Комплект виховних заходів "Чорнобиль не має минулого часу"

 

 

 

 

 

ЧОРНОБИЛЬ НЕ МАЄ МИНУЛОГО ЧАСУ

 

 

Комплект виховних заходів до вшанування жертв Чорнобильської катастрофи та Дня ліквідатора аварії на ЧАЕС

 

Міністерство освіти і  науки України

ДВНЗ «Кам'янець-Подільський коледж будівництва, архітектури та дизайну»

 

 

 

Виховний захід до дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС

 

«ВОЛА ЧОРНОБИЛЬСЬКА ПЕРЕСТОРОГА: ЛЮДСТВО, ЗУПИНИСЬ»

 

 

                                                                                                 Підготувала

викладач хімії та екології

  Владика Ольга Іванівна

 

 

 

2017 рік

 

 

Урок вшанування пам'яті загиблих ліквідаторів чорнобильської трагедії

"Вола чорнобильська пересторога: людство, зупинись!"

 

МЕТА: закріпити знання студентів про чорнобильську трагедію, впроваджувати елементи екологічного виховання, розвивати почуття вдячності, вшанування подвигу, комунікативні здібності, виховувати любов до Батьківщини.

ТИП ЗАХОДУ:виховна година.

ОБЛАДНАННЯ: ілюстрації за темою, вірші про Чорнобиль,відеофільм.

 

ХІД ПРОВЕДЕННЯ ЗАХОДУ

           ВИКЛАДАЧ

«…Третій Ангел просурмив  впала з неба велика зірка, що горіла,немов світильник. Впала на третину рік, на джерела вод. Ім’я цієї зірки – полинь. Третина вод стала полином. Багато людей вмерли від вод, тому що вони гіркими стали…»/ Біблія. Новий завіт. Откровення святого Івана Богослова/.

У ніч з 25 на26 квітня 1986року о першій годині 23хв. 40 сек., коли всі спали безтурботним сном, над 4-м реактором Чорнобильської атомної електростанції несподівано розірвало нічну темряву велетенське полум’я. Почався новий відлік українського часу. Болісний. Гіркий. Печальний.

Чорнобиль. Це земля, стежки якої заросли травами, якими ніхто не ходить. Це слово сьогодні стало символом горя, страждань, розорених людських осель.

СТУДЕНТ 1

О Боже, Боже, як Ти міг

Страшне це лихо в світ пустити.

Мабуть і думки не було

Що можуть зло таке вчинити.

О Боже, Боже, поможи.

Дай хворим ліки, кволим силу,

Надію всім, хто уцілів

І спокій тим, хто ліг в могилу.

Скільки невинних полягло!

А скільки в муках помирає…

А немовлята…їх за що?

Нещадно доля так карає?

 

ВИКЛАДАЧ

Відразу ж на АЕС почали прибувати спеціалісти-ядерники та пожежні для ліквідації аварії. Пізніше їх так і назвали – ліквідатори. У небезпечній зоні вони працювали позмінно. Ті, хто набирав максимально небезпечну дозу радіації поверталися додому, а на їх місце приїздили інші. Але спочатку так ніхто і не знав наскільки небезпечне радіаційне зараження. Перш за все потрібно було загасити пожежу,аби вогонь не охопив інші енергоблоки. Бо якщо б це сталося, катастрофа була б всесвітньою.

 

СТУДЕНТ 2

Лейтенанти – хлопці непохитні,

Молоде, вогняне покоління.

Ви, як пам’ять, у тривожнім світі

Роду незнищенного коріння.

Сівачі, поліщука від роду –

Ви з вогнем назавжди подружили.

В сонцем ткану днину і в негоду

Той вогонь перепинить зуміли.

ВИКЛАДАЧ

Доля нашої днини після Чорнобильської катастрофи сумна, нелегка, але все дається в порівнянні. Щастя нашого сьогодення в тому, що ті, які могли ніколи не народитись після 1986 року – народились, живуть і вчаться, творять прекрасне.

Ми хочемо віддати данину пам’яті людям, які ціною власного життя врятували нас, а також людей, які змушені були залишити свої домівки , свою батьківщину, людей, які залишились інвалідами. Адже ще і сьогодні ми ще не усвідомлюємо всіх наслідків лиха, не осягаємо всієї глибини катастрофи.

 

СТУДЕНТ 3

І віддали все, що мали

Життя – що одне в людини

Вірю, що ви врятували

Долю моєї дитини.

 

СТУДЕНТ 4

Бути людиною не дуже просто

Бути людиною геройство в наші дні

Встати і крикнути з трибуни, помосту:

«О люди! Залишайтесь людьми!!!»

 

ВИКЛАДАЧ

14 грудня в Україні відзначається День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС – Указ №945/2006 про заснування цієї пам’ятної дати підписаний Президентом 10 листопада 2006 року.

