоний і калиновий).

         Автор у поетичному мовленні може надавати слову нового звучання.  Зрозуміло, є слово із властивим йому предметно-поняттєвим змістом, проте кожне слово може мати набір вторинних, переносних значень, навіть індивідуального характеру, коли йдеться про авторський текст.

Список використаної літератури:

1. Адах Н. А. Індивідуально-авторські прикметники в поезії Василя Барки / Н. А. Адах // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Сер. «Філологічна». –– 2014. –– Вип. 50. –– С. 42–45.

2. Висоцький А. В. Склад та структура лексико-семантичних груп якісних прикметників в український мові : дис. канд. філол. наук : 10.02.01 / А. В. Висоцький. –– Київ, 1998. –– 177 с.

3. Вихованець І. Р. Граматика української мови : Синтаксис : підручник для студ. філол. ф-тів вузів / І. Р. Вихованець. –– Київ : Либідь, 1993. –– 365 с.

4. Жодані І. М. Емма Андієвська і Віра Вовк: тексти в контексті інтерсеміотики / І. М. Жодані. — Київ : Університет «Україна», 2007. –– 116 с.

5. Критенко А. П. Семантична структура назв кольорів в українській мові / А. П. Критенко // Славістичний збірник. –– Київ, 1963. –– С. 97–99.

6. Семашко Т. Ф. Семантична структура лексичних одиниць на позначення кольору в українській мові / Т. Ф. Семашко // Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах : зб. наук. праць. –– Київ, 2009. –– Вип.17. –– С. 14-21.