У багатьох можуть виникнути сумніви, навіщо потрібен цей день, і чому саме 14 грудня вибрано для вшанування учасників ліквідації. Справа в тому, що 30листопада 1986 року було закінчене будівництво саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС. Ті, хто вважають 14 грудня своїм святом, вже давно називають цей день «Днем ліквідатора». Ще у 1986 році учасники ліквідації зібралися разом, щоб відзначити свою першу перемогу. У 1994 році громадські організації чорнобильців України звернулися з листом до керівництва держави, в якому запропонували заснувати в календарі день учасників ліквідації чорнобильської катастрофи. Тоді офіційне рішення не було прийняте, але ліквідатори самостійно почали відзначати цю дату. Святкування офіційно було дозволено, від різних силових структур виділялась почесна варта, покладалися вінки від керівників держави, іноземних посольств та громадських організацій, але було відсутнє визнання цього дня на державному рівні.

 

Надання державного статусу «Дня ліквідатора» ще раз нагадує суспільству про проблеми ліквідаторів-чорнобильців, найважливіша з яких – недостатній для нормального життя розмір пенсії. Безпосередньо з цією проблемою пов’язана й інша – проблема статусу ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Лише перші 5 тисяч з тих, хто ліквідував аварію, офіційно стали називатися ліквідаторами, отримавши відповідні посвідчення, а з 1992 року всім іншим видали «корочки» постраждалих від чорнобильської катастрофи.

Незважаючи на всі труднощі і проблеми, самі ліквідатори називають 14 грудня святом. В ліквідації катастрофи на ЧАЕС брали участь більше ніж 650000 людей з усього Радянського Союзу, з яких більше половини представляли тодішню УРСР. Можливо, Україна стане автором гарного почину, і «День ліквідатора» з’явиться в Росії, Білорусі та інших країнах.

Події такої давності ніколи не зітруться з пам’яті ні сучасних, ні наступних поколінь. Ця катастрофа є болем для всієї України. І тепер не лише в квітневий день 26 числа, а і в грудні вже стало доброю традицією вшановувати тих, хто пожертвував своїм здоров’ям та життям, захищаючи нас від атомного лиха. Адже саме в цей день, 14грудня, було завершене будівництво саркофагу.

Ми висловлюємо щирі слова подяки всім ліквідаторам за мужність, героїзм і самовіддачу. Наша повага і шана тим, хто щодня бореться зі страшними хворобами, викликаними катастрофою.

ПЕРЕГЛЯД  ВІДЕОФІЛЬМУ

Чорнобиль для нас ніколи не стане минулим. Величний подвиг здійснили всі, хто брав участь у ліквідації наслідків вибуху на четвертому енергоблоці. Від усього серця зичимо героям-ліквідаторам, усім тим, хто пам’ятає світ до Чорнобиля і тим, хто народився вже після катастрофи, - міцності духу, здоров’я, миру і впевненості у завтрашньому дні!

На жаль Україну у світі знають як країну, в якій сталася жахлива техногенна катастрофа – вибух на ЧАЕС 26 квітня 1986 року. Ця біда торкнулася сотень тисяч українців - ліквідаторів, переселенців, дітей та дорослих. На жаль, багато хто з ліквідаторів вже покинули це земне життя. Тому велика вдячність і уклін до землі всім героям, які не жалкували себе, щоб врятувати нас від ще більшого лиха.

Ця катастрофа ще довго буде відчуватись важким відлунням у наших серцях.

НЕХАЙ МИРНИЙ АТОМ СЛУЖИТЬ НА БЛАГО ЛЮДСТВА,

 

        

 

 

 

СТІННІВКА

НЕХАЙ МИРНИЙ АТОМ СЛУЖИТЬ НА БЛАГО ЛЮДСТВА

 

14 грудня в Україні відзначається День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

В цей день було завершене будівництво саркофагу над четвертим енергоблоком.

Чорнобиль для нас ніколи не стане минулим. Величний подвиг здійснили всі, хто брав участь у ліквідації наслідків вибуху. Від усього серця зичимо героям-ліквідаторам, усім тим, хто пам’ятає світ до Чорнобиля і тим, хто народився вже після катастрофи - міцності духу, здоров’я, миру і впевненості у завтрашньому дні!

На жаль, багато хто з ліквідаторів вже покинули це земне життя. Тому велика вдячність і уклін до землі всім героям, які не жалкували себе, щоб врятувати нас від ще більшого лиха.

О Боже, Боже, як Ти міг

Страшне це лихо в світ пустити.

Мабуть і думки не було

Що можуть зло таке вчинити.

О Боже, Боже, поможи.

Дай хворим ліки, кволим силу,

Надію всім, хто уцілів

І спокій тим, хто ліг в могилу.

Скільки невинних полягло!

А скільки в муках помирає…

А немовлята…їх за що?

                                                                      Нещадно доля так карає?...

 

ДВНЗ « Кам'янець-Подільський коледж будівництва, архітектури і дизайну»

 

 

 

 

 

 

 

Вітрина пам'яті

«Біль Чорнобиля з роками не зникає»

 

 

Викладачі

Владика Ольга Іванівна

Федоров Сергій Володимирович

 

 

 

 

2017 рік

 

Мета заходу: Показати чорнобильську аварію, як найбільшу техногенну катастрофу не лише ХХ ст.., а взагалі в історії людства, навести цифри людських та народногосподарських втрат України, показати наслідки катастрофи у майбутньому, показати проблеми захоронення радіоактивних відходів подолання головних умов подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.

І частина.

Конкурс інформаційних плакатів.

 

ІІ частина.

Покладання квітів до меморіалу Пам'яті жертв Чорнобиля та вшанування загиблих хвилиною мовчання (група А-11, куратор – Федоров С.В.)

 

ІІІ частина

(читальна зала, групи А-11, АД-11, СТ-11)

 

На плакаті звернення до Чорнобиля:

Ти відомий сьогодні кожному –

Не ім’ям своїм, а бідою.

Тою вулицею порожньою

Понад прип’ятською водою…

Мій Чорнобиль! Зелений пагорбе!

У якому ти жив сторіччі?

Запеклись перестиглі ягоди,

Наче кров, на твоїм обличчі.

 

1 ведучий: 26 квітня 1986 року почався відлік Чорнобильської катастрофи. Вона вразила весь світ, приголомшила людей страшним розмахом незвіданої більше біди, трагічні наслідки якої відчуватиме ще не одне наступне покоління.

Першою спробою реального відтворення драматичних подій на чорнобильській землі стала документальна повість Ю.Щербака «Чорнобиль» (К.,Дніпро, 1989 р.). У видавництві «Рад. Письменник» вийшов друком роман В.Яворівського «Марія з полином  у кінці століття» (К., 1988), про трагічні події на чорнобильській АЕС розповідає збірник документальних і художніх творів «Фантом» (М., Мол. гвардія, 1989). З’являлися числення публіцистичні та поетичні твори: дзвони Чорнобиля не замовкають, трагедія не віддаляється , вона щодень стукає у двері – вибухом захворювань, спустошеними землями, непогамованим людським нещастям.

2 ведучий: Хіба ж я винен, що болить

Мені та рана до нестями,

І що на серці чорні плями

Лягають вибухом щомить?

І уявити не могли

(Тай хто б сказав),

Що так розквітне

Ота весна – свинцевим квітне

Серед литавр і похвали.

 

1 ведучий: «  В глуху ніч Насті приснився лихий сон. Звідкілясь узялась чорна рука і залили все довкруг. Залила вулиці  її села, затопила хати, проковтнула ліс, луги, поглинула Прип’ять. А в тій річці – тисячі людей: старі, молоді, діти, немовлята. Настя бачить їхні сповнені жахом і криком лиця, а голосів не чути. Як у німому кіно. Одна жінка підняла своє дитя у білесенькій льолі  аж до неба – чистий тобі ангел. Тільки нікому взяти те дитя з її рук. Чорні боруни накрили все і всіх, накрили молоду матір, а янголя у білій сорочечці пішло поверхнею ненажерливої ріки, світячи сяйливим волоссячком, як німбом».

2 ведучий: Так починається оповідання Катерини Мотрич «Політ журавлів над нетолочиними травами» (книга «Перед храмом любові і болю»- К., Молодь, 1989), що відкривається болісною присвятою – «І мертвим , і живим, і ненародженим жителям чорнобильського Полісся.

1 ведучий: Жилося легковажно, жилося безбережно:

Та вибух дістав нас – пожежа!

Сади очманіло квітують, бентежно,

А в дзвін вітрів – пожежа!

Книга Лідії Віриної «Тієї вогняної ночі» (К., Молодь, 1989) – це не тільки біографічна оповідь про хлопців-пожежників, що ціною власного життя рятували світ, а й дослідження витоків проявленого героїзму. Автор досягає цього, вводячи в текст щоденникові записи, а також свідчення знайомих, очевидців.

1 ведучий: Зойкнула Земля чаїним криком:

- Сину, вбережи і захисти! –

Вийшла мати із іконним ликом:

- Йди синочку. Хто ж коли не ти?

Спалахнуло небо, впало крижнем:

• Сину, вбережи і захисти! –

Вийшла жінка з немовлятком ніжним:

- Йди коханий. Хто ж, коли не ти?

.... І уже ні сина, ані мужа,

Лиш розверсті зоряні поля…

Та пліч опліч стали Біль і Мужність

Дух і воля, Небо і Земля.

 

2 ведучий: Віктору Кібенку

Миколі Вашу ку

Миколі Титеренку

Володимиру Тищурі

Володимиру Правику

 (Мов козацького реєстру,

Чине правда.?)…

І всі шестеро – пожежники,

Тільки сьомий,

Володимир Шевченко, -

Кінорежисер…

Де ви тепер,

Матерів своїх діти,

Коливаєте сон?

Такою присвятою відкриває Борис Олійник свою поему «Сім».

 

1 ведучий: Хлопчики мужні, синочки, воїни честі!

Ваша смерть відмінила тисячі може смертей.

Ви ступили в вогонь ті стояли, як ті ,що в Бресті

В чорні дні Вітчизняної… Нині Ваш красний день!

Руки Ваших батьків цілує вся Україна.

Серце ваших батьків цілує вся Білорусь.

Перед подвигом вашим схиляється вся Країна

Перед Вашими дітьми вогнем сльози обпалююсь.

 

2 ведучий: Це згодом в характеристиці Володимира Правика з’являється слово: «мужня людина, герой». А в книзу Галини Ковтун «Я писатиму тобі щодня». А в книзі Галини Ковтун «Я писатиму тобі щодня» (К., Веселка, 1989) він – звичайний хлопець: школяр, курсант, лейтенант-пожежник.  За листами Володимира Правика до своєї нареченої, а згодом дружини Надії, вміщеними в книзі, можна писати біографію тих днів. І його біографію – становлення, змужніння, входження в службу, біографію його щасливого сімейного життя, що обірвалося трагічно і раптово - аварією на Чорнобильській АЕС.

 

1 ведучий : Біля мертвої Прип’яті – дерево-хрест,

Поруч – братська ЧАЕС,

Ліс рудий хоронили і щоночі, й щодня,

Тільки хрест уберігся, як нагадування.

Із могилою поруч і побіля ЧАЕС,

Біля мертвої Прип’яті –древо-хрест,

Тих, що впали у квітні, мов у Греції війни,

Просить дерево-пам’ять: «Пом’яни…пом’яни»…

2 ведучий: Евакуація. Цей термін воєнного часу, що жив тільки у пам’яті людей, які спізнали лихоліття часів Вітчизняної, увірвався в наше сьогодення. Його викликав чорнобильський ураган, вирвавши людей із обжитих ними місць, відірвавши від коренів, що єднали з рідною землею. Деяких вже похилого віку людей, відселених після аварії, тягне назад: тільки їм відомими стежками повертаються вони до покинутого дому. Так, їм гірко і страшно тут жити, вирощувати на забрудненій землі картоплю, тримати домашню худобу, але ці люди, названі в народі само селами, ще більше бояться бути вигнаними звідси.

Це дуже боляче – жити в батьківській хаті за колючим дротом і бачити, як спустошується, поступово вмирає твоя найрідніша батьківщина.

Але ще важче знати, що на твоїй з діда-прадіда землі не можна жити.

 

1 ведучий: Зона.

На всій планеті до сьогодні ти одна,

На сотні літ приречена, приречена,

Тут совість кожного тобою опромінена,

Тобою біографія оміряна.

Ти ніби свіже унаочнення біди.

Чи ж коли-небудь цвістимуть тут сади?

Терпіть і ждать. Така тепер твоя судьба.

Терпи і жди. Триває наша боротьба.

 

2 ведучий: А в тім селі - ні голосу, ні звуку,

І вікна випромінюють розпуку,

І двері навхрест дошками забиті,

І журавлі криничні сумовиті,

І тихий сад біля старої школи,

І дітям в ній не вчитися ніколи.

Навколо пустка і печаль біблійна,

Навколо смерть, незрима і повільна,

Зело і квіти стронцій роз’їдає,

І час посипає пісками

На полі, що шуміло колосками.

 

1 ведучий: Чудовими краєвидами, щедро врожайними садами, прекрасними місцями відпочинку, багатими лісами славиться чорнобильська земля, та тільки до жахливої позначки, до радіаційної межі, проораної квітневої ночі 1986-го. Звідтоді ця земля стала називатися зоною. Тим страшним словом, що жило у фантастичному творі братів Стругацьких «Пікнік на узбіччі». Тепер воно перейшло в нашу реальність, означаючи скалічену, непридатну до життя місцевість.

2 ведучий : В зеленім лісі я, була царівна,

В зеленім лісі я була жива…

Рудим став ліс, рудим стали тіні.

Рудою стала крона і трава.

Іржавий ліс. Пустеля. Мертва зона.

Апокаліпсис? Марсіанський краєвид?

Табличка: «Дихать і ходити заборонено!»

І незбагнене : «Не торкатися трави!».

 

1 ведучий: Людина теж частина природи. І постраждала вона не менше, аніж луги, ліси та звірі. Проте люди ще живуть і працюють на забруднених радіонуклідами територіях, ходять в школи і садки діти. Вони вже хворі. Це перший наслідок чорнобильської аварії. Яке майбутнє чекає цих людей, та й чи є воно в них? Задумайтесь над протиріччям: чому з території, де гине природа, з’являються потворні мутанти, впродовж довгих п’яти років не відселяють людей, тим самим провокуючи їм повільну радіоактивну смерть.

 

2 ведучий: Печеня пахне… Блимають зірки…

Вдягаються дівчата й парубки,

Щоб вийти на село гучним вертепом…

Вже все село ось-ось почне гулять.

В танку веселім гратимуться дітки…

…І на восьми ногах сліпе козля

З причиненої визирне повітки…

 

1 ведучий: Чорнобильська трагедія, як у дзеркалі, відбила наші стереотипи, стандартність мислення, прагнення до показухи, злочинне нехтування технологічною дисципліною.

Чорнобиль пред’явив нам суровий рахунок. Чи  стане квітнева трагедія 86-го  для нас уроком біди, яку ми, самі не підозрюючи того, виношували в собі? Адже Чорнобиль починався задовго до аварії, спочатку завершився духовний Чорнобиль – Чорнобиль наших душ.

2 ведучий: Тож коли над Чорнобилем ніч розірвало,

Біля горла відчували ми ядерний ніж,

Не  дивуймось, що в нас ця трагедія сталась,

Дивно інше – що тільки тепер, не раніш.

1 ведучий: Наша свідомість після Чорнобиля не могла залишитися такою, як була. Для багатьох людей – чесних і совісних – Чорнобиль став катарсисом, душевним очищенням і прозрінням.

Чорнобиль…

Кровоточить квітень –

Читає погляди вдовині…

Гуляє стронцієвий вітер

В душі, у слові, у травині,

Час ввіряє крутолобий

Промови мильні і паради.

Знай, підірвався ти, Чорнобиль,

На наших куцих напівправдах.

І решетять свідомість градом

Подій, фактичні і причини.

Вдивляється у мене правда

Твоїми, Прип’яте очима.

 

2 ведучий:  Проходять роки після аварії на Чорнобильській АЕС. Минув десятий. А біль не вщухає, тривога не полишає людей, пов’язаних скорботним часом ядерного апокаліпсиса.

Поки знов ця земля зцілитися,

Проминуть віки, не народи.

Мушу ждати.  Незнані побачивши лиця,

Затримує востаннє свій подих.

Ліси і села за дротом,

І тяжко зітхає глина.

Перед Поліссям, стражденним народом –

Стаю на коліна.

1 ведучий: Поетична збірка Івана Драча «Храм Сонця» (К., Рад.письменник,1988) вмістила два твори, схожі за тональністю: поему «Чорнобильська мадонна» та та переклад із старовірменської мови частини «Скорботних пісень» Г. Нареканці. Поема про Чорнобиль – це теж скорботна пісня трагедії, що випала на долю української жінки. Та найвища все таки остання її ланка, що під йменням «Чорнобиль» вкарбована в спадковий код поколінь – як сучасних, так і прийдешніх.

2 ведучий : Триста літ  поволеньки пролине –

Стронцій розпадеться і помре, -

На новому полі неодмінно

Час його, мов попіл, приоре.

Час очистить Прип’ять незглибиму,

Оживуть і луки і сади,

Та Чорнобиль вічно берегтиме

Хрест своєї чорної біди.

Вічно буде пам’яттю судити

Тих, хто  розп’яли його в огні,

І з ребра, що стронцієм пробите,

Кров його тектиме по мені.

 

1 ведучий: Чорнобиль атомний. Він, мабуть, зникне після того, як ми  витравимо в собі Чорнобиль духовний. А поки що не заживає чорнобильська рана. І не відшукати нам слова – художнього і публіцистичного, що вгамує її біль.

 

2 ведучий: Пісні співати про Чорнобиль  -гріх.

Лише молитва здатна передати

Всю глибину вселенської біди,

Що змусило всю Землю застогнати…

Чорнобильська біда. Чорнобильська біда.

Коли отруєні ліси , повітря і вода,

Коли, щоб своїх діток врятували,

Довелось дім рідний залишати.

 

1 ведучий: Подій могло не бути цієї ночі –

А скільки сили віддано й життів

За те, що хтось там, десь там був не точний,

За те , що хтось у чомусь поспішив.

Чорнобиль – тільки лиш маленька віха

Загрозливої для людей біди,

Він є відлунням ядерного віку,

Її можливо, в нім майбутнього сліди.

2 ведучий: Суворий іспит тримали всі: пожежні, будівельники, медики, спеціальні частини хімічного захисту, підрозділи міністерства оборони – 20 років тому на ліквідацію трагедії всього людства поїхало більше 1000 наших земляків. Вони проявили мужність, героїзм, відвагу. Ціною своїх життів вони врятували людство від страшної біди, вони загасили полум’я, не допустили непередбачених подій.

Зараз в Україні проживає 3 млн. потерпілих від аварії на ЧАЕС, в тому числі майже 100 тис. дітей, 45 тис. інвалідів і 33 тисячі учасників ліквідації чорнобильського лиха.

 

 

 

 

Міністерство освіти і науки України

 

ДВНЗ «Кам’янець-Подільський коледж будівництва,архітектури та дизайну»

 

 

 

 

 

 

ІНФОРМАЦІЙНА ГОДИНА

ГІРЧИТЬ ЧОРНОБИЛЬ КРІЗЬ РОКИ

 

              ВИКЛАДАЧ

Владика О.І.

 

 

2019 рік

МЕТА: осмислити та усвідомити масштаби трагічних подій, розбудити почуття відповідальності перед наступним поколінням, виховувати глибоку повагу до людей, які віддали своє життя в ім'я майбутнього життя людства, розвивати почуття гордості за свій народ, прищеплювати любов до рідного краю.
Саме в цей день сталася найбільша трагедія не тільки України, а й усього людства – вибух на Чорнобильській АЕС. Причиною катастрофи прийнято вважати стрибок напруги в мережі, який викликав два вибухи. На щастя (та чи можна так сказати?), вибухи були не ядерними, а хімічними - наслідок перегріву реактора і накопичення значної кількості пари. На момент вибуху в реакторі знаходилось близько 200 т урану. Було зруйновано обшивку, а через відсутність захисної оболонки більше 60 т радіоактивних речовин піднялись у повітря. Сумарна радіація ізотопів, викинутих в повітря після аварії в Чорнобилі, була в 30-40 разів більшою, ніж при вибуху атомної бомби в Хіросімі
Оскільки Чорнобильська АЕС була графітно-водним реактором, саме графіт передбачав легкозаймистість всієї системи. Після вибуху в ньому залишилось близько 800 т графіту, який почав горіти. Пожежа тривала 10 днів і забрала життя 31-ї людини. Остаточно графіт перестав горіти лише 10 травня. Пожежники, які першими прибули на місце катастрофи, не мали ізолюючих протигазів. Їх просто не попередили про особливості ситуації. У результаті радіоактивні речовини потрапили в дихальні шляхи ліквідаторів. Кількість людей, що брали участь в гасінні пожежі на ЧАЕС, становила 240 тис. Усі вони отримали високі дози радіації. Однак саме пожежникам вдалось врятувати нас від справді серйозної катастрофи – сильного водневого вибуху, який міг стати наступним етапом трагедії.  Одразу після аварії майже 8,5 млн людей були опромінені, близько 155 тис кв. км територій було забруднено, з них 52 тис кв. км – сільськогосподарські землі. Реактор продовжував випромінювати радіацію ще 3 тижні, доки його не закидали сумішшю піску, свинцю, глини і бору.
Офіційно причиною прийнято вважати некомпетентність персоналу, якому в той день доручили проведення технічного експерименту. Як з’ясувалося потім, цей експеримент не був погоджений у встановленому порядку та підготований у неналежний спосіб . Після аварії розпочався судовий процес, на якому директора  станції В. Брюханова було звинувачено у відсутності дисципліни серед працівників. Його також звинуватили в тому, що він не вжив відповідних заходів для захисту населення і працівників станції після виникнення аварійної ситуації, а також надав недостовірні дані про масштаби катастрофи, через що не відбулась своєчасна евакуація.    Звинувачення також висунули головному інженеру Фоміну та його заступникові Дятлову за те, що вони не провели, як належить, підготовку кадрів АЕС та ігнорували вказівки органів нагляду. Як виявилось, помилки персоналу АЕС неодноразово призводили до небезпечних ситуацій, але ці випадки ретельно приховувались. До 1980 року нараховувалось вже 8 зупинок енергоблоків: двічі - через помилки проектних організацій, тричі - через постачальників і тричі – через персонал. Консультативний комітет з питань ядерної безпеки опубліковав новий звіт, який розкрив питання серйозних проблем в конструкції самого реактора. Серед причин у цьому звіті були зазначені:  неправильне проектування реактора; недостатнє інформування персоналу про небезпеки, пов’язані з особливостями конструкції; попри те, що персонал і справді здійснив ряд помилок, зроблено це було ненавмисно і в основному через недостатнє інформування.
Уряд СРСР, очевидно, намагався приховати цю трагедію від світу через нав’язливу ідею засекречувати проблеми. Та не вдалося... Наступного дня у Швеції відзначили аномальне підвищення рівня радіації. Так було визначено, що в Україні сталось щось жахливе. Перше офіційне повідомлення в СРСР зробили аж 28 квітня під тиском міжнародної спільноти, але і в ньому майже не повідомлялось про масштаби проблеми. Склалось враження, що загрози немає, а проблема локальна. Всі іноземні ЗМІ розповідали про небезпеку, викликану Чорнобильскою аварією, а радянські майже нічого про це не говорили. Хоча саме в цей час у всіх містах СРСР готувались паради і демонстрації на честь 1 травня. Як чиновники пояснювали пізніше, вони не хотіли підняти паніку серед населення. Хоча в Києві, наприклад, в день, коли на вулиці міста вийшли тисячі людей, рівень радіації перевищував фоновий у кілька десятків разів.
Спочатку евакуацію планували провести 26 квітня, однак уряд СРСР її затримав (можливо, сподівались, що обійдеться). Але це було помилкою. У цей день вітер дув у напрямку Прип’яті, яка знаходилась всього за 4 км від станції. Сосновий бір, який знаходився між двома пунктами, перетворився на "Рудий ліс" через вплив радіації. Аби пришвидшити евакуацію, жителям сказали, що це тимчасовий захід, тому в зоні залишились майже всі їхні особисті речі. При цьому не пролунало і слова про рекомендації, які допомогли б зменшити вплив радіоактивного випромінювання на здоров’я. Помилки були допущені й при перевезенні. Було обрано не зовсім вірний шлях просування колон. Майже 50% опромінення люди отримали саме в дорозі. Декому дозволили виїхати з міста на власному автомобілі, при тому що транспортні засоби також були забруднені, а дозиметричних постів ще не було.  Людмила Харитонова, працівниця ЧАЕС, згадувала, що найважче було прощатись з домашніми улюбленцями, які не розуміли, що їх залишають назавжди. Їх вивозити не дозволили через радіоактивну шерсть.
Хоча Чорнобильська катастрофа вважається трагедією українською (унаслідок аварії постраждали 12 областей України), офіційні дані свідчать, що 70% радіації отримала Білорусь: постраждала п’ята частина сільськогосподарських територій, а сотні тисяч людей почали хворіти лейкемією та раком щитовидної залози. У білорусів також є зона відчуження, яка сьогодні сягає понад 4 000 км. Однак радіоактивна хмара пішла ще далі та зачепила навіть схід США. Радіоактивні дощі були зафіксовані в Ірландії. Досить важливим питанням є забруднення водних джерел, особливо річок - Дніпра та Прип’яті. Небезпека загрожує також Київському водосховищу. Існує небезпека проникнення радіонуклідів у підземні води, що може призвести до потрапляння радіоактивних речовин у системи водопостачання населених пунктів та у питну воду. До сьогоднішнього дня фахівці сперечаються про кількість жертв аварії. Наразі офіційно визнано 64 підтверджені смертельні випадки через ураження радіацією. Неофіційна статистика повідомляє про більш ніж 15 тис. людей, постраждалих унаслідок аварії. А взагалі лікарі говорять про лавиноподібне збільшення показників смертності серед населення, яке потрапило під вплив радіації: у 1987 році кількість жертв сягала 2 тис., а в 1995 їх нараховувалось вже близько 37,5 тис. В основному це були люди з хворобами, про які в той час радянські лікарі й не знали: тиреоїдит, гіпотиреоз, гіпертиреоїдизм. У жителів забруднених районів, а також у всіх, хто брав участь в ліквідації наслідків аварії, виявили схильність до катаракти, серцево-судинних захворювань, зниження імунітету. Опріч того, було доведено, що опромінення невеликими дозами радіації може викликати тривожність та агресивність і впливає на психіку людей та, особливо, дітей.
Останнім часом все частіше лунають пропозиції щодо раціонального використання більш-менш безпечних територій, наприклад, створення Поліського біосферного заповідника. На дцю мить в зоні відчуження живе близько 400 видів тварин, птахів та риб. 60 з них – занесені до Червоної книги України. Те ж із флорою: з 1 200 видів, знайдених на території зони, 20 – рідкісні. Науковці радіють відновленню популяції унікальних для наших територій бурих ведмедів, а також лосів, вовків, рисей, оленів і, як не дивно, коней Пржевальського, завезених сюди ще в 90-их. Тут почали з’являтись рідкісні чорні лелеки та нетипові для цих країв єнотовидні собаки. Чорнобильські тварини нічим не відрізняються від звичайних, хіба що менш полохливі, бо їм не доводилось зустрічатися з людиною. Розповіді про аномалії і мутантів – перебільшення, кажуть місцеві мешканці. Єдине, що можна назвати правдою, - це істоти, чий розмір перевищує звичний. Тут можна зустріти двохметрових щук та 1,5 метрових сомів. Було декілька випадків наявності вроджених дефектів у свійських тварин. Хоча генетичні наслідки катастрофи потребують ще додаткового вивчення. Окрім того, періодично розглядається питання про можливість скорочення зони відчуження.
Нещодавно Чорнобиль відкрив свої двері для туристів. Журнал Forbes включив ЧАЕС до переліку найекстравагантніших туристичних місць. Хоча кажуть, що законом це заборонено. Втім, краще так, ніж самовільні візити сталкерів. Цікавість громадськості до зони відчуження прокинулась завдяки культурним надбанням суспільства -літературі, фільмам і, особливо, комп’ютерним іграм, які створили навколо Чорнобиля своєрідний міф. Саме тому сюди так часто навідуються сталкери. Але необхідно зазначити, що це доволі підготовлені люди: з необхідним обладнанням, фізичною  та психологічною підготовкою та речами першої необхідності. У них є чіткий маршрут і знання з радіаційної безпеки. Є тут і ті, хто вештається зоною в надії знайти будь-які речі, які можна використати або продати.
Крім туристів, які приїжджають сюди на кілька годин, є люди, які не змогли покинути свої домівки. Вони повернулися сюди ще в 1986 році та заселили 11 населених пунктів. Серед них найбільш "людним" є Чорнобиль з його магазином, поштою, пожежною частиною та іншими необхідними комунікаціями.   Цих людей часто називають самоселами. Термін з’явився у 80-их роках завдяки журналістам. Однак Ліна Костенко, одна з учасниць історико-етнографічних експедицій в зону, вважає, що це образлива назва. "Там їхня батьківщина. Вони виросли там і продовжують жити після аварії у своїх рідних будинках – хай і забуті Богом і державою". Вона схиляється до назви "повертанці". Деякі джерела свідчать, що на момент повернення в зону їх було близько 1 200. Зараз їхня кількість різко зменшується, в основному тому, що це люди похилого віку. Середній вік мешканця зони відчуження становить 63 роки. Однак, незважаючи ні на що, вони продовжують жити своїм звичним життям: займаються господарством, збирають гриби і ягоди, ловлять рибу. Часом ходять на полювання. Однією з причин повернення в зону було те, що житло, надане евакуйованим людям, було неякісним, збудованим нашвидкуруч. У будинках жило по кілька сімей. Корінне населення вороже ставилось до переселенців. Повертанців намагались примусово виселити із зони. Спочатку вони переховувались, як могли, навіть печі розпалювали вночі. А потім почали відстоювати своє право жити на рідній землі. Влада поступилась. Напризволяще цих людей все ж не залишили. Місцевим допомагають підприємства, які працюють в зоні відчуження: ремонтують будівлі, допомагають з транспортом, медичним оглядом і лікуванням, здійснюють контроль продуктів, привозять харчі, одяг, займаються ритуальними послугами
«Розпад»1990 – художній фільм про аварію на Чорнобильській АЕС та її наслідки, знятий режисером Михайлом Беліковим. Назва відображає не тільки атомну катастрофу, а й основну тему фільму: розпад людських відносин. Журналіст Олександр Журавльов повертається додому. Попереду у нього з’ясування відносин з дружиною, яка зрадила і зустріч з друзями дитинства, які тепер працюють в Прип’яті. Зустріч, однак, не відбудеться. Події фільму відбуваються на фоні відреконструйованих режисером подій часів аварії на ЧАЕС: евакуація населення, першотравнева демонстрація. «Авро́ра»2006 — російськомовний фільм режисури Оксани Байрак. Стрічка присвячена маленькій дівчинці-сироті Аврорі, яка постраждала внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Єдиний друг дівчинки – працівник ЧАЕС Тарас Савченко. Під час аварії Тарас Савченко перебував на станції і Аврора налякана біжить до нього, у наслідок чого отримує величезну дозу радіації. Дівчинку відвозять в США, в клініку, де вона зустрічається зі своїм кумиром Миколою Астаховим, зіркою балету, який переживає глибоку творчу кризу. Зустріч із умираючою дівчинкою, яка мріє стати балериною, допомагає Миколі Астахову змінити своє життя. «У суботу» 2011– фільм про перший день після аварії на Чорнобильській АЕС. Пізно ввечері комсомольський працівник Валерій Кабиш помічає здалеку пожежу на АЕС. Щоб з’ясувати, в чому справа, він прибігає до начальства і виявляється свідком розмови про те, що на станції сталася аварія, проте щоб уникнути паніки жителям міста про небезпеку радіоактивного зараження поки повідомлятися не буде. Він тікає в місто і вранці забирає з гуртожитку Віру – дівчину, яка йому колись подобалася. Кабиш вмовляє її бігти на вокзал і виїхати на першому ж поїзді. Герої спізнюються на потяг, тому Віра вирішує співати у ресторані на весіллі, щоб заробити грошей. «Земля забуття»2011 – фільм режисури Мішель Боганім розповідає історію кількох осіб і їхніх сімей, життя яких було зламане та знищене трагічним вибухом. Для Ані та Петра 26 квітня 1986 року мало стати найщасливішим днем – днем шлюбу, Олексій, інженер електростанції, разом із сином Валерієм, вирішили посадити дерево. Лісничий Микола робив свій щоденний обхід лісу навколо станції. Через 10 років Аня працює гідом для туристів по забрудненій „чорнобильській зоні”, Валерій шукає батька, а Микола доглядає заражений сад. «Чорнобиль. За хвилину до катастрофи» 2005– фільм-реконструкція, який розповідає як похвилинно вів себе персонал ЧАЕС у ніч аварії. Стрічка намагається пояснити хто припустився яких помилок, як реагувала команда та катастрофу, що з ними відбулося після аварії.